Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Світлана Івашків-Когут — ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА КАТЕГОРІЯ АУҐМЕНТАТИВНОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Стаття присвячена з’ясуванню лінгвістичного статусу ауґментативності у контексті мовної
категоризації дійсності. Зокрема, автор встановлює співвідношення цієї функціонально-семантичної категорії
з фреймом, полем, простором та сферою.
Ключові слова: категоризація, ауґментативність, фрейм, поле, семантичний простір.

У формально-семантичному описі мов рівнозначно важливим є пошук внутрішньо-змістових універсалій
та універсальних формальних виразників цих смислів. Крім того, першочерговим завданням типології лексико-
семантичних універсалій є встановлення набору концептуальних категорій, лексикалізованих у більшості мов.
© Івашків-Когут С.В., 2009 Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

129
Визначення конституентів цих категорій наштовхується на низку проблем, адже концептуалізація світу у різних
мовах різна. Попри це існують вдалі спроби наведення переліку універсалій, у яких визначальним є зведення
числа значеннєвих констант до мінімуму, тому що лише так стане можливим пояснення всіх семантичних
відношень, які утворюють структуру мови. Цій меті підпорядковані численні дослідження А. Вежбицької, у
яких вона розробляє теорію семантичних примітивів [Wierzbicka 1996]. Присутність у переліку примітивів
інтенсифікатора «дуже» (very) й ауґментора «більше» (more) та закономірності функціонування категорії
ауґментативності в англійській мові дозволяють нам припустити, що й сама зазначена категорія є
універсальною, передаючи семантичну константу – «збільшення».
Мета даного дослідження полягає у з‟ясуванні лінгвістичного статусу ауґментативності як
універсального смислу. Актуальність вибору зазначеної теми безперечна, адже ці питання теоретичного
функціонування збільшуваності, на відміну від її окремих формальних виразників (напр., морфологічних
[Карбелашвили 1994] та лексичних [Раскалей 1985] тощо) досі не були предметом самостійного вивчення.
Вивчення мови як системи, утвореної різноманітними складовими, дає змогу проникнути в глибинну
сутність мовних явищ, простежити принципи їх функціонування у зазначених структурах, з‟ясувати
конвергентні та дивергентні риси. З цією метою сучасні мовознавчі дослідження передусім акцентують на
мисленнєвих аспектах мовної діяльності людини, відтак, звертаючись до все нових понять (як-от, «когнітивна
операція», «когнітивна карта», «когнітивно-ономасіологічний аналіз» тощо) та галузей мовознавства
(наприклад, когнітивна граматика, когнітивна семантика, когнітивна прагматика та ін.). Розвиваючи тезу про
актуальність когнітивного підходу, О. Кубрякова підкреслює, що принцип когнітивізму уможливлює
співвіднесення «мовних форм із їх ментальними репрезентаціями і тим досвідом, який вони відображають як
структури знання» [Кубрякова 2001, с. 9].
Відображенням багатоаспектних мисленнєвих процесів у свідомості людини є складні когнітивні
структури даних – фрейми. Вони характеризуються динамічністю, гнучкістю та залежністю від контексту.
Початки теорії фреймів знаходимо у працях Ч. Філмора в рамках його «фреймової семантики». Ключовою
ідеєю автора є гіпотеза про те, що кожне слово (у котромусь зі своїх значень) викликає у свідомості певний
фрейм і, ймовірно, «профілює» деякі елементи цього фрейму. Іншими словами, фрейм – це об‟єм знання,
необхідний для розуміння тієї чи іншої мовної одиниці, а «профіль» – компонент цього фрейму, який
інтегрується безпосередньо в семантичну структуру тексту чи речення.
Поняття досвіду, зокрема його рефлексія, є одним із фундаментальних аспектів не тільки теорії фреймів,
а й процесу мовної категоризації, теоретичне осмислення якої знаходимо у багатьох наукових дослідженнях.
Під категоризацією розуміють загальне підведення пізнаваного під певні спільні розряди, акт віднесення слова
(об‟єкта) до групи, мисленнєвий механізм, який «передбачає об‟єднання предметів і явищ у відповідні класи як
рубрики досвіду, сформовані шляхом пізнавальної діяльності людини» [Селіванова 2006, с. 200].
Ці рубрики досвіду слід уважати семантичними константами, які в мові представлені різноманітними
категоріями, що утворені «замкнутою системою значень певної універсальної семантичної ознаки або ж
окремим значенням цієї ознаки безвідносно до ступеня їх [значень. – С. І.-К.] граматикалізації та способу
вираження у конкретній мові» [ЛЭС 1990, с. 216]. Загальновідомим є виокремлення таких типів категорій, як
поняттєві, мисленнєві, семантичні, когнітивні, ономасіологічні, ноематичні, граматичні тощо. Типологія цих
категорій (особливо суперечливим є питання диференціації семантичних та поняттєвих) і досі викликає наукові
дискусії у рамках двох підходів. Так, група мовознавців, яку очолює О. Бондарко, не вбачає різниці між цими
поняттями, акцентуючи на їхній повній еквівалентності. Учений не зіставляє поняттєві категорії зі
семантичними, припускаючи, що вони функціонують як два різні аспекти одного й того ж досліджуваного
явища: «Поняття мовного змісту неможливо сформулювати поза його зв‟язком із мисленнєвим змістом.
Мовний зміст, звичайно, не є немисленнєвим» [Бондарко 2003, с. 57]. Автор також зазначає, що мисленнєва
основа мовного змісту […] і його мовна інтерпретація (спосіб мовного вираження) завжди подані разом.
Однак у той же час існує й альтернативний погляд на співвідношення семантичних та поняттєвих
категорій. Так, на думку Л. Васильєва, на відміну від поняттєвих, «семантичні категорії при їх реалізації у
конкретних мовних значеннях можуть обростати різноманітними конотаціями, тобто додатковим змістовим
наповненням, що співвідноситься з образним, а не поняттєвим мисленням» [Васильев 1986, с. 3].
На нашу думку, більш обґрунтованою є концепція О. Бондарка, а тому, услід за ним, вважаємо, що
семантичні категорії – мовне втілення категорій поняттєвих. Зважаючи на провідну роль функціоналізму
(поряд із дещо ширшим когнітивним підходом) у сучасному вивченні мов, коректніше вести мову не про
семантичні, а функціонально-семантичні категорії (ФСК). На думку В. Павлова, систематизація мовних явищ
під кутом зору їх функціонально-семантичних об‟єднань може розглядатися як «спосіб системного дослідження
в лінгвістиці, який в аспекті класифікаційної діяльності піднімається на рівень змістових класифікацій. Як
змістові класифікації не відміняють класифікацій формальних, а «вбирають» їх у себе […], так і польова
систематизація об‟єктів лінгвістичної науки підкоряє собі рівневий спосіб побудови мовної системи,
відкриваючи перспективу глибшого проникнення у властивості її організації» [Павлов 1996, с. 21-22].
Саме в рамках формально орієнтованого польового підходу, фундаментальною характеристикою якого є
розуміння мови як системи систем, і можливе поглиблене вивчення ієрархічного впорядкування мовних
одиниць. Попри те, що окремі дослідники все ж висловлюють сумніви в актуальності застосування цієї ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

130
методики (напр., [Wyler 1990]), вважаємо її застосування особливо доцільним при вивченні плану вираження
окремих категорій, зокрема й ауґментативності.
Структура будь-якого поля (семантичного, понятійного, лексемного, словотвірного, морфемного,
фонемного, функціонально-семантичного тощо) є лінгвістичною універсалією й будується за принципом
повноти і максимальної інтенсивності ознак у центрі структури та їх розрідженості й послабленості на
периферії. Ця константа представлена і в переліку характерних ознак функціонально-семантичного поля
(ФСП): «1) наявність у мовних засобів, які входять у дане угруповання, спільних інваріантних семантичних
функцій; 2) взаємодія не тільки однорідних, а й різнорідних елементів – граматичних та лексичних;
3) структура, в якій визначальну роль відіграють такі ознаки: а) членування «центр (ядро) – периферія»;
б) поступові переходи між компонентами даного угруповання й іншими угрупованнями, точки перетину,
«спільні сегменти» [Бондарко 2005, с. 171].
ФСП функціонують у рамках складної ієрархічної системи, яка включає три рівні: а) угруповання ФСП,
б) комплекси ФСП та в) окремі ФСП. Наприклад, угруповання ФСП із акціональним ядром включає три
комплекси ФСП – аспектуально-темпоральних, модально-буттєвих та акціонально-суб‟єктно-об‟єктних
відношень, які містять окремі ФСП аспектуальності, темпоральності й таксису; об‟єктивної модальності,
суб‟єктивної модальності, афірмативності й негативності тощо.
На думку О. Бондарка, слід розрізняти два основні структурні типи ФСП:
1) моноцентричні (сильно центровані) поля, які спираються на граматичну категорію. Сюди зокрема
належать аспектуальність, темпоральність, модальність, компаративність та інші поля.
2) поліцентричні (слабо центровані) поля, які не утворюють єдиної гомогенної системи форм. Ця
неоднорідність складових поля зумовлює виокремлення двох підвидів поліцентричного поля: ФСП дифузної
структури (як-от поле визначеності й невизначеності) та ФСП компактної поліцентричної структури (напр.,
поле кількісності й ауґментативності).
Як бачимо, ключовими поняттями у будь-якому ФСП є система різнорівневих засобів вираження та
ядерно-периферійна структура, роль якої тут беззаперечна на відміну від ФСК (функціонально-семантичної
категорії). Відомо, що в останній основний акцент падає радше на корелятивні мовні засоби, а не на виділення
центру та периферії. Окрім того, в основі ФСК не завжди лежить відповідна граматична категорія, тоді як ФСП
без граматичного ядра – нетипове явище. Так, ФСК темпоральності в англійській мові об‟єднує як граматичні
(часові форми дієслова), так і лексичні засоби (іменники та прикметники зі семантикою темпоральності); ФСК
каузативності виражена перш за все лексично (дієслова-каузативи); ФСП аспектуальності ж однозначно
відносить нас до виду дієслова; ФСП визначеності й невизначеності у т.зв. «артиклевих» мовах базується на
означеному й неозначеному артиклі, в інших – здебільшого передається за допомогою лексики.
Дотичними до поняття «поля» є відносно нові концепти – «простір» та «сфера». Варто зауважити, що
оскільки ці терміни зафіксовано порівняно недавно, однозначного їх розуміння у сучасній лінгвістиці ще не
сформульовано. Так, при визначенні співвідношення багатогранних категорій якісності та компаративності
дослідники пропонують вважати їх конституентами не «простого» поля, а «складного» – тобто сфери, у даному
випадку сфери якісності, яка включатиме «власне якісність» (без категоріальної ознаки ступеня якості) та
компаративність (тобто якісність із вказаною категоріальною ознакою) [Теория 1996, с. 6].
Опис мовних категорій та всієї мовної системи як особливих просторів зі «специфічною для них
стратифікацією та структуризацією, одиницями виміру, визначенням місця того чи іншого явища в системі
координат або загальному просторі мови» [Кубрякова 1997, с. 13] цілком відповідає новітнім уявленням про
сутність мови та демонструє нові інструменти для вивчення семантичних змін та семантичної структури. З
огляду на актуальність цієї проблеми, у сучасному мовознавстві розроблено типологію просторів, серед яких
лексичний, лексико-семантичний, семантичний, дериваційно-семантичний, денотативний та концептуальний
простори.
Проблема з‟ясування статусу ауґментативності в англійській мові зумовлює особливий інтерес до
семантичного простору, під яким розуміють «сукупність семем, структурно організованих в семантичні
комплекси, котрі включають у себе категоріально-лексичну та диференціальну семантику» [Глагольная лексика
1999, с. 12]. Очевидно, семантичний простір окреслює мовні явища різнопланового характеру, суть яких
найповніше розкривається в кількох вимірах.
Незважаючи на чіткі критерії розмежування понять «категорія», «функціонально-семантична категорія»,
«поле» та «сфера» зафіксовано досить вільне їх тлумачення в наукових працях, причому лінгвістичний статус
предмета цього дослідження – ауґментативності – й досі залишається невизначеним. Так, у «Словаре
лингвистических терминов» О. Ахманової [Ахманова 2007,с. 192] та «Лингвистическом энциклопедическом
словаре» [ЛЭС 1990, с. 385] ауґментативність позиціонується як одна із понятійних категорій, складових
сфери якості. Водночас, у дисертаційній роботі Н. Раскалєй [Раскалей 1985, с. 3] ауґментативність
ототожнюється лише з семантичною категорією, щоправда, без жодних теоретичних обґрунтувань цього
твердження. Далі, як видно із тексту дослідження, Н. Раскалєй веде мову вже про ФСП збільшуваності,
аналізуючи його ядерно-периферійну структуру та конституенти [Раскалей 1985, с. 2 і далі]. Мету своєї
докторської дисертації С. Карбелашвілі вбачає у вивченні «лексико-семантичних категорій ауґментативності Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

131
й демінутивності – загальномовних категорій, які реалізуються на різних рівнях мовної системи»
[Карбелашвили 1994, с. 1]. Оскільки у фокусі уваги автора система німецького словотворення, а отже,
словотвірний аспект зазначених категорій, віднесення ауґментативності до лексико-семантичних категорій
небезпідставне. З іншого боку, таке дещо звужене окреслення лінгвістичного статусу збільшуваності не
враховує інших, не менш важливих її аспектів, як-от частиномовну та синтаксичну актуалізацію.
Неоднозначність у трактуванні суті ауґментативності потребує невідкладного вирішення, адже статус
цього мовного явища, критерії його виділення та головні закономірності функціонування зумовлюють вибір
методики дослідження. Отже, виходячи із вищенаведених властивостей поля, можна стверджувати, що
ауґментативність, мабуть, не може визначатися як ФСП. Це пояснюється передусім тим, що її категоріальним
базисом не слугує корелятивна граматична категорія. Безперечно, не варто залишати поза увагою і функцію
категорії компаративності та, відповідно, її граматичної актуалізації – ступенів порівняння. Однак, для
об‟єктивації інваріанта збільшуваності визначальним є сам принцип компаративності (співвідношення з певною
нормою та динаміка щодо неї у бік збільшення), а ступені порівняння прикметників та прислівників не
належать до ядерних засобів вираження семантики ауґментативності.
Отож, вважаємо ауґментативність функціонально-семантичною категорією, в основі якої, безумовно,
лежить корелятивна поняттєва категорія, основний смисл якої полягає у передачі семантики «нарощення
певного параметра чи ознаки». Згідно з теорією поняттєвих категорій О. Бондарка, викладеною вище, ФСК
ауґментативності вважаємо мовною маніфестацією відповідного поняття. Різнорівневі засоби вираження
ауґментативності утворюють семантичний простір із квалітативно-квантитативним ядром, дослідження якого і
вважаємо доцільним на наступному етапі нашої роботи.

Література
Ахманова 2007: Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – Изд. 4-е, стереотипное. – М.:
КомКнига, 2007. – 576 с.
Бондарко 2003: Бондарко А. В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. – Изд.
3-е, стереотипное. – М.: Эдиториал УРСС, 2003. – 208 с.
Бондарко 2005: Бондарко А. В. Теория морфологических категорий и аспектологические исследования /
РАН; Ин-т лингвистических исследований. – М.: Языки славянских культур, 2005. – 624 с.
Васильев 1986: Васильев Л. М. Понятийные, семантические и грамматические категории как объект
современной лингвистической семантики (к постановке вопроса об их сущности и взаимоотношении) //
Исследования по семантике: Межвуз. науч. сб. – Уфа: Изд-во Башкирского ун-та, 1986. – С. 3-9.
Карбелашвили 1994: Карбелашвили С. О. Категории аугментативности и диминутивности в современном
немецком языке (словообразовательный аспект): Автореф. дис…. д-ра филолог. наук / Тбилисский
государственный университет. – Тбилиси, 1994. – 47 с.
Кубрякова 1997: Кубрякова Е. Вступительное слово // Категоризация мира: пространство и время:
Материалы науч. конф. – М.: Диалог – МГУ, 1997. – С. 3-14.
Кубрякова 2001: Кубрякова Е. С. О когнитивной лингвистике и семантике термина «когнитивный» //
Вестник ВГУ. Серия «Лингвистика и межкультурная коммуникация». – 2001. – Вып. 1. – С. 4-10.
Лазарев, Правикова 2002: Лазарев В. В., Правикова Л. В. Теория фрейма: интердисциплинарный
подход // Когнитивная парадигма. Фреймовая семантика и номинация: Межвуз. сб. науч. тр. – Вып. 1. –
Пятигорск: ПГЛУ, 2002. – С. 3-19.
ЛЭС 1990: Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. Ред. В. Н. Ярцева. – М.:
Сов. Энциклопедия, 1990. – 685 с.
Павлов 1996: Павлов В. М. Полевые структуры в строе языка. – Санкт-Петербург: Изд-во
Санкт-Петербургского ун-та экономики и финансов, 1996. – 116 с.
Раскалей 1985: Раскалей Н. В. Средства языковой номинации функционально-семантической категории
увеличительности в современном английском языке: Дис…. канд. филолог. наук: 10.02.04 / Киевский гос. ун-т
им. Т. Г. Шевченко. – К., 1985. – 190 с.
Глагольная лексика 1999: Русская глагольная лексика: денотативное пространство / Под общ. ред.
Л. Г. Бабенко. – Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 1999. – 460 с.
Селіванова 2006: Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля-
К, 2006. – 716 с.
Теория 1996: Теория функциональной грамматики: Качественность. Количественность / А. В. Бондарко
(отв. ред.) и др. – Санкт-Петербург: Наука, 1996. – 264 с.
Wierzbicka 1996: Wierzbicka A. Semantics: Primes and Universals. – Oxford: Oxford University Press, 1996. –
500 p.
Wyler 1990: Wyler S. Ist die Wortfeldtheorie noch zeitgemдЯ? // Zeitschrift fьr Anglistik und Amerikanistik. –
1990. – Jg. 38. – № 1. – S. 14-24.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

132
The article is devoted to defining the linguistic status of augmentativity in the context of language categorization.
In particular, the author determines the correlation of this functional-semantic category with frames, fields, spaces and
spheres.
Keywords: categorization, augmentativity, frame, field, semantic space.

Надійшла до редакції 15 жовтня 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.