Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Неля Митько — НЕВПРАВНОСТІ В МОВЛЕННІ ТЕЛЕ- І РАДІОЖУРНАЛІСТІВ

У статті розглянуто порушення орфографічних, лексичних та граматичних норм літературної мови в
засобах масової інформації.
Ключові слова: мовна норма, порушення, ненормативний, слововживання.

Добре мовлення збуджує бажання слухати його, задовольняє естетичні потреби людини. Радіо і
телебачення впливають на мовленнєву поведінку слухачів чи глядачів. Через аудіовізуальні засоби люди
підсвідомо засвоюють манеру розмовляти; радіо- і телемовлення впливають на рівень розвитку їх мовленнєвих
умінь.
Матеріали наших засобів масової інформації не завжди є зразками української мови. До прикладів
мовної неохайності належать ненормативні наголоси, спотворена вимова слів, уживання їх у невластивому
значенні, порушення граматичних норм. Таких помилок припускаються люди, які за своїм покликанням мали б
бути взірцем української літературної мови. До причин низького рівня мовленнєвої культури мовознавці,
зокрема О.Сербенська [2001, с.81], відносять необізнаність з мовними нормами, байдуже ставлення до свого
мовлення, лінивство думки, мовну неохайність, невміння контролювати себе.
© Митько Н.А., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

200
Порушенням літературних норм, підвищенню рівня мовленнєвої культури присвячені праці
Б.Антоненка-Давидовича, М.Волощак, О.Пономарева, О.Сербенської, рекомендації щодо правильного
слововживання подають мовознавці С.Головащук, Є.Чак.
Мета пропонованої статті – розглянути різні типи помилок у мовленні працівників радіо і телебачення.
В усному мовленні важливу роль відводять наголосові. Помилки в наголошуванні слів зумовлені
декількома причинами. «Літературний наголос утвердився під впливом центрально-південних говорів. У вихідців з
інших діалектних груп відхилення від літературної норми особливо відчутне» [Сербенська 2001, с.59].
Наприклад, пережилъ, пндуть, пндете, внзьмете, візьмэ, напишэ – норма, пережъли, підэть, підйте, візьмйте,
внзьму, напъшу, візьмйте, внзьму, напъшу – діалектний наголос.
Під впливом російської мови найчастіше порушують наголос у словах вербб, спъна, новъй, серйдина,
ненбвисть, чотирнбдцять, сімдесяґт. Відхилення від норм в наголошенні трапляються в таких словах:
въпадок, ознбка, рбзом, каталуг, читбння, завдбння, листопбд, Покрува.
Займенники в родовому відмінку однини мають наголос на закінченні: цьогу, тогу, могу, свогу, менй,
тебй, а поряд із прийменником у багатьох займенників наголос переміщується на основу: до цьуго, до туго,
біля мйне. Деякі диктори радіо й телебачення ставлять наголос завжди в кінці.
Іменники, що поєднуються з числівниками два, три, чотири зберігають наголос родового відмінка
однини: два брбти, три шля’хи, чотири жннки.
Для працівників радіо і телебачення важливим є дотримання вимовних вимог, адже їх мовлення є
прикладом для решти мовців. Неправильна вимова нерідко призводить до непорозуміння мовця, спотворює
зміст, а то й відвертає увагу слухача, справляє неприємне враження.
Важливою рисою української фонетичної системи є чітка вимова голосних звуків у наголошеній і
ненаголошеній позиції (крім ненаголошених е та и, які наближаються один до одного, і ненаголошеного о перед
складом з у). Наприклад, у слові кімната два а однакові за якістю, лише наголошений а в другому складі
довший за останній.
Українській літературній мові невластива вимова а на місці ненаголошеного о. Вимовляючи галасувати
(голосувати), палітика (політика), мовець грубо порушує орфоепічні норми. Таке «акання» є особливістю
російської літературної мови.
Відхиленням від норми є і невміння артикулювати звук [ў] – нескладотворчий [ў]. На письмі його
позначають літерою в. Слід вимовляти [приходиў], [знаĭшоўс′а],[л′убоў], а не [приходиф], [знаĭшофс′а],
[л′убоф].
В українській мові шиплячі звуки [ж], [ч] і [ш] тверді. Передня частина язика не «лягає» на піднебіння
(це характерно для артикуляції російського м′якого звука [ч′]) [Сербенська 2001,с. 52]. Дикторові слід пам′ятати
про це, артикулюючи звуки в словах час, чого, щирий.
До порушень належить і неувага до артикуляції [дж] і [дз]. У вимові це один злитий звук, а іноді
вимовляють окремо [д] і [ж], [д] і [з]: бджола, джерело, ходжу, сиджу, але розгалужений (від галузь). У дієслівних
формах іноді зникає проривний [д]: хожу, сижу. Такі форми не нормативні.
Незнання правил уподібнення звуків є одним із мовних огріхів працівників радіо і телебачення.
Правильною є вимова слів змагбє[с′:а], дъви[с′:а], піднн[ш:и], зва[з′с′а], рн[ц′:і], смэ[з′ц′і], до[ц′:н], ві[дзц′]вісти,
пі[джж]ивити, а не змагає[шс′а], диви[шс′а], підні[сши], зва[жс′а], рі[чц′і], сму[жц′і], до[чц′і], ві[дц]вісти,
пі[дж]вити.
Не оглушуються дзвінкі приголосні в кінці слова і в кінці складу перед глухим. Слід вимовляти [народ],
[прогноз], [важко], [нижче], [р′іжте].
Дотримання правильної вимови звуків і звукосполучень, формування внормованої артикуляційної бази є
виявом поваги до державної мови.
Найбільших труднощів усі, для кого мова є безпосереднім знаряддям праці, зазнають у слововживанні.
Культура мови якнайщільніше пов′язана з дотриманням літературних норм слововживання – з семантично
точним і стилістично доречним вибором слова, з граматично й стилістично правильною сполучуваністю слів.
До порушення норм слововживання може призвести змішування при використанні близьких за сферою вжитку,
але не цілком семантично тотожних слів, близьких за формою і сферою вживання, але різних за творенням і
змістом слів [Головащук 2000, с.3].
У передачах радіо і телебачення трапляється помилкове вживання слів нагода і пригода. Як зауважує
Б.Антоненко-Давидович, ці два слова – немов камінь спотикання для тих, що негаразд знають українську мову
й тому часто ставлять їх не там, де треба [Антоненко-Давидович 1991, с.47]. У фразах „Ваша порада стане мені
в нагоді‖ і „Випала пригода поговорити з письменником‖ виділені слова вжиті неправильно. Іменник нагода
означає випадок або випадок, що зумовив якусь дію. А іменник пригода вказує на якусь подію, потребу,
користь. Тому в наведених фразах слід сказати „Ваша порада стане мені в пригоді‖, „Випала нагода поговорити
з письменником‖.
Іменник об′єм уживається із значенням „величина чого-небудь, вимірювана в кубічних одиницях‖.
Трапляться, що цим словом замінюють слово обсяг, що означає „взагалі розмір, величину, кількість, значення, Розділ VІ. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

201
важливість, межі чогось‖. Вживається зі словами: бюджету, інформації; у повному обсязі, книжка обсягом
сорок друкованих аркушів [Головащук 2000, с.207].
Паронімічні слова познайомитися і ознайомитися мають різні значення, їх не можна змішувати.
Познайомитися (з ким) означає завести, почати знайомство з кимсь. Наприклад, познайомитися з батьками.
Ознайомитися (з ким-чим) – це дістати відомості про когось, щось, набути знань у чомусь [Головащук 2000,
с.232]. Наприклад, ознайомитися з містом, ознайомитися з репертуаром.
До слів, які часто плутають в усному мовленні, належать завдання і задача. Можна почути: „Свої задачі
партія намагається виконувати‖. Тут слід сказати завдання, бо це слово означає „визначений наперед обсяг
роботи, те, що хочуть здійснити; доручення; а задача являє собою питання, що його розв′язують шляхом
обчислень за певною умовою (напр., у математиці)‖ [Пономарів 1999, с. 90].
В усному мовленні часто наводити замінюють словом приводити: приводити приклади, привести цифри
замість наводити приклади, навести цифри. Не слід вживати слова у невластивих значеннях, оскільки
приводити – це допомагати комусь дійти кудись, наприклад, приводити до школи, а наводити – це подавати
цифрові дані, приклади на підтвердження своєї думки.
Мовці помиляються, взаємозамінюючи пароніми любимий, улюблений, любий. Мовознавець Є.Чак
зазначає: „Любимий – той, що користується чиєюсь любов′ю, викликає в когось почуття любові. На відміну від
улюблений, любимий (будучи взагалі не дуже поширеним словом) здебільшого вживається в сполученні зі
словами, що виражають одиничне поняття (батьківщина, мати, батько та інші). Частіше в сучасній літературній
мові вживані синоніми слова любимий – любий, милий, у відповідному контексті – коханий.
Улюблений – той, кого серед інших найбільше люблять (улюблений герой, улюблена учениця), або те, що
найбільше відповідає чиїмось смакам, уподобанням, нахилам (улюблені місця, улюблена страва‖ [Чак 1997,
с.114]. Тож неправильний вислів улюблена матуся слід замінити на люба, мила матуся.
Слова відігравати і грати, поєднуючись із словом роль, означають різні поняття. У розумінні „мати
певне значення, вагу‖ вживається словосполучення відігравати роль. Наприклад, відіграє значну роль у
вихованні. Грати роль – це втілювати в художньому образі на сцені, в кінофільмі тощо; удавати з себе когось:
наприклад, талановито грає роль.
У радіо- і телепередачах іноді неправильно використовують слова блюдо і страва. Як зауважує
О.Пономарів, „слово блюдо в нас означає – „широка посудина‖. А продукти приготовані для вживання, звуться
стравами. Тому треба казати перші страви, а не перші блюда [Пономарів 1999, с. 40]. Тож почуте „блюда
готують‖ слід виправити на „страви готують‖, „обід із семи блюд‖ – на „обід із семи страв‖.
Автори публіцистичних творів надуживають словом продовжувати, продовжуватися. „Дієслово
продовжити (продовжувати) означає українською мовою „зробити (робити) довшим, тривалішим‖:
„Продовжимо й тепер наше змагання‖ (Ю.Яновський); відповідним є значення й у дієслова продовжитися
(продовжуватися): „Наша знов оновиться країна, наш народ продовжиться в роду‖ (П.Тичина). До російських
висловів продолжает пользоваться, продолжает свои исследования в українській мові є свої звороти з
прислівником далі й тим або іншим дієсловом: „Він і далі користується моєю допомогою‖, „він невтомно
провадить далі й свої дослідження‖ (або „невтомно досліджує й далі”). Для російського продолжаться
український відповідник – тривати (відбуватися, точитися, йти) з прислівником далі або й без нього:
„Пошесть грипу триває далі”, „Наша робота успішно іде далі” [Антоненко-Давидович 1991, с.128].
Багато стилістичних невправностей у мовленні журналістів виникає під впливом російської мови. Так, у
фразі „Наші думки співпадають” виділене слово є калькою з російського совпадать. Такого дієслова немає в
українській мові, а є інші, що відповідають значенням цього російського слова: збігатися, сходитися, зійтися.
Слід говорити: „Наші думки збігаються‖.
Російське слово следующий перекладається українською наступний, дальший, подальший, другий, такий.
На думку Є.Чак, коли йдеться про предмети або конкретні явища, які можуть піддаватися лічбі, здебільшого
вживають слово наступний (наступного дня, наступна зупинка). Коли мова йде про абстрактні явища, події,
що відбувалися або відбуватимуться після якогось часу, факту, події, частіше вживають слова дальший,
подальший (дальше життя, подальша робота). Уживати слово слідуючий у значенні „наступний‖ в українській
мові не можна [Чак 1997, с.135-136]. Якщо далі йде пояснення чи перелік, слід уживати слова такий, така,
таке: поговоримо про таке, такі показники.
Стилістичною помилкою є вживання на протязі у словах на протязі року, на протязі звітного періоду
замість слова протягом. Коли визначаються межі тривалості якоїсь дії чи явища, вживають протягом. На
протязі означає „на різкому струмені повітря, що продуває приміщення крізь щілини, отвори, розташовані одне
проти одного: стояти на протязі” і „на якійсь відстані. Вздовж всієї стіни на протязі трьох років – вартові‖
(С.Божко) [Головащук 2000, с.249].
Прикметник вірний і прислівник вірно – багатозначні слова. А в мовленні вони вживаються переважно в
значенні „правильний, певний‖, що в словнику позначається як розмовне. Наприклад, часто чуємо: „Відповідь
вірна”, „Зауваження вірне”, „Вірно робить син‖. „В українській класиці й фольклорі, як зазначає Б.Антоненко-
Давидович [1991, с.73], цих слів уживали в далеко вужчому значенні, надаючи їм поняття тільки відданості:
„Ой вийди, вийди, дівчино моя вірная” (народна пісня), „Без вірного друга великая туга‖ (прислів′я). Якщо ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

202
йдеться не про відданість, а про правильність, слушність, правдивість, тоді треба вдаватись до інших
прикметників і прислівників. Тому слід говорити: „Відповідь правильна”, „Зауваження слушне‖, „Слушно
робить син‖. Іноді вживають і прикметник вірний у таких висловах: вірний переклад, вірний рисунок, тобто
відповідний оригіналу, натурі, точний.
В українській мові слова незважаючи і не дивлячись мають різні значення. Журналісти у своєму
мовленні їх не розмежовують, помилково використовують у фразах: „Не дивлячись на кризу‖, „Не дивлячись на
погоду‖. Незважаючи вживається при позначенні явищ, подій, обставин, усупереч яким відбувається дія. Тому
виділене слово треба замінити на незважаючи: „незважаючи на кризу‖, „незважаючи на погоду‖. А не
дивлячись доречне в такому, наприклад, реченні: „Діти бігли назустріч батькові, не дивлячись собі під ноги‖.
Досі в теле- і радіопередачах звучить калькований російський вислів ви праві, хоч мовознавці, зокрема
О.Пономарів [1999, с.149], наголошують, що „основними значеннями слова прбвий у нашій мові є
„справедливий, праведний, безгрішний, невинний‖, а не „слушний‖. Коли йдеться про визнання слушності
чиїхось міркувань або дій, українська мова використовує фразеологічний зворот мати рацію: „Ех ви,
ясновельможні дикуни! Боїтеся Кармелюка – і маєте рацію!‖ (С.Васильченко). Ще менше пасують до
згаданого фразеологізму омонім прбвий (протилежне поняття до лівий) та омограф правъй „рівний, прямий‖:
„Рубайся, дерево, криве і праве‖ (Номис). Точними українськими відповідниками російського вислову Вы (ты)
правы (прав) є Ви (ти) маєте (маєш) рацію; Ваша (твоя) правда.
Журналісти у своїх матеріалах надуживають словом відноситися, часто надаючи йому невластивого
значення. Дієслово відноситися означає „переміщуватися‖, наприклад „відноситися вітром у море‖ і
„перебувати в певній відповідності, співвідношенні з чимось‖, наприклад у вислові „Слова відносяться до
речення в цілому або якоїсь його частини‖. „Коли мають на увазі спілкування, поводження з кимось,
висловлення думки про когось або щось, треба вживати слово ставитися‖, – зауважує Є.Чак [1997, с.28].
Наприклад, „до виступу свого він ставився якнайуважніше‖ (А.Головко). Стосунок, відношення до когось або
чогось можуть передаватися словом стосуватися: „Це розпорядження стосується всіх‖ (не відноситься до
всіх). Якщо йдеться про належність до певного кола, групи, категорії людей, до якогось класифікаційного
розряду, періоду, треба вживати дієслова належить (залежно від контексту – припадає). „Тигр належить до
родини котячих‖, „Юність дідуся припадає на початок війни‖. Часто мовці допускають помилку, вживаючи
слово відноситься замість ставиться. Наприклад, „як Ви відноситеся до цього?‖, а треба „Як Ви ставитеся до
цього?‖; „Він відноситься зневажливо‖, а треба „Він ставиться зневажливо‖.
Вислів ‖в якості державної‖ теж належить до мовних покручів. Хоч російське слово качество і
перекладається українською якість, але фразеологізм в качестве кого-то має український відповідник як хтось,
як когось. Наведений вислів слід переробити на як державна‖. Фрази ‖в якості депутатів‖, ‖в якості гостей‖
теж треба відредагувати: ‖як депутати‖, ‖як гості‖.
Прикметник учбовий широко використовують в усіх стилях української літературної мови. Але його
вживаня теж є порушенням лексичних норм. Підтримуємо погляд О.Пономарева [1999, с.60], що ця лексема не
має права існувати, бо відсутнє слово, від якого воно могло б бути утворене. Замість учбовий треба вживати
навчальний: навчальні заклади, навчальний абонемент, навчальна частина. Абревіатуру вуз (вищий учбовий
заклад) варто замінити на справжню українську виш (вища школа), увівши її до складу активної лексики, або
ВНЗ (вищий навчальний заклад).
Мовознавці часто пишуть про недоречне вживання слів зустрічатися, знаходитися. Як зауважує
Б.Антоненко-Давидович [1991, с.115], „дієслово зустрічатися (зустрітися) має вужче значення, ніж відповідне
російське встречаться; його слід ставити там, де справді йдеться про зустріч когось із кимось‖. Коли російське
слово встречаться має інші значення, то слід добирати дієслова траплятися, попадатися, натрапити, бувати.
Тому в реченнях „У творах часто зустрічаються помилки‖, „Така гостинність зустрічається тільки у греків‖
треба написати: „трапляються помилки‖, „гостинність трапляється”. Українське дієслово знаходитись,
знайтись теж має вужче значення, ніж російське находъться. Слова знаходитись, знайтись уживають тоді,
коли є потреба щось шукати. Говорячи про місце перебування когось чи чогось або географічне становище,
слід вибрати одне із слів міститися, перебувати, лежати. Якщо в реченні є обставина, можна випустити
дієслово-присудок. Правильним є „Моя квартира міститься на другому поверсі‖ або „Моя квартира – на
другому поверсі‖, а не „Моя квартира знаходиться на другому поверсі‖; „Ми перебуваємо за лаштунками‖, а не
„Ми знаходимося за лаштунками‖.
В усному мовленні до займенника будь-який синонімом, крім слів якийсь, кожний, всякий, є любъй, якого
немає в українській мові. Існує лексема любий з іншим наголосом і значенням. Тому не можна сказати: „Любъй
слухач‖, „Любб передача‖, а лише „Будь-який слухач‖, „Кожна передача‖.
Недоречне вживання наведених слів є найпоширенішими порушеннями лексичних норм української
мови.
У мовленнєвій практиці журналістів поширені також помилки, пов′язані з невмінням утворити
морфологічну форму, поєднати слова за синтаксичними нормами сучасної мови. Розділ VІ. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

203
До особливостей української мови належить кличний відмінок. Нормативним є вживання у звертанні
іменника в кличному відмінку. Це правило часто порушують у теле- і радіомовленні. Треба звертатися: „Пане
професоре‖, „Шановний слухачу‖, „Хлопче‖, „Петре Івановичу‖, „Олено Дмитрівно‖.
Мовці іноді забувають, що іншомовні іменники пальто, ситро змінюються в українській мові: зніміть
пбльта, з кишені пальтб випав гаманець.
Поширеною помилкою є неправильне відмінювання слова гривня (а не гривна – металева шийна
прикраса). Воно відмінюється як вишня: одна гривня, дві гривні, шість гривень (а не гривнів), трьомастами
гривнями, на тих гривнях і под.
Незнання правил відмінювання іменників призводить і до інших помилок. Досі трапляються огріхи у
відмінюванні чоловічих прізвищ. Правильними є форми: удар Кличка, під час зустрічі з Ющенком, шукаю
Петра Соболя, на Іванові Сироватці. В українській мові іменники чоловічого роду в родовому відмінку
множини мають закінчення –ів: 2 кг помідорів, 5 кілограмів, 200 грамів, біля солдатів (а не 2 кг помідор,
5 кілограм, 200 грам, біля солдат).
Мовці мають знати, що назви населених пунктів, на відміну від решти назв географічних об′єктів, у
родовому відмінку мають закінчення –а: з Донецька, до Києва, зі Львова, але з Красного Лиману (а не з
Донецьку, зі Львову).
Уживаючи прикметникові форми, найчастіше помиляються у творенні ступенів порівняння
прикметників. Вищий ступінь порівняння твориться не лише за допомогою суфіксів -ш, -іш. Існують і
суплетивні форми, зокрема слово гарний має такі форми вищого і найвищого ступенів: кращий, найкращий.
Форма гарніший, найгарніший, гарніший за всіх є ненормативною. Утворюючи вищий чи найвищий ступінь
порівняння, іноді мовці змішують просту і складену форму. Замість неправильної більш ефективніший,
найбільш приємніший треба вживати ефективніший, більш ефективний; найприємніший, найбільш приємний.
Сово самий на позначення найбільшої міри вияву ознаки в літературній мові не вживається. Форма саме
головне розмовна, правильно сказати „найголовніше”.
Як показує практика, виробити навички утворювати числівникові форми – складний і тривалий процес.
Помилки трапляються й у вживанні таких слів. Неправильні форми близько шестиста учасників, на
п′ятидесятиріччі музиканта, семидесятирічний пенсіонер, восьмистами тоннами треба замінити на близько
шестисот учасників, на п′ятдесятиріччі музиканта, сімдесятирічний пенсіонер, вісьмастами тоннами.
Носії мови часто забувають, що дієслова в наказовому способі мають не тільки форми другої особи
однини й множини – говори, говоріть, а ще й форму першої особи множини – говорімо. У російській мові
немає такої форми, тому використовується описова конструкція давайте говорить або форма доконаного виду
майбутнього часу – поговорим. Журналісти, говорячи українською, для надання фразі тону заклику, прохання
чи наказу послуговуються російською формою зі словом давайте, ігноруючи власне українську. Чуємо:
„Давайте поговоримо про наступне”, „Давайте підемо до музею”, „Давайте подивимося на екран”, а треба
„Поговорімо про таке”, „Ходімо до музею”, „Погляньмо на екран”.
Дієслова дякувати, пробачити в українській мові вимагають давального відмінка іменника, а не
родового, як у російській мові: пробачте мені, дякую тобі, подякую глядачам.
Прийменник згідно завжди вживається з іменником в орудному відміннику та прийменником з, інші
форми помилкові: згідно з наказом, згідно з прогнозом погоди. Мовці не розрізняють функціонування
прийменника з-за в українській та російських мовах, цим і пояснюється помилкове вживання його. В
українських текстах цей прийменник разом з іменником вказує на місце: з-за рогу, з-за хмари. Якщо треба
назвати причину, то використовують слово через: через хворобу, через борг, через необережність.
До мовленнєвих невправностей належить утворення коротких форм дієприкметників, яких не має
українська мова. Існує декілька коротких прикметників: годен, ладен, варт, повен, красен, славен.
Дієприкметники зроблен, взят, виготовлен, випущен – помилкові форми.
Правильна, розвинена і багата мова формує відповідне мислення людини, а недостатня мовна
компетентність, низький рівень загальної мовностилістичної підготовки журналіста впливає на його
професіоналізм.

Література
Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За заг. ред. О.Сербенської:
Посібник. – Львів: Світ, 1994. – 152 с.
Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991.– 256 с.
Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – 232 с.
Волощак М. Неправильно – правильно. Довідник з українського слововживання: За матеріалами засобів
масової інформації.– К.: Вид. центр „Просвіта‖, 2003.–160 с.
Головащук С.І. Словник-довідник з українського літературного слововживання. – К.: Рідна мова, 2000.– 351 с.
Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1999. – 249 с.
Сербенська О.А. Про культуру мови місцевої преси / Культура слова. – Вип.35. – К.: Наук. думка, 1988. –
С.33-38.
Сербенська О.А. Культура усного мовлення. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 214 с.
Сербенська О., Волощак М. Актуальне інтерв′ю з мовознавцем. – К.: Вид. центр „Просвіта‖, 2001. – 204 с.
Чак Є. Чи правильно ми говоримо? – К.: Освіта, 1997. – 240 с.

In the article infringements of pronouncing, lexical and grammatical literary rules in means of mass media have
been regarded.
Keywords: linguistic norm, infringement, unnormative usage.
Надійшла до редакції 3 листопада 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.