Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

АСИМЕТРІЯ В ГРАМАТИЦІ

Мороз Т.Ю. Явище семантико-граматичної асиметрії в системі морфологічних категорій іменника. –
Харків: Право, 2009. – 184 с.

Дослідницька увага до семантики мовних одиниць, активізована ще в середині ХХ століття, цілком
закономірна річ в історії розвитку мовознавчої науки, бо відображає поворот в осмисленні науковцями мови не
скільки як самодостатньої складної знакової системи, а швидше як системи, що, маючи обмежений набір
одиниць, здатна відобразити безмір значень, які є продуктом пізнання людиною різноманіття навколишнього
світу. У зв’язку з цим питання співвідношення дійсності з її відбиттям у мовній семантиці й з формами її
втілення постало як центральне в сучасній лінгвістичній парадигмі. Кореляція семантики, що набула статусу
граматичної і вужче морфологічної, та форм її вираження виявилася однією з проблем, що найактивніше
розробляється в науці. Результати її дослідження відбиті в працях багатьох вітчизняних і зарубіжних лінгвістів.
Неодноразово в цих дослідженнях згадувався й широко представлений у мові феномен асиметрії, тобто
порушення типовості, системності в співвідношенні морфологічної семантики та засобів її вираження. Проте
його дослідження звичайно відбувалося за «залишковим» принципом: на тлі порушення системності більш
виразно поставала системність у сфері морфології. Спорадичне звернення до вивчення цієї проблеми,
зрозуміло, не сприяло формуванню цілісного уявлення про кількісний та якісний вияв асиметрії. Зокрема це
твердження справедливе й щодо морфологічних категорій іменника. Тому винесення феномену семантико-
граматичної асиметрії у фокус дослідницької уваги, спрямоване на його несуперечливий і цілісний аналіз для
забезпечення послідовнішого розкриття симетричного в сфері морфології іменника, безперечно, назріле на
сьогодні у вітчизняній лінгвістиці завдання, що стверджує актуальність рецензованої монографії.
Не викликає сумнівів наукова значущість аналізованого дослідження, оскільки окреслення виявів
семантико-граматичної асиметрії у сфері морфологічних категорій іменника, визначення характеру таких
виявів, причин виникнення та засобів і способів компенсації з урахуванням сучасних тенденцій розвитку
морфологічної системи української мови сприятиме глибшому осягненню проблеми співвідношення мови і
мислення, форми і значення, значення і змісту та ін. Аналіз семантико-граматичної асиметрії в системі
морфологічних категорій іменника виконано відповідно до обраної парадигми – в єдності традиційного
структурно-семантичного підходу, когнітивно-функціонального, ономасіологічного. На перший погляд, може
видатися, що розгляд семантико-граматичної асиметрії в системі морфологічних категорій іменника завдання
загалом просте, адже на сьогодні в лінгвістичній науці зібрано й описано чимало фактів асиметричного
співвідношення семантики та граматики на рівні морфологічних категорій і одиниць іменника. У такому
ракурсі основним могло бути призбирування ки мали б стати збір і класифікація виявів асиметрії.
Однак це лише поверхневий погляд. Ураховуючи різноманіття підходів, суперечливість кваліфікацій
одних і тих самих фактів у сфері іменника представниками різних напрямів, наявних у мовознавстві, навпаки,
можна стверджувати, що дослідження семантико-граматичної асиметрії в системі морфологічних категорій
іменника є надзвичайно складною проблемою.
Аналіз виявів семантико-граматичної асиметрії здійснено на значному матеріалі, джерельною базою
якого є основні тлумачні словники української мови та словники лексико-словотвірних інновацій і тексти, що
репрезентують різні стилі сучасної української мови, хоча конфесійний стиль не відображено у монографії, що,
очевидно, мотивовано специфікою останнього. Це забезпечує значну вірогідність одержаних результатів
дослідження.
Поставлене завдання проаналізувати явище семантико-граматичної асиметрії на рівні морфологічних
категорій іменника зумовило відповідну структуру, де виокремлено в ній, крім вступу, висновків і списку
використаних джерел, чотири розділи. Логіка виділення розділів загалом прозора, зрозуміла, підпорядкована
розкриттю поставлених завдань.
У вступі (с. 4-5) простежено загальний стан вивчення семантико-граматичної асиметрії.
У першому розділі «Теоретичні засади дослідження семантико-граматичної асиметрії у сфері
морфологічних категорій іменника» (с. 5-38), що охоплює п’ять підрозділів, схарактеризовано сутність поняття
мовної асиметрії, подано класифікацію асиметричних виявів, розкрито історію становлення поглядів лінгвістів
на феномен асиметрії в мові й з’ясовано ступінь його теоретичного осмислення, що в подальшому вможливило
окреслення засад дослідження визначеної проблеми. Спираючись на теоретичні положення, висловлені в
класичних працях дослідників, що стоять біля витоків вивчення співвідношення форми і змісту в мові, –
Ш. Баллі, С.О. Карцевського, Л.В. Щерби, П.Ф. Фортунатова та ін., а також широко залучаючи здобутки
дослідників, зокрема вітчизняних – І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, В.О. Горпинича, І.І. Ковалика,
І.К. Кучеренка, І.Г. Матвіяса та ін. (чомусь відсутні фундаментальні напрацювання в цій царині
О.С. Мельничука), Т.Ю. Мороз напрацьовує свою, багато в чому оригінальну концепцію асиметричного в
© Загнітко А.П., 2009 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

338
морфології іменника. Список літератури, що складає 234 позиції, підтверджує висновок про скрупульозний
підхід авторки до створення теоретичного підґрунтя розгляду семантико-граматичної асиметрії в системі
морфологічних категорій іменника. Хоча з якихось незрозумілих причин не використано дослідження з
проблем сукупності І.Р. Домрачевої, з питання конкретних та абстрактних іменників Л.О.Чернейко (Лингво-
философский анализ абстрактного имени. – М.: Вид-во Моск. ун-та, 1997. – 320 с.) та ін. Ідея, заявлена як
підґрунтя стратегії дослідження, про те, що феномен асиметрії слід вивчати в ономасіологічному,
семасіологічному, функційному й когнітивному аспектах, не завжди послідовно реалізована. Так, категорія
числа вивчена в основному в структурно-семантичному аспекті із залученням лише окремих елементів
функційного підходу, а категорія істот / неістот здебільшого аналізована із семасіологічних позицій, тоді як
функційний вимір іменників – назв істот і неістот майже не схарактеризований.
Другий розділ «Морфологічна категорія числа іменників крізь призму семантико-граматичної асиметрії»
(с. 39-76), у структурі якого міститься вісім підрозділів, зосереджує увагу на аналізі випадків невідповідності
морфологічних форм іменників категорійним числовим значенням. Імпонує в цьому разі те, що авторка,
здійснюючи критичний огляд набутків попередників у сфері осмислення морфологічної категорії числа в
аспекті співвідношення в ній семантики та форми та визначаючи рівень вивчення цього аспекту, не просто
констатує, а й виявляє суперечливі позиції, надалі пропонуючи власне розв’язання того чи іншого питання.
До вартісних величин дослідження в цьому розділі належить те, що специфіка співвідношення між
числовою семантикою та формами її вираження послідовно вивчена на рівні всіх розрядів іменників. Це дає
можливість Т.Ю. Мороз не лише чітко вказати на ті чи інші випадки й характер асиметрії, а й відносно
викінчено пояснити причини її виникнення, що в більшості виявів зумовлені різницею в семантиці іменників
різних лексико-морфологічних / семантико-морфологічних розрядів іменників. Аналізуючи способи подолання
асиметрії, характерної, наприклад, для невласне-предметних іменників, авторка не обмежується вказівкою на
певну специфіку витворюваних ними парадигм однини та множини, а й показує, що в подальшому
конкретизовані предикатні іменники можуть формувати асиметрію, характерну для власне-предметних
іменників. Це ще раз підтверджує активну внутрішньочастиномовну взаємодію і взаємоперехідність.
Не можна не відзначити також цілком коректну спробу дещо по-новому поглянути на іменники-оніми
щодо їхнього стосунку до категорії числа. І хоча ця позиція заявлена в розділі стисло, дещо тезово, проте є
виразним свідченням того, як у роботі дотримано принцип, згідно з яким вивчення іменникових одиниць має
здійснюватися диференційовано – на парадигматичному та на синтагматичному рівнях. Необхідним було також
виділення самої тези про співвідношення парадигматичних і синтагматичних індикаторів і корелятивність /
некорелятивність останніх з денотативним та сигніфікативним аспектом значення, пор. симпатяга, красень та
інші з домінувальним сигніфікативним компонентом.
З опертям на інтерпретацію різних підходів до кваліфікації іменникової незмінюваності розглянуто
специфіку вираження числових значень такими конкретними субстантивами. Критично осмисливши усталений
у сучасній лінгвістиці погляд, згідно з яким значення числа передаються омонімічними формами однієї
лексеми, Т.Ю. Мороз пропонує розглядати кінцеві елементи незмінюваних іменників, що збігаються хоча б в
одній відмінковій позиції з флексіями змінюваних слів як своєрідні флективні елементи, термінологічно
означуючи їх імпофлекси або імпофлексії. У цьому аспекті слід було запропонувати дефініцію імпофлексії та
назвати її диференційні ознаки. Через відсутність останніх мотивованішим постає їхнє термінологічне
означення як фіналей. Можна погодитися, що такий підхід має певні підстави. Вартісним також є те, що
дослідниця не просто констатує суперечливість традиційного погляду на характер вираження числових значень,
а й намагається поглянути на це явище крізь призму мовомислення людини, що сформоване флективним ладом
мови. Цей аспект, поза всяким сумнівом, слід було розвинути і поглибити, оскільки він уможливлював аналіз
проблеми незмінюваності як нормативно мотивованої або волюнтаристсько впровадженої, яка постійно
порушується в силу її неорганічності.
Досить категоричним видається твердження, що формування так званої «сорторозрізнювальної»
множини «не підтримується кількісними числівниками: не можна сказати два масла, двоє вершків». У цьому
разі, як і у випадку вживання числівників для опосередкованого виміру речовини, маси (купити два молока,
взяти три пива, з’їсти п’ять морозив), говориться про існування еліптичної конструкції з матеріально не
вираженою одиницею виміру чи назвою виду речовини. У мовленні поширені вислови типу «Для автомобіля
треба брати два масла – зимове і літнє» або «Господиня купила двоє вершків – зі смаком полуниці й ванілі».
Інша річ, що подібна «сорторозрізнювальна» множина потребує дешифратора у вигляді атрибутивних
елементів, на відміну від множини, що репрезентує вимір речовини через пропуск назви одиниці виміру.
Слід зауважити, що помітна певна нерівномірність ілюстративного забезпечення деяких положень
дослідження: з одного боку, надмірно деталізований і переобтяжений ілюстраціями аналіз окремих іменників
(див. наприклад, асиметрію вираження ознак істоти / неістоти на прикладі іменника труп, що проілюстровано
16-ма текстами), а з іншого – досить збіднена ілюстрація функційної асиметрії за фразеологізованого вжитку
форми множини іменників – назв істот як назв неістот.
У третьому розділі монографії «Морфологічний компонент граматичної категорії істоти / неістоти в
аспекті виявів семантико-граматичної асиметрії» (с. 77-117), що складається з десяти підрозділів, з’ясовано
погляди дослідників на статус опозиції істота / неістота, прокоментовано особливості міжрівневої та Розділ ХІІ. Рецензії та анотації

339
міжкатегорійної взаємодії при вираженні значень істоти / неістоти, охарактеризовано засоби вираження
категорійних значень істоти / неістоти, виявлено роль взаємодії категорії істоти / неістоти з категорією числа,
роду та відмінка, прокоментовано характер семантико-граматичної асиметрії, причини її появи на рівні
морфологічної категорії істоти / неістоти. Не зовсім викінчено постає також теза про її граматичний характер,
оскільки авторка оперує тільки утрадиційненими підходами, не використовуючи дисертацію В.Г. Вакули
(Категорія істот і неістот в українській мові: Дис. … канд. філол. наук. – Запоріжжя, 1965. – 301 с.), ґрунтовні
праці О. Єсперсена, Л. Єльмслева, О.В. Ісаченка, І.О. Мельчука та ін. Т.Ю. Мороз слушно зауважує, що
внаслідок різних обставин ця категорія аналізувалася по-різному, тому випадки асиметрії на її рівні не завжди
належним чином інтерпретувалися. З огляду на це, авторка приділяє цій категорії чи не найбільше місця у
монографії, проаналізувавши випадки синонімії, омонімії форм вираження категорійних значень тощо. Прикро,
що дослідниця чомусь ігнорує співвідношення цієї категорії з категорією особи. Остання в українській мові
постає досить мотивованою, здобуваючи своє підтвердження у відмінковій диференціації, словотвірному
закріпленні, а на синтагматичному рівні – у вияві категорійної семантики волітивності. Українська мова,
подібно до словацької, в конвергентно-дивергентних закономірностях динаміки відмінкової системи, не лише
зберегла, а й розвиває категорію особи. У розрізі цієї проблеми суттєво допомогли б праці А. Вежбицької,
Б. Нормана, В.К. Журавльова та ін.
Науково вагомими в цьому розділі видаються спостереження і висновки щодо так званих «паралельних»
форм іменників – назв істот та іменників – назв неістот (термінологічне окреслення істотові / неістотові
постає дещо штучним). Розглянувши чинники, що сприяють появі двох форм для вираження одного значення
істоти / неістоти, Т.Ю. Мороз пропонує відмовитися від термінологічного вжитку поняття «паралелізми»,
«паралельні форми», схиляючись до думки, що це форми синонімічні. У цьому разі необхідно будо зупинитися,
хоча б побіжно, на розумінні синонімів і варіантності та співвідношенні цих понять, особливо у
загальнопольовому вияві синонімічності.
Четвертий розділ «Асиметричні вияви співвідношення семантики і граматики в системі морфологічної
категорії роду» (с. 118-157), у структуру якого входить чотирнадцять підрозділів, концентрує увагу на аналізі
випадків невідповідності категорійної семантики родів щодо форм їхнього вираження. Ураховуючи те, що
категорія роду належить до однієї з найбільш вивчених у вітчизняному мовознавстві, зокрема в аспекті
співвідношення семантики і граматики, Т.Ю. Мороз переносить основний акцент на з’ясування суперечливо
інтерпретованих у цій площині мовних фактів. Зокрема в поле зору дослідниці потрапляють множинні
іменники, проаналізовані в контексті більш глобальної проблеми – співвідношення форми множини іменників
із категорійними родовими значеннями. Авторці слід було приділити увагу особливій значущості родової
диференціації іменників у синтагматиці, зокрема у вияві конгруентності, про що переконливо пише Т. Фодор у
низці своїх досліджень. У цьому ж розрізі знаковою постає ємність функційно-семантичної парадигми
іменників чоловічого роду на позначення назв професій, соціального стану, звань та ін. Асиметрію варто було
простежувати з урахуванням її співвідношення / неспіввідношення з біологічно-статевою диференціацією,
розмежуванням дорослих / недорослих осіб (або істот), особливостями вияву семантики роду з-поміж назв
тварин, птахів, риб, комах і под., де асиметрія є найбільш репрезентативною. Ґрунтовним є аналіз родової
специфіки абревіатур, на підставі якого вдалося виявити одну з тенденцій, що характеризує сучасний етап
розвитку морфологічної категорії роду, зокрема тенденцію до формально-звукової мотивації роду абревіатур,
що є наслідком їхньої нетиповості, порівняно зі звичайними іменниками. Прокоментовано також генетико-
синтагматичну природу асиметрії іменників подвійного роду. Очевидно, варто було детальніше зупинитися на
питанні асиметрії в сфері категорії роду, зокрема чіткіше окреслити сутність семантико-граматичної
невідповідності на рівні іменників спільного роду, тобто з’ясувати, чи є це виявом полісемії або омонімії,
визначитися в питанні виправданості чи невиправданості вживання самого терміна «спільний» рід, який постає
найменш мотивованим і раціонально виправданим. Чомусь зовсім обійдено увагою асиметрію в сфері
незмінюваних власне-українських прізвищ, хоча й заявлено до розгляду в четвертому розділі.
У висновках (с. 158-161) чітко відбито основні результати проведеного дослідження виявів семантико-
граматичної асиметрії. Загальні висновки переконливі.
Інколи авторка захоплена пасивними конструкціями, що ускладнює сприйняття тексту, а подекуди
наявний надмір сполучного слова який без дотримання усталених норм щодо вжитку також сполучного слова
що тощо. Не зовсім коректною та викінчено аргументованою постає теза про те, що «…новотвори: вождиха,
держслужбовка, метреса, нардепа, політикеса, правдописка, спічройтерка, … відображають тенденцію до все
більш послідовної «фемінізації» іменників», оскільки в цьому разі слід говорити про видозміну соціальних
ролей у суспільстві, активізацію тендерних підходів до найменування осіб. Це мотивовано не лише суто
національно-мовними обставинами (в Україні завжди статус жінки був досить високим, звідси і продуктивність
творення відповідних іменників у кінці ХІХ – на початку ХХ століття), але й загальноєвропейським, а то й
загальнолюдським контекстом (пор. у сучасній німецькій мові вперше за всю її тривалу історію витворився
похідний іменник Kanclerin на позначення Анни Меркель, що обіймає цю посаду).
Аналізована монографія приваблює чіткою структурою, послідовністю аналітичних позицій, ретельністю
і сумлінністю добору фактичного матеріалу, що забезпечує обґрунтованість і переконливість висновків, які
відбивають основні результати виконаного аналізу. Монографія Т.Ю. Мороз має безсумнівне практичне ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

340
значення, що полягає в уже здійсненому системному описі виявів семантико-граматичної асиметрії на рівні
морфологічних категорій іменника, результати якого придадуться широкому колу науковців-граматистів і
викладачів-словесників, а також у можливості використання запропонованої методики аналізу семантико-
граматичної асиметрії у вивченні інших частин мови. Одержані результати мають прямий вихід у практику
викладання української мови у вищих навчальних закладах та загальноосвітній шкільній практиці.

Анатолій Загнітко

Надійшла до редакції 6 березня 2009 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.