Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

НОВІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛІНГВІСТИКИ

Загнітко А., Михальченко М. Основи психолінгвістики: науково-навчальне видання. –
Донецьк: ДонНУ, 2008. – 233 с.

Пропонований посібник в україністиці очікуваний і вкрай потрібний. Він доповнює курси загального
мовознавств й історії світового мовознавства. Посібник складний проблематикою і структурно. Правда, впадає
в око наявність коротких глав.
У першому розділі визначається предмет психолінгвістики, у другому – висвітлюється історія
психолінгвістики.
Можна погодитись з визначенням об’єкта й предмета психолінгвістики, хоч разом з тим можна було б й
уточнити предмет останньої. Адже процес створення і сприйняття знаків мови у свідомості її носіїв постає
закономірностями функціонування мови у психологічному аспекті, бо навіть при визначенні аспектів вивчення
звукової системи мови, крім фізико-акустичного, анатомо-фізіологічного, лише останнім часом згадують про
психологічний аспект, називаючи відповідні ділянки кори головного мозку.
Третій розділ „Експеримент у психолінгвістиці” визначає операціонально-дослідницький апарат
психолінгвістики, представлений експериментом і методами та прийомами. Серед останніх згадуються такі:
© Зеленько А.С., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 18

300
семантичного диференціалу, доповнення, непрямого дослідження семантики, прямого тлумачення слова,
градуального шкалювання. Певні, що усі вони мали б тлумачитися як прийоми дослідження.
Переконливо скомпонований IV розділ „Онтогенез мовлення”, в якому йдеться про мову тварин, дітей-
мауглі, опанування мови дитиною, звуковою форми її, про зв’язок звучання із значенням, про зростання запасу
слів у дитини, засвоєння нею підсистем мови, морфологічних категорій, помилки при засвоєнні морфологічної
й словотвірної підсистем, особливості засвоєння значення слова й підсумовується главою про формування
свідомості в онтогенезі.
Ведучи мову про засвоєння морфологічної підсистеми мови дитиною, автори називають порядок
засвоєння граматичних категорій: число іменників, зменшувальна форма іменників, категорія наказовості,
відмінки іменника, категорії часу й особи дієслова [Загнітко, Михальченко 2008, с. 66].
Ними помічено, що у процесі засвоєння словотвірної підсистеми діти підсвідомо сприймають процес
членування слів й оперують морфемою [Загнітко, Михальченко 2008, с. 68]. Думається, в цьому аспекті
авторам посібника варто було хоча б коротенько визначити співвідношення мислення й свідомості, структуру
останньої. На основі аналізу концепцій П.П. Блонського, Ж. Піаже, Н. Хомського, О.Р. Лурії вони констатують,
що свідомість дитини і формування мови у неї здійснюється на основі сприйняття реальних відношень суб’єкта
до світу [Загнітко, Михальченко 2008, с. 71], бо в значеннях відтворюється згорнута ідеальна форма існування
предметного світу [Загнітко, Михальченко 2008, с. 71].
На жаль, ними обійдено тезу про витлумачення свідомості як єдності ментального й почуттєвого й не
помічено переходу сучасних психологів й психолінгвістів з мислення на свідомість, у якій вичленовуються
трикомпонентне мислення (наочно-дійове, конкретно-образне й понятійне), почуттєве й вольові акти.
Між іншим, у посібнику неправомірно морфемний рівень термінологічно підмінюється морфологічним.
Звертаємо увагу на сторінки 66-у, 74-у, 85-у [Загнітко, Михальченко 2008].
Розділи V „Продукування мовлення”, VI „Сприйняття мовлення”, VII „Текст як об’єкт
психолінгвістики”, зокрема перші два, присвячені раніше пропагованій проблемі „Мова і мислення”, яка нині
трансформувалася у проблему „Мова й свідомість” або навіть „Мовно-мовленнєва діяльність як виражена
мовними засобами частина психічної діяльності”. Вони деталізують названу проблему. Так, п’ятий розділ
представлений главами „Мовленнєві помилки”, „Теорії походження мови”, „Особливості продукування
мовлення”, „Моделі продукування мовлення”. В останній главі йдеться про схоластичні моделі, безпосередніх
складників, трансформаційно-генеративну лінгвістику Н. Хомського, теорію рівнів, когнітивні моделі, циклічні
моделі О.Р. Лурії, М.І. Жинкіна; Л.С. Виготського, О.О. Леонтьєва.
Сприйняття мовлення реалізується витлумаченням тез про неусвідомленість сприйняття, його рівневість,
свідомість сприйняття, сприйняття букв і слів, сприйняття речень, співвідношення мовлення з дійсністю,
механізм еквівалентних змін, механізм імовірнісного прогнозування, сприйняття і розуміння, моделі
сприйняття мовлення.
Текст аналізується у зв’язку зі словом та висловленням, аналізом моделей продукування тексту,
розрізненням затексту й підтексту у зв’язку з текстом, у зв’язку з питанням про сприйняття тексту, аналізу
властивостей тексту. Розділ підсумовується розглядом методів аналізу тексту у психолінгвістиці.
Цікавим в аспекті висловлення розв’язуваної проблеми постає VIII розділ, в якому аналізується
прагматичний аспект аналізу мови у процесі характеристики співвідношення мови й культури, виявлення
національно-культурної специфіки слова, розгляду лакун, міжкультурних контактів, нарешті, розгляду процесів
контактування мов у прагматичному аспекті.
Усе зроблено в основному кваліфіковано, хоч маємо певні застереження з приводу деяких суджень
авторів, зокрема про взаємозв’язок предметного й конотативного компонентів у лексичному значенні слова.
У главі „Національно-культурна специфіка слова” розділу VIII „Етнопсихолінгвістика” дослідники
продовжують фактично хибну традицію, розрізняючи ментальний компонент у значенні слова й фонові
відтінки у формі логічних імплікацій та пресупозицій, хоч визнають цей останній компонент на відміну від
мовного (вербального, експліцитного, логічно усвідомленого) як немовний (невербальний, смисловий,
імпліцитний, неусвідомлюваний), що перебуває на периферії значення [Загнітко, Михальченко 2008, с. 128 –
129]. Чомусь питання про національно-культурну специфіку слова не пов’язується з конотативним
компонентом значення слова і взагалі будь-якої мовної одиниці. І це при тому, що фактично у конотативному
значенні слова не встановлено статус почуттєвого й етнічного елементів.
У свою чергу дослідження одиниць різних рівнів логічно ускладнюється тим, що традиційне вивчення у
лексичному значенні предметного (денотативного) компонента уже доповнюється виявленням й аналізом
конотативного компонента в одиниць (категорій) усіх рівнів, бо зважається на те, що відбита у лексичному
значенні свідомість є також наслідком взаємодії ментального й почуттєвого компонентів.
Заслуговує на увагу чи не вперше останнім часом згадане положення про передування звуковій мові
мови жестів [Загнітко, Михальченко 2008, с. 151]. При характеристиці жестів звернуто увагу на те, що жести
семантично дифузні, парадигматично й синтагматично синкретичні, що виявляється у відсутності жорсткого
розчленування знаків на категорії, які відповідають граматичним класам [Загнітко, Михальченко 2008, с. 151].
Останнє пояснюється високою ситуативністю висловлювання. Змушені наголосити, що вважаємо Розділ ХІ. Рецензії та анотації

301
неправомірним припускати, ніби кожен жест жестової мови являє собою поняття [Загнітко, Михальченко 2008,
с. 151].
З усім вищевідзначеним узгоджуються виявлені нами часткові закономірності. Зрозумілими й
прийнятними стають констатовані рецензентом положення в аспекті відзначеного авторами книги. Діалектні
записи типу брати льон у російських, українських, білоруських говірках Смоленщини, Чернігівщини,
Гомельщини чи східнополіські рвати вишні „збирати вишні”, трусити яблука „збирати урожай яблук”, косити
траву „жати жито”, товкти пшоно „товкти у ступі просо на пшоно” і т.д. засвідчують давню синкретичність
імені й дієслова та відповідно конкретно визначену дифузність.
Стала зрозумілою спроба виділяти синтаксично зумовлені й граматично обмежені значення слова як
один з невеликих етапів у становленні узагальненого лексичного значення слова, встановлюваних на основі
вільних синтаксичних словосполучень. Сприймається нині й те, що первинні чи найдавніші фразеологізми (чи
навіть семантичні моделі) – свідчення синкретизму у слові (лексемі) як мовній одиниці предметного
(ментального) й конотативного (почуттєвого) компонентів.
На жаль, недоусвідомлюється положення про двобічність мовних одиниць та лінгвістичних категорій. Не
береться до уваги, що якщо у концептуальній моделі виділяється концепт як її одиниця, то у мовній моделі
світу можна назвати знову ж таки концепт або взагалі не визначати таку одиницю, що неправомірно. Нами,
наприклад, розмежовуються мовна як вербалізований варіант повсякденно-побутової моделі світу, виділювана
за даними тлумачного словника, й художня модель світу, виділювана за текстами художньої літератури. Якщо
носій вербалізованої повсякденно-побутової моделі світу не виділяє концепт, то в художній моделі світу
підсвідомо чи усвідомлено він виділяється. Поки що лінгвісти не усвідомлюють, що зміст повсякденно-
побутової (у вербалізованому варіанті) і художньої моделей світу формується закономірностями (асоціаціями
суміжності й подібності) конкретно-образного мислення. Обидві моделі пізнаються усвідомлено за допомогою
закономірностей понятійного мислення. Зрозуміло, у даному випадку не зважається на почуттєвий компонент
свідомості у вигляді вербалізованої повсякденно-побутової та художньої моделей світу. Виходимо у даному
випадку з розуміння того, що свідомість формується на основі взаємодії ментального й почуттєвого чинників.
Отже, маємо констатувати, що зміст концепту формується закономірностями конкретно-образного мислення, а
виражається мовними засобами.
Маємо відзначити й те, що автори книги некритично сприйняли нечітко визначені поняття
концептуальної та мовної моделей світу [Загнітко, Михальченко 2008, с. 123 – 125]. Відповідно нечітко
визначено й концепт [Загнітко, Михальченко 2008, с. 125]. Чомусь у розрізнюваних універсальних та
національно-специфічних концептах виділяються ціннісні концепти, чи цінності, які членуються на
універсальні й національні, позитивні й негативні, матеріальні й духовні, кінцеві й проміжні, хоч не згадуються
етноконцепти.
Останній розділ „Патопсихолінгвістика” присвячений питанням нейропсихолінгвістики та
психологічному супроводу мовлення при емоційному напруженні, під час акцентуацій і психопатій, порушень
мовлення при ушкодженнях кори головного мозку, дефектів мовлення, а також мовлення глухонімих та
сліпоглухонімих.
Отже, теоретична частина засвідчує глибоку обізнаність з теорією й історією вітчизняного та
європейського мовознавства. Але структура книги не дає підстав констатувати, що автори компонували книгу в
аспекті якоїсь наукової парадигми (а це значно поглибило б її теоретичний рівень).
Природно, що жанр книги зобов’язував супроводжувати кожен з розділів питаннями для самоконтролю
та літературою для самостійного опрацювання, що й зроблено.
Друга частина посібника представлена практикумом у вигляді практичних завдань та тестів до кожного з
розділів, текстами для самостійних творчих завдань, короткими переказами текстів розділів, питаннями для
контролю до кожного розділу, тематикою рефератів та тематикою курсових, бакалаврських і магістерських
робіт.
Завершується книга списком літератури та коротким термінологічним словником і предметним
покажчиком.
Посібник написаний хорошою мовою, доступно. Студенти, магістранти, аспіранти та викладачі одержать
цінний кваліфікований порадник.

Анатолій Зеленько

Надійшла до редакції 3 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.