Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Людмила Пономарьова — МОВНІ ЗАСОБИ ЮРИДИЧНОГО ДИСКУРСУ

Стаття присвячена розгляду мовних засобів, що є складовими юридичного дискурсу як одного з
різновидів професійного спілкування. Розглянуто основні лексичні, синтаксичні та семантичні мовні засоби, які
дають змогу одержати цілісну картину мовного оформлення юридичного дискурсу на сучасному етапі
розвитку юриспруденції. Проаналізовано мовні засоби в усній і письмовій формах юридичного дискурсу.
Ключові слова: дискурс, мовні засоби, текст, професійна лексика, терміносистема, усне мовлення,
писемне мовлення.

Співіснування людини та суспільства стає можливим завдяки тому, що їхні інтереси закріплені в законах
та інших нормативно-правових документах державної влади. Виходячи з цього, одним із найактуальніших
дискурсів сучасності можна вважати юридичний дискурс.
Мова права виникла на основі літературної національної мови і є професійною, поряд із мовами
медицини, техніки, мистецтва тощо. Вона складається з відносно самостійних видів: мови законодавства і
підзаконних правових актів, мови правозастосовної практики, мови юридичної науки і юридичної освіти, мови
юридичної журналістики та ін. Крім того, предметна специфіка галузей права визначає додаткові особливості
кожної з цих підмов, які у свою чергу також поділяються на декілька видів – мови цивільного, кримінального,
міжнародного права тощо, мови відповідних видів судочинства та ін. У зв‘язку з тим, що останнім часом
намагання вчених спрямовані на процеси упорядкування, гармонізації та уніфікації спеціалізованих лексичних
одиниць, дослідження мовних засобів, що виступають основоположними в юридичному дискурсі, виявляється
актуальним і своєчасним.
Проблематика мовних засобів, використовуваних у дискурсах різних напрямків, розглядалась у працях
А.Д. Бєлової, Б. Бікса, В. Бішина, В.Г. Гака, Б.М. Головіна, С.В. Гріньова, П. Гудріха, Т.А. Журавльової,
© Пономарьова Л.В., 2009 Розділ VІ. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

213
В.І. Карабана, І.С. Квитко, Т.Р. Кияка, Н.Ф. Клименко, В.М. Лейчика, Д. Мелінкофа, Л.Ф. Омельченко,
Е.Ф. Скороходька, А.В. Суперанської, Л.Б. Ткачової та інших.
Мета статті: дослідити основні вербальні формули трактовки юридичного дискурсу, що дають змогу
точно відобразити специфіку правової інформації. Мета передбачає розгляд таких завдань: 1) показати, якими
мовними засобами юридичний дискурс реалізується в юридичному тексті; 2) порівняти мовні засоби,
використовувані в усному та писемному юридичному дискурсі; 3) установити роль словотвірних елементів в
утворенні юридичної лексики; 4) описати лексико-семантичні особливості юридичного дискурсу.
Юридичний дискурс поряд із політичним, економічним та ін. є різновидом інституційного дискурсу.
Його можна кваліфікувати як текст права в динаміці, в процесі тлумачення та роз‘яснення. Вчені не мають
одностайної думки щодо визначення терміна дискурс. Н.В. Єгоршина вважає, що дискурс є «проявом,
відображенням, явищем культури» [Егоршина 2001, с.57].
О.Б. Сиротиніна відзначає, що усне юридичне мовлення неможливо віднести до суто наукового стилю. В
усному професійному мовленні наявні також риси офіційно-ділового, розмовного стилів. Із розмовним стилем
юридичний дискурс об‘єднує безпосередність та персональність спілкування. Виступаючи в двох різновидах
(монологічному та діалогічному), усне професійне мовлення в кожен з них вносить лексичну та синтаксичну
своєрідність [Сиротинина 1999, с. 24].
Однією з основних одиниць усного монологічного юридичного дискурсу виступає судова промова, яку
слід розглядати як промову, звернену до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді
кримінальної, цивільної, адміністративної справи, в якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи.
Виступаючи в суді з промовою, прокурор і адвокат підбивають підсумки не лише судового розгляду справи, але
і своєї попередньої праці, аналізують докази, висловлюють свою позицію у справі, міркування з питань, на які
суду необхідно дати відповідь під час складання вироку, рішення, постанови, ухвали. Судова промова, що
відбувається в умовах публічного спілкування, має колективного, але безпосередньо присутнього адресата,
здійснює інформаційно-впливову функцію, останнє є показником публіцистичного стилю. Водночас у судовій
промові наявна денотативна точність ділового стилю, пор.: «На підставі всього вислуханого і перевіреного у
судовому засіданні було встановлено таке. Вранці 9 березня 2003 року в 73 номері готелю «Театральний»
Валерій Губаєв викрав із дипломата гроші в сумі 3700 грн, що належали Плієву В.С., який мешкав у цьому
номері разом із братом Германом. Плієви запідозрили в крадіжці свого недавнього приятеля Губаєва.
Останній ухилявся від слідства. Але невдовзі був затриманий. Він повністю визнав свою вину і повернув
вкрадені гроші…» (за матеріалами справи 24/15 від 21.04. 2003 р.).
Отже, усне монологічне мовлення юристів орієнтоване на книжну літературну мову, основу її складає
кодифікована літературна мова.
Діалогічний юридичний дискурс щодо категорій комунікативних учасників має два різновиди:
1) адресату й адресанту властиві рівні соціально-мовленнєві ролі; 2) адресат і адресант мають нерівні
соціально-мовленнєві ролі. У першому випадку адресат і адресант відносяться до однієї професійної групи,
такий діалог за своїми лексичними параметрами збігається із монологічним юридичним дискурсом. Нерівність
соціально-мовленнєвих ролей адресата й адресанта дозволяє кваліфікувати їх як «діалог нерівних», де один
учасник комунікації − професіонал, що володіє юридичною термінологією, а інший комунікант − пересічний
громадянин. У такому діалозі «нерівна соціально-мовленнєва роль за ситуацією збігається зі структурною
нерівністю за діалогічною стратегією, яка визначається фахівцем і в якій непрофесіоналу відводиться залежна
реактивна роль» [Винокур 2007, с. 137].
Під професійним діалогом розуміємо діалог, де хоча б один з учасників використовує його з
професійною метою і який відбувається в офіційній обстановці. Головною в ньому виступає увага до
професійної точності мовлення.
Специфіка юридичного професійного діалогу виявляється на різних рівнях. На лексичному рівні − це
насичення термінологією, на морфологічному – перевага іменників, генетивних ланцюгів, використання
прикметників як складника терміна. На синтаксичному рівні певна перевага іменних складених присудків над
дієслівними, ускладнення структури речень однорідними членами та відокремленими означеннями. Деякі риси
юридичного діалогічного дискурсу базуються на розмовному мовленні (використання часток, складених
словосполучень, неповних речень, еліптичних речень, безсполучникових речень, аморфних структур як
чинників аритмії).
Отже, усний юридичний дискурс залежить від ситуації та завдань спілкування, насамперед від
підготовленості/непідготовленості та офіційності/неофіційності, тобто істотним вважається наявність загальної
аперцепційної бази комунікативного спілкування. Юридичний дискурс виступає засобом комунікації окремої
групи людей, що поєднані між собою спільною професійною діяльністю. Він включає в себе різні види
спілкування: усний, письмовий, монологічний, діалогічний, та елементи різних стилів: офіційно-ділового,
наукового, розмовного, публіцистичного.
Письмовий юридичний дискурс вирізняється використанням складних юридичних термінів, що
виступають як одне ціле (кліше). Останні дозволяють забезпечити точність мови права. Кліше – це певний
мовний стандарт, стійкий зворот, мовленнєвий стереотип, конструктивні одиниці тексту. У юридичному ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

214
дискурсі кліше використовується під впливом спеціальних юридичних знань. Клішованими вважаються ті
стійкі одиниці юридичного характеру, що є необхідними елементами нормативних і процесуальних актів, що
сприяють однозначному, короткому вираженню думки.
Як кліше використовуються: 1) стійкі предикативні одиниці – слідством встановлено, допитаний як
обвинувачуваний, винним себе не визнає: «Слідством встановлено, що 16.03.2006р. Т. зі своїми товаришами
запросив обвинувачувану П. в гості до С, що проживає за адресою….» (за матеріалами справи 314/16 від
28.08.2007р.); 2) синтаксичні дієслівно-іменні конструкції – визнати потерпілим, згідно зі статтею, порушити
кримінальну справу: «Розглядається у відкритому судовому засідання в залі суду в м. Іллічівську Одеської обл.
про порушення кримінальної справи за обвинуваченням Ч згідно зі статтею 185 ч.2 Кримінального кодексу
України» (З протоколу судового засідання від 3.04. 2007 р.); 3) лексичні стандарти, складені терміни, фіксовані
іменні побудови – карна справа, попереднє розслідування, згідно із вимогами статті: «Згідно із вимогами
статей 299, 301-1 Кримінально-процесуального кодексу України обмежити дослідження фактичних обставин
справи допитом підсудного, беручи до уваги , що фактичні обставини справи не заперечуються, і враховуючи
думку учасників судового розгляду про недоцільність подальшого дослідження доказів по відношення до
фактичних обставин справи» (з протоколу судового засідання від 28.08.2007 р.).
Юридичний дискурс вирізняється незвичними для літературної мови словосполученнями, пор.: винний –
у значенні «той, що скоїв злочин» сполучається з іменником на позначення істоти «винна людина», у мові
права використовується словосполучення «винний дії»: «Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом
керувався винний дії і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих» (Постанова
Міністерства юстиції України 07.02.2003 № 2 Про судову практику в справах про злочини проти життя та
здоров’я особи). Загальноприйнятим вважається словосполучення «вжити заходів», у юридичному дискурсі
слово «заходи» використовується також у словосполученнях «заходи впливу», «заходи заохочення», «запобіжні
заходи», «застосовувати заходи»: «Комітет з питань соціальної політики та праці запропонував Кабінету
Міністрів вжити заходів щодо виконання вимог постанов Верховної Ради України «Про стан виконання
Закону України «Про оплату праці» на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власност» від 15
березня 2001 року, «Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан виконання Закону України «Про
встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» від 3 квітня 2003 року та рекомендацій
учасників «круглого столу» від 17 вересня 2002 року до питання щодо заборгованості із заробітної плати та
заходів щодо недопущення заборгованості по виплатам заробітної плати у виробничій сфері» (Наказ
управління Верховної Ради України від 28.10.2003р.); «Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і
сумлінне ставлення до праці щодо засуджених може застосовувати такі заходи заохочення: подання до суду
матеріалів на засудженого щодо умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання
штрафом; зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання» (ст. 46, п. 2 Житлового кодексу
України); «За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до
вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу: 1) зобов’язання публічно або в іншій формі
попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) догана або сувора догана; 4) передача
неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому
колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання» (Ст. 24-1 згідно із Законом № 244/94-ВР
від 15.11.94); «Роз’яснити судам, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв’язку з
чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені
ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, що
випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки» (Постанова Пленуму Верховного Суду України від
25 квітня 2003 р. № 4); «Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:
1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності
злочини; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку
або під час відбування покарання» (ст. 93 Кримінального кодексау України).
Лексичному рівню юридичних документів властиве прагнення до однозначного вживання слів, до
їхнього уніфікованого сприйняття, яке досягається введенням до тексту закону дефініцій суттєво важливих
юридичних понять.
Лексичний склад законодавчого дискурсу виявляє тенденцію мови до адекватності, тобто встановлення
такого зв‘язку між позначуваним і позначенням, який передбачає повну відповідність слова думці.
Притаманними для письмового юридичного дискурсу виступають такі мовні явища як:
— полісемія (докази (юр.) – фактичні дані (відомості) про обставини, що мають значення для
правильного вирішення справи, одержані в установленому законом порядку і закріплені в передбачених законом
джерелах [Юридичні терміни 2004, с. 57]; (лог.) система висновків, що використовується для встановлення
нового положення на основі даних, що приймаються як істина). До різновидів полісемії належать метафори
(дорогоцінний свідок), метонімія (підозрюваний дає підписку про невиїзд – підписка додана до справи),
синекдоха (прикмети підозрюваного: волосся чорне, в’ється);
— синонімія (учасник злочину – співучасник, підбурювач, посібник, організатор, виконавець); Розділ VІ. Проблеми лінгвістики тексту, дискурсології, дискурс-аналізу

215
— паронімія (винуватець – той, що винний у чому-небудь; що є причиною чого-небудь; той, що
усвідомлює свою провину, той, що скоїв серйозний провину);
— сполучуваність багатозначних слів (слово погашена «та, що перестала світитися» сполучається зі
словами свічка, лампочка, в юриспруденції використовується на позначення «той, що втратив силу» і
сполучається зі словами судимість, борг).
Мовною базою законодавчих текстів є загальновживана лексика, з якою поєднується лексика спеціальна
та термінологічна. Екстралінгвістичні чинники зумовлюють специфічну організацію цих мовних засобів, що
властиво як офіційно-діловому стилю загалом, так і стилю законодавчих текстів зокрема.
Об‘єктивна подача інформації забезпечена використанням теперішнього часу дієслів та пасивними
конструкціями, пор.: «Насамперед треба акцентувати свою увагу на тих обставинах, що наявні у справі» (З
рішення суду від 15.06.2003р.) або «Перевищення своїх повноважень, зловживання службовим становищем
переслідуються законодавством України» (ст. 19 Конституції України).
Загальний характер інформації передається семантикою підмета, де, поряд із іменниками юридичної
тематики, поширені іменники та займенники із узагальнювальною семантикою, пор.: Якщо у вчиненні злочину
обвинувачується кілька осіб, суд вирішує питання окремо щодо кожного з підсудних (ст. 29, п. 2
Кримінального кодексу України).
Розпоряджувальний характер інформації передається за допомогою дієслівних структур зі значенням
модальності необхідності і модальності можливості, пор.: «Аналіз провини не повинен здійснюватися за
межами країни» (День, №33 від 20.02.2002 р.).
Синтаксис юридичного дискурсу відрізняється повними структурами, що оформлюють логічні зв‘язки
умови, причини. Ці значення експліковані спеціальними мовними засобами (у випадку, якщо, з причини та ін.),
пор.: Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину (ст. 80, п. 4
Кримінального кодексу України); Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або
бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею
Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали
від її волі (ст. 84, п. 2 Кримінального кодексу України); «Примусове відчуження об’єктів права приватної
власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку,
встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості» (ст. 41 Конституції
України ).
Вимога конкретності, необхідності виявлення причинно-наслідкових зв‘язків і логічного
підпорядкування одних фактів іншим зобов‘язують законодавців подати різні обставини справи, простежити і
передати складну систему понять у їхньому взаємозв‘язку. Мовна реалізація такого роду понять подекуди
пов‘язана з наявністю складних синтаксичних конструкцій, які дають можливість підвищити інформативність
текстового матеріалу, сприяти чіткості та недвозначності документів. Тому в законодавчих текстах функціонує
значна кількість складних речень, більшість з яких становлять складнопідрядні з кількома підрядними, за
допомогою яких вдається внести важливу додаткову інформацію та уточнити усі обставини та умовності, щоб
не виникло непорозумінь при тлумаченні закону.
Незначна кількість складносурядних речень у законодавчих текстах пояснюється їхньою специфікою.
Такі речення зазвичай представляють ланцюг, послідовність дій, а їхнє вживання у достатній кількості
призводить до створення особливого ритму, який сприяє плавності та розміреності викладу. Така ритмічність
текстового повідомлення не є характерною для законодавчих текстів та не відповідає прагматичним цілям
законодавчого дискурсу.
Отже, у письмовому юридичному дискурсу використовуються різні лексичні, морфологічні, синтаксичні
та семантичні засоби для досягнення в мові чіткості та однозначності. Метою юридичного дискурсу, зокрема в
суді, є виховний, психологічний вплив як на учасників судового засідання, так і на присутніх у судовій залі або
читачів документів, законів.
Таким чином, джерелом юридичного дискурсу є професіонали-юристи, які породжують його,
враховуючи особливості устрою суспільства. Мовні засоби, що використовуються під час виникнення
юридичного дискурсу – це комплекс засобів, характерних для юридичного тексту, що забезпечує передавання
інформації реципієнту (будь-якій дорослій особі держави). Основним засобом спілкування в таких групах
виступає професійна лексика − мова професійних груп, що відображає їхню соціальну функцію. Члени групи,
як і сама група, співпрацюють з іншими членами суспільства, з іншими професійними групами. Комунікація
виступає засобом поєднання окремих осіб у колективи і засобом створення та підтримки особливих рис того чи
іншого колективу. Оскільки використовувані мовні засоби мають професійну спрямованість, для розуміння
(тлумачення) будь-якого закону потрібна допомога фахівця.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

216
Література
1. Ахманова 1957: Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. − М.: 1957. – 214 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української літературної мови 2001: Великий тлумачний
словник сучасної української літературної мови. Уклад. і гол. ред. В.Т.Бусел. − К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001.
1440 с.
3. Винокур 2007: Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий. Варианты поведения – М.: ЛКИ, 2007. – 178 с.
4. Гольдин 2000: Гольдин В.Е., Сиротина О.Б., Ягубова М.А. Русский язик и культура речи: Учебник
для судентов-нефилологов /под. ред. Сиротиной О.Б. – М.: «Наука», – 2000. Изд. 2 – 216 с.
5. Гуляр 1993: Гуляр Т. Б. Побудительный дискурс // Коммуникативно-функциональный аспект
языковых единиц. – Тверь: ТГУ, 1993. – С. 37 – 43.
6. Даниленко 1972: Даниленко В.П. Лингвистические требования к стандартизируемой терминологии //
Терминология и норма.− М.: 1972. – С. 24-40
7. Дерді 2003: Дерді Е.Т. Словотвірні та структурно-семантичні характеристики англійських юридичних
термінів. Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.04 /; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. − К., 2003. – 21 с.
8. Егоршина 2001: Егоршина Н.В. Смысловое восприятие и понимание иерративного дискурса. − М.,
2001. −134 с.
9. Карасик 1998: Карасик В. И. О категориях дискурса // Языковая личность: социолингвистические и
эмотивные аспекты: Сб. науч. тр. – Волгоград; Саратов: Перемена, 1998. – С. 185 – 197.
10. Серль 1989: Серль Дж. Р. Классификация иллокутивных актов // Новое в зарубежной лингвистике. –
М.: Прогресс, 1989. – Вып. XVII: Теория речевых актов. – С. 170 – 195.
11. Сиротинина 1999: Сиротинина О.Б. Некоторые размышления по поводу терминов «речевой жанр» и
«риторический жанр» // Жанры речи: Сб. научн. статей. – Саратов: Изд-во Гос. УНУ «Колледж», 1999. –
Вып. 2. – С. 26-31.
12. Шанский 1972: Шанский М.Н. Лексика современного русского языка: Пособие. 2 изд., испр. М.:
Просвещение 1972. − 327 с.
13. Юридичні терміни 2004: Юридичні терміни. Тлумачний словник /В.Г. Гончаренко, П.П. Андрушко,
Т.П. Базова та ін.; за ред.. В.Г. Гончаренка. – 2-ге вид., – К.: Либідь, 2004. – 320 с.

Використані джерела
1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості
Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України від 5 квітня 2001
року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 21, 8 червня.
3. Житловий кодекс України. Вводиться в дію Постановою ВР N 5465-X (5465-10) від 30.06.83 //
Відомості Верховної Ради України. — 1983. – № 28. – Ст. 574.

This article devoted to considering of lingual means, which appears a component of law discourse as one of
varieties of professional communication. Examined main lexical, syntactical and semantic lingual means, which give
the opportunity to gain consistent picture of lingual execution of law discourse in modern stage of development of
jurisprudence. Analyzed lingual means in verbal and writing forms of law discourse
Keywords: discourse, lingual means, text, professional vocabulary, term system, verbal broadcasting, literal
broadcasting.

Надійшла до редакції 6 листопада 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.