Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Юлія Зеленська — СТИЛІСТИЧНІ ФІГУРИ ІЗ ПОВТОРОМ У СУЧАСНОМУ ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ

У статті проаналізовано основні стилістичні фігури із повтором у поетичному мовленні кінця ХХ –
початку ХХІ століття. Зокрема простежено специфіку функціонування та стилістичного навантаження
ітеративних (епаналепсис, епанастрофа, ампліфікація тощо) та фонетичних фігур (асонанс, алітерація,
рима, парономазія) у мові творів сучасної української поезії.
Ключові слова: повтор, стилістичні фігури, епаналепсис, ампліфікація, анафора, епіфора, рефрен,
асонанс, алітерація.

Однією з головних умов в естетиці поетичного твору є поняття вмотивованості художнього слова.
Тривалий час в теорії та практиці аналізу літературного твору провідною була концепція зображально-
виражальних засобів, коли певне мовне явище (епітет, метафора, повтор, порівняння та ін.) розглядалось як
щось автономне та самодостатнє. Тим самим ігнорувалися загальні закономірності мистецтва словесної
творчості, органічна особливість якого полягає у зіставленні життя з ідеальним уявленням про нього, що
характеризує всі сфери суспільної свідомості та практичної діяльності людини. В результаті мовна одиниця
стає ще й формою вираження особистісного (ідеального) уявлення про певний об‘єктивний факт та його оцінку,
а слово, крім об‘єктивного загальнонародного значення, набуває певних суб‘єктивних ознак. У цьому розумінні
© Зеленська Ю.Ю., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

180
можна говорити про суб‘єктивно-об‘єктивну природу мистецтва словесної творчості або ж його двоплановість,
яка особливо увиразнюється концепцією функціонально-стилістичного ускладнення мовної одиниці.
Повтор як стилістична фігура нерідко привертає увагу дослідників, зокрема до цієї проблеми у своїх
дослідженнях звертаються В. Домбровський, С. Єрмоленко, Т. Жук, А. Загнітко, Ю. Ковалів, Е. Маліновський,
А. Папіна, Л. Пришляк, А. Сингаївська, А. Ткаченко та ін. І це не випадково, адже саме вживання повтору в
художньому тексті часом може мати настільки сильний стилістичний ефект, що увага читача зосереджується на
основних мотивах, оскільки повтор концентрує в собі головну думку, висловлену автором.
Метою статті постає аналіз стилістичних фігур із повтором у поетичному мовленні кінця ХХ – початку
ХХІ століття, що зумовлює необхідність розв‘язання таких завдань:
1) виявити диференційні ознаки стилістичних фігур із повтором;
2) простежити специфіку функціонування таких одиниць у художньо-поетичному мовленні кінця ХХ –
початку ХХІ століття.
«З огляду на те, що слово є не тільки знаком якогось уявлення, що промовляє до нашого розуму чи уяви,
але через свою звукову форму може діяти на відчуття слуху, як кожен звук або тон, служить повторенням слова
чи низки слів не тільки для підкреслення думки, а й для піднесення звучности, евфонії стилю»
[Домбровський 2008, с. 102]. Різні форми такого повтору є тільки варіаціями однієї основної форми, що постали
внаслідок локалізації повтору в певних місцях речення, вірша або строфи.
Основною, а водночас і первісною формою повтору, на думку В. Домбровського, є епаналепсис
(епаналепса) – iнтонацiйно-звуковий, лексико-композицiйний прийом поетичного мовлення, що ґрунтується на
повтореннi у наступному вiршовому рядку, переважно на його початку, слiв, фраз або їх частин, якими
закінчувався попереднiй рядок [Літературознавча 2007, с. 336]. Такий повтор постає рiзновидом градацiї.
Наступний вiршовий рядок, пiдхоплюючи змiст i звучання попереднього, iнтонацiйно стикується з ним,
зумовлює формування вiдповiдної ритмо-iнтонацiйної експресiї, як, наприклад, у поезії Валентини Коваленко
«предтечо ліс втужавів…»: Й лечу / лечу / лечу собі / лечу й / тим летом / літавичим / розпалахкую совниці
воскостанної / свічу й шипшину / що / мережиться жар-птахою…
Повторення певного слова або фрази з кінця одного рядка на початку наступного у поетичному тексті
називається епанастрофою (підхопленням) [Домбровський 2008, с. 104]. Такі повтори служать об‘єднувальними
віршовими елементами, що, ніби ланки ланцюга, в‘яжуть в одну цілість окремі думки ліричного твору: Себто у
другій половині двадцятого століття / коли вирубали праліси // А коли вирубали праліси / тоді зафарбували
велике серце Спасителя на іконах Пресвятого Серця // (Василь Герасим‘юк «Поет у повітрі»).
Зупинимося на аналізі ампліфікації як особливої мовно-стилістичної фігури, властивої ідіостилю поетів
кінця ХХ – початку ХХІ століття. Ампліфікація – стилістичний прийом в художній літературі для підсилення
характеристики, доповнення і збагачення думки за допомогою нагромадження однорідних мовних засобів –
синонімів, епітетів, порівнянь, антонімічних протиставлень тощо [Літературознавча 2007, с. 60]: Не тільки
ілюзій / реалій нема // Стільці Іонеско // Дванадцять / здається // Листочком зеленим осіння зима над літнім
століттям тріщить і сміється // (Тарас Федюк «Не тільки ілюзій – реалій нема…); пірнаєш за скло / сходами
усе вище / спогадами усе нижче / ліворуч праворуч обіруч (Віхта Сад «пірнаєш за скло»).
Далі розглянемо вияв та специфіку мовно-естетичного наповнення анафори в поетиці творів сучасних
митців. Анафора – єдинопочаток; одна з риторичних фігур; уживаний на початку віршових рядків звуковий,
лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частин синтаксичних, строфічних структур
[Домбровський 2008, с. 106]. Як стилістичний прийом градації анафора подекуди близька до анаколуфа: Я тебе
не навмисно зрадив // Я тебе на руках носив // Розумію / немає ради // Співчуваю / немає сил // (Олексій
Ганзенко «Прощавай, моя горда, єдина»); Знаю точно відтепер / Хто любив / той і не вмер // Знаю / з вами цим
ділюся // Вірю і не помилюся… (Лариса Зіганшина «Вічно треба жити!»).
Особливу увагу слід відвести специфіці функціонування епіфори в мовній тканині творів поетів кінця
ХХ – початку ХХІ століття. Епіфора – стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів,
звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах, фраз – у прозі
чи драмі [Домбровський 2008, с. 106]. Вживається задля увиразнення художнього мовлення: Виживе без корови
і кози / але не без коня // А коли я сідаю на коня / я скачу верхами Чорногори // (Василь Герасим‘юк «Поет у
повітрі»).
Досить частотним у творах сучасних поетів є рефрен, або приспів – повторення групи слів, рядка або
кількох віршових рядків у строфах, що надає мові поетичних творів естетичної завершеності, викінченої
обрамленості [Домбровський 2008, с. 109]. Рефрен часто являє собою таку фразу, в якій висловлена основна або
провідна думка твору, як, наприклад, у поезії Лариси Зіганшиної «Баба Оришка»: Бабусю моя Оришко / бабусю
моя вишенько / дай мені стиглих ягідок // Та чи я б їх / онучку / ховала / налетіли шпаки / поклювали // Ой
шпаки / ой роки / ой чорнесенькі // Бабусю моя Оришко / бабусю моя вишенько / дай листочок тоді зелений // Ой
проходили якось тут маляри / Торгували мальованим маком і мальвами / Вони ж кожен листочок мені
пожовтили // Бабусю моя Оришко / бабусю моя вишенько / але дай мені жовтий у спомин // Лиш на хвильку
спізнився / хлопчику / віддала на гніздечко горобчику // Бабусю ж моя Оришенько / що в тобі полишилось від
вишеньки // Лиш на нігтику міточка / ген остілечки / оце ти / що із ягоди кісточка / та сухесенькі гілочки. Розділ VІ. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

181
Доречним буде надалі проаналізувати таку композиційну стилістичну фігуру, як цикл, тобто повтор
початкового слова або фрази в кінці того самого речення, вірша, строфи або цілого твору, через що певна думка
або низка думок, що творять логічну цілість, отримує своєріде заокруглення; звідси й назва цієї фігури
[Домбровський 2008, с. 107]: Застели моє ліжко / я маю сюди повернутись / після шурхлого одноманіття
чисельних доріг / (18 рядків) Застели моє ліжко / я маю навчитись вертатись / я повинен забути бажання
топтати асфальт // (Хома Данилець «Застели моє ліжко – я маю сюди повернутись…»).
Проаналізувавши ітеративні стилістичні фігури, що постають найбільш уживаними в сучасному
поетичному мовленні, звернемо увагу на функціонування фонетичних фігур, з-поміж яких найхарактернішими
виявляються алітерація, асонанс, рима, парономазія.
Асонанс – рiзновид звукопису, концентроване повторення голосних звукiв у сумiжних чи близько
розташованих словах, переважно у вiршовому рядку чи строфi, який витворює ефект милозвуччя, що набуває
iнодi особливого значення у поєднанні з алiтерацiями [Літературознавча 2007, с. 101]. Асонанс як засiб
фоностилiстики взаємодiє iз системою ритмомелодики певної фрази або мовного перiоду: Мови данина // Дивом
Нотую у тон / О / соло гожо-голосо / Е / Лель / леле // А / Вада / гадав /// У / гуд у дугу / И / бурану наруби / I /
лети, Боже, меж обителi // Нотi тут i тон // У нурт / струну Мови / де дивом / I леза на зелi // (Анатолій
Мойсієнко «Мови данина… Дивом…»).
Не менш уживаною в сучасному поетичному мовленні постає алітерація (повторення приголосного
звука у двох або більше словах у художньому творі задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для
емоційного поглиблення його смислового зв‘язку) [Літературознавча 2007, с. 53]: Гамір // і маг Ухука макуху //
Акин войовника Вимив Алмази сенсу // гусне сиза мла // (Анатолій Мойсієнко «Гамір… і маг…»); Подорожує
снами / Не з нами / Тіло нірвани / Із рваної рани / Ранок стікає / Стікс до краю / Себе виливає / У вільний
простір / Це просто постріл / Стрілками часу / У біомасу / Сум чи втіха / Тихо / Маестро джазу / Зараз
заграє / Музику зграї // (Марина Соколян «Подорожує снами не з нами…»).
Рима витворилася з асонації, переміщеної в останній склад вірша, який через природне пониження
голосу виявлявся менш помітний і тому мав бути відзначений окремим евфонічним способом
[Домбровський 2008, с. 116]: Знов вода переломилась / Навпіл вдосвіта / не спиться // І до неї прихилилась /
Річка м’яко / що їй сниться // (Тетяна Дорош-Мішеніна «Білим снігом зайнялися…»).
Досить цікавою фонетичною фігурою щодо стилістичного навантаження постає парономазія – повтор
окремих ідентичних або подібних за звучанням складів так, що ці слова звуково уподібнюються одне до
іншого, відрізняючись значенням [Домбровський 2008, с. 120]. Цікаво, що в поетичних творах Валентини
Коваленко повтор окремого складу впродовж цілого твору подано із виділенням цього фонетичного відрізку
шрифтом, так, наприклад, зустрічаємо склад -ра-, виділений червоним кольором у поезіях «Тону в осоння
рапсяне», «Украв мене у степ», «Цей дикий сад», «Розтіки твоїх пальців», «В стременах злив твоїх», «На дні
трави», що містяться в поетичній збірці «Перелесниця»: УкРав мене у степ / у зливу тРав / у шалину цілунків //
Так шалено зійшло тоді твоє жаскливе Ра у мене // (Валентина Коваленко «Украв мене у степ»).
Отже, у поетичному мовленні, окрім експресивної та прагматичної функцій, повтор створює певний
римомелодійний та інтонаційний контур тексту, тобто виконує естетичну й емоційну функції, що є важливими
для автора твору. Варто відзначити, що одним із головних аспектів організації тексту постає власне-
семантичний критерій, що спирається на вербальний, на вибір переваги слів і своєрідність їхнього
взаєморозташування. Повтор як ознака поетичного тексту створює враження емоційного нагнітання, ліричного
згущення переживання. Увага до цієї стилістичної фігури в художніх творах останнім часом не тільки не
слабшає, але й зростає, що пояснюється посиленням інтересу до вивчення майстерності письменника, до вияву
його індивідуального стилю, а також широким спектром функціонування стилістичних фігур із повтором у
сучасному поетичному мовленні.
Пропонована стаття може слугувати матеріалом для встановлення функційних, стилістичних типів
повтору в сучасному поетичному мовленні, а також у перспективі постати джерелом для укладання типології
повтору в художньому мовленні.

Література
Домбровський 2008: Домбровський В. Українська стилістика і ритміка. Українська поетика. – Дрогобич:
Відродження, 2008. – 448 с.
Дудик 2005: Дудик П.С. Стилістика української мови. – К.: ВЦ «Академія», 2005. – 368 с.
Єрмоленко 1999: Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: Стилістика та культура мови. – К.:
Довіра, 1999. – 431 с.
Загнітко 2006: Загнітко А.П. Лінгвістика тексту: Теорія і практикум. Науково-навчальний посібник. –
Донецьк: ДонНУ, 2006. – 289 с.
Літературознавча 2007: Літературознавча енциклопедія. – У 2 т. – Т. 1 / Авт.-уклад. Ю.І. Ковалів. – К.:
ВЦ «Академія», 2007. – 608 с.
Лингвистический 2002: Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред. В.Н. Ярцевой. – 2-е
изд. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2002. – 780 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

182
Мацько 2003: Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. – К.: Вища шк.,
2003. – 462 с.
Потебня 1990: Потебня А.А. Теоретическая поэтика. – М.: Высшая шк., 1990. – 320 с.
Пришляк 1999: Пришляк Л.Б. Функціонування синтаксичних конструкцій з повтором у поетичному
мовленні Ліни Костенко // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць / Загнітко А.П. (наук. ред.) та ін. – Вип. 5. –
Донецьк, 1999. – С. 162-164.
Селіванова 2006: Селіванова О. Сучасна лінгвістика: Термінологічна енциклопедія. – Полтава:
Довкілля. – К., 2006. – 716 с.
Теорія 2005: Теорія літератури: Підручник / За ред. О. Галича. – 2-ге вид. – К.: Либідь, 2005. – 488 с.
Ткаченко 2003: Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства): Підручник для студентів
гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: ВПЦ «Київський
університет», 2003. – 448 с.

In the article the basic stylistic figures with repetition in the poetry of the end of the 20th – beginning of the 21st
centuries are analysed. The specific of functioning and stylistic yield of frequentative (epanalepsis, epanastrofa,
amplification and the others like that) and phonetic figures (assonance, alliteration, rhyme, annomination) is in
particular traced in the modern Ukrainian poetry.
Keywords: repetition, stylistic figures, epanalepsis, amplification, anaphora, epiphora, refrain, assonance,
alliteration.
Надійшла до редакції 31 березня 2009 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.