Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Марина Балко — МОВНА ПОЛІТИКА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ: ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПОШУК ШЛЯХІВ ЇХ ВИРІШЕННЯ

загрузка...

Статтю присвячено розглядові основних напрямків української мовної політики, а саме: основних
проблем реалізації Концепції державної мовної політики на сучасному етапі розвитку українського
суспільства та шляхів пошуку вирішення цих проблем.
Ключові слова: мовна політика, мовне законодавство, Концепція державної мовної політики, норми
сучасної української мови, порушення норм.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства дослідження проблем мовної політики та мовної
ситуації набувають особливої актуальності, адже мовна ситуація в Україні характеризується неоднозначними за
своїм трактуванням процесами [Масенко 2004, с.115-116; Пономарів 1997, с.5-6 та ін.].
Мета нашої статті – проаналізувати основні тенденції розвитку сучасної мовної політики в Україні та
охарактеризувати процеси, пов’язані зі спробами наукового осмислення цієї проблеми.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань: а) охарактеризувати
поняття мовної політики; б) розглянути основні положення Концепції державної мовної політики;
в) проаналізувати основні тенденції запровадження Концепції державної мовної політики в сучасній Україні.
Поняття мовної політики тісно пов’язане з поняттям мовної ситуації, оскільки мовна політика є не тільки
одним з найважливіших факторів, що формують мовну ситуацію, але й одним з її суттєвих аспектів [Язык и
общество 2001, с.23].
Існують декілька підходів до визначення мовної політики. Якщо виходити з того, що мовна політика – це
різновид політики взагалі, то під останньою звичайно розуміється не будь-яка діяльність, а діяльність певних
суб’єктів (державної влади, суспільного угруповання, партії тощо), то і поняття мовної політики має бути
обмежене його суб’єктом. У цьому сенсі визначає мовну політику В.А. Аврорін. На його думку, мовна
політика – це система заходів держави або партії свідомого регулювального впливу на функціональну природу
мови, а через її посередництво – також на структуру мови.
Більш вузьке розуміння мовної політики лежить в основі визначення, яке дає Н.О. Катагощина. Згідно з
цим розумінням, під мовною політикою розуміється свідомий та цілеспрямований вплив на мову як
функціональну одиницю шляхом заходів, що проводяться централізовано в масштабі всієї держави та в певній
мовній ситуації. У цьому випадку залишаються поза увагою ті спроби впливу на мову, які здійснюють не
державною владою й не носять централізованого та обов’язкового характеру [Язык и общество 2001, с.56].
Мовна політика може у певних ситуаціях бути не тільки частиною національної політики тієї чи іншої
держави або партії, але й частиною їх політичного курсу щодо інших держав або інших партій у межах однієї
держави. Отже, мовна політика завжди є органічною частиною певного політичного курсу, незважаючи на те,
чи це внутрішня політика щодо певних соціальних груп або зовнішня політика щодо певних країн чи груп
країн, або, нарешті, національна політика у багатонаціональній державі.
У зв’язку з цим виникає потреба проаналізувати концепцію державної мовної політики, яку розробляла
національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Концепція державної мовної
політики – система основоположних нормативних постанов, які ґрунтуються на комплексній оцінці мовної
ситуації в Україні і якими мають керуватися органи держаної влади та органи місцевого самоврядування у
своїй практичній діяльності при регулюванні суспільних відносин у мовній царині.
Здійснення Концепції має відбуватися на основі ст. 10 Конституції України, яка встановлює:
„Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування
української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України” [Конституція 2007, с.5]. У системі
державних пріоритетів мовна політика посідає чільне місце, оскільки її стратегічним завданням, поряд з
гарантуванням мовних прав людини, є утвердження суспільної злагоди і політичної стабільності, забезпечення
єдності держави і зміцнення української державності. Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і
розвиток української мови – визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації, яка
історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву
державі і є базовим складником української державності. Не випадково відновлення незалежної державності
України наприкінці ХХ століття було спричинене і усвідомленням переважною більшістю українців того факту,
що українська мова як найважливіша ознака буття української нації опинилася під загрозою повного знищення.
© Балко М.В., 2009 Розділ І. СТАТУС УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ ТА ЇЇ ІНСТИТУЦІЯХ

загрузка...

9
Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України із суверенної національної
держави у денаціоналізований географічний простір. Відповідно до Конституції України, законів України та
Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 про офіційне тлумачення статті 10
Конституції України державність української мови є невід’ємним атрибутом конституційного ладу держави.
Володіння державною мовою та її використання посадовими і службовими особами органів державної влади та
органів місцевого самоврядування є однією з обов’язкових умов для обіймання відповідних посад [Рішення
1999].
Статус української мови як єдиної державної визначено Конституцією України і не може бути змінено
інакше, ніж у спеціальному порядку, передбаченому ст. 156 цього ж документа (тобто шляхом ухвалення не
менш, ніж двома третинами конституційного складу Верховної Ради відповідного закону, який має бути
затверджений всеукраїнським референдумом, призначеним Президентом України) [Конституція 2007]. Отже,
спроби запровадження офіційної багатомовності на національному або регіональному рівнях всупереч
Конституції України і встановленій конституційній процедурі можуть кваліфікуватися тільки як дії, спрямовані
на мовний розкол країни, розпалювання міжетнічної ворожнечі, порушення конституційного ладу і державної
єдності України.
Суть заходів держави на підтримку української мови полягає не в її насильному нав’язуванні, а в тому,
щоб надати громадянам України, які раніше були позбавлені свободи вибору, можливість вільно опанувати
мову батьків і (або) свідомо вивчити мову свого громадянства з урахуванням перспектив, які відкриває її знання
для самовдосконалення, самореалізації і повномасштабного здійснення конституційних прав.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 про офіційне
тлумачення статті 10 Конституції України, державний статус української мови означає її обов’язкове
застосування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами
місцевого самоврядування (мова актів, діловодства, документації тощо), а також в інших визначених законом
сферах публічного життя, зокрема у роботі державних і комунальних навчальних закладів, сфері
обслуговування, культурі, засобах масової інформації [Рішення 1999].
Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку складають: Національна рада з
мовної політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції України,
Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії наук України, Національна рада
з питань радіо та телебачення.
Отже, державна мовна політика на сьогодні зосереджується на таких пріоритетних напрямках:
1) приведення мовного законодавства і практики його застосування у сувору відповідність з Конституцією
України та Рішенням Конституційного Суду України; 2) утвердження української мови як державної у всіх
царинах суспільного життя на всій території України; 3) утвердження української мови як мови міжетнічного
спілкування і порозуміння в Україні, гаранта державної незалежності і національної безпеки; 4) створення
належної нормативної бази підтримки і пільг для українськомовних ЗМІ; 5) вироблення дієвих засобів захисту
від актів зовнішньої мовно-культурної експансії та публічної дискредитації української мови; 6) поліпшення
якості українського мовлення на теле- та радіоканалах України; 7) сприяння розвитку мов національних
меншин; 8) запобігання дискримінації за мовною ознакою; 9) сприяння підвищенню загальної мовної культури
громадян України; 10) створення системи контролю за дотриманням мовного законодавства.
Мова нації – універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його
духовність. На порядку денному сьогодні – розширення сфер функціонування української мови, адже мова – це
не тільки засіб спілкування, а й засіб формування нових виробничих відносин у суспільстві. Мова як
інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова
обслуговує не тільки сферу духовної культури, а й пов’язана з виробництвом, із соціальними відносинами, вона
– елемент соціальної сфери. У сучасному житті по-новому розглядається питання функціонування мови.
Основний критерій – знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією. Науково-технічний
прогрес, побудова соціально-економічної та політичної систем в країні насичують нашу мову новими
поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань підвищуються вимоги до мови. Мовні знання –
один з основних компонентів професійної підготовки.
На жаль, на сьогоднішній день у засобах масової інформації не завжди можна спостерігати дотримання
норм сучасної української літературної мови. Найтиповішою помилкою при цьому є використання русизмів
(лексичних, граматичних тощо). А. Капелюшний наголошує на тому, що лексичних русизмів у засобах масової
інформації найбільше, проте суттєвіший руйнівний вплив на систему української літературної мови здійснюють
саме граматичні русизми [Капелюшний 2000, с.360].
Отже, найбільше і на телебаченні, і в пресі випадків помилкового вживання слів, які властиві російській
мові і не характерні для мови української, тобто лексичних русизмів. На телебаченні таких помилок
припускаються частіше, ніж у газетах і журналах, оскільки, крім журналістів, у передачах беруть участь також
політики, фахівці з різних галузей народного господарства, науки й культури, просто люди, які потрапили в
об’єктив телекамери випадково. Найчастіше причиною помилок є недостатній словниковий запас у людей, які
порівняно недавно почали говорити українською мовою. Проте й ті журналісти, для яких українська мова є
рідною, нерідко припускаються таких помилок через вплив російськомовного середовища чи внаслідок засилля ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

10
російськомовних передач на окремих загальнонаціональних і місцевих телеканалах, на FM-радіостанціях (ці
передачі, навіть якщо їх спеціально не прослуховувати, мимоволі впливають на підсвідомість, оскільки
нав’язливо лунають у громадському транспорті, в кафе, в місцях масового відпочинку людей). Наведемо
декілька прикладів лексичних русизмів, що зустрічаються у ЗМІ: Він не той, за кого себе видає (УТ-1); На ваш
рахунок зачисляться гроші в доларовому еквівалентні (ICTV); Привертають увагу наступні положення
програми цього кандидата у Президенти України (СТБ); Команда сьогодні на підйомі (УТ-1); Це помітно в
багаточисленних розповідях про пригоди (Інтер); Доля правди в цьому є (СТБ); Ні, сесію я вже здала (1+1); Весь
ранок – від пів шостої – я бігала між дзеркалом і шафою, панічно шукаючи компроміс між джинсами і
светром та діловим костюмом (газета „Експрес”); Ми заключаємо з ними контракти на поставку сировини
(1+1); І якщо шахтарі з навколишніх сіл якось ще зводять кінці з кінцями, то городянам куди важче (газета
„Експрес”). Таких русизмів уникнути порівняно нескладно, варто тільки їх зауважити в мовленні, а
найскладніше зробити саме це, бо їх неприродність у тексті може помітити той, хто постійно вдосконалює
знання з української мови та комунікативні навички їх використання.
Не набагато менше в телевізійному мовленні й у газетних текстах граматичних русизмів. Проте шкода
від них, на думку А. Капелюшного, помітно більша, оскільки такі русизми руйнують саму структуру
української мови [Капелюшний 2000, с.362].
На морфологічному рівні русизми переважно виявляються у вживанні іменників у роді і числі,
властивим російській і не характерним для української мови, у творенні відмінкової форми за типом,
притаманним російській мові: Інститут створений при Національному університеті імені Шевченко (УТ-1);
Ми з Вальою прийшли раніше за інших (СТБ); Менінгіт “передає нам привіт”. Звідки? Виявляється, невинна
нежить може бути проявом …вірусного менінгіту! (газета „Експрес”); Про це я дізнався з великою біллю
(СТБ); У Вас немає часу для відвідування салонів-краси, сеансів масажу, аеробіки або шейпінга? (газета „Львів
і львів’яни”); Ми щойно повернулися з Кривого Рога (СТБ); Керівництво привітало молодих солдат (ICTV); І
якщо вибори у нас закінчаться перемогою реформаторів, то похорони не за горами (газета „Поступ”); Я
просто закохана в Ігорька з “Аква Віти” (ICTV); Захоплений її зеленими очами (ICTV).
Ступені порівняння прикметників журналісти інколи утворюють за нормами російської мови, не беручи
до уваги специфіку української мови: Одне з самих болючих питань, що мучить українську політику майже з
часів перебудови, – питання доцільності і ціни компромісів (газета „День”); Один день сьогоднішній цінніший
двох днів завтрашніх (газета „Поступ”).
На синтаксичному рівні русизми становлять переважно так звані пасивні конструкції на місці
українських активних зворотів і безособових речень, а також конструкції з невластивими українській мові
активними дієприкметниками теперішнього часу: Вибити гроші, які заборгували до бюджету непрацюючі або
ж слабо працюючі підприємства, погодьтеся, неможливо жодними діями, навіть пустовойтенківськими
“заняттями з цивільної оборони” (газета „Поступ”); Напівтемрява плюс постійно блимаюче світло
різнокольорових прожекторів перетворюють усе сіре та буденне на більш привабливе та романтичне (СП. –
1998.– №2); Про склад граючих сьогодні футболістів “Динамо” (УТ-1); Це розповідається в фільмі (1+1).
Крім того, чимало помилок у мові ЗМІ пов’язано з порушенням норм керування. Цих помилок
припускаються тоді, коли не враховують розбіжностей у варіантах керування в українській і в російській мовах.
Найтиповішими помилками є такі: І навіть певний час працював у нього моделлю по зачісках (газета „Музичний
тиждень”); Хочу подякувати телеглядачів за увагу (УТ-1).
Русизми, як лексичні, так і граматичні, на жаль, на сьогодні зустрічаються не лише у публіцистиці (на
радіо, телебаченні, у пресі), але й у текстах наукового та офіційно-ділового стилів. Пор.: Особливе місце, серед
суб’єктивних прав, що становлять зміст права на сім’ю, належить тим, що слугують вихованню
підростаючого покоління — вирішують проблему формування повноцінної особистості майбутнього
громадянина; З нашого погляду, до їхнього числа треба віднести право жити і виховуватись у сім’ї, право на
спілкування з батьками та іншими родичами, право виражати власні погляди (Зб. наук. праць „Вісник
Запорізького національного університету. Юридичні науки”); Людина може розпоряджатися собою (своїм
життям, здоров’ям), давати згоду на медичне втручання або відмовлятися від нього, тільки тоді, коли у неї
достатньо відомостей (т.б. вона є належним чином поінформованою) для того, щоб прийняти правильне
рішення, вчинити необхідні дії тощо; Ігнорування вказаних потреб реформування законодавцем чинного
законодавства може створити можливості медичному персоналу до порушення права фізичної особи на
достовірну, повну, своєчасну та доступну інформацію про стан свого здоров’я (Журнал „Економіка, фінанси,
право”).
Отже, незважаючи на цілу систему напрямків державної мовної політики, в Україні простежується
недостатність впровадження конкретних заходів для утвердження української мови як державної у всіх сферах
суспільного життя, про що свідчать проаналізовані помилки. Наявність таких помилок у засобах масової
інформації, а також у наукових текстах неприпустиме, оскільки мовлення у цих сферах суспільного життя
багатьма громадянами сприймається як зразкове.
У зв’язку з цим молоде покоління українців усвідомлює необхідність оволодіння державною мовою,
адже володіти нею досконало стає дедалі престижніше. Усе більше інституцій виносять цю проблематику для
обговорення під час наукових заходів різного рівня. Наприклад, в Інституті журналістики Київського Розділ І. СТАТУС УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ ТА ЇЇ ІНСТИТУЦІЯХ

11
національного університету імені Т.Г. Шевченка багато разів проводилась міжвузівська науково-практична
конференція „Молодь і державна мова”, у якій спочатку брали участь переважно журналісти, а потім до них
долучились філологи, філософи, психологи, юристи, математики. На конференції обговорюється широке коло
тем, наприклад, „Українська мова: походження і функціонування”, „Українська мова і державотворчий процес”,
„Українська мова і світ”, „Українська мова на порозі третього тисячоліття”, „Українська мова – джерело
духовного відродження суспільства” та ін.
Отже, визначення напрямків мовної політики української держави – дуже складне питання. Явними є
недоліки у цій галузі, проте очевидні також позитивні зрушення у напрямку утвердження української мови як
державної та підвищення престижності української мови у всіх сферах суспільного життя країни. Інтелігенція,
інтелектуальна еліта України активно долучається до пошуку найбільш оптимальних шляхів формування
мовної політики України.

Література
Капелюшний 2000: Капелюшний А. Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті //
Телевізійна й радіожурналістика: 36. наук.-метод. праць. – Л., 2000. – Вип. 3. – С. 359-368.
Конституція 2007: Конституція України. – Харків: „Одіссей”, 2007. – 48 с.
Масенко 2004: Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – К: Вид. дім „КМ Академія”;
Всеукр. т-во „Просвіта”, 2004. – 163 с.
Пономарів 1997: Пономарів О. Незалежна держава й незалежна мова // Пам’ять століть. – 1997. – № 2. –
С. 5-12.
Рішення 1999: Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 //
www.zakon.rada.gov.ua
Язык и общество 2001: Язык и общество на пороге нового тысячелетия: итоги и перспективы. – М.:
УРСС, 2001. – 360 с.

The article is devoted to analysis of directions of Ukrainian language’s politics. The author considers both main
problems of Conception of State language’s politics and ways of problem’s decision.
Keywords: language’s politics, language’s legislation, Conception of State language’s politics, standards of the
modern Ukrainian language, infringement of the standards.

Надійшла до редакції 3 листопада 2008 року.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.