Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Наталія Медвідь — ПРАВОСЛАВНО-ХРИСТИЯНСЬКІ ЛІНГВОКУЛЬТУРЕМИ ЯК ЕЛЕМЕНТИ ОБРАЗНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРОЗИ І ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (соціально психологічна проза)

 

(соціально психологічна проза)

У статті здійснено спробу розкрити сутність православно-християнських лінгвокультурем як
елементу образності. Виявлено та проаналізовано лінгвокультуреми в українській соціально-психологічній
прозі І половини ХХ століття.
Ключові слова: релігійна картина світу, православно-християнські лінгвокультуреми, образність,
символ, лінгвокультурологічне поле, інтерпретація.

© Медвідь Н.С., 2009 Розділ VІ. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

195
Проблема образності займає помітне місце у працях Н. Арутюнової1, В. Виноградова2, С. Єрмоленко3,
Б. Ларіна4, Л. Мацько5, О. Потебні6 та інших учених. Дослідження її залишається на сьогодні важливим
завданням лінгвостилістики, у якій образність тлумачиться як «властивість слів, словосполучень передавати не
лише логічну, а й конкретно-чуттєву, емоційно-оцінну інформацію» [Мацько 2003:185].
Образність розглядається і в лінгвокультурології. Науковців цікавить дослідження лінгвокультурем як
елементів образності тексту, яке на сьогодні залишається мало вивченим у мовознавстві. Окремі аспекти
проблеми є предметом розгляду дисертаційного дослідження М. Шевченко, яка аналізує образотворчу функцію
лінгвокультурем, з’ясовує їх участь у формуванні ядра національно-словесних художніх образів [Шевченко
2002]. Мета нашої розвідки – аналіз православно-християнських лінгвокультурем як елементів образності в
українській соціально-психологічній прозі І половини ХХ століття. Поставлена мета передбачає вирішення
таких завдань: з‘ясувати сутність поняття «православно-християнські лінгвокультуреми», виділити образні
слова та словосполучення на позначення православно-християнських лінгвокультурем в українській соціально-
психологічній прозі І половини ХХ століття, описати їх семантику.
У соціально-психологічній прозі І половини ХХ століття українська релігійна мовна картина світу
репрезентує не лише запозичене християнське віровчення, адаптоване до культури українського народу, але й
залишки дохристиянських міфів, які функціонують у наївній картині світу українців. Вона формується одним із
різновидів релігійних лінгвокультурем – християнськими лінгвокультуремами7, що містять знання про
різноманітні християнські конфесії, традиції, обряди тощо; відображають християнські поняття; часто
характеризуються символічно-сакральними значеннями.
Зважаючи на те, що у межах християнських лінгвокультурем виділяється три підгрупи лінгвокультурних
одиниць (православні, католицькі, протестантські), уточнюємо, що українське віровчення концептуалізується у
православно-християнських лінгвокультуремах. Вони є стилістемами конфесійного стилю й у художньому
стилі функціонують як стилістично маркована лексика. Вербалізуючись у мові, християнські лінгвокультуреми
набувають аксіологічності, виступають носіями як лінгвістичної, так і екстралінгвістичної інформації.
Актуалізація християнських лінгвокультурем у соціально-психологічній прозі зумовлена необхідністю
осмислення морально-етичних засад героїв, їхньої психології, духовного світу, цінностей суспільства та
окремої людини крізь призму біблійних образів. Їх рецепція у митців різних часових вимірів представлена по-
різному: відповідно до поглядів на світ та людину у ньому у певну епоху.
У І половині ХХ століття духовний зв‘язок українського народу з релігією був порушений новою
владою, яка проповідувала атеїзм. Тому на терені «червоної України» на біблійні мотиви та образи у мистецтві
було накладено табу, хоча у цей час у Західній Європі спостерігається посилений інтерес до Бога. Ці тенденції
позначились на літературній творчості українських письменників, серед яких лише ті, що перебували в
еміграції, мали можливість для творчого осмислення Біблії у своїх творах. Використовуючи біблійні міфи,
митці прямими чи контрастними паралелями з біблійної міфології акцентують певні ситуації й колізії їх
сьогодення [Литвиненко 2002: 43].
Велику увагу літературній рецепції біблійних образів приділяє Іван Багряний у соціально-психологічній
романістиці («Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою», «Тигролови»). У ній християнські
лінгвокультуреми займають значне ідейно-тематичне спрямування у тексті, допомагають автору дослідити
епоху, що «підлість вивела в чесноту, в зразок, в мораль…» [ІУЛ 1998: 29]. До християнських образів та
символів, які перебувають у безпосередньому зв‘язку з болючими проблемами сучасного суспільства,
звертаються Галина Журба («Зорі світ заповідають»), Улас Самчук («Марія», «Волинь») з метою розкриття
глибини морального і духовного стану героїв.
На дослідження біблійних сюжетів, мотивів, образів у художній літературі не одноразово спрямовували
уваги вчені (В. Антофійчук8, М. Балаклицький9, І. Бетко10, О. Ковальчук11, Т. Литвиненко12, В. Мелешко,

1
Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. – М.: «Языки русской культуры», 1998. – 896 с.
2
Виноградов В.В. О языке художественной прозы. – М.: Наука, 1980. – 360 с.
3
Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. – К.: Наукова думка, 1987. – 249 с.
4
Ларин Б.А. Эстетика слова и язык писателя. – Л.: Художественная литература, 1974. – 285 с.
5
Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л.І.Мацько, О.М.Сидоренко, О.М.Мацько; За
ред. Л.І.Мацько. – К.: Вища шк., 2003. – 462 с.
6
Потебня А.А. Из записок по теории словесности // Потебня А.А. Теоретическая поэтика. – М.: Высшая школа, 1990.
– С. 132-314.
7
Калугина Т.В. Аспекты изучения христианских лингвокультурем // Изучение языка в аспекте проблем
лингвокультурологии. – С.107 – 109 // http: // www.nbuv.gov.ua/Articles/KultNar/knp44/kr
8
Антофійчук В. Трансформація образу Іуди Іскаріота в українській літературі ХХ ст. // Слово і час. – 2001. – № 2. –
С. 53 — 58.
9
Балаклицький М. «Нова релігійність» Івана Багряного. – К.: Смолоскип, 2005. – 169 с.
10Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ – початку ХХ століття (монографічне дослідження). –
Zielona Gora – Kijow, 1999. – 218 с.
11
Ковальчук О. Новітній українець у саду страждань // Дивослово. – 1997. – № 7. – С. 38 — 40 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

196
П. Хропко13, З. Савченко14, Н. Сологуб15, М. Шевчук16, О. Шугай17). Разом з тим мало вивченими у лінгвістиці
залишаються мовні одиниці релігійної культури українського народу, які до того ж мають різноманітну
номінацію: «біблійні слова-символи» (П. Кононенко18), «конфесійна лексика» (Л. Мацько19), «православна
лексика» (Г. Скляровська20) тощо.
В українській мові біблійна лексика та фразеологізми з погляду їх стилістичного забарвлення є
вербальним вираженням православно-християнських лінгвокультурем, які, зберігаючи загальнолюдську
символіку, у тексті доповнюються національними рецепціями та індивідуально-авторськими інтерпретаціями
Біблії. Дефініцію поняття «православно-християнські лінгвокультуреми» визначаємо як: мовні одиниці, які
відображають релігійне життя православних християн у взаємозв‘язку із культурою народу. Окрім теологізмів,
православно-християнські лінгвокультуреми представлені також загальновживаною лексикою з конфесійної
конотацією (гірка чаша) та народними назвами християнських понять (Водохреща).
Межі православно-християнських лінгвокультурем окреслюються класифікаціями (за вербалізаторами,
символікою тощо), запропонованими Т.Калугіною, Л.Мацько, П.Кононенком, Г.Скляревською. Орієнтуючись
на класифікації науковців та мовний матеріал із творів Г.Журби, У.Самчука, І.Багряного, можна виділити такі
групи православно-християнських лінгвокультурем: 1) лінгвокультуреми на позначення божеств, пророків та
святих (Бог, Всевишній, Господь Бог, Саваоф, Месія, Ісус Христос, Божа Мати, Богоматір, Ной, Ірод, Юда,
Мойсей); 2) лінгвокультуреми на позначення календарних церковних свят та постів (Різдво, Великодня ніч,
Великдень, Водохреща, Пилипівка, Маковей, Масляна); 3) лінгвокультуреми на позначення святих місць та
просторових понять (Єрусалим, Голгофа, сад Гетсиманський, пекло, рай, собор, церква, Царство Небесне,
монастир, гора Синай ); 4) лінгвокультуреми на позначення зображень святих та церковних книг (Біблія,
Плащаниця, Апостол, Псалтир, Пересопницьке євангеліє, Божий Закон, святий Михайло, святий Михайло
Чудотворець); 5) лінгвокультуреми на позначення біблійних осіб (мученик, праведник, віруючі, Адам, Авраам,
святий, Христові учні); 6) лінгвокультуреми на позначення предметів релігійного побуту (церква, монастир,
Божий престол, розп‘яття, іконостас, хрест, чаша, вівтар, лампадка, образи, ряси, хоругви, митра, свічка,
дзвіниця, паска); 7) лінгвокультуреми на позначення небесних та церковних ієрархій (архангел, ангел, пророк,
ченці, патріарх, отець, священик, староста, піп); 8) лінгвокультуреми на позначення елементів богослужіння та
обрядодій (панахида, служба, молитва, хрещення, благословення, христосування, молитися, хреститися,
сповідатися, кадити, поставити свічку, причащатися); 9) лінгвокультуреми на позначення цінностей
християнської етики (гріх, віра, потойбічне життя, душа, добро, зло, побожність).
Кожна із виділених груп утворює власне мікрополе, яке входять до складу загального лінгвокультурного
поля «православне християнство» та об‘єднується з іншими мікрополями архісемою «православ‘я». Мовні
одиниці мікрополів виступають в якості мікротекстів (прецедентних текстів-номінацій), у яких поєднуються
різні типи інформації (денотативна, оцінна, культурна тощо).
У художньому тексті лінгвокультуреми в імпліцитній формі містять підтекст з релігійними та
етнокультурними нашаруваннями, який функціонує як «згорнуте знання»21 та потребує декодування. Адже
біблійні оніми та апелятиви є носіями не лише актуалізованої інформації у тексті, але й культурно-історичної,
яка є національно маркованим культурним компонентом структури православно-християнської
лінгвокультурем [Бєльчиков 1988].
Розглянемо складові найбільш чисельних мікрополів, представлених у соціально-психологічній прозі
І.Багряного, Г.Журби, У.Самчука. Мікрополе «божества, пророки та святі» охоплює значний шар
лінгвокультурем, об‘єднаних спільними архісемами «Бог», «пророк», «святий».
Домінантою даного лінгвокультурного поля та української християнської картини світу в цілому є
лінгвокультурема «Ісус Христос», навколо якої інтегруються інші знакові лінгвокультуреми, зокрема у
І.Багряного – «Іуда», «Ірод», «Петро», «Давид», У.Самчука – «Марія», у Г.Журби – «Бог» тощо. В українській

12
Литвиненко Т. «Сад Гетсиманський» Івана Багряного як твір доби неоміфологізму // Українська мова і література
в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – № 5. – С.39-47.
13
Мелешко В., Хропко П. Особливості прочитання роману І.Багряного «Сад Гетсиманський» // Збірник наукових
праць ПДПУ. Серія «філологічні науки». – Полтава, 1999. – Вип. 2 (6). – С.33 — 44.
14
Савченко З. Біблійно-християнські мотиви та образи в романі «Сад Гетсиманський» // Слово і час. – 1996. – № 10. –
С.57-61.
15
Сологуб Н. Біблійні образи в художній творчості І. Багряного // Мовознавство. – 1993. – № 1. – С.43 — 47.
16
Шевчук М. «Вічний» сюжет у національних шатах // Суспільствознавчі науки та відродження нації. – Кн. 1. –
Луцьк, 1997.– С. 117 — 119.
17
Шугай О. Іван Багряний або Через терни Гетсиманського саду. – К.: Рада, 1996. – 480 с.
18
Кононенко П. Рідне слово. – К.: Богдана, 2001. – 303 с.
19
Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л.І.Мацько, О.М.Сидоренко, О.М.Мацько; За ред.
Л.І.Мацько. – К.: Вища шк., 2003. – 462 с.
20
Скляровская Г.Н. Словарь православной культуры. – СПб: Пб. писатель, 2001. – 458 с.
21
Сологуб Н. Біблійні образи в художній творчості І. Багряного // Мовознавство. – 1993. – № 1. – С.43-47 Розділ VІ. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

197
мові лінгвокультурема «Ісус Христос» вербалізується у лексемах «Христос», «Ісус», «Бог», «христосуватися»,
фразеологізмі «Христос воскрес».
У біблійній традиції осмислює лінгвокультурему «Ісуса Христос» Іван Багряний: «Христос. Це Христос.
Це ж Вiн – бiдолашна людина тiлом i Бог душею. Боголюдина!» (І.Багр.1, с.334). Виділяючи дві рівнозначні
семи «людина» та «Бог» у лінгвокультуремі, письменник відображає народне уявлення про Ісуса Христа у
синонімічній лексемі «Боголюдина», яка характеризується емоційним забарвленням на основі антонімічного
поєднання двох протилежних понять: «Бог» і «людина». Започаткована релігія Боголюдиною – Сином Божим і
водночас Сином Людським, який зійшов на Землю і прийняв страждання заради спасіння людства [Жайворонок
2006: 624], отримала назву християнство від імені Христос.
Лінгвокультурема «Христос» перехрещується з лінгвокультуремою «Бог» у семантиці та
характеризується у горизонтальному контексті семами «володар», «вічність»: «- Моїм нареченим — Христос!
Без золота, без самоцвiтiв — володар над володарями!.. — У чому ж сила твойого Бога? — У Його … вічності.»
(У.Cамч., с. 410-411).
Аломорфні значення лінгвокультуреми «Ісус Христос» у контексті містять семами «жертва», «в‘язень
сталінської системи», які перетинаються з ізоморфною моделлю «Ісус Христос-людина», проводячи імпліцитно
паралель між стражданнями Андрія Чумака та муками Ісуса Христа: «Андрій підіймався крутими сходами,
тяжко й помалу ступаючи, немов ішов на Голгофу.» (І.Багр.2, с. 542).
Ізоморфне значення «втікач» лінгвокультуреми «Христос» пов‘язує образ Ісуса Христа з Максимом
Колотом, який відчуває у своїй душі спорідненість з Христом, його долею: «Так нiби то друг намалював її
навмисне для Максима як указiвку чи як потiху, що не тiльки йому доведеться бiгти по землi, бо ж бiгали й
iншi. Чи, може, як iронiю, що от, мовляв, Христос мав куди бiгти, рятуючись утечею, а вiн, Максим, не
матиме?..» (І.Багр.1, с.72), «Гарячковi очi дивилися в ту снiгову закрижанiлу пустелю, а перед очима чомусь
поставав давно забутий, колись бачений образ, поставав чiтко до галюцiнацiї: «Христос у пустелі».. Цей
образ заступив собою весь свiт… Самотнiй Христос у безмежнiй i холоднiй, у мертвiй, кам’янiй пустелi.»
(І.Багр.1, с.246). Відчуття присутності образу Христа у творі посилюється порівняннями: «Андрій мається, як
на розп’ятті.» (І.Багр.2, с. 220).
Символічне значення «милосердя» лінгвокультурема «Христос» набуває у мовному оточенні
словосполучення «простив розкаяного»: «Тут тихий слiдчий навiв приклад навiть з Бiблiї, коли Христос
простив розкаяного розбiйника…» (І.Багр.2, с.494).
Ізоморфні семи «страждання», «мука», «скорбота», «віра», «любов» лінгвокультуреми «Ісус Христос» у
контексті зі словами «молитися», «чаша» (у значенні «доля»), перифразою «основоположник вчення про
братерство й любов» доповнюються конотативним значенням «сила волі»: «Петровський розповiдав про муки
Христа, очевидно, шукаючи в стоїцизмi й безмежнiй вiрi основоположника вчення про братерство й любов
моральної сили для себе. Вiн тихо й скорботно розповiдав про те, як Христос, приречений на розп’яття,
молився про чашу, обливаючись потом вiд скорбi й душевної муки…» (І.Багр.2, с.225).
Християнській лінгвокультуремі «Ісус Христос» як символу віри та любові протиставляється
лінгвокультурема «Іуда» – символ зради та епохи сталінських таборів, що породила людину з продажною
душею.
Лінгвокультурема «Іуда» вживається на позначення одного із дванадцяти учнів Ісуса Христа, який
зрадив свого вчителя: «…отець Яков… Читав про зраду Юди…» (І.Багр.2, с.6), символізує зраду: «На цiм мiсцi
стара здригнула, затиснувши папiрець, наче їй справдi вчувся крик того пiвня чорної, глухої ночi, що вiщував
зраду, чи дiйшло до свiдомостi iм’я «Юда», при якому завжди стискалося її щире материнське серце.»
(І.Багр.2, с.6), «Прийде час, i вiн усе взнає i всього спробує! Взнає й, хто був Юда, а хто той, що пускатиме
кулю в потилицю.» (І.Багр 2, с.123).
Іуда нового часу асоціюється з поняттями «брехун», «провокатор», які породила тоталітарна дійсність,
створюючи оптимальні умови для страху та підлості, перетворюючи в Іуд багатьох людей: «А-а!! Як
блискавкою прорiзало мiзок: – сцена в хатi, батькова Бiблiя i цей погляд на прощання… «Юда!!! Ось він Юда!!
Ось він!!!» (І.Багр.2, с.524), «Андрiй схлипує, схоплюється й безтямно кричить: – Це провокатор!! Це брехня!!
Це все брехня!! Провокатор!!! – кричить в самiсiньке Юдине обличчя.» (І.Багр.2, с.524).
До парадигми лінгвокультурного поля «Іуда» входить лінгвокультурема «осика», оскільки на ній
повісився біблійний зрадник. Народні символічні значення лексеми «осика» – «свідок смерті», «символ
жалоби» – актуалізує у літературному контексті автор: «Осика – дерево жалоби. Дерево, на якому повісився
Юда… Ця легенда про тремтливу осику, про свідка останнього зітхання нещасливого учня Христового, Юди
Іскаріотського…» (І.Багр.2, с.234). Сполучення «осиковий листок» осмислюється у тексті одночасно з двома
протилежними фоновими семами «втіха душі» та «пересторога від зради», які викликані асоціативними
зв‘язками: листок/краса, воля; осика/ зрада: «Зелений листочок з волі… на нім багато написано, лише треба
вміти те все прочитати. На нім написано надзвичайну поему, що стрясає душу, – поему про сонце, вітер,
волю, життя… і поему про зраду… якщо той листочок осиковий.» (І.Багр.2, с. 236-237).
Лінгвокультурема «Марія» вживається на позначення імені матері Ісуса Христа, є уособленням духовної
чистоти, великої материнської любові, символом матері, життя, світла, мудрості [Жайворонок 2006: 45]. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

198
У художньому мовленні Марія осмислюється із значенням «заступниця», «захисниця» матерів та дітей: «Тепер
висів лише образок Марії з дитям – над тим місцем, де горіла свічечка.» (І.Багр.2, с. 7).
Християнська лінгвокультурема «сад Гетсиманський» входить до мікрополя «просторові поняття». Вона
є назвою твору Івана Багряного, у якому лінгвокультурема «сад Гетсиманський» функціонує з символічним
значенням «зрада/страждання». У тексті біблійна лінгвокультурема «сад Гетсиманський» постає символом
домівки, яка стала країною зла, де на кожному кроці підстерігає зрада, страх, байдужість, сталінські репресій;
людської душі, у якій співіснує любов і зрада.
Паралеллю до біблійного саду Гетсиманського (місця мук Ісуса Христа перед розп‘яттям) у сучасній
автору дійсності виступає новітній «сад Гетсиманський» — в‘язниця, у якій в‘язнів чекають нелюдські муки та
страждання. Символами нового саду Гетсиманського є темний та чорний – кольори смерті: «Андрій слухав про
Юду, думав про братів, і в темряві, що застилала зір, йому ввижався темний, сповнений чорного, задушливого
тропічного мороку сад, тоскна тиша й сильвети мірт та кипарисів…» (І.Багр.2, с.226).
Ядро мікрополя «церковні книги» утворює лінгвокультурема «Біблія», що вживається на позначення
священної книги християнства, яка містить сакралізовану історію світу і людства. Вона символізує мудрість
Божого слова, характеризує українську релігійну ментальність: «Розгорнувши стару Чумакову Біблію – отаку
грубезну книгу, що її любив читати Чумак вечорами осінніми, — отець Яков тихо, але все серце вкладаючи,
читав матері про сад Гетсиманський.» (І.Багр.2, с.6). У словосполученні «Чумакова Біблія» лінгвокультурема
набуває значення «духовна родинна цінність», у якій герой шукає відповіді на запитання «хто зрадив?».
Лінгвокультурема «Біблія» із семами «духовна опора», «моральна сила», «істина», «святіть» символізує
відродження у душі героя віри у людей: «Другим по силі місцем в цілій Біблії для Андрія була «Пісня Пісень»
Соломона – це чомусь прийшло на пам’ять мимохіть, либонь, для того, щоб зрівноважити кричущу трагедію
людського серця, поставленого перед розп’яттям. Незрівнянна «Пісня Пісень!» Пісня про велику, неосяжну,
божественну, всеперемагаючу любов…» (І.Багр.2, с.225-226).
Мікрополе «календарні церковні свята» охоплює лінгвокультуреми на позначення назв християнських
свят. У художньому мовленні вони вербалізуються часто у народних назвах, наприклад, свято Святого
Богоявлення як Водохреща, Різдво Богородиці – Друга Пречиста, свято мучеників Маккавеї – Маковій тощо,
які відображають народне осмислення номінацій християнських свят в українській мові.
Лінгвокультурема «Водохреща» вживається на позначення християнського свята, пов‘язаного з
хрещенням Ісуса Христа у воді річки Йордан. Вертикальний контекст лінгвокультуреми «Водохреща» містить
інформативний сегмент про те, що річкова вода набуває у це свято особливої сили, яка здатна зцілювати
найтяжчу хворобу, відвертати нечисту силу з хати, очищати душу від гріхів.
Чимало народних звичаїв, пов‘язаних з Водохрещам, згадується у художніх текстах. Наприклад,
лінгвокультурема «тягати колодку», «виправляти колодку» вживається на позначення покарання неодружених:
«Дядьки чавитимуть «шпалики», парубки гулятимуть з дівчатами, тягатимуть на Водохрещі «колодку». Тут
«колодку» на Водохрещі виправляють. Деінде – на Масляну.» (Г.Журба, с. 26).
Лінгвокультурема «колодкування» позначає народну гру, що супроводжувала святкування Масляниці –
язичницького свята зустрічі зими та весни, яке пристосовано християнською церквою до тижня перед Великим
постом, символізувало веселе, безтурботне життя. Колодка вважається символом спокутування кари
неодруженої молоді, а також стриманості, дотримання молоддю громадської моралі.
Одним із компонентів мікрополя «предмети релігійного побуту» є лінгвокультурема «хрест», яка
позначає священний символ християнства. Вертикальний контекст лінгвокультуреми містить інформативне
значення не лише про смерть Ісуса Христа на хресті, який освячений був його кров‘ю, а й про те, що знак
хреста задовго до появи християнської релігії вважався символом вогню, сонця, вічного життя, оберегом від
темних сил.
Різні хрести мають своє сакральне значення, зокрема «чотириконечні хрести – це освячене знаряддя
страти Христа, шестикінечний пов‘язується з шістьма днями творіння, горизонтальний брус внизу
восьмикінечного означає підніжжя для ніг Христа, а розташована навкіс поперечна символізує його зв’язок і з
мешканцями землі, і з Небесним Царством» [РС 1996: 366].
Біблійний хрест символізує надію на спасіння. У фразеологізмі «нести тяжкий хрест» лінгвокультурема
набуває значення «терпіння, труднощі»: «Лишився нести свій тяжкий хрест до кінця» (І.Багр.2, с.503).
Похідною від хрест є лінгвокультурема «хрестини», або «хрещення», що означає релігійний обряд, який
відправляють над новонародженим на знак прилучення його до родового культу, до християнської церкви, а
також частування та святкування обряду хрещення: «Зроблена на замовлення для церкви та так i не здана, вона
тепер висiла, прикрашуючи хату й цi хрестини, дивно потрапляючи в тон подiй, що вiдбувалися, нiби їх
доповнення чи закiнчення й у той же час — пролог до подiй, що надходили» (І.Багр.1, с. 71-72).
Сакрального релігійного забарвлення набуває загальновживана лексема «чаша». У контексті вона
вживається із конфесійною конотацією як християнська лінгвокультурема. Лексема «чаша (келих)» у Івана
Багряного вживаються стосовно жертв сталінських репресій із значенням «страждання»: «Який тяжкий і
страшний келих йому піднесли!» (І.Багр.2, с.200); «Нехай же мине всіх і його ця чаша безглуздя!..» (І.Багр.2,
с.227). (соціально психологічна проза)

Отже, християнська картина світу у соціально-психологічній прозі письменників створюється не лише
домінантними православно-християнськими лінгвокультуремами-символами, а й численними біблійними
словами, словосполученнями, які вжиті автором у готовому вигляді або зазнають авторської інтерпретації.
Інтенції авторського художнього осмислення християнських лінгвокультурем характеризуються символічністю
та образною зв‘язністю з ідеями національного відродження та спасіння духовності українського народу.
Перспективу подальшого розроблення проблеми вбачаємо у розширенні напрямів та джерельної бази
дослідження образності лінгвокультурем.
Література
1. Бєльчиков 1988: Бєльчиков Ю.А. О культурном коннотативном компоненте лексики // Язык: система и
функционирование: Сборник научных трудов. – М.: Наука, 1988. – С.30 – 35.
2. Жайворонок 2006: Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: «Довіра»,
2006. – 703 с.
3. ІУЛ 1998: Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. – Кн.1: Перша половина ХХ століття.
Підручник / За ред. В.І. Дончика. – К.: Либідь, 1998. – 464 с.
4. Литвиненко 2002: Литвиненко Т. «Сад Гетсиманський» Івана Багряного як твір доби неоміфологізму //
Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – № 5. – С.39-47.
5. Мацько 2003: Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л.І.Мацько,
О.М.Сидоренко, О.М.Мацько; За ред. Л.І.Мацько. – К.: Вища шк., 2003. – 462с.
6. РС 1996: Релігієзнавчий словник / За ред. професорів А. Колодного і Б. Ломовика. – К.: Четверта
хвиля, 1996. – 392 с.
7. Шевченко 2002: Шевченко М.В. Семантичний та текстотворчий потенціал лінгвокультурем в
українському поетичному мовленні: Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01. / Київс. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. − К.,
2002. − 194 с.
Список використаних джерел
1. І.Багр. 1. – Багряний І. Людина біжить над прірвою // Вибрані твори / Упоряд., автор передм. та
приміток М.Балаклицький. – К.: Смолоскип, 2006.– С. 59 – 391.
2. І.Багр. 2. – Багряний І. Сад Гетсиманський. – К.: Наук. думка, 2005. – 548 с.
3. Г.Журба – Журба Г. Зорі світ заповідають // Дзвін. – № 10 (600). – жовтень. – 1994. – С. 17- 64
4. У.Самч. – Самчук У. Марія. Куди тече та річка. – К.: Наукова думка, 2005. – 416 с.

The article deals with the analyzing attempt of the orthodox-christian linguaculturemes as the elements of
imaging text. The izomorfny, alomorfny, symbolic meanings of the linguaculturemes in Ukrainian social-psychological
prose during the first half of the XXth century are determine and analysed.
Key words: the religious picture of the world, the orthodox-christian linguaculturemes, imaging, sumbol,
linguacultural field, interpretation.
Надійшла до редакції 12 листопада 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.