Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Інна Піддубська — ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТРАНСПОЗИЦІЇ ГРАМАТИЧНИХ ФОРМ

Розглянуто метафоричне вживання граматичних форм у сучасній українській мові. Основна увага
зосереджена на проблемі транспозиції дієслівних форм способу й часу. Внутрішній механізм транспозиції
визначено на основі аналізу семної структури граматичного значення.
Ключові слова: транспозиція, граматична форма, граматичне значение, сема, спосіб дієслова, час
дієслова.

У площинi виявлення асиметрiї в мовi функцiонує явище транспозицiї граматичних форм. ―Симетрiя
означуваного й означаючого у структурi мовного знака в результатi широкого спектра його вживання
порушується, зумовлюючи здатнiсть форми мовного знака представляти iншi значення, а останнє, у свою чергу,
розширяє дiапазон своєї репрезентацiї. Подiбна асиметрiя означуваного й означаючого перебуває в основi
витворення вторинних функцiй морфологiчних форм, що в комплексi з первинними функцiями складають її
функцiонально-семантичну парадигму‖ [Загнітко 1993, с.34]. Проблема транспозиції привертала увагу багатьох
зарубіжних та вітчизняних науковців (Ш.Баллі, Л.Теньєр, О.В.Бондарко, С.С.Єрмоленко, О.В.Ісаченко,
В.І.Кононенко, Ю.Л.Левітов, В.М.Русанiвський, О.О.Тараненко, Є.Й.Шендельс, А.Г. Широкова та ін.).
Дослідження останніх років свідчать про те, що це мовне явище залишається в деяких аспектах недостатньо
вивченим [Наконечна 2008]. Зокрема, дискусійною постає проблема механізму транспозиційного процесу.
Завданнями нашого дослідження є: 1) систематизувати й узагальнити наявні в науковій літературі
погляди щодо тлумачення терміна транспозиція та принципів транспозиції граматичних форм;
2) запропонувати власне бачення механізму транспозиції (на прикладі способових і часових дієслівних форм).
© Піддубська І.В., 2010 Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

93
Отже, транспозиція – з латинської мови ―перестановка‖ – використання однiєї мовної форми у функції
iншої – її протичлена в парадигматичному ряду [Языкознание 1998, с.519]. Це визначення фiксує однобiчне
тлумачення поняття транспозиція.
У сучаснiй лiнгвiстицi можна констатувати багатозначнiсть цього термiна. Лексема транспозицiя
вживається, по-перше, у буквальному значеннi як перенесення, перестановка будь-якої мовної форми,
граматичного значення, граматичної категорії без переосмислення мовного знака. По-друге, на позначення
метафоричного вживання граматичної форми, граматичної категорiї (транспозиція функцiй) або цiлого
висловлення (контрастивна транспозицiя). По-третє, транспозицiєю, або функцiональною транспозицiєю,
називають перехiд слова з однiєї частини мови в iншу (конверсiя частин мови). При цьому нове слово може
утворюватись шляхом переведення його основи в iншу парадигму словозміни. По-четверте, існує поняття
синтаксичної транспозиції – вживання мовного знака (слова, словоформи тощо) у функції іншої частини мови.
У вiтчизнянiй граматичнiй традицiї побутує переважно вузьке розумiння транспозиції – транспозицiя
граматичних форм. Широкий пiдхiд до аналiзу цього явища був уперше здiйснений Ш.Баллi, який виявив 3
компоненти процесу транспозицiї: транспоненд (вихiдна форма) – транзитор (засiб транспозиції) – транспозит
(результат транспозицiї) [Балли 2001]. Окремi аспекти транспозиції дослiджували О.Єсперсен, А.Фрей, А.Сеше.
Цiлiсну концепцiю транспозиції (трансляцiї) подав Л.Теньєр у роботі ―Основи структурного синтаксису‖
[Теньер 1988].
Обєднувальним началом рiзних типiв транспозицiї дослiдники вважають такi фактори:
1) транспозицiя ґрунтується на семантичному або функцiональному зiставленнi мовних одиниць;
2) найбiльш iстотна ознака транспозицiї – переосмислення мовного знака.
Прозора семна структура слова транспозиція спричинилася до вживання цiєї лексеми у звязку iз
метафоричними переносами у сферi граматики, лексики. При цьому два рiзні значення цього слова (не власне-
термiнологічне, як синонiм до слiв перестановка, перенос, і власне-термiнологiчне, тобто ―переносне вживання
слова, конструкції, форми тощо‖) не знайшли послiдовного розмежування в практицi наукових описiв i можуть
виявлятися в одному контекстi. У запропонованій статті на позначення першого поняття ми будемо вживати
лексеми перенос, перенесення, а друге значення передаватиме термiн транспозицiя.
Семантичний, граматичний перенос є основною умовою функцiонування метафори як однiєї iз
семантичних властивостей мови i мовлення. Як відомо, лексична метафора – явище, досліджуване всебічно
багатьма науковцями (Н.Д.Арутюнова, М.Блек, А.Вежбицька, В.В.Виноградов, В.П.Григор‘єв, Д.Ж.Лакофф,
В.В.Петров, Р.Якобсон та ін.). Пiднiмаючи питання лiнгвiстичної сутностi граматичної образностi,
Є.Й.Шендельс [1972, с.48] на початку 70-х рокiв акцентувала увагу на необхiдностi ґрунтовного вивчення
такого явища, як граматична метафора. Розвиваючи iдеї Є.Й.Шендельс, В.І.Кононенко [1976, с.27,173]
зазначав: ―В окремих випадках можливе перенесення (транспозицiя) конструкцiй з одного, прямого плану
вживання в iнший, непрямий, яке може бути названим граматичною метафорою… Якщо в лексицi переноситься
окреме найменування, то синтаксична метафора – це перенос синтаксичної форми або цiлої синтаксичної
конструкції з одного виду синтаксичних звязкiв на iнший‖. Отже, граматична метафора виникає внаслiдок
переносу форми з природного для неї, граматично зумовленого оточення в iнше, яке є властивим iншiй
граматичнiй формi, що перебуває з першою в певних парадигматичних вiдношеннях. Таким чином, визначено
найважливiшу умову функцiонування граматичної метафори. Серед науковцiв це положення є
загальновизнаним. На ньому акцентують увагу у своїх працях О.О.Потебня, О.М.Пєшковський, О.В.Бондарко,
О.В.Ісаченко, Є.Й.Шендельс, В.М.Русанiвський, С.С.Єрмоленко, А.Г. Широкова, Ю.Л. Левітов, О.О.Тараненко.
Отже, з 3-х основних підходів до поняття граматичної метафори (1. Ототожнення метафоричного
значення з похідним значенням взагалі, з явищем полісемантизації граматичної одиниці. 2. Інтерпретація
граматичної метафори на суто граматичній основі – як явища, що принципово відрізняється від лексичної
метафори і визначається на основі синтаксичної схожості – як чергування синтаксично однотипних одиниць.
3. Граматична метафора кваліфікується як перенос граматичної одиниці з одного референта на інший на основі
їх схожості [Тараненко 1989, с.115-116]) ми перебуваємо на позиціях останнього. При цьому слід підкреслити,
що можливість метафоричного переносу в граматиці, як і в лексиці, реалізується на основі спільної ознаки
(tertium comparationis – за Ю.Л.Левітовим [1979]). Для граматичної метафори в цьому плані важливим є те, що
транспонована форма і форма, вжита в прямому значенні, належать до однієї морфологічної категорії, об‘єднані
парадигматично і граматичне значення їх містить парадигматично зумовлені спільні семи. Крім цього,
спільними можуть виявитися й інші семи, додаткові, які не формують граматичного категоріального значення.
Отже, основа метафоричного переносу – семна спільність граматичного значення транспонованої форми і
форми, вжитої в прямому значенні. (Пор. міркування А.Г.Широкової про те, що ―можливість транспозиції
способів і часів мотивована деякими спільними смисловими елементами, які їх пов‘язують‖ [Широкова 1983а,
с.100] ).
У чому ж полягає сутнiсть, механiзм граматичної метафори (транспозицiї)? Звернемося до мiркувань з
цього приводу деяких науковцiв. О.В.Ісаченко [1960, с.416] зазначав: ―У всiх європейських лiтературних мовах
з розвиненою стилiстичною диференцiацiєю деякi особовi форми дiєслова можуть вживатися не у власному
смислі. Таке ―переносне‖ вживання граматичних форм, їхнє перемiщення в невластивий їх прямому значенню ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

94
контекст, називається транспозицiєю‖. Отже, дослiдник пiдкреслює зв‘язок транспозиції з певною
стилiстичною конотацiєю, але не з‘ясовує, як формується цей ―невласний смисл‖.
Автори ―Теорiї функціональної граматики‖ [Теория 1990, с.27] доводять: ―Існує загальна закономiрнiсть,
виявлена такими мовознавцями, як О.О.Потебня, О.М.Пєшковський: при метафоричному вживаннi граматичної
форми властиве їй значення не усувається, а так чи iнакше виявляється, розходячись зі значенням контексту. У
цьому розходженнi, контрастi мiж власним значенням форми й змiстом контексту або мовленнєвої ситуації i
полягає сутнiсть транспозиції (переносного вживання граматичної форми) ‖.
На нашу думку, якщо форма потрапляє в нове (а тим бiльше в невластиве їй) синтаксичне оточення, то її
граматичне значення вступає у взаємодію iз граматичним значенням контексту. Те, що можна припустити
незмiннiсть граматичного значення форми в цих умовах (вираз ―так чи iнакше виявляється‖ нiчого в цьому
планi не пояснює) здається досить сумнiвним, оскiльки в такому випадку доводиться говорити про
iзольованiстъ граматичної форми вiд оточення, що не є можливим. Тобто в умовах нового, не властивого формi
контексту в граматичному значеннi вихiдної форми вiдбуваються якiснi змiни i твердження О.М.Пєшковського
про те, що форма в цiй ситуацiї ―виступає в своєму основному значеннi найбiльш яскраво, і яскравiсть ця
створюється як раз протирiччям мiж нею й реальними умовами мовлення…‖ [Пешковский 1956, с.208-209],
видається надто категоричним i вимагає подальшого осмислення й уточнення.
На нашу думку, такий пiдхiд розкриває тiльки 1-й етап транспозицiйного процесу – механiчний, коли
граматична форма потрапляє (можна вжити ―транспонується‖ не у власне-термiнологiчному варiанті) у новi
контекстуальнi умови. Наведене тлумачення транспозицiї не враховує такої основної характеристики цього
явища, як переосмислення мовного знака. Якщо в результатi транспозицiї є форма у своєму основному значеннi
і є заданий контекст, то виникає питання: Що в такому випадку переосмислюється?
Ми вважаємо, що контраст мiж значенням форми і змістом комунiкативного контексту, дiйсно,
виявляється, але досить своєрiдно (або тiльки на вербальному рiвнi, або за умови абстрагування граматичної
форми від контексту, комунiкативної ситуацiї).
О.В.Бондарко, говорячи про наявнiсть власного позитивного часового значення у форми теперiшнього
часу, основним доказом цього вважає протирiччя мiж значенням форми i змiстом контексту. Якби була
можлива ―безознакова‖ iнтерпретацiя значення форм теперiшнього часу, вважає вчений, то цього контрасту не
було б [Теория 1990, с.27].
У нашому розумiннi транспозицiйного процесу механiзм транспозицiї теж є одним iз доказiв
―позитивного‖ тлумачення аналiзованих форм. Яскрава конотацiя, що супроводжує транспозицiю, є наслiдком
взаємодiї власного значення форми презенса та комунiкативного контексту.
Заслуговують на увагу й міркування А.Г.Широкової [1983б, с.37]. Так, науковець зазначає: ―Можна
погодитися з тими дослiдниками, якi вважають, що при транспозиції значення фону й специфiкаторiв
розходяться й можуть навiть суперечити одне одному [Бондарко 1971, с.71], але при цьому слiд пiдкреслити,
що вживання транспонованої форми завжди вiдповiдає комунiкативному намiру мовця, його ставленню до
змiсту висловлювання й повязаному з ним емоцiйно-оцiнному моменту. При транспозиції граматичних
категорiй та їх членiв виникає протирiччя мiж найближчим, ―вузьким контекстом‖, але цього протирiччя немає
мiж транспонованою формою й широкою ситуацiєю висловлення, мiж формою й контекстом‖. Щоб прийняти
таке пояснення, слiд зясувати, по-перше, який змiст вкладає дослiдниця в поняття ―контекст‖, що вона вважає
вузьким контекстом і чи немає протирiччя в таких мiркуваннях, бо певна ознака в цьому випадку i характеризує
явище (транспозицію), й одночасно не характеризує його.
Отже, до недавнього часу iснували такi пояснення транспозиційного процесу: однi дослiдники вважали,
що транспозицiя здiйснюється при обовязковому збереженнi iнварiантного значення форми, тому конотацiя,
що супроводжує таке вживання, є наслiдком контрасту мiж значенням контексту і вторинно вжитої форми
(О.О.Потебня, О.М.Пєшковський, О.В.Бондарко, І.Г.Милославський, В.В.Лопатiн, М.О.Шелякiн). При цьому
транспозиція розглядалася незалежно від семантики форми, механізм її залишався нез‘ясованим. Цей пiдхiд був
панiвним. Іншi науковцi намагалися ―звузити‖ сферу вияву протиріччя між значеннями форми і контексту
(А.Г.Широкова). Окремо слід зауважити, що в науковій літературі з кінця 70-х років наявний ще один підхід:
намагання пояснити контраст між змістом висловлення і мовною формою, виходячи зі змін у семній структурі
граматичного значення форми (Ю.Л.Левітов). Але в жодному випадку чіткої відповіді на питання про сутність і
механізм транспозиції запропоновано не було (Ю.Л.Левітов, заглиблюючись у з‘ясування передумов
метафоризації граматичного значення, зауважував: ―Нас не цікавить внутрішній механізм виникнення
стилістичної значущості в граматичній метафорі. Ми спробуємо лише встановити tertium comparationis при
метафоричному переносі в граматиці‖ [Левитов 1979, с.131]).
Підхід, реалізований Ю.Л.Левітовим, знайшов своїх послідовників у наступні роки, адже семний
(компонентний) аналіз дає змогу розкрити сутність транспозиції як явища системи мови. Сема при цьому
розглядається як компонент значення граматичної форми. Цей пiдхiд до аналiзу транспонованих способових
форм на матерiалi росiйської мови застосовано в рядi робiт сучасних науковцiв (М.О.Луценко [1987],
А.А.Гвоздик [1983], Л.Д.Дмитрієва [1993]). Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

95
Так, М.О.Луценко зазначає: ―…Можливiсть транспозицiї зумовлена головним чином однотипнiстю
елементiв смислової структури форм способiв: у мовленнєвому вжитку вiдбувається перерозподiл елементiв
структури, змінюється експлiкована контекстом розстановка акцентiв на них. Безпосередньо можливiсть
транспозицiї способiв зумовлена тим, що в однiй і тiй самiй формi способу позначаються одночасно значення
дії i субєктне значення. Останнє дозволяє, не змiнюючи характеру означаючого, здiйснити в ньому
перерозподiл смислових акцентiв… Смислова структура форми способу при змiнi типу вживання не
залишається незмiнною…‖ [Луценко 1987, с.38].
У дослідженні Л.Д.Дмитрiєвої [1993] значне мiсце посiдає прагматична характеристика iмператива,
враховується позицiя учасникiв спiлкування, подається контекстний і ситуативний аналiз випадкiв
функціонування форм наказового способу. Науковець узагальнює свої спостереження: ―При транспозиції
iмператива завдяки дискретностi сем вiдбувається їх перерозподiл у семантичнiй структурi транспозита…
Залежно вiд спiввiдношення учасникiв повiдомлення й учасникiв подiї і того, як цi учасники ставляться до дiї,
по-рiзному комбiнуються значущi елементи, це, у свою чергу, створює те чи iнше значення iмператива…
Транспозицiя iмператива здiйснюється тодi, коли пiд впливом контексту вiдбувається втрата диференційних
ознак, замiсть яких з’являються новi компоненти у смисловiй структурi форми‖. Отже, науковець спочатку
говорить про перерозподiл сем у структурi значення, а потiм – про втрату ознак, замiну їх iншими, так i не
даючи чiткої відповiдi на це питання.
Нам уявляється механiзм транспозиції граматичної форми так:
1-й етап (механiчний). Граматична форма (транспоноване) потрапляє в новi, не властивi їй,
контекстуальнi умови.
2-й етап (якiсних змiн). Вiдбувається взаємодiя граматичного значення форми i граматичного значення
контексту, в результатi чого утворюється синтез iншої якостi  граматичне значення комунiкативної одиниці,
яке охоплює i граматичне значення транспозита, тобто транспонованої форми.
Граматичне значення форми i граматичне значення контексту взаємодiють внаслідок накладання їхніх
семантичних полiв. Як результат цього – змiни у смисловiй структурi граматичного значення форми (щодо
дiєслiвного способу  перерозподiл елементiв, а не втрата ознак (див. [Дмитриева 1993, с.12]), оскiльки втрата
сем не могла б спричинити вiдповiднi стилiстичні ефекти (конотацiю)).
Висловимо припущення, яке вимагає підтвердження на конкретному мовному матеріалі, що наведена
схема транспозицiйного процесу в цілому характеризує будь-яку граматичну метафору (переносне вживання
граматичної форми).
Є.Й.Шендельс у свiй час стверджувала, що ―будь-яка граматична категорiя може стати основою
метафори й набути художньої цiнностi‖ [Шендельс 1972, с.56]. Як справедливо було зауважено дослідниками
[Кононенко 1976, с.174], це положення вимагає ґрунтовного пiдтвердження внаслiдок опрацювання
рiзноманiтного фактичного матерiалу. У лінгвiстицi неодноразово пiдкреслювалась й аналiзувалась (бiльшою
або меншою мiрою) здатнiсть до метафоризації категорiй часу, способу, особи, роду, числа, виду. Бiльш
детально було дослiджено характер саме темпоральної транспозиції, хоча її специфiка залишалась
незясованою.
Як уже зазначалося, можливість метафоричного переносу зумовлена наявнiстю граматичних сем у
структурi граматичного значення. При транспозиції словозмiнних категорiй взаємодiють тiльки граматичнi
семи й контекст, при транспозицiї класифiкуючих категорiй граматичнi й лексичнi семи вступають у
―контрдетермінацію‖ (термін Г.Вайнріха) з контекстом [Шендельс 1972, с.51]. Зокрема, дiєслiвний час,
виступаючи ядром (центром) функцiонально-семантичної категорії темпоральностi, являє собою словозмiнну
категорiю. Граматичне значення часових форм функцiонує в граматичних семах темпоральностi. Спосiб
дiєслова становить центральну (ядерну) ланку функцiонально-семантичної категорії модальностi i теж є
категорiєю словозмiнною. Граматичне значення способових дiєслiвних форм виявляється в граматичних семах
модальностi.
Унаслiдок мiжкатегорiйних звязкiв випадки транспозицiї можуть мати синкретичний характер.
Розглянемо приклад: Ви повернете менi гроші, що взяли зимою хабара, я вiддаю його державi за те, що пять
мiсяців незаконно прожив у її кiмнатi. Це могли б зробити й ви, але я вам не довiряю (Григiр Тютюнник).
Теперiшнiй наміченої дiї (вiддаю) характеризується зiткненням граматичних сем форми теперiшнього часу
(тривання дiї охоплює момент мовлення) із темпоральними семами контексту, що вiдносять дiю до
майбутнього. У результатi виникає ефект образностi, iлюзiя того, що дiя обов’язково реалiзується (iрреальна на
момент мовлення дiя набуває ознак реальної через сильний модальний вiдтiнок готовностi виконати дiю. Форма
майбутнього доконаного (…Я вiддам його державi) знiмає модальність рiшучостi намiру й виражає (при
нейтральному iнтонацiйному забарвленнi) констатацiю факту здiйснення дiї в майбутньому. При цьому до
часової транспозиції додається видова транспозицiя. Оскiльки форма недоконаного виду передає процесне
значення (вiддаю), а насправдi дiя характеризується завершенiстю (майбутньою), то вiдбувається метафоричне
переосмислення видового значення. Приклад демонструє єдину часо-видову метафору, яка виявляється у
взаємодії як граматичних, так i лексичних сем (вид є категорiєю класифiкувальною). Використовуючи форму ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

96
теперiшнього часу, мовець посилює впливовiсть свого твердження на слухача, вимагаючи вiд нього
вiдповiдних дiй.
Підсумовуючи сказане, можна видiлити такi передумови й умови транспозиції граматичних форм:
передумови:
1) семна структурованiсть граматичного значення;
2) наявність спільних сем (елементів структури граматичного значення) як основи метафоричного
переносу;
3) iснування на рiвнi системи мови синонiмiчної форми, що вживається у прямому значеннi на мiсцi
транспонованої форми;
умови:
1) перенесення форми в межах однiєї парадигми;
2) наявнiсть синтаксичного оточення. Транспозиція форми реалiзується в тканинi контексту або за
пiдтримки досить сильної вiдповiдної комунiкативної ситуацiї.
На цих засадах ґрунтується функцiонування часової та способової дiєслiвної метафори.
Наведена характеристика транспозицiї як явища мовної системи потребує подальшої конкретизації на
рiзноманiтному фактичному матерiалi щодо інших граматичних категорій.

Література
Балли 2001: Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка [Текст] / Шарль Балли; Пер. с
фр. Е.В. и Т.В.Вентцель; Ред., вступ. ст. и примеч. Р.А.Будагова. – 2 изд., стер. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. –
416с. – (Лингвистическое наследие ХХ в.).
Бондарко 1971: Бондарко А.В. Вид и время русского глагола (значение и употребление) [Текст]: Пособие
для студентов / А.В.Бондарко. – М.: Просвещение, 1971.– 239с.
Гвоздик 1983: Гвоздик А.А. Сложные предложения с транспонированным императивом в
синонимическом ряду условных конструкций: (На материале современного русского языка) [Текст]: Дис…
канд. филол. наук: 10.02.01. – К., 1983. – 205с.
Дмитриева 1993: Дмитриева Л.Д. Внеимперативное употребление формы повелительного наклонения
[Текст]: Дис… канд. филол. наук: 10.02.01. – Мичуринск, 1993.– 166с.
Загнітко 1993: Загнiтко А.П. Полiфункцiональнiсть морфологiчних форм у системi мовної синонімiї
[Текст] / А.П.Загнітко // Українська мова. Теорiя i практика: Темат. зб. наук. праць/ А.П.Загнітко (відп. ред.). –
К.: IСДО, 1993. – С.34-41.
Исаченко 1960: Исаченко А.В. Грамматический строй русского языка в сопоставлении со словацким
[Текст] / А.В.Исаченко. – Морфология. Ч.2. – Братислава: Изд-во Словацкой АН, 1960. – 577с.
Кононенко 1976: Кононенко В.И. Системно-семантические связи в синтаксисе русского и украинского
языков [Текст] / В.И.Кононенко. – К.: Вища школа, 1976. – 209с.
Левитов 1979: Левитов Ю.Л. Tertium comparationis грамматической метафоры [Текст]// Лингвистические
аспекты исследования литературно-художественных текстов: Межвуз. темат. сб./ Калинин гос. ун-т; [Редкол.:
Р.Р.Гельгардт (отв. ред.) и др.]. – Калинин: КГУ, 1979. – С.128-139.
Луценко 1987: Луценко Н.А. Смысловая структура наклонений и употребление наклонений в русском
языке [Текст] / Н.А.Луценко // Уч. зап. Тартусского ун-та, 1987. – Вып.760. – С.30-46.
Наконечна 2008: Наконечна Л.Б. Семантико-функціональна транспозиція часових форм дієслова в
поліпредикативних структурах сучасної української мови [Текст]: автореф. дис… канд. філол. наук. – Івано-
Франківськ, 2008. – 20с.
Пешковский 1956: Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении [Текст] /
А.М.Пешковский. – 7-е изд. – М.: Учпедгиз, 1956. – 511с.
Тараненко 1989: Тараненко А.А. Языковая семантика в еѐ динамических аспектах [Текст] /
А.А.Тараненко. – К.: Наук. думка, 1989. – 256с.
Теньер 1988: Теньер Л. Основы структурного синтаксиса [Текст] / Л.Теньер. – М.: Прогресс, 1988.– 654с.
Теория 1990: Теория функциональной грамматики. Темпоральность. Модальность [Текст] /
[А.В.Бондарко, Е.И.Беляева, Л.А.Бирюлин и др.; Редкол.: А.В.Бондарко (отв. ред.) и др.]; АН СССР, Ин-т
языкознания. – Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1990. – 262 [1] с.
Шендельс 1972: Шендельс Е.И. Грамматическая метафора [Текст] / Е.И.Шендельс // Филологические
науки. – 1972. – №3. – С.48-57.
Широкова 1983а: Широкова А.Г. Проблематика транспозиции форм наклонений в славянских языках (на
материале чешского и русского языков) [Текст] / А.Г.Широкова // Сопоставительное изучение грамматики и
лексики русского языка с чешским и другими славянскими языками: [Сб. ст.] / МГУ, Карлов ун-т в Праге
(ЧССР); Под ред. А.Г.Широковой, В.Грабье. – М.: МГУ, 1983. – С.83-104.
Широкова 1983б: Широкова А.Г. Сопоставительное изучение вторичных функций грамматических
категорий глагола в славянских языках [Текст] / А.Г.Широкова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. – 42с.
Языкознание 1998: Языкознание. Большой энциклопедический словарь [Текст] / Гл.ред. В.Н.Ярцева. –2-е
изд. – М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. – 685с. Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

97

Рассматривается метафорическое употребление грамматических форм в современном украинском
языке. Основное внимание сосредоточено на проблеме транспозиции глагольных форм наклонения и времени.
Внутренний механизм транспозиции определяется на основе анализа семной структуры грамматического
значения.
Ключевые слова: транспозиция, грамматическая форма, грамматическое значение, сема, наклонение
глагола, время глагола.

The purpose of the article is the inverstigation of metaphorical use of grammatical forms in modern Ukrainian
language. The main attention is focused on the problem of transposition of verbal forms of Mood and Tense. The
internal mechanism of transposition is elusidated on the basis of the analysis of semantic structure of grammatical
meaning.
Keywords: transposition, grammatical form, grammatical meaning, seme, Mood of verb, Tens of verb.

Надійшла до редакції 7 вересня 2009 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.