Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Ольга Роїк — АСЕМАНТИЧНІ СПОЛУЧНИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

У статті розглядається семантична сфера складного речення, зокрема специфіка семантико-
синтаксичних відношень між компонентами складного речення, виразником яких здебільшого виступає
сполучник. Аналізуються різноманітні концепції семантики сполучника та його семантичної нівеляції,
окреслюються перспективи подальших досліджень асемантичних сполучників в українській мові.
Ключові слова: семантико-синтаксичні відношення, асемантичність, асемантичний сполучник,
семантична нівеляція.

Актуальність теми. Актуалізація досліджень різноманітних аспектів синтаксису останніми
десятиліттями засвідчують не тільки їх актуальність, а й виявляють чимало сторін синтаксичної будови мови,
які потребують ґрунтовного наукового аналізу. Однією з них залишається проблема так званих асемантичних
сполучників – специфічних засобів зв‟язку частин складного речення, які зазнають семантичної нівеляції і чітко
не виражають певні семантико-синтаксичні відношення між цими частинами. У вітчизняній та зарубіжній
лінгвістиці асемантичним сполучникам приділялася певна увага (див., напр.: [Вихованець 1983; Вихованець
1993; Оганесова 1974; Черкасова 1973; Слинько 1994; Городенська 2007, Пузанко 2002 та ін.]), однак досі
залишаються остаточно нез‟ясованими природа їх семантичної нівеляції, специфіка семантико-синтаксичної
структури речення, яке містить такий сполучник, тощо. Усе це зумовлює актуальність нашого дослідження.
Метою нашої розвідки є аналіз існуючих концепцій асемантичності сполучника як центрального засобу
вираження семантико-синтаксичних відношень та синтаксичних зв‟язків у складному реченні.
Основною сферою вживання сполучників є складне речення. Тут вони функціонують як виразники двох
основних граматичних функцій, а саме: 1) як засоби вираження сурядного і підрядного зв‟язку між
предикативними частинами складного речення; 2) як засоби вираження різних типів семантико-синтаксичних
відношень між предикативними частинами в складносурядному та складнопідрядному реченнях.
Проблема асемантичності сполучників виокремлюється у контексті неоднорідного розуміння семантики
синтаксичних структур, у тому числі й на рівні складного речення, адже в семантику речення вчені вкладають
неоднорідні поняття: комунікативна установка, модальна характеристика, співвіднесеність із судженням,
смислова інтерпретація змісту висловлення тощо. Це дає підстави дослідникам стверджувати, що “сучасна
граматична теорія потребує багатоаспектного, частіше – синтезованого аналізу синтаксичних одиниць з
урахуванням різноманітності їх семантичних … ознак” [Кононенко 1976, с.14].
Наявність змістових сторін у синтаксисі визнають більшість лінгвістів. Розбіжності виникають там, де
йдеться про конкретні одиниці змісту, змістові “молекули”. Семантика нерідко постає як супровідна
формальних одиниць, і в такому випадку нечіткими й неоднозначними виявляються і категорійні значення.
Неусталеність підходів до визначення понять “синтаксичне значення”, “синтаксична форма”, “синтаксична
категорія”, що спостерігаємо в сучасних лінгвістичних студіях, зумовлює також неоднозначне трактування
формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної структур речення. Ці два основні аспекти речення
намагаються роз‟єднати і досліджувати автономно, але при цьому виявляється незаперечна взаємодія власне
синтаксичних і семантичних ознак (див., напр.: [Валимова 1978; Чесноков 1978; Шведова 1973] та ін.).
Для позначення семантичного рівня речення застосовують терміни “глибинна структура”, “семантична
структура”, “базова структура”, а реальні висловлення-речення, які передають реченнєву семантику, –
“поверхнева структура”, “синтаксична структура” [Богданов 1984, с.13]. Концепція наявності двох структур в
одному реченні – глибинної і поверхневої – найдетальніше опрацьована у генеративній теорії Н. Хомського.
При формуванні так званих правильних речень будь-якої мови спочатку утворюється деяка абстрактна
семантична структура, яка пізніше за допомогою правил трансформації перетворюється на поверхневу
структуру – звичайне речення, що має звукове вираження [Хомский 1972, с.39-43]. Сполучник визнається як
один із центральних засобів поєднання частин складного речення, від його типу залежить як поверхнева, так і
глибинна структура речення.
У системі частин мови сполучники, поряд із частками та прийменниками, традиційно належать до класу
несамостійних (службових, неповнозначних) частин мови. Проблема службових слів у лінгвістиці залишається
складною і дискусійною. Їх концепція, як свідчить аналіз наукових джерел, представлена в різноманітних
варіаціях – від розуміння їх як незмінних слів і до сучасного трактування як граматичних синсематичних слів і
морфем. Так, на основі застосування різнорідних критеріїв класифікації І. Р. Вихованець встановив морфемний
характер прийменників, сполучників, зв‟язок і часток. Зваживши на суто синтаксичне призначення цих одиниць
мови – переводити одні частини мови в інші або модифікувати чи поєднувати речення в межах складних
синтаксичних конструкцій, – учений витлумачив їх як аналітичні синтаксичні морфеми (див.: [Вихованець
1980, с.16-24, 51-52; Вихованець 1988, с.23; Вихованець 2004, с.328-373 та ін.]). Ще раніше концепція
© Роїк О.Ю., 2009 Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

99
службових слів не як частин мови, а як окремих утворень, “часток мови” (В. Виноградов), була розроблена в
російському мовознавстві. Розмежовуючи критерії виокремлення частин мови в російській мові, пізніше цю
концепцію підтримав і М. Панов, який однозначно підкреслив: “Поза системою частин мови знаходяться
вигуки, слова на зразок так, ні і всі частки мови (службові слова). Система частин мови пов‟язана з функцією
найменування; але саме такої функції не мають ні вигуки, ні частки. […] У всіх цих слів немає значень,
співвідносних зі значеннями: процесуальна ознака, непроцесуальна ознака і т. ін.” [Панов 1960, с.14].
Різниця в трактуванні сполучників як складової системи частин мови чи як одиниці, яка перебуває поза
цією системою, зумовлює й те, що в лінгвістиці по-різному трактувалося й трактується питання лексичного й
граматичного значення сполучника та й службових слів у цілому.
Представники одного напряму розглядають сполучники (і загалом усі службові слова) як одиниці, які
мають тільки граматичне значення (див., напр.: [Шахматов 1941, с.27; Стеблин-Каменский 1954] та ін.). Такий
підхід ґрунтується на вузькому розумінні лексичного значення, згідно з яким позначення відношень між
мовними одиницями не включається до поняття лексичного значення (лексичне значення приписується тільки
словам, які позначають різні явища об‟єктивної дійсності: предмети, дії, ознаки тощо).
Інші дослідники визначають сполучники (як і всі службові слова) як одиниці, які мають лексичне і
граматичне значення. Зрозуміло, що лексичне значення тут розуміється широко: лексичне значення мають і
слова, позбавлені предметної співвіднесеності, предметної референції. При цьому підкреслюється різниця між
лексичним значенням самостійних слів, яке є номінативним, і лексичним значенням службових слів, зокрема
сполучників, яке є релятивним (див., напр.: [Черкасова 1966, с.10; Левковская 2005 та ін.]). При цьому
підкреслюється, що лексичне й граматичне значення сполучників або ж збігаються, або ж суттєво
відрізняються між собою (див. огляд концепцій у праці [Оганесова 1974].
У працях послідовників цього напряму стала розроблятися думка про відмінності, які існують між
групами сполучників у лексичному значенні (звідси – поділ їх на семантичні, з одного боку, та синтаксичні,
асемантичні, з іншого) [Белошапкова 1967, с.158].
Як показують спостереження за історією формування сполучників, визнання лексичного й граматичного
значень в службовому слові є більш перспективним, оскільки саме ці сторони слів по-різному змінюються в
процесі переходу самостійних слів у службові (див., зокрема: [Черкасова 1973; Конюшкевич 2005 та ін.]). Зміна
значень тих форм, із яких формуються сполучники, відбувається двома шляхами: “1) розвиток у лексичних
значеннях цих форм релятивності (тобто семантичне їх зближення із загальними лексичними значеннями
сполучників відповідної функціонально-смислової групи) та 2) розвиток граматичних значень шляхом зміни
первинних синтаксичних функцій тих самих форм, що нерозривно пов‟язано зі зсувами в членуванні того
речення, у побудові якого ці форми беруть участь” [Черкасова 1973, с.11]. Змінам другого типу в цих процесах
належить вирішальна роль.
О. Черкасова пропонує розрізняти в семантичній структурі сполучника три компоненти: 1) загальне
лексичне значення, яке притаманне всім сполучникам, що об‟єднуються в одну функціонально-смислову групу;
2) часткові (“індивідуальні”) лексичні значення, тобто ті значення, якими цей сполучник відрізняється від
інших сполучників тієї самої функціонально-смислової групи; 3) граматичне значення у всіх сполучників одне
– вони вказують на наявність синтаксичного зв‟язку між словоформами чи частинами складного речення [1973,
с.8-9].
Існуюче в традиційній граматиці поняття “асемантичності” бере свій початок від формального
морфолого-синтаксичного трактування значення частиномовних одиниць. У рамках цього семантичного
напряму значення речення виводиться із значення слів, а значення мовного знака визначається, як відомо,
здатністю знака виступати заступником певного класу об‟єктів, тобто у кожного знака, що має значення,
повинен бути денотат, фрагмент дійсності, що позначається. Представники цієї школи, як уже згадувалося,
послідовно позбавляють всі службові слова лексичного значення й іменують їх неповнозначними. Але оскільки
між значеннями, як і між класами явищ в дійсному світі, існують відношення, то, ігноруючи характер
відношень, традиційні граматисти упускають щось головне. Це головне – призначення мовного знака. Без
дослідження відношень між мовними знаками і виразами, встановлюваними носіями цієї мови, неможливо
вивчати мовний знак як складову частину при створенні цілого.
У сучасній лінгвістиці дотепер панує наступна семантична класифікація сполучників: сурядні, які
виражають відношення переліку (єднальні), відмінності, невідповідності (протиставні), взаємовиключення
(розділові), і підрядні, які, у свою чергу, поділяються на семантичні – які передають смислові відношення, і
асемантичні, які виконують лише синтаксичну функцію оформлення підрядних зв‟язків і виражають тільки
формальне граматичне значення.
Для того, щоб окреслити в загальних рисах специфіку складних речень з асемантичними сполучниками,
розглянемо як приклад сполучник що, який функціонує в складнопідрядних реченнях з підрядною
з‟ясувальною частиною. Сполучник що в термінології В. Бєлошапкової визначається ще й як синтаксичний,
оскільки передусім “з‟ясувальні відношення з‟являються й функціонують тільки в структурі складного
речення” [1967, с.232]. Через те в утворенні цих відношень беруть участь багато елементів конструкції. Так,
з‟ясувальний сполучник що приєднує прислівним зв‟язком різноманітні за структурою і семантикою підрядні ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

100
речення [Городенська 2007, с.279-286] до слів певних лексичних груп (мовлення, мислення, сприйняття,
волевиявлення і под.), коли сама семантика опорного слова для повноти свого вияву потребує “з‟ясування”
незалежно від того, які граматичні властивості цих слів, якою частиною мови вони є. Пор.: Їм повідомили, що…;
Отримав повідомлення, що…; Повірив, що… і под.
Суттєвою і важливою у цьому сенсі є заувага: “У реченнях нерозчленованого типу завжди поряд із
сполучником, і навіть більшою мірою, ніж сполучник (виділення наше. – О. Р.), організацію складного
речення визначають деякі інші явища: наявність у головній частині вказівних займенників чи інших слів, в
цьому випадку не зовсім автосемантичних, які передбачають своє розширення підрядною частиною, – так що
підрядна частина тут цілковито обов‟язкова, сам факт її наявності і характер її будови диктуються складом
головної частини, яка без підрядної не може функціонувати як комунікативна одиниця”. Симптоматично, що й
у працях, присвячених проблемам машинного перекладу, виокремлюються ті елементи головної частини, які
передбачають сполучник що. Сюди належать і слова з активно обов‟язковою валентністю – сильнокеруючі
слова: “…стверджував, що…”; співвідносні слова, які потребують конкретизації змісту, коли підрядна частина
доповнює лексичну неповноцінність вказівного займенника: стільки, настільки та ін (див. про це: [Каплан
1964, с.38]).
Таким чином, сполучники з‟ясувальної семантики виокремлюються з-поміж інших груп сполучників
тим, що відношення, які вони позначають, характерні тільки для складного речення і ускладнюються
елементами його структури. Крім того, саме значення з’ясувальне – дуже узагальнене: містить з‟ясування,
пояснення. Фактично такий сполучник і “позначає одну з частин як залежну від іншої” [Белошапкова 1967,
с.79]. Інакше кажучи, асемантичні сполучники безпосередньо не виражають семантико-синтаксичні відношення
між підрядною та головною частиною в складнопідрядному реченні, оскільки цю функцію значною мірою
перебирають на себе інші його елементи. Це насамперед опорне предикатне слово в головній частині, що своєю
семантикою відкриває об‟єктну валентність, яку заповнює підрядна частина, набуваючи відповідного
семантико-синтаксичного відношення: “Складнопідрядні речення з асемантичними сполучниками мають
подібну не до складних, а простих речень синтаксичну організацію. Здебільшого в цих реченнях предикатне
слово відкриває правобічну валентну позицію, яка може заповнюватися словом або предикатною (реченнєвою)
одиницею. Семантико-синтаксична валентність предиката зумовлює сильний підрядний зв‟язок і водночас
семантичну нейтралізацію сполучника” [Вихованець 1993, с.320].
Отже, нівеляція семантико-синтаксичної функції підрядних сполучників відбувається під впливом різних
значень об‟єктної валентності опорного предикатного компонента в головній частині, себто їх асемантичність
валентно зумовлена.
Серед складносурядних речень також виокремлюють речення з семантичними та асемантичними
сполучниками. До речень з асемантичними сполучниками належать речення зі сполучниками і (й), та (у
функції і) [Вихованець 1993, с.301], оскільки ці сполучники лише поєднують сурядні частини, вираження ж
семантико-синтаксичних відношень припадає на інші елементи складносурядного речення.
Кількість асемантичних сполучників, які функціонують у складнопідрядних реченнях, обчислюється
кількома одиницями [Пузанко 2002, с.91]. У їх групу включають що, як, щоб, ніж, наче [СРЯ 1999; Богданов
1997; Гужва 1987 та ін.]. Необхідно відмітити, що семантична кваліфікація багатьох сполучників
супроводжується модально-оцінною характеристикою. Пор., “ті, які виражають різні види з‟ясувальних,
умовних, причинних, порівняльних відношень, (сполучники) одночасно інформують про достовірність або
невірогідність, реальність або гіпотетичність повідомлюваного в підрядній частині” [РЯ 1998, с.528].
Висловлювання з самого початку будується у відповідь з урахуванням реакцій не тільки на поточну тему
комунікативного акту, але і на попередні й на подальші ланки мовного спілкування. Як бачимо, лексична
індивідуальність сполучників спирається на чинники, що характеризують висловлювання.
Таким чином, асемантичні сполучники в складносурядних і складнопідрядних реченнях вказують тільки
на наявність підрядного зв‟язку між компонентами складнопідрядного речення, а семантико-синтаксичні
відношення між ними маркуються не стільки сполучниками, скільки валентністю опорного слова (в
складнопідрядних реченнях) чи іншими компонентами – співвідносними видо-часовими формами дієслів-
предикатів, лексичним наповненням частин складного речення тощо. Детальний аналіз процесів такої
семантичної нівеляції в складних реченнях української мови дасть змогу глибше розкрити особливості
семантичної сфери українського синтаксису.

Література
Белошапкова 1967: Белошапкова В. А. Сложное предложение в современном русском языке: Некоторые
вопросы теории. – М.: Наука, 1967. – 260с.
Богданов 1984: Богданов В. В. Деятельностный аспект семантики // Прагматика и семантика
синтаксических единиц: Сб. научн. трудов. – Калинин: Изд-во Калинин. гос. ун-та, 1984. – С.12-23.
Богданов 1997: Богданов С.И. Морфология неполнозначных слов в современном русском языке. – СПб.:
Изд-во С.-Петербургского университета, 1997. – 140 с. Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

101
Валимова 1978: Валимова В. Г. О соотношении семантической и формальной структуры предложения //
Семантическая структура предложения. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1978. – С. 20-29.
Вихованець 1980: Вихованець І. Р. Прийменникова система української мови. – К.: Наук. думка, 1980. – 286 с.
Вихованець 1983: Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-синтаксична
структура речення. – К.: Наук. думка, 1983. – 219с.
Вихованець 1988: Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наук. думка,
1988. – 256с.
Вихованець 1993: Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – 368с.
Вихованець 2004: Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови. – К.:
Пульсари, 2004. – 400с.
Городенська 2007: Городенська К. Г. Граматичний словник української мови: Сполучники. – Херсон:
Вид-во ХДУ, 2007. – 340с.
Городенська 2007: Городенська К. Г. Сполучникова спеціалізована й транспозиційна реалізація
семантико-синтаксичних відношень у складнопідрядних реченнях // Науковий вісник Чернівецького
університету. Слов‟янська філологія. – Вип.321-322. – Чернівці, 2007. – С.73-77.
Грищенко 1972: Грищенко А. П. Складнопідрядні речення з підрядними додатковими // Сучасна
українська мова. Синтаксис. – К.: Наук. думка, 1972. – 520 с.
Гужва 1987: Гужва Ф.К. Морфология русского языка: Пособие для учителей. – Киев: Рад. шк., 1987. – 223 с.
Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Моноrрафія. – Донецьк:
ДонНУ, 2001. – 662 с.
Каплан 1964: Каплан Л. И. Структурные признаки некоторых классов сложноподчиненных предложений
(в связи с вопросом омонимии союзов) // Научно-техническая информация. – М.: ВИНИТИ, 1964. – №3. – С.30-44.
Кацнельсон 1972: Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. – Л.: Наука, Ленингр. отд-ние,
1972. – 216 с.
Кононенко 1976: Кононенко В. И. Системно-семантические связи в синтаксисе русского и украинского
языков. – К.: Выща школа, 1976. – 209с.
Конюшкевич 2005: Конюшкевич М. И. Русские и белорусские предлоги: списочный состав,
закономерности образования, первый опыт составления // Вестник МГУ. Серия 9: Филология. – М., 2005. –
№4. – С.64-79.
Левковская 2005: Левковская К. А. Теория слова, принципы ее построения и аспекты изучения
лексического материала. – М.: КомКнига, 2005. – 296с.
Милованова 2007: Милованова Л. А. Соотношение лексического и грамматического значений предлогов
в современном русском языке // [режим доступу]: www.sgu.ru/faculties/physical/departments/it-
physics/international2007/docs/ Milovanova_L.A.doc
Оганесова 1974: Оганесова Р. Д. О значении и функции союза // Спорные вопросы синтаксиса: Сб.
статей. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. – С.226-243.
Олійник 2007: Олійник Е. В. Семантика та прагматика з‟ясувальних складнопідрядних речень: Автореф.
дис. … канд. філол. наук. – Харків, 2007. – 20 с.
Панов 1960: Панов М. В. О частях речи в русском языке // Научные доклады высшей школы.
Филологические науки. – М.: Высшая школа, 1960. – №4. – С.3-14.
Пузанко 2002: Пузанко Л.В. Асемантические союзы в лингво-когнитивном осмыслении // Культура
народов Причерноморья. – 2002. – N27. – С. 90-95.
РГ 1982: Русская грамматика: В 2-х т. – Т.2: Синтаксис. – М.: Наука, 1982. – 710 c.
РЯ 1998: Русский язык. Энциклопедия / Гл.ред. Ю.Н.Караулов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Большая
Российская энциклопедия; Дрофа, 1998. – 703 с.
Савченко 1999: Савченко А. Л. Конструктивні особливості прислівних складнопідрядних речень
з’ясувального типу: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.02 / Дніпропетровський держ. ун-т. – Д., 1999. – 14 с.
Скринник 2005: Скринник Г. В. Слова і лексикалізовані сполуки із займенниковим компонентом що в
українській мові: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Харків, 2005. – 20с.
Слинько 1994: Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. – К.: Вища школа,
1994. – 840с.
СРЯ 1999: Современный русский язык / В.А.Белошапкова, Е.А.Брызгунова, Е.А.Земская и др.; Под ред.
В.А.Белошапковой. – 3-е изд., испр. доп. – М.: Азбуковник, 1999. – 928 с.
Стеблин-Каменский 1954: Стеблин-Каменский М. И. К вопросу о частях речи // Вестник ЛГУ. – 1954. –
№6. – С.29-35.
Степаненко 2004: Степаненко М.І. Просторові поширювачі у структурі простого речення: Монографія. –
Полтава: АСМІ, 2004. – 463 с.
Хомский 1972: Хомский Н. Аспекты теории синтаксиса. – М.: Изд-во МГУ, 1972. – 259с.
Христіанінова 2005: Христіанінова Р.О. Синтаксичний зв‟язок між частинами елементарного
складнопідрядного речення // Актуальні проблеми слов‟янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. / Редкол.: ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

102
В.О.Соболь (відп. ред.) та ін. – К.: Знання України, 1993. – Вип.Х: Лінгвістика і літературознавство. – 2005. –
С.140-148.
Черкасова 1966: Черкасова Е. Т. Переход полнозначных слов в предлоги. – М.: Наука, 1966. – 166с.
Черкасова 1973: Черкасова Е. Т. Русские союзы неместоименного происхождения. Пути и способы их
образования. – М.: Наука, 1973. – 180с.
Черкасова 1973: Черкасова Е. Т. Русские союзы неместоименного происхождения. Пути и способы их
образования. – М.: Наука, 1973. – 220с.
Чесноков 1978: Чесноков П. В. Семантическая структура предложения // Семантическая структура
предложения. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1978. – С. 3-20.
Шахматов 1941: Шахматов А. А. Синтаксис русского языка. – М.-Л.: Наука, 1941. – 240с.
Шведова 1973: Шведова Н. Ю. О соотношении грамматической и семантической структуры
предложения // VIII Международный съезд славистов: Славянское языкознание. – М.: Наука, 1973. – С. 457-483.

The semantic sphere of complex sentence is examined in the article, including specific of semantic relations
between the components of complex sentence, expresses of what an conjunction comes forward mostly. Various
conceptions of semantics of conjunction and its semantic leveling are analysed, the prospects of subsequent researches
of non-semantic conjunctions in Ukrainian are outlined.
Keywords: semantic-syntax relations, non-semantic conjunction, semantic leveling.

Надійшла до редакції 6 листопада 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.