Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

ДОРОГУ ЗДОЛАЄ ТОЙ, ХТО ЙДЕ

Енергійних, талановитих, реалізованих у житті і в професії людей, які завжди і в усьому покладаються на
власні сили, працю, знання, американці називають “людиною, яка зробила себе сама” (англійською – self-made
man). Метафора, звичайно, але в ній точно окреслено самодостатність таких особистостей. Утім, самостійність,
внутрішня і зовнішня незалежність людей такого типу аж ніяк не означають їх самотності в професії і в житті,
відстороненості від оточення, браку вдячності й уваги до нього. Що «людиною, яка зробила себе сама» можна з
повним правом назвати завідувача кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького
національного університету доктора філологічних наук, професора, академіка Академії вищої школи України
Анатолія Панасовича Загнітка, погодяться, напевне, всі, хто його знає, кого зводила з ним доля на життєвих і
наукових шляхах. Він долає обраний життєвий і науковий шлях, не лише сам наполегливо, творчо й сумлінно
працюючи, непохитно прагнучи досягти поставлених цілей, але й не забуваючи при цьому дбати про тих, хто
допомагав йому у професійному зростанні, йшов поруч у науці й житті, і тих, хто продовжує його справу,
ширить здобутки його праці в науковому й освітянському середовищі України й зарубіжжя.
Життєві та професійні принципи в людині формують її коріння, сім’я, оточення в роки змужніння.
Анатолію Панасовичу життя не стелило простий і безклопітний шлях, але й не скупилося на добрих учителів і
друзів, які щедро ділилися з ним своїми знаннями і досвідом, сприяли його професійному вишколу, працювали
і працюють з ним пліч-о-пліч на ниві українського мовознавства. Це переконливо доводять віхи його біографії.
Після успішного закінчення в 1977 р. Донецького державного (нині – національного) університету він
працював учителем у загальноосвітніх школах рідної Вінниччини і Донеччини, яка стала рідною. 1977 – 1981
роки – служба у лавах Радянської армії, Афганістан. Ті, хто, як Анатолій Панасович, пройшов це випробування,
вміють цінувати кожну хвилину життя, працювати, не шкодуючи сил, ніби за себе і тих, кому не випало щастя
повернутися додому.
У травні 1981 р. після демобілізації Анатолій Панасович Загнітко прийшов працювати на кафедру
української мови Донецького державного університету. Тут він професійно зростав, завдяки сумлінній і
наполегливій праці піднявшись службовими східцями від асистента до завідувача кафедри, доктора
філологічних наук, професора, академіка Академії вищої школи України. Ці роки в його житті позначені
оприлюдненням перших серйозних наукових праць, які переконливо засвідчили появу в українському
теоретичному мовознавстві сильного, творчо й оригінально мислячого граматиста, який вміє зазирнути в
глибини слова, тонко відчуває його смак. Формування Анатолія Панасовича як висококваліфікованого фахівця,
вдумливого вченого, озброєного найсучаснішими теоріями й методами вивчення мови, відбувалося в стінах
Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР (нині – НАН України), а після 1991 р. – і створеного на його
базі нового Інституту української мови НАН України, під керівництвом його Вчителя, визнаного глави
української граматичної школи члена-кореспондента НАН України Івана Романовича Вихованця. Тут
А.П. Загнітко у 1987 р. захистив кандидатську дисертацію “Співвідношення формально-граматичного і
семантичного змісту в категорії роду іменників”, а в 1992 р. – й докторську дисертацію “Система і структура
морфологічних категорій української мови (проблеми теорії)”. Від 1993 р. він очолює кафедру української мови
Донецького університету (із січня 2008 р. – кафедру української мови та прикладної лінгвістики), яку на
сьогодні визнають однією з найкращих в Україні.
Це – лише сухі факти, дати певних етапів наукової дороги, що її подолав Анатолій Панасович до
сьогоднішньої своєї позиції авторитетного, визнаного в Україні та поза нею вченого, педагога, організатора
освіти та науки. Між цими віхами – роки невпинної викладацької, наукової та організаційної діяльності,
нестримний пошук нових обріїв, шляхів, ідей, невситима жадоба пізнання глибин рідної мови, таїн людського
духу. Ужинок Анатолія Панасовича Загнітка на мовознавчому полі вражає не тільки молодь, початківців, а й
ровесників і старших від нього колег, визнаних наукових авторитетів. Цифри кажуть самі за себе: понад 450
праць в його науковому доробку, серед яких монографії, словники, підручники, посібники, аналітичні огляди,
статті, рецензії, методичні розробки нових мовознавчих курсів. Вирізняються серед зробленого професором
Загнітком праці етапні, особливо значущі для сучасної україністики й славістики в цілому. Це передусім його
«Теоретична граматика української мови», перша частина якої – “Морфологія” – побачила світ 1996 року, а
друга – “Синтаксис” – 2001 року. Цій, без перебільшення, фундаментальній праці передувала і її продовжує
серія монографій, статей, підручників і посібників, в яких на великому новому фактичному матеріалі
досліджено проблеми та тенденції розвитку граматичного ладу сучасної української мови. Саме ці праці, які
впродовж багатьох років становлять осердя наукових пошуків А.П. Загнітка, разом з працями І.Р. Вихованця,
А.П. Грищенка, К.Г. Городенської, С.О. Соколової, К.Ф. Шульжука, М.С. Скаба та інших українських учених
заклали надійне підґрунтя для створення на категорійно-функціональних, когнітивних, комунікативно-
прагматичних засадах нової академічної теоретичної граматики української мови. Потреба у ній вже давно
назріла в українському мовознавстві й українському суспільстві, адже остання академічна, фундаментальна
граматика української мови – п’ятитомна “Сучасна українська літературна мова» – вийшла друком у 1968-
1973 рр. Праці Анатолія Панасовича, в яких особливу увагу приділено динамічним, інноваційним процесам в
морфології та синтаксисі сучасної української мови, не лише переконливо доводять гостру потребу в описі Передмова

7
сучасного стану її граматики, а й подають випрацьований поняттєвий і методико-процедурний апарат
осмислення змін у ній, тенденцій її оновлення. Перспективність нових підходів до аналізу граматичних явищ, ті
нові теоретичні й практичні можливості, які вони відкривають для уточнення відомих граматичних теорій і
класифікацій, засвідчив виданий 2007 р. А.П. Загнітком разом з його колегами Г.В. Ситар, І.Г. Данилюком та
І.А. Щукіною «Словник українських прийменників». Він яскраво показав потужний потенціал цього лексико-
граматичного класу слів у сучасних українських текстах різних стилів, жанрів, тематики, структури, шляхи та
засоби його розвитку, що, в свою чергу, виразно доводять стрімку інтелектуалізацію української мови,
формування нових мовленнєвих регістрів мовної системи завдяки семантико-прагматичній і функціонально-
стилістичній диференціації її граматичних одиниць.
Беззаперечним і переконливим доказом відкритості Анатолія Панасовича до нових шляхів і методів
вивчення мови стало запровадження на його кафедрі в 1999 р. спочатку спеціалізації, а з 2004 р. – спеціальності
«Прикладна лінгвістика». На сьогодні кафедра підготувала вже два випуски бакалаврів, один – магістрів і
спеціалістів з цього фаху, а також виростила гроно філологів, які володіють новітніми комп’ютерними
технологіями для наукового аналізу та навчання української мови. На кафедрі нині, крім самого Анатолія
Панасовича, прикладні аспекти сучасного українського мовознавства успішно розвивають молоді, талановиті,
висококваліфіковані філологи-україністи М.О. Вінтонів, Г.В. Ситар, І.Г. Данилюк, Ж.В. Краснобаєва-Чорна.
Навряд чи в реаліях сучасного українського суспільства є потреба переконувати культурну українську громаду
в тому, наскільки потрібні такі по-сучасному підготовлені філологи для розв’язання невідкладних завдань
мовного будівництва в Україні, піднесення у світі престижу української мови, української науки, української
культури.
Праці професора Загнітка останніх років беззастережно доводять, що він незмінно – на передньому краї
україністики, у вирі наукових пошуків і дискусій, невтомний, зібраний, вдумливий, готовий взятися за
найскладнішу справу, якщо вірить у її корисність для української мови і України. Лише за останні три роки світ
побачили такі нові його книжки, як «Теорія сучасного синтаксису», «Сучасні лінгвістичні теорії», «Лінгвістика
тексту», «Історія мовознавства в особах» (всі – 2006 р.), «Основи дискурсології» (2008 р.), «Український
синтаксис: теоретико-прикладний аспект» (2009 р.). Анатолій Панасович уміє запалити своїм ентузіазмом,
своєю вірою в успіх починання колег і учнів, уміє зібрати коло себе однодумців, підтримувати й оберігати тих,
хто повірив у нього і в нову справу. Чесна й сумлінна багаторічна праця професора А.П. Загнітка на
мовознавчій ниві вже заслужено відзначена високими званнями, преміями, державними нагородами України й
української діаспори. Анатолій Панасович Загнітко – відмінник освіти України, лауреат премії імені Ярослава
Мудрого, премії Наукового товариства Тараса Шевченка у Нью-Йорку, має відзнаку імені Петра Могили
Міністерства освіти і науки України.
Нині під дахом цього збірника вшанувати Ювіляра своїми науковими розвідками зібралися колеги, друзі,
учні, ті, хто разом з ним працює сьогодні для розвитку української мови та українського мовознавства. Ми всі
віримо, що йому стелиться ще неозорий шлях з громаддям нових планів, справ, задумів, праць. Від усіх друзів,
колег, однодумців і соратників я зичу Анатолію Панасовичу Загніткові сил, віри і наснаги долати цей шлях так
само невпинно і чесно ще багато-багато років. Хай чекають його на ньому радощі нових наукових пошуків і
здобутків, вдячність учнів і підтримка вчителів, належне поцінування його праці професійною мовознавчою
громадою і Українською державою, яким він так віддано і щиро служить своєю працею.

Євгенія Карпіловська

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.