Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Марія Донець — ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ ІСТИНА / ПРАВДА В КОМУНІСТИЧНОМУ ДИСКУРСІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ

У пропонованій статті висловлюється думка про те, що концепт ІСТИНА / ПРАВДА є способом
репрезентації й ретрансляції політичних міфів, цінностей, релевантних для різних соціальних груп. Проблема
ідеологічно зумовленого характеру вербалізації відповідного концепту розглядається на матеріалі
комуністичного дискурсу української преси.
Ключові слова: концепт ІСТИНА / ПРАВДА, комуністичний дискурс, маніпуляція, ціннісна картина
світу, політичний міф.

Функціонуючи в межах певного соціокультурного контексту, дискурс сучасної української преси як
спосіб вербалізованої комунікації не може бути індиферентним до влади. Питання про вплив лінгвального
аспекту комунікації на сприйняття та структурування соціально-політичної реальності, про механізми мовної
(мовленнєвої) реалізації влади в дискурсивному просторі є позачасово актуальними й постають об‘єктом
наукового інтересу й пильної уваги дослідників у галузі, філософії, психології, соціології та, безперечно,
лінгвістики. Останню в розв‘язанні означеної проблеми яскраво репрезентують праці зарубіжних і вітчизняних
науковців, таких, як О. Баранов, Р. Блакар, Х. Вайнріх, Т. ван Дейк, Л. Кудрявцева і низки інших.
Основним механізмом реалізації влади як специфічної форми домінування є політична комунікація.
Політичні дискурси мас-медіа, на думку дослідників, не об‘єктивно відображають, а інтерпретують
навколишню дійсність, створюючи міфологічну реальність, що упорядковує картину світу соціуму й
опосередковує формування ціннісного ставлення суспільства до тих чи інших явищ дійсності [Анненкова 2005,
с. 108]. Сучасні політичні міфи відіграють вирішальну роль у завоюванні й утриманні політичної влади: „Влада
над мисленням є найбільш довершеним і найбільш брутальним різновидом тиранії; будь-яка тиранія
розпочинається саме з намагання контролювати думки й закінчується ним‖ [Djilas 1957, с. 145]. Тож метою
політичних дискурсів є формування в соціуму необхідної картини світу для здійснення влади. Одним зі
способів реалізації експансивної макроінтенції політичних дискурсів є „параметрування‖ соціально-політичної
реальності за допомогою певних концептів – квантів знання, „ментальних утворень, які є типізованими
фрагментами індивідуального та колективного досвіду, що зберігаються в пам‘яті людини‖ [ИМ 2005, с. 8].
Серед таких концептів – концепт ІСТИНА / ПРАВДА, лінгвокогнітивні особливості вербалізації якого ми
маємо на меті дослідити.
ІСТИНА / ПРАВДА є універсальною світоглядно-пізнавальною категорією, дослідження якої
розпочалося ще за античних часів і триває до сьогодні. Спроби аналізу понятійного змісту феноменів істини /
правди наявні в наукових працях вітчизняних і зарубіжних філософів, мовознавців із позицій
загальнотеоретичних міркувань (Є. Андрос, Р. Квіжинадзе), аналітичної філософії (П. Вейнгартнер, А. Пап),
логічного аналізу мови (Н. Арутюнова, В. Лукін, І. Шатуновський, О. Клєвакіна), у дослідженнях на матеріалі
окремих мов (М. Малинович, Ю. Малинович).
ІСТИНА / ПРАВДА – одне з центральних для людини понять, що акумулює в собі світоглядну й етичну
інформацію, набуваючи функцій „засобу свідомої орієнтації людини в світі‖ [Андрос 1984, с. 81] і ціннісної
категорії, котру можна розглядати як власне-концептивний і дискурсивний феномен. Відповідний концепт
формується внаслідок усвідомлення людиною дуалізму свого буття й принципових відмінностей у природі
співвідносних світів. На думку Н. Арутюнової, основна відмінність між ПРАВДОЮ й ІСТИНОЮ полягає в
тому, що ці концепти локалізовані в принципово різних просторах: „Істина формується в релігійному контексті,
стосується Божественного світу, істина й істинність – в епістемічному (логічному) контексті, контексті
раціонального пізнання, правда ж безпосередньо стосується світу людини… Коли йдеться про спосіб життя
людей, то різні правди легко вступають у боротьбу між собою. Істину проповідують, за правду борються‖
[Арутюнова 1991, с. 26]. Таке розмежування „сфер впливу‖ дозволяє класифікувати концепти. ІСТИНА в
епістемічній іпостасі – універсальне нерегулятивне ментальне утворення, що репрезентує наднаціональні,
загальнолюдські цінності – концепт логіко-філософського порядку. ІСТИНА в релігійному контексті належить
до класу теософських концептів. ПРАВДА як концепт морального порядку відбиває загальні уявлення про
моральні цінності, утілює моральний ідеал, „пропонує‖ певні норми поведінки й орієнтує на їх дотримання,
виконуючи регулятивну функцію. „Правди‖ різних мікросвітів порівнюються. Правда стає, таким чином,
градуйованим поняттям: одна правда може бути ближчою до істини, більш істинною, ніж інша [Арутюнова
© Донець М.М., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

176
1991, с. 26]. Попри наявність диференційних ознак концепти ІСТИНА та ПРАВДА співвідносні, оскільки
мають спільний понятійний субстрат – „те, що є коректним і адекватним, відповідає дійсності або тотожне,
еквівалентне їй‖ (теорія кореспонденції). Про тісний взаємозв‘язок, що існує між цими концептами, свідчить
також той факт, що в багатьох мовах поняття правди й істини номінуються однією лексемою: в англійській
мові – truth, у французькій – verite, в іспанській маємо слово verdad, у німецькій мові – Wahrheit. З огляду на це
вважаємо доцільним розглядати поняття ІСТИНА та ПРАВДА як концептуальну пару (пор. ВОЛЯ /
СВОБОДА).
Концепт ІСТИНА / ПРАВДА є однією з найбільш значущих когнітивних структур у свідомості людини,
що характеризує як об‘єкти, так і суб‘єкти соціальної дійсності, а також ментальні уявлення про них і ставлення
до них, дає їм оцінку. Дискурсивно-комунікативний аспект дослідження відповідного концепту акцентує увагу
на сконструйованості останнього, штучності формування й коригування його „параметрів‖ і, отже, розглядати
цю ментальну одиницю як таку, що зумовлює й спрямовує зміни в ціннісній картині світу соціуму. Вираження
істини не є основною функцією мовної системи, навпаки, ця можливість є наслідком комунікативної функції
мови [Лукин 1993, с. 70]. Слова не можуть бути істинними або хибними, такі ознаки властиві лише судженням.
Істинність значень постає одним із фундаментальних питань, пов‘язаних із уживанням мовних знаків. ІСТИНА
/ ПРАВДА розглядається, таким чином, як „частина використання мови‖ [Дэвидсон 1986, с. 116; Болинджер
1987, с. 29]. Серед основних факторів успішної комунікації є така її фундаментальна властивість, як
„презумпція істинності‖ висловлювань партнера з комунікації. Інакше кажучи, мовленнєвий акт, одиниця
комунікації, можливий лише тоді, коли мовець і реципієнт виходять із того, що зміст висловлювання
співрозмовника відповідає істині, не суперечить реальному станові речей. Постулюючи істинність / правдивість
тих чи інших декларативних тверджень, можна „створювати‖ реальність і її атрибути, які не завжди
еквівалентні об‘єктивній картині реальності, але ідентифікуються індивідуальною та масовою свідомістю саме
як істинні, правдиві. „Процеси розуміння вигаданого дискурсу не відрізняються від процесів розуміння
істинних тверджень. Ось чому, мабуть, мова – настільки потужна зброя формування вірувань‖ [Джонсон-Лэрд
1988, с. 237].
На нашу думку, концептуальна пара ІСТИНА / ПРАВДА в українському комуністичному дискурсі як
формі прояву ідеології й реалізації влади набуває функцій „оцінного оператора‖ [Суковата 1998, с. 11], що
розподіляє й оцінює об‘єкти, явища, процеси соціально-політичної дійсності за принципом „свій – чужий‖
Перший член концептуальної опозиції СВІЙ – ЧУЖИЙ містить ознаки відповідності істині, правді й
аксіологізований позитивно (корелює з позитивно-оцінним предикатом „добре‖). Другий член указаної опозиції
стає носієм ознак невідповідності істині, правді, асоціюється з неправдою, брехнею й, відповідно,
аксіологізується негативно (співвідноситься з предикатом негативної оцінки „погано‖). Cлово-ім‘я концепту
ІСТИНА / ПРАВДА „приписується‖ певним явищам соціально-політичної реальності, розгортається в дискурсі
як їхні іманентні характеристики. Це зумовлює розгляд способів вербалізації відповідного концепту як
інструмента маніпулювання масовою свідомістю: „Урешті-решт справа не лише в істині як такій, а в якомусь
вишуканому психологічному формуванні цієї істини. Стосовно ж утілення істин, то це можливо лише в тому
випадку, коли вони оволодівають масами. Для агітації істинність суджень є, звичайно, необхідною, однак ще не
достатньою передумовою. Для істинних суджень повинні обиратися такі мовні форми, які були б максимально
впливовими‖ [Клаус 1967, с. 132]. „Пояснення‖ явищ дійсності в межах комуністичного дискурсу шляхом
апелювання до базисного концепту ІСТИНИ / ПРАВДИ й експлуатація його аксіологічних потенцій стає
засобом формування оцінного ставлення до цих явищ в читацької аудиторії в напрямі, заданому ціннісною
системою відповідної ідеології.
Дослідження концепту ІСТИНА / ПРАВДА закономірно ставить питання про опис способів його мовної
реалізації. Розглянемо лінгвокогнітивні особливості вербалізації відповідного концепту на матеріалі газети
„Комуніст‖ (далі в статті ми будемо посилатися на цю газету, подаючи її скорочену назву, – К).
Наша зброя – слово правди [К.– 2003. – №10].
Ядерну зону концепту ІСТИНА / ПРАВДА становить його ім‘я, смислова домінанта – позитивно
аксіологізоване в свідомості мовців стрижневе слово правда, яке внаслідок уведення в контекст набуває
додатових семантичних компонентів. У наведеному фрагменті газетного повідомлення – заголовку, що
концентрує найбільш релевантну інформацію, яка розгортається й конкретизується в „перспективі‖ тексту, –
експлікується метафора слово – зброя, що активізує за принципом інкорпорації сценарій ЗБРОЙНЕ
ПРОТИСТОЯННЯ, ВІЙНА. „Більшість штучних натовпів – армії, церкви, партії – пов‘язані з таємницею.
Соціальна підстава цієї таємниці – захист проти ворожого зовнішнього світу, проти ворогів і тих, хто
переслідує‖ [Черепанова 2003, с. 279]. Правдивість „своїх‖ (присвійний займенник наша) суджень, позиції,
цінностей, системи, претензія на „дзеркальність‖ відображення дійсного стану речей автоматично імплікує
хибність, неправдивість і необ‘єктивність політичних дій „чужих‖ – опонентів. Так ПРАВДА як моральна
цінність, ідеал, зразок поведінки апріорно предикує „свій‖ світ.
Завдання комуністів – організаційно і політично очолити боротьбу трудящих за справді народну, а не
буржуазну демократію, за соціалізм, і виправити історичний гріх мовчазної згоди на ліквідацію Радянської Розділ VІ. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

177
влади, за якої люди мали реальні права і можливості для всебічного розвитку. А за влади нинішніх
псевдодемократів є лише право на вимирання [К. – 2003. – №86].
Слова демократія та соціалізм функціонують у тексті газетного повідомлення як контекстуальні
синоніми. Вибір слів, як відомо, пов‘язаний із відповідними концептами.
Парадокс будь-якої політичної мови, на думку О. Баранова, полягає в тому, що одна й та сама ціннісна
категорія, що посідає досить високе місце в ціннісній ієрархії, використовується для обґрунтування зовсім
різних дій [Баранов 1990, с. 170]. У комуністичній пресі такою цінністю є ДЕМОКРАТІЯ. Внутрішня форма
слова-імені концепту ДЕМОКРАТІЯ вказує на „владу народу‖. Однак НАРОДОВЛАДДЯ виявляється
категорією, що не викликає такої кількості позитивних асоціацій у свідомості українського соціуму порівняно з
іменем концепту ДЕМОКРАТІЯ: „Те, як сприймається явище, може залежати від того, як сприймається ім‘я.
Ім‘я… визначає й зумовлює наше розуміння того, що малося на увазі, і наше ставлення до нього‖ [Блакар 1987,
с. 112-113]. Концепт отримує додаткові аксіологічні характеристики завдяки тому, як оцінюється його ім‘я й
відповідний референт офіційною ідеологією певного суспільства. Міф про „світле комуністичне майбутнє‖, що
не здійснилося, не настало, відбився в суспільній свідомості як міф про „швидке й нездоланне просування до
царин демократії та свободи‖ [Авксентьєва 2007, с. 263]. „Комуністичний міф‖, що культивувався радянською
владою, із розпадом радянської влади трансформувався в „демократичний міф‖, що зумовило порівняння
демократії з „державою загального добробуту‖. Концепт ДЕМОКРАТІЯ пов‘язаний із поняттям свободи як
загальнолюдської цінності. На ім‘я автохтонного, ключового для комуністичного дискурсу концепту-константи
СОЦІАЛІЗМ унаслідок конгломерації з концептуальною перемінною цього дискурсу, „чужим‖ концептом
ДЕМОКРАТІЯ, за допомогою конектора СВОБОДА переноситься позитивно-оцінна конотація слова-імені
дискурсивної перемінної.
Таким чином, звичне для радянського комуністичного дискурсу концептуальне протиставлення „наше /
соціалістичне народовладдя – їхня / буржуазна демократія‖, що мало чіткий оцінний корелят „добре – погано‖,
переосмислюється, прагматично „перейменовується‖. Справді народний (комунікативна структура значення
іменника правда відображається його дериватом – словом справді) „демократичний соціалізм‖, що постає
„справжнім‖, „істинним‖, „правдивим‖, „справедливим‖ (ці ад‘єктивні номени містять семи, наявні в структурі
концепту ІСТИНА / ПРАВДА як інваріанті відповідних мовних форм). Такий політичний устрій, форма
держави протиставляється буржуазній демократії, „антинародній‖ за своєю суттю (буржуазія – „панівний клас
капіталістичного суспільства‖), „неправильній‖, „несоціалістичній‖, такій, що виявляється стихійно, усупереч
законам комуністичного будівництва й тим самим стає носієм деструктивного начала, хаосу, спричиняє смерть,
вимирання (семи „кінцевість‖, „руйнування‖, „невідворотність‖ становлять ядерну зону концепту СМЕРТЬ).
Інтенсифікації негативного оцінного ставлення до дій нинішніх псевдодемократів сприяє вживання
номена гріх, що кваліфікує результат дії – ліквідацію Радянської влади, активізуючи однойменний концепт, із
яким у свідомості мовців пов‘язані негативні асоціації (згрішити – значить „переступити певну межу, межу
дозволеного, вчинити злочин‖).
Позиція комуністів чітка, чесна й послідовна. Ми виступали й виступаємо проти спроб кримінально-
олігархічних кланів зберегти нинішній злочинний режим. Ми виступаємо за повернення влади трудящим, за
встановлення реального народовладдя, невпинне дотримання вічних, істинних ленінських принципів [К. –
2004. – №49].
Словосполучення ленінські принципи апелює до концепту-символу ЛЕНІН. Складниками однойменного
політичного міфу є „муміфікація партійного божества… канонізованого святого‖ [Черепанова 2003, с. 279],
заперечення факту його смерті й постулювання актуальності (вічні ленінські принципи) та істинності (істинні
ленінські принципи) його вчення. Висока соціодискурсивна цінність відповідного концепту-
символу (авторитетність постаті Леніна для комуністичної ідеології) зумовлює напрям аксіологізації політичної
програми (повернення влади трудящим, встановлення реального народовладдя) членів комуністичної партії.
Істинність ленінських принципів – це відповідність істині в її теологічному розумінні – як Божественній істині в
останній інстанції, що не потребує верифікації та сприймається як даність.
Дискредитація концептів із погляду аксіологічної семантики, зазначає А. Приходько, припускає їх
протиставлення „за принципом позитиву й негативу, оскільки концептуальний корпус може формуватися не
тільки ціннісними орієнтирами зі знаком плюс, але й зі знаком мінус – антиконцептами‖ [Приходько 2008,
с. 100].
Сучасний антикомунізм багатоликий і небезпечний. Він вбирається в личини „демократії” та
„ліберальної економіки”, прикривається гаслами „свободи і рівноправності” [К. – 2003. – №55].
Прикметник багатоликий, дієслово прикриватися та стійке словосполучення вбиратися в личини
виконують роль оцінних предикатів, що кваліфікують „дії‖ персоніфікованого об‘єкта – сучасного
антикомунізму. Відомо, що людина зазвичай намагається негативні факти свого життя приховати. Маскою
прийнято вважати такий аспект поведінки людини, який не є для неї органічним. Надягати маску, вбиратися в
личини (пор. бісова, вража, зла, диявольська, лукава личина) означає „прикидатися, виконувати роль,
обманювати зовнішністю, лицемірити, бути дволичним, нещирим‖. Тож таке слововживання апелює до
концепту БРЕХНЯ, що постає як антиправда, те, що свідомо приховується. Антоніми слова правда – неправда, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

178
брехня – включають у своє значення компонент „контрольованість‖. І. Шатуновський зауважує, що „в найбільш
різкій формі ця ознака наявна в слові брехня – навмисне викривлення правди‖ [Шатуновский 1991, с. 35-36].
Наведене висловлювання імплікує інше: якщо брехня, антиправда є ознаками сучасного антикомунізму, то
правда предикує, напевно, сучасний комунізм. Негативній аксіологізації реципієнтом явища, про яке йдеться в
тексті повідомлення, сприяє й апелювання до концепту НЕБЕЗПЕКА (сучасний антикомунізм… небезпечний),
бо, як відомо, основною психологічною потребою людини є саме потреба в захисті й безпеці.
Те, що владний бомонд нашої країни переповнений усілякими злодіями, що розкрадають природні
ресурси, бюджетні кошти й об’єкти народного господарства під маскою приватизації, ні для кого не секрет
[К. – 2004. – №86].
У наведеному фрагменті газетного повідомлення опис дій об‘єкта – владного бомонду – активізує
концепт БРЕХНЯ (розкрадають… під маскою приватизації). Прикметним є те, що „факту‖, який подається в
інвективній тональності, приписуються ознаки загальновідомості й правдивості (ні для кого не секрет – те, що
„відомо всім‖), відповідності реальному станові речей. Істинність, правдивість пов‘язується з відвертістю, а
автор матеріалу постає об‘єктивним, незаангажованим „рупором правди‖.
Багатьох думаючих людей в Україні, в їх числі й комуністів, заводить у глухий кут незвичайна ситуація,
що складається у нашій країні в останні роки. З одного боку, влада трубить про високі показники економічного
зростання, а з іншого боку, життя народу не покращується, більш того, за багатьма показниками
відзначається подальше його погіршення. Адже ніякий буржуазний політикан, що знає свою справу, не
ступить кроку не збрехнувши – такий уже закон царює в їхньому специфічному світі – і тому
підтвердженням є переможні зведення про небувалі результати сільськогосподарського виробництва
високоврожайного 2002 року [К. – 2003. – №34].
Контекст актуалізує сценарій поділу соціуму за „чорно-білим‖ принципом, що загалом характерний для
комуністичного дискурсу: думаючі люди, у їх числі й комуністи (а також імпліцитно – ви, аудиторія), із одного
боку, і влада, буржуазні політикани, з іншого. Посилання на „статистику‖ – авторитетне джерело (переможні
зведення про небувалі результати сільськогосподарського виробництва високоврожайного 2002 року) і
маніфестація невідповідності статистичних даних реальній ситуації активізують концепт-антицінність
НЕПРАВДА. Формуванню в читацької аудиторії негативно-оцінного ставлення до дій влади сприяє
аргументація, до якої вдається журналіст, пояснюючи ситуацію, що склалася (Адже ніякий буржуазний
політикан, що знає свою справу, не ступить кроку не збрехнувши), а також категорична форма цього пояснення
(…такий уже закон царює в їхньому специфічному світі). Категоричне судження, як відомо, є таким типом
суджень, у якому виражаються знання про наявність чи відсутність певних ознак в об‘єкта незалежно від
обставин.
Основним способом „втілення‖ концепту ІСТИНА / ПРАВДА в комуністичному дискурсі є лексичний,
який полягає в уживанні номенів істинний, правда, справжній, справді, реальний тощо, які функціонально
приписуються різним об‘єктам дійсності: явищам, процесам, особам, експлікуючи їхню оцінку. Використання
аксіологічних можливостей цього концепту як базисної ціннісної категорії виявляється в дискурсивному
структуруванні полярної, роздвоєної соціально-політичної реальності: комуністична ідеологія, політичні дії
членів комуністичної партії наділяються позитивними характеристиками, тобто відповідають критеріям істини /
правди. На іншому полюсі, полюсі неправди, брехні, відповідно, – усі інші, „чужі‖, „ворожі‖ ідеологічні
системи, що аксіологізуються негативно. Концепт ІСТИНА / ПРАВДА має високу соціодискурсивну цінність і
є тим засобом, за допомогою якого комуністичний дискурс української преси як дискурс ідеологізований, у
якому „цінна не правда факту, а факт правди‖ [Арутюнова 1991, с. 28], „діагностує‖ українську соціально-
політичну дійсність, подаючи її власну інтерпретацію й скеровуючи сприйняття останньої адресатами
повідомлень в „необхідному‖ напрямі.
Перспективним напрямом подальшого дослідження вважаємо аналіз особливостей дискурсивного прояву
концепту ІСТИНИ / ПРАВДИ в опозиційній націоналістичній пресі.

Література
Авксентьєва 2007: Авксентьєва Т. Г. Конфлікт ціннісних пріоритетів українського суспільства доби
посткомуністичних трансформацій // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – 2007. – № 760. – Сер.:
Питання політології. – Вип. 9. – С. 260-265.
Андрос 1984: Андрос Е. С. Истина как проблема познания и мировоззрения. – К.: Наук. думка, 1984. – 144 с.
Анненкова 2005: Анненкова И. В. Язык современных СМИ как система интерпретации в контексте
русской культуры (попытка осмысления) // Язык современной публицистики: Сб. статей / Сост.
Г. Я. Солганик. – М.: Флинта: Наука, 2005. – С. 99-114.
Арутюнова 1991: Арутюнова Н. Д. Истина: фон и коннотации // Логический анализ языка. Культурные
концепты. – М.: Наука, 1991. – С. 21-30.
Баранов 1990: Баранов А. Н. Политическая аргументация и ценностные структуры общественного
сознания // Язык и социальное познание. – М.: Центр совет. филос. (методол.) семинаров при Президиуме АН
СССР, 1990. – С. 66-81. Розділ VІ. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

179
Блакар 1987: Блакар Р. Язык как инструмент социальной власти // Язык и моделирование социального
взаимодействия. – М.: Прогресс, 1987. – С. 88-126.
Болинджер 1987: Болинджер Д. Истина – проблема лингвистическая // Язык и моделирование
социального взаимодействия. – М.: Прогресс, 1987. – С. 23-43.
Джонсон-Лэрд 1988: Джонсон-Лэрд Ф. Процедурная семантика и психологя значения // Новое в
зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс. – Вып. 23: Когнитивные аспекты языка. – 1988. – С. 234-257.
Дэвидсон 1986: Дэвидсон Д. Истина и значение // Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс. –
Вып. 18: Логический анализ естественного языка. – 1986. – С. 99-120.
ИМ 2005: Иная ментальность / В. И. Карасик и др. – М.: Гнозис, 2005. – 352 с.
Клаус 1967: Клаус Г. Сила слова: Гносеологический и прагматический анализ языка. – М.: Прогресс,
1967. – 215 с.
Клевакина 1990: Клевакина Е. Б. Истина, значение и речевая деятельность // Концептуализация и смысл:
Сб. науч. трудов. – Новосибирск: Наука, 1990. – С. 139-146.
Лукин 1993: Лукин В. А. Концепт истины и слово истина в русском языке (Опыт концептуального
анализа рационального и иррационального в языке) // Вопросы языкознания. – 1993. – №4. – С. 63-85.
Малинович 2006: Малинович Ю. М., Малинович М. В. Истина. Правда: Варианты их вербализации в
разноязычных культурах // Концепт и культура: Материалы II Междунар. науч. конфер. – Прокопьевск:
Полиграф-центр, 2006. – С. 92-102.
Приходько 2008: Приходько А. М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі
лінгвістики. – Запоріжжя: Прем‘єр, 2008. – 332 с.
Суковата 1998: Суковата В. А. Концептуально-моделюючі опозиції в культурно-мовній картині світу:
Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Х., 1998. – 17 с.
Черепанова 2003: Черепанова И. Ю. ―Ангельский огонь‖: Красные PR России. – М.: ―КСП +‖, 2003. –
928 с.
Шатуновский 1991: Шатуновский И. Б. „Правда‖, „истина‖, „искренность‖, „правильность‖ и „ложь‖ как
показатели соответствия / несоответствия содержания предложения мысли и действительности // Логический
анализ языка. Культурные концепты. – М.: Наука, 1991. – С. 31-38.
Djilas 1957: Djilas M. Tyranny over the Mind // Djilas M. The new class: An Analysis of the Communist
system. – New York, 1957. – P. 124-146.

The concept TRUTH is described in this article as a category, which represents and retranslates relevant values
and political mythes for different social groups. The problem of ideologically determined verbalization of the concept
TRUTH is analised at the background of the communist discourse of Ukrainian press.
Keywords: concept TRUTH, discourse, manipulation, evaluative picture of the world, political myth.

Надійшла до редакції 10 листопада 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.