Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Олена Антонюк — ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРІЗВИСЬК (НА МАТЕРІАЛІ АНТРОПОНІМІЇ ДОНЕЧЧИНИ)

У статті проаналізовано граматичні особливості однослівних і багатослівних прізвиськ. Розглянуто
співвіднесеність цих антропонімів з різними частинами мови, тип відмінювання, а також співвіднесеність
роду прізвиська із статтю носія.
Ключові слова: прізвисько, співвіднесеність, іменник, прикметник.

Прізвиська як вид антропонімів цікавлять дослідників здавна. Уже наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
були опубліковані праці І.Франка, В. Охримовича, М. Сумцова, В. Ястребова. Але ці роботи стали тільки
першою спробою збирання та опису цих найменувань.
У другій половині ХХ ст. та й зараз – на початку ХХІ ст., активізувалось вивчення прізвиськ. Науковці
розглядають питання становлення й функціонування їх як розряду антропонімної лексики (І. Сухомлин,
М. Фролов, Б. Близнюк, М. Будз та ін.), досліджують аспекти співвідношення прізвиськ та інших неофіційних й
офіційних найменувань (М. Ушаков, І. Козубенко, Г. Сіміна та ін.), порушують проблеми лексико-семантичних
та словотвірних особливостей (З. Нікуліна, П. Поротников, С. Аксьонов, Г. Аркушин та ін.), мотивів
виникнення та ролі прізвиськ як специфічного засобу ідентифікації людини (Г. Бучко та Д. Бучко,
М. Наливайко, Т. Чайко, Л. Баранник та ін.) тощо.
Проте, незважаючи на різноманітність і велику кількість здійснених досліджень, питання, пов‟язані з
граматичними особливостями цих найменувань, поки що залишилися поза увагою дослідників
(найґрунтовнішою і чи не єдиною є робота «О грамматических особенностях прозвищных имѐн» М. Ушакова
та інших авторів [Ушаков, Васильева, Клюева 1981]). Саме тому дослідження прізвиськ у цьому аспекті є
актуальним.
У запропонованій статті робиться спроба аналізу граматичних особливостей індивідуальних прізвиськ
Донеччини.
Як відомо, важливою особливістю прізвиськ є їх частиномовна форма. Хоча всі ці антропоніми мають
ознаки субстантива, за частиномовною належністю вони можуть бути іменникового, прикметникового,
дієприкметникового, дієслівного чи інших типів.
На території Донеччини найпоширенішими є найменування іменникового та прикметникового типу.
Така тенденція простежується і в інших регіонах України. Так, В. Чабаненко зазначає, що абсолютну більшість
прізвиськ Нижньої Наддніпрянщини складають іменники, немало й субстантивованих прикметників [2005,
с. 9]. І. Нестеренко наголошує, що й під час непрямої мовленнєвої номінації осіб перевага надається
метафоризованим іменникам та субстантивованим прикметникам [1997, c.7-8].
Отже, до прізвиськ іменникового типу належать такі, що співвідносяться з іменниками. Виділяємо
найменування, що відповідають іменникам І відміни: Каністра, Морда, Лобода, Балалайка, Баранка, Бричка,
Голубка, Гуска, Доцька, Ципочка, Чурочка, Шапка та ін. У початковій формі вони дорівнюють називному
відмінку однини і мають закінчення -а (-я).
Особливістю цих антропонімів є їх здатність використовуватись для позначення осіб як жіночої, так і
чоловічої статі, тому під час пояснення прізвиська, що виходить за межі кола знайомих, необхідно обов‟язково
вказувати на стать іменованої особи [Ушаков, Васильева, Клюева 1981, с. 101].
На екстралінгвістичному рівні одним із показників статі денотата є мотив номінації, наприклад: Бацила –
товстий, неохайний чоловік, Борода – чоловік носить бороду, Брова – у чоловіка кошлаті брови, Голова – у
чоловіка велика голова, Дуля – чоловік має звичку усім «тикати» дулі, Жирафа – у чоловіка довга шия, Жменя –
жадібний чоловік, Каністра – дуже товста жінка, Кобила – у жінки великі зуби, що виглядають з рота, Кобра –
жінка дуже гостра на язик, Ковбаса – чоловік полюбляє ковбасу, Лобода – високий худий чоловік, Молекула –
юнак часто повторює фразу: «Ша, молекула», Морда – у юнака велике обличчя, Муха№ – жінка малого зросту,
МухаІ – чоловік похилого віку все підбирає, Ракета – жінка швидко ходить, Риба – чоловік любить рибалити,
Слива – у дитинстві любив сливки, Сокира – висока, худа жінка, Цибуля – прізвисько чоловік успадкував від
батьків тощо. Проте в процесі використання цих антропонімів щоразу відтворювати мотив номінації немає
потреби, оскільки представникам того чи іншого колективу, як правило, відомі і статева належність денотата, і
причина появи прізвиська.
На лінгвістичному ж рівні маркерами для диференціації прізвиськ на позначення чоловічої та жіночої
статі виступають дієслова, займенники, іменники, прикметники, напр.: Ракета (вона) полетіла; Ковбаса (він)
товстий; Кобра (вона) зла; мій сусід Морда, мій друг Молекула та ін. Як зазначають дослідники, іменування
© Антонюк О.В., 2009 Розділ VIII. Проблеми ономастики

251
осіб як жіночої, так і чоловічої статі прізвиськами на -а може відбуватися під впливом іменників так званого
спільного роду [Ушаков, Васильева, Клюева 1981, с.102].
Проте є ряд прізвиськ, під час визначення статі носія яких не виникає жодних ускладнень. До таких
належать деривати з суфіксами -их-(-а): Бондариха, Борщиха, Гармашиха, Гольчиха, Кролиха, Крупиха,
Пальчиха, Сорочиха, Цибулиха, Шматчиха, Щуриха; -иц-(-я): Квітниця, Крокодилиця, Печериця,
Поминальниця, Художниця, Цариця та ін.
Не завжди вдається вірогідно встановити стать носія прізвиська, маркованого суфіксом -к-,
напр.: Афінка, Бандітка, Блондінка, Ватрушка, Дифлофоска – найменування жінок; Барилка, Ізбушка, Курочка,
Колодка, Пробка, Сибірка – найменування чоловіків тощо.
До іменникового типу належать і прізвиська, які є співвідносними з іменниками чоловічого роду
ІІ відміни: Ампер, Банан, Баран, Борщ, Вовк, Генерал, Долар, Доцент, Капрал, Карандаш, Лось, Макарон, Орел,
Пельмень, Реп’ях, Самурай, Уксус, Філософ, Циклоп, Чоп, Шеф, Шкаф, Молочар, Поштар, Пензляр, Пляшкар,
Смоляр, Шахтар. До цього ж типу відносимо похідні одиниці типу Омон, Скет, Бомж, оскільки внаслідок
онімізації вони втрачають ознаки членованості та похідності (ОМОН – від рос. «организация милиции особого
назначения»; СКЕТ – супутникове кабельне ефірне телебачення; БОМЖ – від рос. «без определенного места
жительства») і поводять себе у мові як іменники другої відміни чоловічого роду.
Нечисленними є антропоніми, що співвідносяться з іменниками а)середнього роду ІІ відміни з
закінченнями -о, -е: Вухо, Дупло, Ехо, Колесо, М’ясо, Пиво, Сало, Ухо, Чадо, Чудо, Шило, Сонце, Яйце;
б)IV відміни: Сливеня; в)ІІІ відміни: Моль, Миш, Вош. Науковці зазначають, що рідкісне вживання у ролі
прізвиськ іменників жіночого роду ІІІ відміни можна пояснити намаганням носіїв мови врівноважити
морфологічне оформлення прізвиська відповідно до статі іменованої особи [Ушаков, Васильева, Клюева 1981,
с. 113].
До прізвиськ іменникового типу також належать оніми Кацо, Радіо, Самбреро. Слід зазначити, що вони
у процесі свого функціонування так і не набули здатності утворювати парадигму відмінкових закінчень. Такою
ж особливістю відзначається прізвисько Зомбі.
Цікаво, що наведені антропоніми, як правило, є найменуваннями осіб чоловічої статі, і тільки такі, як
Скет, Сонце, Радіо, Дупло, Колесо належать жінкам, з них три останніх утворилися від прізвищ носіїв
(відповідно – Радіонова, Дуплоноженко, Колесникова). Явище розходження родової та статевої
співвіднесеності є типовим для прізвиськ. Зокрема, такі чоловічі найменування, як Ковиряло, Зубило оформлені
флексією середнього роду, Техніка – флексією жіночого роду, а жіночі прізвиська можуть бути репрезентовані
іменниками чоловічого роду, напр.: Пломбір [Бекасова 2003, с.300].
Рідко використовуються для позначення однієї особи і прізвиськові найменування у формі множини:
Вовки, Долари, Злидні, Очі, Рога та ін.
Спостереження показують, що значні труднощі виникають саме у визначенні характеру узгодження
інших слів із формою таких антропонімів. Мовці найчастіше поєднують інші слова із прізвиськом у формі
множини: Злидні пішли, Очі розповідали, Долари хвалилися. Можливе (проте дуже рідко) також сполучення зі
словами у формі однини, напр.: Рога казала, Долари казав. Крім того, іноді мовці взагалі уникають уживання
інших слів разом із такими прізвиськами, напр., на запитання: «Як ви кажете, коли побачите цю людину?»,
респонденти часто відповідають фразами типу: Злидні й усе!, Очі й Очі! та под. Незначна кількість таких
індивідуальних найменувань пояснюється тим, що антропоніми у формі множини є типовими для називання
цілих сімей чи родів [Данилина 1979, c.289; Козубенко 1988, c.10].
Зазначимо, що в ролі прізвиськ можуть виступати іменники різних лексико-граматичних розрядів, напр.:
а) конкретні (Шкаф, Чоп, Дрин); б) абстрактні (Чудо, Космос, Розум); в) власні (Еверест, Карабах, Куба);
г) загальні (Дуб, Часник, Стропило); д) істоти (Зозуля, Жирафа, Коняка); е) неістоти (Барилка, Пензль,
Стаканчик); є) збірні (Злидні); ж) речовинні (Уксус, Смола, Сметана) тощо.
До прізвиськ прикметникового типу належать оніми, що співвідносяться з прикметниками і мають
прикметникову парадигму відмінювання. Це найменування а) жіночого роду із закінченням -а: Кисла, Крива,
Лукава, Мала, Мила, Мокра, Німа, Рижа, Руда, Сліпа, Товста, Чорна; б) чоловічого роду із закінченням -ий:
Білий, Борзий, Босий, Бурий, Косой, Красний, Кривий, Куций, Лисий, Лівий, Малий, Милий, Мокрий, Молодий,
Мурий, Німий, Плохой, Рижий, Рудий, Святий, Сєдой, Сивий, Сизий, Сірий, Старий, Сухий, Тихий, Товстий,
Хитрий, Хороший, Худий, Чорний, Шустрий.
Особливою рисою цих прізвиськ є те, що вони за допомогою фінальної морфеми вказують на стать
іменованої особи. Тобто, прізвиська моделі на -а завжди є найменуваннями осіб жіночої статі, а прізвиська
моделі на -ий завжди є найменуваннями осіб чоловічої статі.
Серед прізвиськ прикметникового типу виділяємо такі, що співвідносяться з прикметниками а) якісними:
Бідна, Розумна, Плохой, Худий, Шустрий; б) відносними: Цвинтарний, Капелюшний, Спеціальний, Плановий та
ін.; в) присвійними: Вітькова, Луканева, Трохимівська, Зойчин, Мар’янин, Одарчин, Сашкін, Свирин, Тимошин,
Федін, Христин. Сюди ж належать поодинокі антропоніми, утворені аналогічно до попередніх: Кватиранова,
Ключникова, Куткова, Цепова, Конякіна. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

252
Небагато найменувань, які співвідносяться з дієприкметниками: Копчоний, Кручений, Печений, Мерзлий,
Блокований, Драний. Усього два найменування зафіксовані у формі дієслова: Абажді (від рос. «обожди») –
прізвисько тут фіксується у формі наказового способу – денотат часто вживає це слово; Пивезу – від дієслова
«привезу» – денотат не вимовляв звука -р-. Цікаво, що в цьому антропонімі флексія -у втратила здатність
змінюватися і, тим самим, набула значення суфікса невідмінюваного іменника.
Виявлено по одному прізвиську, що співвідносяться із вигуком: Гедзьо (від «геть») – денотат пасе
череду, часто таким вигуком підганяє худобу; часткою: Енто (від рос. «это» – часто повторювана фраза «енто
такоє дєло»); прислівником: Можливо (денотат часто вживає це слово в мовленні).
У неофіційній сфері спілкування для іменування осіб широко використовуються й багатослівні
прізвиська. Це утворення, які складаються із двох, трьох а іноді й більше самостійних, не поєднаних в одне
слово компонентів. У ролі таких самостійних компонентів виступають слова різних частин мови, вони можуть
належати як до апелятивної, так і до онімної лексики. Усі вони співвідносяться із синтаксичними
конструкціями – як правило, словосполученнями, а деякі – і з реченнями.
Серед двослівних наявні такі, в яких перший і другий компонент найменування є відапелятивами.
Більшість із них утворилося шляхом поєднання іменника та прикметника. Іменник може бути в препозиції:
Папа Римський, Пєтух Гамбурзький, Лихо Однооке, Їжачка Жадна, Гриф Старший, Гриф Молодший, Домна
Безсемерівна; або ж знаходитись у постпозиції: Білий Клик, Руське Чудо, Чорний Волик, Чесне Слово, М’який
Знак, Товстий Палець, Американський Наблюдатєль, Пивна Діжка, Чорний Капітан, Ділова Жінка, Добра
Мама, Хитрий Хлопчик, Голуба Йолка, Красна Шапочка, Червона Шапочка, Рябе Ушко, Соколине Око,
Звьоздний Мальчик, Золота Дитина, Казирний Кароль, Чорна Леді, Курський Соловей. Як правило, у таких
прізвиськах іменник і прикметник повністю узгоджуються в роді (чоловічий чи жіночий), відмінку (називний)
та числі (однина).
Близькими до цієї групи за синтаксичним характером є прізвиська, що утворилися шляхом поєднання
іменника та дієприкметника: Відбита Голова, Драна Питка, Маринована Воша, Ходяча Енциклопедія, Ходячий
Анекдот. У найменуванні Шилом Бритий дієприкметник у називному відмінку керує іменником в орудному
відмінку. Цікаво, що дієприкметник бритий, виступаючи головним компонентом двослівного іменування,
частково втрачає ознаки дієприкметника і набуває ознак субстантива.
Серед прізвиськ, які утворилися шляхом поєднання двох іменників, є такі, в яких перше і друге слово
мають форму називного відмінка однини: Баба Банда, Баба Богатир, Кум Слива, Пан Лікар, Баба Каляка, Дядя
Пудя. У деяких прізвиськах другий компонент виявляє неузгодженість у формі відмінка, а саме, зафіксовано
форму давального відмінка однини: Слава Господу, та родового однини: Тормоз Перестройки.
Прізвиська можуть утворюватися шляхом поєднання іменника та дієслова. Специфіка таких
антропонімів полягає у дієслівному компоненті, який в усіх прикладах виступає імперативом, а іменник може
мати форму називного відмінка: Чорт Возьми; родового відмінка: Дайте Цибульки; орудного відмінка: Ходи
Коньом.
Виявлено прізвиська, які репрезентують поєднання іменника з числівником. У всіх антропонімах
числівник має форму називного відмінка й узгоджується з іменником теж у називному: Руб Сорок, Метр Сім;
чи родовому: Триста Лєт. На нашу думку, у таких іменуваннях головним виступає саме ритмомелодика, яка
репрезентується через поєднання односкладового слова з двоскладовим чи односкладовим. Порівняймо,
наприклад, конструкції, які передають ті ж кількісні значення: гривня сорок, карбованець сорок і подібні з
наведеними.
Поодинокими є прізвиська, які утворилися шляхом поєднання іменника і займенника: Дід Йон (він);
числівника і числівника: Двісті Двадцять; прислівника та іменника: Вічно Бігула; а також частки й дієслова:
Так Сказать.
До прізвиськ відапелятивів належить і декілька найменувань, які складаються з трьох і більше слів.
Прізвисько Очі як гроші на синтаксичному рівні характеризуємо як порівняння сполучникового типу;
антропоніми Син грузинського народу і Два метри красоти – як складні словосполучення; Дуб – дерево
хвойне – як просте речення; Моя ти ненько – як нечленоване речення; Покинь бороду – вчепи вуса – як
односкладне речення.
Власне антропонімних найменувань небагато. Це такі, що утворилися поєднанням іменника та
прикметника у називному відмінку: Ільків Петро; Федикова Нюська, Касторський Буба, Надя Крупська.
Більшість же прізвиськ є утвореннями з двох іменників у називному відмінку: Вірка Модистка, Лис Микита,
Клавдія Шифер, Мішка Гаммі, Пані Моніка, Папа Карло, Мать Тереза, Дядя Стьопа, Лус Клариса, Мама Чолі,
Нані Брегвадзе, Салават Юлаєв, Фідель Кастро, Шерлок Холмс, Гера Ленус, Мурзилка Володимирівна, Сан
Санич, Борис Петрович. Переважна більшість цих прізвиськ є первинними власними назвами. Цікавими в
цьому плані є утворення, де перший компонент є первісно назвою загальною, напр.: Дядя Стьопа, Мать
Тереза, Лис Микита. Однак зараховуємо їх до відантропонімних, оскільки перші компоненти у складі таких
найменувань почали сприйматися як оніми ще до того, як перейшли до класу прізвиськ. Розділ VIII. Проблеми ономастики

253
Характерною ознакою останніх трьох (Мурзилка Володимирівна, Сан Санич, Борис Петрович) є другий
компонент патронімічного типу. Такі антропоутворення, по суті, є тотожніми тим, що утворюються
поєднанням імені та імені по батькові й функціонують в офіційній сфері спілкування.
Значна кількість прізвиськ належить до найменувань змішаного типу. Серед них такі, що складаються з
двох іменників у називному відмінку: Вітька Баран, Вовка Сосун, Дунька Хитрячка, Іван Верьовка, Іван Леп,
Льонька Самогон, Маня Каляска, Микола Негрик, Микола Сало, Петя Сковородка, Хосе Губасіо, Яша Копиток,
Дядя Вован. Типовими є й антропоніми, що складаються з іменника та прикметника: Валька Довга, Галя
Безрука, Лідка Біла, Люба Довга, Манька Довгонога, Саня Мордатий, Федя Комнатний, Залізний Самсон,
Залізний Фелікс, Мала Галюська, Хитра Галя.
Компонент – власна назва в наведених антропонімах може знаходитись як у препозиції, так і постпозиції.
Але, незалежно від того, по суті, виступає тільки виразником другорядної для прізвиська ознаки – репрезентує
ім‟я денотата і виражає через нього стать носія прізвиська. Другий же компонент, який є назвою загальною,
виступаючи в таких конструкціях конкретизатором першого, одночасно розширює й уточнює його значення.
Поодинокими є прізвиська, що утворилися шляхом поєднання іменника й дієприкметника, іменника й
дієслова, числівника й іменника: Надька Крашена, Василь Грай, Півтора Івана.
Засвідчено одне трислівне найменування, яке утворилося внаслідок поєднання власної назви з
прийменниково-іменниковою конструкцією: Івашка під простоквашкою; та одне прізвисько, що за своєю
структурою є реченням: Уж Голяш замуж не втєрпьож. Прізвиська-речення зустрічаються дуже рідко. При
цьому є помітною тенденція до їх лексикалізації. Це виражається в тому, що таке найменування сприймається
як неподільна характеристика особи, крім того, паралельно з прізвиськом-реченням може функціонувати
прізвисько-слово чи словосполучення [ Данилина 1979, c.288].
Слід зазначити, що багатослівних прізвиськ небагато (всього 3% від загальної кількості), однак
найменування такого типу є традиційними. Так, В. Шевцова, досліджуючи способи називання жителів
середньонаддніпрянського Лівобережжя другої половини ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст., наголошує, що
антропонімічні структури, які виконують функцію називання осіб, можуть бути одно-, дво-, три- та
чотириелементними, а двоелементна модель є максимально активною [Шевцова 1979, c.168].
Фактичний матеріал показує, що двослівні прізвиська (а таких більшість) репрезентовані
антропомоделями: “Іменник у називному + прикметник у називному”; “Іменник у називному + займенник у
називному”; “Дієприкметник у називному + іменник у називному”.
Вони утворилися за зразками словосполучень узгоджувального типу: Відбита Голова, Дід Йон, Саня
Мордатий тощо. Причому в цих антропонімах реалізується узгодження повне, оскільки головне і залежне
слово узгоджуються в роді, числі і відмінку. Такі прізвиська передбачають обов‟язковий залежний компонент у
формі називного відмінка прикметника, займенника чи дієприкметника. Зафіксоване тільки одне прізвисько,
яке відображає модель “Іменник у називному + прикметник у родовому”, в якому реалізується неповне
узгодження: Сімейство Пернатих.
Прізвиська, які утворилися за антропомоделлю “Іменник у називному + іменник у називному”,
репрезентують на синтаксичному рівні такий тип підрядного зв‟язку, як кореляція: Кум Слива, Яша Копиток,
Микола Сало тощо. При кореляції залежне слово конкретизує значення головного, водночас співвідносячись з
ним.
Як нерозкладні словосполучення можна охарактеризувати прізвиська, які характеризуються
антропомоделями “Іменник у називному + числівник у називному”; “Числівник у називному + іменник у
родовому”; “Числівник у називному + числівник у називному”: Руб Сорок, Двісті Двадцять, Триста Лєт –
вони виступають кількісно-кількісними чи кількісно-іменними сполуками слів.
Антропомоделі “Іменник в орудному + дієприкметник у називному”; “Дієслово- імператив + іменник у
родовому”; “Дієслово-імператив + іменник в орудному” репрезентують такий вид підрядного зв‟язку, як
керування: Шилом Бритий, Дайте Цибульки, Ходи Коньом. Моделі “Іменник у називному + іменник у
родовому”, “Іменник у називному + іменник у давальному”, “Прислівник + іменник у називному”; “Частка +
дієслово-імператив” – прилягання: Тормоз Перестройки, Слава Господу тощо. Прізвисько Чорт Возьми
(антропомодель “Іменник у називному + дієслово-імператив”) репрезентує на синтаксичному рівні
предикативний зв‟язок.
Отже, однослівні прізвиська Донеччини найчастіше співвідносяться з іменниками (Швабра) й
прикметниками (Химерний). Вони зберігають відповідну парадигму відмінювання. Рідше зустрічаються
прізвиська, що співвідносяться з дієсловами (Пивезу), частками (Енто), прислівниками (Можливо), вигуками
(Гедзьо). Такі найменування не відмінюються.
Антропоніми, що співвідносяться з іменниками І відміни, можуть належати особам як жіночої, так і
чоловічої статі. Більшість прізвиськ, що співвідносяться з іменниками ІІ відміни, є найменуваннями осіб
чоловічої статі, крім поодиноких випадків (Скет, Сонце).
Прізвиська прикметникового типу за допомогою фінальної морфеми вказують на стать іменованої особи
(Сєдой, Шустрий – чоловічі найменування, Рижа, Сліпа – жіночі). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

254
Крім однослівних, на території Донеччини функціонують і багатослівні прізвиська. Це утворення, які
складаються із двох, трьох, а іноді й більше самостійних, не поєднаних в одне слово компонентів. Більшість
утворилося за зразками словосполучень різного типу зв‟язку (Відбита Голова, Кум Слива, Триста Лєт, Шилом
Бритий) і незначна кількість співвідноситься з реченнями (Покинь бороду – вчепи вуса).

Література
Бекасова 2003: Бекасова Е.Н. Русские прозвища как отражение ментальности // Русское слово в мировой
культуре. Материалы Х Конгресса Международной ассоциации преподавателей русского языка и литературы,
СПб, 30 июня – 5 июля 2003 г. Концептосфера русского языка: константы и динамика изменений / Под ред.
Н.О. Рогожиной, В.В. Химика, Е.Е. Юркова. – СПб: Политехника, 2003. – С. 293-302.
Данилина 1979: Данилина Е.Ф. Прозвища в современном русском языке // Восточно-славянская
ономастика: Материалы и исследования. – М.: Наука, 1979. – С. 281-297.
Козубенко 1988: Козубенко И.И. Антропонимия Среднего Полесья (Соотношение неофициальных и
официальных именований): Автореф. дис. … канд. филол. наук. – К., 1988. – 26 с.
Нестеренко 1997: Нестеренко І.Я. Явища непрямої номінації в українській мові: Автореф. дис… канд.
фiлол. наук. – К., 1997. – 17с.
Шевцова 1979: Шевцова В.О. Називання жителів середньонаддніпрянського Лівобережжя (на матеріалі
середньонаддніпрянських лівобережних пам‟яток другої половини ХVІІ — першої половини ХVІІІ ст.) //
Питання словотвору. – К.: Вища школа, 1979. – С. 161-169.
Ушаков, Васильева, Клюева 1981: Ушаков Н.Н., Васильева В.Д., Клюева Н. П. О грамматических
особенностях прозвищных имен // Ономастика и грамматика. – М.: Наука, 1981. – С. 98- 122.
Чабаненко 2005: Чабаненко В. Прізвиська Нижньої Наддніпрянщини (словник), Книга 1. – Запоріжжя,
2005. – 260 с.

Some grammatical peculiarities of the single – layer and multilayer nicknames are described in the article. They
are correlation with the parts of speech, the type of the declension, and correlation with the sex of the name supporter.
Key words: nickname, correlation, noun, adjective.
Надійшла до редакції 3 березня 2009 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.