Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Анастасія Велика — МОВНА ПОВЕДІНКА КУРСАНТІВ І СПІВРОБІТНИКІВ МІЛІЦІЇ: ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА (ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ОПИТУВАННЯ В М.ОДЕСІ)

Проаналізовано особливості мовної ситуації в Одеському державному університеті внутрішніх справ і
Головному управлінні міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, визначено тип мовленнєвої
поведінки респондентів.
Ключові слова: мовна ситуація, білінгвізм, мовна поведінка, диглосія.

Одним із актуальних і надзвичайно важливих питань в Україні стає вивчення мовної ситуації і
розв’язання проблем, пов’язаних з українсько-російською двомовністю. В.М. Брицин характеризує мовну
ситуацію як „притаманний суспільству спосіб задоволення комунікативних потреб за допомогою однієї чи
кількох мов‖ [Енциклопедія 2000: 332]. Мовне питання є не лише лінгвістичним, але також і соціальним,
політичним, культурним явищем. Мова є джерелом формування нації і певного етнопогляду, що містить такі
складові частини, які наявні в усіх представників певної нації.
У нашій статті, тема якої „Мовна поведінка курсантів і співробітників міліції: порівняльна
характеристика ‖, ми робимо спробу вивчення цих проблем.
Об’єктом дослідження було вивчення реального стану мовної ситуації у майбутніх та діючих
представників виконавчої влади в умовах українсько-російського білінгвізму м.Одеси. Особливої уваги
потребує вивчення мовної поведінки молоді, оскільки молодь – це та соціальна група, яка визначатиме мовну
ситуацію, можливі її зміни в майбутньому.
Предметом наукової розвідки було вивчення стану, поширеності, укоріненості української мови серед
курсантів Одеського державного університету внутрішніх справ (ОДУВС) та співробітників міліції Головного
управління міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (ГУМВС), ставлення їх до української
мови в умовах конкуренції з російською, виявлення думок нового покоління громадян щодо перспектив
розвитку і поширення сфер вживання української мови. Адже мова як один із провідних державотворчих
чинників вимагає серйозної уваги і є об’єктом вивчення не тільки для науковців (лінгвістів, соціолінгвістів,
етнолінгвістів), а також і для всієї національно свідомої громадськості. Саме тому, на наш погляд, украй
важливим є як вивчення реальної мовної ситуації на теренах України, так і планування заходів, що можуть
сприяти покращенню цієї ситуації, виправленню асиметрії, яка штучним шляхом виникла в нашому регіоні.
Тому ми вважаємо, що актуальність цього дослідження зумовлена громадським інтересом до сучасного
мовного життя в Україні та науковою необхідністю виявлення значущих чинників, що впливають на мовну
поведінку людини в умовах білінгвізму.
Мета роботи полягає у проведенні аналізу мовної ситуації в середовищі курсантів Одеського державного
університету внутрішніх справ та співробітників міліції ГУМВС України в Одеській області та у визначенні
тенденцій поширення української мови як основного засобу комунікації в усіх сферах життя курсантів.
Основна мета роботи зумовила постановку і поетапне розв’язання конкретних завдань:
1) уточнити та систематизувати понятійний апарат проблеми двомовності; 2) встановити співвідношення
між поняттями білінгвізм та диглосія; 3) визначити розподіл курсантів та співробітників міліції за типом
мовленнєвої поведінки; 4) укласти анкети і провести соціолінгвістичне дослідження серед курсантів ОДУВС та
співробітників міліції ГУМВС України в Одеській області; 5) оцінити сучасний стан мовної ситуації в ОДУВС
та в ГУМВС України в Одеській області; 6) визначити тенденції змін у ставленні курсантів та співробітників
міліції до статусу та функціонального навантаження української мови; 7) проаналізувати ставлення курсантів
ОДУВС та співробітників міліції ГУМВС України в Одеській області до мовної проблеми.
На сьогодні проблема українсько-російської двомовності, зокрема мовної поведінки особистості в
умовах білінгвізму, є недостатньо розробленою, оскільки на етапі радянської соціолінгвістики подібні
дослідження мали швидше ідеологічний, аніж науковий характер, вони відображали мовну політику СРСР.
© Велика А.О., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

306
Однак у роботах визначних вчених, присвячених дослідженню проблем білінгвізму, є немало цінних ідей і
теоретичних узагальнень. Роботи вчених Є.Верещагіна, Ю.Жлуктенка, С.Семчинського, Л.Щерби сприяли
цілісному осмисленню зазначеної проблеми, з’ясуванню основних аспектів її вивчення (лінгвістичного,
психологічного, соціолінгвістичного, психолінгвістичного). Окремі роботи цього дослідження стосувалися
аналізу мовних ситуацій у зарубіжних країнах (Л.Б.Нікольський, Т.Б.Крючкова, О.Д.Швейцер). Вагомий внесок
у розробку білінгвології зробили американські дослідники Р.Белл, У.Вайнрайх, Ч.Фергюсон, Дж.Фішман.
Роботи цих вчених стосувалися понятійного апарату проблеми двомовності, теорії диглосії, впливу білінгвізму
на інтелектуальний розвиток особистості, мовної поведінки білінгвів. При розробці теоретичних і прикладних
засад українсько-російської двомовності, функціонування української мови у ХХ столітті важливе значення
мають дослідження Л.Масенко, О.Ткаченко, Ю.Шевельова, Н.Шумарової та ін. Досліджено окремі аспекти
білінгвізму, наприклад, у молодіжному середовищі м.Києва проводила дослідження Т.Бурда, спроба
мікросоціолінгвістичного аналізу малої групи належить Н.Шовгун. Досвід мовних політик інших країн у зв’язку
з потребою його застосування при розв’язанні мовних проблем вивчали Б.Ажнюк, Ю.Жлуктенко, Л.Лазаренко,
О.Чередниченко. Накопичений у зарубіжній науці досвід використання різних методик соціолінгвістичних
досліджень застосовує при аналізі українсько-російського білінгвізму Л.Біланюк. Проблемам упровадження
державної мови, практичним завданням перегляду правописних, термінологічних і лексикографічних норм
української мови, як і критиці бездіяльності влади в царині державної мовної політики, багато уваги
приділяють відомі мовознавці І.Вихованець, В.Німчук, О.Пономарів, Я.Радевич-Винницький, О.Сербенська,
О.Ткаченко, І.Фаріон та ін.
Доцільно буде розглянути двомовність, або білінгвізм, як найпоширенішу із багатомовних ситуацій.
„При білінгвізмі дві мови співіснують в межах одного колективу, який користується двома мовами в різних
комунікативних сферах залежно від соціальної ситуації та інших параметрів комунікативного акту‖ [Кочерган
1999: 177].
Постає питання про ступінь знання мов при білінгвізмі. Наприклад, у словниках лінгвістичної
термінології Ж. Марузо і О.С. Ахманової висловлювалися погляди, що білінгвом можна визнати лише ту особу,
яка досконало володіє двома мовами і вільно переходить від користування однією до іншої. Але ще А.Мейє
відзначав, що при двомовності не можна досягти однакового рівня знань двох мов, а А.Мартіне називав
розуміння білінгвізму як рівного володіння двома мовами ―наївною концепцією‖. Питання про ступінь
володіння білінгвами другою мовою слід вважати дуже важливим, воно набуває особливого значення під час
трактувань поняття білінгвізму. Так, наприклад, В.А.Аврорін вважає, що „двомовністю слід визнати однаково
вільне володіння двома мовами. Інакше кажучи, двомовність починається тоді, коли ступінь знання другої мови
наближається до ступеня знання першої‖ [Аврорин 1975: 148]. Інше визначення двомовності знаходимо у відомій
праці У.Вайнрайха ―Мовні контакти‖: „Практику почергового користування двома мовами ми будемо називати
двомовністю, а осіб, що її здійснюють, – двомовними‖ [Вайнрайх 2000: 22]. Схоже визначення, яке, щоправда,
виглядає компромісом між традицією радянських вчених і зарубіжним досвідом, дає В.Ю.Розенцвейг: „Під
двомовністю, як правило, розуміється володіння двома мовами і регулярне переключення з однієї на іншу
залежно від ситуації спілкування‖ [Розенцвейг 1972: 4]. Але більшість дослідників білінгвізму, в тому числі й
український вчений Ю.О.Жлуктенко, вважають, що переважно дві мови, якими володіє білінгв, перебувають у
неоднаковому становищі.
Для соціолінгвістики як білінгвізм, так і диглосія – соціальні явища, принципово схожі між собою.
Поняття „диглосія‖ запропонував американський мовознавець Ч.А. Фергюсон.
Диглосія – це одночасне існування в суспільстві двох мов чи двох форм мови з функціональним
розподілом. На відміну від білінгвізму диглосія передбачає обов’язкову свідому оцінку мовцями мови за
шкалою „високий-низький‖. Компонентами диглосії можуть бути різні мови, різні форми існування однієї
мови, різні стилі мови.
Нами опитано за допомогою анкет 144 особи віком від 16 до 51 року. Серед них 80% чоловіків і 20% –
жінок. Хоча цей ВНЗ знаходиться в Одесі, наші респонденти представляють різні регіони України за місцем
проживання: Одеса (30%), Одеська обл. (27%), Вінницька обл. (17%), Миколаївська обл. (16%), Полтавська
обл., Волинська обл., Херсонська обл. (по 2%), Житомирська обл., Хмельницька обл., Черкаська обл. (по 1%) і
не відповіли (1%).
Проаналізувавши отриману завдяки анкетуванню інформацію, спробуємо прокоментувати її, визначити
модуси розвитку особистісних бачень, суб’єктивних уподобань наших респондентів.
На наш погляд, доречно почати із блоку питань про існування мовної проблеми, оскільки мовна
проблема є актуальною сьогодні і потребує вирішення.

питання респонденти так ні
На Вашу думку, чи
існує мовна проблема
в Україні?
курсанти 83% 17%
співробітники міліції 84% 16% Розділ Х. Актуальні проблеми методики викладання мови

307
Із таблиці ми бачимо, що 83% курсантів ОДУВС вважають, що мовна проблема існує, і тільки 17% не
бачать ніякої проблеми. Аналогічно 84% респондентів визнають існування проблеми, а 16% стверджують, що
проблеми ніякої немає. Такий результат може свідчити про те, що більшість респондентів, незалежно від віку,
національної приналежності, соціального статусу, визнають існування мовної проблеми.

питання респонденти 1 2
На Вашу думку,
скільки державних
мов повинно бути в
Україні?
курсанти 62% 38%
співробітники міліції 32% 62%

Можна констатувати, що більшість, а саме 62% курсантів, висловили думку щодо необхідності існування
тільки однієї державної мови, а 38% – двох державних мов.
Р. Зорівчак стверджує, що „державна мова – це така, що функціонує повноцінно на всіх рівнях у державі,
має цінну нормативну базу, розвинену метамову, багату систему функціональних стилів‖ [Зорівчак 2005: 169].
А це можливо тільки за наявності однієї державної мови.
Результати другого анкетування, що проводилося в середовищі співробітників, відрізняються від
попереднього: лише 32% респондентів згодні з тим, що повинна бути одна державна мова, а 68% вважають, що
державних мов має бути дві. О.Ткаченко стверджує, що надати російській мові державного статусу „означає не
тільки поглиблювати розбіжності між Заходом і Сходом, що не сприяє консолідації усієї української нації, але й
підкреслює нерівноправне становище російської мови як мови меншини щодо мов інших національних
меншин‖ [Ткаченко 2004: 242].
Отже, знаючи ставлення наших респондентів щодо мовного питання, можна подати їхні пропозиції з
приводу шляхів розв’язання мовної проблеми:
звернутися до думки народу (референдум, компроміс, договір, демократично);
підтримати українську мову (впровадити українську мову в усі сфери життя, починаючи з влади,
приділяти більшої уваги українській мові);
освіта і виховання (звертатися до здобутків української культури);
підвищення української самосвідомості і національної гордості;
уведення двох офіційних мов;
активніше поширювати україномовні фільми і видання літератури українською мовою.
Серед респондентів були такі, що вважали за потрібне проводити політику українізації; вбачали, що
введення другої державної мови погіршить мовну ситуацію, деякі не бачили мовної проблеми взагалі, хотіли
використовувати будь-яку мову за бажанням, а один респондент висловив думку, що мовної проблеми вже не
вирішити. Але засмутив інший факт, що майже 32% респондентів серед співробітників міліції не знають, як
вирішувати це питання, чи, точніше, їм байдуже, а дехто вважає, що потрібно захистити російську мову – аби
українська мова була державною de-jurе, а російська – de-facto, тобто залишити теперішній стан. В.Білецький і
В.Радчук пропонують нашій увазі такі корисні і дієві методи впровадження, як „реальне підвищення авторитету
мови і створення таких умов чи передумов, за яких українською мовою говорити було б просто необхідно, а
знати її – корисно для кар’єри, інформаційного обміну, праці на комп’ютері тощо‖ [Білецький, Радчук 1997:
57].

питання так ні
Чи бажаєте Ви, щоб українській мові
приділялася більша увага у Вашому ВНЗ? 72% 28%

Ми бачимо, що 72% опитаних прагнуть покращення рівня застосування української мови у ВНЗ, а 28%
вважають, що українській мові приділено уваги достатньо для належного оволодіння нею. Отже, результати, з
одного боку, песимістичні, а з іншого, – виявляється усвідомлення необхідності досконалого вивчення
української мови.
Н.Непийвода пропонує переорієнтувати нинішній курс „Ділової української мови‖ на дисципліну
„Основи професійної мовної підготовки‖, „що сприятиме реальному впровадженню української мови в різних
сферах суспільного життя‖ (цит. за: [www.vesna.org.ua/txt/konf/derzh2000/34.html, 18.04.2007]).
Ще менш утішним є існування проблеми перекладу термінів (60% респондентів), а оскільки терміни
майбутні правоохоронці будуть використовувати щодня, то ця проблема вимагає негайного вирішення.
М.Гінзбург відзначає, що ,,саме від того, як написано нормативні документи, залежить, чи буде український
діловий і науковий стиль удосконалюватися й збагачуватися, чи – як часто, на жаль, трапляється – буде
засмічуватися‖ [Гінзбург 2004: 9]. Дослідник висуває пропозицію створення багаторівневої мовно- ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

308
термінологічної експертизи законодавчих актів та нормативних документів з метою поліпшення якості
законодавчої й нормативної бази, забезпечення системності, понятійної узгодженості.

питання респонденти українська російська
Яка мова для Вас легша для
сприймання спеціальної літератури?
курсанти 66% 34%
співробітники міліції 24% 76%
Можна вважати, що саме українська мова у 66% респондентів (серед курсантів) є легшою для
сприймання спеціальної літератури, вдвічі менше (34%) краще сприймають російську мову. В той же час ми
спостерігаємо таку тенденцію, що 76% респондентів (серед співробітників міліції) краще сприймають
спеціальну літературу російською мовою, ніж українською – 24%. Такий результат свідчить про недосконале
володіння українською мовою чи про звичку, яка є наслідком багатьох факторів, оскільки респонденти у своїй
більшості є представниками середнього покоління і їх мовлення є результатом зросійщення нації в цілому.
На питання: „Чи є обов’язковим знання та використання української мови у Вашій професії?‖ ми
отримали результати, що для 78% респондентів (серед курсантів) і 68% (серед співробітників міліції)
українська мова посідає чільне місце в майбутній професійній діяльності, а 22% не погоджуються з цим. Можна
порівняти, що близько 72% респондентів, тобто більшість, має достатній рівень володіння для державної
служби, але не треба забувати, що ця оцінка суб’єктивна, а 22% респондентів хочуть покращити рівень
володіння українською мовою.
Результати свідчать, що працівники міліції під час виконання обов’язків звертаються до громадян
українською мовою – 44%,а російською мовою 36% відповідно, що досить непогано, враховуючи те, що
респонденти працюють в південному регіоні України. Дані таблиці свідчать, що в більшості випадків менше
половини громадян переходять на українську мову, якщо звертатись до них українською. Але виникає інша
проблема, пов’язана з тим, якою мовою спілкуються співробітники міліції, адже Н. Мечковська характеризує
мовний узус соціальних або вікових груп як «соціальні варіанти мови, із своїм статусом у мовній ситуації
всього соціуму» [Мечковська 2006: 14]. Наше завдання полягає у вивченні соціального розподілу варіантів
реалізації мови загалом, тобто склад форм існування мови і їх взаємовідносини.

питання респонденти українською російською
Якою мовою Ви
заповнюєте бланки
службових
документів?
курсанти 91,5% 6,5%
співробітники міліції 74% 26%

Такі результати нас приємно вразили, оскільки ведення документація є одним з головних обов’язків
державних службовців. Наші респонденти це підтвердили: 91,5% курсантів і 74% співробітників міліції
заповнюють бланки службових документів під час проходження практики українською. О.О.Тараненко
зауважує, що у таких сферах людського життя, що раніше обслуговувалися переважно російською мовою, як,
наприклад, міліція, судочинство, спостерігається певне розширення діапазону функціонування української
мови в південно-східному і центральному регіонах, яке відбувалося в основному по лінії писемної форми
реалізації [Тараненко 2003: 39]. Треба зазначити, що саме бланки службових документів найчастіше
надруковані українською мовою, а розпорядження і накази представлені як російською, так і українською
мовами, що не може сприяти повноцінному функціонуванню державної мови. Аналізуючи відповіді, отримані в
результаті анкетування, можна виділити ті фактори, які створюють середовище двомовності в українському
суспільстві, поділяючи їх умовно на дві групи.
Індивідуальні:
рівень національної свідомості
непослідовна мовна поведінка
відсутність асоціювання державної мови з єдиним власним мовним кодом
Суспільні:
зрусифікованість середовища
проросійська політика певних політичних кіл держави
усталений стереотип української мови як мови „нижчої‖» [Семчук 2007: 7].
Як свідчить проведене нами соціолінгвістичне дослідження, мовну поведінку курсантів ОДУВС та
співробітників міліції ГУМВС України в Одеській області характеризує українсько-російська двомовність з
елементами диглосії. Двомовність респондентів слід визначити як асиметричну, з переважанням російської
мови, оскільки кількісно група носіїв російської мови переважає групу носіїв української мови. Нами були Розділ Х. Актуальні проблеми методики викладання мови

309
виділені класи ендогенних та екзогенних факторів впливу на мовну поведінку білінгвів. Найбільший вплив
серед екзогенних факторів мають комунікативна сфера, соціальна ситуація, тема спілкування, соціальні
установки та стереотипи, престиж мови, а серед ендогенних – ступінь володіння мовами та тип білінгвізму,
етнічне самоусвідомлення мовця. Теоретично обґрунтовано співвідношення між поняттями білінгвізму та
диглосії. Активна мовна поведінка характеризується у більшості випадків не нейтральним, а диглосним
білінгвізмом, без повного витіснення тієї чи іншої мови з певної сфери функціонування, що свідчить про
частковий диглосний білінгвізм.
Ми дослідили мовну ситуацію у середовищі співробітників міліції ГУМВС України в Одеській області та
курсантів ОДУВС. Як можемо бачити з нашого анкетування, ми отримали не дуже втішні результати. По-
перше, треба зазначити, що великий відсоток відповідей у анкетах написано російською мовою, а по-друге,
навіть коли і вживалась українська мова, то вона містила багато помилок. У такому випадку, на нашу думку,
можна говорити про деградацію лінгвосоціуму. „Деградація – це зовнішньозумовлена незворотна зміна хоча б
одного елемента системи, яка обов’язково веде до погіршення якостей (параметрів) усієї системи і в кінцевому
рахунку до її зруйнування‖ [Бондар 2001: 11]. На думку О.Бондаря, однією з важливих, але не диференційних
ознак деградації є зміна системи; інша ознака – це ознака зворотності зміни. Жодна мовна зміна, спровокована
зовнішнім (екстралінгвальним) агресивним впливом іншої мовної системи, – не є еволюційною. „Головною
тенденцією, що свідчить про деградаційну зміну в менталітеті будь-якого лінгвосоціуму, є слабке
протиставлення національних особливостей свого народу іншим, насамперед тим, від яких цей народ був у
колоніальній залежності, моральна орієнтація на сприйняття чужого як свого‖ [Бондар 2001: 13].
Надання українській мові статусу державної мало вплинуло на розширення сфер її використання у
зросійщеній у попередню добу Одесі. Певний прогрес спостерігається тільки в адміністративно-ділових та
освітніх колах. Російська мова лишається головним засобом спілкування у неформальних ситуаціях міської
комунікації, домінує у професійному житті, в масовій культурі міста, включаючи пресу і телебачення.
Значний відсоток респондентів непокоїть існування мовної проблеми, зокрема асиметричного
білінгвізму. Формуючи власну мовну політику, респонденти виступають за українську одномовність,
залишаючи за російською права мови національної меншини. Така тенденція дає змогу сподіватися на
нормалізацію мовної ситуації в Україні, потребу в якій відчуває молодь.
Отже, результатом нашого дослідження є усвідомлення того, що зараз ще немає підстав говорити про
повне панування української мови в нашому регіоні, але за даними анкетування, можна стверджувати, що
молодь свідома того, що така проблема існує, і намагається зробити все, аби мова титульної нації посіла
належне місце.
Література
1. Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка (К вопросу о проблеме
социолингвистики).– Л.: Наука,1975. – 276с.
2. Білецький В., Радчук В. Мова як чинник консолідації сучасного українського суспільства у націю //
Схід.– 1997.– № 5. – С.57-63.
3. Бондар О.І. Деградація лінгвосоціуму: ознаки і типи // Записки з загальної лінгвістики. – Одеса:
Астропринт, 2001. – Вип. 3. – С.10-15.
4. Вайнрайх У. Языковые контакты: состояние, проблемы исследования. – Благовещенск: БГК
им. И.А.Бодуэна де Куртене, 2000. – 264 с.
5. Гінзбург М. Зробити українську державною де-факто // Урок української. – 2004.– №10. – С. 8-10.
6. Залізняк Г.М., Масенко Л.Т. Мовна ситуація Києва: день сьогоднішній та прийдешній. – К.: Академія,
2001.– 95 с.
7. Зорівчак Р. Боліти болем слова нашого…. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2005. – 296 с.
8. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К.: Академія, 1999. – 288 с.
9. Мечковська Н. Об’єкти і напрями в соціолінгвістичних дослідження (досвід систематизації) // Вісник
Львівського університету. – Львів: ЛНУ, 2006. – Вип. 38. –Ч. ІІ. – С.13-20.
10. Непийвода Н. Як усе ж таки запровадити українську мову в наших вузах? – Доступний з:
<www.vesna.org.ua/txt/konf/derzh2000/34.html>.
11. Розенцвейг В.Ю. Языковые контакты. Лингвистическая проблематика. – Л.: Наука, 1972. – 80с.
12. Семчук У. Білінгвізм як термін і двомовність як гасло // Урок української. – 2007. – №2-3. – С.4-7.
13. Тараненко О.О. Мовна ситуація та мовна політика в сучасній Україні (на загальнослов’янському тлі) //
Мовознавство. – 2003. – № 2-3. – С.30-55.
14. Ткаченко О. Українська мова і мовне життя світу. – К.: Спалах, 2004. – 271 с.
15. Українська мова. Енциклопедія // В.М.Русанівський, О.О.Тараненко. – К.: Укр. енциклопедія, 2000. – 752 с.

In this article the pecularities of linguistic situation in The Odessa State University of Internal Affairs and The
Odessa Region Main Department of Ministry of Internal Affairs are analyzed; the pattern of linguistic behaviour of our
respondents is defined.
Keywords: linguistic situation, bilingualism, linguistic behaviour, diglossia.
Надійшла до редакції 3 листопада 2008 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.