Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Інна Піддубська — ФУНКЦІОНАЛЬНА ПЕРИФЕРІЯ ДІЄСЛІВНИХ ФОРМ МИНУЛОГО ЧАСУ

Метою статті є дослідження вторинних функцій дієслівних форм минулого часу на матеріалі сучасної
української мови. Внутрішній механізм транспозиції часових форм з‟ясовується на основі аналізу семної
структури граматичного значення.
Ключові слова: дієслівна форма, минулий час, транспозиція, граматичне значення, сема.

Вивчення первинних і вторинних функцій часових форм дієслова в українській лінгвістиці має певну
традицію, вироблену завдяки працям вітчизняних і зарубіжних мовознавців (В.М.Русанівського, О.В.Бондарка,
І.Р.Вихованця, С.С.Єрмоленка, А.П.Загнітка, М.О.Луценка, О.С.Шевчук, М.В.Всеволодової та ін.). Найбільша
увага приділялася з‘ясуванню умов, за яких дієслівна форма часу набуває того чи іншого значення [2; 3],
дослідженню образно-експресивного вживання часових дієслівних форм [7; 8]. Темпоральна транспозиція як
вияв вторинних функцій граматичної форми часу, її функціональної периферії активно розглядається
сучасними дослідниками на матеріалі української мови (О.І.Бондар [1], Л.Б.Наконечна [5]). І в наш час
дискусійним залишається питання механізму процесу транспозиції, мало досліджена причинова обумовленість
конотацій, що з‘являються в результаті транспозиції часової форми.
Мета дослідження: узагальнити й систематизувати наявний у науковій літературі досвід вивчення
транспозиції форм минулого часу, з‘ясувати механізм виникнення супровідних конотацій на основі аналізу
семної структури граматичного значення.
Важливою передумовою розгляду транспозиції дієслівних форм із семантикою минулого є усвідомлення
того, що значеннєва структура граматичного значення минулого часу характеризується такими особливостями:
1) містить сему реальності дії (оскільки минула дія – це та, яка (не) відбувалася/ (не) відбулася); 2) минулий
доконаний називає дію, що відбулася, тобто характеризується результативністю, минулий недоконаний – дію,
яка відбувалася, тобто виявляє процесність дії, необмеженість розгортання дії до моменту мовлення. Названі
ознаки активізуються в процесі транспозиції в результаті взаємодії семантики двох темпоральних планів і
спричиняють як стилістично-експресивні ефекти, так і образно-смислову конотацію переданої думки.
І. Минулий час у значенні майбутнього
Дослідники з різних позицій підходять до розгляду механізму переносного вживання форм минулого
часу в значенні майбутнього. Так, О.І.Бондар [1, с.24] відзначає, що цей тип транспозиції пов‘язаний ―з уявним
перенесенням майбутньої дії в минуле, майбутня дія при цьому уявляється як вже здійснена‖. С.С.Єрмоленко
[3, с.78] пов‘язує переносне вживання минулого в значенні футурума з ―метафоричним ототожненням
майбутнього і минулого‖.
Обидва ці підходи видаються слушними, оскільки підкреслюють різні сторони метафоричного процесу.
Ми ж спробуємо з‘ясувати особливості механізму транспозиції в різних видах цього типу граматичної
метафори і пов‘язані з нею прагматичні ефекти.
1. Минулий доконаний у значенні близького майбутнього.
У цій функції вживається обмежена кількість дієслів. Як правило, це інхоативні лексеми (позначають
початок переміщення у просторі): пішов, побіг, поїхав тощо. Транспоновані дієслівні форми минулого часу
називають дію, що має здійснитися в найближчому майбутньому, яке безпосередньо межує з моментом
мовлення [3, с.79]:
– Нарвіть же тепер і в пілотки, додому понесете, – сказав Штокало. – А я пішов спать… Заходьте й
ще, як закортить (Григір Тютюнник).
Основою метафоричного переносу в цьому типі транспозиції виступає, по-перше, те, що з формами
минулого доконаного, вжитими у вторинній функції, поєднуються займенники 1-ї особи. Очевидно, таке
обмеження на вживання категорії особи пов‘язане з характером цієї транспозиції, яка передбачає залежність
відповідної майбутньої дії безпосередньо від волі мовця [3, с.80]. Емоційно-вольовий компонент думки людини
© Піддубська І.В., 2009 Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

39
про майбутню дію стосується саме моменту мовлення. Крім того, близьке майбутнє – це, фактично, віддалене
теперішнє (пор. кваліфікацію дослідниками майбутнього доконаного як теперішньо-майбутнього). Ці фактори
обумовлюють те, що суміжною точкою двох темпоральних планів (минулого й майбутнього) виступає саме
момент мовлення. На основі цієї суміжності і відбувається метонімічний перенос значення. Семантика
майбутності переноситься на дієслівну форму минулого доконаного. В уяві мовця і слухача дія вже ніби
відбулася. Але до дійсної її реалізації має пройти якийсь проміжок часу.
Мовець говорить про дію як про минулу, тим самим підкреслюючи намір її виконати. Але цей намір не
обов‘язково виявляється як рішучий. Пор.: Ну, я пішов і Ну, я, мабуть, пішов (розм.). (У другому випадку
значення невпевненості експлікується лексемою мабуть). Уживаючи транспоновану часову форму, мовець
може свідомо або несвідомо очікувати певної реакції співрозмовника на його повідомлення:
– А ти хоч знаєш, чому я за тебе вийшла?
– Чому?
– Бо ти без мене отак би й пропав.
– Ну так і пропав би!.. То я, Катю, побіг (А.Дімаров).
Заміна розповідної інтонації на питальну посилює значення невпевненості, пор.: То я, Катю, побіг ?
Минулий доконаний близької дії є синонімічним теперішньому у значенні близької наміченої дії. Про це
свідчать і випадки вживання цих форм в одному контексті: А ми втрьох зосталися. Василеві Кібкалові йти під
гору, він живе недалеко від Штокала, а Мані й мені – до мосту.
– Що ж, пішов і я, – кажу. – Щасливо. Ти не йдеш, Маню ?
– Іду. Я сама боятимусь (Григір Тютюнник).
Ці граматичні синоніми – минулий доконаний близької дії (пішов) і теперішній близької наміченої дії
(йдеш, іду) – відрізняються відтінками значення. Темпоральна відстань від моменту мовлення до моменту
реалізації дії при вживанні теперішнього наміченої дії може бути більш-менш довільною (від мінімальної до
відносно тривалої, що вимірюється місяцями, навіть роками). Минулий близької дії називає дію, що
безпосередньо йде за моментом мовлення, часова відстань до її реалізації є мінімальною, вимірюється
секундами, хвилинами.
Крім того, вживання теперішнього наміченої дії забарвлене відтінком категоричного наміру її виконати.
Тут некоректними будуть уживання типу: Я, мабуть, через два дні їду додому (розм.). Закономірним є: Я через
два дні їду додому. Тим самим мовець дає зрозуміти, що його рішення є остаточним, не залежить від реакції
співрозмовника. Конотація впевненості у цьому випадку зумовлена вживанням форми теперішнього часу,
оскільки саме це значення актуалізує дію, реальність якої стає безсумнівною. Минулий доконаний теж називає
реальну дію, але при цьому не актуалізує її, а підкреслює результативність. Тому в значенні близького
майбутнього форми минулого доконаного можуть супроводжуватися модальною конотацією широкого
діапазону – від упевненості до невпевненості.
2. Минулий доконаний у значенні бажаного майбутнього.
Суттєвою ознакою цього різновиду переносного вживання минулого доконаного є те, що дієслівна
форма вплітається в антифразис (висловлювання, яке передає зміст, зворотний тому, про що думають.
Антифразис як метафорична модель передачі думки у цьому випадку виявляється у вживанні стверджувальних,
позитивно-оцінних, конструкцій для вираження негативного змісту (як правило, при відповідній зміні інтонації)
[6, с.141]). Напр.: Андрій знову обійшов свою колимагу : “Жигулі” вліпились не в жарт… Хоч їм дісталося
більше .., “Волгу” теж пом‟яло як слід. В сотню обійдеться, не менше, – подумав Андрій про ремонт. – От і
купив машину. Беріг гроші на пральну машину, та не просту – автомат… (А.Дімаров). Модальність
ірреальності майбутньої дії (купити) передається стверджувальною конструкцією, у якій дія сприймається як
реальна, пор.: Тепер не куплю машини. Функція модальної метафори в цьому випадку значно посилена
переносним уживанням дієслівної форми. Загалом граматична метафоричність спричиняє ряд конотацій:
модальність розчарування, впевненості й визначеності щодо характеру майбутньої дії (її нездійсненність).
3. Минулий доконаний у значенні небажаного майбутнього.
Незначна кількість дієслів минулого часу доконаного виду здатна вживатися із значенням небажаного
майбутнього. Цей вид транспозиції поширюється тільки на лексеми із семантикою негативного для мовця
наслідку типу: пропав, загинув. Напр.: Зараз ви пишете гарно, тому що не бачите за своїм твором нічого, крім
самого твору. А от уявіть собі, що в одну печальну мить ви побачите за ним славу, добробут, становище
серед своїх колег… І тоді ви пропали (Григір Тютюнник).
Транспонована дієслівна форма минулого часу позначає майбутню дію, яка може здійснитися за певних
умов. Отже, цей вид переносного вживання реалізується тоді, коли наявний умовно-наслідковий зв‘язок.
Семантика умови може передаватися як попереднім контекстом (у наведеному прикладі), так і частиною
складного речення (складносурядного або складнопідрядного): (Кушта:) – …А хіба мені завжди бути рибаком?
Десь проштрафлюся – й загриміло за мною (Є.Гуцало); Якщо Павло не принесе мені конспекти, я загинула
(розм.) – відповідно складносурядна і складнопідрядна конструкції.
Конотація небажаності реалізації умови посилюється вживанням минулого доконаного. Використання
форми минулого часу унаочнює наслідок, результат від реалізації небажаних обставин. Форма минулого часу
позначає дію, яка вже відбулася, має ознаки реальної. Ця семантика проектується у площину майбутності, тим ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

40
самим привносячи семи результативності, реальності. Тому можливий наслідок сприймається наочно як
жахлива для усвідомлення людиною дія.
Аналогічні конструкції із формами майбутнього часу (Десь проштрафлюся – й загримить за мною;
Якщо Павло не принесе мені конспекти, я загину) позбавлені відчуття незворотності негативного наслідку дії за
умови її реалізації, яке виникає при вживанні минулого доконаного. Цю думку підтверджує факт можливого
експліцитного вираження цієї конотації, цих смислів в одному контексті з формами минулого на позначення
майбутньої дії: Це могла бути тільки міліція. Або дружинники. «Пропав! Оце вже пропав!..» І коли він (Кобзик)
уявив, як його зараз візьмуть і, перш ніж саджати до машини, поведуть до Іри Марківни виясняти, що він
украв… Коли Кобзик подумав про це, його охопив такий жах, що він ледве втримався на ринві (А.Дімаров).
Показниками переносного вживання форм минулого на позначення майбутньої небажаної дії виступають
як лінгвістичні фактори (інтонація, вербальний контекст), так і паралінгвістичні (ситуативний контекст).
4. Минулий доконаний у функції іронічного заперечення майбутньої дії.
Цей тип переносного вживання минулого доконаного реалізується в непрямих мовленнєвих актах і
―супроводжується одночасною транспозицією афірмативності в негативність‖ [1, с.25]: Так він тобі й повірив
(=Він тобі не повірить); Так вона тобі й сказала правду (=Вона тобі не скаже правду);Так він тебе й
послухався (= Він тебе не послухається)(розм.).
5. Минулий доконаний у значенні допустового майбутнього [1, с.25].
Цей різновид переносного вживання форм минулого часу позначений семантикою ймовірності.
Майбутня можлива дія сприймається як одна серед інших варіантів дій і стає відправним моментом для аналізу
можливих наслідків її реалізації: Отже, (припустимо) я підписав Вам заяву, які Ваші дії далі? Добре,
(припустимо) я погодився на Вашу пропозицію – і що з цього? (розм.).
Цей тип минулого доконаного обмежений ситуативною, контекстуальною і навіть інтонаційною
семантикою. Він реалізується в мовленнєвому акті запитання (як правило, нериторичного). Картина можливої
реалізації дії та її наслідків сприймається як наочна, цілісна завдяки саме вживанню форм минулого часу в
першій частині складного речення й наявності темпорального плану теперішності в другій (результативній)
частині. Майбутня дія, передана формою минулого доконаного, унаочнюється через наявність в її
граматичному значенні сем результативності, реальності. План теперішнього результативної частини складного
речення може встановлюватися як імпліцитно, на основі логічного аналізу (пор. з наведеними вище
прикладами: Отже, (припустимо) я підписав Вам заяву, якими є ваші дії далі? Добре, (припустимо) я
погодився на Вашу пропозицію – і що ми маємо з цього?), так й експліцитно, коли його створюють наявні в
реченні дієслівні форми презенса.
Слід зауважити, що в усіх цих випадках транспозиції дієслів минулого часу вживаються форми
доконаного виду, оскільки саме доконаність реалізує сему ―результативність‖, яка актуалізується в
транспонованій формі. Що ж до дієслів недоконаного виду, то С.С.Єрмоленко вважає переносним уживанням
такий функціональний тип, як ―намічене‖ майбутнє в минулому: Цікавим також видався матч між збірними
Угорщини й Югославії. В разі успіху угорські гандболістки здобували бронзові нагороди світової першості.
Тому зрозуміло, що до цієї гри вони готувалися ретельно і заздалегідь [Спортивна газета 1978, 12 груд.] [3, с.73-
74]. Ми ж погоджуємося із думкою О.І.Бондаря, що минулий ―наміченої‖ дії в минулому характеризується не
переносним, а відносним уживанням форм минулого недоконаного виду [1, с.24], оскільки він називає дію, яка
співвідноситься не з моментом мовлення, а з іншою дією в минулому.
Таким чином, уживання минулого в значенні майбутнього значно обмежене як лінгвістичними
факторами (семантикою дієслів, ознакою ―доконаність‖, вербальним контекстом), так і паралінгвістичними
(ситуативним контекстом).
ІІ. Минулий час у значенні теперішнього
1. Минулий у значенні абстрактного та розширеного теперішнього.
Ця функція переносного вживання реалізується дієсловами як доконаного, так і недоконаного видів.
Конструкції з минулим у значенні абстрактного або розширеного теперішнього характеризуються
різноманітністю семантико-синтаксичної структури і широкими можливостями втілення різних прагматичних
настанов мовця (унаочнене змалювання певного умовно-наслідкового процесу, категорична заборона
виконувати якісь дії, ненаполегливе прохання тощо).
1.1. Минулий доконаний на позначення абстрактного й розширеного теперішнього.
Яскравим прикладом образного вживання форм доконаного виду минулого часу є висловлювання на
позначення легкості процесу виконання певних дій: (1) (Андрій) беріг гроші на пральну машину, та не просту –
автомат: сама й пере, сама й виварює, виполіскує й сушить, тільки й того, що не прасує, ввімкнув програму й
гуляй собі паном… (А.Дімаров); (2) Здається, немає нічого простішого від вимірювання температури: поклав
під пахву термометр і чекай собі, поки ртутний стовпчик підніметься до певної позначки… (Г.Навроцька);
(3) Це ж нині так просто: написав цидулу вінценосному можновладцю – й маєш за пазухою одразу кілька
хуторів, а то й сіл (Ю.Мушкетик); (4) Станція складається із стандартних блоків, котрі серійно випускає
промисловість. Замінив блок, от і вилікував робота (І.Падалка).
Аналізовані конструкції (у прикладах виділені напівжирним шрифтом), мають двокомпонентну побудову
і передають умовно-наслідкові відношення. Дієслово у формі минулого часу називає дію-умову, а у формі Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

41
наказового способу (прикл. (1), (2)), теперішнього часу (прикл. (3)) або минулого часу (прикл. (4)) – наслідок
дії. Причому уявлення про наслідок дії подається, як правило, у згорнутому вигляді; пор. з прикладом (1) його
трансформацію: ..Ввімкнув програму, й для того, щоб білизна була чиста, більше нічого не треба робити.
Дієслівна форма минулого часу являє собою переносне вживання, оскільки позначає не минулу дію, а
дію в плані абстрактного теперішнього. У прямому часовому значенні в цих умовах має вживатися презенс або
форма теперішньо-майбутнього, пор.: …Вмикаєш програму – й гуляй собі паном. Але вживання форм із
семантикою теперішнього значною мірою позбавляє висловлення конотації унаочнення ситуації, знімає
актуальність зв‘язку ―умова – наслідок‖. При використанні в першій частині дієслова теперішнього часу
відбувається накладання темпоральної семантики обох частин висловлення (оскільки наказова форма другої
частини вживається в значенні модального теперішнього: …Ввімкнув програму – й гуляй (можеш гуляти) собі
паном; …Поклав під пахву термометр – і чекай (можеш чекати) собі, поки ртутний стовпчик підніметься до
певної позначки…). При цьому зникає часова відстань у сприйнятті реалізації двох дій (умови й наслідку) і
нівелюється актуальність умовно-наслідкового зв‘язку.
Транспонована форма минулого часу представляє метонімічне вживання, оскільки називає одну дію
серед цілого ряду однорідних дій. До переосмислення часового значення додається й переосмислення
аспектуальної семантики, бо ―передача розкритої, не обмеженої внутрішніми чи зовнішніми рамками дії
суперечить категоріальній семантиці доконаного виду‖ [4, с. 24].
Поширеним є вживання минулого доконаного в значенні унаочненого наслідку дій, що повторюються:
Бо письменники так, спроста, не бувають… Таки справді письменника супроводять в його житті явища
незвичайні, явища оригінальні… Підскочать оті явища – і записала людина (О.Вишня); Маляренкова –
маленька, з терновими очима, в‟юнка й зарічана, все підбиває дівчат заспівати на прощання… Гришка зітхає,
підсмикує штаненята й терпляче чекає… Повернеться до нього обличчям Маляренкова – так він одразу застиг
і прив‟яв (Г.Косинка). Такі транспоновані форми позначають дії, що сприймаються як безпосередній наслідок
реалізації умови. За допомогою минулого доконаного передається висока динамічність умовно-наслідкового
зв‘язку, посилюється його актуалізація. Логічний зміст висловлення не руйнується при заміні минулого
доконаного на теперішній час або теперішньо-майбутній, але супровідна конотація змінюється: Підскочать оті
явища – і починає писати (запише) людина; …Повернеться до нього обличчям Маляренкова – так він одразу
застигає (застигне) і в‟яне (зів‟яне). Отже, у цьому випадку транспозиції знову спрацьовує наочно-зрима
функція минулого доконаного, завдяки якій картина в цілому динамізується, стає рельєфнішою й образнішою.
Минулий доконаний уживається також у зіставно-протиставних, допустово-наслідкових конструкціях, де
транспонована форма позначає небажану дію1: Зірка стала для них радістю й горем. Людська худоба на толоці
попасеться й потім дасть молока, а Зірка – кілька крапель… Інша й тільною не перестає доїтись, а в Зірки ще
задовго до отелу спорожніло вим‟я (Є.Гуцало); Ви лише не подумайте, що я все нинішнє ганьблю. Лишень
треба, щоб нашим хлопом більше цікавились… А то як… скаже голова, що в нього в селі все добре, а йому й
повірили (Р.Іваничук). Завдяки реалізації наочно-зримої функції минулого доконаного, відсутності
темпорального збігу дієслівних значень обох частин конструкції конотація небажаності дії посилюється,
загострюється. В аналізованих конструкціях із протиставно-зіставними зв‘язками різниця в темпоральних
планах обох частин посилює протиставлення, акцентує його, оскільки стикаються семи різних граматичних
значень. Таким чином, протиставлення реалізується не тільки на рівні семантико-синтаксичної структури
висловлення, а й на рівні семної структури граматичного значення предикатів.
Закономірним для української мови є вживання минулого доконаного на позначення конкретних за своїм
характером повторюваних дій, властивих теперішньому [3, с.82; 2, с.134-141]: …Дмитро Іванович і так майже
не бере ніякої участі в громадському житті їхнього шкільного колективу, завжди осторонь, одчитав уроки – й
гайда додому (Є.Гуцало). Близьким до цього типу є використання форм минулого доконаного під час
фіксування порядку виконання певних дій (опис технологічних процесів, рецепти тощо): Узяли півсклянки
цукру, два яєчних жовтки. Цукор розтерли з жовтками і додали склянку борошна. Усе це добре перемішали…
(розм.). Кожна дія сприймається як закінчений процес. Послідовність цих процесів формує унаочнене
сприйняття порядку дій. Оскільки виконання кожної наступної дії передбачає закінченість попередньої,
використання минулого доконаного якнайкраще передає послідовність дій у цілому.
Форми минулого доконаного можуть уживатися в українській мові для створення модальної рамки
висловлення: Принциповість? Добре бути принциповим тому, хто незалежний, як вітер! В кого ні сім‟ї, ні
дітей. Розплювався, розлаявся й майнув світ за очі. На Камчатку або й на Курили. Спробуй – дістань!
(А.Дімаров). Тут акцентується не повторюваність дії, а потенційна можливість її здійснення. Аналізовані форми
передають модальність спроможності особи виконати певні дії. Ці потенційні дії оформлюються у цілісну
ситуацію поведінки, у певний стереотип. Реальна можливість реалізації цього стереотипу значно посилюється
наочно-зримою функцією доконаного минулого, оскільки вчинок сприймається як такий, що вже відбувся.
1.2. Минулий недоконаний на позначення узагальненого й розширеного теперішнього.

1
Ми аналізуємо провідний тип семантико-синтаксичних відношень у реченні. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

42
Найпоширенішим типом такого вживання виступає минулий у кваліфікуючій функції або, за
термінологією О.І.Бондаря [1, с.21], минулий абсолютної власне становості. Цей різновид транспозиції
―пов‘язаний з передачею значення, що характеризує суб‘єкт речення у плані його властивостей, якостей,
поглядів, схильностей тощо. При цьому характеристика суб‘єкта, що стосується минулого, є ніби ґрунтом для
того, щоб інакомовно зобразити відповідну якість як властиву йому взагалі…‖ [3, с.87]: Я завжди любила
дивитись на зірки; Мені ніколи не подобались нахабні люди (розм.); Район Шацьких озер завжди привертав
увагу природодослідників, археологів, істориків (С.Стойко). Близьким до минулого абсолютної власне
становості є минулий недоконаний у значенні розширеного теперішнього: (Пшеничний:) – …А тепер, коли
здалося, що вчительського інституту замало, (Скрипка) вступив й до педагогічного… Та хіба він у нашій школі
засидиться! Мусив їздити, поки в районі не було місця для нього, а звільниться місце – тільки ми його й бачили
(Є.Гуцало). Ці випадки транспозиції ґрунтуються на перенесенні темпоральної відстані, характерної для
минулого, на дистанції теперішнього і майбутнього. При цьому й ознака суб‘єкта уявно поширюється по
часовому вектору. У зв‘язку з цим сама дія сприймається як процесна, що ―розгортається‖ перед нами. Звідси –
акцентація в аналізованих висловленнях на самій дії. За умови вживання теперішнього часу (Я люблю дивитись
на зірки тощо) загальний зміст думки не міняється, але певні відтінки втрачаються: висловлення
характеризується констатацією факту як такого, більшою узагальненістю думки, а ―процесність‖ дії, її
розгортання в часі не сприймаються, тобто увага мовця від самої дії зміщується на модальність констатації того
чи іншого стану речей.
Переносне вживання минулого недоконаного в значенні узагальненого теперішнього відбувається за
обов‘язкової наявності у найближчому словесному оточенні лексичного показника темпоральності: завжди,
ніколи, зроду-віку тощо. Ці слова виявляють метафоричність уживання відповідних граматичних форм, оскільки
ситуативний контекст функціонування таких конструкцій не є індикатором переносного значення.
Минулий недоконаний на позначення узагальненого або розширеного теперішнього є прикладом
граматичної метонімії (а саме – синекдохи, оскільки темпоральне значення сприймається за принципом
―частина замість цілого‖). Транспозиція охоплює тільки часове значення дієслівної форми і не супроводжується
переосмисленням видової семантики, оскільки недоконаний вид не висуває обмежень для розгортання дії,
виявлення її процесності.
2.Минулий на позначення актуального теперішнього.
Слід зазначити, що спектр функцій дієслівних форм із цим значенням не є таким різноманітним і
багатим, як при транспозиції дієслова у темпоральну площину узагальненого, розширеного теперішнього, але є
характерним для системи мови і входить до функціональної периферії дієслівних форм минулого часу.
Нами визначається незначна кількість варіантів реалізації минулого недоконаного у цій функції. Усі
випадки такого вживання пов‘язані з уявленнями про минулу дію, передану недоконаним видом, як про
процесну, нерезультативну, що відбувалася до моменту мовлення. Така характеристика минулого недоконаного
спричиняє певні модальні відтінки, що якраз і оформлюються завдяки транспонованій формі. Крім того, у цій
функції зафіксовано дуже обмежену кількість дієслів, а саме – хотіти, лексичне значення якого вже передає
модальність бажання, вистачати, що разом із часткою не виражає модальність заперечення, неповноти чогось.
Функціональна семантика дієслова хотіти в умовах актуального теперішнього у різних типах
мовленнєвих ситуацій ґрунтується на одних і тих самих засадах. Напр., мовленнєвий акт – запитання:
– Алло! – сказав він.
– Ти щось хотів? – спитала Ліда.
– Хотів бачити тебе (В.Шевчук);
мовленнєвий акт – прохання: (Михайло:) – Ніхто не знає, Івасю, котрий із нас скоріше повернеться у
Пилипівку. І чи повернемось… Я хотів тебе попросити… Прибережи якось Катрусю, якщо … (Р.Іваничук).
Форми минулого недоконаного в умовах актуального теперішнього уявно знижують актуалізацію
передаваної ними дії. Тому запитання або прохання звучать не так відверто і прямо, м‘якше, ненаполегливо. Це
все створює ефекти ненав‘язливого прохання (пор. синонімічний наведеному вираз, у якому вживається форма
умовного способу: Я хотів би тебе попросити… і трансформацію запропонованого прикладу із заміною
минулого недоконаного формою теперішнього часу: Я хочу тебе попросити… Умовний спосіб дієслова передає
ту ж конотацію, що і минулий недоконаний, а теперішній час її знімає, оскільки актуалізує, підкреслює дію),
м‘якого запитання (пор.: Що ти хочеш? – спитала Ліда).
На нашу думку, оскільки випадки вживання дієслова хотіти в цій функції є дуже поширеними в
розмовному мовленні і характеризуються стійкістю синтагматичного оформлення (Ще такий поширений
приклад: Продавець звертається до покупця із запитанням: Що ви хотіли?, а не Що ви хочете?, але при цьому
можливий і варіант Що ви бажаєте?, а не Що ви побажали?), є достатні підстави віднести аналізований тип
минулого доконаного до мовних кліше.
Наступний приклад демонструє функціонування лексеми вистачати в контексті актуального
теперішнього: Ганчірку викрутила (прибиральниця), ще й під ноги послала. То вона (Алла Василівна)
переступила ганчірку, мов і не бачила…
– Щоб це було востаннє! Не вистачало, щоб мій кабінет прибирали під час роботи (А.Дімаров). Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

43
Пор. трансформацію цього прикладу: Не прибирайте мій кабінет під час роботи, де та сама думка
оформлюється за допомогою наказового способу дієслова.
Зміст висловлення не руйнується, якщо виділену форму замінити формою теперішнього часу: Не
вистачає, щоб мій кабінет прибирали під час роботи, але непогодженість мовця з наявним станом речей
звучить менш категорично й безапеляційно, навіть іронічно. Конотація категоричного заперечення щодо
здійснення певних дій виникає внаслідок темпоральної метонімії форм минулого недоконаного.
Аналізований вираз характеризує експресивне, емоційно забарвлене мовлення, пов‘язаний із бажанням
мовця якомога сильніше вплинути на слухача, а також із прагненням виявити власні емоції.
На нашу думку, цей тип функціонування лексеми вистачати теж можна зарахувати до мовних метафор-
кліше, оскільки він відзначається високою частотністю відтворення в системі мови і зниженням образної
конотації.
Отже, минулий із значенням теперішнього реалізується насамперед у плані абстрагованого та
розширеного теперішнього. Транспозиція його у сферу актуального теперішнього є значно обмеженою не
тільки контекстуально (минулий доконаний із значенням повторюваної дії-результату в умовно-наслідкових
конструкціях), а й семантикою дієслів (минулий недоконаний демонструє транспозицію лише певних лексем).
Подальші дослідження доцільно зосередити на вивченні явища транспозиції форм минулого часу у
діахронічному аспекті.

Література
1. Бондар О.І. Система і структура функціонально-семантичних полів темпоральності в сучасній
українській літературній мові (Функціонально-ономасіологічний аспект): Автореф. дис. … д-ра філол. наук. –
К., 1998. – 32 с.
2. Бондарко А.В. Вид и время русского глагола. – М.: Просвещение, 1971. – 239с.
3. Ермоленко С.С. Образные средства морфологии. – К.: Наук. думка, 1987. – 113с.
4. Єрмоленко С.С. До питання про системну зумовленість переносних значень морфологічних категорій
// Мовознавство. – 1981. – №6. – С.23-29.
5. Наконечна Л.Б. Семантико-функціональна транспозиція часових форм дієслова в поліпредикативних
структурах сучасної української мови: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Івано-Франківськ, 2008. – 20с.
6. Тараненко А.А. Языковая семантика в еѐ динамических аспектах. – К.: Наук. думка, 1989. – 256с.
7. Шевчук О.С. Семантичні можливості граматичної категорії часу в сучасній українській мові //
Грамматическая семантика глагола и имени в языке и речи. – К.: УМК ВО, 1988. – С.61-69.
8. Шевчук О.С., Юхименко О.В. Образно-експресивне вживання часових форм дієслова в українській
мові // Українська мова. Теорія і практика. – К.: НМК ВО, 1993. – С.106-117.

The purpose of the article is the inverstigation of secondary functions of verbal forms of the Past Tens in the
Ukrainian language. The internal mechanism of transposition of verbal forms of the Past Tens is elusidated on the basis
of the analysis of semantic structure of grammatical meaning.
Keywords: verbal form, Past Tens, transposition, grammatical meaning, seme.

Надійшла до редакції 11 березня 2009 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.