Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Оксана Щепка — СПІВВІДНОШЕННЯ КОМПАРАТИВА І ПОЗИТИВА (ФУНКЦІЙНО-СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТ)

У статті висвітлено питання про співвідношення компаратива і позитива у функційно-семантичному
аспекті, досліджено особливості компаративного потенціалу позитива, визначено подібність / відмінність
компаратива і позитива з огляду на вираження компаративної семантики, встановлено їхню
взаємозалежність і взаємовизначеність.
Ключові слова: компаратив, позитив, компаративний потенціал.

У сучасній лінгвістичній літературі активно досліджується проблема утворення та діапазону форм
компаратива (Л.Асіїв, А.Грищенко, С.Зінченко, Н.Костусяк та ін.), низка робіт присвячена вивченню семантики
компаратива (Ю.Воротніков, Ю.Князєв і под.), здійснено аналіз особливостей компаративних конструкцій
(С.Карцевський, І.Кучеренко, М.Черемісіна, В.Шаталова та ін.). Останнім часом з‘являються дослідження, де
© Щепка О.А., 2009 Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

59
компаратив (вищий ступінь порівняння прикметників / прислівників або категорія в цілому) виступає ядром або
структурним компонентом функційно-семантичного поля компаративності (В.Берков, О.Бондарко, О.Гулига,
О.Кравець, Є.Шендельс і под.), градуальності (С.Колєснікова, Н.Халіна), інтенсивності (О.Іванова,
І.Туранський). Особливості функціонування компаратива досліджуються на матеріалі російської (В.Берков,
О.Бондарко, Ю.Князєв, О.Кравець та ін), англійської (Л.Балута, О.Кучинська), німецької (О.Гулига,
Є.Шендельс, Н.Федосєєва) мови. В українському мовознавстві компаратив аналізується у роботах М.Заоборної,
В.Мараховської, Н.Шаповалової та ін. Незважаючи на велику кількість різноаспектних досліджень, поза увагою
лінгвістів залишається питання про змістове співвідношення компаратива і позитива за ступенем вияву ознаки
та особливостями функціонування. Необхідність встановлення корелятивних відношень між компаративом і
позитивом у функційно-семантичному аспекті і зумовлює актуальність нашого дослідження.
Метою статті є визначення семантичного потенціалу компаратива і позитива, з‘ясування специфіки їхніх
корелятивних відношень, виявлення особливостей семантичної модифікації цих форм у висловленні.
Компаратив – вищий ступінь порівняння прикметників / прислівників. Семантику компаратива
визначають через його змістове співвіднесення з позитивним ступенем, тобто з нейтральною формою, тому
логічно передусім визначити семантичний потенціал нейтральної форми. Перш за все зауважимо, що в її
термінології немає одностайності. Так, В.Виноградов не погоджується із вживанням терміна «позитивний
ступінь», пропонуючи варіант «нейтральний ступінь». «Позитивною» називають вихідну форму ступенів
порівняння прикметників / прислівників такі лінгвісти, як В.Берков, Ю.Князєв, Л.Панін, А.Сазонов.
І.Вихованець маркує цю форму як «звичайний ступінь» [Вихованець 2004, с. 139], а О.Пєшковський – «нульова
категорія» [Пєшковський 1956, с. 29]. Дослідники Ю.Воротніков, А.Іванова та ін. у цьому разі оперують
терміном «позитив». Ми надаємо перевагу більш зручному, на нашу думку, і лаконічному терміну «позитив».
Описуючи ступені порівняння прикметників / прислівників, мовознавці лише торкаються питання про
існування позитива, нейтрального ступеня, зокрема зазначають, що позитив виступає вихідною формою для
утворення ступенів порівняння. «Русская грамматика – 80» дає таке визначення цієї форми: «Форма
позитивного ступеня характеризує ознаку предмета безпосередньо і безвідносно щодо її вияву в інших
предметах» [РГ 1982, т.1, с. 547]. О.Пєшковський також наполягає на відсутності у позитива семи порівняння:
«особливе значення порівняння і того або іншого ступеня порівняння існує лише у вищому та найвищому
ступенях. Коли ми говоримо розумний, красивий, розумно, красиво і т. д. ми не маємо на увазі ніякого
порівняння предметів або дій за цими ознаками, ми не думаємо про те, що інший предмет кращий, інша людина
розумніша і т. д.» [Пєшковський 1956, с. 28-29]. Такої ж думки дотримується й О.Єсперсен: «якщо ми
називаємо коня чи книгу старою, ми не порівнюємо її з іншим конем чи іншою книгою» [Єсперсен 1958,
с. 225]. Водночас активно відстоюється думка про наявність у позитива компаративного потенціалу. Так,
Арістотель зазначає: «жоден предмет не називається великим або малим сам по собі, а лише через
співвіднесення (читай порівняння – О.Щ.) його з іншими, як наприклад, гору називають малою, а просяне зерно
– великим, оскільки останнє більше, ніж інші зерна, а перша менша від інших гір… …якби предмет називався
великим або малим сам по собі, то гора ніколи не називалася б малою, а просяне зерно – великим» [Арістотель
1978, с. 64]. О.Вольф стверджує: „ …ми говоримо, що будинок великий, порівнюючи його з іншими будинками,
фільм цікавий, порівнюючи його з іншими фільмами… . Тільки порівнюючи А з Б можемо сказати, що А
велике, а Б маленьке [Вольф 2002, с. 45]. Підтверджують погляд О.Вольф і дефініції, подані у тлумачному
словнику, пор.: „старий, …Який існує довгий час, давно створений // Створений, збудований раніше, від інших..
[ВТССУМ 2003, с. 1188]; „великий, … // Який значно переважає своїми розмірами інші подібні предмети…
Який набагато переважає звичайний рівень, звичайну міру [ВТССУМ 2003, с. 80]; „високий, … // Який має
висоту більшу, від звичайної, середньої. // Який має рівень, більший від звичайного [ВТССУМ 2003, с. 80] і т. ін.
Ю.Князєв, розглядаючи питання про змістове співвідношення компаратива і позитива, зазначає, що вони
подібні, оскільки їм обом притаманна «релятивність (співвіднесеність з певною точкою відліку), хоча принципи
вибору точок відліку і характер їхнього співвідношення з позначуваною ознакою різні. Так, для позитивного
ступеня параметричних прикметників типу великий, маленький точкою відліку зазвичай виступає середній
ступінь вияву ознаки у певного класу об‘єктів» [Князєв 2001, с. 137]; «величина приписується предмету не
незалежно, а враховуючи величину певного класу предметів… . Гарна сукня передбачає певний клас суконь, які
градуюються за ознакою гарна / негарна… . Коли ми говоримо, що вулиця широка, усвідомлюємо, що вулиці
можуть бути різної ширини і що ця вулиця знаходиться у певному ряду, де вулиці розташовані за збільшенням і
зменшенням цієї ознаки» [Вольф 2002, с. 47-48]. Тому абсолютні значення ознак, позначуваних цими
прикметниками, не збігаються: «те, що виступає широким для столу, не є широким для дороги» [Чейф 1975,
с. 139]. Зважаючи на це, можемо зробити висновок, що різниця між позитивом і компаративом полягає не у
відсутності / наявності порівняння, а в характері стандарту порівняння. Для позитива в ролі стандарту
порівняння виступають певні норми – «усереднене уявлення про цей об‘єкт з відповідними кількісними і / або
якісними характеристиками» [Вольф 2002, с. 61]. Так, наприклад, вживання лексеми широкий на позначення
характеристики певного предмета обов‘язково передбачає співвідношення його з іншими представниками
такого класу предметів, серед яких він вирізняється своєю шириною, остання постає як достатня ознака не
тільки кваліфікації предмета, а й адекватного виділення за цією особливістю, пор.: Широка вулиця постала
перед ним [Василем] (О.Гончар 1993, с. 64). Словник так тлумачить значення лексеми широкий: „який значно ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

60
переважає своїми розмірами в ширину інші подібні предмети» [СУМ, с. 456-457]. Отже, широкий – це ширший,
ніж узагальнена норма. Норма – це середній ступінь вияву ознаки в зазначеного класу предметів для
представників певного мовного колективу. Так, «висока людина – це людина, зріст якої вищий від зросту
середнього представника певного мовного колективу: невипадково людина, яку називають високою в одного
народу, може бути охарактеризована як людина середнього зросту або навіть невисокою іншим народом» [ТФГ
1996, с. 111-112]. «Лише тоді ми сприймаємо предмет «важким», якщо водночас уявляємо «легкий», шлях
«довгим», якщо знаємо «короткий», будинок «великим», якщо бачили «малий». Тобто фраза Протагора «Всіх
речей міра людина» і спрямовує думку на те, що часто саме параметри людини виступають нормою різних
типів градаційних суджень [Рябініна 2003, с. 116]. «Так, ми оцінюємо розміри різних тварин, співвідносячи їх з
нормальними розмірами людського тіла. Слони, носороги, бегемоти – великі тварини, оскільки вони більші за
людину, а зайці, коти, хом‘яки – маленькі тварини, тому що вони менше від людини» [Арутюнова 1988, с. 231].
Пор.: …товсті книжки я любила особливо, тоненькі-бо прочитувала одним духом, не встигаючи
розсмакувати… (О.Забужко 2001, с. 184). Поняття норми носить об‘єктивно-суб‘єктивний характер. Це поняття
не може бути ні абсолютно об‘єктивним, ні абсолютно суб‘єктивним, оскільки у цьому разі значення, що
вживає мовець, було б незрозумілим співрозмовникові, і у кожного з них була б своя норма.
Для компаратива стандарт порівняння обирає мовець, тому він або називається, або однозначно
визначається з контексту Ох тії очі, темніші ночі, Хто в них задивиться, й сонця не схоче! (І.Франко 2005,
с. 25) → у цьому разі стандарт порівняння «ніч»; М’якше од воску дівоче серце. Тане воно од козацьких очей, як
од сонця… (П.Куліш 1991, с. 270) – стандарт порівняння «віск»; От виріс язик у роті – довший, ніж у корови!
(І.Нечуй-Левицький 1985, с. 423) – стандарт порівняння «язик» (корови) вербально не виражається, але може
бути визначений з контексту.
Спираючись на викладений матеріал робимо висновок: і позитив, і компаратив характеризується
однаковим складом учасників ситуації з однаковими семантичними ролями (у кожному разі присутній суб‘єкт
порівняння і стандарт порівняння), відмінними виступають лише референційні властивості. Відмінність між
конструкціями На зріст він був вищий од батька, що також надавало йому грізної сили (О.Довженко 1973,
с. 67) і Та там якийсь чоловік, такий чорнявий, високий… (Марко Вовчок 2001, с. 252) полягає не у відсутності
або наявності порівняння, а в тому, з чим відбувається порівняння. Так, у першому реченні об‘єкт порівняння
„батько‖, у другому – „узагальнена норма‖ пор.: → Та там якийсь чоловік, такий чорнявий, високий… (Марко
Вовчок 2001, с. 252) = Та там якийсь чоловік, зростом вищий від звичайного, вищий за норму.
Отже, як зазначає Ю.Князєв, «позитив, який традиційно вважається «безвідносним ступенем
порівняння», виявляється більш відносним і суб‘єктивним, ніж компаратив» [Князєв 2001, с. 138];
прикметники, які утворюють антонімічні пари типу високий – низький, старий – молодий, дорогий – дешевий не
можна назвати абсолютно безвідносними. Вживання таких прикметників імпліцитно включає порівняння з
нормою – середнім, найбільш звичайним ступенем вияву певної якості у певних предметів [Князєв 1980, с. 70].
Про норму вияву ознаки, на яку зорієнтовані антонімічні прикметники / прислівники, пише й Н.Арутюнова,
зазначаючи, що «скалярно-анатомічний комплекс» являє собою об‘єднання поляризованих значень, які
належать до одного параметра об‘єкта (класу об‘єктів) і розділяються градаційною шкалою, в середині якої
проходить вісь симетрії, що відповідає нормі ознаки [Арутюнова 1988, с. 231]. Так, у реченні І добре, що вона
негарна, – аби була гарна, ти б нічого цього не побачила, бо краса – теж відхилення: як і талант, як і любов
(О.Забужко 2004, с. 208) антонімічна пара негарна – гарна утворена прикметниками, що передають ознаку, яка
за ступенем вияву є відхиленням від норми: негарний – гірший, ніж звичайний, нормальний, гарний – кращий,
ніж звичайний, нормальний. Крім того, значення лексеми гарний розкривається й конкретизується далі в
реченні: «бо краса – теж відхилення» [від норми – О.Щ.]; Мілена розмовляла з покинутими жінками. Серед них
були старі й молоді, гарні й погані, розумні і не дуже (зовсім дурних Мілена відбраковувала)… (О.Забужко
2004, с. 128) → у цьому разі поряд з антонімічними парами старі – молоді, гарні – погані фіксуємо три
лексеми, що позначають різний ступінь вияву ознаки: розумні – не дуже [розумні – О.Щ.] – зовсім дурні, до
того ж маємо лексичні маркери, що посилюють / послаблюють ступінь вияву ознаки.
Типова характеристика компаратива як грамеми ступенів порівняння така: «позначувана ним якісна
ознака має більший ступінь вияву, ніж ця ознака, позначувана позитивним ступенем прикметника [РГ 1982,
с. 562]. Крім того, компаратив «вказує на те, що в одному з порівнюваних предметів якість виражена більшою
або меншою мірою, ніж в іншому (інших) [СУЛМ 1975, с. 211]. Викінченішим постає визначення компаратива з
урахуванням його інтерпретації А.Гвоздєвим: компаратив «лише показує, що один предмет має більшу міру
якості, ніж інший, з яким відбувається порівняння, і не обов‘язково виражає безвідносну міру якості; речення
Сьогодні тепліше, ніж учора лише повідомляє, що температура сьогодні вища, ніж учора, але не зазначає, що
сьогодні тепло» [Гвоздєв 1967, с. 234] (цитата за: [Князев 2001, с. 139]).
Н.Арутюнова зазначає: «там, де можна вибрати краще, зовсім не обов‘язково можна знайти просто
хороше» [Арутюнова 1988, с. 54], пор.: Ганна вища від Гната (У.Самчук 2003, с. 26) – у цьому разі нам точно
невідомо, який зріст у Гната. Можливо, він високого зросту, а Ганна вища від нього, а, можливо, низького, а
Ганна вища від нього. На перший план виступає акт порівняння зросту Ганни і Гната, в результаті якого стає
відомим, що їхній зріст різний; У мене будиночок гірший, ніж у Платона … (О.Коломієць 1990, с. 241) –
наведене речення виражає різний ступінь вияву ознаки або нерівність ознаки при порівнянні двох будиночків, Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

61
хоча достоменно невідомо, які ці будиночки «хороші» чи «погані».
Компаратив може виражати більший або менший ступінь вияву ознаки порівняно з позитивом: Вперта
ти, небого, а я ще впертіший (І.Франко 2005, с. 184); …против мене два місяці вповні. Що один ясний, а
другий ще ясніший… (Марко Вовчок 2001, с. 56); З того попелу десь візьмуться маленькі хатки, ще менші
крамниці, вшиті очеретом та прикриті землею… (І.Нечуй-Левицький 1985, с. 81); Хлопці трохи помовчали, але
перегодя знов почали балакати: спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно (І.Нечуй-Левицький
1986, с. 155); або не співвідноситись з ним, пор.: Годилось би, правда, кучерявішим бути женихові, а то геть
облисів по засіданнях (О. Гончар 1993, с. 74) – компаратив кучерявішим не співвідноситься з позитивом
кучерявий, остільки, як стає зрозумілим з контексту, жених взагалі був лисим.
Загальновизнаною виступає думка про первинність позитива щодо компаратива (це відображено
подекуди і в термінології «вихідна форма», «початковий ступінь», «нульовий ступінь»), але дослідження й
аналіз мовного матеріалу свідчить, що при формуванні поняття «ознака», тобто того, чим об‘єкти можуть
відрізнятися один від одного, процедура порівняння відіграє першорядну роль. Так, Е.Сепір вважає форму
компаратива, яка відображає цю процедуру, вихідною щодо позитива: великий і близький необхідно тлумачити
за допомогою більший і ближчий [Сепір 1985, с. 43]. Пор.: Батько похитав зажурено головою, що теж зазнала
на віку всякого, подивився на свої великі руки, які ніби зважували щось… (М.Стельмах 1983, с. 275) → «великі
руки» – більші, ніж … . Отже, великий – це більший, ніж «норма», товстий – це товщий, ніж «норма»,
високий – це вищий, ніж норма.
Компаратив ми тлумачимо так: компаратив + позитив (вибір якого зумовлює ситуація або контекст).
Наприклад,
вищий, ніж високий довший, ніж довгий
вищий довший
вищий, ніж низький довший, ніж короткий
І компаратив, і позитив можуть вживатися з інтенсифікаторами, які посилюють / послаблюють ступінь
вияву ознаки, вказуючи при цьому на більшу / меншу відмінність між порівнюваними об‘єктами. Для
компаратива це маркери ще, трохи: Побреду я до Марусі, а Маруся наче стала ще тихша, ніж була; усе вона
шиє та вишиває, усе за ділом, усе тож в якихсь мислях (Марко Вовчок 2001, с. 139); Марічка зітхнула і ще
сумніше додала… (М.Коцюбинський 1947, с. 317); Се так, певно, шумлять морські хвилі, як смерековий ліс,
цілком так само…, хіба лиш голосніше трохи…(О. Кобилянська 1988, с. 433), для позитива значно більша
кількість лексем, з-поміж яких найбільш частотним виступають дуже, надмірно, досить, трохи, пор.: І стало їй
легко, дуже легко на серці… (І. Нечуй-Левицький 1985, с. 36), хоча трапляються і випадки оказіонального
поєднання лексеми-інтенсифікатора і позитива: …на Мілену глипнуло її власне обличчя, тобто не її, а другої, з
екрана, тільки цим разом якесь уже неправдоподібно, просто навіть не по-людському, аж моторошно
вродливе… (О. Забужко 2001, с. 146); страшно славна жіночка, ледь припорошена сивиною чорнявка…
(О. Забужко 2001, с. 129).
Узагальнюючи, зазначимо, що компаратив і позитив у функційно-семантичному аспекті демонструють
досить складні корелятивні зв‘язки. З одного боку, їх зближує релятивність, наявність певної точки відліку, а
також відповідно однаковий склад учасників ситуації з однаковими семантичними ролями. Водночас точки
відліку компаратива і позитива не збігаються: для позитива точкою відліку виступає узагальнена норма, для
компаратива точку відліку обирає сам мовець. Щодо первинності, визначення вихідної форми в опозиції
«компаратив – позитив», можна зазначити, що і компаратив, і позитив виступають рівнозначними
компонентами, оскільки семантика компаратива розкривається через позитив, а семантика позитива – через
компаратив, що зумовлює їхній тісний зв’язок, взаємозалежність і взаємовизначеність. Компаратив і позитив
характеризуються особливою рольовою структурою комунікативної ситуації, умовами вживання, але все це
відкриває нові можливості подальшого дослідження.

Література
Аристотель 1978: Аристотель. Сочинения : в 4 т., Т. 2. – М.: Мысль, 1978 – 687 с.
Арутюнова 1990: : Арутюнова Н.Д. Тождество и подобие (заметки о взаимодействии концептов) //
Тождество и подобие. Сравнение и идентификация: Сб. ст. – М.: Наука, 1990. – С. 7-32.
Асіїв 1995: Асіїв Л.В. До вивчення морфологічних явищ у системі формотворення прикметників //
Мовознавство. – 1995. – № 6. – С. 35-39.
Вихованець, Городенська 2004: Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української
мови / І.Р. Вихованець (ред.). – К.: Пульсари, 2004. – 398 с.
Вольф 2002: Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки.– [2-е изд., доп.]. – М.: Едиториал УРСС,
2002. – 260 с.
ВТССУМ 2003: Великий тлумачний словник сучасної української мови / [гол. ред. В.Т. Бусел]. – К.:
Ірпінь: ВТФ, 2003. – 1440 с.
Грищенко 1978: Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. — К.: Наук. думка, 1978. — 207 с.
Гулыга, Шендельс 1969: Гулыга Е.В., Шендельс Е.И. Грамматико-лексические поля в современном
немецком языке. – М.: Просвещение, 1969. – 184 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

62
Есперсен 2002: Есперсен О. Философия грамматики.; [пер. с англ. Б.И. Ильиш]. – [2-е изд.,
стереотипное]. – М.: Едиториал УРСС, 2002. – 408 с.
Князев 2001: Князев Ю.П. Степени сравнения как морфологическая категория // Теоретические
проблемы функциональной грамматики: Материалы Всероссийской научной конференции (Санкт-Петербург,
26-28 сентября 2001 г.). – СПб: Наука, 2001. – С. 137-145.
Пешковский 1956: Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении: учеб. пособие. – [7-е
изд.]. – М.: Учпедгиз, 1956. – 511 с.
РГ 1980: Русская грамматика : в 2-х т. / [редкол. Н. Ю. Шведова (гл. ред.) и др.]. М.: Наука, 1982. Т. 1.
Фонетика. Фонология. Ударение. Интонация. Словообразование. Морфология / [Н. С. Авилова, А. В. Бондарко,
Е. А. Брызгунова, и др.]. – 1982. – 783 с.
Рябинина 2003: Рябинина Л.И. К вопросу о параметрических характеристиках и их интенсификации
[Електронний ресурс ] // Словарь, грамматика, текст в свете антропоцентрической лингвистики: сб. ст. –
Иркутск, 2003. – Вып. 2. – С. 116-123. – Режим доступу : http://www.unn.ru/pages/issues/vestnik/9999-
0196_West_filol_2000_1(2)/27.pdf.
Сепир 1985: Сепир Э. Градуирование. Семантическое исследование // Новое в зарубежной
лингвистике. – Вып. 16 – М., 1985. – С. 35-78.
СУЛМ 1975: Сучасна українська літературна мова: [підруч. для студентів філологічних факультетів
педінститутів] / А. П. Медушевський, В. В. Лобода, Л. М. Марченко, М. Я. Плющ. – К.: Вища школа, 1975. –
398 с.
СУМ 1970–1980: Словник української мови: в 11 т. / [редкол.: I. К. Бiлодiд (голова) та iншi]. – К.: Наук.
думка, 1970 – 1980.
ТФГ 1996: Теория функциональной грамматики. Качественность, Количественность / [Акимова Т. Г.,
Берков В. П., Бондарко А. В. и др.]; под. ред. А. В. Бондарко. – СПб.: Наука, 1996. – 264 с.
Чейф 2003: Чейф Уоллес Л. Значение и структура языка; [пер. с англ. Г. С. Щур] ; ред. Н. Т. Беляева. –
[2.изд., стер.]. – М. : Едиториал УРСС, 2003. – 428 с.
Черемисина 1980: Функциональный анализ единиц морфолого-синтаксического уровня: [сб. науч. тр. /
редкол. М.И. Черемисина (отв. ред.) и др.]. – Иркутск : Изд-во Иркутск. ун-та, 1980. – 156 с.

The article throws light on the problem about the correlation of the comparative and positive at the functional-
semantic aspect, studies the peculiarities of the comparative potential of the positive.
It is determined likeness / difference of the comparative and positive for expressing the comparative semantic,
their mutual correlation and mutual determination.
Keywords: comparative, positive, the comparative potential.
Надійшла до редакції 12 березня 2009 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.