Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Людмила Шитик — БЕЗСПОЛУЧНИКОВО-ПІДРЯДНІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Статтю присвячено дослідженню явищ перехідності в системі складного речення сучасної української
мови. Деталізовано, зокрема, обсяг синтаксичних конструкцій безсполучниково-підрядного типу, визначено їхні
кваліфікаційні характеристики, з‘ясовано структурно-семантичні особливості.
Ключові слові: перехідність, синкретизм, безсполучниково-підрядні складні речення, сполучники-частки,
частки-сполучники.

У сучасних лінгвістичних дослідженнях сфокусовано увагу на проблемі складних відношень динамізму в
мові, а тому актуальним є вивчення явищ перехідності. Конструкції перехідного типу – численні у сфері
складного речення, адже синтаксичні одиниці, що уможливлюють подвійне трактування, відображають
діалектику людського мислення, а також двоїстість чи й троїстість природи відтворюваних явищ [Гаврилова
1985, с. 3]. З огляду на це, вивчення перехідних явищ дає змогу осмислити багатство й ресурсний потенціал
мови, урахувати в класифікаційних моделях усі периферійні випадки.
Традиційно в системі складного речення виокремлюють три структурно-семантичні типи:
складносурядні, складнопідрядні та безсполучникові речення. Незважаючи на суттєві розбіжності між цими
різновидами, усі вони поєднані явищами перехідності. В. В. Бабайцева взаємодію названих типів складних
речень наочно подає у вигляді кругів (полів), які накладаються один на одного й утворюють чотири перехідні
ланки: 1) перехідні явища між складносурядними і складнопідрядними; 2) між складнопідрядними й
безсполучниковими; 3) між складносурядними й безсполучниковими; 4) перехідні утворення, що поєднують
ознаки складносурядних, складнопідрядних і безсполучникових [Бабайцева 2000, с. 503].
Найменш описані синтаксичні одиниці другого типу – складні речення, перехідні між
безсполучниковістю й підрядністю, або безсполучниково-підрядні конструкції. Дослідження порушеної
проблеми має нечисленну бібліографію, а тому питання відкрите й потребує спеціальних розвідок.
У монографії В. В. Бабайцевої репрезентантами опозиції „складнопідрядні / складні безсполучникові
речення” визначено конструкції з фразеологізованою першою частиною та підрядним сполучником как у
другій: стоит (стоило) – как, не успел – как, не проходило (не прошло) – как, достаточно – как та ін.; речення
із часткою-сполучником ли та конструкції, у яких виражено умовні відношення без допомоги сполучників
[Бабайцева 2000, с. 511–512].
Г. Ф. Гаврилова зосереджує увагу на конструкціях, що перебувають на межі складнопідрядних і
безсполучникових, – перехідних утвореннях між безсполучниковістю й відносною підрядністю з‟ясувальних
одиниць [Гаврилова 1985, с. 39–51]. На своєрідності таких речень наголошував ще О. М. Пєшковський,
висловлюючи думку про те, що конструкції зі сполучними словами належать до безсполучникових, де засобами
зв‟язку постає інтонація та ритм, а „відносні слова, по суті, не є сполучними елементами” [Пешковский 1956,
с. 235]. С. Г. Ільєнко аналізує ці речення на периферії сполучникових – як такі, що „посідають місце, значно
ближче до сполучникової підрядності, ніж до безсполучниковості” [Ильенко 1982, с. 14]. Коментарі стосовно
специфіки окремих складних речень у ракурсі опису сполучних засобів подано в окремих посібниках [Слинько
1994, с. 513–519; Курс СУЛМ 1951, с. 227–228], у статтях [Рогожникова 1983, с. 48–57; Гаврилова 1992, с. 91]
та в дисертації [Ясакова 2001, с. 8–9, 13].
Аналіз літератури з окресленої проблеми дає підстави вважати, що феномен перехідності у сфері
складних речень безсполучниково-підрядного типу є недостатньо потрактованим, що й зумовлює актуальність
наукового пошуку.
Пропоноване дослідження виконане в аспекті системного аналізу складних речень та має на меті виявити
перехідні утворення безсполучниково-підрядного типу й схарактеризувати їхні структурно-семантичні
особливості.
Наукова новизна полягає в спробі теоретично обґрунтувати доцільність виокремлення складних речень,
перехідних між безсполучниковістю й підрядністю, та системно описати їхні різновиди.
© Шитик Л.В., 2009 Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

111
У сфері складного речення діють взаємоспрямовані процеси диференціації й інтеграції семантики,
наслідком яких може бути, з одного боку, формування різноманітних засобів диференціації значень, а з іншого
– синкретизм значень [Бабайцева 2000, с. 511–512], зумовлений зазвичай відсутністю типових формальних
показників синтаксичного зв‟язку – сурядних і підрядних сполучників. Натомість функціонують так звані
синкретичні, або гібридні, слова, лексико-граматичний статус яких визначають по-різному (найчастіше їх
називають сполучники-частки, частки-сполучники, напівсполучники, сполучникові частки, аналоги
сполучників, сполучникові поєднання, функтиви, скрепи, сполучнослівні чи сполучнослівно-сполучникові пари
(єдності) тощо) [Колосова, Лапынин 1989, с. 128–129; Городенська 2007, с. 5] (Див. детальніше: [Шитик 2009,
с. 227–236]).
Так звані граматикалізовані елементи, чи конкретизатори (частки, прислівники, модальні слова,
займенники та ін.), що функціонують самостійно в ролі засобів зв‟язку, доцільно кваліфікувати як аналоги
сполучників. Статус синкретичної одиниці вони мають з огляду на те, що поєднують ознаки частини мови, до
якої належать, та сполучника, оскільки є засобом зв‟язку. Аналоги сполучників – поліфункціональні:
виконують формально-синтаксичну (оформляють синтаксичний зв‟язок, поєднуючи предикативні частини) і
семантико-синтаксичну роль (виражають семантико-синтаксичні відношення).
Найчастіше аналогами сполучників є частки, хоч непоодинокі й випадки, коли на сполучники, що
виконують роль засобу зв‟язку, нашаровуються семантичні відтінки часток. На думку О. М. Пєшковського,
відбувається функціональне та семантичне поєднання ознак сполучника й частки і в категоріях слів, що є
сполучниками, і в частках [Пешковский 1956, с. 167]. Однак не всі частки можуть виконувати функцію
сполучника, найчастіше такого статусу набувають підсилювальні частки, адже, як зауважував
О. М. Пєшковський, саме підсилення зближує їх зі сполучниками [Там само]. „Очевидно, підсилювальні
функції легше, ніж обмежувальні, поєднуються зі сполучниковим значенням” [Виноградов 1986, с. 627].
В українській мові, за словами О. Є. Вержбицького, спостерігається тісний зв‟язок між сполучниками й
модальними словами та частками. Мовознавець звертає увагу на специфіку функціонування в ролі сполучників-
часток лексем тільки, лиш (лише), таки, слів займенникового походження проте, зате, поєднань займенника із
часткою все ж, все ж таки та ін. [Курс СУЛМ 1951, с. 167–177].
Р. П. Рогожнікова виокремлює два структурні типи складних речень, предикативні частини яких
поєднані сполучниками-частками: 1) конструкції, у яких гібридне слово, зберігаючи формальні ознаки частки,
не заповнює позицію сполучника (стоїть не на початку речення), а тому складна конструкція за структурою
нагадує безсполучникове, хоч функціонально частка наближається до сполучника, виконуючи роль засобу
зв‟язку; 2) конструкції, у яких частка більшою мірою має ознаки сполучника, оскільки стоїть на початку
речення, а тому формально нагадує сполучник, хоч зберігає і властивості частки. Таким чином, перший тип
речень за структурою наближається до безсполучникових, а другий – співвідноситься зі сполучниковим
складносурядним чи складнопідрядним реченням [Рогожникова 1983, с. 48–50]. Відповідно до представленої
вище класифікації, лінгвіст подає дві групи сполучникових часток: 1) ж, и, ли; 2) ведь, разве, разве что, ан [Там
само, с. 50].
На нашу думку, у сфері репрезентантів опозиції „безсполучникове складне речення / складнопідрядне”
функціонують синтаксичні одиниці, що перебувають як на периферії безсполучникових, так і на периферії
складнопідрядних конструкцій. Міра вияву синтезованих ознак залежить від специфіки формальних показників
синтаксичного зв‟язку (сполучних слів, сполучників-часток, часток-сполучників), їхньої позиції в структурі
підпорядкованої частини, пунктуаційного оформлення речення, його комунікативного призначення тощо.
Безсполучниково-підрядними вважаємо такі складні речення, предикативні частини яких поєднані
сполучниками-частками, частками-сполучниками або сполучними словами (в одиницях питального типу) для
вираження семантико-синтаксичних відношень, властивих складнопідрядному реченню.
В українській мові перехідні конструкції безсполучниково-підрядного типу репрезентовано
нерозгалуженим набором синтаксичних одиниць. На наш погляд, до цього різновиду належать нетипові
утворення зі сполучником-часткою бо, із частками-сполучниками чи, аж, лиш би, тільки б, лише б, хай, нехай,
так, то та окремі одиниці питального типу зі сполучними словами. Речення з фразеологізованою першою
частиною і підрядним сполучником як у другій (на зразок не встиг – як, не минуло – як, не пройшло – як, варто
– як та ін.), російські відповідники яких В. В. Бабайцева вважає репрезентантами опозиції „складнопідрядне
речення / складне безсполучникове речення”, мотивуючи такий висновок тим, що основна інформація
зосереджена в другій частині, а „слово как утрачає значення підрядного сполучника” [Бабайцева 2000, с. 511],
ми кваліфікуємо як перехідні конструкції сурядно-підрядного типу (Див. детальніше: [Шитик 2008, с. 56]).
Доцільність визнання безсполучниковості названих конструкцій мотивуємо тим, що в них засобом
вираження семантико-синтаксичних відношень підрядності є вторинні частки, які, виконуючи функцію
підсилення чи запитання, водночас є засобом зв’язку предикативних частин, або сполучні слова (займенники,
прислівники), що функціонують у реченнях питального типу. Так, сполучник бо, змінивши звичну для нього
позицію, втрачає функцію показника початкової межі залежного компонента складнопідрядних конструкцій.
Уживаючись після повнозначного слова, він співвідноситься з омонімічною часткою, що засвідчує його давнє
походження від частки бо, а причинове значення його при цьому послаблюється [Слинько 1994, с. 553], напр.: ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

112
Не піддавайся на обман ворога і не купляй славослів’я у підлабузника; один бо розставив сіті хитрості, а інший
роззявив рота жадності (Сааді). Бажав єси, Тарасе, щоб тебе поховали над Дніпром-Славутою: ти-бо його
любив, і малював, і голосно прославляв (П. Куліш). І відчуються щасливими вони всі, пізнають-бо свою єдність,
адже колись були вони злиті в два начала (М. Матіос). Анатоль так ніколи й не побачить її перетворення – він-
бо в казки, здається, не вірив (М. Матіос). Юстинин же пес звівся на ноги і печально на все те дивився, і ніби
щось сказати хотів, але не міг, – не дано-бо псам мови для вислову своїх думок (В. Шевчук). Міра вияву
синтезованих ознак залежить і від пунктуаційного та орфографічного оформлення конструкцій. Так, написання
бо через дефіс свідчить про перевагу диференційних ознак частки, а отже – безсполучниковості конструкції.
Наявність варіантних розділових знаків (коми, крапки з комою, двокрапки, тире, коми з тире), їхня
неоднозначність забезпечує сприйняття речень у всій їхній багатоманітності, але водночас й ускладнює
можливість чіткої інтерпретації типологічних характеристик. Так, двокрапка, тире чи кома з тире
репрезентують пунктуаційний малюнок безсполучникового речення, а отже засвідчують перевагу
диференційних ознак цього типу синтаксичних одиниць.
Частка аж вживається у ролі сполучника, „коли треба підкреслити надзвичайне значення наслідку”
[Слинько 1994, с. 576]. Напр.: Тоді вона раптом стала, аж мало не наскочив на неї, і подивилася дивними,
гейби мертвими очима (В. Шевчук). Інколи біси тимчасово покидають тіло, яке ніби вільне від усілякого
мучення, аж недужий уважатиме, що звільнився від них… (В. Шевчук) У текстах народно-розмовного стилю
функціонує як аналог наслідкового сполучника частка так, напр.: Зовсім не тямив діла, так і не вередовав же
нічого (Г. Квітка-Основ’яненко). Ці лексеми не можуть взаємозамінюватися зі сполучником так що, бо
надають реченню своєрідного забарвлення й позначені певним стилістичним та жанровим обмеженням [Там
само].
Продуктивними є синтаксичні одиниці з часткою-сполучником аж, у яких поєднано кількісно-наслідкове
значення, напр.: У цей час чорний човен, котрий плив чорною водою, раптом здригнувся, ніби вдарився об
підводного каменя, й затрусився, аж ветхі дошки на ньому зарипіли й захиталися (В. Шевчук). І грав у них, і
мінився вогонь, і той вогонь увійшов мені в душу і засліпив очі, аж ті почали сльозитися (В. Шевчук).
Поєднуючись зі співвідносними вказівними словами такий, так, настільки, стільки, до того та ін.,
частка-сполучник аж „кількісно-характеризаційної семантики” [Городенська 2007, с. 29] формує модель
складних речень займенниково-співвідносного типу, напр.: І така моторошна тиша була навколо, аж кожен
мій крок із виляском бив у довколишні скелі (В. Шевчук). Серце так стиснуло, аж почав шукати в кишенях ліки
(Л. Романчук). Свідченням того, що аж зберігає властивості частки, слугують випадки розташування її не на
початку предикативної частини, а в середині, напр.: І так швидко поспішала, Еней не чув аж підошов
(І. Котляревський).
Аж є виразником і часових семантико-синтаксичних відношень, оскільки уможливлює синонімічну
заміну на поки, напр.: Граната крутилася на підлозі, аж я вирішив припинити цю комедію й наступив її ногою
(Л. Конончук). … але тут же лице її стало мінятися, перекошуючись жорстокою втіхою, яка росла й росла,
аж нараз вихлюпнулася несамовитим, звірячим криком (Л. Конончук). Кваліфікація аж як частки-сполучника
мотивована тим, що, крім функції засобу зв’язку предикативних частин, вона зберігає властивості
підсилювальної частки.
У ролі сполучника мети може вживатися поєднання обмежувально-видільних часток тільки, лише (лиш) і
частки би (б) „як маркера гіпотетичної (оптативної) модальності” [Ясакова 2001, с. 8]. О. Є. Вержбицький
уважає, що підрядне мети з обмежувальним значенням приєднується сполученням тільки б, у якому в ролі
сполучника підрядності функціонує саме б, а тільки є часткою, що надає підрядній частині обмежувального
значення (тільки б семантично тотожне тільки щоб, тільки аби) [Курс СУЛМ 1951, с. 285], напр.: І проситься,
і ридма никне ниць, лиш би допастись до омани (І. Калинець). Ці сполучні засоби можуть бути формантами й
семантико-синтаксичних відношень умови за наявності в обох частинах частки б, напр.: Чесно кажучи, я б усе
здолав, лиш би ти завжди була зі мною (Із журналу). Це був спогад про спогад, їх розділяли відстань і час.., і їй
на мить видалося, що могла б утекти від смерті, обдурити її, тільки б поїхати звідси далеко-далеко
(І. Багряний). Якщо ж сполучний засіб стоїть у середині підрядної частини, у ньому актуалізується відтінок
посилювального й модального значення з елементом бажаності (завдяки частці б), напр.: Собі очиці зав’язала
[Дідона] І у панаса грати стала, Енея тільки б уловить (І. Котляревський).
Сполучним засобом мети можуть бути частки хай, нехай, які посилюють „спонукання в досягненні мети”
[Слинько 1994, с. 572], слугуючи водночас граматичним засобом вираження наказового способу дієслова,
напр.: Обніміте ж, брати мої, найменшого брата, нехай мати усміхнеться, заплакана мати (Т. Шевченко).
На підставі цього робимо висновок про безсполучниково-підрядний статус таких речень (пор. зауваження
О. Є. Вержбицького про те, що ці синтаксичні одиниці наближаються до складносурядних з огляду на їхню
більшу самостійність, порівняно з конструкціями зі сполучником щоб) [Курс СУЛМ 1951, с. 572].
До безсполучниково-підрядних складних речень, очевидно, варто зарахувати й конструкції з
компонентами то, так, функціонально-граматичний статус яких визначають по-різному: як кореляти [Слинько
1994, с. 545], частки [Чернишова 1983; Чернишова 1988], як сполучник (так) [Городенська 2007, с. 220] чи
сполучник-відповідник (то), що „вживається на початку одного (звичайно головного) речення для Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

113
підкреслення його співвідносності з попереднім (переважно підрядним): а) зі значенням умови; б) із
наближенням до висновкового значення; в) із часовим значенням; г) з відтінком наслідковості,
результативності; ґ) з причиновим значенням; д) зі значенням зіставлення; е) зі значенням мети” [ВТССУМ
2003, с. 1251].
А. Ю. Чернишова вважає, що є всі підстави виокремлювати три лексеми так: частку так1, співвідносну з
часткою то, частку так2, не співвідносну з часткою то, і частку так3, співвідносну з протиставними
сполучниками [Чернишова 1983, с. 116]. Речення з так1 мовознавець кваліфікує як безсполучникові з умовною
семантикою. На нашу думку, ці конструкції, як і синонімічні з то, можна трактувати як безсполучниково-
підрядні з еліпсованим умовним сполучником якщо чи часовим коли, напр.: А не видно – то ніхто й не
повірить (Л. Романчук) – Т.: А якщо не видно – то ніхто й не повірить. Будують новий цех, то якихось кілька
цеглин знайдеться і для розширення директорського кабінету (Л. Романчук) – Т.: Коли будують новий цех, то
якихось кілька цеглин знайдеться і для розширення директорського кабінету.
Як зазначено вище, до безсполучниково-підрядних складних речень зараховують конструкції зі
сполучними словами, мотивуючи це відсутністю типового показника сполучникового зв’язку – підрядного
сполучника. На нашу думку, перехідними можна вважати конструкції непрямо-питального типу, частини яких
поєднуються за допомогою питальної частки чи, питально-відносних займенників хто, що, який, чий, котрий,
скільки або прислівників де, куди, звідки, коли, як, чому, навіщо. Ці питальні засоби починають виражати не
пряме запитання, а „підпорядкування питальної частини головній, тобто стають відносно-питальними або
непрямо-питальними засобами” [Слинько 1994, с. 513].
Міру вияву синтезованих диференційних ознак різних типів складних одиниць прогнозує й пунктуаційне
оформлення речення. Так, домінують формальні й значеннєві показники складнопідрядного з‟ясувального
речення за умови, якщо розділові знаки не порушують пунктуаційного ладу означеного різновиду речень (кома
перед чи і крапка в кінці речення), напр.: Досі не знав, чи любить вона його, чи любила, згоден був на все, лиш
би вона була коло нього (І. Багряний). Чемний чайханщик побожно чекав, чи не буде замовлено ще чогось
(І. Ле). Преображенський знітився, якось ніби півголосом і без бажання висловлював сумніви про те, чи можна
подати самоходом воду з гірської річки в проваллях на Голодний степ (І. Ле).
Периферію безсполучникових речень становлять конструкції, пунктуаційне оформлення яких не
порушує нормативності вживання розділових знаків у безсполучникових одиницях (двокрапка перед чи і знак
запитання в кінці речення), напр.: Сидить у пластиковому кріслі, думає: чи занесе мене сюди ще якимось
вітром? (Є. Кононенко) Проте варто задуматися: чи ми не стаємо при цьому заручниками їхніх смаків і
преференцій у виборі вартих уваги публікацій, чи не занадто покладаємось на російських лоцманів у морі
іноземних мас-медіа і книжок? („Урок української”) Наявність знака запитання та двокрапки засвідчує
перевагу безсполучниковості аналізованого речення, що підтверджується й функціональним статусом лексеми
чи: у ній переважають диференційні ознаки частки, а не сполучника.
До проміжної ланки зони перехідності, що позначена однаковою мірою вияву синтезованих показників,
належать конструкції, пунктуаційне оформлення яких відповідає схемам: [двокрапка – чи – крапка] або [кома –
чи – знак запитання]. Напр.: Отож передусім належить звірити себе: чи достойний на такий великий подвиг
(В. Шевчук). – Що ж, Омельку, – проказав рішуче пан возний, – маємо забрати тебе до секвестру, щоб
попитати: чи не переховав ти далі отих грошенят (В. Шевчук). Розгублено зашамотавсь, озирнувся на
господаря в одвірках і сам собі не йняв віри, чи був він там колись, чи це йому тільки ввижалося? (В. Шевчук)
Серед дібраного лексичного матеріалу виявлено конструкції зі з‟ясувально-причиновим значенням,
напр.: Він зробився такий погордливо-серйозний і діловитий, що Любов Прохорівна навіть завагалася: чи
сказати дійсну причину візиту, чи жартами відбутись? (В. Шевчук) І йому стало страшно: чи не перевищив
власної сили? (В. Шевчук)
Складні речення зі значенням мети, причини, пояснювальною об‟єктно-атрибутивною семантикою тощо,
пунктуаційний лад яких не порушує норм оформлення безсполучникових речень, доцільно кваліфікувати як
безсполучникові складні речення, напр.: А Андрій дивився в вікно, на млинове решето: чи проб‘є він його
головою? (І. Багряний) Приглянься до облич, що мерехтять На голубому тлі телеекранів: Чи риси їх тобі не
воскресять Катів твоїх колишніх і тиранів? (М. Луків) Мов запитання знак, На дибки став курок: Чи
зважиться герой На божевільний крок? (Р. Чілачава) Єдине мучило Павла: чи потрібна їй його жертва, чи
полегшиться її доля, коли й він услід за нею піде за ґрати? (О. Компанієць)
Синкретичними безсполучниково-підрядними варто номінувати й конструкції питального типу зі
сполучними словами хто, що, який, чий, котрий, скільки, наскільки, де, куди, звідки, чому, навіщо, напр.:
Озирається кожен на власному хуторі, у власному раю на три кімнати з балконом – де ж оті гетьмани?
(Л. Романчук) …біля них [картин] товпились відвідувачі на міжнародних виставках: хто ж авторка цих
незвичайних полотен? (О. Гончар) Але з усвідомленням того, що таких не буде, депутати
замислюватимуться: як прожити до нових чергових? („Газета по-українськи”) Ми їли мовчки в сутінках, що
затоплювали нас, і я думав: де знайти силу й принадність, щоб відчарувати дівчину, яка так зачарувала мене…
(В. Шевчук) ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

114
Отже, прокоментований мовний матеріал засвідчив існування перехідності безсполучниково-підрядного
типу. У межах цих конструкцій логічно виокремлювати речення зі сполучниками-частками, які є переважно
периферією складнопідрядних речень, та частками-сполучниками, що тяжіють до безсполучникових. Серед
складних речень з‟ясувально-питального типу доцільно розмежовувати, крім периферії безсполучникових та
складнопідрядних речень, і проміжну ланку, що зумовлено специфічним пунктуаційним оформленням
синтаксичної одиниці, її комунікативним призначенням тощо. Визначальним фактором, що дає змогу надати
такого статусу складним реченням, є синкретизм, гібридність сполучного засобу, що функціонує як аналог
сполучника чи сполучне слово.
У пропонованій студії феномен перехідності безсполучниково-підрядних конструкцій окреслено загалом
з акцентом на дібрані лінгвофакти, однак конкретний мовний матеріал дає змогу розширити спектр
дослідження, виявити інші модифікації, що й уможливлює перспективу подальших наукових пошуків.

Література
Бабайцева 2000: Бабайцева В. В. Явление переходности в грамматике русского языка. – М.:
Издательский дом „Дроффа”, 2000. – 638 с.
ВТССУМ 2003: Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред.
В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. – 1440 с.
Виноградов 1986: Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове: 3-е изд., испр. – М.:
Высшая школа, 1986. – 640 с.
Гаврилова 1985: Гаврилова Г. Ф. Переходные конструкции в синтаксисе сложного предложения и их
системные отношения: Учебное пособие по спецкурсу. – Ростов н/Д, 1985. – 84 с.
Городенська 2007: Городенська К. Граматичний словник української мови: Сполучники. – Херсон:
Видавництво ХДУ, 2007. – 340 с.
Ильенко 1982: Ильенко С. Г. К вопросу об общей типологии сложного предложения // Переходность в
системе сложного предложения современного русского языка. – Казань, 1982. – С. 13 – 20.
Колосова 1989: Колосова Т. А., Лапынин Н. Н. О союзной функции дело в том, что и его компонентов //
Синтаксические отношения в сложном предложении. Сб. научн. трудов. – Калинин, 1989. – С. 128–136.
Курс СУЛМ 1951: Курс сучасної української літературної мови. Синтаксис / За ред.
Л. А. Булаховського. – Т. 2. – К. : Рад. шк., 1951. – 407 с.
Пешковский 1956: Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. – М., 1956. – 511 с.
Рогожникова 1983: Рогожникова Р. П. Сложные предложения с союзными частицами // Синтаксис
предложения. – Калинин, 1983. – С. 48–57.
Слинько 1994: Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови.
Проблемні питання. – К.: Вища шк., 1994. – 630 с.
Стародумова 1984: Стародумова Е. А. Функции ограничительного слова „только” в современном
русском языке // Синтаксические связи в русском языке. – Владивосток, 1984. – С. 32–54.
Чернышова 1983: Чернышова А. Ю. Частица так в бессоюзных сложных предложениях с
распространительным значением // Семантика и функционирование синтаксических единиц. – Казань, 1983. –
С. 115–124.
Чернышова 1988: Чернышова А. Ю. Типы употребления „заключительной частицы” „так” //
Синтаксические структуры русского языка. Строение, содержание и функции. – Иркутск, 1988. – С. 106–115.
Шитик 2008: Шитик Л. В. Перехідні конструкції сурядно-підрядного типу в українській мові //
Мовознавчий вісник: Зб. наук. пр. – Черкаси, 2008. – Вип. 6. – С. 49–58.
Шитик 2009: Шитик Л. В. Сполучні засоби української мови в аспекті теорії перехідності (на матеріалі
„Граматичного словника української мови: Сполучники” Катерини Городенської) // Мовознавчий вісник:
Зб. наук. пр. на пошану професора Катерини Городенської з нагоди її 60-річчя. – Черкаси, 2009. – Вип. 8. – С. 227–
236.
Ясакова 2001: Ясакова Н. Ю. Граматична семантика аналітичних сполучників підрядності у структурі
складного речення. Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 2001. – 20 с.

The article is devoted to the phenomena of transitivity in the system of composite sentens in the modern
Ukrainian language. Certainly, in particular, volume of syntactic constructions of asyndetic-subordinate type, their
qualifying reguirements are singled out, their structurally semantic features are found out.
Keywords: transitivity, syncretism, asyndetic-subordinate difficult suggestions, unions-particles, particles-
unions.

Надійшла до редакції 23 березня 2009 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.