Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Тетяна Ковалевська – КОНЦЕПТУАЛЬНА БАЗА НЕЙРОЛІНГВІСТИЧНОГО ПРОГРАМУВАННЯ

У статті висвітлено філософське, психологічне та лінгво-когнітивне підґрунтя нейролінгвістичного
програмування як креативного напряму сучасної гуманітарної науки, окреслено перспективи застосування
стратегій НЛП у різноманітних комунікативних жанрах.
Ключові слова: нейролінгвістичне програмування, емпатія, сугестія.

Розвиток державної мови і вітчизняного мовознавства в контексті сучасних євроінтеграційних процесів
передбачає інтенсивне залучення здобутків світової наукової думки, новітніх наукових стратегій, технік і
технологій, серед яких на особливу увагу заслуговує нейролінгвістичне програмування (НЛП), у межах якого
комунікативне буття особистості й соціуму інтерпретується з урахуванням не лише власне вербальних
репрезентацій, а й усього комплексу екзо- та ендогенних факторів, що формують самобутність індивідуального
та національного світобачення. НЛП витлумачують не лише як «мистецтво і науку про особистісну
майстерність» [О’Коннор, Сеймор 1997: 17], а й як самостійну моделювальну систему з відповідним
теоретичним підґрунтям і практичним інструментарем, предметом дослідження якої є когнітивні структури
людини, пов’язані зі специфічними процесами діакритизації метатексту дійсності та відповідною експлікацією
вербалізованих і аналогових (невербальних) структур у полікомунікативних моделях. Об’єктом дослідження
виступають поведінкові комплекси особистості, які аналізуються через застосування різноманітних стратегій, у
межах яких поєднано філософські, психологічні, лінгвістичні та нейрофізіологічні підходи. З огляду на
креативний характер НЛП, його гетерогенну природу, наукову об’єктивність та практичну ефективність у
пропонованій статті ставимо на меті розгляд концептуальної бази цієї науки та окреслення перспектив її
подальшого розвитку й опрацювання, оскільки в українському мовознавстві цей напрям лише починає
привертати увагу науковців (Г.Почепцов, В.Різун, Т.Ковалевська [2001]) попри його популярність в інших
країнах, що в цілому увиразнює актуальність дослідження.
Стратегії НЛП скеровані щонайперше на оптимізацію комунікативних процесів і ґрунтуються на
глибинному дослідженні суб’єктивних рефлексій, аналізі та ідентифікації складників внутрішнього світу
людини й умінні конструювати позитивні поведінкові моделі. Крім того, НЛП – це засіб ефективного впливу,
який використовують всюди, де необхідні навички комунікаці. Ефективність НЛП у цьому аспекті доводить
величезна кількість навчальних центрів, орієнтованих на вивчення й застосування відповідних методик у
найрізноманітніших галузях комунікації: у бізнесі, в галузі персонального менеджменту, оздоровлення,
психологічної корекції, освіти, ЗМІ тощо. Відомий український учений Г.Г.Почепцов наголошує, що «паблік
рілейшнз та інші прикладні комунікації зацікавлені в подібних конкретних теоріях, заснованих на достатньо
надійній базі. Спираючись на чітко вивірене підґрунтя, вони в змозі будувати набагато ефективніші стратегії
впливу» [2001: 81], що доводить актуальність методик НЛП і в галузі PR, іміджелогії, реклами, передвиборних
кампаній, державного управління [Ковалевська, Бронікова 2008] та й чи не всіх напрямів професійної
діяльності, пов’язаної з необхідністю результативного спілкування. Ефективність НЛП зумовлена його
креативним та комплексним характером, що відповідає й актуальному на сьогодні принципу експансіонізму,
згідно з яким дедалі необхіднішою є «кооперація зусиль лінгвістів, семіотиків, логіків та інших фахівців як в
обговоренні власне фундаментальних проблем природної мови, так і в розв’язанні прикладних завдань»
[Петров 1998: 39] (пор.із зауваженням І.Дзюби про те, що «наші гуманітарні науки опиняються перед
труднощами не лише об’єктивного, а й суб’єктивного характеру, пов’язаними із застарілістю їхньої
інституційної, інструментальної та методологічної бази» [2001: 4]), що увиразнює актуальність цього напряму.
© Ковалевська Т.Ю., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

284
Концептуальною базою НЛП є синтез положень філософії, лінгвістики, когнітивної, гуманістичної та
гештальтпсихології і когнітології, нейрофізіології особистості, збагачений результатами досягнень у галузі
кібернетично-інформаційних наук.
Філософську основу НЛП становлять ідеї Х.Вайхінґера та фундатора загальної семантики
А.Коржибського про нетотожність об’єктивного світу та його суб’єктивної моделі як репрезентованої мапи
довкілля. Згідно з першим постулатом НЛП, «мапа – не територія, яку вона представляє» [Korzybsky 1958: 58],
бо «організована діяльність логічної функції вбирає в себе всі відчуття і творить свій власний внутрішній світ,
який послідовно відходить від реальності» [Vaihinger 1967: 159]. Специфіку цього явища, коли «реальність
незмінно постає перед нами трансформованою нашими когнітивними здібностями» [Налимов 1998: 34],
пояснено універсальними закономірностями, притаманними трансформаційним процесам ментальних
об’єктивацій, що детерміновано наявністю в структурі особистості нейрофізіологічних, соціально-генетичних
та індивідуальних фільтрів. Перша їхня категорія пов’язана з обмеженнями, зумовленими специфікою
генетичного коду репрезентативних систем: аудіальної, візуальної та кінестетичної. Відомо, що існують явища,
які перебувають поза межами людського сприйняття. Так, звукові коливання, які може почути, розрізнити
людина, мають становити не менше за двадцять і не більше за двадцять тисяч одиниць на секунду; константи
зорового сприйняття розташовано в інтервалі від трьохсот вісімдесяти до шестисот вісімдесяти мілімікрон;
смакові та нюхові показники варіюються залежно від ступеня впізнавання чи порівняння з чимось тощо. Отже,
певну частину довкілля наша нервова система просто не фіксує, і потенційна картина світу ще до актуалізації
виявляється неповним, частковим відбиттям об’єктивних реалій. До того ж, просторові (пропріоцептивні)
відчуття особистості теж спричиняють індивідуалізацію сприйнятих сегментів дійсності. Ці факти відзначав і
О.О.Потебня, коли писав про незбіг того самого чуттєвого образу в різних людей через відмінність їхніх
фізіологічних та локально-темпоральних характеристик: «По-перше, точки в просторі, що займає той чи інший,
не можуть бути тотожними, а якщо б вони й помінялися місцями, то дивилися б на предмет у різний час.
По-друге, очі, як скло, так чи по-іншому, відбивають промені, й отже, зорові враження у двох суб’єктів
аналогійні, але різні» [1999: 76]. «У мовця і слухача, – продовжує О.О.Потебня, – чуттєві сприйняття різні
внаслідок відмінностей органів чуття, яке обмежується лише родовою подібністю між людьми» [1999: 93]. Або
в цьому ж аспекті вчений зазначає: «Яким чином під словом свічка я можу розуміти те саме, що й мій
співрозмовник, коли органи сприйняття у нас різні, а накопичення спогадів … відмінне набагато більше за те?»
[1999: 132], наголошуючи на оригінальності індивідуальних репрезентацій, бо «якби ці враження
повторювались і накладались одне на одне, то поєднання ознак, сприйнятих різночасно, у різних осіб буде
безмежно різноманітним» [1999: 133].
Другим різновидом фільтрів, що спричиняють відмінності суб’єктивної моделі довкілля та його дійсного
стану, є соціально-генетичні фільтри, «дій яких ми зазнаємо як члени тієї чи іншої соціальної системи: мова,
загальноприйняті способи сприйняття та найрізноманітніші функції, щодо яких у даному суспільстві існує
співвідносна злагода» [Бэндлер, Гриндер 1996: 24]. Основним соціально-генетичним фільтром звичайно
вважають вербальну поведінку, яка слугує засобом репрезентації чи ж моделювання особистісного досвіду і
відбиває глибинний зв’язок між психікою людини та її мовленнєвими експлікаціями, на складності адекватного
декодування яких знов-таки наголошував ще О.О.Потебня: «будь-яке розуміння є водночас нерозуміння» [1999:
118] (хочемо звернути увагу на те, що взагалі величезна кількість ідей НЛП перегукується з думками
геніального українського лінгвіста). У НЛП «вимовлені» слова вважають поверхневою структурою, яка, у свою
чергу, є трансформованою моделлю глибинних психічних структур. За твердженням А.Коржибського [1958],
мова є різновидом мапи, чи ж моделі світу, яка дає змогу узагальнювати наш досвід і передавати його іншим,
користуючись феноменом мовної конвенціональності. «Закон індивідуальності» А.Коржибського засвідчує, що
«не існує двох цілком ідентичних людей чи ситуацій, чи етапів будь-якого процесу» [Дилтс 2000], і
усвідомлення людиною необхідності розширювати й удосконалювати свої мовні можливості сприяє
досягненню «більших успіхів у спілкуванні та належному оцінюванню унікальності повсякденних переживань»
[там само]. Наведене також перегукується з думками О.О.Потебні, який, наголошуючи на глибинній
особистісній маркованості вербальних експлікацій, зазначав, що «зміст, сприйнятий через посередництво слова,
є тільки позірно відома величина, що думати при слові саме те, що інший, позначало б перестати бути самим
собою і бути цим іншим, тому розуміння іншого в тому сенсі, в якому звичайно береться це слово, є така ілюзія
як та, ніби ми бачимо, сприймаємо дотиком та ін. саме речі, а не свої враження» [1999: 119]. Іншими словами,
«щодо власне суб’єктивного змісту думки мовця і думки того, хто розуміє, то ці змісти… відмінні» [1999: 123].
Це твердження відповідає усталеному в сучасній філософії та герменевтиці дефінуванню розуміння як
інтерпретації дій та фактів, реконструкція якого, з позицій Б.В.Маркова, містить когнітивні, естетичні та етичні
компоненти, де їх універсальний характер не свідчить про наявність загального алгоритму розуміння – завжди
індивідуалізованого, суб’єктивного процесу [2000], що відповідає думці М.Бахтіна про поліфонічність цього
явища [1972]. Отже, філософські ідеї, на яких ґрунтовано НЛП, розкривають нетотожність суб’єктивного світу
людини, його вербального членування зокрема, об’єктивним характеристикам довкілля.
Психологічні основи НЛП спираються на ідеї когнітивної, гештальтпсихології та персонологічні
концепції психогенетичного підходу, в центрі уваги яких – індивідуальні еволюційні процеси. Ці положення
відповідають основам сучасних теорій розвитку особистості, згідно з якими когнітивно-емоційна еволюція Розділ IХ. Прикладна лінгвістика: напрями й аспекти дослідження

285
індивіда породжена співвідношенням зовнішніх упливів та внутрішньопсихологічної детермінації. З одного
боку, «кожна дія зумовлюється усталеними внутрішніми потребами людини та зовнішніми обставинами її
буття, з іншого – одночасно складається інша детермінація – актуально-цільова, яка безпосередньо скеровує
особистість до здійснення певної дії» [Фонарев], що почасти відповідає і постулатам гештальтпсихології,
започаткованої М.Вертґеймером, В.Келером, К.Коффкою і розвиненої у відповідних сучасних дослідженнях:
«поаспектному, модальнісно-категорійному сприйняттю візуально поданого об’єкта світу передує його цілісне
семантичне оцінювання» [Артемьева 1999: 81]. Ці факти дають змогу впровадити в термінологічний обіг НЛП
поняття комунікативної особистості, яке «значно ширше від поняття «мовна особистість», оскільки передбачає
характеристики, пов’язані з вибором не лише вербального, а й невербального коду комунікації, яка
використовує штучні та змішані комунікативні коди» [Конецкая 1997: 169] і характеризується трьома
основними параметрами: мотиваційним, когнітивним та функціональним, що відбивають комплексний
характер специфіки індивідуальних інтеракцій. Центральне місце в структурі комунікативної особистості
посідає мотиваційний параметр, пов’язаний з ієрархією її аксіоматичних домінант та реалізацією
комунікативних потреб. У цьому плані для НЛП, на нашу думку, на особливу актуальність заслуговують
гуманістичні теорії особистості А.Маслоу та К.Роджерса, згідно з якими внутрішній світ людини не є
безпосереднім відбиттям довкілля, а являє собою результат інтерпретованої реальності відповідно до специфіки
суб’єктивного сприйняття, комунікативна адекватність якого досягається через конгруентну екстерналізацію
внутрішньопсихологічних настанов. Поняття конгруентної особистості витлумачують як гармонійну кореляцію
«реального» та «ідеального Я», експліковану в емпатичній взаємодії з іншими учасниками комунікації і
сконцентровану в комунікативній настанові – «комунікативно-діяльнісній потребі» як найважливішій домінанті
спілкування (пор. з теорією когнітивного дисонансу Л.Фестінгера). Мотиваційне підґрунтя зосереджене на
прагненні до особистісного вдосконалення, в основі якого перебувають соціальні, еґоцентричні
(самореалізація), аксіосистемні та дефіцитарні (вітальні) потреби, де найважливішою є потреба в
самоактуалізації, яка, проте, не є кінцевим станом удосконалення особистості. Когнітивний параметр містить
усю множинність характеристик, які формують інтелектуально-емоційний план внутрішнього світу особистості
в процесі її пізнавальної діяльності. Когнітивна адекватність у такому разі передбачає знання конвенційних
сценаріїв вербальної та невербальної поведінки, глибинне розуміння семантики інформаційних змістів,
інтроспективну та інтерперсональну комунікативну специфіку, що дає змогу конструювати коректні дискурси.
Ці аспекти детально розроблені в теорії та практиці НЛП (метамодель мови, аналогове декодування тощо). На
рівні функціонального параметру відбувається синтез та реалізація попередніх складників, що і зумовлює
володіння та ситуативне варіювання вербальними та невербальними кодами у відповідній лінгвокультурній
спільноті.
Зв’язок з когнітологією є імманентною ознакою парадигми НЛП. За А.Пайвіо, функціональна активація
системи ментальних репрезентацій відбувається за наявності зовнішнього вербального чи невербального
стимулювання [Paivio 1986: 67-70] і реалізується на трьох рівнях оброблення подразників. Перший рівень –
репрезентаційний, де збудження лінгвістичних структур детерміновано стимулами відповідної знакової
природи, немовленнєві ж стимули скеровано на активацію гештальтних структур – картин, образів тощо. На
наступному – референційному рівні відбувається перетин семіотичної кореляції стимулів та підпорядкованих
структур: дискретні (вербальні) подразники стимулюють аналогові (невербальні) структури. Третій рівень,
асоціативний, передбачає появу асоціативного конструювання у відповідь на вербальне та ейдетичне
(пригадуване) стимулювання [1986: 121-122]. Пам’ять у такому разі виглядає як семантична мережа, «вузлами»
якої є вербальні (логогени) і невербальні (імагени) репрезентації, кожний з яких може бути активованим.
Дослідники зазначають, що активованими можуть бути і неактуальні, деструктивні за природою ділянки
«вузлів», що спричиняє внутрішній конфлікт особистості, й тому важливо усвідомлювати відповідність між
активованими типами знань та їхньою контекстуальною детермінацією. Саме ці напрями активно розробляють
у межах НЛП. В.В.Петров наголошував, що «людські когнітивні структури (сприйняття, мова, мислення,
пам’ять, дії) нерозривно пов’язані між собою в межах єдиного спільного завдання – пояснення процесів
засвоєння, перероблення й трансформації знань, які, власне, і визначають сутність людського розуму» [Петров
1990: 41], що теж перетинається із загальною настановою НЛП – сприяти індивідуальному вдосконаленню та
розвитку.
Основним лінгвістичним підґрунтям НЛП є положення трансформаційної (генеративної) граматики
Н.Хомського, хоч, як зазначають сучасні дослідники, це «видається певним перебільшенням, до того ж, сама
граматика Хомського давно вже відійшла від того варіанта, на який спираються засновники НЛП» [Почепцов
2001: 52]. Проте «для них є важливою не трансформаційна граматика в дусі Хомського, а породжувальна
семантика, яка працює не стільки із синтаксисом, скільки із семантикою висловлення» [Баранов 2001: 240], що
відповідає загальній сучасній «тенденції подальших трансформацій структурної лінгвістики в лінгвістику
дискурсну, прагматично зумовлену, антропологічноорієнтовану, когнітивно збагачену» [Кусько 2001: 62].
Дж.Ґріндер та Р.Бендлер зазначають, що, «спираючись на результатах Хомського та його послідовників, можна
побудувати формальну модель опису патернів того, як ми повідомлюємо іншим моделінашого досвіду»
[Бэндлер, Гриндер 1996: 42]. Цим вони запевняють, щоможливість формалізованого опису вербальних патернів
у формі лінгвістично структурованих моделей є основою їхньої теорії, хоч подальші дослідження НЛП (див. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

286
праці Р.Ділтса) за основу аналізу, на нашу думку, обирають не формалізовані відношення, а насамперед
семантичне наповнення поведінкових елементів та сигнатур, лише відштовхуючися від положень
трансформаційної граматики. Відповідно до актуальних понять трансформаційної граматики в НЛП
наголошують, що на глибинному рівні психіки конструюється повніше уявлення про актуальну ситуацію, яке
«внаслідок низки альтернативних виборів, різноманітних трансформацій збіднюється» [Баранов 2001: 240],
тобто в такому випадку пріоритет сенсової концентрації належить глибинній структурі. Далі автори НЛП
дефінують поняття поверхневої та глибинної структур, де саме в межах останньої «подано їхні (мовців – Т.К.)
інтуїції про повну репрезентацію логіко-семантичних відношень» [Бэндлер, Гриндер 1996: 48], а «частини
повної логіко-семантичної репрезентації можуть бути не представленими в поверхневій структурі» [1996: 53].
На нашу думку, саме можливість структурації, формалізованого подання феномену психосемантичної
континуальності та її дискретно-аналогових експлікантів привернула увагу фундаторів НЛП до ідей
Н.Хомського (пор. із критикою когнітивізму – першого етапу розвитку когнітології), який наголошував і на
послідовній ієрархізованості у породженні мовних структур від вищих до нижчих рівнів, що також використано
в НЛП.
Усвідомлення структурної організації мови спонукало Р.Бендлера та Дж.Ґріндера до укладання т.зв.
метамоделі мови, що являє собою формалізований спектр гіпотетичних трансформацій, яких може зазнавати
загальна глибинна структура в процесі поверхневої, вербальної актуалізації імпліцитних сенсів: «метамодель
подає експліцитну репрезентацію, чи опис, нашої неусвідомлюваної поведінки, яка підпорядковується певним
правилам» [Бэндлер, Гриндер 1996: 59]. Ефективність використання метамоделі пояснюють тим, що в її межах
«конкретизується процес переходу від поверхневої структури до глибинної структури» [1996: 70], та
притаманною їй універсальністю, яка дає змогу використати метамодель у будь-якому мовному середовищі. У
НЛП визнаним є факт існування національної специфіки у вербальній кодифікації світу, але наголошено й на
відповідній детермінованості ментальних інтеріоризацій довкілля мовними потенціями: «мова… є частиною тієї
культури, в якій ми зросли, і не може змінитися. Вона скеровує наші думки в певних напрямках, полегшуючи
одні способи мислення та ускладнюючи інші» [О’Коннор, Сеймор 1997: 119]. Універсальність же методів НЛП,
на думку Ю.Овчинникова, «полягає в тому, що… методики можна використовувати як для розв’язання
особистісних проблем окремої людини, так і для визначення стратегії й тактики цілих держав і народів»
[Нейролингвистическое программирование].
Отже, в НЛП усталеним є положення, згідно з яким «модель світу, утворена нами за допомогою мови як
репрезентації, ґрунтується на нашому сприйнятті світу. У свою чергу, наше сприйняття детерміноване почасти
нашою моделлю, чи репрезентацією» [Бэндлер, Гриндер 1996: 39]. Можливість же формалізованого опису мови
та виокремлення Н.Хомським фіксованої кількості трансформаційних моделей спонукала фундаторів НЛП
зробити висновок про експланаторну релевантність універсальних законів моделювання, які подають загальну
систематику інтернальних перетворень концептуального простору довкілля,в аналізі мовленнєвих виявів.
Генералізація, упущення та викривлення, транспоновані у площину мовленнєвої діяльності, відповідно
дефіновані в НЛП як експлікація лише певної частини інформації, вміщеної в глибинній структурі (редукція
інформації), вербалізація її спрощеної версії (неадекватність інформації) та подання її гіпотетичної
суб’єктивованої моделі (віртуалізація інформації), що і зумовлює нетотожність між семантичною
кондесованістю первинної, глибинної інформативності повідомлення та його репрезентованою версією.
Типологічні різновиди подібних сенсових трансформацій детерміновано природою сенсових перетворень,
представлених у НЛП трьома основними класами: індуктивними перетвореннями, «через які ми сприймаємо
моделі та будуємо карти довкілля» [Дилтс 2000: 43], формуючи загальний внутрішній образ світу через
інтеграційне об’єднання концептуально вагомих елементів; дедуктивними, «за допомогою яких ми укладаємо
описи і діємо відповідно до свого сприйняття і моделей світу» [там само], що зумовлено аналітичною
реконструкцією гештальтованої моделі задля розуміння її глибинної структурованості та ієрархічної
архітектоніки; абдуктивними, «під упливом яких глибинні структури трансформуються в інші глибинні
структури, а поверхневі – в інші поверхневі. Тут задіяно механізми метафори та аналогії» [Дилтс 2000: 44], які
зумовлюють можливість гіпотетичного моделювання віртуальних особистісних концептів.
Базовий характер лінгвістики в методології НЛП підштовхнув А.М.Баранова до виокремлення
мовознавчих основ НЛП: «Головний лінгвістичний постулат НЛП можна сформулювати як гіпотезу про
неадекватність мови як засобу відображення дійсності та досвіду людини» [2001: 236]. У межах НЛП феномен
мови витлумачують як певний різновид, конгломерат фільтрів, що, з одного боку, не припускають
перевантаження людської свідомості континуальною інформативністю універсуму й «перевіряють»,
«відфільтровують» його сприйняття, вичленовуючи необхідне, а з іншого – зумовлюють редукцію певних
сенсових сегментів, актуальних для особистості, що часто є причиною виникнення внутрішніх дисонансів у
структурі особистості. Другий лінгвістичний постулат «визначає характер зв’язку між мовою і психікою. Цей
постулат про іконічність чи ізоморфність мови, з одного боку, та психічних і / або мисленнєвих процесів – з
іншого» [2001: 236], що є однією з центральних проблем теоретичного мовознавства й філософії мови із самого
початку становлення та розвитку. У НЛП мову і мислення вважають індикаторами когнітивно-емоційної сфери
людини, що дає змогу аналізувати її різноманітні психічні стани саме через мовлення. В такому разі
отримується комплексна інформація про особистість, що містить як національно-індивідуальні маркери, так і Розділ IХ. Прикладна лінгвістика: напрями й аспекти дослідження

287
факти про соціальний статус мовця, його вікові, статєві та інші характеристики. М.Мерло-Понті з цього
приводу зазначає, що «мислення та мовлення були б пов’язані зовнішніми відношеннями, якби були
тематизованими даними; насправді ж вони обгорнені одне одним, сенс належить мовленню, та мовлення є
зовнішнім існуванням сенсу» [2001: 215]. Саме в межах цього постулата є ефективним виокремлення ПС та ГС,
де поверхневі структури ототожнюють зі свідомістю, а глибинні – з підсвідомістю, яка і містить увесь комплекс
особистісних потенцій.
Третій постулат «торкається специфіки використання мовних механізмів варіативної інтерпретації
дійсності в практиці НЛП» [Баранов 2001: 237], що пов’язано з впливовими потенціями мови. Мовленнєвий
вплив, на думку дослідників НЛП, полягає насамперед в умінні вибрати з усього розмаїття мовних засобів саме
ті одиниці-варіанти, які виконуватимуть роль захисника особистості, зберігаючи недоторканою її
психоструктурну гомеостатику. Також А.М.Баранов наголошує на глибинній детермінованості вибору мовного
знака взагалі, що зумовлено внутрішніми настановами індивіда, і пропонує назвати цей постулат «значущістю
незначущого варіювання» [Там само].
Отже, концептуальну основу НЛП становлять адаптовані положення трансформаційної граматики,
сконцентровані в семантичній та почасти – у формальній площині висловлення, а також певні
загальнотеоретичні положення лінгвофілософії та психолінгвістики й когнітології, які, розкриваючи актуальне
для цієї парадигми розуміння глибинних корелятивних відношень між феноменом мови та людською
свідомістю, увиразнюють її наукову об’єктивність та прикладні перспективи, що сприятимуть подальшому
розвитку вітчизняної гуманітарної науки.

Література
1. Артемьева Е.Ю. Основы психологии субъективной семантики.– М.: Наука, 1999. – 350 с.
2. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – 358 с.
3. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. – М.: Советская Россия, 1972. – 319 с.
4. Бэндлер Р., Гриндер Д. Структура магии. – СПб.: Белый кролик, 1996. –496 с.
5. Дзюба І. Метод – це насамперед розуміння // Слово і час. – 2001. – ғ7. – С. 4-10.
6. Дилтс Р. Фокусы языка. Изменение убеждений с помощью НЛП. – СПб.: Питер, 2000. – 320 с.
7. Ковалевська Т.Ю. Комунікативні основи нейролінгвістичного програмування. – Одеса.: Астропринт,
2001. – 344с.
8. Ковалевська Т.Ю., Бронікова С.А.Основи ефективної комунікації. Навчальний посібник. – Одеса:
Фенікс, 2008. – 140с.
9. Конецкая В.П. Социология коммуникации. – М.: Международный университет бизнеса и управления,
1997. – 304 с.
10. Кусько К.Я. Текстолінгвістика, текст і дискурс: актуальні та віртуальні тенденції розвитку // Вісник
Черкаського університету. Серія «Філологічні науки».– Вип.24. – Черкаси: ЧДУ, 2001. – С. 60-66.
11. Марков Б.В. Знаки, язык, интерпретация// Электронный журнал «Аргументация, интерпретация,
риторика». – Вып.1. – 2000// Dokument HTML. – http://www.argumentation.spb.ru.
12. Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття. – К.: Укр.Центр духовної культури, 2001. – 552 с.
13. Налимов В. Загадочность сознания // Тайны сознания и бессознательного. – Минск: Харвест, 1998. –
С. 31-36.
14. Нейролингвистическое программирование // Dokument HTM. – http://www.fido7.com/cgi-
fido7/fagserv/psytech2?name=ralflect&part7.
15. О’Коннор Дж., Сеймор Дж. Введение в НЛП. – Челябинск: Версия, 1997. – 256 с.
16. Петров В.В. Идеи современной феноменологии и герменевтики в лингвистическом представлении
знаний // Вопросы языкознания.– 1990. – ғ6. – С. 102-109.
17. Петров В.В. Язык и логическая теория: в поисках новой парадигмы // Вопросы языкознания. –1998. –
ғ2. – С. 39-48.
18. Потебня А.А. Психология поэтического и прозаического мышления // Полное собрание трудов:
Мысль и язык. – М.: Лабиринт, 1999. – С. 199-236.
19. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2001. – 656 с.
20. Фонарев А.Р. Основные способы бытия человека // Dokument HTML. –
http://www.new.psychol.ras.ru/conf/fonar3.
21. Korzybsky A. Science in Sanity. – N.Y., 1958.
22. Paivio A. Mental Representation. A Dual Coding Approach. –Oxford, 1986.
23. Vaihinger H. The Philosophy of As Is. – N.Y., 1967.

In the article, philosophical, psychological and lingvo-cognitive bases of neurolinguistic programming, being a
creative direction of the modern humanities, are covered. Prospects of NLP strategies usage in the different
communicative genres are outlined as well.
Key words: neurolinguistic programming, empathy, suggestion.
Надійшла до редакції 5 листопада 2008 року.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.