Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Марія Федурко — ПОНЯТТЯ МОРФОНОЛОГІЧНОЇ МОДЕЛІ ТА ЙОГО РОЛЬ В АНАЛІЗІ ТА СИНТЕЗІ ПОХІДНИХ ОДИНИЦЬ СЛОВНИКА

У статті проаналізовано морфонологічну модель як елемент морфонологічної системи мови. Виділено
елементарні і неелементарні морфонологічні моделі. Доведено, що вони можуть бути схарактеризовані за
ознаками регулярності, активності, продуктивності.
Ключові слова: морфонологічна модель, морфонологічна альтернація, елементарні морфонологічні
моделі, неелементарні морфонологічні моделі.

Здавна спостережено, що у всіх слов’янських мовах явища видозміни зовнішнього вигляду кореневих та
афіксальних морфем є важливим складником словозмінних і словотвірних процесів. Науку, що вивчає ці явища,
започаткував російський мовознавець М.Трубецькой і назвав морфонологією, а засоби формальної видозміни
морфем  морфонологічними.
Визнання факту видозміни (модифікації, трансформації) зовнішнього вигляду морфем за їхньої взаємодії
у структурі реальних слів зактивізувало в мовознавчій науці питання про доцільність виділення й
характерологізації поняття, яке коригує згадані процеси, а також спричинилося до дискусії щодо його
© Федурко М.Ю., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

172
термінологічного окреслення  це засвідчують праці морфонологів, які належать до різних лінгвістичних шкіл
та напрямків (Г.Улашин, М.Трубецькой, Д.Ворт, Г.Аронсон, Р.Лясковський, К.Ковалик, О.Реформатський,
В.Касевич, О.Кубрякова, Т.Булигіна, Т.Попова, В.Чурганова, С.Толстая, В.Горпинич, В.Руснак та ін.).
Вивчення морфонологічних характеристик похідних відіменникових словотвірних гнізд (а
проаналізовано їх було понад 1,5 тис.) дало підстави до висновку, що цій вимозі відповідає поняття
морфонологічної моделі, котра ”являє собою не тільки статичну одиницю опису, що відображає безпосередню
реальність мови, вона є також аналогом правил перетворення, властивих морфам однієї морфеми у відповідній
парадигмі, а тому таку модель можна вважати моделлю синтезу форм у складі цієї парадигми” [Кубрякова,
Панкрац 1983, с. 103]. Зміст цього поняття становить правило (система правил) формального перетворення
словотворчих морфем (обох чи однієї) [Толстая 1998, с. 247], адже “структуру маркерів-не знаків
(морфонологічних засобів  М.Ф.) характеризують певні закономірності і строге співвідношення всіх
елементів”; “передбачуваність того чи того маркера прямо залежить від жорстких правил моделювання,
притаманних граматичній системі мови” [Попова 1971, с. 56].
Отже, морфонологічна модель має стаціонарно-процесуальний характер. Як результат узагальнення
морфонологічної структури певного класу похідних, зведення їх в одну систему, вона дозволяє передбачити
морфонологічну структуру нових похідних одиниць словника у згоді з чинними морфонологічними
закономірностями. Це засвідчує нерозривний зв’язок проблем морфонологічного моделювання з проблемами
словотвірного моделювання, що постає “як певна системно організована сукупність прийомів та засобів,
пов’язаних з побудовою таких складних одиниць, як похідні” [Раевская 1988, с. 158], а також підтверджує його
проспективний характер, що виявляється в тлумаченні морфонологічних характеристик наявних у лексиконі
одиниць та в передбаченні морфонологічних особливостей нових.
Оскільки у процесі дериваційної взаємодії словотворчі морфеми зазнають відмінних формальних
перетворень (чергування фонем і наголосу, розширення та скорочення свого фонемного складу), уважаємо за
доцільне розрізняти морфонологічні моделі пом’якшення (про[с]-о  про[с’]-aн-ий) та ствердіння приголосних
(зозу[л’]я  зозу[л]-еньк-а), вокалічні альтернаційні моделі (стнл  стул-ик), акцентологічні (сннг  сніг-ов-ъй,
кйдр  кедр-ън-а), моделі нарощення (кіно  кіно/ш-ник) та усікання (хнм/іj-а  хнм-ік) морфем. Навіть побіжний
погляд на структуру похідних переконує: зазвичай вони є ареною застосування кількох морфонологічних
правил, скажімо, ствердіння і переміщення наголосу (картуп[л’]-я  картоп[л]-ън-а), нарощення основи і
переміщення наголосу (аргу  арго/т-ъзм, блгебра  алгебра/j-нч/н-ий), нарощення суфікса та переміщення
наголосу (континйнт  континент-бль/н-ий). Поокремий розгляд цих явищ не формує цілісного уявлення про
морфонологічну структуру різнотипних дериватів, у зв’язку з чим поняття морфонологічної моделі набуває
особливої ваги
Урахування кількісного показника (одна чи більше трансформацій) дає підстави виділяти елементарні й
неелементарні морфонологічні моделі (далі  ММ). Ту чи ту модель кваліфікуємо як елементарну, якщо
морфонологічну структуру похідного слова маркує лише одна морфонологічна трансформація. Так, деривати на
зразок: дубук, гайук, синук, ставук, чайук, ярук (від дуб, гай, син, став, чай, яр) сформовані за участю
елементарної ММ “Ас”, в основі якої  чергування наголосу, регульоване наступним морфонологічним
правилом: у дериватах з модифікаційним словотвірним значенням суфікс {-ШК} (символом Ш позначено
нульову морфонему {о-ш}) завжди наголошений, якщо твірні іменники з односкладовою основою, належать до
усіх акцентних парадигм (скорочено  а.п.), крім а.п. а (постійний наголос на основі). З творення похідних від
багатоскладових основ ця модель застосовується без винятків: волосук, колосук, черепук, чересук від вулос (-а, —
и), кулос (-а, -и), чйреп (-а, -и), чйрес (-а, -и). Односкладові основи а.п. а підпорядковуються іншому правилу,
наголос у похідних з суфіксом {-ШК} константний: смэх ’хутро’  смэшок, цвях  цвяшок. Натомість структура
згаданих дериватів може зазнавати дії іншого морфонологічного правила, якщо корінь завершується
морфонемами {г}, {к}, {х}: перед суфіксами з ініціальною нульовою морфонемою в них відбувається чергування
г//ж, к//ч, х//ш  модель “С//Сґ ”, теж елементарна. Відзначимо, що модель “С//Сґ” являє собою найвищий
ступінь узагальнення чергувань, оскільки об’єднує усі різновиди пом’якшень, а саме: Т//Тґ (неперехідне
пом’якшення парних за твердістю/м’якістю фонем), Т//Č та Тґ//Č (перехідне пом’якшення цих фонем), Сґ//Č
(перехідне пом’якшення /цґ/), К//Č (перехідне пом’якшення задньоязикових та /r/), R//Rґ (неперехідне
пом’якшення сонорних), P//Pl, P//Plґ (перехідне пом’якшення губних). У наступному викладі
послуговуватимося символом “С//Сґ”, лише за необхідності конкретизуючи його.
Застосування моделі “С//Сґ”спостерігаємо також у словотвірних парах сніг  сніжний, гріх  грішний,
місяць  місячний, кирилиця  кириличний, пшениця  пшеничний, столиця  столичний, криниця  криничний,
полуниця  полуничний та черевик  черевичок, ящик  ящичок, горщик  горщичок, жевжик  жевжичок, де
твірні субстинтиви мають різняться своєю морфонологічною будовою: перші два формально нечленовані,
решта ж виділяють субморфеми, тобто такі сегменти основи твірного, що не наділені словотвірним значенням,
а лише формально нагадують афіксальні морфеми.
Словотвірно тотожні зі словом дубук похідні сніжук, грішук, батіжук, вершук, бурячук, язичук, баличук,
куличук відрізняються від нього своєю морфонологічною структурою, адже маркована вона 2 Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження. Морфонологія

173
морфонологічними перетвореннями  чергуванням приголосних і наголосу (ММ “С//Сґ+Ас”), регламентованих
обома сформульованими вище правилами. Отже, це неелементарна модель. Неелементарні ММ складаються з
відносно автономних блоків, серед яких: блок консонантних і вокалічних чергувань, блок альтернацій наголосу,
блок лінійних перетворень (нарощення, усікання) основи і/чи афікса.
Відносна самостійність окремих блоків неелементарних ММ дозволяє вести мову про ієрархізованість
формальних трансформацій у структурі похідного слова. Проілюструємо сказане таким прикладом. Творення
експресивів п’янюга, бандюга, садюга, мерсюга, мотивованих субстантивами п’яниця, бандит, садист,
супроводжує ММ “У+С//Сґ+Ас”. Морфонологічні трансформації відбуваються саме в такій послідосності, бо, з
одного боку, чергування некінцевих (передсуфіксальних/передсубморфних) приголосних не може відбуватися
раніше, ніж усікання, яке ставить ці приголосні в морфонологічно релевантну позицію  позицію кінця основи,
а переміщення наголосу, з другого, може відбутися тільки після приєднання суфікса, оскільки він (наголос) хоч
і є “індивідуальною ознакою слова, тобто характеризує слово поряд з окремими фонемами” [Кирилович 2000,
с. 436], у похідному слові він зазвичай прив’язаний до суфікса, є “надбудовою над суфіксом” [Кирилович 2000, с. 437].
Як випливає з наведеного, у ході дериваційної процедури модель “У+С//Сґ+Ас” може бути застосована
до нетотожних з погляду словотворення основ: п’ян-ий  п’ян-иц-я  п’ян-юг-а, банд-а  банд-ит  банд-юг-а,
сад/изм  сад-ист  сад-юг-а. Ті самі твірні можуть вдаватися до однієї ММ (наприклад, “У”) за взаємодії з
різними словотворчими засобами, скажімо, з суфіксами -ець, нульовим, -ськ-: Іспан/іj-a  іспан-ець, іспан-ськ-
ий, Югослав-іj-a  югослав, югослав-ськ-ий. Отже, кожна з морфонологічних моделей характеризує не окреме
слово (слова) і навіть не окремий словотвірний тип (типи); їхню дію простежуємо за творення похідних від слів
різної словотвірної структури, на різних ступенях словотворення та у взаємодії з різними словотворчими
афіксами, що засвідчує високий ступінь абстрагованості ММ як такої.
Завдячуючи своїм постанням механізмам відмінних позицій, морфонологічні моделі різняться наборами
морфонологічних перетворень. Однак не тільки ними, бо властиві їм також ознаки, що характеризують інші
мовні феномени, зокрема словотвірні моделі,  це регулярність, активність, продуктивність.
Регулярність  чи не найважливіша з характеристик морфонологічної моделі, оскільки “регулярність
морфонологічних явищ становить, з одного боку, необхідну умову системного опису морфонології, а її
виявлення, з другого, є найпершим завдання морфонології” [Булыгина 1977, с. 213]. Поняття регулярності ММ
тісно пов’язане з поняттями передбачуваності та повторюваності: знаючи морфонологічні характеристики
твірної основи та словотворчого афікса, можна спрогнозувати морфонологічну структуру деривата, а
тотожність морфонологічної будови морфем певного класу уможливлює неодноразовість застосування тієї чи
тієї з морфонологічних моделей. Регулярні морфонологічні моделі реалізуються в усіх (чи в більшості)
похідних, що мають спільні умови для застосування відповідних морфонологічних правил. Такими є, до
прикладу, ММ “Ш//V+C//Č”: ластівшка  ластівочка, жіншка  жіночка, україншка  україночка, лебідшка 
лебідочка чи “V//Ш+Тґ//Č”: перець  першчик, заєць  зайшчик, хлопець  хлопшчик, ситець  ситшчик, палець 
пальшчик, стілець  стільчик, корінець  коріншчик.
Прикметно, що не всі дослідники поділяють думку про доцільність застосування поняття регулярності
щодо морфонологічних трансформацій. О.Реформатський, скажімо, уважав морфонологію “поштучним
відділом” мови [Реформатский 1975, с. 118], не погоджуючись надавати її явищам статусу регулярних. Більше
рації, на нашу думку, мають ті вчені (К.Ковалик, С.Толстая, Т.Попова, Т.Булигіна, О.Кубрякова з
Ю.Панкрацом), що зараховують морфонологічні трансформації до переліку регулярних мовних явищ,
наголошуючи водночас на особливому характері морфонологічної регулярності: морфонологічні правила діють
здебільшого вибірково (“Регулярна альтернація часто реалізується в окреслених контекстах” [Kowalik 1998,
с. 92]) і характеризують обмежене коло лексем. Подеколи, крім того, фонологічна структура основ допускає
прийняття альтернативних рішень щодо морфонологічного оформлення похідних слів [Кубрякова, Панкрац
1983, с. 29], і це має наслідком з’яву цілком нормативних дуплетних форм: Венеція  венеційський і
венеціанський, негр  негритянський і негрський чи навіть стилістично маркованих: Америка  американський і
америцький, баски  баскський і баскійський. Безперечно, має рацію М.Панов, стверджуючи: “Морфонологічні
закономірності діють в закритій зоні, вони відділені від решти граматичним значенням. Де певним чином
чергуються морфонеми, там і граматичне значення певного типу. Два контури збігаються, один підтримує
інший. Однак можливі відхилення від строгості чергування, тоді виникають варіанти, 2 вибори, 2 рівноможливі
заміни” [Панов 1999, с. 28].
Отже, вибірковий характер морфонологічних правил, наявність у системі мови морфонологічних
варіантів не є підставою для заперечення регулярності морфонологічних змін. Навпаки, морфонологічні
нерегулярності лиш увиразнюють її, підпорядковуючись закономірності, відзначеній свого часу Фердинандом
де Сосюром: “Синхронічні закономірності є загальними, але не обов’язковими. Тобто в мові немає жодної сили,
яка б гарантувала збереження регулярності, властивої певному явищу” [Сосюр 1998, с. 109].
С.Толстая [Толстая 1998, с. 245] пропонує розрізняти лексичну і парадигматичну морфонологічну
нерегулярність. Перша виявляє себе в наявності паралельних форм, а також у тому, що в одних похідних та чи ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

174
та зміна відбувається, а в інших  ні; друга ж  у непослідовності поведінки одиниць, належних до одного
морфонологічного класу.
У кожному конкретному випадкові морфонологічної нерегулярності важливо з’ясувати, чим є ця
нерегулярність  відхиленням від норми чи проявом іншої, можливо, менш універсальної морфонологічної
закономірності. При цьому дуже важливо не робити поспішних висновків, спираючись лише на поокремі
факти. Так, на тлі утворень від іменників на -ня невмотивованою, а отже, аномальною виглядає морфонологічна
зміна ш//о в дериватах кухня  кухонька, кухонний; сукня  суконька супроти ш//е, що домінує в переважній
більшості утворень, наприклад, стайня  стаєнний, вишня  вишенька, шпаківня  шпаківенька. Натомість
уведення іменника кухня в коло субстантивів на зразок земля, ікра, церква дозволяє сформулювати інше
морфонологічне правило, лексично, щоправда, менш потужне: після морфонем {г}, {к}, {х} має місце
чергування ш//о супроти ш//е.
Регулярні морфонологічні моделі бувають продуктивні й непродуктивні: “Є продуктивні морфонологічні
правила з широким діапазоном дії, які проникають у різні сфери граматики; є також правила з жорсткими
обмеженнями” [Кубрякова, Панкрац 1983, с.30; Kowalik 1998, с. 94], і це становить найважливішу прикмету
морфонологічного рівня мови. Продуктивність ММ проявляється в тому, наскільки активно її використовують
за творення неологізмів ті словотвірні структури, які формально “готові” до її застосування  незалежно від
того, належать вони до продуктивних чи непродуктивних словотвірних типів. Так само в лінгвістичній
літературі трактують зміст поняття продуктивність словотвірного типу: ”Продуктивність словотвірного типу 
це його здатність бути моделлю для творення нових висловів (тобто нових похідних слів  М.Ф.)” [Waszakowa
1996, 76].
Продуктивними треба визнати, до прикладу, моделі “Ас” (галузйвий → галузевък ’робітник галузевої
промисловості’, силовъй → силовъй ’працівник силових структур’, постовъй → постовък ’постовий
міліціонер’), “Нс+Ас” (фйрмер → фермеризбція, вйксель → векселізбція, Макдунальд → макдональдизбція), які
використовують також сьогочасні утворення;.
Поняття активності словотвірної моделі, як відомо, корелює з поняттям її лексичної потужності: чим
більше похідних одиниць словника засвідчує її застосування, тим вища її активність. Так само окреслюється
активність ММ: активні ММ – це ті, за участю яких утворено максимум похідних із переліку можливих.
Отже, вивчення закономірностей формування морфонологічних характеристик дериватів за допомогою
поняття морфонологічної моделі дозволяє абстрагуватися від конкретних словотворчих морфем, а
співвідносити його з усією сукупністю морфем певного морфонологічного різновиду, забезпечуючи тим самим
ефективність морфонологічного опису.

Література
1. Булыгина Т.В. Проблемы теории морфонологических моделей // Булыгина Т.В. Проблемы теории
морфологических моделей.  М.: Наука, 1977.  С. 205-237.
2. Кубрякова Е.С., Панкрац Ю.Г. Морфонология в описании языков.  М.: Наука, 1983.  119 с.
3. Кирилович Е. Очерки по лингвистике. Биробиджан: ИП «Тривиум», 2000. – 490 с.
4. Панов М.В. Морфонология // Панов М.В. Позиционная морфология русского языка.  М.: Школа
«ЯРК», 1999.  С. 24-25.
5. Попова Т.В. О предмете морфонологии, иерархии анализа и единицах описания морфонологической
структуры языка // Советское славяноведение.  1971.  № 2.  С. 53-61.
6. Раевская Л.В. Роль модели в словообразовательном синтаксисе (на материале французского языка) //
Семантика и структура деривационных моделей.  Владивосток, 1988.  С. 157- 167.
7. Реформатский А.А. Фонологические этюды.  М.: Наука, 1975.  134 с.
8. Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики.  К.:Основи, 1998.  324 с.
9. Толстая С.М. Морфонология в структуре славянских языков.  М.: ИНДРИК, 1998.  318 с.
10. Kowalik K. Morfonologia // Gramatyka wspуłczesnego języka polskiego/ Morfologia.  Warszawa: PWN,
1998. – S. 59-97.
11. Waszakowa K. Problem produktywności formantуw obcych // Stydia z filologii polskiej i słowiańskiej. 
Warszawa, 1996.  33.  S. 75-85.

The article deals morphonological model as element of morphonological system of language. Elementary and
non-elementary morphonological models are single out. It is proved that they can be characterized on the basis of their
activity, regularity, productivity.
Key words: morphonological model, morphonological alternation, elementary morphonological models, non-
elementary morphonological models.
Надійшла до редакції 10 лютого 2009 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.