Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Романчук Світлана — ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ЗАСАДИ ФІЛОСОФІЇ МОВИ О. ПОТЕБНІ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВИ ТА КОМУНІКАЦІЇ У СТУДЕНТІВ ВНЗ

У статті розглянуто аспекти формування культури мови та комунікації у студентів ВНЗ. Звернено
увагу на психолінгвістичні засади філософії мови Вільгельма фон Гумбольдта й Олександра Потебні.
Підкреслено думку про значення та роль комунікативної культури як складової загальної культури
© Романчук С.М., 2009 Розділ IХ. Прикладна лінгвістика: напрями й аспекти дослідження

293
особистості. Наголошено на сутності культури комунікативної взаємодії, яка виявляється як на макрорiвнi
(країни, регiони, вiросповiдання), так i на мiкрорiвнi (особистiсть, група).
Ключові слова: культура мови. культура комунікації, філософія мови, психолінгвістика.

Процесу формування культури мови та комунікації у студентів вищих навчальних закладів останнім
часом приділяється багато уваги. Зокрема, підкреслюється роль виховання високоосвіченої мовної особистості,
яка на сьогодні користується попитом на ринку праці. Вважається, що тільки та особистість, яка володіє
нормативними одиницями мови та комунікативної діяльності, може бути успішною. І з цим не можна не
погодитися, оскільки саме вищезазначені категорії формують мисленнєву та свідому творчість людини.
Когнітивні параметри культури мови та комунікації полягають у діяльності певної системи когніцій, які
спочатку «будуються» у свідомості, а потім репродукуються мовними засобами під час комунікації. Тут також
важливо наголосити на аксіологічних параметрах досліджуваного поняття. Адже загальновідомо, що культура
комунікативної діяльності особистості залежить від її ціннісних орієнтирів, народжених у думці.
Проблема культури мови та комунікації розглядається різними галузями знань. Наприклад, розгортання
зазначеного поняття у педагогічній, соціологічній наукових площинах свідчить про її актуальність. Однак з
точки зору психолінгвістики ці категорії є малодослідженими.
Комунікативна діяльність, як відомо, невiд’ємна вiд соцiокультурної ситуацiї, яка по-рiзному впливає на
її структуру, функції, способи здiйснення. Культура втiлює стиль мислення людини, охоплює всi аспекти
суспiльного життя, характеризує глибину знань особистостi, її вихованiсть, умiння висловлювати свою думку,
слухати iнших, робити правильнi висновки. Прагнення пізнати й зрозуміти світ призводить до пошуку й аналізу
інформації, яку людина отримує з комунікативного простору. Ми вважаємо, що будь-яке осмислення
відбувається завдяки психологічним та філософським чинникам, які, власне, й формують культуру мови та
комунікації особистості. Загальновідомо, що мова охопила й підсвідомі шари психічного. Тому метою статті є
визначення основних лінгвістичних концептів, які впливають на внутрішній світ людини, зокрема студентів
ВНЗ, тим самим формують їхню культуру мови та комунікації. Основну увагу звернемо на філософські засади
О. Потебні, оскільки, на нашу думку, він вдало зблизив мову і культуру, показав зв’язок між типом культури і
структурними особливостями мови, між формами мови, культури, мислення і світогляду.
Попередник О. Потебні В. Гумбольт вважав, що мова є породженням духу і впливає на характер його
активності. Цей учений увійшов в історію як фундатор психології народів, етнічної, історичної психології,
психології мови, бо він торкнувся таких глибин психологічного буття людини, що далеко сягає за межі
наукової психології [Гумбольдт, 1985].
Творчо розвинув концепцію дослідника О. Потебня, який шукав відповіді на питання, поставлені
німецькою філософією і мовознавством, Ғ про співвідношення мови і мислення. Потебня передбачав
актуальність цього питання, звідси і дивовижна популярність його праць. Свої думки та ідеї він висловлював у
загальній формі або ―за ходом справ‖, які пізніше були сформульовані іншими дослідниками (напр.:
розмежування мови і мовлення, синхронії та діахронії, останнє — більш сучасно, ніж у Ф. де Сосюра,
розумінні). Його спроможність бачення світу через мову, переконання у тому, що мова формулює думку,
дозволили йому побачити в міфі, фольклорі, літературі похідні по відношенню до мови моделюючі системи.
Через сто років подібні ідеї втілюватиме Тартусько-Московська семіотична школа.
О. Потебню — видатного філософа та мислителя Ғ знають у вченому світі як засновника
психологічного напрямку у мовознавстві. За О. Потебнею, мова — це діяльність, орган, що утворює думку. Всі
відношення людини до зовнішніх предметів зумовлені тим способом, за яким ці предмети подані їй у мові
[Потебня,1996]. Вчений зазначав, що кожний народ окреслив колом свою мову, вийти з цього кола він може
тільки перейшовши в інше коло. Тут варто відзначити, що концепція Потебні співзвучна з ідеями французьких
психологів Г. Лебона і В. Вундта. Дослідник розглядав розуміння як активний творчий процес, що формує
духовність індивіда. Зважаючи на вищевикладене, вважаємо, що складовою культури особистостi та
соцiального середовища, в якому вiдбувається її взаємодiя, є культура комунікації, що вiддзеркалює цiннiсні
орiєнтацiї, позицiї, соцiальнi ролi iндивiда у суспiльствi.
Під культурою комунікації розуміємо сукупнiсть знань i вмiнь, способiв i навичок комунiкативної
взаємодiї, а також пов’язаних з нею загальних для конкретного суспiльства і конкретних ситуацій етико-
психологічних принципiв i норм [Орбан-Лембрик, 2005]. Культуру комунікативної взаємодії особистостi
визначають такi сутнiснi параметри: ступiнь оволодiння комунiкативною системою знань; сукупнiсть умов, що
забезпечують високу комунiкативну компетентнiсть, рiвень комунiкативної пiдготовки особистостi;
вiдповiднiсть мови нормам лiтературної мови; комунiкативна установка на процес комунікативної взаємодії з
iншою людиною як найвищою цiннiстю; сукупнiсть моральних вимог як складової частини звичок i навичок
людини, що виявляються у повсякденнiй манерi комунікативної взаємодії; дотримання етичних норм в процесі
комунікації, використання комунiкативних знань вiдповiдно до етнопсихологiчних особливостей особистостi,
норм моралi конкретного суспiльства та з урахуванням загальнолюдських цiнностей; система суспiльно
визнаних настанов, забобонiв, звичаїв, традицiй, якi регламентують мiжособистiсні взаємини. Дотримання цих
вимог студентами під час здійснення комунікативної діяльності сприятиме формуванню у них аксіологічних
моделей, які й будуть формувати їхнє світобачення. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

294
На цьому наголошував і О. Потебня, який переконував, що проблема співвідношення пізнання світу
поєднана із самопізнанням [Потебня, 1999]. Тому для формування культури комунікації студентові ВНЗ
насамперед потрібно з’ясувати основні етапи самореалізації в конкретних ситуаціях, а це, в свою чергу, дасть
змогу зрозуміти філософські, психологічні та етичні аспекти формування культури думки.
Для О. Потебні вирішення питання мови та її відношення до думки означає примирити існуючі
суперечності мови і розуміння, суб’єкта і об’єкта, неподільного (індивідуальності) й народу, людського й
божественного. Ці суперечності зливаються в єдине питання про внутрішню єдність індивідів, адже вони
роз’єднані, кожен з них становить, на переконання Лотце, мікрокосмос. Потебня не говорить про якусь іншу
форму свідомості, крім індивідуальної. Учений висловлює оригінальну думку про те, що мова — це перехід від
несвідомого до свідомого. У широкому розумінні можна говорити про підхід до мови та психіки в цілому як до
творчого процесу, показуючи таким чином, як розвивається загальна сутність людини, розкриваючи складну
структуру психіки людини (не тільки свідомість) і показуючи відношення цих окремих структур до мови
[Потебня, 1999].
Виняткова плідність теоретичних пошуків Потебні багато у чому пояснюється тим, що мова для нього не
ізольований феномен. Вона невід’ємно пов’язана з культурою народу. В мові ніби закладено творчий потенціал.
Думка проявляється через мову, причому кожен акт мовлення виявляється творчим процесом людини, при
якому істина не повторюється, але народжується нова.
Принагідно згадаємо твердження В. Гумбольдта, який підкреслював, що мова виражає думки і почуття
як предмети, але вона підпорядкована діям думок і почуттів, їх швидкості, повторює рівномірність і
нерівномірність їх руху, своєрідні відбірні відношення, згідно з якими різні народи з’єднують свої думки і
почуття [Гумбольдт, 1985].
Ми переконані, що людина думає, відчуває і живе тільки в мові. Вона спочатку повинна сформуватися за
допомогою мови, для того щоб навчитися розуміти мистецтво, яке живе поза мовою. У цьому ракурсі
зауважимо, що, з одного боку, мова є мистецтвом, оскільки і перше, й друге прагне в почуттєвій формі показати
невидиме. Однак, з іншого боку, мова дещо протиставлена мистецтву, тому що розглядається тільки як засіб
зображення, тоді як мистецтво знищує дійсність і ідею, оскільки вони існують самостійно, і ставить на їхнє
місце сам твір.
На нашу думку, складовою мистецтва мови є культура комунікації, яка відіграє вирішальну роль у
налагодженнi соцiальних контактiв. Студентові треба постійно пам’ятати, що вона не має нiчого спiльного з
безкультур’ям (нечеснiсть при передаваннi iнформацiї, грубiсть у процесі комунікативної взаємодії, байдужiсть
до спiврозмовника та його проблем, тиск на партнера по взаємодiї тощо). Висока культура комунікації — це
гармонiя професiйних знань, комунiкативних і морально-психологiчних можливостей, якi залежать вiд
iнтелектуально-культурних здiбностей особистостi, що перебуває у станi взаємодії [Мечковская, 1996]. Тому у
ВНЗ цьому процесу повинні приділяти належну увагу. Вона є системою знань про способи передавання
iнформації, особливостi сприйняття спiврозмовникiв у процесi їх взаємодії, вибудовується на пiдставi
загальнометодичних принципiв комунікації та можливостей конкретних учасникiв комунiкацiї. Кожна людина
чи група надiлена специфiчною культурою комунікативної взаємодії, що формується протягом усього їх
розвитку та враховує суспiльно-iсторичний, соцiокультурний, соцiально-психологiчний, полiтико-економiчний,
правовий, мiжнародний, екологiчний впливи.
Чи не першим, хто сформулював тезу про зв’язок комунікації з колективом її носіїв, був В. фон
Гумбольдт. Вже його ідея про те, що комунікація − це діяльність, передбачала визнання залежності комунікації
від її користувачів. Саме тому з цієї думки німецького вченого випливає інша: комунікація – це вираження душі
мовної спільності. А це породжує тезу про етнічну специфіку комунікації, яку останнім часом вивчає
етнолінгвістика. У Гумбольдта ця думка обґрунтовує іншу: ми – це наша комунікація, отже, комунікація
певним чином формує світобачення її носіїв. До цього слід додати вчення Гумбольдта про зовнішню і
внутрішню форму комунікації [Гумбольдт, 1985]. Саме внутрішня форма комунікації визначає етнічну
специфіку спільноти, яка нею розмовляє. Не можна не згадати, що О. О. Потебня поділив тезу про залежність
комунікації від духовного життя мовців [Потебня, 1976].
Культура комунікації пов’язана з культурою мовлення. Культура мовлення — здатнiсть iндивiда
використовувати оптимальнi для конкретної ситуації мовнi засоби, етичнi норми [Орбан-Лембрик, 2005]. Ми
вважаємо, що культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Студентові ВНЗ потрібно
зрозуміти, що культура мови зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не
байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у
контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов’язана із соціологією і психологією не тільки в
плані вироблення моделей зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості‖ [Орбан-Лембрик,
2005].
Нинi зростає роль морально-психологiчного чинника в комунікації, оскiльки моральнiсть у контекстi
комунікативної взаємодії є вимiром, який визначає поведiнку людини, її ставлення до спiврозмовника, манеру
говорити, включає в себе й внутрiшню потребу до здiйснення моральних дiй та вчинкiв. Компоненти
морального здоров’я особистостi (моральнi переконання, якостi, моральнi звички, здiбностi, дії) виконують
вищу регулюючу функцiю у процесi формування навичок комунікативної діяльності. Високий рiвень моральної Розділ IХ. Прикладна лінгвістика: напрями й аспекти дослідження

295
культури комунікативної взаємодії надає людинi можливостi не тiльки свiдомо та систематично долати
негативнi риси свого характеру, а й гуманiзовувати стосунки з iншими.
Реалiзацiя iнтересiв особистостi у процесі комунікації залежить i вiд того, наскiльки послiдовно вона
дотримується загальнолюдських норм i принципiв, етичного кодексу поведiнки. До основних етичних
принципiв процесу комунікації належать: гуманізацiя i демократизацiя вiдносин; повага до спiврозмовникiв і
самоповага; соцiальна справедливiсть і толерантнiсть; сувереннiсть особистостi (недоторканнiсть гiдностi
кожного); неупереджене ставлення до партнерiв по комунікації; врахування iнтересiв спiврозмовникiв та ін.
Унiверсальне соцiальне значення мають загальнолюдськi принципи, норми i правила, означенi поняттями
„добро‖, „совість‖, „обов’язок‖, „честь‖, „гуманність‖, „справедливість‖, „відповідальність‖, „чесність‖.
Психолінгвістичний характер культури комунікації наголошує, що необхiдним компонентом, умовою
ефективної комунікативної взаємодії є моральна задоволенiсть. Це означає, що, здiйснивши моральний вчинок,
людина вiдчуває особливе задоволення. Аморальний вчинок часто провокує депресивнi переживання.
Спiвучасть i повага до спiврозмовника облагороджують людину, збагачують її свiт.
Емоційні характеристики слова трактуються як частина конотативного значення. Такий висновок
базується на концепції значення як сукупності компонентів (сем) різного ступеня значущості. Як справедливо
зауважує О. Мягкова, «головним в такій структурі є денотативний (сигніфікативний) компонент, який
супроводжується різними «додатковими» компонентами [Мягкова, 1990].
Психолінгвістичний підхід до дослідження емоційного навантаження слова розгорнуто у вченні Потебні
про внутрішню форму слова. Внутрішня форма слова, крім фактичної єдності образу, дає ще знання цієї
єдності. Вона є не образом предмета, а образом образу, тобто уявленням. Уявлення — одна з багатьох ознак, що
склалися в одне ціле. Мова репрезентує не предмет, а тільки його ознаки (потік — від текти, берег — від
берегти). Слово виступає ―засобом усвідомлення єдності образу‖ [Потебня, 1976].
Психолінгвістичні засади філософії мови О. Потебні репрезентовані й у дослідженнях про структуру
мови або слова. Іще В. Гумбольдт підкреслював, що слово ―як вічно повторювана робота розуму‖ [Фізер, 1996]
уможливлює самовираження думки. Слово, передаючи зміст чуттєвих вражень, вміщує їх у колективно
укладену систему дійсності; воно розвиває і трансформує образи сприйнятних об’єктів у відповідні поняття;
утворює нові думки і або поширює, або конденсує ті, що вже існують. Цікавою є думка О. Потебні, який
метафорично писав: ―Якщо порівнювати створення думки з виготовленням тканини, то слово буде як ткацький
човник, що враз проводить утік в ряд ниток основи і заміняє повільне плетіння‖ [Потебня, 1999]. Зважаючи на
це, підкреслимо, що культуру мови та комунікації студентів формують і їхні особистісні чинники. Саме
психолінгвістичні засади, акцентовані на суб’єкті комунікації як особистості, до акту мовної комунікації ведуть
через якості, уміння й навички мовця, що по-різному реалізуються в певній ситуації.
Потебня вважав, що відображенням об’єктивних закономірностей у психіці виступає слово, і воно не
―зовнішня добавка до готової вже в людській душі ідеї необхідності. Воно є засобом створення цієї ідеї, що
випливає з глибин людської природи, тому що тільки з його допомогою відбувається й розклад думки. Як у
слові вперше людина усвідомлює свою думку, так у ньому ж насамперед вона бачить ту закономірність, яку
відкриває в світі‖ [Потебня, 1999].
Зауважимо, культура комунікативної взаємодії виявляється як на макрорiвнi (країни, регiони,
вiросповiдання), так i на мiкрорiвнi (особистiсть, група). Будучи загальнолюдською цiннiстю, вона не має меж.
Усi надбання свiтової теорії і практики з проблем комунікативної взаємодії мають бути доступними кожному.
Водночас традицiйно етнопсихологiчнi характеристики комунікації, особливостi поведiнки (ритуали привiтань,
прощань, взаємини з представниками протилежної статi, рiдними, гостями, старшими, засоби та атрибути
комунікації, табу, стереотипи комунікації тощо) мають важливе значення в людських контактах.
У філософській концепції О. Потебні первинне значення мають такі категорії, як ―народ‖ і ―народність‖.
Народ для О. Потебні є творцем мови. Мова — породження ―народного духу‖. Разом з тим мова обумовлює
національну особливість народу у термінові Потебні — ―народність‖. Сформульована ним проблема ―мова і
нація‖ (з ухилом в етнопсихологію) набула розвитку в роботах Д. Овсяника-Куликовського, Д. Кудрявського,
М. Трубицького.
Звернення до поняття ―народ‖ при вирішенні проблеми мови і мислення пояснює постійний інтерес
ученого до питань співвідношення колективної та індивідуальної психології, розуміння і нерозуміння,
психології сприйняття художніх образів. Ми переконані, що студентові у своїй комунікативній культурі також
варто базуватися на цих засадах, оскільки це допоможе йому розвинути й сформувати свою позицію щодо
національної ідеї.
Отже, психолінгвістичний характер культури мови та комунікації, побудований на філософсько-мовній
спадщині О. Потебні, формує відповідні якості, уміння й навички у студентів ВНЗ, необхідні для становлення
високоосвіченої мовної особистості. А це можливо тільки при здійсненні ними правильних аксіологічних
принципів, які спочатку формуються у свідомості, а потім реалізуються у конкретних комунікативних діях.

Література
Г умбольдт 1985: Гумбольдт фон Вильгельм. Язык и философия культуры / Под ред. А. В. Гулыги и
Г. В. Рамишвили. – М.: Прогресс, 1985. – 450 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

296
Мечковская, 1996: Мечковская И. Б. Социальная лингвистика. – М., 1996. − 305 с.
Мягкова, 1990: Мягкова Е. Ю. Эмоциональная нагрузка слова: Опыт психолингвистического
исследования. – Воронеж, Изд-во Воронеж.ун-та, 1990. – 109 с.
Орбан-Лембрик, 2005: Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Навчальний посібник. – К.:
Академвидав, 2005. − 448 с.
Потебня, 1976: Потебня А.А. Эстетика и поэтика. – М., 1976. − 234 с.
Потебня, 1999: Потебня А.А. Мысль и язык. – СПб, 1999. – 191 с.
Фізер, 1996: Фізер І. Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні: Метакритичне
дослідження / Передм. І.Дзюби. – К.: АТ «Обереги», 1996. – 192 с.

The article deals with the higher student’s language and communication culture formation aspects. It also pays
attention to psycho-linguistic backgrounds of the language philosophy of Vilgelm fon Gumboldt and Oleksandr
Potebnya. The article underlines the meaning and role of communicative culture as a part of anybody’s culture. It
stress the core of communicative interaction culture that is displayed both at the macrolevel (countries, regions,
believes) and at the microlevel (personality, group).
Keywords: the language philosophy, communication culture, the language philosophy, psycho-linguistic.

Надійшла до редакції 5 листопада 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.