Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Галина Клімчук — ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ЛЕКСИКИ В ПЕРІОДИЦІ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

Статтю присвячено дослідженню суспільно-політичної лексики; здійснено аналіз структурно-
семантичних та функціональних особливостей політичного узусу української мови кінця ХІХ – початку ХХ
століття на матеріалі публіцистичних творів Михайла Грушевського.
Ключові слова: суспільно-політична лексика, термінологія, тематична група, лексико-семантичні
особливості, функціональний аспект.

Пріоритетним напрямком сучасної лінгвістики є висвітлення проблеми взаємовідношення мови та
політики. Розвідки мовознавців з теорії політичного дискурсу, як правило, спрямовані на вивчення лексико-
семантичної системи мови, що безпосередньо пов‟язана з динамікою соціального життя. Перспективними в
цьому аспекті є дослідження суспільно-політичної лексики, яка вважається спеціалізованою для політичної
комунікації.
Посилений інтерес науковців викликає суспільно-політичний узус української мови кінця ХІХ – початку
ХХ століття. І це цілком закономірно, адже відповідні роки пов‟язані з переломними моментами в житті
суспільства, що не могли не відбитися в дзеркалі мови. Вихід тогочасного письменства за межі традиційної
романтично-етнографічної селянської тематики та революційні події 1905 року спричинили появу нових
тематичних груп лексики, визначальну роль серед яких посіли мовні одиниці, що обслуговували сферу
політики. Як відзначав С. Карцевський, ,,1905 р. залишив після себе деякий лінгвістичний спадок у вигляді
цілої низки слів, частково нових, частково мало відомих… Слова ці були, головним чином, політичними
термінами, що виникли для позначення нових політичних явищ” [Карцевский 2000, с. 207].
Суспільно-політична лексика української мови дореволюційного періоду вже була предметом
ґрунтовного лінгвістичного аналізу в розвідках радянських мовознавців. Так, висвітленню лексико-
семантичних особливостей політичного дискурсу кінця ХІХ – початку ХХ століття присвячені праці
О. Аксьонової [Аксьонова 1968], О. Муромцевої [Муромцева 1985], спроби структурування відповідного шару
лексики на матеріалі періодичної преси знаходимо в монографії М. Жовтобрюха [Жовтобрюх 1970]. Однак
названі дослідження були виконані за часів іншої ідеологічної парадигми, а тому об‟єктивно неоціненими в них
залишилися мовні досягнення визначних українських політиків, творчість яких вважалася ідейно ворожою для
радянського суспільства. Як наслідок, за межами пропонованих класифікацій суспільно-політичного лексикону
опинилося чимало ідеологем, державотворчої термінології, мовних одиниць світоглядно-філософського змісту.
Належно неопрацьованим залишається цей лексичний словник і в новітній період. Тому метою пропонованої
статті є вивчення суспільно-політичного узусу української мови кінця ХІХ – початку ХХ століття на матеріалі
публіцистичного доробку відомого громадського діяча Михайла Грушевського, твори якого впродовж багатьох
років були штучно вилучені з мовно-літературного процесу.
Окреслена мета передбачає розв‟язання таких завдань:
– розкрити зміст поняття ,,суспільно-політична лексика”, визначити його обсяг;
– охарактеризувати структурно-семантичні й функціональні особливості аналізованої лексики в
публікаціях Михайла Грушевського;
– створити тематичну класифікацію політичного словника української мови кінця ХІХ – початку
ХХ століття та виявити його специфіку.
Порівняно з іншими лексико-семантичними групами, суспільно-політична лексика має значний обсяг і
відрізняється від них тематичною дисперсією та широтою сфери функціонування. Це відкрита система, яка
постійно поповнюється одиницями інших лексичних розрядів. Тому в лінгвістичній практиці немає єдиної
загальновизнаної дефініції досліджуваної категорії слів, неодностайними є думки мовознавців щодо
тлумачення складу, меж та критеріїв виокремлення соціально-політичного словника. Так, одні вчені відносять
до аналізованого шару лексики номени з царини політики, соціології, політекономії та філософії [Протченко
© Клімчук Г.П., 2009 Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

133
1985], інші додають ще й терміни зі сфери юриспруденції, історії, військової справи [Бурячок 1983], [Холявко
2004]. Недиференційовано використовуються сучасними науковцями і поняття ,,суспільно-політична лексика”
та ,,суспільно-політична термінологія”.
З-поміж різних підходів до тлумачення природи відповідної категорії слів ми виокремлюємо твердження
Т. Панько, яка зауважує, що ,,суспільно-політична лексика створює не строго замкнену термінологічну систему,
а систему більш вільних лексичних одиниць, ядро якої складають терміни” [Панько 1984, с. 110-111]. З огляду
на це вважаємо за доцільне розглядати термінологічні одиниці політичної комунікації в зіставленні з суспільно-
політичним лексиконом, а не протиставляти їх.
У пропонованій роботі розглядаємо суспільно-політичну лексику як ,,неоднорідну за складом
макроструктуру одиниць різного походження, спрямованих ідеологічно та спеціалізованих лексично,
семантично та фразеологічно для вираження понять з галузі суспільного, політичного, соціального,
економічного, морально-етичного життя соціуму” [Холявко 2004, с. 5].
Варто відзначити, що однією з передумов дослідження лексичного словника є розподіл мовних одиниць
на семантично пов‟язані тематичні групи, у яких слова об‟єднуються за спільною темою, що відображає певну
комунікативну ситуацію. На основі ієрархічного структурування тематичні групи послідовно розподіляються
на підгрупи від ширших до вужчих категоріальних значень. Такий поділ є зручним робочим прийомом, який
дозволяє вченим зосередити увагу на тематично схожій сукупності лексем і ґрунтовно вивчити їх структурно-
семантичні та функціональні особливості.
Виділення тематичних груп у межах суспільно-політичного словника є до певної міри умовним,
продиктованим необхідністю впорядкування та систематизації фактичного лексичного матеріалу. Адже в
політичній науці зміст та обсяг таких понять, як, скажімо, держава і політика, держава та суспільство, держава і
право, політика й економіка і т. ін., частково перетинаються, засвідчуючи складність системи суспільного
устрою та створюючи певну дисперсію між тематичними групами.
Структурно-семантичний аналіз мови періодики Михайла Грушевського дає підстави для виокремлення
наступних тематичних груп суспільно-політичної лексики на зламі ХІХ та ХХ століть:
1. Назви етнічних спільнот. Основним у публіцистиці видатного діяча було національне питання. Саме
тому центральною в цій групі є лексема нація, навколо якої об‟єднується ціла низка мовних одиниць:
українство [Грушевський 2005 ІІ, с. 9]; громадянство [Грушевський 2005 ІІ, с. 10]; народність [Грушевський
2002, с. 298]; демос [Грушевський 2005 ІІ, с. 14]. Наприклад: Українці мусять стати нацією, коли не хочуть
зостатися паріями серед народностей [Грушевський 2002, с. 300].
2. Номени державно-територіального устрою, знаків і символів країни, форм державної влади та
форм правління. У суспільно-політичних творах Михайла Грушевського зазначений лексико-семантичний
різновид представлений великою кількістю відомих сучасній політологічній науці термінів та термінологічних
сполучень (пор.: конституційний устрій [Грушевський 2005 ІІ, с. 12]; держава [Грушевський 2002, с. 385];
федерація [Грушевський 2002, с. 322]; автономія [Грушевський 2002, с. 359]; республіка [Грушевський 2002,
с. 325]; державний герб [Грушевський 1991, с. 97]; народоправство [Грушевський 2002, с. 307];
парламентаризм [Грушевський 2002, с. 544]; централізм [Грушевський 2002, с. 164]; автократизм
[Грушевський 2002, с. 319]; режим [Грушевський 2002, с. 385]). Наприклад: Українська ж делегація,
виступаючи представницею Української Республіки як самостійної держави, довела до миру почесного,
гідного, демократичного [Грушевський 1991, с. 74].
3. Найменування безпосередніх суб’єктів політики, серед яких виокремлюємо дві підгрупи:
1) назви виконавчо-розпорядчих органів влади: Дума [Грушевський 2002, с. 357]; Центральна Рада
[Грушевський 1991, с. 86]; сойм [Грушевський 2002, с. 568]; комітет міністрів [Грушевський 2005 ІІ, с. 33];
уряд [Грушевський 2002, с. 369]; місцева адміністрація [Грушевський 2002, с. 538]; магістрат [Грушевський
2002, с. 203]. Наприклад: Прихильники парламенту доводять, що не всюди революція переходила до
парламенту через установчі збори [Грушевський 1991, с. 86];
2) номени представників владних структур. Цей різновид суспільно-політичних лексем у канві творів
відомого діяча об‟єднує суто понятійні найменування представників виконавчих (міністр [Грушевський 2005
ІІ, с. 8]; президент [Грушевський 2002, с. 258]; прем’єр-міністр [Грушевський 2005 ІІ, с. 412]) та
адміністративних (генерал-губернатор [Грушевський 2005 ІІ, с. 8]; градоначальник [Грушевський 2002, с. 324];
депутат [Грушевський 2002, с. 310]; референт [Грушевський 2002, с. 465]) структур, назви зі збірним
значенням або семантикою сукупності (міліція [Грушевський 2002, с. 302]; депутація [Грушевський 1991,
с. 88]; бюрократія [Грушевський 2002, с. 297]): Між національно неозначеними депутатами з України багато
пройшло правих, з якими депутатам-українцям буде не по дорозі [Грушевський 2005 ІІ, с. 11].
Специфічною рисою аналізованої тематичної групи є певна неусталеність її термінології. Так, Михайло
Грушевський рідко послуговується словом уряд, здебільшого він використовує русизм правительство.
Наприклад: Уряд байдужою рукою розірвав нитку російського конституціоналізму, замкнув останній просвіт
– і народи й суспільності Росії опинилися в безпросвітній пітьмі анархії [Грушевський 2002, с. 369]; І проявився
сей сервілізм, розуміється не тільки в відносинах до правительства чи правительственої політики, а взагалі
перед усякою чужою силою – чи фізичною чи моральною [Грушевський 2005 І, с. 40]. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

134
4. Лексика сфери внутрішньої політики держави, яка об‟єднує номени на позначення діяльності у
сфері відношень між суб‟єктами політики (політеми) та назви різних регулятивних принципів суспільно-
політичного розвитку держави. Центральним, найбільш загальним за значенням у складі цієї групи є термін
політика, навколо якого групується цілий ряд однослівних і складених найменувань: дебати [Грушевський
2002, с. 363]; бюрократизація [Грушевський 2002, с. 431]; аграрна реформа [Грушевський 1991, с. 88];
інтерпеляція [Грушевський 2002, с. 155]; директива [Грушевський 2002, с. 136]; резолюція [Грушевський 2002,
с. 306]; консолідація [Грушевський 2002, с. 136]; політичний кризис [Грушевський 2002, с. 364]; національне
питання [Грушевський 2005 ІІ, с. 170]; суспільний катаклізм [Грушевський 2005 І, с. 317] тощо. Наприклад:
Варто б зостановитися над симптомом іще грізнішим – страшенною апатією, викликаною неясностями,
неконсеквенціями тої партійної політики…[Грушевський 2002, с. 269].
Період революційних подій та УНР сприяв розвитку номінації різних реалій і понять, пов‟язаних з
державними перетвореннями, зумовленими новим суспільним ладом. У публікаціях Михайла Грушевського
така лексика позначена активним використанням. До неї відносимо наступні суспільно-політичні одиниці:
незалежність [Грушевський 1991, с. 92]; відродження [Грушевський 2005 ІІ, с. 42]; реформація [Грушевський
2002, с. 251]; націоналізація [Грушевський 2002, с. 247]. Наприклад: І проголошена самостійність стане
твердою підставою забезпечення нашої державності й нашого соціального будівництва… [Грушевський 1991,
с. 73]; Бажаємо перебудови всієї державної й соціальної будови… [Грушевський 1991, с. 45].
5. Найменування класів, прошарків, груп суспільства та їх представників, які відображають
соціально-майнову диференціацію індивідів у суспільстві, є номенами осіб або груп осіб, що ведуть певний
спосіб життя. Твори Михайла Грушевського віддзеркалюють наступну соціальну стратифікацію українського
суспільства на зламі віків: народні маси [Грушевський 2002, с. 327]; селянство [Грушевський 2005 ІІ, с. 4];
міщанство [Грушевський 2002, с. 209]; службовці [Грушевський 2005 ІІ, с. 14]; дрібні землевласники
[Грушевський 2005 ІІ, с. 14]; безробітні [Грушевський 2005 ІІ, с. 239] тощо. Наприклад: …Харків на просвітний
центр видвигнено стараннями самої місцевої, української інтелігенції, не уряду: університет засновано на
гроші, зібрані місцевою шляхтою [Грушевський 2002, с. 210]. Нами зафіксовано також чимало емоційно
забарвлених слів, які використовуються для аксіологічної характеристики, здебільшого негативної, окремих
прошарків суспільства. Наприклад: Перехід сеї страшної обосічної зброї в руки промислових богатирів,
спекулянтів і аферистів, які продають свої впливи на читачів, на суспільність першому ліпшому
авантюристові за дзвінкий метал або ріжні секретні услуги, – незмірна шкода для … розвою суспільності
[Грушевський 2005 І, с. 109].
6. Номени політичних партій, об’єднань, угруповань активно функціонують у більшості статей
громадського діяча. Найбільш продуктивним серед них є слово партія, що об‟єднує навколо себе такі
нейтральні з погляду конотації мовні одиниці: партія ,,народної свободи” [Грушевський 2002, с. 359];
політична партія [Грушевський 2002, с. 360]; революційна партія [Грушевський 2002, с. 316]; союз
[Грушевський 2002, с. 284]; фракція [Грушевський 2005 І, с. 26]; Народний комітет [Грушевський 2002,
с. 131]; поступова опозиція [Грушевський 2002, с. 302]; котерія [Грушевський 2002, с. 226]. Наприклад: Один-
одинокий д.Шеремет перейшов як репрезентант української демократично-радикальної партії
[Грушевський 2002, с. 360].
7. Назви людей за характером і способами їх політичної діяльності, партійною прихильністю /
неприхильністю до тієї чи іншої форми правління, певної ідеології. Ця тематична група представлена
значною кількістю нейтральних з погляду конотації найменувань (націоналісти [Грушевський 2002, с. 319];
праві [Грушевський 2005 ІІ, с. 11]; москвофіли [Грушевський 2002, с. 158]; автономісти [Грушевський 2002,
с. 240]; безпартійні [Грушевський 2002, с. 360]; революціонери [Грушевський 2002, с. 319]; провідники
[Грушевський 2005 ІІ, с. 42]; мазепинці [Грушевський 2005 ІІ, с. 411]), а також номенами з соціально-оцінним,
часто перифрастичним, значенням (галицький ,,захребетник” [Грушевський 2002, с. 293]; кнутопоклонник
[Грушевський 2002, с. 293]; шовіністи [Грушевський 2002, с. 326]; українофоб [Грушевський 2002, с. 294];
,,культурники” [Грушевський 2002, с. 303]; поплечники [Грушевський 2005 І, с. 277]; зрадники [Грушевський
2005 ІІ, с. 411]). Наприклад: Я був і зостаюсь і далі федералістом [Грушевський 1991, с. 24]; Минулого року
українська суспільність Росії й Австрії ліквідувала один з таких містичних каменів прибіжища українських
зайців – слов’янську ідею [Грушевський 2005 І, с. 98].
8. Найменування соціальних процесів дезорганізації суспільного життя. Заперечення колонізаційної
класової політики Австро-Угорської й Російської імперій та урядових репресій проти ,,недержавних
народностей” зумовили активне функціонування в статтях Михайла Грушевського суспільно-політичних
лексем, пов‟язаних з національним гнітом, визвольним рухом, класовою боротьбою. До зазначеної групи
належать як однослівні (репресії [Грушевський 2002, с. 334]; насильство [Грушевський 2002, с. 293];
терор [Грушевський 2002, с. 250]; реакція [Грушевський 2002, с. 136]; ворогування [Грушевський 2002, с. 136]),
так і складені найменування (українофільський рух [Грушевський 2002, с. 430]; офіціальні обмеження
[Грушевський 2005 ІІ, с. 34]; адміністративні репресії [Грушевський 2005 ІІ, с.34]; національні
змагання [Грушевський 2002, с. 293]; хліборобські страйки [Грушевський 2002, с. 257]): Історія … дала лекцію, Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

135
що насильство і утиск не можуть бути тривкими, бо вони гинуть від власної гіпертрофії… [Грушевський
2002, с. 293].
9. Лексика виборчого процесу. Твори публіциста засвідчують, що українська мова початку ХХ ст. мала
вже вироблену суспільно-політичну лексику, за допомогою якої можна було повністю передати характер та
перебіг передвиборчих кампаній. Одиниці цієї групи в періодиці Михайла Грушевського представлені
здебільшого складеними номенами, які усталилися в сучасній літературній мові (пор.: мандат [Грушевський
2005 І, с. 320]; виборці [Грушевський 2002, с. 358]; кандидат [Грушевський 2002, с. 360]; виборча
кампанія [Грушевський 2005 ІІ, с. 14]; виборчий комітет [Грушевський 2002, с. 137]; передвиборча агітація
[Грушевський 2002, с. 355]). До аналізованого тематичного ряду належить значна кількість метафоризованих
найменувань з соціально-оцінним значенням: виборчі розбої [Грушевський 2005 І, с. 318]; виборча апатія
[Грушевський 2005 І, с. 319]; виборча ,,закраска” [Грушевський 2005 І, с. 320]. Наприклад: Пригадати хоч би
таку голосну свого часу жулинську справу – чи звернув хто увагу на її епілог, що відігрався саме під час
виборчої гарячки? [Грушевський 2005 І, с. 320].
10. Лексика сфери зовнішньої політики та дипломатичної практики. Поділ українських земель у
кінці ХІХ – початку ХХ століття між двома імперіями спричинив потребу творення соціально-політичного
словника, що відображав би взаємостосунки між державами, їх зовнішню політику, а період УНР висунув ще й
потребу становлення дипломатичного лексикону української мови. У публікаціях цього періоду знаходимо цілу
низку термінів зі сфери міжнародної політики та дипломатичної практики: дипломат [Грушевський 2005 ІІ,
с. 33]; делегація [Грушевський 1991, с. 74]; межинародна інтервенція [Грушевський 2002, с. 367]; митний
кордон [Грушевський 2002, с. 347]; антигерманська коаліція [Грушевський 2005 ІІ, с. 520]; окупація
[Грушевський 2002, с. 367]; переговори [Грушевський 1991, с. 113]; товарообмін [Грушевський 1991, с. 75]
тощо. Наприклад: Майже всі посли чужих держав прибули до російського міністерства заграничних справ і
через посла австрійського подали заяву, що вони виїздять з Росії з цих причин [Грушевський 2005 ІІ, с. 8].
Михайло Грушевський активно послуговується синонімом до терміна посол – відпоручник. Етимологію
цього номена подає І. Огієнко: ,,слово відпоручник, часто вживане в Західній Україні, подібне з німецьким
словом Sendlote й польським emisar і означає ,,заступник, представник, посланець, посол” [Поліщук 1994, с. 9].
Нами зафіксовано використання відповідного терміна в двох значеннях – ,,посол” та ,,представник” (пор.:
…козацьке правительство вислало своїх відпоручників до Москви [Грушевський 2002, с. 239] та …віче удалося
дуже добре: окрім студентів Львівського університету, в нім узяли участь відпоручники русинів-студентів
Львівської політехніки…[Грушевський 2002, с. 184]).
Одночасне функціонування синонімів посол і відпоручник свідчить про пошук слова в публіцистиці
відомого вченого та відображає характерну для тогочасного мовознавства тенденцію до створення термінів на
українському мовному ґрунті. На жаль, у сучасній дипломатичній лексиці це слово не прижилося.
11. Ідеологеми суспільно-політичної сфери відображають систему політичних і філософських поглядів
суб‟єктів політики. Серед них виокремлюються дві підгрупи:
1) політико-ідеологічні концептуальні номени, що характеризують різні типи політичної свідомості –
політичні та ідеологічні вчення, концепції, доктрини, громадські рухи й течії: європеїзм [Грушевський 1991,
с. 12]; націоналізм [Грушевський 2002, с. 212]; ідеалізм [Грушевський 2005 І, с. 324]; москвофільство
[Грушевський 2005 ІІ, с. 30]; панросизм [Грушевський 2002, с. 132]; лібералізм [Грушевський 2002, с. 284];
,,галичанщина” [Грушевський 2002, с. 379]; гуманізм [Грушевський 2002, с. 251]; шовінізм [Грушевський 1991,
с. 60]. Наприклад: … з української сторони повинно робитися все для нейтралізування й викорінення
антисемітизму, що раптом прокинувся останніми часами, підогрітий вульгарним націоналізмом…
[Грушевський 1991, с. 42];
2) мовні одиниці політико-філософського змісту: політична самосвідомість [Грушевський 2005 ІІ, с. 95];
аксіома [Грушевський 2002, с. 262]; національні постулати [Грушевський 2005 ІІ, с. 26]; національне
почуття [Грушевський 2002, с. 157]; національна ідея [Грушевський 2002, с. 208]; політична свобода
[Грушевський 2002, с. 112]; загальнолюдська культура [Грушевський 2005 ІІ, с. 466]; демократична субстанція
[Грушевський 1991, с 54]. Наприклад: Народ показав велику національну свідомість [Грушевський 2005 ІІ,
с. 30].
12. Політико-юридична лексика, до якої відносимо найменування різних правових норм, що
виступають регуляторами соціального життя та покликані координувати суспільно-політичні відносини в
державі: Конституція [Грушевський 2002, с. 165]; законодавство [Грушевський 2002, с. 356]; свобода друку
[Грушевський 2002, с. 294]; адвокат [Грушевський 2002, с. 340]; особиста недотикальність [Грушевський
2002, с. 548]; правонарушення [Грушевський 2002, с. 240]; обер-прокурор [Грушевський 2002, с. 143]; воєнний
суд [Грушевський 2002, с. 357]; амністія [Грушевський 2002, с. 158]; сецесія [Грушевський 2002, с. 113] тощо.
Наприклад: З другого боку, не поступила ані кроку справа таких елементів горожанського життя, як
безпечність особиста, свобода слова, право зібрань і організацій [Грушевський 2002, с. 301].
13. Соціально-економічні найменування. Політика й економіка – важливі підсистеми суспільства, що
перебувають у функціональних зв‟язках між собою, з іншими суспільними підсистемами і з суспільством
загалом [ПЕС 1997, с. 259]. Закономірно, що економічні проблеми завжди виступають об‟єктом жвавого
обговорення на сторінках періодики. Публіцистичні статті Михайла Грушевського в цьому плані не виняток. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

136
Вони засвідчують чимало економічних термінів, які стали надбанням сучасної суспільно-політичної
термінології: номени загальних політико-економічних понять, лексеми, що стосуються економічної політики
держави, найменування фінансово-банківської та податкової сфер, наприклад: капітал [Грушевський 2002,
с. 318]; експропріація [Грушевський 2002, с. 365]; фінансові інституції [Грушевський 2005 ІІ, с. 300]; торгівля
[Грушевський 2002, с. 141]; грошові засоби [Грушевський 2002, с. 266]; економічна експансія [Грушевський
1991, с. 24]; дотація [Грушевський 2002, с. 266]; бюджет [Грушевський 2002, с. 193]; хронічний дефіцит
[Грушевський 2002, с. 192]; податок [Грушевський 2002, с. 216]; банк [Грушевський 2005 ІІ, с. 302];
кредитувати [Грушевський 2002, с. 243]; банкротство [Грушевський 2002, с. 114]; підприємці [Грушевський
2002, с. 244] тощо. Наприклад: … економічна криза вдарила дуже сильно по кишені не одного з учасників тої
газети… [Грушевський 2002, с. 328].
14. Лексика морально-ідейної сфери суспільного життя, у складі якої виокремлюємо дві підгрупи:
1) номени світоглядних понять, що відображають умонастрої, інтереси, ідеали людей, станів, суспільства
загалом: одностайність, солідарність [Грушевський 2005 ІІ, с. 12]; сентименталізм [Грушевський 2002,
с. 252]; сервілізм [Грушевський 2005 І, с. 10]; народолюбство [Грушевський 2002, с. 214]; ура-патріотизм
[Грушевський 1991, с. 60]; українське самозречення [Грушевський 2002, с. 391] тощо. Наприклад: Се, до речі,
маленька ілюстрація нашої великої національної легкодушності [Грушевський 2002, с. 326];
2) найменування характерних для української спільноти ідейно-моральних тенденцій: деморалізація
[Грушевський 2002, с. 326]; зросійщення [Грушевський 2002, с. 209]; полонізація [Грушевський 2002, с. 143];
українізація [Грушевський 2005 І, с. 10]. Наприклад: І що було найстрашніше – се винародовлення осягалося не
самими тільки примусовими способами; в значній мірі воно було також і добровільне, що вказувало на
глибокий занепад нації [Грушевський 2002, с. 208].
Таким чином, лінгвістичний аналіз публікацій Михайла Грушевського засвідчує цілковиту
сформованість, тематичну розгалуженість та різноплановість суспільно-політичної лексики кінця ХІХ –
початку ХХ століття, її здатність забезпечити найрізноманітніші сфери життя українського соціуму. Переважна
більшість аналізованих номенів поповнила термінологічний словник літературної мови, а це дозволяє
спростувати усталене донедавна твердження деяких радянських мовознавців про становлення української
суспільно-політичної лексики в пожовтневий період.
Звичайно, порушена в статті проблематика не вичерпується пропонованим дослідженням і потребує
подальшого висвітлення. Проте навіть такі фрагментарні спостереження над мовним матеріалом демонструють
вагомий внесок Михайла Грушевського в процес становлення та формування лексичного складу мови сучасної
політичної комунікації.

Література
Аксьонова 1968: Аксьонова О.Г. З історії суспільно-політичної лексики української літературної мови
(робітник, пролетар, пролетаріат) // Мовознавчі студії. – К.: Наук. думка, 1968. – С. 100-107.
Бурячок 1983: Бурячок А.А. Формування спільного фонду соціально-політичної лексики
східнослов‟янських мов. – К.: Наук. думка, 1983. – 247 с.
Грушевський 1991: Грушевський Михайло. На порозі Нової України: Гадки і мрії. – К.: Наук. думка,
1991. – 128 с.
Грушевський 2002: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. / Редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.;
Голов. ред. П. Сохань. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1: Серія ,,Суспільно-політичні твори (1894-1907)”. – 2002. – 592 с.
Грушевський 2005 І: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. / Редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.;
Голов. ред. П. Сохань. – Львів: Світ, 2002. – Т. 2: Серія ,,Суспільно-політичні твори (1907-1914)”. – 2005. – 704 с.
Грушевський 2005 ІІ: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. / Редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.;
Голов. ред. П. Сохань. – Львів: Світ, 2002. – Т. 3: Серія ,,Суспільно-політичні твори (1907- березень 1917)”. –
2005. – 792 с.
Жовтобрюх 1970: Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). –
К.: Наук. думка, 1970. – 302 с.
Карцевский 2000: Карцевский С.И. Из лингвистического наследия. – М.: Языки русской культуры,
2000. – 344 с.
Муромцева 1985: Муромцева О.Г. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині
ХІХ – початку ХХ ст. – Харків: Вища шк., 1985. – 152 с.
Панько 1984: Панько Т.И. Соотношение интернационального и национального в общественно-
политической терминологии восточнославянских языков. – Львов, 1984. – 178 с.
ПЕС 1997: Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю. Шемшученка, В. Бабкіна. – К.: Ґенеза.
1997. – 400 с.
Поліщук 1994: Поліщук Н.М. Українська дипломатична лексика періоду УНР : Автореф. дис. на здобуття
наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.02 ,,Українська мова” / Поліщук Надія Михайлівна. – К., 1994. – 16 с.
Протченко 1985: Протченко И.Ф. Лексика и словообразование русского языка советской эпохи
(социолингвистический аспект). – Изд. 2-е, доп. – М., 1985. – 271 с. Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

137
Холявко 2004: Холявко І.В. Суспільно-політична лексика у пресі 90-х років ХХ ст. (семантико-
функціональний аналіз): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 ,,Українська
мова” / Холявко Ірина Вікторівна. – Кіровоград, 2004. – 20 с.

The article is devoted to investigation of social-political vocabulary; the analysis of structural-semantical and
functional features of political rule of Ukrainian language in the end of the 19th at the beginning of the 20th century is
made on the material of Mykhailo Hrushevsky’s compositions.
Key words: social-political vocabulary, terminology, thematical group, lexical-semantical features, functional
aspect.

Надійшла до редакції 6 листопада 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.