Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

Розділ XIV. АКТУАЛЬНЕ ЧЛЕНУВАННЯ РЕЧЕННЯ 1. АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ АКТУАЛЬНОГО ЧЛЕНУВАННЯ РЕЧЕННЯ

загрузка...
Ще з часів основоположника синтаксичної науки, представника Александрійської граматичної школи Аполлонія Дискола основною синтаксичною одиницею дослідження постає речення. Розпочинаючи свою працю з визначення предмета синтаксису, Аполлоній Дискол ви­користовував сам термін «синтаксис» стосовно синтаксичних відно­шень між словами, що належать до різних частин мови: імен, дієслів, артиклів, займенників, прийменників, прислівників, сполучників [Ис­тория 1980, с. 229]. Він підкреслював, що «слова поєднуються в речен­ня на основі певних закономірних зв’язків» [Там само, с. 230].

Незважаючи на те, що протягом тривалого часу речення постає основним об’єктом синтаксичних студій, підходи до нього, його розу­міння видозмінилися. У сучасній синтаксичній науці речення розгля­дається як багатоаспектне і багаторівневе явище. Найпопулярнішим є прагнення розрізняти два аспекти: конструктивний (статичний) і ко­мунікативний (динамічний). їх відмінність полягає в тому, що при конструктивному підході до речення воно розглядається як автономна одиниця і всі його особливості пояснюються з внутрішньої структу- рації, тобто через його власну формально-граматичну будову.

 

632


Синтакси


загрузка...
При комунікативному підході речення аналізується не як самостійна автономна величина, а як частина тексту, тобто воно розглядається в тому лінгвістичному та екстралінгвістичному контексті, у якому воно існує і набуває різноманітних стилістичних модифікацій. Так, речення Оксана заспівала характеризується власного формально-граматичною будовою: воно утворюється поєднанням на основі взаємозалежності двох обов’язкових компонентів — форми називного відмінка іменника та відмінюваної форми дієслова (див. про особливості взаємодії у межах граматичної основи двоскладного речення [Загнітко 1992а, с. 18-28; За- гнітко 1993г, с. 201-296]), кожний з яких має потенційну здатність до поширення (пор.: Наша Оксана заспівала свою улюблену пісню). Для з’ясування формально-граматичної будови речення досить його самого, немає необхідності виходити за його межі, аналізувати і враховувати ще які-небудь особливості, крім його будови. Це — конструктивна бу­дова речення. У структурі речення та його функціонуванні існує також такий вимір, який не може бути з’ясованим поза врахуванням специ­фіки ситуації, контекстного оточення. Механізм самого речення в та-, кому випадку можна з’ясувати при умові звернення до тієї мовної си­туації, того контексту, у яких певне речення функціонує як повідомлен­ня. Це — комунікативна будова речення. Так, наведене речення Окса­на заспівала може вживатися у кількох типових ситуаціях, які найлег­ше описати, спираючись на типові питання: 1. Що зробила Оксана? 2. Хто заспівав? 3. Що трапилося? Даючи відповідь на кожне з постав­лених питань, речення певним чином пристосовується, модифікується в інтонаційному і смисловому плані до своєї мети, до свого комуніка­тивного завдання. При відповіді на перше питання (Що зробила Окса­на?) порядок слів у реченні буде прямим, звичайним; при відповіді на друге (Хто заспівав?) видозмінить свою будову: спочатку стоятиме відмінювана форма дієслова, потім називний відмінок іменника (За­співала Оксана). Фразовий наголос знаходитиметься на останній сло­воформі (при звичайному темпі мовлення).

Комунікативна будова речення характеризується незалежністю від формально-граматичної. Вона визначається мовним контекстом, кому­нікативним завданням, що виникає в цьому контексті й щодо якого в реченні зорганізовується порядок його компонентів і відбувається на­голошення певного елемента. Тому те саме речення, що має одну фор­мально-граматичну будову, наприклад Оксана заспівала, при функці­онуванні в різних текстах із нерівнорядними комунікативними завдан­нями створює кілька комунікативних одиниць, що відрізняються ак­туальною інформацією. Водночас актульне членування зумовлює видо­зміну граматичної будови речення: порядок слів і фразовий наголос. Безпосереднє відношення до комунікативного рівня речення має влас- не-семантичний аспект, оскільки речення (незалежно від його актуаль­ного членування) містить у собі певну об’єктивну інформацію, саме ця інформація і є суттєвою і в комунікативній ситуації зазнає різнома­нітних модифікацій, що відтворюються за допомогою порядку слів, фра­зового наголосу та ін.

 

Розділ XIV. Актуальне членування речення

 

633

 

Останнім часом помітна спроба і термінологічно диференціювати різні аспекти функціонування речення. Так, пропонують послідовно розме­жовувати поняття «синтаксичнаконструкція», «речення», «висловлен­ня». При цьому синтаксичною конструкцією вважається лексично на­повнена структурна схема (див.: [Загнітко 1996/26, с. 116-125; Совре­менный 1989; Русская 1980]), тобто утворення предикативного мініму­му. Речення — це нееліптичне утворення, що береться безвідносно щодо мовленнєвого і контекстного оточення та ситуативно-прагматичних зав­дань. Речення не пов’язане з ознакою мінімальності (на відміну від син­таксичної конструкції), не виражає ілокутивних смислів.

Висловлення — це актуалізоване речення, тобто воно релятивізова- не щодо мовця і слухача, комунікативного акту, мовленнєвого і не- мовленнєвого контексту, і відображає ілокутивні смисли.

Сам механізм співвідношення синтаксичної конструкції, речення і висловлення при цьому уявляється чітко: наповнюючись лексично і за умови необхідності поєднуючись, синтаксичні конструкції утворю­ють речення, які, релятивізуючись щодо комунікативного акту та його учасників, контексту, утворюють висловлення. Останні можуть набу­вати різноманітних модифікацій: еліпсуватися, парцелюватися, сег- ментуватися та ін.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.