Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Тетяна Деркач — МІЛІТАРНА МЕТАФОРА В ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОМУ ТЕКСТІ

У статті аналізуються механізми метафоричних перетворень у літературознавчих текстах.
Дослідження демонструє шляхи поповнення фахового словника за рахунок термінів, транспонованих із
мілітарної сфери.
Ключові слова: військова метафора, літературознавчий текст, термін, образність, термінологічна
транспозиція.

Інтерес до метафори як універсального засобу й способу людського мислення та процесів його
вербалізації не послаблюється, а навпаки, стимулює розширення аспектів мовознавчих досліджень –
семасіологічних, ономасіологічних, лінгвокогнітивних та стилістичних. Як відомо, уже від початку ХІХ ст.
метафору почали вивчати у зв‟язку з особливостями національної мови та фольклору (О. Потебня, Ф. Буслаєв,
О. Веселовський та ін.). У сучасних наукових розвідках метафору розглядають: як засіб формування понять
(А. Баранов, М. Джонсон, А. Зеленько, Дж. Лакофф, Ю. Караулов, Е. Мак-Кормак); як семантично двопланову
одиницю (О. Авелічев, Н. Арутюнова, М. Басілая, О. Тараненко, О. Черкасова, В. Русанівський та ін.); як
семантично гнучку конотовану одиницю (М. Блек, М. Бірдслі, В. Телія); як образотворчу й образну одиницю
мови (М. Басілая, О. Блінова, В. Вовк, І. Мурзін, В. Телія, О. Тараненко та ін.); як показник ідіостилю мовної
особистості (С. Єрмоленко, Л. Пустовіт, Н. Варич, Т. Єщенко, Л. Кравець, О. Тищенко та ін.); як об‟єкт
лінгвокультурних досліджень (Т. Кіс, Н. Сукаленко, О. Тараненко, В. Русанівський).
І все ж питання про роль метафори у формуванні тих чи інших терміносистем, писемних текстів певних
галузей знань в українському мовознавстві лишається відкритим. З-поміж них і терміносистема
літературознавства.
У зв‟язку з цим є потреба у створенні ґрунтовного словника літературознавчих термінів, у досягненні
чіткості й недвозначності у вживанні тих чи інших наукових понять.
© Деркач Т.В., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

124
На нашу думку, вирішення цих питань перебуває у площині пізнання функціонально-стильових
параметрів літературознавчого тексту. Об‟єкт літературознавства як науки вже за своїм характером передбачає
постійне залучення понять, а отже, і термінів, близьких, а часом і віддалених галузей наук. Правомірність таких
запозичень не викликає сумнівів.
Мета та завдання статті: на основі аналізу функціонування мілітарних метафоричних мовних одиниць у
сучасних літературознавчих текстах установити їх структурні, семантичні, комунікативні властивості, а також
типологічні ознаки; з‟ясувати можливості їх нормалізації та стандартизації; продемонструвати механізми
метафоризації мілітарної лексики у літературознавчому тексті.
Відомо, що роль термінів у сучасній мовній практиці стрімко активізується у зв‟язку з підвищенням
освітнього рівня мовців, популяризацією наукових знань, а також у зв‟язку з особливістю сучасного мислення,
яке характеризується прагненням до точності найменування. Така тенденція особливо показова для
гуманітарного (в нашому випадку – літературознавчого) мислення, яке, залучаючи в коло своїх робочих понять
іншодискурсивні позначення та активно оперуючи ними, „розмиває“ їх термінологічну однозначність та
експресивну нейтральність. Адже, як відомо, у номінаціях термінологічного характеру переважає один тип
лексичного значення – номінативне, пряме. Це відповідає лінгвальній природі термінології, її визначальному
принципові предметно-логічного співвідношення означуваного та означувального. При актуалізації
іншодискурсивних понять, їх адаптації до комунікативно-прагматичних потреб літературознавчого тексту
відбувається перерозподіл первинного семантичного об‟єму. Відповідно відбувається розвиток метафоричного,
переносного значення терміна, актуального для літературознавчого тексту, оформлюється його контекстуальна
(оказіональна) конотація. Подібні процеси визначаються характером певного образу, закладеного у тому чи
іншому метафоризованому терміні, своєрідністю позамовних і внутрішньомовних факторів.
Таким чином, унаслідок метафоричної транспозиції відбувається модифікація первинного номінативного
значення, а сам термін набуває функції вторинної номінації, вступає у сферу нових лексико-семантичних
зв‟язків, які регулюють смислове співвідношення понять у системі літературознавчої метамови.
У термінологічній практиці соціально мотивований вихід терміна за межі вузькофахового вжитку
кваліфікується як детермінологізація. Обраний для розгляду у статті процес асиміляції військових термінів у
мовну структуру літературознавчого дискурсу є одним із напрямів детермінологізації.
Розглядаючи сучасну когнітивну модель, Дж. Лакофф та М. Джонсон підкреслювали особливе значення
метафори „суперечка – це війна“ [Лакофф 1990, с.127-129]. Отже, полеміка, яка формує один із об‟ємних
сегментів новітнього українського літературознавчого дискурсу, детермінує активне використання
номінативних одиниць та словосполучень, запозичених із сфери військової галузі. Її семантичні параметри
повинні максимально сприяти вичерпній реалізації комунікативної та сугестивної мети висловлювання.
Парадигма зафіксованих у сучасних літературознавчих текстах військових термінів є достатньо
переконливою з погляду тематичної репрезентації. Метафоризуючими компонентами, що на
інтерпарадигмальному рівні зближують літературознавчий та військовий дискурси, виступають:
номінація війна та усталені вислови, до складу яких вона входить (вести війну);
назви осіб, діяльність або спосіб життя яких пов‟язані з військовою справою (солдат, новобранець);
назви військових дій, маневрів та процесів (форсований марш, будувати шеренги);
номінації засобів ведення бойових дій (заряд, стріли, обойма, вибух);
військові назви локальної семантики (полігон).
Пристосовані до комунікативно-прагматичних потреб нового дискурсивного середовища, вони
набувають нових семантичних ознак, однак чітко корелюють із первинними термінологічними значеннями.
Універсальна модель, у рамках якої відбуваються відповідні асоціативно-смислові зближення, кваліфікується
як „літературна діяльність – війна“.
Обґрунтовуючи мотивованість зв‟язку між дискусійними дискурсами та посиленим вживанням
військової термінології, Дж. Лакофф та М. Джонсон підкреслювали: „Ми не просто говоримо про суперечки у
термінах війни. Ми можемо реально вигравати чи програвати у суперечках“ [Кутина 1964, с. 338]. У
досліджуваних зразках літературознавчого дискурсу відповідна аксіологічна модель знаходить вияв у
метафоричній кореляції дискутувати – вести війну: „Вал. Шевчук у своєму „Мисленому дереві“ веде більш
обґрунтовану війну з християнством“ [Діброва 1991, с.21]. Засвідчена у цьому контексті сполучуваність із
абстрактним іменником посилює публіцистичний характер вислову та увиразнює негативну інгерентну
конотацію іменника війна. Метафоризовані сполуки цього типу „характеризуються, як правило, пейоративною
аксіологічною маркованістю“ [Кудрявцева 2005, с. 65].
Продемонстрована процесуальна семантика мілітарної метафори вести війну кульмінується у тематично
спорідненому вислові розгромити кого-небудь (розвиток метафоричної ситуації за схемою вести війну →
перемогти → розгромити). Наприклад: „Коли Єфремов розгромив Кобилянську, в тому числі й „Землю“, Іван
Франко виступив із відповіддю йому не як прихильник Кобилянської, а як редактор ЛНВ, захищаючи право
журналу друкувати твори різних напрямів“ [Павличко 2002, с.73]. Враховуючи закріплену в узусі агресивну
семантику дієслова розгромити („завдати поразки кому-небудь у бою // перен. Завдавати ідейної поразки кому- Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

125
небудь, доводити помилковість поглядів, переконань“ [СУМ – Т.VIII 1977, с. 658]), констатуємо, що
метафоризація відбувається на ґрунті результативно-фінітивної ознаки „завдавати ідейної поразки“.
Окремі літературознавчі ситуації метафорично інтерпретуються як ведення воєнних дій. Лексичні
компоненти, які репрезентують цей тип, у військовій сфері вживаються на позначення стратегічної дії, що
здійснюється цілеспрямовано, інтенсивно. З цією метою автори використовують тематично специфіковані
терміни – будувати в шеренги, починати форсований марш, дислокувати тощо. Накладання на метамову
літературознавства відбувається завдяки логічним операціям умовної та безумовної аналогії. Саме вони
уможливлюють продуктивне перенесення „найменувань різних референтів однієї предметної сфери на
референти іншої сфери“ [Телия 1988, с. 23]: „Відтоді починається форсований марш П. Филиповича по всіх
літературно-громадських часописах (зб. „Гроно“, журнал „Шляхи мистецтва“, „Нова громада“, „Червоний
шлях“, „Життя й революція“, „Глобус“) [Капуста 1991, с.33]; „Він [В. Хмелюк] будує свої рядки в шеренги,
немов військо, що шикується до атаки. Рядок за рядком не суцільно, а в певній каліграфічній позиції під
оглядом графічного ефекту“ [Федорчук 1993, с.61]; „Автор дислокує полярні сакральні локуси на краю світу
[…], однак розміщує їх не по вертикалі, а по горизонталі“ [Лисюк 2004, с.38]. Наведені приклади
підтверджують думку Х. П. Дацишин про те, що в сучасному дискурсі метафора війни перестає бути виявом
агресії [Дацишин 2003].
Антропоцентрична спрямованість сучасного літературознавчого дискурсу виступає концептуальною
креативною запорукою активного функціонування різнотипних номінацій осіб. Відомо, що у структурі будь-
якого тексту комунікативно-прагматичного характеру номінації осіб несуть особливе навантаження у процесі
окреслення певного елементу мовної картини: „В ході такої боротьби література перетворюється на
ідеологічне бойовисько, письменник – на солдата ідеологічного фронту, що, забувши про свої традиційно-
естетичні функції, перебирає на себе обов’язки політика, журналіста, історика та лінгвіста“ [Діброва 1991,
с.16]; „Ще з початку 60-х молоді „новобранці поезії“ голосно били на сполох, попереджаючи, застерігаючи
людство від варварів двадцятого століття „З страхіттям атомним в руці“ (В.Симоненко)“ [Ткаченко 1991,
с.33].
Як відомо, функціональна організація метафори ґрунтується на тому, що „будь-який компонент тексту із
активізованим внутрішньоформним значенням може задавати множинність позицій смислоутворення, він
спрямований відразу на декілька мовних рівнів, і його декодування базується на знанні структури дій, ситуацій,
на ієрархічності структури фреймів (сценаріїв), тобто вона „прагматично“ навантажена“ [Голянич 2003, с. 63].
Фахова прагматична навантаженість стрижневих понять військової мови заряд, вибух використовується як
основа для ситуативного смисломоделювання образів експресивно-інтенсифікаційного змісту. Пор.:
зумовлений конкретними комунікативно-виражальними потребами контексту семантичний пререрозподіл у
структурі лексем заряд та вибух: „Скажімо, в поезії „Сум та розвага“ народнопоетичні засоби інтимізації
несуть в собі високий етичний заряд, викликають роздуми над життям, повсякденною дійсністю“ [Вертій
2004, с.20]; „Вибухом необароко можна вважати також „екзотичні птахи і рослини“ Андруховича“
[Зборовська 1999, с.106].
У ряді випадків адгерентність контекстуальної конотації підкреслюється засобами графосемантичного
виділення метафоризуючого компонента у тексті: „Лірика кохання поета [П. Филиповича] не вирізняється
підвищеною екзальтацією, як „вибухові“ інтимні поезії В. Сосюри“ [Райбедюк 1993, с.69]; „Вибуховість його
ліричних реакцій, їхня емоційна багатогранність, різкі переходи від одних почуттів до інших […] усім цим
визначаються суб’єктивно-психологічні особливості Шевченкової лірики“ [Новиченко 2003, с.15-16].
Автори сучасних літературознавчих текстів вдаються також до експресивно-оцінного переосмислення
якісної ознаки вбивчий: „Сьогодні у своєму вбивчому тексті (тут слово – дійсно меч, що повинен зняти вражі
голови) Пашковський картає всіх, хто відступився від національної традиції, католицької віри, від свого
народу“ [Зборовська 1999, с.157].
Оказіональна сполучуваність стрижневого літературознавчого поняття текст із прикметником вбивчий у
його нормативному узуальному переносному значенні „який дуже вражає, нищівний, разючий“ [СУМ – Т.І –
1970, с. 300], з одного боку, свідчить про розширення лексико-граматичної сполучуваності, завдяки чому
відбувається його інклюзія у літературознавчу ситуацію „інтелектуальна війна“.
Комунікативне наставлення на опредметнення абстрактних категорій, якими оперує літературознавчий
текст, зумовлює асоціативне співвіднесення художньо-образного простору поетичного тексту та локативно
конкретизованого військового поняття полігон – „1. Ділянка місцевості, обладнана спеціальними допоміжними
спорудами та приладами для проведення навчальної, перев. артилерійської стрільби, а також для випробування
різних видів озброєння“ [СУМ – Т.VII – 1976, с.73]: „Усі переклади Костецького були полігоном для
вербальних вправ, навіть приводом для них. Він часто перекладав не для того, щоб ознайомити читача з новим
автором, а для того, щоб погратися у філологічні ігри“ [Павличко 2002, с.358]. У цьому випадку
функціональні властивості використаної спеціальної номінації забезпечують належний рівень переконання
читача.
Смислову двоплановість зумовлює й опредмечення абстрактного значення „літературний процес“ у
генітивній бінармі ешелон літпроцесу: „Суть такої залежності полягає в тому, що літературознавство
завжди перебуває ніби в другому ешелоні літпроцесу“ [Наєнко 1997, с.10]. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

126
Граматично агресивним і динамічним із погляду розширення лексичної валентності та частоти
актуалізації у „чужому“ дискурсі є поняття військової сфери авангард. Його термінологічне значення
зафіксоване у СУМ як основний ЛСВ і підкреслене відповідною ремаркою: „1. військ. Частина військ (або
флоту), що рухається попереду головних сил” [СУМ – Т.І – 1970, с.7]. У сучасному літературознавчому
дискурсі номінація авангард не сприймається як метафора. Образність цього слововживання виразно
конвенціоналізується, про що свідчить, зокрема, його термінологізація. Пор. уживання ад‟єктивного утворення
авангардний як кваліфікативної характеристики літературних явищ: „Авангардний міфологізм […] яскраво
представлений у творчості відомих письменників ХХ століття Кафки, Джойса, а в сучасному українському
процесі – у творчості О. Ульяненка та Є. Пашковського“ [Зборовська 2004, с.3]; „Прагнучи самовираження в
авангардній літературній творчості чи забороненій політичній діяльності, молодь надихалась спогадами
попередників про недалеку, але малознану історію“ [Будний 2004, с.12].
Зауважимо, що, незважаючи на дискурсивну термінологізацію похідної номінації авангардизм (пор.
„умовний термін, яким позначають ряд нереалістичних течій європейського мистецтва та літератури з різними,
філософськими, політичними і естетичними програмами“ [УЛЕ – Т.І – 1988, с.14-15]), її зв‟язок із первинною
мілітарною терміносферою залишається чітким і легко реконструюється.
При метафоричній експлікації літературознавчих понять або для окреслення дискурсивно значущих
дискусійних ситуацій значне функціонально-семантичне навантаження несуть адаптовані до контекстуальних
комунікативно-прагматичних потреб назви зброї. До цієї мікрогрупи належать номінації зброя, обойми, а також
стріли. Пор.: „Головною зброєю літературознавства є аналітизм“ [Наєнко 1997, с.9]; „Ще б пак: у згадуваній
двотомній „Історії української літератури“ (1954, 1957) одних письменників розміщено в непорушних обоймах
критичного чи соціалістичного реалізмів, інших охрещено буржуазними націоналістами чи формалістами“
[Наєнко 2001, с.267]. Включені до складу генітивних метафор як стрижневі смислотвірні одиниці, іменники
зброя та обойми демонструють як усталені вже, так і оказіональні вектори термінологічної сполучуваності, що,
у свою чергу, свідчить про потужність механізмів інтерпарадигмальної образної кореляції.
Водночас належний до периферії термінологічної ЛТГ „назви зброї“ іменник стріла („тонкий стрижень
із загостреним кінцем або гострим наконечником, що його використовують для стрільби з лука“ [СУМ – Т.IX –
1978, с.773] ) помірно експресивізується в стереотипному епітетному словосполученні сатиричні стріли:
„Сатиричні стріли молодий поет випробував передовсім на деяких своїх учителях – невігласах та
хабарниках“ [Федченко 1993, с.10].
Із аналізованими номінаціями за семантичними параметрами пов‟язаний також іменник арсенал –
„1. Склад зброї та військового спорядження […] 3. перен. Великий запас чого-небудь (засобів, можливостей та
ін.)“ [СУМ – Т.І – 1970, с.62]. Присутня в ЛСВ1 та ЛСВ3 інтенсіональна сема ‛багато чого-небудь‟, очевидно,
слугувала мотиватором виходу іменника за межі фахової терміносистеми і його поширення в іншодискурсивні
практики. Пор. у літературознавчих текстах: „Це метафорична характеристика предмета, що використовує
весь багатий арсенал художніх засобів, – символ, алегорію, персоніфікацію та ін.“ [Павличко 2001, с.136];
„На зіткненні двох планів цитати-ремінісценції виникає іронія – безперечний лідер в арсеналі художніх
прийомів автора повісті про бражника“ [Мельник 2004, с.16]; „Деякі радянські філологи (В. Жирмунський,
В. Виноградов та ін.) пробували доповнити О. Потебню міркуваннями про ритм чи мелодику в літературному
творі, на які нібито вчений не звертав уваги, а вони ж, мовляв, теж належать до арсеналу образності,
поетики творчості“ [Наєнко 1997, с.112]. В основі таких метафоричних перенесень лежить безумовна аналогія
на основі кількісної семантичної ознаки.
Зауважимо, що традиція використання первинно військового терміна арсенал як вторинної номінації
великої кількості, набору чого-небудь є показовим підтвердженням того, що взаємодія об‟єктивних і
суб‟єктивних факторів у розвитку семантики слова „розпочинається з індивідуального, зумовленого життєвим
досвідом людини конотативного моменту або із своєрідного розуміння внутрішньої форми слова,
продовжується в суспільному усвідомленні суб‟єктивної оцінки і в розвитку нового мовного значення“
[Русанівський 1988, с.60]. Важливим чинником при цьому виступає кількісна частота актуалізації нового
значення: епізодичність сприяє збереженню експресивно-конотативного звучання, натомість активність
використання призводить до конвенціоналізації метафоричності. Саме такий механізм десемантизації
образності спостерігаємо у наведених ілюстраціях.
Безумовна аналогія уможливлює також процес літературного освоєння військового терміна пароль: „У
сюжетній композиції роману новела „Вовча зоря“ є своєрідним паролем“ [Зборовська 1993, с.14].
Проілюстроване слововживання зберігає виразний мотиваційний зв‟язок із первинним термінологічним
значенням („секретне умовлене слово, фраза, рідше якийсь умовний сигнал для розпізнавання своїх людей на
військовій службі або в конспіративних організаціях“ [СУМ. – Т.VI – 1975, с.74]). Образно-метафоричне
значення додатково забезпечується наявністю у складі синтагми формального виразника когнітивної
аналогійно-порівняльної операції – прикметникового кваліфікатора своєрідний. Вторинна експресивність
„постає в результаті строгої функціонально-ситуативної обумовленості та певного структурно-семантичного
оновлення мовного засобу“ [Чабаненко 1984, с.121]. Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

127
У багатьох випадках для експлікації метафоричного значення автори використовують факультативні
лапки, які виконують функцію не тільки інтенсифікатора, але й модифікатора експресивного значення. Напр.,
за допомогою факультативних лапок вивільнюються й акцентуються непоняттєві компоненти (зокрема,
соціальна маркованість), наявні у лексичному значенні номінації. Адже, за твердженням Л. П. Жаркової,
структура емоційно-оцінного слова містить кілька рівнів (або типів) інформації: воно називає явище,
характеризує це явище з позитивного чи негативного боку і відбиває ставлення мовців до нього. Крім здатності
повідомляти що-небудь, таке слово має властивість впливати на читача і слухача, на його розум, емоції, волю,
тобто сприяє дієвості висловлення [Жаркова 1969, с.79]. Пор. метафоричну характеристику літературознавчих
функціонерів – працівників служби безпеки, як здійснювали контроль за благонадійністю літературознавчої
теорії: „Здавалося б, нині, коли немає прискіпливого ока „літературознавців у цивільному“ і за результатами
дискусії не відбудеться трагічних „оргвисновків“, дискусії мали б точитися чи не повсякчас і з усіх приводів“
[Клименко 2001, с.5-6].
Тематична прив‟язаність літературознавчого вислову до військового дискурсу здійснюється завдяки
наявності атрибутива у цивільному, антонімічного до уставної ознаки у формі. При цьому нейтральна у
військовій метамові характеристика у цивільному, ужита щодо номінації осіб літературознавці й доповнена
графосемантичним чинником, набуває виразного іронійно-зневажливого звучання.
Із погляду експресивно-виражального потенціалу факультативних лапок, показовим є також популярний
літературознавчий термін „розстріляне відродження“. Він увійшов в активний обіг у кінці 80-х – на початку
90-х років ХХ ст. як метафоричне визначення літературно-мистецької генерації 20-х – поч. 30-х рр. ХХ ст., що
була тотально репресована. У наведеній метафоросполуці важливу смисломоделюючу функцію виконує
прикметник агресивно-руйнівної семантики розстріляний: його відносне значення трансформується в якісну
характеристику, пор.: „Загальна зміна всіх засад життя породила, проте, не модернізм, а явище, яке пізніше
дістало назву „розстріляного відродження“, на зміну якому прийшла радянська література, яка так само
великою мірою була розстріляна“ [Павличко 2002, с.175]; „Термін „розстріляне відродження“ не відображає
суті феномена української літератури першого пореволюційного десятиліття, він фіксує тільки факт
небувалого спалаху творчої активності українських літераторів і більшовицької розправи над ними“
[Павличко 2002, с.175]; „В 1966 – 69 рр. на сторінках „Дуклі“ він опублікував цикл статей про українських
поетів „розстріляного відродження“: Євгена Григорука, Валеріана Поліщука, Олександра Влизька, Євгена
Плужника, Антона Павлюка та Володимира Свідзинського“ [Мушщинка 1993, с.33]; „Ця риса – схожість
їхнього життєвого світовідчування, подібність ціннісної орієнтації, а найголовніше – непримиренність
молодих людей, які народилися за кілька років до війни, у векторі пострілів у спину „розстріляного
відродження“ 20 – 30-х років, до злежалих традицій, історико-культурних форм, ідей, оцінок, інститутів“
[Астаф‟єв 1998, с.15]. На сучасному етапі вибудувана із залученням військової лексеми метафоросполука
„розстріляне відродження“ втратила експресивно-конотаційні відтінки і вживається як нейтральний термін.
Отже, актуалізовані у рамках українського літературознавчого дискурсу метафори, стрижневим
компонентом якої є військовий термін, мають виразне комунікативно-прагматичне спрямування. Вони
переконливо підтверджують, що метафора належить до найдієвіших засобів пізнання та інтерпретації окремого
когнітивного фрагменту за допомогою апарата іншої поняттєвої сфери. У майбутньому перспективним і
цікавим є аналіз функціонально-стилістичних можливостей мілітарної метафори і в інших сучасних тематичних
дискурсах – політичному, економічному, спортивному тощо.

Література
1. Астаф‟єв 1998: Астаф‟єв Олександр. „Нью-Йоркська група“: до генези назви // Слово і час. – 1998. –
№ 2. – С. 14-18.
2. Будний 2004: Будний Василь. Поліфонія критичного слова: до 70-річчя Миколи Ільницького // Слово і
час. – 2004. − № 9. – С.10-21.
3. Вертій 2004: Вертій Олексій. З‟ясування народних джерел творчості письменника в школі // Українська
мова і література в школі. – 2004. − № 4. – С.20-26.
4. Голянич 2003: Голянич М. І. Внутрішньоформна номінація у політичному дискурсі // Семантика мови і
тексту: Зб. наук. пр. VIII Міжнар. конф. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – С. 104-110.
5. Дацишин 2003: Дацишин Христина. Транспортна метафора в українському політичному дискурсі:
конотативний аспект // Серія: Журналістика. 2003. – Вип. 23. – С. 108-116.
6. Діброва 1991: Діброва В. Проблема збереження національної тотожності за умов тоталітаризму //
Слово і час. – 1991. – №3. – С.15-23.
7. Жаркова 1969: Жаркова Л.П. Емоційно-оцінна лексика сучасної української мови / Загальні назви
осіб. – К.: Вища школа, 1969. – 135 с.
8. Зборовська 1993: Зборовська Ніла. Романи Євгена Пашковського // Слово і час. – 1993. – №7. – С. 12-18.
9. Зборовська 1999: Зборовська Ніла, Ільницька Марія. Феміністичні роздуми: На карнавалі мертвих
поцілунків. – Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛНУ ім. І.Франка, 1999. – 336с.
10. Зборовська 2004: Зборовська Ніла. Літературний процес і завдання критики // Слово і час. – 2004. −
№ 4. – С.3-7. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

128
11. Капуста 1991: Капуста Володимир. Різьбяр поетичного слова // Слово і час. – 1991. – №9. – С. 32-35.
12. Клименко 2001: Клименко Борис. Криза термінологічної системи українського літературознавства чи
криза наукової свідомості літературознавців? // Слово і час. – 2001. − № 4. – С.5-14.
13. Кудрявцева 2005: Кудрявцева Л. О., Дядечко Л. П. та ін. Сучасні аспекти дослідження мас-медійного
дискурсу: експресія – вплив – маніпуляція // Мовознавство. – 2005. – №1. – С. 58-66.
14. Кутина 1964: Кутина Л. М. Формирование языка русской науки. – М.: Наука, 1964. – 296 с.
15. Лакофф 1990: Лакофф Д., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем // Теория метафоры: Сборник
/ Пер. с англ., фр., нем., исп., польск. яз. / Вступ. ст. и сост. Н. Д. Арутюновой и М. А. Журинской. – М.:
Прогресс, 1990. – 512 с.
16. Лисюк 2004: Лисюк Наталія. Фольклорне підґрунтя поеми-комедії Тараса Шевченка „Сон“ // Слово і
час. – 2004. − № 4. – С.36-42.
17. Мельник 2004: Мельник Ярослав. Легенди І.Франка і Biblia Apocrypha // Слово і час. – 2004. − № 6. –
С.10-24.
18. Мушинка 1993: Мушинка Микола. Україніст із золотої Праги // Слово і час. – 1993. – №11. – С. 29-37.
19. Наєнко 2001: Наєнко М.К. Історія українського літературознавства. – К.: ВЦ „Академія“, 2001. – 360с.
20. Наєнко 1997: Наєнко М.К. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції.– К.: ВЦ
„Академія“, 1997. – 320с.
21. Новиченко 2003: Новиченко Леонід. Лірика Тараса Шевченка // Слово і час. – 2003. − № 3. – С.3-17.
22. Павличко 2001: Павличко Соломія. Зарубіжна література: Дослідження та критичні статті. – К.: Вид-
во Соломії Павличко „Основи“, 2001. – 559с.
23. Павличко 2002: Павличко Соломія. Теорія літератури. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи“,
2002. – 679с.
24. Райбедюк 1993: Райбедюк Галина. Інтимна лірика Павла Филиповича // Слово і час. – 1993. – №7. –
С. 68-72.
25. Русанівський 1988: Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. – К.: Наук.
думка, 1988. – 240 с.
26. СУМ 1970 – 1980: Словник української мови: В 11-ти т. – К.: Наук. думка, 1970 – 1980.
27. Телия 1988: Телия В. Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно–оценочная
функция // Метафора в языке и тексте. – М.: Наука, 1988. – С. 21-52.
28. Ткаченко 1991: Ткаченко Анатолій. Мета-морфози? // Слово і час. – 1991. – №4. – С. 32-40.
29. УЛЕ 1988 – 1995: Українська літературна енциклопедія. – Т. І – ІІІ. – К.:Укр. енциклопедія, 1988 – 1995.
30. Федорчук 1993: Федорчук Олександр. Хмелюк – поет // Слово і час. – 1993. – №7. – С. 56-63.
31. Федченко 1993: Федченко Павло. Між „Енеїдою“ і першою українською байкою // Слово і час. –
1993. – №4. – С. 10-15.
32. Чабаненко 1984: Чабаненко В. А. Основи мовної експресії. – К.: Вища школа, 1984. – 167 с.

Mechanism of the metaphoric transformation in the literary studies texts are analysed in the article. The
researches show the ways the replenishment of the professional dictionary at the expense of the terms transfered from
the military sphere.
Key word: army metaphor, literary studies text, term, image, terminological transposition.

Надійшла до редакції 12 листопада 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.