Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Альбіна Ковтун — МОДИФІКАЦІЯ СЕМАНТИКИ НАЙМЕНУВАНЬ БОГОСЛУЖБОВИХ РЕАЛІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ ХХ СТ.

Автор продовжує цикл публікацій про функціонування релігійно-християнських лексем в українському
художньому мовленні ХХ ст. У цій статті розглянуто процес збагачення внутрішньої лексико-семантичної
організації групи найменувань богослужбових реалій традиційними та інноваційними для сакральних понять
значеннями.
Ключові слова: лексема, сема, семна актуалізація, семне ядро, периферія значення.

Перспективним з погляду сучасної лінгвістики є дослідження функціональних аспектів мовних явищ,
розкриття семантико-стилістичного і комунікативно-прагматичного потенціалів мовних одиниць, виявлення
особливостей національно-мовної картини світу чи її окремих фрагментів. Тільки багаторівневий аналіз слова
(з урахуванням узуально-системних, комунікативних, аксіологічних чинників та ін.) дає підстави збагнути
принципи його внутрішньої організації, причини збереження ознак стабільності й цілісності чи механізм
еволюції його семантичного наповнення. Важливою є увага до значущості в духовному житті народу тих
фрагментів дійсності, які об‘єктивовані в лексемах. О.Кубрякова [2004: 388], розвиваючи думку В.Гумбольдта
про зв‘язок мови й духовного розвитку людини, з-поміж провідних чинників „ментального лексикону‖ як
сукупності „слів чи концептів, репрезентованих свідомістю‖, доречно, на наш погляд, першим виокремлює
екстралінгвальний − відображення у слові „рис історії‖. Цілком закономірно, що у ХХ ст. − в епоху активної
боротьби з „релігійними упередженнями‖ – пласт лексики на позначення релігії та церкви називали
„пережиточним‖. Державна політика перешкоджання розвитку релігійної сфери фактично призупинила
функціонування означеної групи лексики як термінологічної, що не завадило інтенсивному проникненню її в
українську художню літературу того періоду, оскільки для нашого народу „сфера релігійних понять‖ завжди
була „джерелом метафоричних інновацій‖ [Тараненко 1980: 8]. Хоча досліджень задекларованої теми є чимало
(В. Німчук, С. Богдан, М.Скаб, Л. Струганець, Н. Пуряєва, Н. Піддубна, Т. Берест, Ю. Браїлко та ін.), однак
відомостей про співвідношення (взаємозв‘язок і взаємовплив) назв богослужбових реалій з художнім текстом
поки що мало. Зокрема, Н.Пуряєва, вивчаючи взаємодію загальновживаної та церковно-термінологічної
лексики у сфері спеціальної комунікації, вказує, що одним з виявів такого зв‘язку є детермінологічні процеси
церковно-обрядової лексики: „Детермінологізацію церковно-обрядових термінів (зокрема назв богослужбових
предметів) зрідка супроводжувала поява відтермінологічного загальновживаного значення… Загалом же, вихід
церковно-обрядових термінів поза межі спеціального використання у загальнолітературне мовлення відбувався
без зміни їхньої семантики‖ [Пуряєва 2001: 11]. Припускаємо, що пов‘язані глибинними мотиваційними
зв‘язками із зображуваними подіями, різноманітними ситуаціями назви богослужбових реалій у художньому
мовленні утворюють ієрархію смислоутворень різної значущості. Тому завданням нашого дослідження є
вивчення лексико-семантичних та стилістичних процесів в українських лексемах – найменуваннях
богослужбових реалій як елементах структурно-семантичної організації художнього прозового тексту ХХ ст.
Прямі денотативні значення назв богослужбових реалій, що входять до складу лексико-семантичного
ядра християнської лексики, незважаючи на тривале нав‘язування державою атеїстичної ідеології у минулому
столітті, функціонують в українській художній літературі минулого століття не як матеріальні архаїзми, або
історизми. Це, перш за все, назви предметів, до яких мовець виявляє своє шанобливе ставлення, наприклад,
образ або ікона − ‗сенс життя‗, ‗святиня‗, ‗благословення‗, ‗мир‗, ‗любов‗, ‗предмет поклоніння‗, ‗предмет
шанування‗, ‗предмет присягання‗, ‗оберіг‗ та ін.: На старість побачила: знечещено їхню хату, хату-святиню,
де ікона споконвіку осяювала хліб на столі (В. Барка); Здається, не образа, а її розстріляв Максим (У. Самчук).
Навіть поза „рідною‖ комунікативною сферою (Божим Словом, богослов‘ям, богослуженням) прямі
актуалізації назв богослужбових реалій зберігають свою традиційно-позитивну естетику: Пахло ладаном,
свіжим хлібом, супокій і затишок огортали того, хто переступив поріг (Ю. Мушкетик); …коли проходив повз
диякона, руку з кадилом відставляв далеко, щоб не куріло святим димом на немилого йому диякона
(Ю. Мушкетик); …взяв кропило-снопик пахучого зілля… (Р. Федорів).
© Ковтун А.А., 2009 Розділ VІ. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

187
Семантику ключових слів можуть наповнювати й текстуально-синонімічні одиниці з яскраво вираженою
внутрішньою формою, наприклад, свячена вода → святиня, ладан → живиця, які допомагають письменникам
передавати власне світобачення чи посилювати оцінку духовного світу їхніх літературних героїв: Піди і
покропи святинею праліс (Р.Федорів); …запах живиці з кадила не може перебити медвяного духу його
цигарки (В. Міняйло).
Досить близькі між собою два значення полісемічної лексеми корогва – світське й церковне: ―Корогва.
1. заст. Прапор, стяг, знамено… 3. церк. Прикріплене до довгого держака полотнище (чи бляха) з зображенням
Христа або інших святих, яке несуть під час ходу‖ [СУМ 1973, ІV: 295]). В одному із текстуальних сегментів
автор, відображаючи урочисто-зворушливу атмосферу революційних подій початку ХХ ст., варіює синонімічні
лексеми корогва і прапор: Щось урочисте було в трепеті корогви, в тихому сумі осіннього сонця, в тривожних
ясних обличчях… З-за вугла виплив другий потік і перерізав дорогу. Там теж червоний прапор був попереду.
Прокіп високо підняв свою корогву… (М. Коцюбинський). Припускаємо вплив колориту особливої урочистості,
„високої‖ експресії „церковного‖ значення, пов‘язаного з Божим знаменням, на „світське‖ значення лексеми
корогва ‗прапор‗. Саме таке стилістичне прочитання лексичної одиниці корогва підтверджує і її здатність
творити яскраві, піднесені метафори, як, наприклад, у М. Стельмаха: Ось річка, що має чотири броди, ось і
принишкле село з корогвами тополь…; Перед нею, мов зелена короговка, стояла молода тополя й тримала в
собі обрис осіннього сонця, де образи корогва і короговка добре зберігають у своїй „конототивній пам‘яті‖ –
динамічному складнику значення – традиційно-позитивне експресивно-стилістичне забарвлення, а із ознак
предметно-логічного змісту архісемну ознаку ‗призначення‗ втрачено, натомість актуалізовано окремі
диференційно-периферійні характеристики: ‗висота‗ (полотнище прикріплене до довгого держака), ‗неспокій‗
(зміна в повітряному просторі) тощо. Інший текстуальний сегмент із твору цього ж автора: Обабіч липового
шляху, як і колись, з пагорба на пагорб підіймалися корогви молодого жита, де актуалізовано значно багатший
спектр семантичних характеристик метафоризованих лексем корогва і хлібний лан, уточнених багатьма
конкретизаторами: ‗колір‗ (‗золотавий‗ − колір жита, пшениці, вівса та інших злакових; поширене забарвлення
церковних корогов); ‗форма‗ (‗складкоподібність‗ − здаля пагорби схожі на згини тканини корогви під вітром);
‗стан‗ (‗неспокійний‗ − зріюче жито пнеться вверх; полотнище корогви змінює свій зовнішній вигляд за
повітряними потоками), ‗рівень зорового сприйняття‗ (‗високий‗ − житнє поле розміщене на пагорбах;
полотнище корогви кріпляться до довгого держака) і т.ін.
Подібне явище часткової актуалізації узуальних сем характеризує низку прикладів переносних значень
інших лексем означеної групи. Так, структура релігійно-християнської лексеми паникадило в текстуальному
сегменті Каштани, наче великі паникадила, парадно розставлені на вулиці, встромлені в чорну, зволожену
травневим дощем землю (І. Багряний) зазнала низки семантичних зрушень: розщеплення диференційної семи
‗церковний пристрій для свічок‗ → модифікація розщепленої семи ‗пристрій‗ → ‗„підставка‖ для квіток‗
(квітучий каштан) + конкретизація варіації периферійних сем: ‗урочистість‗, ‗ошатність‗, ‗пишність‗,
‗святковість‗, ‗краса‗, ‗чимала кількість (про квіти-свічки)‗. Нахиливсь, але зірвав скромну квіточку чебрика-
материнки. Притулив до уст. „І пахне ж! Яко кадило перед тобою, Господи!..” (Н. Королева) – розщеплення
семи ‗церковний металевий посуд‗ з наступною модифікацією: ‗посуд‗→ ‗містилище‗ (квітка) + конкретизація
варіації диференційно-периферійних сем ‗специфічний запах‗ + ‗зцілювальна сила‗ + ‗оберіг‗ + ‗форма‗.
Збільшення яскравості деяких диференційних чи периферійних (імпліцитних, ймовірних, невиразних чи
ін.) сем на тлі утрати окремих ядерних є специфічною ознакою метафоризованих актуалізацій богослужбових
найменувань і особливо тих, що входять до порівняльних конструкцій (останніх у художньому мовленні ХХ ст.
більше). Наприклад, лексеми ікона та образ стають об‘єктами порівнянь у порівняльних конструкціях для таких
суб‘єктів:
обличчя жінки (‗краса‗1, ‗досконалість‗, ‗таїнство‗): Обличчя в неї гарне, з тонкими рисами, немов
старовинна, хорошого письма ікона (М. Стельмах);
хлопець (‗краса‗, ‗об‘єкт пильної уваги‗): А їй-богу, гарний парубок!.. І втупився на тебе, як на образ
(В. Міняйло);
людина (‗об‘єкт поклоніння‗):“Що ти, батюшко, колінкуєш переді мною, наче перед іконою, образом
Божим? Я − тільки людина (В. Дрозд);
портрет Шевченка (‗об‘єкт шанування‗): Чиста, затишна, маленька хатина… з маленьким
портретом Шевченка, що висів біля покуття, мовби образок, під королівськими рушниками… (І. Багряний);
дзеркало (‗дорогоцінність‗, ‗об‘єкт пильної уваги‗): Лице його розтягала блаженна посмішка, а в руках
він тримав, як ікону, Руденкове люстро (І. Багряний);
місяць (‗вічність‗, ‗спокій‗, ‗незмінність‗): Ночами мідяний місяць, як і всі роки, як і завжди, спокійно
висів, немов образ, над садами та гаями (У. Самчук).

1
Спільні семи для об‘єкта і суб‘єкта порівняння.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

188
Детермінологічні процеси у християнсько-релігійній лексиці характеризує й вербальна ампліфікація
актуалізованої семи (сем). Наприклад, у контексті Думаєш, фашисти принесуть ладан і смирну. Болячку і
погибель принесуть вам, усім холуям і запроданцям (М. Стельмах) семантичні структури лексем ладан і смирна,
які після розщеплення архісемного ядра, пов‘язаного з церковно-обрядовою сферою використання,
актуалізують периферійні семи ‗мир‗ і ‗спокій‗, підтримані контекстуальними антонімами болячка і смерть.
Посилення всього семантичного ядра (цілого „пучка‖ елементів, які не є дифузними, а приховані у
глибині семантики [Скляревская 2002: 92]) замість окремих сем у переносних актуалізаціях, за нашими
припущеннями, відбувається за умови символотворення (через уособлення, синекдоху, метонімію, метафору
[див. Лесин 1985: 200]). Так, з-поміж найменувань богослужбових реалій символом ‗християнської віри‗
українці вважають хрест, образ, ладан: Прийде час, я кину клич, я поведу вас вперед – з мечем в руці і хрестом
на серці. Всемогутній бог допоможе нам (О. Гончар); … замість святого образа стоїть сумнів перед моїми
очима (У. Самчук); Стривай! Он ховається за спинами бранок пишногубе створіння, вилите з меду та з
їхнього проклятущого ладану … (В. Яворівський) та ін. Принцип так званої оптимізації мови, коли щоразу
мовець „не винаходить нові знаки, а використовує ті, що вже існують, пристосовуючи (модифікуючи) їх для
виконання нових функцій мови‖ [Гудмен 1990: 199], – справді неоціненне надбання людства.
Головною специфічною ознакою функціонування найменувань богослужбових реалій, які завжди
належали до „високого‖ предметного ряду Иванова 1977: 14 , у художній прозі періоду атеїстичної деформації
релігійної свідомості українців (подекуди й постатеїстичної) є нетрадиційне увиразнення окремих структурних
ознак предметно-логічного змісту і використання їх у негативній експресивно-стилістичній тональності. Так, у
романі У.Самчука „Марія‖ літературний герой зухвало й безжалісно здійснює розправу з найдорожчою
святинею своєї матері − образом, що є її ‗сенсом життя‗, ‗макросвітом‗, ‗символом християнської віри‗; для
нього ж ікона – це ‗фетиш‗, ‗старий світ‗, ‗об‘єкт насмішки‗, ‗перешкода кар‘єрного зросту‗ тощо. Герой
замість „рідних‖ для українців (донедавна і для нього самого) назв образ чи ікона обирає ідол: − Ну что ж,
мать? Чево таращіш глаза? Ідола твоєво разстрєлял? − і додав мерзотну лайку.
Для окремих персонажів радянської прози ікона чи хрестик – це тільки ‗коштовна річ (якщо виготовлена
з дорогого матеріалу)‗ (Бач, аж до хвороби вихолоджено, потім знято з них золоті святиньки: хрестики та
іконочки, а дано шматки їжі і ними добито (В. Барка)); ‗модна річ‗ (Ікони? Це тепер модно. Навіть модніше
за абстракції (П. Загребельний)); ‗звичайний предмет‗ (Людина живе, збирає річ до речі, − ікони і кожухи,
лави і столи, рушники й келихи, а тоді залишає все, і виявляється, що воно триваліше за саму людину
(Ю. Мушкетик)); ‗знаряддя залякування‗ (Кажуть, як батіг загубить, то хрестом божим нагрудним коняку
поганяє, як налигачем (Гр. Тютюнник)); ‗непотріб‗ (Навіщо в нас на покуті оті замурзані дошки? Вони ж,
мовляв, уже й не ікона, а якась облуплена, закурена гонта… (О. Копиленко); Віддерши ризку, кинув на вагу, а
саму іконку швиргнув бабусі − так недбало, як цілковито зайву для нього річ (В. Барка)) тощо.
Лексикографічні джерела вказують на один із синонімів лексем ікона / образ − богомаз як особливий вид
ікони, намальованої малярем-іконописцем СУМ 1970, І: 209 , „ремісничої роботи‖ ССУМ 2001, І: с. 641 .
Однак у контексті, наприклад, У.Самчука очевидними є нагнітання експресії та вияв негативної оцінки у
лексемі богомаз, незважаючи на те, що словники не фіксують конотативного компонента: хоча образи у хаті
Корнія та Марії (роман „Марія‖) справді були ручної роботи („дутий київський образ‖), та ніхто у творі
богомазами їх ні разу не називає. Тільки для мовлення їхнього сина Максима письменник з-поміж
синонімічного ряду ікона, образ, боги, богомаз обирає варіант богомаз: − Знаєш що, старик! Вот бачу у тебе
богомази вісять… Чи не варто їх послати у п’єску?… Знахабнілий Максим використовує це слово, швидше, для
вияву глумливого ставлення до релігії, що є сенсом життя його батьків. Як відомо, богомазом здавна називали
ще й іконописця [СУМ 1970, І: 209 , проте і це значення набуло негативного забарвлення. Герой І.Багряного,
щоб не образити творця ікон, „обминає‖ слово богомаз: − То ви що… − він хотів сказати „і богомаз?”, але не
сказав цього слова, а сказав після павзи інше: − „й богів малюєте‖. Припускаємо, що виникнення такої
конотації відбулося під впливом похідного нерелігійного значення лексеми богомаз – „2. Плохой живописецъ,
маляръ‖ [СУМ Б. Грінченка 1996, І: 79 , очевидно, підтриманого дієсловом мазати („2. розм. Те саме, що
бруднити. 3. зневажл. Невміло, погано малювати‖ СУМ 1973, ІV: с. 595 ): наявність негативних сем ‗поганий‗,
‗нестаранний‗, ‗неумілий‗ у значенні лексеми мазати та семи ‗невміло виконана робота‗ лексеми богомаз і
спричинили в період так званої ідеологічної переорієнтації суспільства появу конотативного значення слова
богомаз. Тому навряд чи лексему богомаз можна залишати у словниках без відповідних поміток.
Актуальними нетрадиційними актуалізаціями для літератури ХХ ст. є і переносні найменувань
богослужбових реалій, основа творення яких, як і для переносних традиційних, – трансформація розщеплених
архісем. Один із прикладів такої видозміни: Коли їм (росіянам − А.К.) забрали одні ікони, вони знайшли собі
інші… (О. Забужко) – ‗християнський символ‗ → ‗символ‗ → ‗ідея‗ → ‗ідеологія‗ + негативно-оказіональна
сема ‗тимчасовість‗.
Частково актуалізовану архісемну ознаку ‗потужне джерело тепла і світла‗ лексеми сонце, а саме
‗джерело світла‗ переносять на релігійну лексему панікадило: Він бачить, як сонце обернулося в паникадило в
чорному, сажному зеніті й присвічує богові руїни, які той вергає з чадного неба … тисячі тонн гарячого Розділ VІ. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

189
металу… (І. Багряний.). У цьому текстуальному фрагменті позитивна узуальна ознака ‗джерело світла‗ лексеми
панікадило, видозмінюючись, втрачає системний характер: ‗джерело світла‗ → ‗слабке джерело світла‗ →
‗малокорисне джерело світла‗ → ‗шкідливе джерело світла‗ (зеніт – чорний, сажний; небо – чадне; провокує
руйнуванню; замість того, щоб освітлювати, – лише присвічує тощо). Отже, структура лексеми панікадило
містить оказіонально-негативну оцінку.
Несподіваний інтерпретаційний ракурс має лексема хоругва у одному із текстуальних фрагментів: … всі
решта йшли з тими портретами (Сталіна. − А.К.), що їх неслося, як хоругви супроти сил нечистих
(У. Самчук). Спільна сема ‗призначення захищати‗ актуалізована для побудови містка між образом і поняттям
(хоругва і портрет Сталіна) на основі зближення заперечення звичного [Зеленько 2002: 38].
Лексема кадило давно стала джерелом творення багатьох частовживаних фразеологізмів, наприклад:
роздмухувати (роздувати) кадило − „1. Створювати навколо чогось галас, розмови, балачки. 2. Розширювати
яке-небудь починання‖ [ФСУМ 1999, ІІ: 748]; не поможе ні кропило, ні кадило − „Уживається для вираження
повного заперечення змісту слова допомагати; зовсім не (допомагати)‖ (синонім до фразеологізму „як (мов,
ніби і т. ін.) мертвому (умерлому) кадило‖ [ФСУМ 1999, І: 360] і т. ін.: … і вже не поможе отим підбрехачам
ні кропило, ні кадило (Є. Гуцало). Однак у художніх текстах ХХ ст. функціонує низка відсутніх у словниках
словосполучень з лексемою кадило / кадильниця, які також вважаємо стійкими. Серед помічених нами такі:
взяти кадило до рук − „стати священиком‖ (Мій крок, каже, вимушений, це через вас, каже мене тягне
кадило взяти до рук, або бути в гурті тих, що по міських бульварах іржуть по-конячому (О. Гончар);
махати кадилом – „бути священиком‖ (Але там хлопа вчили не кадилом махати й не тільки
вівці пасти… − і урвав мову (І. Багряний);
стерегти вогонь в кадилах − „служити священиком; підтримувати життєдіяльність церкви‖ (А яка
користь від тих, що стережуть вогонь в кадилах, яка слава від них рідному краєві? (Р. Федорів);
вимахувати при потребі кадильницею − „вести улесливо-користолюбні розмови‖ (− Що не сказати, а
велося тут і про честь Підменчульського − кадильницею при требі вимахав, а якогось книша, бодай пончика,
пампушки не скуштував (І. Чендей).
Фразеологізми з лексемою кадило здебільшого дають негативну оцінку поведінки людей, на відміну від
тих словосполучень, які за формальним складом компонентів точно дублюють склад фразеологізмів з
означеною лексемою, зберігаючи при цьому абсолютно вільні граматичні зв‘язки, порівн.: − Прислужував він
справою: …носив ставники, тримав на вечірнях єлей і краще за нього ніхто не вмів роздмухувати кадило
(Б. Антоненко-Давидович); – Новий цех організовуватиму… Спершу це не цех буде, а так – невеличка
установка. А там подивимось. Проте мені вже видно: таке кадило роздмухаємо… (Ю. Шовкопляс).
Іронізація – продуктивний спосіб функціонування назв богослужбових реалій в літературі ХХ ст. Для
порівняння: одним героям запах хвойного соку нагадує приємний аромат ладану і вони називають його
живицею, збагачуючи при цьому системне значення лексеми ладан (Червонясте, по-осінньому линяве його
проміння навскіс лежить поміж соснами… точить з подряпин та надчухрів густу жовтогарячу живицю, і від
неї в бору пахне ладаном (Гр. Тютюнник)), інші іронічно замінюють ладан французьким словом парфуми,
нейтралізуючи сакрально-значеннєві ознаки цієї церковно-обрядової назви: Та барахло яке ж прекрасне − ряси,
свічки, паникадила, парфуми, й ціле барило горілки (О. Копиленко). Обидва використання функціонують
завдяки актуалізації спільної семантичної ознаки – ‗запах‗, однак уточнюють її абсолютно по-різному:
‗приємний‗ і ‗неприємний‗. Негативна ознака ‗неприємний запах‗ контекстуально підтримана додатковими
художніми засобами: ейфорія літературного героя, який серед церковного реманенту натрапив на ціле барило
горілки, спричинює називання церковних предметів прекрасним барахлом (а не просто барахлом), ладан –
парфумами.
Трансформуючи позитивну сему ‗життєдайність‗ у негативну − ‗гидота‗, О. Копиленко стикає дві
стилістично несумісні одиниці свята вода й помиї (спільна ознака − ‗рідина‗): Святи його, братва, святою
водою!− гукнув Македон, регочучи, і раптом надів на голову цеберку з помиями. Таке енантіосемічне явище
вважаємо спробою письменника збагатити свій твір експресією, дати якнайповнішу оцінку вчинків та рівня
„вихованості― літературного героя. Так само характеризуємо й авторський прийом епатування читача
„осучасненими‖ формами божби і залученням сакральних лексем до контекстів зі стилістично невідповідним
оточенням: – Та не бреши!.. – Хрест на церкві, комин на хаті, що я… (У. Самчук); …він носився з своїми
іконами як дурень з ступою (П. Загребельний).
Отже, український художній дискурс ХХ ст. засвідчив вихід найменувань богослужбових реалій за межі
традиційної моделі сполучуваності, що спонукало до збагачення їх внутрішньої лексико-семантичної
організації як звичного аксіологічного плану, так й інноваційного.

Література
Гудмен 1990: Гудмен Н. Метафора − работа по совместительству // Теория метафоры. − М.,1990. −
С. 194-200. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

190
Зеленько 2002: Зеленько А.С. Проблеми семасіології (від класичної описової через когнітивну до
семасіології лінгвістичного детермінізму): Монографія. − Луганськ: Альма-матер, 2002. − 210 с.
Иванова 1977: Иванова Н.Н. Высокая и поэтическая лексика // Языковые процессы современной русской
художественной литературы: Поэзия. М.: Наука, 1977. 177 с.
Кубрякова 2004: Кубрякова Е.С. Язык и знание: На пути получения знаний о языке: Части речи с
когнитивной точки зрения: Роль языка в познании мира. – М.: Языки славянской культуры, 2004. – 560 с.
Лесин 1985: Лесин В.М. Літературознавчі терміни. − К.: Рад.шк., 1985. − 252 с.
Пуряєва 2001: Пуряєва Н.В. Формування української церковно-обрядової термінології (назви
богослужбових предметів): Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Інститут української мови НАН
України. – К., 2001. – 20 с.
Скляревская 2002: Скляревская Г.Н. Метафора „свернутое сравнение‖? // Проблемы семантического
анализа лексики: Тез. докл. междунар. конф. М.: Русские словари, 2002. С. 90-93.
СУМ Б.Грінченка 1996: Словарь української мови: У 4-х т. / Зібр. ред. журн. ―Киевская старина‖; Упоряд., з
дод. власного матеріалу, Б.Грінченко. − Репринтне вид. − К.: Лексикон, 1996.
ССУМ 2001: Словник синонімів української мови: У 2-х т. / А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук
та ін. К.: Наук. думка, 2001.
СУМ 1970-1980: Словник української мови : В 11-ти томах. К.: Наук. думка, 1970 1980.
Тараненко 1980: Тараненко О.О. Полісемічний паралелізм і явище семантичної аналогії. К.: Наук. думка,
1980. 115 с.
ФСУМ 1999: Фразеологічний словник української мови: У 2-х т. – 2-е вид. – Т. 1-2. – К.: Наук. думка,
1999. 980 с.

The author continues to explore how Christian liturgical lexemes function in the 20th century literary discourse.
The present article presents an insight into the enriching of inner lexico-semantic setup of liturgical realia names with
the meaning, both traditional and innovative ones.
Key words: lexeme, seme, seme actualization, seme nuclear, notion periphery.

Надійшла до редакції 10 листопада 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.