Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Богдан Чернюх — СЕМАНТИКА ТА ПРАГМАТИКА НАРРАТИВНИХ ЧАСІВ У ПІЗНІЙ ЛАТИНІ (НА МАТЕРІАЛІ „ITINERARIUM EGERIAE”1)

Аналіз уживання минулих часів в анонімному подорожньому щоденнику IV ст. н.е. „Itinerarium Egeriae”
засвідчує про їх переважне уживання у відповідності з нормами класичної латини. Позначаючи ситуації, що
припинилися до моменту мовлення, перфект виступає як розповідний час, що формує основну сюжетну лінію
твору, у той час як імперфект, описує тривалі ситуації або ситуації, що тривають, які кореспондуються з
заднім планом. Зрідка спостережувана в аналізованому творі функціональна тотожність обох часових форм
має маргінальний характер, відносячись переважно до зображення дуративних ситуацій.
Ключові слова: імперфект, перфект, пізня латина, темпоральність.

Аналізу темпоральної системи латинської мови у різні періоди її розвитку присвячена обширна наукова
література. Серед праць, що звертаються до даної проблеми, відзначимо монографію С. Меллє, М. Д. Жофре,
Ґ. Серба, у якій детально проаналізовано семантику латинських часових форм з позицій комунікативного акту
[Mellet, Joffre, Serbat 1994]. Проте матеріалом для переважної більшості досліджень виступає класична латина,
тоді як темпоральності у пізній приділяється порівняно мало уваги, особливо, що стосується змін у значенні та
функціях часових форм. Водночас, вирішення цих питань має важливе значення для розуміння історичного
синтаксису не лише латинської, а й романських мов.
Темпоральні форми у пізній латині становлять об‘єкт дослідженнь Ґ. Гаверлінґ [Haverling 2001; Haverling
2005], Г. Пінкстера [Pinkster 1998], К. Кроон та П. Розе [Kroon, Rose 1996], які відзначають появу нових рис у
семантиці та прагматиці імперфекта, зокрема перехрещення зон його вживання з перфектом.
Перефразовуючи слова автора аналізованого твору, nunc ad rem redeo2. Подорожній щоденник
анонімного автора з описом паломництва до святих місць, яке датується 381 – 384 р.р., вже від часу його
першої публікації Й. Ф. Ґамурріні у 1877 р. викликає інтерес не лише в істориків церкви, а й у філологів.
Останніх, зокрема, він цікавить з огляду на наявність елементів розмовної латини, які присутні на різних
мовних рівнях — лексичному, фонетичному, морфосинтаксичному. Через це простий за змістом і невибагливий
за формою твір фігурує чи не у кожному підручнику або хрестоматії з народної латини.
Незважаючи на те, що мовним особливостям „Itinerarium‖ присвячено чимало публікацій, серед яких
варто згадати ґрунтовні дослідження Е. Лефстедта [Lцfstedt 1911] та В. Веененена [Vддnдnen 1987], відзначимо,
що аналізу часових форм у них приділяється мало уваги. При цьому основний акцент робиться на відхиленнях
від класичних норм, наприклад, на аналітичних конструкціях з habeo або participium praesentis activi, тоді як
семантика та функції часових форм у згаданому творі залишаються поза увагою лінгвістів.
У представленому дослідженні ми зупинимось на функціонуванні нарративних часів, які, стосуючись
„плану інформації‖ [Бенвенист 1974: 271], є засобом формування розповіді.
Вжиті в аналізованому творі часові форми, загалом, відповідають нормам класичної латини. Серед
девіантних відзначимо оказіональне вживання відкладного дієслова замість властивого класичній латині
активного (optati sumus ire (10, 9)) і viceversa (coepimus egredere (12, 3), furasse (37, 2)).
Іноді в аналізованому творі зустрічається абсолютно вжитий participium perfecti passivi, напр.:
1) Ac sic … visa loca sancta omnia, quae desideravimus, …, visis etiam et sanctis viris, qui ibi commorabantur,
… regressi sumus in Pharan. (5, 11) „Таким чином, ми, побачивши всі святі місця, які бажали…, побачивши
також і святих мужів, які там жили,… повернулись у Фаран‖.
Водночас відзначимо, що еліпсис дієслова esse, як у наведеному вище прикладі, був звичним і для
класичної латини, пор.:
2) Ea classis ingens … procul visa cum magna laetitia civium …. (Liv. 22, 22, 2-3) „Цей величезний флот…
побачили здалека з великою радістю громадяни і союзники…‖
Подібно до класичної та ранньої латини інгресивність у „Itinerarium‖ виражається аналітичною
конструкцією coepi+інфінітив, напр.:
3) Ecce et coepit iam esse hora forsitan octava… (4, 5) „Ось почала вже бути приблизно восьма година…‖.
Проте доволі часто поряд із нормативним coepi зустрічається монофтонгізованиий варіант cepi, напр.:
cepi eos rogare… (5,7) „я почала їх просити…‖. Згідно з Ґ. Райхенкроном, монофтонгізація oe до e, засвідчена в

1
Замість традиційної назви „Peregrinatio Aetheriae‖ сучасні дослідження послуговуються назвою „Itinerarium
Egeriae‖, якої ми будемо притримуватись.
2
У оригіналі: Sed ut redeam ad rem …„ Але, щоб, перейти до справи…‖ (23, 4). Тут і далі посилання здійснюються на
видання Silviae vel potius Aetheriae peregrinatio ad loca sancta/ ed. W. Heraeus. — Heidelberg, 1908.
© Чернюх Б.В., 2009 Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

55
епіграфічних джерелах вже з I ст., згодом спричинилась до злиття первісно цілком відмінних дієслів coepi
(coepisse) та cepi (capio) [Reichenkron 1957: 475].
У тексті твору зустрічаються також поодинокі випадки вживання конструкції habere + інфінітив, яка у
романських мовах розвинулась до майбутнього часу (напр. італ. canterу „співатиму‖< лат. cantare habeo), але у
„Itinerarium‖ ще зберігає своє модальне значення, слугуючи для вираження необхідності, напр.:
4) Ipsam ergo vallem nos traversare habebamus, ut possimus montem ingredi (2,1) „Отож, нам було потрібно
(досл. „ ми мали‖) перетнути долину, щоб могли піднятись на гору‖.
Також серед притаманних розмовній мові явищ спостерігаємо перифрастичні конструкції, які
складаються з participium praesentis activi та дієслова esse:
5) Qui fodientes in eo loco, qui ostensus fuerat, invenerunt speluncam, quam sequentes fuerunt forsitan per
passus centum, quo ad subito fodientibus illis adparuit lapis (16,6) „Вони, копаючи у тому місці, яке було показане,
знайшли печеру, вздовж якої йшли приблизно сто кроків, доки раптово їм не з‘явився камінь‖.
Подібні перифрази представлені вже у ранній латині, зокрема, у Плавта3, дозволяли краще відтворити
процесуальність ситуації і, на відміну від імперфекта, були однозначнішими, але набули поширення лише у
пізній латині, можливо, під впливом аналогічної конструкції у давньогрецькій мові4 [Eklund 1970: 74].
Серед форм, які набули поширення у пізній латині, відзначимо також вживання форм перфекта дієслова
esse у складі аналітично утвореного plusquamperfectum passivi:
6) Cum … ingressi fuissemus ad eos, facta oratione cum ipsis eulogias nobis dare dignati sunt … (11, 1) „Коли
… ми прийшли до них (= ченців), після спільної молитви вони удостоїли нас благословення…‖.
Вживання fuissemus замість звичного у подібному випадку для класичної латини essemus5 зумовлюється
бажанням підкреслити передування стосовно дії головного речення, тоді як вживання esse у формі імперфекта
сприяло б розгляду ситуації як одночасної з нею (пор. [Hofmann-Szantyr 1965: 322; Kьhner-Stegmann 1976:
167]). Однак, форми перфекта пасивного стану утворено виключно з нормами класичної латини.
У аналізованому творі засвідчено 696 форм часів претеріта6, серед яких 434 форми перфекта, 169 —
імперфекта, 82 — плюсквамперфекта, 2 — історичного теперішнього7. Таке співвідношення, не враховуючи
історичного теперішнього, відповідає кількісній дистрибуції минулих часів у розповідному контексті у різні
періоди розвитку латинської мови і зумовлюється тим, що перфект та імперфект виступали в латинській мові
основними засобами творення „часового порядку‖ [Бондарко 1996 : 7]. Зокрема, співвідношення між перфектом
та імперфектом залежно від типу інформації та особистих преференцій автора може коливатись межах від 3:1
до 5:1. Наприклад, у біографії Гая Юлія Цезаря, укладеній Светонієм, засвідчено 387 форм перфекта та 73
імперфекта. Подібні цифри засвідчив також Г. Пінкстер, досліджуючи агіографічні твори епохи Меровінгів
[Pinkster 1998: 230].
Таким чином, у „Itinerarium‖ перфект є найпоширенішим нарративним часом. Щодо імперфекта і
плюсквамперфекта, то їх кількість залежить від ступеня деталізації розповіді. Зокрема, описуючи місцевості,
через які пролягало паломництво, автор вдається до імперфекта, а в екскурсах до подій біблійної історії зростає
кількість форм плюсквамперфекта. На відміну від інших творів розповідного характеру praesens historicum тут
практично відсутній. Засвідчені два випадки його вживання певною мірою виходять за рамки розповіді, будучи
включеними у пряму мову, а саме, у розповідь єпископа Едесси про царя Агара (… superveniunt Perse et girant
civitatem istam (19, 8) „приходять перси і оточують це місто‖). Його відсутність зумовлюється передусім
монотонним характером розповіді, відсутністю у ній ключових моментів, на яких би акцентувалась увага і саме
у яких відбувається переключення між власне минулими часами (передусім перфектом) і історичним
теперішнім (пор. [Pinkster 1990: 242; Hejtmanovб 1999: 387]).
Функціонування перфекта в аналізованому творі загалом відповідає нормам класичної латини. Він
вживається для інформації про послідовні минулі ситуації, напр.:
7) … proficiscens de Tharso perveni ad quandam civitatem …,que (sic!) appellatur Pompeiopolim. Et inde, iam
ingressa fines Hisauriae mansi in civitate, quae appellatur Corico. Ac tertia die perveni ad civitatem, quae appellatur
Seleucia Hisauriae (23, 1). „… вирушивши з Тарсу, я прибула до якогось міста…, яке називається Помпейополь.
І звідти, вже увійшовши у межі Ісаврії, зупинилась у місті, яке називається Коріко. А на третій день прибула до
міста, що називається Селевкія Ісаврійська‖.
8) Nos … sabbato sera ingressi sumus montem, et pervenientes ad monasteria quaedam susceperunt nos ibi
satis humane monachi …. Ibi ergo mansimus in ea nocte, et inde maturius die dominica cum ipso presbytero et
monachis … coepimus ascendere montes singulos.(3, 1) „У суботу ввечері ми увійшли на гору і, коли прийшли до

3
Напр. … tu ut sis sciens (Pl. Poen. 1038) „… щоб ти знав‖.
4
Пор. … Гn… didЈskwn aЩtoЪj… (NT Mt. 7, 29, 1) „… навчав (досл. був навчаючий)… їх…‖
5
Пор. Scripseram ad te quas ob causas in Epirum non essemus profecti… (Cic. Att. 3, 8, 1) „Я написав тобі, внаслідок
яких причин ми не вирушили до Епіру…‖
6
До уваги брались лише темпоральні форми у головному та незалежному реченнях.
7
Переважна більшість згаданих часових форм належить першій частині твору, яка містить розповідь про мандрівку,
тоді як у другій, де описуються літургії в Єрусалимі домінуючим є презенс, який чергується з футурум І. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

56
якогось монастиря, прийняли нас доволі люб‘язно ченці…. Отже, там ми залишились на цю ніч і звідти рано-
вранці у неділю почали сходити на окремі гори … з самим пресвітером і ченцями‖.
Бажаючи якомога докладніше описати свою мандрівку, автор дуже часто вдається до повторів,
вживаючи при цьому форми перфекта, напр.:
9) Ac sic denuo faciens iter per mansiones aliquot perveni ad civitatem … Batanis … . Unde denuo proficiscens,
pervenimus … Edessam. (19, 1-2) „І так знову йдучи через деякі заїжджі двори прибула до міста …. Ватаніс…
А вирушивши звідти, ми прибули … до Едесси.‖
Крім зображення подробиць подорожі, перфект також вживається в екскурсах до подій біблійної історії,
наприклад, у розповіді про сходження Мойсея на гору Синай (2, 2), історії царя Агара (19, 9 – 13) та ін.
Ще однією зоною застосування перфекта є авторські ремарки, які підсумовують сказане або
впроваджують новий епізод, напр.:
10) … tertia die inde maturantes venimus denuo ad mansionem, … in desertum Pharan, ubi et euntes
manseramus, sicut et superius dixi. (6, 1) „… на третій день, вийшовши звідти вранці, знову прийшли до заїзду …
у пустелі Фаран, де ми ночували у дорозі, як я сказала раніше.‖
11) … sic ergo ab Arabia civitate iter facientes per biduo totum per terram Gessen pervenimus Tathnis (9, 5)
„…отже, так, два дні все йдучи землею Гесен від міста Аравії , ми прибули у Татніс‖.
Як правило, у подібних ремарках перфект поєднується з лексичними маркерами, зокрема, прислівниками
itaque, ergo „отже‖, sic „так‖ або вживається у складі сталих словосполучень на зразок ut superius (dixi).
Як відомо, латинський перфект поєднує у собі два значення — власне перфекта й аориста. Проте у
процесі розвитку перфектне значення надзвичайно ослабло, зберігшись тільки у претерітопрезентних дієслів
(odi, memini, novi, consuevi) та актуалізуючись у решти під впливом контексту, а домінуючим стало значення
простого претеріта, що став позначати ситуацію, припинену до моменту мовлення або іншого моменту,
обраного як критерій відліку. Особливо виразно „ретроспективність‖ перфекта простежується в епізодах, де
автор описує місцевості, які припинили своє існування або змінили статус, напр.:
12) Haec est … civitas Tathnis, quae fuit quondam metropolis Pharaonis. (9, 5) „Це — місто Татніс, яке
колись було столицею фараона‖.
13) Locus etiam, ubi fuit titulus uxoris Loth, ostensus est nobis … Sed … columna ipsa iam non paret, locus
autem ipse tantum ostenditur: columna … ipsa dicitur mari mortuo fuisse quooperta. (12, 6 – 7) „Нам також показали
місце, де був стовп дружини Лота… Але … самого стовпа вже не існує, показують тільки його місце; сам стовп,
як говорять,був укритий Мертвим морем‖.
Подібне вживання, яке часто характеризується як „негативне‖, зустрічаємо й у класичній латині,
наприклад, у відомому рядку Вергілія fuimus Troes, fuit Ilium… (Verg. Aen. 2, 325) „ми були троянцями, був
Іліон…‖ (= були троянцями, але тепер не є ними).
Друге місце за частотністю вживання після перфекта займає імперфект. Доволі значна кількість випадків
його вживання пояснюється надмірною деталізацією розповіді: автор в подробицях описує всі відвідані під час
паломництва місця. Як і у класичній латині, імперфект зберігає свій анафоричний характер, співвідносячись із
певним контекстуально заданим моментом минулого і вживаючись для опису переважно статичних ситуацій,
напр.:
14) Interea ambulantes pervenimus ad quendam locum, ubi se … montes illi, inter quos ibamus, aperiebant et
faciebant vallem infinitam …, et trans vallem apparebat mons sanctus Dei Syna (1, 1) „Тим часом, йдучи, дійшли ми
до якогось місця, де … ті гори, між якими йшли, розкривались і утворювали безкрайню долину …, а по той бік
долини виднілась священна божественна гора Синай‖.
Доволі часто імперфект у „Itinerarium‖ вживається для зображення позбавлених динаміки узуальних
ситуацій, напр.:
15) … susceperunt nos ibi satis humane monachi, qui ibi commorabantur… (3, 1) „… там нас прийняли дуже
лагідно ченці, які там жили…‖.
16) … nobis semper consuetudinis erat, ut ubicumque ad loca desiderata accedere volebamus, primum ibi fieret
oratio, deinde legeretur lectio ipsa de codice, diceretur etiam psalmus unus … et iterato fieret ibi oratio (10, 7) „… у
нас завжди була така звичка, що до якого б бажаного місця ми не приходили, спочатку складали молитву, потім
читали місце з писання і один псалом… і знову складали там молитву‖.
Водночас відзначимо, що для вираження узуальності був придатним також перфект, як це засвідчує
наступне речення цього ж розділу:
17) Hanc … consuetudinem … semper tenuimus, ubicumque ad loca desiderata potuimus pervenire. (10, 7) „ До
якого б з бажаних місць ми змогли прибути, ми завжди дотримувались цієї звички ‖.
При тотожності виразів nobis semper consuetudinis erat та hanc consuetudinem semper tenuimus вибір на
користь перфекта в останньому зумовлюється підсумовуючим характером, який підкреслюється прислівником
ergo „отже‖ (пор. [Kroon 1989]).
Анафоричний характер імперфекта також зумовлює його вживання у складі підрядних речень
експлікативного характеру, де він він слугує для конкретизації думки, висловленої у головному реченні, напр.:
18) Et quoniam nobis ita erat iter, ut prius montem Dei ascenderemus, qui hinc paret, quia unde veniebamus,
melior ascensus erat, et illinc denuo ad illud caput vallis descenderemus, id est ubi rubus erat, quia melior descensus Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

57
montis Dei erat inde (2, 3) „І тому що нам так лежав шлях, щоб спочатку піднятись на божественну гору, яка
видніється звідти, оскільки звідти, звідки ми підходили підйом був кращим, а потім знову спуститись до того
початку долини, де була купина, тому що звідти спуск з божественної гори був легшим‖.
Аналіз розподілу перфекта й імперфекта за зонами вживання засвідчує, що автор дотримується
класичного канону, використовуючи перфект для вираження основної думки (передній план), а імперфект —
для змалювання супутніх ситуацій (задній план). Таке розмежування нарративних часів за сферами
застосування зберігається і у випадках вдаваної тотожності обох часових форм, пор.:
19) … cum grandi labore, quia pedibus me ascendere necesse erat (імперфект, підрядне речення) … hora …
quarta pervenimus in summitatem … montis Dei sancti Sina… (3, 2) „… з великими труднощами, тому що мені
необхідно було підійматись пішки… о четвертій … годині ми прийшли на вершину … божественної священної
гори Синай‖.
20) … necesse me fuit (перфект, головне речення) ibi (= Hierapoli) facere stativam, quoniam iam inde non
longe erant fines Mesopotamiae (18, 1) „ … мені необхідно було там (= у Гіераполісі) зупинитись, тому що
недалеко звідти вже були кордони Месопотамії‖.
При збереженні функціональної різниці між імперфектом і перфектом, у аналізованому творі
зустрічаються поодинокі випадки вживання імперфекта як розповідного, а не описового часу, пор.:
21) Multos enim sanctos monachos videbam … venientes in Ierusolimam ad visenda loca sancta… (13, 1) „Бо я
бачила багатьох святих ченців…, які приходили до Єрусалиму, щоб відвідати священні місця…‖.
22) … in quo itinere iens vidi super ripam fluminis Iordanis vallem pulchram satis et amenam…(13, 2)
„… йдучи цим шляхом (= з Єрусалиму до Карней – Б. Ч.) я бачила на березі річки Йордан долину дуже гарну і
приємну…‖.
У даному випадку імперфект videbam (13,1) має значення простого претеріта, констатуючи певний факт,
а не описуючи його, хоч поряд з цим зберігає зв‘язок з експлікативністю, поєднуючись з cурядним
сполучником enim. Принагідно відзначимо, що згаданий сполучник переважно поєднується з дієслівними
формами зі значенням процесуальності (в аналізованому творі з 30 випадків вживання enim 26 засвідчують
поєднання з формами інфекта). Цей можливий зв‘язок аспектуальності та каузальності потребує додаткового
аналізу.
Вживання імперфекта для вираження послідовних ситуацій або констатації поодиноких фактів минулого
у латинській мові засвідчено вже у перших перекладах Святого Письма, де він іноді відтворює грецький аорист,
а також у оригінальних латинських творах, зокрема, у Амміана Марцеліна (IV ст.), і поширюється у
ранньосередньовічній латині [Haverling 2001: 363 – 367, Haverling 2005:171], знаходячись, проте, на периферії і
обмежуючись дієсловами, які виражають стан або процес.
У пасажах, де перфект та імперфект чергуються, перфект позначає миттєві, динамічні події, а імперфект
змальовує тривалі статичні ситуації, напр.:
23) Statim ergo coepimus ire cum eo pedibus totum per vallem amoenissimam, donec perveniremus usque ad
hortum pomarium …, ubi ostendit nobis in medio fontem aquae optimae satis et purae, qui a semel integrum fluvium
dimittebat. Habebat … ante se ipse fons quasi lacum… . Tunc dixit nobis ipse sanctus presbyter… (15, 2 – 3) „Отже ми
негайно почали йти пішки з ним (= пресвітером) через дуже приємну долину, доки не прийшли до фруктового
саду…, посеред якого він показав нам джерело з прекрасною і чистою водою, з якого випливала ціла річка.
Перед… джерелом було щось подібне до озера… . Тоді цей святий пресвітер сказав нам…‖.
Плюсквамперфект, будучи третім за частотністю після перфекта й імперфекта, не характеризується
жодними відмінностями у функціонуванні та значенні порівняно з класичною латиною. Подібно до імперфекта
він є анафоричним часом, виражаючи передування певній ситуації минулого. Точка, стосовно якої здійснюється
відлік, може виражатись лексично (24) або контекстуально (25), напр.:
24) … Tharso et eundo Ierusolimam iam fueram.(22, 1) „… у Тарсі я вже була, йдучи до Єрусалиму‖.
25) Fecimus … et ibi oblationem et orationem impensissimam, et lectus est ipse locus de libro regnorum: id
enim nobis uel maxime ego desideraveram semper ut, ubicumque venissemus, semper ipse locus de libro legeretur (4,
3) „… ми відслужили і там літургію і старанно помолились і прочитано було відповідне місце з книги Царств: я
завжди дуже хотіла, щоб, куди б ми не прийшли, завжди читалось відповідне місце з писання‖.
Аналіз нарративних часів у „Itinerarium Egeriae‖ свідчить про те, що вони переважно вживаються згідно з
нормами класичної латини: перфект — як розповідний час, який формує канву розповіді, позначаючи ситуації,
припинені до моменту мовлення (nunc), імперфект – як описовий час, що позначає триваючі або незавершені
ситуації заднього плану, співвідносні з tum-моментом. Функціональна тотожність обох часів, яка іноді
простежується у творі, має маргінальний характер, поширюючись на зображення дуративних ситуацій.

Література
Бенвенист 1974 — Бенвенист Э. Об отношениях времени во французском глаголе // Бенвенист Э. Общая
лингвистика.— М. Прогресс, 1974.
Бондарко 1996 — Категории временного порядка и функции глагольных форм вида и времени в
высказывании // Межкатегориальные связи в грамматике. — Спб: Дмитрий Буланин, 1996. — С. 6 – 21. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

58
Eklund 1970 — Eklund S. The periphrastic, completive and finite use of the Present Participle in Latin.—
Uppsala: Almquist & Wicksell, 1970.
Haverling 2001 — Haverling G. Sur l‘emploi du parfait et de l‘imparfait dans le latin tardif // De lingua Latina
novae quaestiones/ Actes du Xe Colloque International de Linguistique Latine.— Louvain; Paris; Sterling : Peeters,
2001.— P. 355 – 370.
Haverling 2005 — Haverling G. Sur les fonctions de l‘imparfait dans le latin tardif // Latin et langues romanes.
Йtudes de linguistique offerts а Jуzsef Herman а l‘occasion de son 80иme anniversaire.— Tьbingen : Max Niemeyer
Verlag, 2005.— P. 165 – 176.
Hejtmanovб 1999 — Hejtmanovб M. Sur le language et le style de l‘Itinerarium Egeriae // Latin vulgaire — Latin
tardif V. Actes du Ve Colloque international sur le latin vulgaire et tardif.— Heidelberg: Carl Winter
Universitдtsbuchhandlung, 1999. — P. 381 – 388.
Hofmann – Szantyr 1965 — Hofmann J.-B., Szantyr A. Lateinische Syntax und Stilistik.— Mьnchen:
C. H. Beck, 1965.
Kьhner – Stegmann 1976 — Kьhner R. Stegmann K. Ausfьhrliche Grammatik der lateinischen Sprache.— Teil
2: Satzlehre.— Bd. 1.— Darmstadt: Wissenschaftliche Buchhandlung, 1976.
Kroon 1989 — Kroon C. H. M. Causal connectors in Latin: the discourse function of nam, enim, igitur and
ergo // Actйs du V Colloque de Linguistique Latine. — Louvain-la-Neuve: Peeters, 1989. — P. 231-243.
Kroon, Rose 1996 — Kroon C. H. M., Rose P. J. Atrociter corruptus? The use of „narrative‖ tenses in
Ammianus Marcellinus‘ Res Gestae // On Latin. Linguistic and literary studies in honour of Harm Pinkster.—
Amsterdam: Benjamin, 1996. — P. 71 – 89.
Lцfstedt 1911 – Lцfstedt E. Philologischer Kommentar zur Peregrinatio Aetheriae. Untersuchungen zur
Geschichte der lateinischen Sprache.— Uppsala: Almquist & Wicksell; Leipzig: Rudolf Haupt, 1911.
Mellet, Joffre, Serbat 1994— Mellet S., Joffre M. D., Serbat G. Grammaire fondamentale du Latin. Le signifiй
du verbe.— Louvain; Paris : Peeters, 1994.
Pinkster 1990 – Pinkster H. Latin Syntax and Semantics. — London: New York: Routledge, 1990.
Pinkster 1998 – Pinkster H. Narrative tenses in Merovingian hagiographic texts // La transizione dal latino alle
lingue romanze. Atti dell Tavola Rotonda di linguistic storica.— Tьbingen: Max Niemeyer Verlag, 1998.— P. 229 –
235.
Reichenkron 1957 – Reichenkron G. Die Umschreibungen mit occipere, incipere und coepisse als analytische
Ausdrucksweise eines ingressiven Aorists // Syntactica und Stilistica. Festschrift fьr Ernst Gamillscheg zum 70.
Geburtstag.— Tьbingen: Max Niemeyer Verlag, 1957.— S. 451-480.
Vддnдnen 1987 – Vддnдnen V. Le journal-йpоtre d‘Egйrie (Itinerarium Egeriae) : йtude linguistique. — Helsinki:
Suomalainen Tiedeakatemia, 1987.

The analysis of the narrative tenses in „Itinerarium Egeriae” discloses their use according to the norms of
Classical Latin. The Perfect Tense serves as the narrative tense forming the issue of the narration, stressing on the
situations finished by the moment of speaking; the imperfect – as the describing tense, signifying continous or
unfinished background situations, correlating with tum-moment. The functional congruency of the two tenses detected
in the work bears marginal character, spreading onto the depiction of durative situations.
Key words: Imperfect Tense, Perfect Nense, Late Latin, temporality.

Надійшла до редакції 20 березня 2009 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.