Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

НОВІ І НОВІТНІ ПОГЛЯДИ НА ВИСЛОВЛЕННЯ У СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВАХ

Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przekład 5 / Pod red. Michała Sarnowskiego i
Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXXXІII. – Wrocław: Wyd-wo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2005. – 460 s.;
Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przeklad 6 / Pod red. Michała Sarnowskiego i
Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXLVII. – Wrocław: Wyd-wo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2008. – 590 s.

Рецензовані наукові збірники «Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przekład 5 / Pod
red. Michała Sarnowskiego i Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXVII. – Wrocław: Wyd-wo Uniwersytetu
Wrocławskiego, 2005. – 460 s. i Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przeklad 6 / Pod red.
Michała Sarnowskiego i Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXLVII. – Wrocław: Wyd-wo Uniwersytetu
Wrocławskiego, 2008. – 590 s.» разом з іншими науковими збірниками цієї серії (див.: (Wyraz i zdanie w językach
słowiańskich. Opis, konfrontacja, przekład 1 / Pod red. Larysy Pisarek i Iwony Łuczkуw. – C. – Wrocław: Wyd-wo
Uniwersytetu Wrocławskiego, 1998. – 244 s.; Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przekład 2 / Pod
red. Larysy Pisarek i Jana Sokołowskiego. – CVII. – Wrocław: Wyd-wo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2000. – 282 s;
Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przekład 3 / Pod red. Iwony Łuczkуw i Jana
Sokołowskiego. – CXVII. – Wrocław: Wyd-wo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2002. – 348 s.; Wyraz i zdanie w
językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przekład 4 / Pod red. Iwony Łuczkуw i Jana Sokołowskiego. – CXXVII. –
Wrocław: Wyd-wo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2004. – 324 s.)) є актуальними, оскільки відображають сучасне
бачення проблем речення, висловлення в слов’янських і неслов’янських мовах у суто описовому,
контрастивному, семантичному, функціонально-комунікативному, ономатологічному, семасіологічному,
ідеографічному, когнітивному та інших вимірах. Не менш важливим постає розгляд проблем перекладу тих чи
інших конструкцій. Аналізовані збірники засвідчують широкий спектр досліджуваних проблем, дозволяють
простежити специфіку антропоцентричного підходу до аналізу назрілих мовознавчих проблем. Більшість
авторів виходять із концептуальних засад номінативно-екзистенційної наукової парадигми з належним
застосуванням методик системно-структурного і таксономічного підходів, що забезпечує переконливість
досягнутих висновків. Усі наукові збірники постають наслідком роботи авторитетних Міжнародних наукових
конференцій Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przekład, що відбуваються з 1998 року у
Вроцлавському університеті кожні щодва роки за ініціативи Інституту слов’янської філології. Рецензований
науковий збірники Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przekład 5 / Pod red. Michała
Sarnowskiego i Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXVII. – Wrocław: Wyd-wo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2005. –
460 s. присвячено професорові Larysie Pisarek, яка стояла біля витоків цієї конференції та видання наукового
збірника; а науковий збірник Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przeklad 6 / Pod red.
Michała Sarnowskiego i Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXLVII. – Wrocław: Wyd-wo Uniwersytetu
Wrocławskiego, 2008. – 590 s. приурочено до ювілею професора Diany Wieczorek. Кожен зі збірників є досить
ємним за проблематикою і про кожен з них можна ґрунтовно говорити, заглиблюючись у ту чи іншу проблему.
Доцільним постає акцентація уваги на окремих аспектах, які з тих чи інших міркувань привернули увагу. Ні в
якому разі інші матеріали не виступають менш цікавими і менш вагомими, значущими.
Спочатку кілька слів про науковий збірник Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja,
przekład 5 / Pod red. Michała Sarnowskiego i Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXVII. – Wrocław: Wyd-wo
Uniwersytetu Wrocławskiego, 2005. – 460 s., у якому у вступному слові Michał Sarnowski i Włodzimierz
Wysoczański констатують, що «Inspiratorem, wielokrotnum organizatorem i stałym naukowym tego przedsięwzięcia
byla Pani profesor Larysa Pisarek, to z Nią i Jej nazwiskiem w europejskim šrodowisku naukowym kojarzona jest
wrocławska konferencja, jedno z najwaszniejszich spotkań naukowych językoznawcуw slawistуw w Polsce». Ємніше і
глибинніше не можна сказати про подвижницьку роль професора Larysу Pisarek та її талант встановлювати і
налагоджувати наукові контакти з лінгвістами різних країн. Сама Larysa Pisarek (с. 13-16) коротко розповідає
про себе, а потім подано бібліографію праць професора Larysу Pisarek, яку уклав Włodzimierz Wysoczański
(с. 17-24). У статті Antoni Furdalia «Semiotyczne spojrzenie na humanistykę» (с. 25-32) концептуально
охарактеризовано проблеми семіотики в сучасній гуманітарній сфері, сконцентровано увагу на особливостях
© Загнітко А.П., 2009 Розділ ХІІ. Рецензії та анотації

341
лінгвосеміотики, а в статті «Словопроизводство и происхождение ботанических названий в Словаре Марка
Ридли» (Аnnа Воlек і Аnnа Воrkowska (Krakow)) (с. 61-71) чи не вперше звернуто увагу на вельми цікаву
науково-енциклопедичну спадщину М. Рідлі. Автори простежують обсяг ботанічної лексики в Словнику
М. Рідлі та окреслюють шляхи поповнення російської ботанічної номенклатури, тенденції освоєння
іншомовних лексем та способи творення цих слів. Обсяг статті не дозволив дослідницям з’ясувати ступінь
корелятивності / некорелятивності ботанічних номенів з виданнями на Русі в ХІ-ХІІ століттях, а в дослідженні
В. М’якишева «О „базаре” новых русских – „конкретно по понятиям”» (Krakow) (с. 217-225) ґрунтовно
простежено дванадцять особливостей мови «міфологічного братана», що складає, за словами автора, один із
пластів «нових росіян». Поза всяким сумнівом, ця спроба є надзвичайно важливою, оскільки концентрує увагу
на одному із активно репрезентованих мовленнєвих процесів, що прямо корелюють з відповідними
мовленнєвими жанрами. Сучасній лінгвістиці ні в якому разі не можна зробити закид у байдужості щодо
проблем жаргону, сленгу тощо, але студії В. М’якишева важливі тим, що вони охоплюють один зі своєрідних
пластів відносно цілісної піджаргонної системи з прагненням виявити статус «міфологічного братана» в
російській національно-ментальній парадигмі. Щоправда, окремі слова бажано було б все-таки писати в лапках
(пионеры, достойное общество, избранные), оскільки вони вжиті не в своєму прямому значенні.
Ботанічна лексика розглянута і в дослідженні Мирослави Малохи (Кельце) «Народная ботаническая
номенклатура, мотивированная анимализмами» (с. 203-208), де класифікація аналізованих номенів
здійснюється на підставі «внешнего вида растения, его хозяйственного использования, а также на основании
его магических или целебных свойств». Авторка враховує особливості мотивації, пор.: за кольором, запахом,
харчовими, смаковими властивостями, місцем росту тощо. Водночас у називанні рослини значну роль
відігравали лікувальні властивості рослини, в цьому напрямі особливо важливими постають різноманітні
вторинні номінації, що постають наслідком метафоризації, метонімізації (бел. вужава зелле; рус. лягушачья
трава; жабья трава; бел. жабіна трава; żabi kwiat). Заслуговує на схвалення визначення авторкою ядерних,
периферійних мотиваційних ознак, хоча водночас можна було б вказати на окремі напівпериферійні. Не зовсім
зрозуміло, звідки М. Малоха брала українські ботанічні номени, оскільки в списку використаної літератури
немає жодного українськомовного джерела (це тим паче дивно, адже в українській лінгвістиці уже захищено
кілька кандидатських дисертацій з подібної проблематики). Висловлене є побажанням і спрямоване в
поглиблення майбутніх студій авторки над заявленою проблемою.
Певною мірою пов’язана з дослідженням В. М’якишева стаття О.А. Невзорової-Кмеч (СПб) «Языковой
портрет человека в польском и русском молодежном сленге» (с. 247-253), у якій на якісно новому мовному
матеріалі робиться спроба простежити спільне і відмінне у мовних портретах сучасної польської і російської
молоді. Контрастивний аспект дозволив певною мірою уточнити тезу про те, що для молодіжного сленгу
«доминирующим в определении враждебности будет признак принадлежности к определенной группе
(возрастной, социальной и т.д.)», підтвердженням постають відповідні синонімічні поля та їхні обсяги. На
підставі ідеографічного розгляду лексеми «человек» Е.А. Невзорова-Кмеч встановлює специфіку її лінеарних
зв’язків та семантико-парадигматичних відношень, що спрямовані на відображення психологічного, фізичного,
соціального стану людини, її професійної значущості тощо.
Особливості аналітичних тенденцій у граматичному ладі сучасної білоруської мови встановлюються в
статті Таццяни Р. Рамзи «Аналітычныя структуры ў безасабовых сказах» (Мінськ) (с. 319-325). Розглядаючи
специфіку вираження єдиного головного члена безособових односкладних речень в українській, білоруській і
німецькій мовах, авторка окреслює закономірності вжитку псевдосуб’єкта в німецькій мові в порівнянні
останнього з репрезентантами в білоруській та українській мовах. Заслуговує на схвалення прагнення Тетяни
Р. Рамзи встановити ступінь аналітизму в безособових конструкціях шляхом їх зіставлення з іншими засобами
номінації тієї самої ситуації. Показовим також є те, що єдиний головний член безособових білоруських речень
розглянуто через призму його валентних потенціалів і регулярності / нерегулярності при дієслівних формах
постпозитивних прийменників, хоча статус останніх у цьому разі мало нагадує власне- прийменниковий,
особливо в ідіоматизації висловів. Актуальним постає простеження ступеня поширення дихотомії раніца –
вечір в тезаурусі білоруської мови, що в порівнянні з опозиціями дзень – ноч, раніца – вечар має чи не
найбільшу шкалу диференційних найменувань, що фіксують поступовість сходу і заходу сонця.
Проблемам семіотики присвячена стаття Voborila Ladislava «Дорожные знаки = семиотическая система +
средство социальной коммуникации как обьект исследования» (Olomouc) (с. 395-401), у якій виявлено
конвенційний характер дорожніх знаків, виявлено особливості їхньої внутрішньосистемної співвіднесеності та
визначено імперативну й інформативну спрямованість досліджуваних знаків. Очевидно, в цьому напрямі можна
було з’ясувати визначальний та супровідний характер дорожніх знаків. Супровідність найбільшою мірою
притаманна інформативним знакам тощо. Імперативні дорожні знаки є обов’язково конвенційними.
Проблеми когнітивної лінгвістики, специфіка національно-мовного вияву концепту простежувано в
статті «Да этналінгвістычнай характарыстыкі канцэпту слепаты ў беларусаў» Таццяни Валодзіної (Мінськ)
(с. 429-434). Відштовхуючись від ментального статусу образу сліпого, авторка стверджує, що «…сляпыя
раўнуюцца да мѐртвих, але смерць сляпых разумеецца як іх смерць у дачыненні да зямных справаў і
адначасовае пранікненне да ведаў засветаў. Сацыяльная і псіхафізічная непаўнацэннасць сляпых кампенсуецца
замацаванымі за слепатой магчымасцямі іншага плану. Слепата набиває значэнне Божага дару ды пячаткі ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

342
абранасці. “Господь умудряет слепца, дьявол искушает чернеца”, – сцвярджае руская прыказка». Та й сам
концепт сліпоти може бути усвідомленим тільки в опозиції, оскільки його розуміння як концепту «мяркуе
асаблівы ракурс аналізавання… Семантычным інварыянтам поля сляпы – відушчы ѐсць поле апазіцыі
антынорма – норма», при цьому сліпота витлумачується як «адхілення ад норми». Останнє сприяє формуванню
особливого функційного навантаження, зокрема моделювального як оцінного, що «набыўшы нарматыўныя
функцыі, значна пашырае сваю рэферэнтную базу, уваходзіць у кантэксты, ніякім чынам не звязаныя са сферай
зроку і бачання» і сліпота постає однією з характеристик «чалавека біялагічна відушчага, фізіялагічна
здаровага». Цим мотивовано те, що культурно-семантична логіка «праводзіць канцэпт слепаты праз увесь
жыццѐвы шлях чалавека». Т. Валодзіна простежує трансформаційні параметри сліпоти з окресленням
чергування періодів відушчасці / слепаты, пор.: уяву про немовля як істоту недооформлену, послану з того
світу, якій по хрещенні допомагають «продирати очі»; кваліфікацію соціально вартісної людини як зрячої в
різних національно-мовних картинах світу; безсоромний – «той, хто не має очей» тощо. Загалом висновок
авторки, що бінарна кореляція «сляпы – відушчы выступае як сінанімічная проціпастаўленням голы –
апрануты, хворы – здаровы, левы – правы, крывы – прамы» є переконливою, і тому цілком закономірно, що
саме ця кореляція може «разглядвацца як прыватная рэалізацыя падставовых апазіцый дрэнны – добры, чужы –
свій».
Алеш Бранднер (Вrnо) у статті «Особенности выражения категории рода у неодушевленных имен
существительных» (с. 73-80) намагається з’ясувати закономірності вираження граматичного роду в іменників-
назв неістот. Звичайно, обсяг статті не дозволив лінгвісту вичерпно простежити нові і новітні тенденції
розвитку категорії роду з-поміж цього класу слів, особливо серед невідмінюваних іменників, де досить
активними постають відношення тотожності, гіперо-гіпонімії (олександроулі, ркацителі – чол. р., бо родове
слово «виноград» має граматичне значення чол.р.) тощо. Не менш актуальною є проблема «парного роду» та
обсягів «узгоджувальних класів» за родами. Дослідження Алеша Бранднера є вельми цікавим тим матеріалом,
який він залучив до розгляду: це абревіатури та складні слова, де також сучасна норма зазнає значної
видозміни. Тому його студії постають своєчасними й актуальними.
Контрастивному аналізу чеського займенника tеп та його формальних і функційних російських
відповідників присвячена стаття «Полифункциональность чешских местоименных лексем в сопоставлении с их
русскими эквивалентами» (Zdeňkа Vусhоdilovб (Оlотоис)) (с. 403-409). На підставі аналізу різнобічного
фактичного матеріалу авторка наголошує, що найчастіше чеська лексема «tеп и ее русский формальный
эквивалент этот / тот расходятся в своей функциональной нагрузке в так наз. экспрессивной функции и
функции напоминания». Досить послідовно Зденка Виходілова простежує особливості категорійної
семантики досліджуваної лексеми в чеській та російській мові і встановлює напрями міжчастиномовної
трансформації в кожній мові зокрема. Очевидно, обсяг статті не дозволив авторці виявити специфіку
міжреченнєвого навантаження аналізованої лексеми.
Ґрунтовним постає розгляд співвідношення слова і речення, речення і висловлення у статті Бориса
Нормана (Міńsк) «Соотношение слова и предложения в сфере номинации и коммуникации (на материале
русского и польского языков)» (с. 255-267), де автор уточнює свою концепцію щодо номінативного аспекту
речення, яке називає ситуацію. У цьому спектрі речення і слово постають корелятивними і некорелятивними
водночас. Тому теза про «комунікативну номінацію» як визначальну для речення і висловлення є мотивованою,
хоча, звичайно, щодо висловлення актуальним постає вторгнення прагматики.
Цікавою і проблемною постає стаття «Об аксиологическом аспекте языка политической информации (на
материале современной российской прессы)» (Andrzej Sitarski (Poznań)) (с. 333-338), у якій автор аналізує
співвідносність об’єктивного і суб’єктивного начал у політичній інформації. Саме в останній суб’єктивний
компонент найбільшою мірою маркований аксіологічністю, у силу чого «оценивающие акты в языке
современной прессы как стилистическое средство, но прежде всего как средство воздействия на адресата,
играют превостепенную роль в создании текста». Суб’єктність є визначальною прихованою категорією
політичного дискурсу, чим легко пояснити цілий ряд соціальних, морально-етичних, естетичних складників
оцінки (не другорядну роль відіграє, звичайно, критерій зацікавлення). На підставі розгляду кореляції Росія –
Євросоюз, яка репрезентована в кількох авторитетних виданнях (Русский журнал і Независимая газета), Анжей
Сітарскі приходить до висновку, що будь-яка оцінка того чи іншого політичного факту здійснюється
журналістом у межах наявної концептуальної бази. Тут можна було б додати: з урахуванням особливостей
соціально-когнітивної бази. Але це уточнення більшою мірою пов’язане з когнітивними рівнями, ніж з
аналізованим спектром аксіологічної характеристики політичних фактів.
Цікавим є дослідження Тетяни Космеди (Львів) «Этнопсихологические факторы в процессе
индивидуально-авторского словообразования: жанр дневника» (с. 133-139), у якому простежувано сцецифіку
індивідуально-авторського словотвору Тараса Шевченка. Використовуючи багатий матеріал російськомовного
«Щоденника», Тетяна Космеда робить висновок, що легко простежити «в русскоязычном тексте Т.Г. Шевченко
на словообразовательном уровне проявление украинской ментальности. Этот феномен можно объяснить сквозь
призму этнопсихолингвистики, которая, собственно, объясняет понятия «национальный характер»,
«национальная психология»». Найбільш частотне творення складних слів (особливо прикметників), поза всяким
сумнівом, мотивоване прагненням подати розгорнуту оцінку певного явища, факту, предмета, особи та ін. Розділ ХІІ. Рецензії та анотації

343
Можливо, варто було більше уваги приділити з’ясуванню ступеня поширення власне- українських словотвірних
засобів у щоденниковій спадщині Тараса Шевченка, але це може бути також і предметом окремого аналізу.
Поділ емоцій на позитивні і негативні став підставою для відповідної класифікації фразем у статті Ніни
Станкевич (Львів) «Національно-культурна специфіка фразеосемантичної групи “Емоції людини”» (с. 345-353),
в якій простежено репрезентативність кожної з визначених груп, окреслено особливості синоніміки таких
фразеологічних одиниць з-поміж складників тематичних груп: «Людина», «Тварини», «Предмети», «Рослини»,
«Птахи», «Явища природи», «Абстрактні назви», «Релігійні назви». На підставі значного фактичного матеріалу
авторка наголошує, що найголовнішими стереотипними характеристиками фразеосемантичної групи «Емоції
людини» виступають пильна велика спостережливість, етика міжлюдських взаємин, повага до батьків, сувора
християнська мораль і водночас незлоблива іронія. Ця група є складником національно-мовної картини світу.
У подальшому слід було б звернути увагу на місце в цій групі наївно-міфологічних уявлень, оскільки
християнські здебільшого нашарувалися на усталені фразеологічні стереотипи.
Стаття Czesława Lachura «Międzynarodowy project badawczy “Gramatyka przyimka w języku rosyjskim і
innych językach słowiańskich”» (Uniwersytet Opolski) (с. 161-167) присвячена розгляду заявлених аспектів
міжнародного (Росія, Україна, Білорусь, Польща та ін.) науково-дослідного проекту, простеженню специфіки
визначення реєстру значень прийменника та опрацюванню методики опису його семантики з визначенням
спектрів синонімії, антонімії, омонімії тощо. Водночас автор торкається проблем зіставлення первинних і
вторинних прийменників у слов’янських мовах, вияву компонентів прийменникового поля як універсальної і
національно-мовної величини. Досить ґрунтовно простежено специфіку створення спільнослов’янського
комп’ютерного текстового фонду, який уможливив би оперативний зіставний аналіз прийменників щодо їхньої
частотності, синонімічності, варіантності тощо. У цьому розрізі варто було б обговорити проблему створення
цілісної комп’ютерної прийменникової бази, але це швидше належить до найближчих перспектив опрацювання
цього проекту, а не до висвітлюваних автором статті питань.
Не менш актуальними постають статті: Михаил Алексеенко «Проблема отбора языкового материала для
Комплексного словаря феминизмов русского языка» (с. 33-39), Андрей Бабанов «Narodowa tradycja opisu zjawisk
składniowych: konwencja czy meritum?» (с. 41-46), Олег Белей «Власні назви з погляду ідеологічних пріоритетів
XXI ст. (на матеріалі слов’янських мов)» (с. 47-52), Zlata Bojovič «Paremije u književnom delu» (с. 53-59), Sybilla
Dakovič «Semantyka interiekcji słowiańskich (w języku polskim, serbskim / chorwackim і rosyjskim)» (с. 81-87),
Maciej Grochowski «Wpływ zmiany pozycji linearnej partykuły na strukturę semantyczną, wypowiedzenia» (с. 89-94),
Goran Injac «Najnoviji anglicizmi і neologizmi u srpskom jeziku» (с. 95-100), Henryk Jaroszewicz «Głowne tendencje
rozwojowe bośniackiej, chorwackiej і serbskiej normy leksykalnej po rozpadzie języka serbsko-chorwackiego. Prуba
komparacji» (с. 101-106), Przemysław Jуźwikiewicz «Ukraińskie zdania z predykatem w formie bezosobnika a
konstrukcje polskie (na materiale Нового Завіту)» (с. 107-112), Jan Kamieniecki «Przekład a światopogląd tłumacza
(na przykładzie parafraz psalmуw Jakuba Lubelczyka і Jana Kochanowskiego)» (с. 113-118), Irena Kamińska-Szmaj
«Inwektywy polityczne w relacjach międzytekstowych» (с. 119-125), Małgorzata Korytkowska «Zjawiska braku
wypełnienia pozycji argumentowej w zdaniu a cechy struktury semantycznej verbum (na materiale z języka
bułgarskiego і polskiego)» (с. 127-132), Rafał Kowalczyk «Nomina agentis w rosyjskim і polskim słownictwie
teatralnym» (с. 141-148), Anna Kurpisz-Żuk «Status derywatуw odtoponimicznych „kocioł bałkański” і „balkanizacja”
w polskich żrуdłach encyklopedycznych» (с. 149-154), Krzysztof Kusal «Русско-польская субстандартная лексика
как источник межъязыковой омонимии» (с. 155-160), Grażyna Lewicka «О nowszych tendencjach w
glottodydaktyce w świetle konstruktywistycznej teorii kognicji» (с. 169-174), Jaroslav Lipowski «Otбzka nбzvu
společnйho stбtu Čechů a Slovůků» (с. 175-180), Sławomir Łuczak «Uwagi о użyciu przymiotnikуw
odrzeczownikowych w terminologii specjalnej (na materiale języka rosyjskiego і polskiego)» (с. 181-187), Iwona
Łuczkуw «Все двигатели проходят испытания, перед тем как быть установленными в автомобиль. О pewnym
typie rosyjskich konstrukeji wyrażających następczość zdarzeń» (с. 189-196), Marta Malanowska «Derywaty
semantyczne w słownikach neologizmуw języka czeskiego і polskiego» (с. 197-202), Anna Mażulis-Frydel «Kilka
uwag о nietypowych staroruskich і ruskocerkiewnych odwzorowaniach greckich prototypуw» (с. 209-216), Нина
Мечковская «Две картины мира: язык и обыденное сознание (информационная фактура, делимитация границ и
стереотипов)» (с. 227-238), Dragana Mršević-Radović «Funkcija reči u formiranju frazeološkog značenja (lingvo-
kulturološki aspekt)» (с. 239-246), Alicja Nowakowska, Lucyna Tomczak «Funkcje nazw miejscowych w
porуwnaniach frazeologicznych» (с. 269-274), Krzysztof Ozga «Przysłуwek jako formalny wykładnik pojęć w świetle
składni semantycznej» (с. 275-284), Maryla Papierz «Słowacki koloryt narodowy w przekładzie na język polski»
(с. 285-289), Neda Pintarić «Pragmemi potvrĎivanja u hrvatskom і poljskom jeziku» (с. 291-298), Wojciech Poros
«Способы реализации принципа экономии в текстах частных печатных объявлений (на материале газеты
„Комсомольская правда”)» (с. 299-304), Lenka Ptak «О przymiotnikach potencjalnych w języku słowackim і
polskim» (с. 305-310), Danuta Pytel-Pandey «Dyrektywy języka rosyjskiego і niemieckiego» (с. 311-317), Michał
Sarnowski «Wyrazy obce w tekście polskim – prуba spojrzenia kognitywnego» (с. 327-332), Jan Sokołowski
«Z problematyki opisu konfrontatywnego deminutywуw w języku macedońskim і polskim (na tie innych językуw
słowiańskich)» (с. 339-344), Anna Szafernakier «Precedensowe fenomeny kultury jako składowe bazy kognitywnej і
jako operatory w dyskursie» (с. 355-359), Joanna Szerszunowicz «Językowy obraz ryb we frazeologii polskiej і
włoskiej (ujęcie komparatywne)» (с. 361-369), Maja Szymoniuk, Anna Zych «Uroki opozyeji (na podstawie ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

344
parlamentarnych polemik politycznych w Rosji і w Polsce)» (с. 371-377), Bazyli Tichoniuk «Wokуł nazwiska
Przewalski» (с. 379-383), Ivana Vidović Bolt «Prinos proučavanju biblijskih frazema u poljskom і hrvatskom jeziku
(ekvivajencija zoonimskih biblijskih frazema)» (с. 385-394), Harry Walter, Валерий М. Мокиенко «Политическая
элита России в зеркале прозвищ» (с. 411-427), Сергей А. Важник «Синтаксис белорусских и польских
причинных предлогов: опыт контрастивного анализа» (с. 435-442), Włodzimierz Wysoczański «Nazwy zawodуw i
zajęć w porуwnaniach (na materiale frazeologii і paremiologii)» (с. 443-452).
В аналізованому науковому збірнику Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przekład 5 /
Pod red. Michała Sarnowskiego i Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXXXІII. – Wrocław: Wyd-wo Uniwersytetu
Wrocławskiego, 2005. – 460 s. відображено новизну підходів до розв’язання назрілих мовознавчих проблем.
Оригінальним є те, що в наукових працях віднайшли місце студії з проблем функційної, комунікативної,
когнітивної, ономасіологічної, семасіологічної, ідеографічної, текстової та інших різновидів лінгвістики,
розмаїто висвітлені проблеми термінології і номенклатури, лексикографічного опрацювання оказіоналізмів,
жаргонізмів, знайшли відображення і питання національно-мовної картини світу та їхньої типології. Усе це ще
раз засвідчує сучасний зріз висвітлюваних у статтях питань. З’ява цього наукового збірника засвідчує новизну
лінгвістичних підходів до розкриття утрадиційнених і новітніх проблем.
А в науковому збірнику Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przeklad 6 / Pod
redakcią Michała Sarnowskiego i Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXLVII. – Wrocław: Wydawnictwo
Uniwersytetu Wrocławskiego, 2008. – 590 s. охоплено також різні актуальні проблеми сучасного мовознавства.
Збірник відкривається вступним словом Michała Sarnowskiego i Włodzimierza Wysoczańskiego, де констатовано,
що в збірнику вміщено шістдесят чотири наукові статті з різних лінгвістичних проблем.
У наукових статтях збірника висвітлено особливості вияву жіночих стереотипів у російському
народному мовленні (Михаил Алексеенко «Женские стереотипы в русской народной речи» (c. 13-23)),
охарактеризовано окремі аспекти дослідження запозичень у слов’янських мовах (Андрей Бабанов «О некоторых
проблемах изучения заимствования в славянских языках» (c. 25-31)), прокоментовано семантизацію абсурду в
американських постмодерністських коротких оповіданнях (Оксана Бабелюк «Семантизація абсурду в
американських постмодерністських коротких оповіданнях» (c. 33-40)), охарактеризовано вияви глобалізаційних
механізмів в українському ономастиконі (Олег Белей «Глобалізація як одна з тенденцій розвитку національного
ономастикону» (c. 41-49)), з’ясовано синтаксичні функції відмінків у прийменникових / безприйменникових
конструкціях латинськомовних інскрипцій (Наталія Бойко «Синтаксичні функції відмінків у прийменникових /
безприйменникових конструкціях латинськомовних інскрипцій» (c. 51-59)), простежено особливості
алкогольної лексики в іншомовно-російських джерелах XVI-XVII століть (Anna Bolek «Пей да меру разумей.
Алкогольная лексика в иностранно-русских источниках XVI-XVII столетий» (c. 61-70)), простежено еволюцію
поглядів на концепт у російській лінгвістичній літературі (Bogumił Gasek «Концепт в русском языке (на
примере слова тоска)» (c. 101-109)), з’ясовано особливості вияву етнічної ментальності у сфері емотивного
словотвору (Ирина Голубовская «Этническая ментальность в зеркале эмотивного словообразования»
(c. 111-120)) та ін. Особливості прагматичних типів мовленнєвих актів «виправдання» простежено на матеріалі
російської, української та англійської художньої прози ХІХ ст. (Ігор Корольов «Прагматичні типи мовленнєвих
актів “виправдання” (на матеріалі російської, української та англійської художньої прози ХІХ ст.)» (c. 153-162)), а
специфіку реалізації інтимізації як одного зі способів попередження лінгвокультурних конфліктів розкрито на
матеріалі англійської мови (Алла Корольова «Інтимізація як один зі способів попередження лінгвокультурних
конфліктів» (c. 163-169)), специфіку мовної компетенції І. Франка крізь призму діалогічності культур
простежила Тетяна Космеда (Тетяна Космеда «Діалогічність як характерна риса дискурсу Івана Франка»
(c. 181-187)), стилістична стратифікація сучасної української мови стала об’єктом уваги Олени Крижко (Олена
Крижко «Дискурсологічна (стилістична) стратифікація сучасної української мови» (c. 189-198)).
Ґрунтовний розгляд жіночих стереотипів у діалектному російському мовленні з послідовним
зіставленням з тими чи іншими вимірами жаргонного (сленгового) постає цілком достатнім. Не зовсім
мотивованим постає запальний тон статті Андрія Бабанова, оскільки він гостро критикує погляди тих лінгвістів,
які не можуть йому відповісти в силу їхньої фізичної відсутності, бажано було б подати тлумачення
термінологічного словосполучення «комбинирование знаков», оскільки з тексту статті не зовсім прозорим є
розуміння поняття «знак».
Окреслення тенденцій глобалізації в українському ономастиконі з порівнянням їхнього вияву з іншими
слов’янськими мовами постає цілком мотивованим. Олегові Белею (Wrocław) вдалося не тільки встановити
основні глобалізаційні параметри сучасного назовництва, але й підтвердити їх відповідними фактами.
Проблема текстового абсурду та його трансформація у постмодерністській оповідній манері,
опрацьована Оксаною Бабелюк, не викликає заперечень. Саме дослідження виконано на синтезі мово- і
літературознавчого аналізів, хоча все-таки лінгвістичний аспект розгляду постає досить послідовним. Можливо,
слід було, хоча б побіжно, згадати праці У. Еко, О. Лучинської («Постмодернистский дискурс:
семиологический и лингвокультурный аспекты интерпретации». – Краснодар, 2002), у яких досить ґрунтовно
висвітлено питання стилістики абсурду.
У статті Danuty Pytel-Pandey «Dyrektywy języka niemieckiego i rosyjskiego – rodzaje żądań» (с. 353-358)
розглянуто один з різновидів директивів – бажання, що зінтерпретовані в когнітивному і почасти функційному Розділ ХІІ. Рецензії та анотації

345
аспектах. Це засвідчує, що стаття присвячена проблемам сучасної жанрології, що необхідно було підтвердити
аналізом відповідної наукової літератури (можливо, це постане в ширшому дослідженні). Авторка з’ясувала
елементи комунікації, що мотивують виміри бажання, встановила основні (дев’ять) різновидів бажання, що
постають ситуативно мотивованими і зреалізовують відповідний психосемантичний тип, поза усяким сумнівом,
занурений у пресу позитивно-прагматичний контекст. Заявлені дев’ять різновидів не можуть бути кваліфіковані
як рівнорядні, хоча їхнє виділення ґрунтується на тих чи інших моделях типу зроби… / роби… / не роби… /
якщо зробиш…, що, очевидно, вимагало і встановлення відповідного формального речення-висловлення. Не
заперечуючи такого напряму дослідження, який більшою мірою зорієнтований в авторську інтуїцію і
функційно-логічні моделі, що в більшості своїй ґрунтується на тих чи інших моделях речення. Якраз останнє
варто було б розширити, що посилило б аргументованість викладеного. Хоча на заваді цього міг постати обсяг
наукової статті.
Коментар Наталією Бойко семантико-синтаксичних функцій відмінків у прийменникових /
безприйменникових конструкціях латинськомовних інскрипцій («Синтаксичні функції відмінків у
прийменникових / безприйменникових конструкціях латинськомовних інскрипцій» (c. 51-59)) не викликає
заперечень, хоча окремі терміни типу «логічний підмет» слід було обґрунтувати, оскільки у цьому разі
говориться саме про суб’єкт. Подібне можна віднести і до Genetivus objectivus, тому що в наведених
конструкціях швидше наявний об’єктно-означальний синкретизм, а не просто об’єктна семантика. Та й не
завадило б використати ґрунтовну працю М. Сеніва («Прийменник у класичних мовах». – Донецьк, 2006).
Характеристику «алкогольної» лексики в іншомовно-російських джерелах XVI-XVII століть
Annoju Bolek виконано кваліфіковано. Не викликає заперечення і постійне звернення авторки до коментування
тих чи інших ситуацій, у яких найактивніше використовувалися відповідні лексеми, та простеження статусу
відповідних стійких зворотів, усталених словосполучень, що відображають, по суті, ступінь закріплення певної
лексеми та її входження у відтворювані одиниці. Оскільки «алкогольна» лексика розглянута в широкому
аспекті, то, можливо, варто було це відобразити в назві статті, наголосивши також і на стійких зворотах, і на
ситуативних виявах.
Цікавими і вагомими постають спостереження Mariji Cristiny Bragone у досить оригінально названій
статті «Приключения Алисы в России» (с. 71-77) щодо проблем перекладу відомої казки Л. Керролла. Авторці
вдалося на мовно-конкретних фактах перекладу казки різними майстрами слова показати, наскільки
наближався такий переклад до російського мовно-культурного простору або наскільки він адекватно
відображав мовне тло і реалії англійського буття.
Дослідження Галини Чуба «Розвиток денотативного та конотативного значення лексем Європа,
європейський в сучасній українській мові» (с. 85-93) надзвичайно своєрідне, насичене власними
спостереженнями над конкретними мовними і мовленнєвими фактами, мотивованими постають висновки й
узагальнення. Очевидною є незначна технічна корекція, що пов’язана із включенням наведених речень з
аналізованими лексемами до самого тексту статті (використання відповідних розділових знаків тощо), тому що
інколи вони повисають у повітрі, постаючи не пов’язаними з попередніми теоретичними міркуваннями (див.
зауваги в рукописі).
Досить ґрунтовним постає розгляд еволюції основних поглядів на концепт у російській лінгвістичній
літературі (Bogumił Gasek «Концепт в русском языке (на примере слова тоска)» (c. 101-109)) зі з’ясуванням
особливостей вияву концепту тоска та окресленням різниці між ідіоетнічними й універсальними концептами.
Цілком слушним виступає твердження про те, що критерієм «національності концепту постає також його
семантичне навантаження». Мотивованим є розгляд концепту тоска крізь призму його зв’язків з концептом
душа (за А. Вежбицькою) та особливості перекладу польською мовою відповідних мотивацій з роману
Ф.М. Достоєвського «Брати Карамазови», що дозволяє простежити безеквівалентність російського концепту
тоска і відсутність його аналога у польській мові та культурі. Хоча сам висновок про те, що «тоска является
комплексным, интегральным понятием, в состав которого входят многие значения, оттенки значений,
выражения и ассоциации», вимагав від автора простеження співмірності поняття і концепту в теоретичному
аспекті, що, очевидно, слід врахувати у майбутніх студіях. Можливо, варто було, зауважуючи про наявність
кількох основних підходів до проблеми концепту (цілком справедливо!), хоча б побіжно назвати основні
відмінності між широким і вузьким підходами до концепту, що також можна віднести тільки до побажань.
Безперечно, аналіз концепту тоска можна було побудувати й іншим шляхом, який передбачав би як обов’язкові
кілька етапів: перший етап – аналіз лексичного значення і внутрішньої форми слова, що репрезентує концепт;
другий етап – вияв синонімічного ряду лексем – репрезентанта концепту; третій етап – опис способів
категоризації концепту в мовній картині світу; четвертий етап – визначення способів концептуалізації як
вторинного переосмислення відповідної лексеми, дослідження концептуальних метафор і метонімії; п’ятий
етап – дослідження сценаріїв. Сценарій – це подія, що розгортається у часі і / або просторі і яка передбачає
наявність суб’єкта, мети, умов виникнення, часу і місця. Така подія зумовлена конкретними причинами, що
визначили її появу. Запропонований Bogumiłоm Grasekom шлях цілком коректний і прийнятний і дещо по-
іншому акцентує розгляд проблеми.
Досить цікавим постає з’ясування особливостей вияву етнічної ментальності у сфері емотивного
словотвору (Ирина Голубовская «Этническая ментальность в зеркале эмотивного словообразования» (с. 111- ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

346
120)). Авторка цілком справедливо констатує пріоритет української мови в багатстві зменшувально-пестливих
форм порівняно з російською, що зумовлює часто відсутність відповідних еквівалентів у російській мові.
Остання теза підтверджена виділенням шести тематичних груп, хоча думка про «лиризм и сентиментальность
украинцев по сравнению с русскими» та про «некоторую пассивность мировосприятия» не може бути
витлумачена як цілком викінчена, оскільки в цьому разі слід диференціювати власне-пестливість і
псевдопестливість. На жаль, дослідниця не зазначила, з яких джерел дібрано фактичний матеріал, оскільки в
ряді випадків наведені похідні здебільшого можуть кваліфікуватися як оказіональні або діалектні (див.
передостанній абзац статті), а деякі з наведених похідних мають однослівні відповідники, пор. російське
мыслишка має український відповідник думонька або думчинка. Не заперечуючи тези про певну
сентиментальність українських пестливих форм, не слід її гіперболізувати. Сформована ще в ХІХ столітті
М. Костомаровим теза про українську сентиментальність ґрунтується швидше на інтенціях автора, аніж на
переконливих фактах, що довів професор Янів. Звичайно, підхід І. Голубовської можливий, але важливо
водночас бачити й інші виміри цієї проблеми, на чому уже неодноразово наголошувалось (пор. працю:
Sarnowski M. Quasi-deminutiwa w języku rosyjskim i polskim. – Wrocław: Wyd-wo Uniwersytetu Wrocławskiego,
1991. – 94 s.).
Досить послідовно Ігор Корольов прокоментував особливості прагматичних типів мовленнєвих актів
«виправдання на матеріалі російської, української та англійської художньої прози ХІХ ст. (Ігор Корольов
«Прагматичні типи мовленнєвих актів “виправдання” (на матеріалі російської, української та англійської
художньої прози ХІХ ст.)» (c. 153-162)). Не викликає сумнівів диференціація мовленнєвих актів «вибачення»,
«виправдання» та «жалю», «докорів сумління», «каяття» з опертям на специфіку наміру, хоча швидше
говориться про намір мовця, а не мовленнєвого акту. Щоправда, варто було диференціювати використання
термінів висловлювання (процес формування мовленнєвої одиниці) і висловлення (сама одиниця мовлення, хоча
автор використовує саме термін висловлення, чомусь позначаючи його як висловлювання.
Закономірностям реалізації інтимізації як одного зі способів попередження лінгвокультурних конфліктів
присвячене дослідження Алли Корольової «Інтимізація як один зі способів попередження лінгвокультурних
конфліктів» (c. 163-169), що виконане на матеріалі англійської мови. На підставі аналізу процесу підготовки
майбутніх учителів і перекладачів англійської мови в Інституті іноземної мови Національного педагогічного
університету ім. М.П. Драгоманова (Україна, Київ) авторка з’ясовує особливості засвоєння традицій, культури,
історії виучуваної мови. Одним із визначальних засобів зняття конфліктних ситуацій постає інтимізація, що в
сучасній англійській мові набуває поширення. Матеріалом для розгляду заявленої наукової проблеми стали
різноманітні оголошення і вивіски, почерпнуті з реального життя в різних громадських місцях, офіційних
установах і закладах Англії та США.
Закономірності вияву діалогічності культур як характерної риси дискурсу Івана Франка з’ясувала
Тетяна Космеда (Тетяна Космеда «Діалогічність як характерна риса дискурсу Івана Франка» (c. 181-187)).
Попри необхідність технічного дооформлення та окремих побіжних стилістичних правок стаття справляє
враження викінченої, що, очевидно, мотивується рядом ґрунтовних досліджень Тетяни Космеди з цієї
проблеми.
Теоретичний аспект стилістичної стратифікації сучасної української мови перебуває в центрі уваги
Олени Крижко (Олена Крижко «Дискурсологічна (стилістична) стратифікація сучасної української мови»
(c. 189-198)), яка спробувала прокоментувати особливості сучасної української дискурсології з простеженням
різних підходів до тлумачення поняття мовної картини світу, що загалом вдалося, хоча окремі теоретичні
міркування інколи видаються надто розлогими.
Досить ґрунтовним постає розгляд Галиною Кузь у статті «Вигукові фраземи у молодіжному сленгу»
(с. 209-215) особливостей співвідношення ряду термінів на позначення молодіжної мови, водночас
аргументуючи використання терміна сленг на позначення нелітературного складника усного розмовного
мовлення, «що характеризується відносною стабільністю для певного періоду, розповсюдженістю та загальною
зрозумілістю, має яскраво виражений емоційно-експресивний оцінний характер» (с. 210). Авторка цілком
логічно наголошує на тому, що сленг «є протестом-насмішкою над соціальними, етичними, мовними та іншими
умовностями й авторитетами» (с. 210). Не менш суттєвим є підкреслення динамічності, швидкоплинності
сленгу, що ще раз засвідчує його «протестність». Цікавим виступає встановлення кількісно-відсоткових
параметрів відповідних функціональних груп вигукових фразеологізмів, хоча авторка чомусь не зазначила
загальну кількість виявлених вигукових фразем (с. 211), тому й не зовсім прозорим постає таке співвідношення.
За винятком незначних технічних і стилістичних правок стаття цілком готова до друку.
Розгляд особливостей і типів моделей мотивації отруйних рослин виконано Miroslawoju Małochoju у
статті «Ядовитые растения: модели мотивации и культурные смыслы» (с. 261-268), де авторка простежила
особливості мотивацій отруйних рослин та з’ясувала ступінь змонтованості самих рослин та їхніх назв у
різноманітні магічні ритуали, обряди тощо. Цілком логічною постає теза про те, що «система фитонимов ещѐ
раз подтверждает антропоцентрический характер номинации – всѐ обозначаемое соотносится с человеком и его
деятельностью». Останнє відображає особливості організації мовної картини світу, в якій найбільш адекватно
відображаються усі аспекти пізнання об’єктивного світу. Розділ ХІІ. Рецензії та анотації

347
Досить вичерпно прокоментовано погляди різних лінгвістів на досить складну і почасти суперечливу
мовну природу писемно-літературної мови Великого князівства Литовського і «руських» земель Речі
Посполитої у статті «Взгляды на языковую природу письменно-литературного языка Великого княжества
Литовского и “русских” земель Речи Посполитой» (c. 281-294) Władimirzem Miakiszewym. Привабливим постає
те, що автор не оминає суто дискусійних версій, наводить різні термінологічні назви мови цього періоду на
досліджуваних землях. Безперечно, у цьому надзвичайно важко віднайти навіть двох лінгвістів, що
дотримувалися б єдиної думки. Досліднику вдалося запропонувати досить викінчену інтерпретацію
аналізованих поглядів і дійти правильних висновків. Мотивованим постає твердження про те, що «каменем
преткновения и поводом постоянных споров продолжала оставаться трактовка языковой основы
искусственного в определѐнной мере образования», тому що, покликаючись на Л. Гумецьку, логічною постає
констатація, що «западнорусский язык не стоит рассматривать как нечто однородное и неизменное на
протяжении всех неполных четырѐх веков его существования». Останнє і зумовлює різноманітне тлумачення
джерельної основи мови Великого князівства Литовського і «руських» земель Речі Посполитої. У кожній з
аналізованих гіпотез щодо української, білоруської, церковнослов’янської, польської основи є певні аргументи.
Остаточне розв’язання цього питання можливе за умови розгляду переважної більшості документів, написаних
цією мовою. Гіпотеза автора, услід за Хр. Стагном, про трансформацію давньоруської основи письмової мови
Великого Князівства Литовського, її насичення місцевими (переважно білоруськими) ознаками й існування з
кінця ХV століття аж до свого занепаду актово-канцелярської мови переважно білоруськими ознаками має
право на існування, оскільки важливими постають міркування дослідника про переміщення центру освіченості
з Вільна до Києва, що зумовило певні зміни у виборі діалектного фундаменту як джерела. Це зумовило
домінування у канцелярській мові переважно білоруських ознак, а в літературно-полемічній – українських.
Олена Михайлова у статті «Деякі аспекти функціонування латинських теонімів у сучасній українській
мові» (с. 295-303) зупинилася на співвідношенні функційного виміру латинських теонімів у минулому і
сучасному, коментуючи, як видозмінилося семантичне наповнення теонімів. З широким спектром заглиблення
в царину художніх текстів, що тематично пов’язані з минулими епохами, О. Михайлова коментує образно-
естетичні конотації латинських теонімів у художньому контексті, зокрема у творах Ю. Андруховича з
простеженням специфіки вияву універсальних класифікаційних назв абстрактного характеру, спеціальних
класифікаційних назв, власних назв – імен античних божеств та епіклесів. Ні методика розгляду проблеми, ні
досягнуті результати аналізу не викликають заперечення, оскільки виконані кваліфіковано, хоча заявлена назва
статті і перебіг аналізу дещо не збігаються в силу того, що назва статті є ширшою, а в центрі уваги авторки
перебуває функціонування латинських теонімів тільки в художньому тексті. Можливо, варто було останнє
наголосити і в заголовку статті, зазначивши це або через двокрапку, або в дужках.
Особливості функційного вияву латинської актової мови на землях Правобережної України стали в
центрі уваги Валентини Миронової у статті «Функціонування латинської актової мови на території
Правобережної України в XV – XVI ст.» (с. 305-312), у якій прокоментовано наявні в судових книгах
відхилення від нормативного латинського правопису написання тих чи інших літер. На матеріалі актових книг
гродських судів Галицької Русі, актових записів Сяноцької землі та інших констатовано, що наявні відхилення
від усталеної латинської норми мотивовані рівнем освіти судових писарів. Хоча в цьому разі актуальним постає
і наближення записів до тих мовних / мовленнєвих особливостей, що були притаманні мешканцям певної
території. Очевидно, що висновки вимагали від авторки ширшого узагальнення, якщо мова справді йде про
функціонування латинської актової мови на території Правобережної України, але в статті проаналізовано мову
актових книг окремих територій, тому це варто було зазначити і в наві статті.
Elena Nevzorova-Kmech у статті «”Ruski” в современном польском языке» (c. 319-325) торкається
проблеми стереотипів щодо росіян, українців і білорусів, що склалися у поляків. У цьому вимірі розглянуто
одиницю «ruski» з її очевидними кількома семантико-стилістичними пластами. Авторка досить ґрунтовно
коментує стереотип негативності щодо поняття «Ruski», який закріпився в польській мовній свідомості,
послідовно вербально репрезентований на різних мовних ярусах, у різноманітних лексикографічних виданнях,
мові засобів масової інформації. Дослідження виконане творчо, відчувається прагнення авторки певною мірою
прогнозувати розвиток аналізованого стереотипу.
Досить вичерпним постає розгляд компресивних похідних у російській та чеській мовах Йиндрою
Пілатовою у статті «Компрессивное наименование в русском и чешском языках, его функция в тексте» (с. 327-335).
Відштовхуючись від усталеної тези О.О. Земської про компресивну функцію словотвору як про таку, що існує і
виявляє свою значущість поряд з іншими чотирма – номінативною, конструктивною, експресивною і
стилістичною, авторка стверджує, що похідні компресиви постають уже як немотивовані. З-поміж п’яти
компресивних різновидів (абревіація, композиція, конверсія, усічення, суфіксальна універбація) детально
розглянуто перші три. Вагомим є те, що здійснено це на ґрунті зіставлення з відповідними чеськими моделями
та виділенням найбільш значущих тематичних груп. Новим постає встановлення аспектів стійкішої позиції
літерних і звукових абревіатур у російській мові тощо. Усе це дає підстави для переконливого твердження про
ширший функційний аналітизм у чеській мові порівняно з російською.
Продовжуючи ґрунтовні студії з проблем мовленнєвого етикету, Larysa Pisarek концептуально розглядає
одиниці білоруського мовленнєвого етикету на тлі відповідних одиниць польської і російської мов («Единицы ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

348
белорусского речевого этикета на фоне русских и польских единиц» (с. 337-344)). У дослідженні простежено
специфіку вияву різних моделей ввічливості у відповідних мовленнєвих актах з наголошенням певних
видозмін, що відбулися на зламі ХХ – ХХІ століть. Цілком погоджуючись з тезою про те, що «в отличие от
русского и польского РЭ, в белорусском языке чрезвычайно часто используется термин родства брат и его
деминутивные формы в качестве самостоятельной АФ или части двучленной адресатной модели в сочетании с
собственным именем или стандартным апеллятивом», можна констатувати, що в російському мовленні
поширилося використання слова брат як позначення свого або наближення співрозмовника до себе. Можливо,
цей аспект як вияв квазі-комунікації вартий уваги, але, очевидно, в іншому вимірі. Особливо значущим є те, що
стаття розвиває і поглиблює ідеї дослідниці, висловлені у попередніх її ґрунтовних концептуальних працях.
Стаття Тетяни Плешкової «Лексика, отражающая образ человека в диалектном языковом пространстве
Архангельского Севера» (с. 345-351) охоплює розгляд лексико-семантичних груп діалектних слів, що
характеризують людину з погляду її віку, зовнішності, фізичного стану, звичок (18 лексем), з підтвердженням
тези щодо важливості діалектних мовних одиниць усіх ярусів мовної системи для спонтанної мовленнєвої
діяльності корінного населення регіону. Показовим є те, що більшість аналізованих лексем (14 одиниць) мають
яскраво виражену негативну конотацію, що мотивується відповідною життєвою позицією носіїв діалекту.
Ґрунтовний аналіз Іриною Е. Ратніковою когнітивного виміру окремих власних імен у статті
«”Анамастычны алфавіт” беларусаў: Полацк, Вільня, Менск у літературы і публіцыстыцы» (с. 359-366) охоплює
простеження особливостей прецедентних власних імен. Встановлення семантичної специфіки власних імен
авторка здійснює на теоретичних засадах метафоричного аналізу, запропонованого й опрацьованого
Дж. Лакоффом і М. Джонсоном у рамах когнітивної теорії метафори. Запропоновані підрозділи «Ад Полацку
начаўся свет», «Беларускі Іерусалім», «Ностальгія по Менску» якраз репрезентують три прецедентних власних
імені, що перебувають в центрі уваги дослідниці. Аналіз виконано в руслі останніх когнітивних студій (пор.
працю: (Карпенко О.Ю. Проблематика когнітивної ономастики. – Одеса: Видавництво Одеського університету,
2006. – 328 с.) з наголошенням специфіки вияву прецедентних імен у художньо-белетристичній і
публіцистичній літературі. Аналізована стаття – це завершений науковий ескіз концептуального аналізу
власних імен Полоцьк, Вільно, Мінськ як прецедентних.
Александр В. Савченко та Михаил С. Хмелевский у статті «Межславянские лексические трансплантации
в современной прессе» (с. 403-408) своїм завданням вважали розгляд трансплантації слів, фраз, інтертекстем з
інших мов з висвітленням їхньої типології, функції та лінгвістичної природи. На прикладі кількох лексем типу
самостійна, незалежна, майдан, помаранчевий автори показують особливості трансплантування та виявляють
закономірності різноманітної мовної гри з такими лексемами. Закономірності сучасного міжмовного
трансплантування дослідники розглядають на широкому фактичному тлі із частковим залученням мовного
матеріалу з творів М. Гоголя та Ф. Достоєвського. Запропонований підхід є досить цікавим, хоча
спостереження варто було узагальнити. Але і наведений розгляд можна вважати викінченим і таким, що не
вимагає наукового доповнення.
Andrzej Sitarski у статті «Медиальная картина Польши – лингво-аксиологический анализ. На материале
текстов современной русской печати» (с. 409-415) крізь призму лінгво-аксіологічного аналізу висловлень, що
торкаються Польщі, наявних у текстах сучасної російської преси, наголошує, що «из-за неоднородных в
культурологическом отношении знаний, оценки Польши, которые предлагаются российской прессой, не
способствуют сохранению единения дискурса обеих культур». Це твердження цілком мотивоване і не викликає
ніяких заперечень, оскільки тільки в ідеалі можна уявити таку ситуацію, коли така єдність можлива. Суттєвим є
інше, на що звертає увагу дослідник, – здатність продумано підкреслити або приховати певні елементи
інформації, яку подає той чи інший журналіст. Поза усяким сумнівом, будь-який текст загалом, а
публіцистичний зокрема, підпорядкований реалізації категорії авторської модальності, поза якою текст як
даність не може навіть існувати. Його формування від самого початку постає прямо залежним від авторської
настанови. Ґрунтуючись на постулаті, що оцінка, услід за Є.М. Скаженіком, є категорією гносеологічною й
емоційною, Andrzej Sitarski констатує, що оцінна картина світу змінюється в часі, очевидно, і в просторі і
підлягає розвитку; інтерпретація дійсності в мові мас-медіа основується на індивідуальному досвіді журналіста,
що постає підґрунтям для реалізації прагматичної настанови тексту. Теоретичні засади уможливлюють
виділення трьох основних об’єктів, щодо яких розташовані мовні оцінні пропозиції: 1) політика, 2) польська
культура, 3) Польща і поляки. Найбагатшим, природно, постає перший, оскільки тут щоразу автор постає і як
аналітик, який намагається зінтерпретувати сучасні виміри політичних взаємин Польщі і США, Польщі і
Євросоюзу, Польщі і Росії та ін. Саме аналіз фактичного матеріалу дозволив констатувати, що оцінний образ
Польщі у сфері політики в російських мас-медіа постає негативним, а у сфері польської культури – позитивним.
Закономірності вивчення мови крізь призму словоцентричного підходу перебувають у центрі уваги Марії
Скаб у статті «Семасіологічні, соціолінгвістичні та когнітивні аспекти вивчення мови крізь призму
словоцентричного підходу» (с. 417-424). Дослідження виконане на значному фактичному матеріалі,
почерпнутому з різних лексикографічних джерел, і ґрунтується на тезі про те, що розгляд еволюції семантичної
структури слова є досить складним, оскільки вимагає від дослідника врахування не тільки словникових фактів,
але й простеження зміни семантичної структури в інших джерелах, тому що різні значення слова можуть бути
актуальними в один період, і зовсім неактуальними в інший. Розділ ХІІ. Рецензії та анотації

349
Досить ефективним постає аналіз семантичного простору слова як імені концепту, оскільки він
уможливлює вияв когнітивних потенцій слова, зокрема лексеми душа та її похідних, встановлення ступеня
репрезентативності в останніх семантичної ємності твірного. Прийнятними постають спостереження авторки
над різними семантичними іпостасями в різних стильових виявах слів душа і дух та окресленням специфіки
репрезентованості останніх в українській загальнонародній концептуальній картині світу та релігійній картині
світу (пор. І. Огієнко виділяє 12 значень слова душа). Звідси і широкий діапазон використання лексеми душа в
різноманітних виявах мовленнєвих актів ввічливості, що й наголошено М. Скаб. Не менш цікавими постають
спостереження авторки щодо твірного потенціалу окремих лексем, зокрема слова душа, «яке дало початок
більше двадцяти похідним». Активною постає участь цієї лексеми у фразеологізмах, порівняннях. Не менший,
очевидно, потенціал притаманний лексемі душа і в структурі метафори. Дослідження М. Скаб надзвичайно
цікаве і постає структурно компактним і тематично викінченим.
Специфіку тексту публіцистичної графіки з’ясовує Ніна Станкевич у статті «Мовні особливості тексту
публіцистичної графіки: сучасні параметри» (с. 425-433). Авторка заторкує надзвичайно важливу проблему –
статус і функції вербалізованого компонента в карикатурі, оскільки символіка «слова і пензля зливається в
сатиричній графіці в синкретичне ціле і створює єдиний понятійно-художній комплекс – сатиричний образ».
Для існування карикатури важливими є екстра- й інтралінгвальні чинники, одним з найважливіших з-поміж
перших виступає географічний. На значному фактичному матеріалі Н. Станкевич підтверджує взаємодію
зображеного і словесного в карикатурі, що засвідчує високий рівень синтезу, цілісності її семантичного тла.
Досить вдалими і викінченими постають запропоновані висновки, що узагальнюють спостереження авторки.
Тут зокрема заакцентовано різницю у навантаженні вербального компонента як текстівки-супровідника і як
внутрішньокарикатурного елемента. Наголошено, що суттєво в сучасній карикатурі зменшилася кількість
діалогів та їхнє функційне навантаження. Поза усяким сумнівом, спостереження Н. Станкевич є
результативними і доповнюють загальне уявлення про карикатуру як вид мистецтва та значущість в її структурі
вербального компонента.
Майя Шимонюк у статті «Реализация научного стиля в жанре филологической статьи, особенности
польских и русских гуманитарных текстов» (с. 443-451) торкається проблем естетизації в науковому стилі із
послідовним теоретичним обґрунтуванням цієї проблеми та зіставленням мовних фактів російської та польської
мов. Висловлені авторкою гіпотези, очевидно, мають право на існування, хоча суттєвим моментом твердження
щодо перенасичення польських наукових текстів термінами, ускладнення використанням абстрактних
віддієслівних іменників тощо вимагає ширшого коментування та підтвердження більшою кількістю фактичного
матеріалу.
Типологічні вияви американізмів у сфері комп’ютерної термінології в суто теоретичному аспекті
досліджує Марія Шутова у статті «Неологізми в сучасній комп’ютерній термінології українців. Теоретичний
аспект» (с. 459-466), акцентуючи свою увагу на трьох компонентах «ланцюга неологізації»: 1) людина, яка
створює нове слово (originator); 2) соціалізація слова (прийняття його у суспільстві); 3) лексикалізація слова
(закріплення його в мовній системі). Тетяна Толчеєва у статті «Специфіка контенсивно-типологічного
дослідження мов» (с. 475-482) акцентує увагу на зіставному аналізі мов, стверджуючи, що найбільш
ефективними постають контрактивні студії близькоспоріднених мов, особливо на лексичному, фразеологічному
ярусах. Теоретично підтверджено необхідність розмежування різних типів контрастивістики з опертям на
загальну і часткову типологію.
Стаття Ladislava Vobořila «Лингво-прагматический анализ языка интернетовских дискуссионных
форумов» (с. 493-499) заторкує надзвичайно важливу проблему мовної специфіки дискусійних форумів
віртуального спілкування, що стала реальністю не так давно, але стійко увійшла у повсякденний побут цілих
верств сучасного суспільства. Тому цілком прийнятними постають теорії щодо формування «писемного
розмовного мовлення», «комп’ютерної форми мовлення», «інтернет-мовлення», «кібермови», «нетепика»,
«електронної мови», «електронного дискурсу» тощо з відповідними жанровими специфікаціями, до яких можна
віднести e-mail, блог, форум і чат. Поза усяким сумнівом, комп’ютерна форма мовлення є на сьогодні якісно
новим варіантом мовлення, «письменного по характеру образования, под влиянием электронной связи
сочетающий в себе черты письменного и устного варианта речи и отличающийся некоторыми чертами, не
свойственными традиционно устной и письменной речи». Привабливим і аргументованим постає встановлення
характерологічних ознак комп’ютерної форми мовлення. Послідовним є аналіз автором різноманітних форм
інтимізації мовлення, виявів модальності (останню, щоправда, не варто обмежувати тільки параметрами
різновидів речення) та ін., наведені факти цілком переконливі і відображають основні теоретичні міркування
дослідника.
Харры Вальтер, Валерий М. Мокиенко у статті «Класики марксизма-ленинизма в русских
антипословицах» (с. 501-510) характеризують на значних фактах статус антиприслів’я в загальному
пареміологічному просторі і цілком аргументовано стверджують, що домінантою «смеховой культуры
последних двадцати лет в России и становится депатетизация патетизмов, т.е. стремление языковыми
средствами разрушить тот слой привычных недавно языковых стереотипов, который был призван
идеологизировать и патетизировать массовое сознание». Розгляд проблеми має опертям численні студії із
заявленої проблеми обох авторів, тому постає логічно умотивованим і послідовно викінченим. Відштовхуючись ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 19

350
від тези Я. Мукаржевського: чим більше віддаленими один від одного є стилістичні полюси, які в тексті
починають взаємодіяти, тим потужніші «осциляція» (хвилеподібне коливання) семантики й експресії між
полюсами і витворюваний нею стилістичний ефект, автори констатують її мовну універсальність, оскільки вона
забезпечує функціонування і динаміку фразеологічної системи. Численний аналізований фактичний матеріал
дозволив авторам вийти на цілком обґрунтовані висновки і простеження перспектив дослідження, що засвідчує
належний кваліфікаційний рівень виконання статті.
Аналіз соматизмів щодо їхньої бінарної опозиційності став у центрі уваги Таццяни Валодзіної у статті
«Семантика саматызма ў кантэксце апазіцыйнай бінарнасці» (с. 511-518), де авторка наголошує, що особливо
«выразна выступае проціпастаўленне верху і нізу, калі галава надзяляецца станоўчымі канатацыямі, увасабляе
ідеі верху, святла, духоўнага ў процілегласць нагам, гл. тут: Галава ў ног розуму не просіць». Цілком
мотивованим постає твердження про те, що семантична домінанта опозицій передній – задній, верх – низ,
правий – лівий умотивована її частковим виявом щодо визначальної опозиції свій – чужий, у силу чого передній,
верхній, правий, чоловійчий належатиме до сфери «свого», а задній, нижній, лівий, жіночий, темний семантично
дорівнює чужому і характеризується відтінком негативності. Авторка заторкує поширення аналізованої
опозиції і у сфері вульгаризмів, обсценних слів тощо. Привабливим є те, що компоненти опозиції
розглядаються крізь призму наївно-міфологічної і загальномовної картин світу, акцентуючи на тому, що «левая
рука выяўляе шараг не просто негатыўных, але і выразна дэманічных, засветавых рысаў». Негатив лівої руки
посилюється і тим, що вона позбавлена активності і в християнстві: нею не можна хреститися, вона належить
до ознак шкідливої магії. Міркування авторки та наведений фактичний матеріал цілком є логічно
мотивованими, запропоновані узагальнення викінчені.
Сяргей А. Важнік у статті «Сінтаксічныя слоўнікі славянскіх моў: да питання тыпалогіі» (с. 519-529)
подає загальні контури проблеми з визначенням специфіки вияву традицій, актуальності і перспектив
укладення синтаксичних словників. На ґрунті аналізу конкретних напрацювань у галузі синтаксичної
лексикографії зі з’ясуванням концептуально-теоретичних засад наявних словників Ю.Д. Апресяна, І. Палла
(російська – угорська мови); В.У. Мартинова, П.П. Шуби, М.І. Ярмаш (морфемна дистрибуція),
Г.У. Арашанкової, В.П. Лемцюгової (білоруська мова); Г.О. Золотової, Д.Е. Розенталя (російська); М. Попової
(болгарська); Г. Хельбіг, М.Д. Степанової (німецька мова); М. Кавки; С. Грабцової, І. Калінської;
К. Поланського (польська мова) тощо. С.О. Важніку вдалося охарактеризувати не тільки сучасний стан
одномовних синтаксичних словників, що мають опертям чотири рівні: логіко-семантичний, категорійно-
семантичний, формально-граматичний, лексичний, але й подати кваліфікаційні параметри двомовних
синтаксичних словників та окреслити перспективи синтаксичної лексикографії.
У притаманній для Diany Wіeczorek манері у статті «Языки как предмет любви» (с. 531-538) подано
виміри поваги, шанобливого ставлення, любові до свого рідного крізь мовну призму того чи іншого автора
художнього твору. Не випадково авторка зосереджує свою увагу на непересічній, геніальній постаті М. Гоголя,
стилістика якого, творча манера, врешті-решт національний самовияв, самоідентифікація неодноразово ставали
предметом дискусій, різних версій і теоретичних розмірковувань. Загальне тло досліджуваних майстрів слова
охоплює також творчий самовияв В. Набокова, Й. Бродського. Дослідниця цілком мотивовано наголошує на
неперекладності творів М. Гоголя в силу оригінальності його мови і водночас наслідувально-гоголівську
манеру В. Набокова, мова у якого постає «головним героєм» його книг і який веде «атаку стилем». Dianа
Wіeczorek наводить слова Й. Бродського про те, що «Писатель – слуга, механическое средство языка. Язык
диктует поэзию. Поэзия – это высшая форма существования языка. Поэт – орудие, продукт языка», що стають
опертям аналізу його любові до російської мови. Об’єднавчим елементом трьох мистецьких постатей –
М. Гоголя, В. Набокова, Й. Бродського виступає плекання російського слова і самовияв через мову, а швидше –
у мову.
Татьяна Волынец у статті «Производное слово в художественном мире поэта» (с. 539-545) з’ясовує
функційне навантаження узуальних іменників (1270 словникових одиниць) у поетичній тканині І. Сєверянина
та їх статус в ідейно-естетичній організації художнього світу поета. Цікавими постають спостереження авторки
щодо репрезентативного вияву похідних іменників, з-поміж яких 583 лексеми складають іменники з
транспозиційним словотвірним значенням, а похідні іменники з мутаційним словотвірним значенням
охоплюють 380 одиниць, в той час, як похідних іменників з модифікаційним значенням зафіксовано тільки 255,
характерною ознакою яких постає емоційно-стилістична маркованість: птенчик, рощица, дружище, курочка,
ревунья, любимица, содержанка, странница, кончина, содружество та ін. Не менш важливим є те, що Тетяна
Волинець встановлює моделі творення узуальних іменників, з-поміж яких домінувальний статус належить
моделі «дієслово → іменник» (528 одиниць), що дозволяє констатувати процесуальний, дійовий характер поезії
І. Сєверянина.
Похідні узуальні іменники в художньому світі І. Сєверянина диференціюються, за твердженням
дослідниці, у межах п’яти лексичних полів: 1) людина, 2) дійсність, 3) простір, 4) предметний світ, 5) світ
природи. Щоправда, наведена схема вимагає подальшого доопрацювання й уточнення, тому що друге поле за
своїм виявом покриває всі наступні. Очевидно, необхідно в таких випадках наголошувати на підґрунті
класифікації, що зняло б багато супровідних питань. З’ясування специфіки індивідуально-авторського Розділ ХІІ. Рецензії та анотації

351
використання узуальних похідних іменників у поетичних текстах І. Сєверянина не викликає ніяких заперечень,
оскільки виконано кваліфіковано і викінчено, що й засвідчує цілковиту довершеність дослідження.
Дослідження Галини О. Золотової «Глагольные категории как композиционное средство» (с. 577-584)
розвиває фундаментальні ідеї авторки, викладені у серії попередніх наукових праць, зокрема тих, що
присвячені проблемам комунікативної граматики. Незаперечними є твердження Г.О. Золотової про доцентрову
внутрішньотекстову функцію дієслівних категорій, зокрема категорій часу, виду. Зв’язок дієслівних категорій з
текстовими регістрами висвітлено вичерпно і запропоновано оригінальну інтерпретацію синтезу
комунікативних регістрів у текстах.
Актуальними на сучасному етапі розвитку лінгвістичної думки постають статті: Alena М. Čеrnб, Boris
Lehečka «Elektronickэ slovnнk starй češtiny a jeho webovб prezentace» (с. 79-84), Antoni Furdal «Podstawy
tożsamości narodуw słowiańskich» (с. 95-100), Maciej Grochowsкi «О hierarchii kryteriуw w opisie przysłуwkуw
formalnie odprzymiotnikowych» (с. 121-128), Mirosława Hordy «Symbol а frazeologia somatyczna» (с. 129-135),
Goran Injac «”U koт si ti tripu?” – Funkcionalne i semantičke realizacije anglicizma trip u jeziku mlaĎe generacije
govornika srpskog i poljskog jezika» (с. 137-146), Jan Kamieniecki «Osobliwości leksykalne Żołtarza Walentego
Wrуbla» (с. 147-151), Małgorzata Korytkowska «О zdаniаch ekstensjonalnych w świetle procesуw nominalizacyjnych
(па przykładzie języka bułgarskiego i polskiego)» (с. 171-180), Branko Кunа «О antecedentи povratno-posvojne
zamjenice svoj и hrvatskom jeziku» (с. 199-207), Czesław Lachur «Idea kauzalności w strukturze zdania i jej
wyłdadniki formalne» (с. 217-223), Joanna Leszczyńska «Językowy obraz Polski i Polaka w tygodniku ,,Argumenty i
Fakty»» (с. 225-235), Marta Malanowska «Paradygmaty słowotwуrcze konstytuowane przez rzeczowniki nazywające
części ciała w języku czeskim i polskim» (с. 237-247), Jarosław Malicki «Język czeski, morawski i śląski. Z dziejуw
czeskiej świаdоmоśсi języ kowej» (с. 249-260), Anna Mażulis-Frуdеl «Wybrane ruskocerkiewne formacje nа -сmвие
oraz -uœ jako źrуdło wiedzy о sytuacji religijnej Rusi ХI-ХV wieku» (с. 269-279), Patrik Mitter «Německй
sиbstantivnн složeniny a jejich českй ekvivalenty» (с. 313-318), Renata Rodak «Negacja па rуżnych poziomach
funkcjonowania języka» (с. 367-375), Kinga Rуżańsкa «Konfrontacja rosyjsko-polska nа przykładzie wybranych
frazеоlоgizmуw i przysłуw odnoszących się do Boga» (с. 377-391), Anna Rygorowicz-Кużmа «Parę uwag о
wartościowaniu leksyki religijnej we wspуłczesnych słownikach języka rosyjskiego» (с. 393-402), Anna Szafernakier
«Zagadki precedensowych fеnоmеnуw kultury w tekście» (с. 435-442), Tomasz J. Szutkowsкi «Opozycja поmеп
propriиm – поmеп appellativиm а struktura jednostek раrеmiоlоgiсznусh» (с. 453-458), Bazyli Tichoniuk «Formy
antroponimуw obywateli Białorusi, Rosji i Ukrainy па łamach wspуłczesnej prasy polskiej» (с. 467-473), Ivana
Vidоvić Bolt «Frazeologizmy zoonimiczne odnoszące się do człowieka w języku сhоrwасkim i роlskim» (с. 483-492),
Marian Wуjtоwiсz «Роlоnizmу leksykalne we wspуłczesnych rosyjskich gwarach dońskich» (с. 547-557), Agnieszka
Zatorska «Wybrane kauzatywne konstrukcje zdaniowe (nа przykładzie języka słoweńskiego)» (с. 569-576), Anna Zura
«Językowy obraz barwy czerwonej w Proti všem Alojzego Jirбskа» (с. 585-590).
В аналізованих матеріалах наукових збірників «Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis,
konfrontacja, przekład 5 / Pod red. Michała Sarnowskiego i Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXXXІII. – Wrocław:
Wyd-wo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2005. – 460 s. i Wyraz i zdanie w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja,
przeklad 6 / Pod red. Michała Sarnowskiego i Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXLVII. – Wrocław: Wyd-wo
Uniwersytetu Wrocławskiego, 2008. – 590 s.» відображена актуальність аналізованих проблем, у них по-новому
висвітлено мовознавчі питання, в більшості з них опрацьовано зовсім нові проблеми. Важливим постає те, що в
рецензованому збірнику наукових праць віднайшли місце оригінальні студії з проблем функційної,
комунікативної, контрастивної, ономасіологічної, семасіологічної, текстової та інших різновидів лінгвістики.
Окремі з них не вписуються у традиційне коло суто лінгвістичних проблем, що заяскравлює синтез різних наук
і постання на цьому перетині абсолютно нових наукових напрямів типу психолінгвістичного, дискурсивного та
інших. Традиційно розмаїто висвітлено і прокоментовано проблеми внутрішньотекстового навантаження
узуальних та оказіональних лексем, питання національно-мовної картини світу, що засвідчує сучасний зріз
висвітлюваних у статтях питань.

Анатолій Загнітко

Надійшла до редакції 27 березня 2009 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.