Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Олена Шумейко — ЛЕКСИКА З ІНГЕРЕНТНИМ ОЦІННИМ ЗНАЧЕННЯМ ЯК ЗАСІБ ТВОРЕННЯ КОМІЧНОГО В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ II IIОЛ. ХХ СТ.

У статті досліджено використання лексики як характерного засобу творення комічного з урахуванням
стильової поліфонії й розширення тематичних меж поезії означеного періоду, представленого авторами
кількох поколінь. Аналізований матеріал засвідчує актуалізацію для творення різних видів комічного такого
лексичного шару, як оцінна лексика. Фактичний матеріал демонструє переважання різних шарів оцінної
лексики, представленої як елементами літературної мови, так і позалітературної – розмовної, жаргонної.
Ключові слова: поетична мова, комічне, іронія, гумор, сатира, сарказм, ідіостиль, образ, лексема.

У сучасному українському мовознавстві помітне місце посідають праці, присвячені аналізу мовних
засобів творення комічного.
Оцінна лексика як дійовий чинник комічного постійно перебуває в полі зору вітчизняних науковців.
Об‟єктом лінгвістичного аналізу проблем комічного, що здійснюється на матеріалі художніх творів, є в
основному мова прозових творів, а саме: Попович 2001 ; Семків 2004 ; Сотникова 1996 ; Штонь 2003 та ін.
Поза увагою науковців залишається українська поезія.
Мета статті – виявити та проаналізувати лексику з інгерентним оцінним значенням як одного із
лексичних засобів творення комічного в українській поезії II половини ХХ століття.
Предмет дослідження – особливості використання оцінної лексики для створення комічного ефекту в
українській поезії означеного періоду.
Оцінне начало в поезії є його іманентною властивістю, але виявляється воно неоднаково в різні періоди
розвитку літератури з притаманними їй стильовими течіями та напрямами. Сучасна українська поезія
демонструє багатство мовних засобів для вираження різнопланової оцінки, різноманіття аксіологічних значень
як важливих складників організації семантичної структури поетичного тексту. Теоретичною основою
дослідження оцінних значень у мові є праці Н. Арутюнової [1988], Т. Космеди [2000] та ін.
© Шумейко О.А., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

154
У мові сучасної української поезії спостерігаємо різні засоби вираження оцінних значень. У поетичних
текстах оцінна семантика часто виражається за допомогою прикметників як типових засобів для вираження
аксіологічної настанови, а також стилістично маркованих іменників.
З огляду на історичний контекст для поетів-шістдесятників характерним є мотив автентичності
поетичного слова. У відповідних художніх текстах досить часто актуалізуються прикметники, семантика яких
уже містить аксіологічну ознаку. Розглянемо кілька контекстів: “П’яненькі лірники-поети / Співають нам про
зло й добро, / Але приймають за Дніпро / Холодний плин німої Лети” [Руденко 1991, с. 149]. Епітет п΄яненький
разом з означуваним словом, підсиленим прикладкою (лірники-поети), надає цілому вислову іронічного
звучання, а паралельне вживання назв двох річок – Дніпро і Лета – акцентує смислові відтінки поетичного
образу. Холодна й німа Лета – це поетичний символ забуття, тому він не може перебувати в одному
понятійному ряду із символом України – Дніпром. Аналізований контекст становить яскравий зразок поетичної
творчості, в якій текст не тільки породжує відповідні смисли, імпліцитно відсилаючи до інших сучасних
авторові текстів, але й по-особливому проектується в сучасність. Образ п’яненьких лірників-поетів, крім того,
виразно проектується в історичну площину, оскільки словообраз лірник є знаком національної культури. Саме у
взаємодії різних текстових чинників семантика іронії виявляє себе повною мірою.
Показово, що поетичні тексти, в яких розкривається мотив ідеологічного тиску, цензури, часто мають
сатиричне звучання. Епітет балухатий у невластивому для нього оточенні надає словосполученню виразної
оцінності: “Балухаті мистецтвознавці! / Вам незручно в цивільному одязі, / вам дуже незручно, / коли шиї не
душить кітель, / коли ноги не чують провалля / діагоналевих галіфе” [Стус 1999, с. 31]. Підтримуваний
подальшим контекстом образ балухатих мистецтвознавців викликає асоціації із псевдонауковцями, які, мов
маріонетки, підкоряються керівній партійно-адміністративній силі. Наведений текст має сатиричне звучання:
лексема балухатий „задає” авторську оцінку, лексичний ряд з не її посилює (звернімо увагу також на
ампліфікацію “вам незручно, вам дуже незручно”), а заперечення – не душить кітель; ноги не чують… галіфе –
є, по суті, ствердженням бажання повернути колишнє. Наступна строфа поезії починається анафорою:
“Балухаті мистецтвознавці! / Вам даремно іспитувати мене: / Я знаю всі ходячі цитати / з патентованих
класиків,/ я недвозначно вирішую головне філософське питання: спочатку була матерія, / а потім … / Що
потім? – ви ж не питатимете! / А потім була свідомість балухатих мистецтвознавців, / а потім були
кітелі, / діагоналеві галіфе, / одне слово – матерія вічна / тільки з діагоналлю. / Більше ніж Марксові / я вірю в
ваші чоботи хромові. / То який же в біса я неблагонадійний?” [Стус 1999, с. 31]. Образ мистецтвознавців є
ключовим в аналізованій поезії, його мовне творення провокує появу інших негативно оцінних епітетів (ходячі
цитати з патентованих класиків), що є засобом свідомого зниження понять, які не могли ставитися під сумнів,
мислитися як негативні. У такому лексичному оточенні визначальна для тогочасної ідеології теза про
первинність матерії теж сатирично оцінюється (одне слово – матерія вічна тільки з діагоналлю).
Схожий з попереднім образ істоти з портфелем функціонує в поезії М. Руденка: “Кремезна істота
портфеля трима. / Як щит мої предки тримали. / Ні баби уже, ні могили нема – / Є тільки бульдозерні рала. /
Є хриплий матюк, та безрадісний сміх. / Та мозок, потьмарений хмелем… / Хай половець прийде, хай вернеться
скіф – Аби не істота з портфелем” [Руденко 1991, с. 192]. Ключове слово істота в перифразі із зневажливим
емоційно-оцінним значенням реалізує значення “примітивне, нікчемне створіння”; загострює звучання
зіставлення половець, скіф – істота з портфелем, яка становить більшу загрозу, ніж названі вороги.
Згаданий мотив творчої несвободи реалізується через метафору болото – несправжність, позірність
буття, творчості, як, наприклад, в “Інкрустаціях” Л. Костенко: “Болото цмокає губами. / Болотяні класики
кумкають на купині” [Костенко 1999, с. 546]. Ця метафора поширюється й на оцінку тогочасного життя в
цілому: “Дев’ятий вал болотяних емоцій. / Мистецтво подивитися не в суть. / І женщини, схвильовані собою,
/ у тривіальність бюсти понесуть. / Чутки. Плітки. Патетика. Розмови. / Апофеоз дрімучої гризні. / Колись
напишуть спогади про море / ті, що тепер сидять на купині” [Костенко 1999, с. 546]. Звернімо увагу на
імпліфіковане в контексті протиставлення сем „простір‟ – „обмеженість‟ у художніх образах море – купина.
Для творення поетичних образів в одному контексті актуалізуються виразні лексеми з різним ступенем
аксіологічної семантики. Сатира на соціальні вади активно послуговується оцінними лексемами:
“Самозаслуханого бевзя / шляхетна муза обмина” [Костенко 1999, с. 543]; “Хоч піднімай його домкратом, / а
хам не стане демократом” [Костенко 1999, с. 536]. Афоризми Ліни Костенко побудовані на зіставленні
протилежних за оцінним значенням понять, які стають у контексті антонімами: хам – демократ,
самозаслуханий бевзь – шляхетна муза. Традиційна лайлива лексика стає засобом сатиричної оцінки
невігластва в різних його виявах.
В українській поезії означеного періоду традиційна тема творчості часто реалізується через мотив
творчих шукань. У цьому зв‟язку доречним видається звернутися до наскрізно іронічної поезії І. Жиленко
„Господиня карнавалу”: “Хтось затягнув: “Еxegi monumentum!..” / І я, ревниво буркнувши: “Зцапів!” –
позаздрила отому елементу, / котрий воздвигнув пам’ятник собі. / Щасливчик! <…> А тут сиди, мордуй своє
перо – аж плач, / і думай, замордовано й сердито: / ну що воно таке, отой читач? / І дідько знає, як йому
вгодити! // І так, і сяк годила, і інак. / І в тих думках, зловісно-іронічних, мій бідний розум / їв себе, мов свічка.
/ Аж поки зжер. І стала я дурна. // Оскільки, кажуть, щастя любить дурнів / і шефство над блаженними бере, Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

155
– / воно встромило радісно-безжурні, / різноколірні пера в мій берет. // І стала я щаслива. І зухвала. / Немудра
поетеса карнавалу, / де примітив, малиново-лазурний, / мурчить з балконів арії амурні” [Жиленко 1985, с. 40–
41]. Інтертекстуальний натяк на відомий тестамент є відправною точкою іронічних роздумів про власну
творчість. Епітетні ряди зловісно-іронічні думки, радісно-безжурні пера, бідний розум, малиново-лазурний
примітив характеризують неістинну, минущу, примітивну поезію, на яку боїться збитися лірична героїня.
Характерним тут є звернення до символіки карнавалу, яка обертається навколо понять “святкове, показне,
несправжнє, минуще”. Самоіронія простежується в метафорах немудра поетеса карнавалу, весела господиня
карнавалу. Загалом слід відзначити іронічне начало сучасних ліричних текстів, у яких розкривається мотив
творчості.
Така одночасна актуалізація різних мовних засобів, які у своїй взаємодії увиразнюють оцінно-
експресивне з відтінком комічного значення образу, є однією з важливих рис побудови комічного: “Ми
бовтаємось в тій калюжі дрібні герої істеричні / довкола земляки байдужі / на нас пускають кпини звичні”
[Стус 1999, с. 204]. Уживані художні означення дрібний та істеричний однопорядкові з точки зору оцінної
семантики. Контраст створюється сполучуваністю слів з антонімічними семами: дрібний – сема „малий розмір‟,
герой – сема „велич‟. Іронічність такого мікрообразу підтримується актуалізацією слів з негативною оцінною
семантикою – бовтатися, калюжа. Створений образ героїв – це авторська глибока самоіронія як результат
переживання своєї національної сутності. Наведений контекст показовий ще одним глибоко національним
образом – байдужих земляків, який корелює з образом героїв. Ці два образи, по суті, є соціальними типами
українців.
Іронічна експресія завжди характеризується наявністю певної оцінної структури. Комічне часто виникає
внаслідок появи несподіваного висновку, що за змістом суперечить висловлюванню. Такий прийом творення
комічного характерний для ідіостилю М. Вінграновського: “Скажіть мені: ви люди чи ви сни? / В душі у вас ні
літа, ні весни! / Одна безслідна добрість – боягузтво! / І ні політики, ні генія вогонь / Вам ні сердець не
палять, ані скронь! / Для вас є ви! А все навколо пусто!” [Вінграновський 2004, т. І, с. 80–81]; “Доріг багато,
але шлях один! / Ганьба, хто вибрав стежечку-обніжку: / Людська земля – це не двоспальне ліжко!”
Вінграновський [2004, т. І, с. 81]. У тексті чітко вказується об‟єкт іронії. У першому прикладі він міститься в
предикаті, а подальший контекст розкриває авторську оцінку. У другому – оцінна структура поєднує
протилежні за предметно-логічним значенням слова земля – двоспальне ліжко.
Показовим для аналізованої поезії є використання оцінної лексики, основна сема якої передає негативну
оцінку, для змалювання діяльності певних історичних осіб: “Не утечеш, стара блюзнірко! / А прикидалася –
свята. / Мовляв, од слави виверта, / Сама ж не знає славі мірки” [Верховень 1992, с. 16]. На нашу думку,
сарказм у висловлюваному підтримується сполуками вивертати від слави, не знати славі мірки. Гостру оцінку,
що переходить у сарказм, спостерігаємо в поезії Т. Мельничука: “от велети були / мушкет лишивсь / а що
лишилось від цариці Катерини / що зжерла серце України? – / ядуча / купка глини / та бридке волосся / що
розпустою / смердить і досі / від цариці / як від тхориці” [Мельничук 1990, с. 110]. Поетичне осмислення
діяльності російської імператриці та наслідків її правління для України увиразнюють оцінні епітети (бридкий,
ядучий), знижена лексика (зжерла серце, розпустою смердить як від тхориці), які надають тексту відповідного
звучання.
Подекуди в поетичній мові використовуються лайливі слова дурень, дурник, дурний з оцінним значеням:
“Тобі захотілось, / Дурнику, / Неба? / Як не побачить, / Бодай понюхать… / Ти думаєш – / Можна втекти від
себе / Заради вітру, / Що ріже вуха?..” [Чекмишев 1996, с. 69]; “Безсмертна мово! Ти смієшся гірко. / Ти ж в
тій труні й не вмістишся, до речі. / Вони ж дурні, вони знімали мірку / з твоїх принижень – не з твоєї величі”
[Костенко 1989, с. 161]; “Батьку хмеле / з-під носа твого / україну вкрали / посікли на січку / дрібнішу сльози / і
тобі ж дурному / підсипали в люльку / а ти палиш – / тютюн хвалиш” [Верховень 1992, с. 64]. Варто звернути
увагу на написання з малої літери власних назв Хміль (Хмельницький) та Україна, що сприяє інтенсифікації
негативної емоційно-експресивної оцінки. Утім, це лише один із прийомів мовного конструювання комічного.
Слід відзначити характерне інтертекстуальне навантаження звертання батьку хмеле та семантику
предикативної структури підсипали в люльку. Знання історичної інформації, лінгвокультурних смислів,
пов‟язаних зі світом українських вірувань (тютюн – це дарунок чорта), зумовлює художню інтенсіональність
стрижневого образу й розгортання його значення у площину саркастичної оцінки.
До зниженої оцінної лексики належать такі лексеми, як хохляндія, хохлацький, що передають зверхнє
ставлення до українців та України взагалі: “…Що путнє щось / Ще виросте з хохляндії…” [Чекмишев 1996,
с. 34]; “Де ви подінете “хохлацькі” імена? / Де списки заховаєте вкраїнські, / козацькі черепи й лоби?!” [Тома
1982, с. 43]; “… так орфей хохлацький в’юсь під клавікорди” [Андрухович 2002, с. 60]. В останньому контексті
з поезії Ю. Андруховича “Арія Олекси Розумовського” виразний епітет хохлацький реалізує своє зневажливо-
оцінне значення, яке поширюється й на словообраз орфей, знижуючи його високе звучання. Оцінний епітет
хохлацький теж є складником певного інтертексту, причому реалізується він не тільки як чуже, але й своє слово,
чим зумовлена зміна його аксіологічної семантики на зневажливо-іронічну.
У зв‟язку з мотивом засудження вдаваного патріотизму доречно звернутися до такого контексту із поезії
О. Білаша: “Як ми й досі в шароварах / По сценах гасаєм, / Та гиканням, та тюканням / Націю спасаєм”
[Білаш 1992, с. 10]. Розмовні лексеми стають засобом творення безпосередньої авторської сатиричної оцінки. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

156
Характерним засобом вираження оцінки в поетичному мовленні часто є нанизування лексем із
підсилювальним оцінним зарядом: “Навчителі, / блазні, / кривляки, / гульвіси, / учора спудеї, а днесь пиворізи,
/ торбами обвішані, люд переймають / і полами ряс шляхи підмітають. / Лжемудрствують пишно не з божої
ласки, / латиною брешуть, а більше по-наськи” [Базилевський 1987, с. 52]; “Найшли, налетіли, зом’яли,
спалили, побрали / з собою в чужину весь тонкоголосий ясир, / бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали, /
бо так не карав нас і лях, бусурмен, бузувір” [Стус 1999, с. 109]. У наведеному контексті з поезії
В. Базилевського “Мандрівні дяки” виділені лексеми, об‟єднані в один синонімічний ряд, мають виразне
емоційне забарвлення: одна й та ж особа – дяк – характеризується різнобічно, що й надає цілому контекстові
комічності. В останньому прикладі слід звернути увагу на два синонімічні ряди: дієслівний на початку строфи
та іменниковий у кінці. Короткий ряд лях, бусурмен, бузувір із лайливими словами має явно знижену емоційну
характеристику. Дієслівний ряд передає ампліфіковану дію, де суміщаються семи „грабувати‟, „плюндрувати‟.
У проклятті звертання синочки енантіосемічне, бо йдеться про загарбників, а семантика слова передбачає
кровні зв‟язки, рідню. Посиленням протилежного значення вважаємо й уживання зменшено-пестливої форми
слова.
Привертає увагу такий прийом побудови комічного, як оксюморон, що створюється шляхом
контекстуального зіткнення позитивно і негативно маркованих лексем. Оксюморон у класичному вияві
представлений у “Коректній оді ворогам” Л. Костенко: “Мої кохані, милі вороги! / Я мушу вам освідчитись в
симпатії. / Якби було вас менше навкруги, – / людина може вдаритись в апатію. ‹…› Отож хвала вам! /
Бережіть снагу” [Костенко 1989, с. 150]. Іронічне начало поезії засноване на прийомі пародії. Поетеса добирає
відповідні словесні засоби для дотримання жанру: мої кохані, милі вороги; хвала вам. Ода як жанр передбачає
звеличення, оспівування, але об‟єкт звеличення – вороги – формально не відповідає обраній літературній формі,
що створює ситуацію суперечності, яка є рушійною силою розгортання авторської думки.
З огляду на історичний контекст характерним для мови досліджуваного періоду є також зниження
колишніх ідеологем, які в системі відповідних ціннісних орієнтирів мислилися й зображувалися лише як
позитивні. У цьому зв‟язку доречно навести думку В. Проппа: “Сміх – це зброя знищення: він знищує вдаваний
авторитет і вдавану велич тих, з кого насміхаються” [2002, с. 30]. Зниження відповідних ідеологічно
забарвлених одиниць може відбуватися шляхом уведення їх в однорідний ряд лексем з експліцитно вираженою
негативною конотацією: “Тепер / тут править інший бог: / марксист, расист і людожер – / один – за трьох. /
Москва – Чиб’ю, / Москва – Чиб’ю, / печорський концентрак / споруджує нову добу / на крові і кістках” [Стус
1999, с. 37]. У наведеній поезії В. Стуса, де в сатиричному плані зображується радянська дійсність,
спостерігаємо прийом градації: іменники, різні за тематичними полями й оцінним значенням, несподівано
поєднуються, створюючи експресивність висловленої авторської оцінки.
В іронічній поезії В. Бойка авторське інакомовлення розраховане на фонові знання: “Державу правили /
царі / і воєводи, / і псарі, чиїсь батьки і їхні діти, / і маркітанти, і піїти, / вождь всіх часів і всіх народів, /
великий спец полів-городів, / довгенько мав державний розум / значний лауреат у прозі, / цивільний розставляв
пости, / та всіх розставити не встиг, / отримувала спецквартиру / іще одна особа сіра… / Наступний хто? /
Згубився лік… / Невже порядний чоловік?” [Бойко 1994, с. 25]. Початок вірша має інтертекстуальні зв‟язки з
Шевченковими рядками: “Слава, слава хортам, і гончим, і псарям. І нашим батюшкам царям слава”. Створені
поетом перифрази є засобом іронічної оцінки, механізм виникнення якої досить прозорий. Образні номінації
влучно характеризують показові риси перебування при владі кожного керівника держави. Самі назви вже
містять негативну оцінку, оскільки об‟єкт змалювання – найвища особа в країні – “знижується” через уведення
відповідних оцінних лексем (розмовне великий спец, іронічне значний лауреат). Крім того, остання фраза поезії
(Невже порядний чоловік?) надає негативного оцінного значення й тим поетичним номінаціям, які сприймалися
як нейтральні: вони протиставляються сполуці порядний чоловік. Саме ж питально-риторичне речення є
ключовим у розгортанні поетичної думки, оскільки ставить під сумнів узагалі можливість появи гідного
керівника.
Отже, лексеми з оцінним інгерентним значенням виступають в аналізованих поетичних текстах засобом
прямої комічної оцінки. Ці слова поєднуються в градаційні ряди, оксюморонні сполуки, увиразнюючи
висловлену авторську оцінку. Комічні образи, побудовані з допомогою такої оцінної лексики, часто є
ключовими в художньому цілому.
У перспективі планується видання монографії, присвяченої проблемі мовних засобів творення комічного
у сучасній українській поезії.

Література
1. Андрухович 2002: Андрухович Ю. Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія». Колекція віршів. –
Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 2002. – 112с.
2. Арутюнова 1988: Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений (оценка, событие, факт). – М.: Наука,
1988. – 338 с.
3. Базилевський 1987: Базилевський В. Вибране: Поезії. – К.: Дніпро, 1987. – 239 с.
4. Білаш 1992: Білаш О. І. Ти відчаль, моя печаль…: Поезії. – К: Укр. письменник, 1992. – 95 с. Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

157
5. Бойко 1994: Бойко В. С. Планида: Вірші. – Харків: Видавець, 1994. – 147 с.
6. Верховень 1992: Верховень В. М. На цвинтарі слова: Поезії. – Харків: Вісті-Сівер Л.Т.Д., 1992. – 71 с.
7. Вінграновський 2004: Вінграновський М. С. Вибрані твори: У 3 т. – Т. 1: Поезії –Тернопіль: Богдан,
2004. – 400 с.
8. Жиленко 1985: Жиленко І. Останній вуличний шарманщик: Вірші та поеми. – К.: Рад. письменник,
1985. – 143 с.
9. Космеда 2000: Космеда Т. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії
оцінки. – Львів: Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка, 2000. – 349 с.
10. Костенко 1999: Костенко Л. В. Берестечко: Історичний роман. – К.: Укр. письменник, 1999. – 157 с.
11. Костенко 1989: Костенко Л. В. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559 с.
12. Мельничук 1990: Мельничук Т. Князь роси: Вірші. – К.: Молодь, 1990. – 152с.
13. Попович 2001: Попович А. С. Мовностилістичні особливості української сатирично-гумористичної
прози: на матеріалі романів Є. Гуцала та О. Чорногуза: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 2001. – 20 с.
14. Пропп 2002: Пропп В. Я. Проблемы комизма и смеха. – М.: Лабиринт, 2002. – 189 с.
15. Руденко 1991: Руденко М. Д. Поезії. – К.: Дніпро, 1991. – 413 с.
16. Семків 2004: Семків Р. Іронічна структура: типи іронії в художній літературі. – К.: Вид. дім «КМ
Академія», 2004. – 135 с.
17. Сотникова 1996: Сотникова С. І. Мовні засоби комічного в німецьких народних казках: Автореф. дис.
… канд. філол. наук. – Харків, 1996. – 17с.
18. Стус 1999: Стус В. Вечір. Зламана віть: Вибране. – К.: Дух і літера, 1999. – 383 с.
19. Тома 1982: Тома Л. В. Поклик зорі: Поеми та вірші. – Харків: Прапор, 1982. – 46 с.
20. Чекмишев 1996: Чекмишев О. В. На порозі хрещатого неба: Поезії. – К.: Смолоскип, 1996. – 80 с.
21. Штонь 2003: Штонь О. Б. Мовностилістичні засоби реалізації гумору, іронії і сатири в
американських коротких оповіданнях: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Львів, 2003. – 20 с.

Among lexical means of creation of comical the estimative vocabulary predominates. Because of its nature this
kind of vocabulary is able the most distinctly reproduce the disconformities between the desirable and the real in
accordance with the author’s idea. The achievement of comic effect is often based on such realisation of image-
semantical potential of lexical units which posses inherent estimation which in stylistic sense is supported by
“collision” of usual and contextual meanings of the lexeme or its linguistic meaning and the context.
Key words: poetic language, comical, irony, humor, satire, sarcasm, idiostyle, image, lexeme.

Надійшла до редакції 6 листопада 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.