Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Марія Панкова — ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА ПИТАЛЬНІ РЕЧЕННЯ: ДИФЕРЕНЦІЙНИЙ ТА КЛАСИФІКАЦІЙНИЙ АСПЕКТИ

У дослідженні проаналізовано еволюцію лінгвістичних поглядів на питальні речення, їхній статус у
синтаксичній системі української мови, обґрунтовано теоретичні засади класифікації питальних речень та
реалізовано класифікацію питальних речень за функціонально-семантичними та структурними ознаками.
Ключові слова: речення, питальне речення, аналітичні форми, граматична категорія, класифікація.

На сучасному етапі розвитку мовознавчої науки мало уваги приділяється такому різновиду речень, як
питальні. Проблема такого типу речень і до сьогодні залишається актуальною, оскільки природу запитання
тлумачать по-різному, а у визначеннях питальних речень враховано здебільшого лише деякі їхні властивості.
Не зроблено і ґрунтовного опису функціонування питальних конструкцій у системі синтаксичних одиниць
української мови. Немає загальноприйнятої класифікації питальних речень. Переважно питальні речення
досліджувалися в аспекті формальної структури. Але речення, крім формальної, має семантичну структуру, яка
є результатом взаємодії семантичного предиката і його аргументів, що заповнюють його валентні позиції.
У структурі речення та його функціонуванні існує такий вимір, який не може бути з‟ясований поза
врахуванням специфіки ситуації, контекстного оточення. Механізм самого речення в такому випадку можна
з‟ясувати за умови звернення до тієї мовної ситуації, того контексту, у яких певне речення функціонує як
повідомлення. Це – комунікативна будова речення, яка є незалежною від формально-граматичної і семантичної.
Вона визначається мовним контекстом, комунікативним завданням, що виникає в цьому контексті, щодо якого
речення зорганізовує порядок своїх компонентів і відбувається наголошення певного елемента. Питання є
класичним прикладом речень, не закінчених у логіко-змістовому плані поза умовами живого спілкування.
Закінченим воно є лише за наявності відповіді, яка без питання – теж штучне утворення. Відповідь
вмотивовується тільки наявністю питання. Якщо ж питальне речення відірвати від контексту і розглядати поза
ситуацією, то воно втрачає комунікативний аспект і може розглядатися тільки в раціонально-експресивному
плані, тобто як таке, що виражає загальний логічний зміст питальної думки, її мовний варіант, з чітким
розподілом на тему і рему. І тільки на комунікативному рівні встановлюється пізнавальна значущість для
співрозмовника в момент акту комунікації.
В українському мовознавстві проблема вивчення питальних речень є не достатньо розкритою і має
багато спірних моментів, одними з головних свідчень чого і постає наявність досліджень лише окремих
аспектів проблеми, відсутність загальноприйнятої класифікації питальних речень української мови та
ґрунтовного опису функціонування питальних одиниць, що розкриває перед нами певні перспективи у
подальшій роботі над проблемою.
Отже, об‟єктом нашого дослідження є питальні речення української мови, а метою роботи постає аналіз
еволюції поглядів на питальні речення, дослідження формально-граматичної, семантичної і комунікативної
структури питальних речень української мови та реалізація класифікації питальних речень за функціонально-
семантичними та структурними ознаками.
© Панкова М.В., 2009 Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

95
Мовлення людини завжди цілеспрямоване, підпорядковане певній меті. Російський дослідник
О.М. Пєшковський зазначає: “Якщо ми говоримо тільки для того, щоб повідомити свої думки іншому, то таке
мовлення можна назвати розповідним… Ми можемо спонукати співрозмовника повідомити нам те, чого ми не
знаємо, відповісти на наше запитання – мовлення питальне, і можемо спонукати його зробити саме те, що ми
йому наказуємо або про що просимо, – мовлення спонукальне” [12, 392].
В основі поділу мовлення на зазначені три ланки лежить функціональний критерій, який є домінантним у
визначенні питального речення. Ця функціональна кореляція, пов‟язана з різноманітними комунікативними
настановами, відбивається в структурі та семантиці питального речення. На думку Г.В. Валімової, питальна
функція речення вимагає наявності в ньому питального члена, тип якого залежить від характеру запитання. Так,
П.С. Дудик вважає, що питальними називаються речення, у яких за допомогою інтонації, а також за допомогою
спеціальних слів або словопорядку мовець висловлює своє бажання про щось дізнатись від співрозмовника,
мовець прагне отримати відповідь на запитання [6, 27]. У цьому визначенні акцентовано увагу на участі
співрозмовника в мовленнєвому акті. М.П. Івченко зазначає, що питальні речення можуть вживатися замість
розповідних (риторичне запитання), якщо вони в своєму складі не мають питальних часток або інших слів з
питальним значенням. Слід зазначити, що саме на комунікативній основі найбільш адекватно, на нашу думку,
визначати риторичне питальне речення як конструкцію, в якій мовець використовує риторичну форму для
підсилення експресивного забарвлення вислову, таким чином відбувається не спонукання співрозмовника до
відповіді, а загострення уваги на інформації, яка передається. М.У. Каранська вказує, що “питальними
реченнями думка повідомляється як запитання до когось, щоб дізнатися правду про сказане, щоб одержати
інформацію про його існування” [10, 21]. Таке визначення свідчить про те, що питальне речення інформативне,
оскільки ним передається думка, але не враховано те, що запитання – це передусім реалізація питального
значення на комунікативному рівні, а тому основним навантаженням є прагнення отримати відповідь.
О.М. Пазяк вважає, що питальне речення виявляє прагнення мовця або з‟ясувати невідоме, або переконатися в
чомусь, або звернути на щось увагу [17, 240]. Питальні речення у своїй первинній функції містять пошук
повідомлення: мовець інформує про те, що він хоче отримати інформацію від іншого. На думку
В.А. Бєлошапкової, чотири типи речень – розповідні, питальні, спонукальні й оптативні – розрізняються на
основі різних критеріїв: розповідні, спонукальні й оптативні речення виділені за модальним принципом,
питальні – на основі існування особливої форми думки – питання [16, 525]. В українському мовознавстві
І.Р. Вихованець комунікативну спрямованість ототожнює з метою висловлення, тому ми не будемо
розмежовувати комунікативність і функціональність питальних речень. Л.О. Кадомцева усі типи простих
речень виділяє за модальним принципом, тобто питальні речення розглядаються як модальний різновид
простих речень [18, 128 – 134]. Але питальні речення, як зазначили І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк,
М.Ф. Кобилянська, виражають не тільки думку з іншою модальністю, а й зовсім іншу форму думки – прагнення
одержати інформацію.
У мовознавстві є різні погляди щодо класифікації питальних речень. М.П. Івченко здійснив поділ
питальних речень за емоційними відтінками, розрізняючи дві групи: 1) питальні речення, які виражають
спонукання до відповіді: Косте, що за знак?… Як це розуміти? (О. Гончар, 94); 2) питальні речення, що
виражають риторичне питання: Та що це зі мною?… До чогось прислухаюсь в собі? Щось хочу почути? А що
чую? (О. Гончар, 178).
Подібної класифікації дотримується О.М. Пазяк, поділяючи питальні речення на власне-питальні, які
використовуються в діалогах і полілогах, питально-риторичні, що містять у собі приховане ствердження і не
вимагають відповіді, і питально-спонукальні речення, котрі мають у собі спонукання до дії [17, 240 – 241].
У російському мовознавстві Л.Ф. Бердник окремо досліджує проблему питально-спонукальних речень,
наголошуючи на тому, що в самій природі питального речення є спонукання до дії, а саме до відповіді.
Розширює класифікацію питальних речень А.П. Загнітко, поділяючи їх на: 1) власне-питальні – речення,
в яких мовець спонукає співбесідника відповісти на запитання: Скажи краще, коли ти матері невістку
приведеш? (О. Гончар, 11); 2) питально-стверджувальні – речення, що містять і питання, і відповідь на нього:
Ви до нас сьогодні завітаєте, чи не так?; 3) питально-заперечні – речення, в яких заперечується висловлене в
самому питанні: Яке місто? Ніколи, чуєте? (О. Довженко, 272); 4) питально-риторичні – речення, на
поставлене питання яких не вимагається відповіді: «…І навіщо я покинула рідний край? Навіщо я послухала
пані Суфчинської?…» (І. Нечуй-Левицький, 183); 5) питально-спонукальні – речення, в яких спостерігається
спонукання співрозмовника до певної дії: Чого б тобі й їхати з Виговським вдвох в таку далечінь? (І. Нечуй-
Левицький, 314) [7, 57 – 58].
С.Т. Шабат подає поділ питальних речень за типом запитання і передбачуваною відповіддю та за
комунікативно-функціональним спрямуванням: 1) власне-питальні – речення, в яких міститься запит-пошук
інформації, її з‟ясування й уточнення: Що ти собі задумала, серце Олесю? (І. Нечуй-Левицький, 314);
2) фатичні та контактні – речення, в яких реалізовано запит-засіб підтримання контакту зі співрозмовником:
Розкажи ж мені врешті, як це сталося?; 3) питально-спонукальні – речення, якими відтворюється запит-
спонукання до дії: А хто підбиратиме? Усе ми, жінки? А чому б не вам, Самбісти? (О. Гончар, 49);
4) констативні і риторичні речення, які окреслюють запит-констатацію інформації: «Кого ж це я покохала? Для ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

96
кого ж це я покинула рідний край, покинула родину, рідну сімю?…» (І. Нечуй-Левицький, 182); 5) оптативні –
речення, які містять запит-бажання: Коли б я була ти, а ти – я?; 6) авторизовано-оцінні – речення, які мають
запит-авторизована оцінка: А ти часом з собору не падав? Може ти контужений? (О.Гончар, 262) [19, 54].
Дещо інший поділ подається Л.О. Кадомцевою, яка питальні речення поділяє за гносеологічним
принципом на: 1) речення зі значенням прямої питальності, що полягає у встановленні реальності висловленої
думки, в очікуванні ствердної чи заперечної відповіді або в одержанні нової інформації щодо предмета
питання; ці речення можуть мати також з‟ясувальне або уточнювальне значення; 2) речення зі значенням
непрямої питальності, в яких у формі питання виражене судження-повідомлення, так звані риторичні питання
[18, 128 – 134].
Так, речення зі значенням прямої питальності поділяються на уточнювальні питання, в яких
висловлюється прагнення мовця до встановлення реальності чи нереальності загального змісту речення: Чого
це ти скочив, наче обпечений? Тобі, певно, на очі нависла ота снігова Олена? (І. Нечуй-Левицький, 259), і
з‟ясувальні питання, що виражають бажання мовця отримати нову інформацію щодо предмета думки, з‟ясувати
вірогідність чи невірогідність окремого моменту відображуваного факту дійсності: Дядьку Ягоре, а на заводі,
після степу… трудно було вам звикати? (О. Гончар, 50). Залежно від граматичного оформлення обох
різновидів речень прямої питальності з‟ясувальні питальні речення називають ще займенниковими, а
уточнювальні – незайменниковими. У свою чергу уточнювальні питання мають такі різновиди, як
альтернативні питання (ширше – питання вибору), в яких питання стосуються двох чи кількох пов‟язуваних
розділовим зв‟язком членів речення з вимогою до співрозмовника вказати на те, котрий з них відповідає
реальному стану речей: – Та що воно таке є? – спитав Йосипович. – Чи се вірша, чи що інше? (Г. Квітка-
Основ‟яненко, 39), і питання-перепитування, тобто повторення речення чи частини речення, висловленого
співрозмовником з метою переконатися, чи саме так було сказано, виявити сумнів щодо правильності
сказаного: – Науме, Науме! Либонь, старости йдуть. – Старости? До кого? (Г. Квітка-Основ‟яненко, 166).
П.С. Дудик альтернативні питальні речення зараховує до питально-з‟ясувальних речень, аргументуючи
це тим, що мовець прагне дізнатись від співрозмовника, котрий з перелічених членів речення відповідає
реальному стану речей [6, 28]: Що то вгорі: місяць чи сонце? (О. Гончар, 22). Ми вважаємо, що альтернативні
питальні речення належать до питально-уточнювальних речень, тому що мовець хоче саме уточнити, який з
кількох членів речення відповідає реальній дійсності. Також П.С. Дудик класифікує питальні речення на
власне-питальні, або речення прямої питальності, питально-риторичні і непрямо-питальні речення, в яких
мовець може викласти зміст запитання не обов‟язково в питальних конструкціях, а й у структурах
складнопідрядного речення [6, 28 – 29].
Крім того, поширеною є класифікація питальних речень за наявністю чи відсутністю у складі речення
питального слова. І.П. Распопов зазначає, що за характером і призначенням у мовленні дуже виразно
протиставляються речення з питальними займенниками і речення, оформлені як питальні тільки за допомогою
інтонації [13, 35] (порівняйте: Сьогодні відбудеться концерт? і Чи сьогодні відбудеться концерт?). Але, на
нашу думку, така класифікація має дещо загальний, поверховий характер і вигідна тільки для формального
розмежування питальних речень.
Часто систематизація питальних речень ґрунтується на багатоплановості вивчення інтеррогативних
структур. Таким чином, питальні речення розрізняються за: 1) формальною організацією (питальність
виражається спеціальними словами – питальними займенниками чи питальними частками); 2) інтонацією;
3) типом питання й очікуваною відповіддю: загальнопитальні й частковопитальні; 4) значенням: власне-
питальні й невласне- питальні речення.
Основними ознаками при класифікації питальних побудов, на думку Н.В. Гуйванюк і С.Т. Шабат,
повинні бути передусім загальна питально-функціональна настанова і модальне значення запиту як
універсальної категорії питальності [5, 14]. Ці дослідники питальні речення диференціюють за такими
ознаками: 1) за комунікативно-функціональним спрямуванням: власне-питальні та невласне-питальні реченні;
2) за формально-синтаксичною організацією, що дає підставу виділити структури з питальним компонентом і
без питального компонента; 3) за типом запитання і передбачуваною відповіддю – загальнопитальні та
частковопитальні [5, 14 – 16].
Питальні речення мають первинні і вторинні функції. У своїх первинних функціях питання спрямоване
на пошук інформації, тобто на отримання відповіді; у вторинних функціях воно орієнтоване на передавання
інформації, на безпосереднє повідомлення про щось.
На основі первинних функцій питальні речення поділяються за: 1) характером й обсягом одержаної
інформації на: загально-питальні реченні, які спрямовані на отримання інформації про ситуацію загалом, і
частково-питальні речення, котрі містять питання про окремий аспект якого-небудь факту; 2) обізнаністю
мовця на: власне-питальні, в яких відбита повна непоінформованість мовця, неозначено-питальні, в яких
наявній здогад або сумнів, констатувально-питальні речення, в яких є майже повна упевненість, твердження;
3) очікуваною відповіддю на: речення, що потребують відповіді-підтвердження або відповіді-заперечення,
речення, що потребують у відповідь інформації про те, що питається. Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

97
Питальні речення, основу яких складають первинні функції, і є питальними реченнями прямої
питальності, а риторичні питання – це питальні речення з вторинними функціями.
Отже, питальними реченнями називаються речення, в яких за допомогою інтонації, спеціальних слів або
словопорядку мовець виражає своє прагнення одержати, підтвердити або заперечити інформацію. Питальне
речення може розглядатися як специфічна граматична категорія, як окремий функціонально-комунікативний та
модальний різновид речень. З гносеологічного погляду питальні речення, встановлюючи зв‟язок висловлених у
них думок з об‟єктивною дійсністю, мають власне внутрішнє членування.

Література
1. Бердник Л.Ф. Вопросительно-побудительные предложения в современном русском языке // Русский
язык в школе. – 1989. – №2. – С. 88 – 91.
2. Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис. – М.: Высшая школа, 1977. – 248 с.
3. Валимова Г.В. О взаимодействии формальной и грамматической структуры вопросительного
предложения // Русский язык: Сб. трудов. – М.: Московский государственный педагогический институт им. В.
Ленина, 1975, С. 62 – 70.
4. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наук. думка, 1992. – 224 с.
5. Гуйванюк Н.В., Шабат С.Т. Питальні речення в сучасній українській мові. – Чернівці: Рута, 2000. – 66 с.
6. Дудик П.С. Питальні речення і питальні слова-речення // Українська мова і література в школі. –
1975. – №1. – С. 26 – 36.
7. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. – Донецьк: ДонНУ,
2001. – 662 с.
8. Загнітко А.П. Український синтаксис. – К.: ІЗМН, 1996. – 202 с.
9. Івченко М.П. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вид-во Київського університету, 1965. – 523 с.
10. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови. – К.: Либідь, 1995. – С. 15.
11. Кондратенко Н.В. Питальні речення в українському поетичному мовленні: Автореф. дис. … канд.
філол. наук. – Одес. нац університет ім. І.І. Мечникова. – Одеса, 2001. – 16 с.
12. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. – М.: Учпедгиз, 1956. – С. 392.
13. Распопов И.П. Вопросительные предложения // Русский язык в школе. – 1958. – №1. – С. 34 – 37.
14. Русская грамматика. – М.: Наука, 1980. – Т.2. – 824 с.
15. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні
питання. – К.: Вища школа, 1994. – 430 с.
16. Современный русский язык / Под. ред. В.А.Белошапковой. – М.: Высшая школа, 1989. – 560с.
17. Сучасна українська мова / За ред. О.Д. Пономарева. – К.: Либідь, 2001. – 365 с.
18. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За заг. ред. І.К. Білодіда. – К.: Наукова думка,
1969. – 645 с.
19. Шабат С.Т. Речення питальної модальності в сучасній українській мові // Мовознавство. – 2001. –
№1. – С.53 – 58.
Джерела
1. Гончар О.Т. Собор: Роман. – К.: Дніпро, 1989. – 272с.
2. Довженко О.П. Зачарована Десна; Україна в огні; Щоденник. – К.: Веселка, 1995. – 575с.
3. Квітка-Основ‟яненко Г. Ф. Маруся. Вибрані твори. – К.: Веселка, 1975. – 216с.
4. Нечуй-Левицький І.С. Князь Єримія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський: Історичні романи /
Упоряд., авт. післам. та приміт. Р.С. Міщук. – К.: Дніпро, 1991. – 511 с.

In research the evolution of linguistic points on the question sentences are analyzed, also it is status in
syntactical system of Ukrainian language, the substantiated theoretical ambushes, and classifications of the question
sentences and realized classifications of the question sentences for function-semantics and structure features.
Key words: sentence, question sentences, classification, analytical forms, grammatical category.

Надійшла до редакції 2 квітня 2009 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.