Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Валентина Шульгіна — ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ У ДІАЛОЗІ «ЛЮДИНА-КОМП’ЮТЕР»

У статті проводиться аналіз особливостей кожного з учасників діалогу «людина – комп’ютер» як
мовної особистості. Автором пропонуються аспекти дослідження природної мови з метою наближення
комп’ютерного діалогу до діалогу природного.
Ключові слова: мовна особистість, мовна компетенція, лінгвістичне забезпечення інтелектуальних
систем, діалогова система «людина – комп’ютер».

Ще в 60-і рр., на зорі розвитку кібернетики, гостро постало питання про взаємодію людини і комп’ютера,
про роль людського фактора у забезпеченні взаєморозуміння. Так, наприклад, висловлювалася думка, що з
„машиною легше, оскільки завжди відомі її можливості і властивості. З людьми складніше, оскільки поведінка
людей залежить від багатьох змінних факторів: зацікавленості, зайнятості, втомленості, розумових здібностей,
професійної компетенції, особистих інтересів, міжособистісних стосунків, конкретних бажань, спільної
мотивації” [Бардиер 2002: 87].
Незважаючи на це, вважається, що „обробка інформації у безсвідомій сфері принципово відрізняється від
обробки інформації свідомістю і перевищує її за швидкістю в мільйони разів” [Дубровский 1979: 68-77].
Проблема взаємодії людини і машини перебуває у зародковому стані, обмежуючись найпростішими
варіантами їх спілкування. Зважаючи на посилення уваги до проблем комунікації і особливо такого її
різновиду, як комунікація людини і машини, особливої актуальності при створенні діалогових систем “людина
– комп’ютер” набуває проблема лінгвістичного забезпечення власне мовного аспекту спілкування, тобто в
першу чергу потребує уваги мовний компонент, у якому особливе місце посідає аналіз особливостей мовної
особистості, мовної компетенції кожного учасника комунікативного процесу.
У цьому випадку людина як один з учасників спілкування, на відміну від машини, наділена свідомістю
як вищою формою відображення, характерною ознакою якої є здатність до аналітико-синтетичної діяльності.
Інформаційні процеси, що пов’язані з мовнорозумовими трансформаціями у інтелектуальній діяльності
людини, тобто з породженням нової інформації, ґрунтуються на певних перцептивно-сенсорних актах (див.:
[Широков 2004: 56]).
У тому випадку, коли процес комунікації здійснюється в режимі ”людина-комп’ютер”, виникають
особливості, які не можуть не бути врахованими. В.А.Звегінцев зазначав: “Якщо уважно придивитися, то майже
за кожною фразою розмовної мови стоїть вельми ґрунтовна і розгалужена попередня інформація, яка є
природно зрозумілою для людини, але для машини, що не знає ні роду, ні племені, – такою, що лежить за
межами її сприйняття” [Звегинцев 1968: 240].
Зрозуміло, комп’ютер ніяк не можна сприймати як повноцінну мовну особистість. Йдеться лише про
можливість виявлення певних ознак мовної особистості (людини), тієї формальної основи, яка є можливою для
© Шульгіна В.І., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

276
лінгвістичного забезпечення роботи інтелектуальних систем в режимі “людина – комп’ютер”, що відповідало б
потребам спілкування людини і машини та було б спільним, єдиним для людини і комп’ютера.
Тим більше, що дослідники проблем штучного інтелекту визнають, що природна мова людини містить у
собі всі засоби, необхідні для представлення описів і алгоритмів у мовній формі [Зайцев 1989: 3]. Тож,
дослідженню проблем лінгвістичного забезпечення інтелектуальних систем на основі закономірностей
природної мови має передувати аналіз особливостей виявлення мовної особистості кожним з учасників діалогу
«людина – комп’ютер», що і є метою нашої статті.
Серед наук, що займаються проблемами комунікативної взаємодії, немає жодної, яка б вивчала процес
спілкування як різнотипний обмін інформацією. Значні досягнення комунікативної лінгвістики (Ф.С.Бацевич,
Н.Д.Арутюнова, Т.Г.Винокур, І.Н.Горєлов, Т.М.Дридзе, М.І.Жинкін, Г.О.Золотова, Г.В Колшанський,
Г.Г.Почепцов та ін.) все ж обмежуються лише мовними (інколи з аналізом ролі позамовних факторів) формами
комунікації, характерними для спілкування людей. Найбільш близько до комплексного розгляду проблем
комунікації, де людина виступає лише як один з учасників спілкування, підійшли дослідники таких прикладних
наук, як програмування та штучний інтелект, одним з основних методів яких є моделювання на основі
формалізації (М.Вінер, О.В.Гладкий, С.І.Гіндін, Н.М.Леонтьєва, Р. Шенк та ін).
Одним з завдань, що поставили перед собою спеціалісти з проблем штучного інтелекту, є розробка
діалогових систем у межах так званих експертних систем, що могли б самі, без допомоги програміста,
накопичувати інформацію, вбирати її, як це робить людина, з багатьох джерел, основним з яких є спілкування зі
співрозмовником, на основі зібраної інформації робити певні експертні висновки.
При цьому стосовно комп’ютера можна говорити лише про інформацію, поняття «знання» можна
використовувати лише стосовно людини, адже знання відрізняються від інформації такими характеристиками,
як обробка людським інтелектом та зв’язок з реальною дійсністю, чим підносяться на новий, якісно новий
щабель сприйняття. Інформація є лише сировиною для формування знань. Лише людина здатна, пропустивши
зовнішню інформацію через систему своїх органів чуття, одержати інформацію, переосмислити її, враховуючи
при цьому свій життєвий досвід і знання, вироблені раніше, співвіднести всі ці чинники, проаналізувати задля
утворення якісно нової інформації – знання. Тож, знання – це збагачений за рахунок мисленнєвої діяльності
людини комплекс інформації, що обов’язково співвідноситься з реаліями дійсності, насамперед, через органи
чуття людини.
Можна погодитися з думкою В.А.Звегінцева про те, що «машини безсилі впоратися з природною мовою і
спілкування людини з машиною накладає на мову формальні обмеження, які позбавляють його багатьох
суттєвих якостей і перетворюють у штучний препарат. «Розмова» людини з машиною нагадує гру в м’яч об
стіну – це не розмова двох співрозмовників, що розглядають питання з різних точок зору і по-різному
ставляться до предмету бесіди, а фактично розмова з самим собою. Скільки інформації вклав у машину, скільки
одержав її назад у зміненому вигляді. Спілкування людини з машиною передбачатиме надалі, що вона має
справу з машиною, „що думає”. Але мислення машини особливого порядку — вона думає не поняттями, як
людина, а “значимостями”….». Значимості ж у машині далеко не рівнозначні людським поняттям, вони являють
собою лише їх мертвий зліпок, позбавлений творчої енергії і узагальнюючої сили» [Звегинцев 1968: 288 ].
У спілкуванні людини з комп’ютером людині переважно відводилася роль фільтра інформації, здатної
змінювати її форму. На наш погляд, навіть для виконання людиною цієї функції необхідно навчити її
одержувати інформацію, відбирати з неї ту, яка може бути доступна машині, користуватися різними засобами
передачі інформації з обов’язковим умінням визначити серед них найбільш високоінформативні тощо.
Тож, людині, щоб стати фільтром інформації, ще необхідно багато про що дізнатися і багато чому
навчитися. Так, для спілкування людини з комп’ютером, для створення діалогових систем, необхідно
формалізувати, обмежити природну людську мову шляхом відбору певних мовних засобів, які б відповідали
критеріям, необхідним для сприйняття людської мови машиною.
З цією метою дослідниками проводяться пошуки шляхів створення інформаційних мов, розробляються
технології формалізації, моделювання природної мови для налагодження спілкування людини з машиною у
діалоговому режимі.
Одним з завдань по організації такого спілкування є забезпечення машини усім необхідним для
сприйняття природного людського мовлення: «Комп’ютерним програмам, здатним розуміти природну мову,
потрібні, як мінімум: семантичні і синтаксичні правила; база знань про світ і про соціальний контекст; які-
небудь методи обробки неоднозначностей, що наявні у звичайно вживаній мові» [Солсо 1996: 535].
У процесі передачі інформації при спілкуванні людей, як правило, задіяно цілий комплекс каналів:
вербальний, інтонаційний, міміко-кінетичний, тактильний, інтуїтивний та ін.
Індивід чи колектив як інформаційна система може здобути інформацію шляхом одержання інформації
ззовні та шляхом збільшення інформації у ході синтезування і переосмислення наявних фрагментів інформації
у свідомості і вироблення нового за якістю і за кількістю інформаційного ресурсу.
Для такої інформаційної системи, якою є комп’ютер, поки що доступним є лише перший канал
поповнення інформації. Синтезування машиною якісно нової інформації – це одне з найважливіших
перспективних завдань комплексу сучасних наук (комп’ютерології, когнітології, лінгвістики тощо). Розділ ІХ. Прикладна лінгвістика: напрями й аспекти дослідження

277
Якщо “при взаємодії людей 60-80% комунікації здійснюється за рахунок невербальних засобів, а тільки
20-40% – за рахунок вербальних” [Колшанский 1974: 35], то при “спілкуванні” людини з комп’ютером задіяні
лише знакові (переважно вербальні) засоби, які не пов’язані з органами чуття.
Укладачі Російського семантичного словника зазначали: “Принципова різниця між людиною і машиною
у розв’язанні… завдань пояснюється тим, що ЕОМ користується жорсткою і однозначною алгоритмічною
мовою, яка не дозволяє відхилятися від визначених правил гри. Людина ж використовує гнучку мову, яка дає їй
можливість при розкритті поняття, “виведенні його до висловлення” будувати численні визначення або
варіювати склад і структуру відповідної словникової статті у порівняно широких межах” [Русский
семантический словарь: Опыт автоматического построения тезауруса 1995: 7].
При створенні діалогових систем “людина – комп’ютер” виникає необхідність акцентувати увагу на тих
базових чинниках, які є універсальними для усіх користувачів. Одним з найважливіших чинників є мовна
компетенція учасників діалогу, під якою розуміють знання мови (лексикону, граматичних категорій і парадигм,
фонологічних компонентів, правил породження синтаксичних конструкцій) [Селіванова 2006: 367].
А.П.Загнітко лінгвістичну компетенцію мовця тлумачить як мову-здібність, тобто мову в потенції, не
реалізовану в текстах, але готову до такої реалізації; мову, спосіб існування якої принципово відмінний від
статичного системного уявлення її лінгвістом (мови-тексту, мови-системи) [Загнітко 2006: 23-24].
У генеративній граматиці, виникнення якої у 50-х рр ХХ ст. пов’язане з іменем Н.Хомського, мовною
компетенцією називався вроджений компонент людської свідомості (система уявлень про граматику мови),
властивий людині як біологічному виду незалежно від впливу соціальних факторів (її досвіду, умов
проживання тощо). “Зрозуміло, – писав Н.Хомський, – що ми повинні розглядати мовну компетенцію (знання
мови) як абстрактну схему, що лежить в основі поведінки, систему, яка складається з правил, що взаємодіють, з
метою задання форми і внутрішнього значення потенційно безкінечній кількості речень” [Хомский 1972: 89].
Пояснюючи швидке засвоєння дитиною мовних навичок, Н.Хомський наголошував, що мовна компетенція
спирається лише на універсальні властивості мови, притаманні усім мовам світу, що природжена універсальна
граматика визначає схему, якій повинна підпорядковуватися будь-яка граматика [Хомский 1972: 47].
Процес використання природної мови у діалозі «людина – комп’ютер» передбачає наявність мовної
компетенції у обох учасників діалогу, а значить йдеться про необхідність створення лінгвістичного
забезпечення комп’ютера певним, хоча б обмеженим, різновидом мовної компетенції.
Діалог людини і машини – це одна з форм комунікації, яка, незважаючи на її специфічність, цілком
вписується в комунікативну метамодель, під якою розуміють абстрактну схему, “що представляє системну
кореляцію складників інформаційного обміну й комунікативних дій, а також співвідношення здійснюваних
ними супровідних операцій, результатом чого є передача інформації від адресанта до адресата” [Селіванова
2006: 236]. Мовна компетенція у такій моделі є одним з найважливіших чинників учасників комунікації. Діалог
«людина – машина» поки що може обмежитися вузьким розумінням мовної компетенції, що передбачатиме
користування спеціальним кодом, який би об’єднував мовну компетенцію людини і штучну, змодельовану до
необхідних складників, “мовну компетенцію” комп’ютера.
Увага до мовної компетенції цілком природно зумовила у лінгвістичних дослідженнях розрізнення
мовної і мовленнєвої компетенції, що спирається на дихотомію “мова-мовлення”. Так, якщо під мовною
компетенцією мають на увазі ”потенціал лінгвістичних (мовознавчих) знань людини, сукупність правил аналізу
і синтезу одиниць мови, які дозволяють будувати і аналізувати речення, користуватися системою мови для
комунікативних цілей”, то мовленнєва компетентність визначається як “мовна система в дії, використання
обмеженої кількості мовних засобів, закономірностей їх функціонування для побудови висловлювань від
найпростішого виявлення почуття до передачі нюансів інтелектуальної інформації” [Бахтин 1979].
А.П.Загнітко, диференціюючи лінгвістичні і феноменологічні когнітивні структури, визначає важливий
спільний фактор, який простежується для мовної і мовленнєвої компетенцій, – лінгвістичні когнітивні
структури: «Мовна і мовленнєва компетенції, формуються в першу чергу саме лінгвістичними когнітивними
структурами… Феноменологічні КС зумовлюють формування предметної (професійної, наукової і под.)
компетенції” (див.: [Загнітко 2006: 163]).
У ситуації, коли в процесі комунікації з обох сторін задіяні люди, виявляються як мовленнєва, так і
мовна компетенція співрозмовників. Для організації діалогу «людина – комп’ютер» необхідним є лінгвістичне
забезпечення комп’ютерної системи, яке б складалося, насамперед, з засобів «мовної компетенції» для
формування машиною реплік діалогу. Однак, засоби мовленнєвої компетенції повинні також входити в
інформаційний резервуар комп’ютера і засоби мовленнєвої компетенції для розуміння мовлення людини, які,
звичайно ж, не можуть бути тотожними мові. У цьому плані машина має бути готовою до сприйняття
інформації, переданої певними мовленнєвими варіантами мовних одиниць. Звідси – необхідність посилення
уваги розробників лінгвістичного забезпечення машин до проблем варіативності, синонімії тощо.
Основу мовленнєвої компетенції машини можуть складати ті формалізовані уявлення про тенденції в
мові, які виявляються у мовленні. Ці формалізовані уявлення можуть бути представлені у вигляді баз даних,
структурованих у відповідності до певних лінгвістичних закономірностей. Кожний різновид формалізації
тенденцій (модель, формула, схема, таблиця тощо) має супроводжуватись максимально можливими варіантами
представлення кожного компонента, особливостями його сполучуваності з іншими компонентами, здатністю до ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

278
згортання чи розгортання як в експліцитному, так і в імпліцитному планах тощо. До цієї ж думки схиляє і
аналіз особливостей інформаційних процесів, які відбуваються у мозку людини і в машині. Адже процеси
сприйняття інформації людиною і машиною відбуваються по-різному. У дослідженнях психо-фізіологічних
процесів, які відбуваються в мозку людини під час сприйняття інформації [Иваницкий, Стрелец, Корсаков
1984], фіксуються три етапи надходження інформації до мозку людини: 1-й – аналіз фізичних характеристик
стимулу; 2-й – синтез сенсорної та несенсорної інформації на стимул; 3-й – опізнання стимулу, тобто
віднесення його до певного класу шляхом категоризації, у процесі якої «використовується складний поняттєвий
аппарат, який містить також мовну функцію» [Широков 2004: 60]. У сприйнятті інформації машиною перші два
етапи є неможливими через відсутність у неї сенсорної системи, а тому один з названих фрагментів –
віднесення стимулу до певного класу, його опізнання – набуває особливого значення, причому не лише для
етапу сприйняття інформації, а й для забезпечення інформаційної взаємодії на усіх етапах. Лінгвістичне
забезпечення засобів опізнання полягає в створенні потужної системи класифікацій лінгвістичного носія
інформації, що є можливим уже на етапі розроблення таких складників діалогових систем, якими здатні
виступати інформаційно-пошукові тезауруси.
Не лише мовну та мовленнєву компетенції, а й соціолінгвістичну, цівілізаційну, предметну, стратегічну,
дискурсивну об’єднує у собі, ієрархічно підпорядковуючи, комунікативна компетенція, яка вважається
найвищою формою опанування мови, “конгломерувальною формою компетенції”, підсумковою формою
навчання [Загнітко 2006: 163-164].
Такий підхід породжує логічний висновок про те, що в основі цієї об’єднувальної компетенції перебуває
комплекс когнітивних стуктур як лінгвістичних, так і феноменологічних. Саме цей комплекс когнітивних
структур потребує втілення в лексикографічних системах, які здатні виконувати функцію елементів
інтелектуальних комп’ютерних систем.
Діалог „людина – комп’ютер” відносно інших різновидів діалогів характеризується певною специфікою,
яка потребує уваги лінгвістів. У виділеному нами комп’ютерному стилі [Шульгіна 2007] діалог
використовується як одна з основних форм функціонування цього стилю, як один з найуживаніших засобів
спілкування людини з комп’ютером. Звісно, такий діалог не може ототожнюватися з природним діалогом.
Тож, насамперед, комп’ютерний діалог ведеться між двома «співрозмовниками», один з яких є
машиною, а другий – людиною. Це накладає свій відбиток на характер конситуації, яка є завжди актуальною
при протіканні діалогу. Так, якщо для природного діалогу конситуація, яка поряд з вербальними ресурсами
виступає своєрідним стимулом, подразнювачем для подальшого розвитку діалогу, обов’язково повинна
включати характеристику таких змінних параметрів, як місце протікання діалогу, його мета, характеристика
співрозмовників (їх вік, освітній рівень, стать, соціальний статус, характер, темперамент, вихованість,
зацікавленість у спілкуванні, психологічну установку тощо), то для комп’ютерного діалогу ці складові
конситуації будуть мати певну специфіку: місце протікання діалогу чітко визначене (приміщення, де
обов’язково є комп’ютер), мета спілкування –суто інформативна, позбавлена чуттєвих, емоційних, естетичних
та соціальних прагнень; характеристика лише одного співрозмовника – людини, яка в межах конкретного
часового проміжку спілкується з комп’ютером.
Останній параметр конситуації – характеристика співрозмовника – суттєва для врахування специфіки
його відповідей не питання, поставлені комп’ютером, та формування людиною питань до комп’ютера.
Слід зауважити, що при створенні діалогових систем» «людина – комп’ютер» індивідуальні риси
людини-користувача практично нівелюються. Комп’ютер має реагувати лише на інформативно значущі
компоненти мовлення, які людина здатна вжити; іншими словами, комп’ютер спілкується з людиною не як з
особистістю, а як з носієм певної мови, інформативну структуру якої закладено в комп’ютер. Таким чином,
один з найважливіших чинників для протікання діалогу – конситуація – у комп’ютерному стилі має свою
специфіку.
Окрім специфічної конситуації, комп’ютерний діалог характеризується:
– з боку комп’ютера – максимальною інформативністю, чіткістю, лаконізмом, відсутністю елементів
надлишковості, можливістю перепитувань, можливістю повернень до попередніх формулювань, відсутністю
інтонаційного оформлення тощо;
– з боку людини-користувача – обов’язковістю інформативно значущих компонентів, можливістю
вживання інформативно надлишкових елементів мовлення, можливістю синонімічної заміни формулювання
тощо.
Однією з найважливіших відмінностей людини від комп’ютера є її здатність до асоціативного мислення.
Дослідники лінгвістичного забезпечення діалогових систем визнають необхідність враховувати цю
різницю між людиною і комп’ютером. Так, наприклад, М.Г.Зайцев, відмічаючи відсутність у машини
асоціативних та семантичних зв’язків, притаманних людині, зазначає: ”…у ПЕОМ необхідно передбачати
відповідні штучні засоби у формі словників і тезаурусів. Особливості людського зору зумовлюють необхідність
фізичного сусідства і послідовності одночасно аналізованих мовних конструкцій (речень, фраз тощо). Для
комп’ютера у такому сусідстві немає необхідності, тому що звертання і до сусіднього, і до віддаленого сегмента
виконується однаково. Складні мовні конструкції для людини слід організовувати статично, в ПЕОМ же Розділ ІХ. Прикладна лінгвістика: напрями й аспекти дослідження

279
аналогічні конструкції можна створювати з елементарних складових динамічно в момент розгляду” [Зайцев
1989: 23 – 24].
Таким чином, аналіз особливостей мовної особистості кожного з учасників діалогу „людина –
комп’ютер” дозволяє зробити певні висновки. Звичайно, навчити мислити машину неможливо, але можна
спробувати спрямувати роботу комп’ютера у потрібному напрямку пошуку потрібної інформації, а значить,
надати певну допомогу в вирішенні проблем, пов’язаних зі створенням штучного інтелекту. Це спрямування
повинно, на нашу думку, полягати в розробці таких основних напрямів дослідження природного мовлення
людей, як:
– інформативний (виявлення найбільш інформативних компонентів мовлення);
– граматичний (дослідження граматичних моделей розвитку людського мовлення взагалі і діалогового
мовлення зокрема);
– інтенційний (аналіз процесів вербалізації різних типів інтенцій);
– асоціативний (виявлення закономірностей створення асоціативних ланцюжків у природному мовленні;
аналіз особливостей семантичної сполучуваності компонентів мовлення, особливо ключових);
– трансформативний (дослідження трансформативних можливостей окремих носіїв інформації).
Врахування особливостей природного діалогічного мовлення в зазначених аспектах у поєднанні з
урахуванням специфічних характеристик діалогу “людина – комп’ютер”, однією з яких є особливість кожного
учасника спілкування як мовної особистості, дасть можливість оптимально наблизити комп’ютерний діалог до
діалогу природного.

Література
Бардиер 2002: Бардиер Г.Л. Бизнес-психология. – М.: Генезис, 2002. – 412с.
Бахтин 1979: Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979.-. 424с.
Дубровский 1979: Дубровский Д.И. Информационный подход к проблеме бессознательного //
Бессознательное. Т. ІІІ. – Тб.: Мецниереба, 1979. – С. 68-77.
Загнітко 2006: Загнітко А.П. Сучасні лінгвістичні теорії: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – 338с .
Зайцев 1989: Зайцев Н.Г. Технология обработки данных в языковой форме. – К.: «Тэхника», 1989. – 183с.
Звегинцев 1968: Звегинцев В.А. Теоретическая и прикладная лингвистика. – М.: Просвещение. 1968. –
336с.
Иваницкий, Стрелец, Корсаков 1984: Иваницкий А.М., Стрелец В.Б., Корсаков И.А. Информационные
процессы мозга и психическая деятельность. – М., 1984. – 200с.
Колшанский 1974: Колшанский Г.В. Паралингвистика. – М.: Наука, 1974. – 81с.
Русский семантический словарь: Опыт автоматического построения тезауруса: Русский семантический
словарь: Опыт автоматического построения тезауруса: от понятия к слову. – М.: Наука, 1995. – 565с.
Селіванова 2006: Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енциклопедія. – Полтава:
Довкілля-К. – 2006. – 716с.
Солсо 1996: Солсо Р.Л. Когнитивная психология. – М.: Тривола, 1996. – 600с.
Хомский 1972: Хомский Н. Аспекты теории синтаксиса. – М., 1972. – 147с.
Широков 2004: Широков В.А.Феноменологія лексикографічних систем. – К.: Наукова думка, 2004. –
328с.
Шульгіна 2007: Шульгіна В.І. До питання про стильову стратифікацію сучасного українського мовлення
// Актуальні проблеми менталінгвістики: Збірник наукових статей за матеріалами V Міжнародної наукової
конференції. – Черкаси: Ант, 2007. – С. 98-100.

The article analyses the peculiarities of every participant of the dialogue “human being computer” as separate
communicator. The author suggests some research aspect living language aiming at bringing computer dialogues
closer to natural ones.
Keywords: separate communicator, language competence, linguistic software of intellectual system, dialogue
system “human being computer”.
Надійшла до редакції 15 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.