Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Ольга Виноградова — КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ ЯК СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА ПРОБЛЕМА

У статті розглянуто одне із суперечливих питань соціолінгвістики – трактування питання мовної та
комунікативної компетенції, проаналізовано історію питання та різні підходи вчених щодо поняття
компетенції мовця і тлумачення його сучасною соціолінгвістичною наукою.
Ключові слова: мовна компетенція, комунікативна компетенція, ідеальний носій мови, реальний мовець-
слухач, мовленнєва ситуація.

Соціолінгвістика – відносно молода наука, яка виникла в середині минулого століття на стику різних
дисциплін. Такий статус соціолінгвістики зумовив той факт, що й на сьогодні тривають дискусії щодо самого
предмета соціолінгвістики, її понятійного апарату, бо деякі з понять трактуються неоднозначно і потребують
уточнення, конкретизації, оскільки часто вони запозичені з інших наукових дисциплін і вимагають
соціолінгвістичної інтерпретації.
Одним з таких понять є поняття комунікативної компетенції особистості, дослідження якого на сьогодні
стоїть у центрі наукових пошуків сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників різних наукових напрямів:
соціолінгвістичного, комунікативного прагматичного, когнітивного тощо (Ф.Бацевич, В.Бєликов, І.Горелов,
Л.Крисін, Л.Масенко, Н.Шумарова та ін.). Останнім часом поняття комунікативної компетенції широко
використовують методисти. Проте і дотепер ця проблема залишається дискусійною.
Тому метою цієї статті є аналіз різних підходів до поняття комунікативної компетенції в діахронічному і
синхронічному аспектах.
Термін „мовна компетенція” був запозичений соціолінгвістами з ідей генеративної граматики
Н.Хомського. Лінгвіст визначає поняття мовної компетенції як знання мови (граматична правильність) і
протиставляє його використанню мови (прийнятність, мовленнєва діяльність), яке розглядалося як
„неграматичне”, хаотичне. Тобто завдання опису мови, за Н. Хомським, становить уточнення того, що повинен
знати носій мови, щоби знати мову; ця сума знань і складає мовну компетенцію мовця, яка лежить в основі
граматики. Такий підхід Н. Хомського зумовлений тим, що вчений, як і багато інших на той час, захоплювався
пошуками „чистої мови”. Дослідник вважає, що вмістилище „чистої” форми – розум „ідеального мовця-
слухача”, який містить „досконале знання мови” (мовну компетенцію), що і має бути предметом опису. Реальне
ж мовлення надто швидко змінюється, щоб стати предметом опису. Вживання мови, на думку Н. Хомського, є
не більше ніж бліде і досить спотворене відображення мовної компетенції, настільки хаотичне, що його не
можна описати. Про це свідчить хоча б вихідне положення вченого: „Лінгвістична теорія має справу в першу
чергу з ідеальним мовцем-слухачем, який існує в абсолютно однорідній мовній спільноті, знає свою мову
досконало і не залежить від таких граматично несуттєвих умов, як обмеження пам`яті, неуважність, зміна уваги
й інтересу, помилки (випадкові й закономірні) у застосуванні своєї мови в реальному вжитку” [Хомський 1972: 9].
Зрозуміло, що це положення не відповідає принциповій установці соціолінгвістики на вивчення мови в
соціальному контексті.
Американські соціолінгвісти, використовуючи термін Н. Хомського, розширюють поняття мовної
компетенції, визначаючи її не як вроджену здатність, а як результат процесу соціалізації, і висувають поняття
комунікативної компетенції Так, провідний американський соціолінгвіст Д. Хаймс, критикуючи теорію
Н. Хомського, підкреслював: „Починаючи з думки про суто випадкове фізико-хімічне походження мови і
закінчуючи припущенням цілком вільного володіння мовою, яке не залежить від ситуації, в гомогенному
колективі, ця теорія цілком виключає будь-яку залежність мови від соціальної взаємодії та адаптації. По суті,
картезіанська лінгвістика зводить „компетенцію” до знання граматики, „використання” – до поведінки, а
„творче начало” до новизни” [Hymes 1972: 121]. Д. Хаймс, Дж. Гамперц та інші розуміють компетенцію носія
мови не лише як володіння граматикою і словником, але й як знання умов, ситуацій, в яких відбувається
мовленнєвий акт, тобто це не вроджені здібності, а здібність, яка формується у процесі взаємодії індивіда із
соціальним середовищем. Д.Хаймс припускає, що поняття комунікативної компетенції залежить від визнання
двох аспектів: інтуїтивне знання і здатність використання, бо одна річ – знати, і зовсім інша – робити. Це
означає, що вчений включає в поняття комунікативної компетенції частини того, що йменувалося
„виконанням”, оскільки виконання в розумінні Н.Хомського – це не тільки здатність використання, але й
реальне використання, тобто виконанням були одночасно деякі з „граматично неіснуючих умов… у
© Виноградова О.В., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

222
застосуванні…знання мови” при його реальному використанні і „реальне використання мови в конкретних
ситуаціях” [Gamperz, Hymes 1972: 3-4]. Д.Хаймс зазначає також, що дитина, засвоюючи мову, одночасно
засвоює й систему її вживання з урахуванням усіх компонентів комунікативних актів (осіб, місця, цілей,
ставлення до інших способів спілкування), а також установок щодо цих компонентів, що дає їй (дитині)
можливість брати участь у житті суспільства, спілкуючись з іншими його членами [Hymes 1972: 75].
Більше того, поняття комунікативної компетенції американськими вченими дещо переосмислювалося.
Так, в поняття комунікативної компетенції Д. Хаймс включає такі параметри: граматична правильність,
реалізованість, придатність і „зустрічність”. Перший параметр збігається з тим, який вживає Н.Хомський.
Реалізованість визначається в основному деякими психологічними факторами, що впливають на мовлення
(обмеження пам`яті, ефект гніздування і галуження тощо). Прийнятність означає відношення висловлення до
контексту чи ситуації. Зустрічність належить до ймовірності вживання тієї чи іншої форми. Отже,
компетенція – це й експліцитні знання, і навички (здібності), і оцінні судження (ціннісна орієнтація).
Таким чином, комунікативна компетенція трактується американськими соціолінгвістами як здатність
індивіда вибирати з доступної йому сукупності граматично правильних висловлювань ті, які необхідним чином
відображають норми поведінки в конкретних актах взаємодії [Hymes 1972: 205]. Але у трактовці поняття
мовної компетенції американських соціолінгвістів вбачаються також деякі протиріччя. Так, Д.Хаймс включає в
аналізоване поняття такі параметри, як реалізованість, що визначається обмеженнями пам`яті, ефектом
гніздування й галуження, з одного боку, й установки носіїв мови, що є частиною їхньої ціннісної орієнтації – з
іншого. Отже, в межах однієї і тієї ж категорії виявляються ознаки, що належать як до об`єктивної сфери
мовленнєвої комунікації, так і до суб`єктивної.
Крім того, в межах цього підходу до комунікативної компетенції постає проблема рівня абстракції опису:
чи є „носії мови” і „ситуації” ідеалізованими і наскільки? З цього питання виділяються погляди двох вчених –
Д. Хаймса і Ю. Хабермаса. Д.Хаймс у своїй теорії мовної компетенції розглядає реального мовця-слухача в
реальному мовному колективі, чиє використання мови він спостерігає в реальному ситуативно обумовленому
вживанні. Ці дані будуть систематизовані в моделі говоріння, а на її правилах буде базуватися теорія
комунікативної компетенції. Ю. Хабермас, на відміну від Д.Хаймса, твердить, що для участі в „нормальному
дискурсі” мовець повинен мати, крім мовної компетенції, комунікативну компетенцію, яка включає базисні
характеристики мовлення й символічної інтеракції (рольової поведінки). Таким чином, комунікативна
компетенція означає, за Ю.Хабермасом, абсолютне володіння прийомами ідеальної мовленнєвої ситуації, і це
поняття співвідноситься з поняттям мовної компетенції Н.Хомського. На нашу думку, раціональне зерно є в
обох концепціях і саме поєднання таких і дає найбільш правильне розуміння мовної компетенції.
Таким чином, критикуючи погляди Н. Хомського на поняття мовної компетенції, соціолінгвісти
твердять, що справжньою метою лінгвістики є специфікація комунікативної компетенції мовця-слухача, тобто
його знання не лише про граматично правильне, але й про соціально прийнятне. Дж. Серль, зокрема, говорить,
що формальний підхід до поняття мовної компетенції можна порівняти з „формальним вивченням грошового
обігу і кредитної системи в економіці без дослідження ролі обігу й кредиту в економічних операціях” (див. за
[Беликов, Крысин 2001: 17]).
У результаті цієї дискусії в межах соціолінгвістики починають розмежовувати поняття мовної
компетенції та комунікативної компетенції. Так, аналізуючи поняття мовної компетенції, англійський лінгвіст
Р. Белл визначає комунікативну компетенцію як знання, які має носій мови і яке стосується не тільки
формального коду, але й соціальних наслідків мовних виборів, доступних йому в процесі використання мови
протягом його життя, коли він виступає як учасник мовленнєвих подій, що створюють настільки важливий
конституент людського суспільства [Белл 1980: 273]. Враховуючи ідеї Н.Хомського, Р. Белл чітко розрізняє
поняття мовної компетенції та комунікативної компетенції носія мови. Мовну компетенцію вчений розуміє як
вроджене знання, яке притаманне ідеальному мовцю-слухачу і яке дозволяє йому створювати й розпізнавати
граматично правильні речення його мовою (пор. розуміння мовної компетенції Н.Хомського). Комунікативну
компетенцію лінгвіст виводить із поняття мовної компетенції, характеризуючи її як вроджене знання, яке
дозволяє носієві мови створювати й розуміти висловлювання – вводити в обіг знаки комунікативних актів – у
контексті. Таке уточнення є спробою визначення не тільки того, яким чином носій мови виявляється здатним
судити про граматичну правильність, але й про його здатність розпізнавати те, що прийнятне як мовленнєвий
акт в певній соціальній ситуації. Лінгвіст стверджує також, що поняття комунікативної компетенції
співвідноситься з трьома взаємопов`язаними компетенціями: мовною, соціальною, психо-фізичною.
„Повідомлення має бути можливим з погляду не тільки його форми, але і його змісту і доцільності. Таким же
чином, його припустимість залежить від соціальних факторів, які на нього впливають, а здійсненність – від
формальних меж, в яких мовець може будувати повідомлення” [Белл 1980: 280]. Виходячи з цього, Р.Белл
розуміє комунікативну компетенцію як „деякого роду „міксер”, який зважує мовні, психо-фізичні й соціальні
фактори один щодо одного і за допомогою їхнього балансування досягає таких мовленнєвих актів, які є
прийнятними на всіх трьох рівнях” [Белл 19080: 282]. Хоча сам вчений підкреслює, що ця модель вимагає
деякого уточнення: необхідно вказати, чи існують ієрархічні відношення між цими видами компетенції, які з
них є важливішими, ніж інші. Розділ VIІ. Особливості говорів української мови та проблеми соціолінгвістики

223
Описуючи модель комунікативної компетенції, соціолінгвісти враховують „широкий діапазон
комунікативних каналів і змісту, які наявні у носія мови, і його здатність на основі цього змісту і своїх намірів
вибирати із свого репертуару мовних і соціальних навичок відповідний засіб передачі значення”
[Методологические 1988: 275].
В межах сучасної соціолінгвістичної дисципліни комунікативна компетенція визначається як якість
особистості, яка характеризується комплексом знань, умінь і навичок, що забезпечують індивіду можливість
сприймати, розуміти й породжувати повідомлення (тексти), що містять інформацію, виражену засобами
природної мови, зберігати таку інформацію в пам`яті й обробляти її в ході розумових процесів.
Отже, сучасна соціолінгвістика віддає перевагу терміну комунікативна компетенція, хоча, наприклад,
С. Ервін-Тріпп віддає перевагу терміну соціолінгвістична компетенція, оскільки „необхідно виключити
численні форми володіння немовної комунікації” ( див. за [Беликов, Крысин 2001: 293]). Так, Ф.Бацевич також
розрізняє поняття мовної і комунікативної компетенції. Мовну компетенцію дослідник визначає як знання
учасниками комунікації мови (мовного коду), передусім правил, за якими породжуються правильні мовні
конструкції та повідомлення, здійснюється їх трансформація [Бацевич 2004: 123]. Але повноцінне спілкування
неможливе лише за допомогою мовного коду. Важливою складовою комунікативної компетенції кожної
людини вчений вважає знання комунікативних законів та вміння їх використовувати їх, а якщо необхідно –
протистояти їм [Бацевич 2004: 42]. Тобто, крім знання мови, індивід повинен уміти використовувати її в
конкретній ситуації. Ф.Бацевич підкреслює, що комунікативна компетенція це не лише комплекс знань, а й
внутрішні можливості мовця, зокрема комунікативні інтенції (утримування в пам’яті сказаного й постійна
кореляція плину спілкування з метою мовця), знання особистості співбесідника, постійна орієнтація в умовах та
ситуації спілкування, контроль за процесом спілкування, контроль власної мовленнєвої поведінки, емоцій,
контроль над посткомунікативними ефектами тощо. А отже, на думку вченого, комунікативна компетенція
перебуває на найвищому щаблі в ієрархії типів компетенції людини [Бацевич 2004: 126].
Аналізуючи поняття комунікативної компетенції, сучасні соціолінгвісти говорять про відмінності між
двома інтелектуальними категоріями – знання й володіння мовою [Беликов, Крысин 2001: 68]. Знання тільки
словника й граматики є недостатнім, щоби спілкування певною мовою було успішним: необхідно знати ще й
правила та умови вживання мовних одиниць. Тобто, „крім власне граматики носій мови повинен засвоїти
„ситуативну граматику”, яка приписує використовувати мову не тільки відповідно до змісту лексичних одиниць
і правил їхньої сполучуваності в реченні, але й залежно від характеру стосунків між мовцем і адресатом, від
мети спілкування та інших факторів, які разом із власне мовними знаннями складають комунікативну
компетенцію носія мови” [Там само]. Це стосується, в першу чергу, правил етикету; правил спілкування зі
„своїм” і „чужим”, з „вищим”, „нижчим” та „рівним” за соціальним статусом; правила дотримання „соціальної
дистанції” за умови значного протиставлення соціального становища учасників комунікації; різні стратегії
поведінки, які виражені у мові і керують реалізацією таких мовленнєвих актів, як прохання, вимога, погроза,
обіцяння тощо. Саме тому формування комунікативної компетенції є основною метою мовного навчання і в
шкільній програмі з української мови цей компонент на сьогодні посідає значне місце.
На формування мовної компетенції впливають політичні, історичні й соціальні умови, тому схематично
вплив соціальних ознак на мовну поведінку можна окреслити таким чином: мова батьків – мова шкільного
навчання – соціальний стан – освіта. Тобто мова батьків (мова дитинства) разом з мовою навчання є тими
значущими факторами, які складають основу мовної компетенції особистості.
Отже, мовна компетенція як соціальне явище, з одного боку, зазнає впливу мовної державної політики, є
наслідком історичного та національно-культурного розвитку соціуму, з іншого – як активна поведінка, одна з
форм суспільно-комунікативної діяльності і сама здатна певним чином впливати на мовну ситуацію,
прискорюючи або уповільнюючи певні зміни.
Вивчення мовної компетенції як соціолінгвістична проблема, на наш погляд, має досить велику
практичну цінність і перспективність, оскільки дозволяє подивитись на мовну ситуацію того чи іншого регіону
або й держави в цілому не просто з погляду функцій мов, що використовуються на певній території, а крізь
призму людини, її здібностей, можливостей та потреб у вивченні комунікативних засобів.

Література
Бацевич 2004: Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. Підручник. – К.: Академія, 2004.
Беликов, Крысин 2001: Беликов В.И., Крысин Л.П. Социолингвистика. – М., 2001.
Белл 1980: Белл Роджер Т. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы. – М.: Международные
отношения, 1980.
Методологические 1988: Методологические проблемы языкознания / А.В. Бондарко, А.Н. Гаркавец,
Ю.А. Жлуктенко и др.; Отв. ред. А.С. Мельничук; АН УССР Ин-т языковедения им. А.А. Потебни. – К.: Наук.
думка, 1988.
Хомський 1972: Хомский Н. Аспекты теории синтаксиса. – М., 1972.
Chomsky 1971: Chomsky N. Cartesianische Linguistik: Ein Kapitel in der Geschichte des Rationalismus. –
Tubingen, 1971. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

224
Gamperz, Hymes 1972: Gamperz J. J., Hymes D. Directions in Sociolingustics: The Ethnography of
Communication. – New York, 1972.
Hymes 1972: Hymes D. Communicative Competence // Sociolinguistics – Selected Readings / Ed. by
J. B. Pride, J. Holmes. – London, 1972.

In the article is consider one of the most disputable questions of sociolinguistics – question language and
communication competence, is analyze history of this question and different point of view in connection with question
competence of speaker.
Key words: language competence, communication competence, ideal language carrier, real speaker – listener.

Надійшла до редакції 4 листопада 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.