| При визначенні складносурядних речень здебільшого спираються на автономний статус предикативних частин у його складі та наявність формально вираженого синтаксичного зв’язку між ними: «До категорії складносурядних речень належать речення, утворені з двох чи кількох частин, формально тотожних простим реченням і пов’язаних сурядними сполучниками» [Мельничук 1966, с. 194]. Вживання сурядного сполучника виступає основним формальним показником синтаксичної єдності складносурядного речення. О. С. Мельничук зазначає, що «су |
| Розділ XVI. Складносурядне речення |
| ьь/ |
| рядні сполучники були вирішальним елементом складносурядних речень також і в історичному плані: саме формування сучасних складносурядних речень з первісних складних безсполучникових речень зводилось до поступового становлення в рамках простих і безсполучникових складних речень, з’єднаних сурядним сполучником» [Там само, с. 194].
В. Сімович називає складносурядні речення рівнорядно-зложеними або сполукою речень на тій підставі, що поєднуються «головні речення» [Сімович 1986 (1921), с. 400]. Складносурядними слід вважати речення зі структурно автономними предикативними частинами, що характеризуються внутрішнім вираженням предикативності і міжчастинною взаємодією, яка відображена формальними репрезентантами і внаслідок якої витворюється функціонально-комунікативна цілісність. Супровідними величинами сурядного зв’язку постають: 1) співвідносність видо-часових форм дієслів-присудків, 2) інтонаційні особливості; 3) лексичне наповнення предикативних частин та ін. До складносурядних належать тільки речення з формальним вираженням структурної автономності частин, матеріально реалізованим сурядним синтаксичним зв’язком між предикативними частинами. Такі утворення виступають цілісними комунікативними одиницями. В організації складносурядних речень і у вираженні їх граматичних значень можуть також брати участь синтаксично спеціалізовані слова, розташовані у предикативних частинах (тому, все-таки, все ж, все одно, тільки, врешті-решт тощо): Вода була чистою, і все-таки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Підмогильний); У цей день чомусь було Остапові знову захотілося пройтися старими місцями, і тому він одягнувся і пішов вниз до Дніпра (В. Підмогильний). В обох наведених реченнях предикативні частини поєднані сполучником і, але в першому з них частка все-таки виражає значення допустово- протиставне, у другому займенникове слово тому реалізує значення наслідку. Сприяє тіснішому об’єднанню частин також: 1) наявність у другій частині анафоричного займенника (він, сам, той, цей, там, тоді та ін.), 2) неповнота другої частини, 3) наявність у першій частині спільного для всіх частин компонента: Часом у блакитній вишині пропливала біла хмара або пролітала пташина (А. Шиян); Лише гул од копитів степом котився та хліба шелестіли (А. Головко). У зв’язку частин складносурядного речення значну роль відіграють особливості типізованого лексичного наповнення предикативних частин. Так, для складносурядних речень із протиставними відношеннями властивою є наявність у предикативних частинах різноманітних лексичних протиставлень, що посилюють загальне звучання: Уже двічі за місяць доші пройшли по всьому району, але над Васильківкою їх не било: тільки прошуміли хмари (О. Слісаренко) (протиставляються сполуки доші пройшли і їх не було — відношення протиставно-обмежу- вальні). Непоодинокими є спроби аргументувати поширення сурядності і на безсполучникові складні речення, що характеризуються однотипністю |
| 658 |
|
Синтакси |
| частин (пор. думку І. Р. Вихованця, який стверджує, що групу безспо лучникових складносурядних речень утворюють єднальні складносу рядні речення з часовими відношеннями між сурядними частинам [Вихованець 1993, с. 304-305]. При цьому наголошується думка про те що «безсполучникові і сполучникові складносурядні речення є фор мально-синтаксичними варіантами єднальних складносурядних речен із часовими відношеннями» [Там само, с. 305]. Особливістю таких струк тур вважають однотипність їх складників і потенційну необмеженіст сурядного ряду (пор. погляди І. Р. Вихованця, В. А. Бєлошапкової) Водночас у лінгвістиці існує спроба повністю заперечити наявність су рядного зв’язку у безсполучникових складних реченнях (І. І. Слинько, Л. Ю. Максимов). Загалом останній підхід повністю узгоджується с тезою про формальну окресленість синтаксичного значення, поза таким вираженням можна тільки стверджувати його глибинний («прихований») вияв, але не поширювати і на величини, що позбавлені формального виразника синтаксичного значення. Очевидно, безсполучникові складні речення з часовими відношеннями між частинами можна віднести до таких, що прямують до складносурядних речень, але в силу формального неокреслення і невизначеності значення становлять площину потенційного вияву сурядності. |