Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

2. ПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЇ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ. ОСНОВНІ РІЗНОВИДИ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ

загрузка...
Класифікація складносурядних речень у слов’янських синтаксич­них дослідженнях істотно не видозмінювалася, якщо не враховувати того, що в значній їх частині вони розглядаються в комплексі із без­сполучниковими. У русистиці здебільшого описи складносурядного речення ґрунтувалися на дослідженні смислових відношень між їх ком­понентами і відповідно їх розгляд зводився до аналізу семантичних груп сполучників, унаслідок чого виділялися речення: 1) з єднальни­ми, 2) розділовими та 3) протиставними відношеннями. З часом дещо доповнювався опис, оскільки до трьох названих розрядів додавалися ще два: пояснювальні, у яких частини пов’язані відношеннями пояс­нення або уточнення (специфічними показниками цих відношень є сполучники тобто, а саме і функціонально близькі до них інші спо­лучникові засоби), і приєднувальні відношення, у яких друга частини виступає додатковим повідомленням щодо змісту першої частини. Аналогічні класифікації подаються і в інших слов’янських граматич­них студіях, хоча виділення окремих типів відношень інколи но збігається. Так, синтаксисти-богемісти поряд із традиційною трьох­елементною класифікацією визнають ще три типи смислових відно­шень у складносурядному реченні: градаційні, результативні та об- ґрунтувальні/пояснювальні. Польські синтаксисти традиційно аналі­зовані речення з пояснювальними відношеннями розчленовують на речення результативні (луупіко\уу) і включувальні (мігіасгпу), сербські лінгвісти розрізняють: результативні, єднальні, ексклюзивні (винят­

 

Розді л XVI. Складносурядне речення


659


ку — у них друга частина вводиться словом з обмежувальним значен­ням (типучастки тільки), протиставні (див.: [ЗуоЬоаа 1956, 8. 28-36; Карцевский 1961; Бигоуіс 1956; Мразек 1963, с. 51-59; КіетепзіеЛісг 1957; У орт 1964, с. 5-12; Оапез 1959, з. 59-72; Бапез 1964, 8. 221-242; Лаптева 1963, с. 7-13]). Ці розбіжності при аналізі смислових відно­шень у структурі складносурядного речення є наслідком неадекват­ності смислового ядра, що виступає основою класифікації. Класичний синтаксис традиційно розглядає складносурядне речення саме за смис­ловими відношеннями між їх частинами і залишає поза увагою аналіз структурних відмінностей різних типів цих речень, тобто для тради­ційного синтаксису властивим є нерозмежування з-поміж складносу­рядних одиниць речень відкритої і закритої структури (див.: [Вихова­нець 1993; Белошапкова 1967, с. 62-70,127-138]).

Кількість предикативних частин у структурі складного речення вис­тупає основою розмежування закритих і відкритих структур. Складні речення відкритої структури — це речення з незамкненими рядами, що складаються з двох, трьох і більше частин, кількість яких завжди потенційно може бути збільшеною включенням нових: / всі ми як один підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в ти­сячні боки розприскалися штуки та відривки скали… (І. Франко); То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні (Леся Українка). Кожне з наведених ре­чень допускає доповнення ще невизначеним числом предикативних частин. Кількість частин у реченнях відкритої структури визначаєть­ся не вимогами мовної форми, а позамовними чинниками — обсягом інформації, яку вміщує речення. Складні речення закритої структу­ри — це речення із замкненими рядами, що охоплюють дві предика­тивні частини: Довженко в усьому поет, і це його виділяє з-поміж багатьох як митця (О. Гончар); Треба любити, що робиш, і тоді труд, навіть найважчий, підноситься до творчості (М. Горький); А Проме- тей приніс вогонь людині — й багато що змінилося у світі (В. Бров- ченко). Приєднання до речень закритої структури третьої та наступ­них частин аж ніяк не створює розширення єдиного смислового ціло­го, а зумовлює витворення інших смислових відношень і трансформа­цію речення зі складного у складне речення ускладненого типу, пор.: Треба було вчасно приїхати до села, але автобуса не було і Треба було вчасно приїхати до села, але автобуса не було, оскільки всі рейси відмінено. У складі другого речення поєднані дві мінімальні конст­рукції складного речення, кожна з яких є сама по собі двокомпонент­ною: складносурядне речення закритої структури із сполучником але і складнопідрядне речення із сполучником оскільки. Якщо ж до першої частини додати підрядну означальну як характеризатор базового еле­мента село (Треба було вчасно приїхати до села, яке було за тридцять кілометрів від райцентру, але автобуса не було), то знову ж таки витворюються дві мінімальні структури закритого типу в межах склад­ного ускладненого речення. Частини речення відкритої структури од­нотипні за своїм відношенням до того смислового і структурного ціло­

загрузка...

 

660


Синтакси


го, яким виступає все складне речення, і ці відношення формально ви ражені (аналогічна модальність, адекватність мети висловлення тощо) Яскраво виражається однотипність частин складного речення відкрито’ структури в їх засобах зв’язку, особливо у сполучниках, що бувают- двох типів: 1) складені сполучники типу ні… ні, то… то

1) прості або складні сполучники, що бувають одиночними або повто рюваними: і, або, а може бути.

Останній сполучник належить до тих, що замикають ряд сурядни компонентів, не допускаючи наступного розширення типологічно адек ватних одиниць. Це загалом не суперечить поняттю відкритої струк тури, оскільки такі сполучники не регламентують кількість компо нентів ряду: вони за своєю семантикою виступають сигналом закін чення ряду, вичерпності перерахування. В. А. Бєлошапкова ствер джує, що можна навіть встановити закономірності вживання тих ч тих сполучників як сигналів структури. Так, основним замикальни сполучником єднальних речень виступає сполучник і, що вживаєтьс як у реченнях із семантикою послідовності явищ, так і в реченнях! відношенням одночасності, зрідка в цих функціях вживаються спо­лучники типу а, та (а може бути, а можливо): Неси до людей всі думки, почуття і слова, І серце твоє не згорить, не змовкне, не згасн (М. Рильський); Дерева мене чекають, І падає листя на стежку, падають трави (І. Драч); А темна ніч узори сині пише, А гості весе­ляться, А чарки круг столу ходять, А Густав меткий нові до жартів прикладає жарти (М. Рильський); Та тільки серце не кричало, Тл тільки кроку не стачало. Та, тільки сили не було (М. Рильський).

Предикативні частини складносурядних і складнопідрядних речень закритої структури різнотипні у смисловому плані: вони по-різному співвідносяться одна з одною і неоднаково корелюють із загальноре- ченнєвим смисловим малюнком. Для них притаманна різна будова частин (при цьому неоднаковою може бути модальність, мета вислов­лення), що супроводжується відповідними засобами зв’язку — сполуч­никами: 1) нерозчленованими, які вміщуються в одній із частин: і, а, але, а то і, але, зате тощо; 2) розчленованими, що складаються з двох компонентів, один із яких уміщується в одній частині, інший — у другій. Цей тип сполучників поділяється на два підтипи: а) розчлено вані сполучники обрамлювального типу, обидва компоненти яких ха рактеризуються фіксованістю своєї позиції в реченні: перший знахо диться на самому початку першої частини, а другий — на самому по­чатку другої частини: не тільки… але і, не тільки… а й, не лише… алг й, не лише… а й; б) розчленовані сполучники, перший елемент яких позбавлений фіксованості: тому… що, так… що та ін. До останніх спо­лучників наближаються поєднання сполучників із частками типу якщо… то, коли… то і т. д. На цій підставі розмежовуються формальні класи складносурядних речень: складносурядні речення відкритої структури і складносурядні речення закритої структури. Кожен із цих двох типо логічно відмінних класів речень співвідноситься з подібними складно підрядними та безсполучниковими структурами.

 

РОЗДІЛ XVI. Складносурядне речення


661


Розгляд складносурядних речень повинен ґрунтуватися на врахуванні особливостей їх формально-граматичної, семантико-синтаксичної та комунікативної організації. На формально-граматичному рівні склад­носурядні речення поділяються на формально елементарні й формаль­но неелементарні. До формально елементарних складносурядних ре­чень належать такі, які складаються з двох предикативних частин, об’єднаних сурядним синтаксичним зв’язком: Здасться, майже все пе­ребалакали, проте розходитись не поспішали (Є. Гуцало); Буря ми­неться — і знову засяє сонечко (В. Малик) та ін. Формально неелемен- тарними складносурядними реченнями є такі, які складаються з трьох і більше предикативних частин: Зеленіють жита, і любов одцвіла, і волошки у полі синіють (В. Сосюра); Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй (В. Сосюра) тощо. На формально-граматич- ному рівні важливим також є розгляд складносурядних речень у плані однотипності чи різнотипності його складників, пор.: Дерева мене че­кають, І падає листя на стежку, І падають зорі в долоні, І падає сон у траву (І. Драч) (однотипні предикативні частини); А Прометей приніс вогню людині — й багато що змінилося у світі (В. Бровчен- ко) (різнотипні предикативні частини).

На семантико-синтаксичному рівні складносурядні речення також є неоднотипними і поділяються за ємністю вміщеного у них препози­тивного змісту на семантично елементарні і семантично неелементарні. Семантично елементарними складносурядними реченнями виступають такі, які складаються з двох предикативних частин, кожна з яких є семантично елементарною: Забудеться все — і не забудеться нічого та ін. У смислових відношеннях між предикативними частинами та­ких речень відсутній будь-який синкретизм, оскільки смислові відно­шення типу причиново-наслідкові, умовно-наслідкові сигналізують про неодновимірність ситуації. Семантично неелементарними складносу­рядними реченнями є такі, що складаються з трьох і більше предика­тивних частин: / зашумує наша нива, І знову виросте наш дім, І па­м’ятника бронза сива Засяє золотом новим (М. Рильський); А вечір палить вікна незнайомі, А синя хмара жаром пройнялася, А синій ліс просвічує огнем, А вітер віти клонить і співає… (М. Рильський) і т. д. До семантично неелементарних складносурядних речень нале­жать також такі, які складаються з двох предикативних частин, при цьому хоча б одна з них є семантично неелементарною: Нагорі чулася розмова, проте ніхто не поспішав спускатись в погріб (П. Гуріненко) (перша предикативна частина охоплює дві пропозиції: чулася розмо­ва +розмова відбувалася нагорі). На семантико-синтаксичному рівні роз­різняються й смислові типи складносурядних речень: єднально-часові, зіставні, протиставні, розділові, градаційні, умовно-наслідкові тощо.

Особливості комунікативної організації складносурядного речення дозволяють розмежувати з-поміж них: розповідні, питальні, спону­кальні. Розповідні складносурядні речення своїм призначенням ма­ють повідомлення про певні факти, події, донесення інформації: Шугає

 

662

 

Синтаксис

 

вітер, а сніжні зорі все мені цілують чоло гаряче (Леся Українка) тощо. Питальні складносурядні речення містять у своєму складі те чи інше питання, що спонукає слухача, читача до певної відповіді на нього: Од вікна до мене в хату червонясте світло впало, — чи то вуличнеє світло, чи то полиски пожежі?.. Чи се лютий біль у мене тихий стогін вири­ває, чи то стогне бранець-рицар, знемагаючи од рани?.. (Леся Українка) та ін. Спонукальні складносурядні речення спонукають до певних дій, виражають різною мірою волевияв мовця: Сиди й читай, і про нашу долю розповідай, і згадуй все, що було колись (А. Яна)іт. ін. За емоцій- но-експресивним забарвленням розповідні, питальні і спонукальні складносурядні речення можуть бути окличними (емоційно забарвле­ними) та неокличними (емоційно незабарвленими): Недалеко блиснуло і далі загриміло! (Ж. Стельмах); 3 журбою радість обнялась… В сльозах, як жемчугах, мій сміх, Із дивним ранком ніч злилась, І як мені розняти їх?! (О. Олесь); Чого ж ти так страждаєш, а не признаєшся у своєму почутті?! (А. Яна); Пригадай, як усе було, правди не приховуй, але й не перебільшуй!

За відношенням до об’єктивної дійсності складносурядні речення поділяються на стверджувальні та заперечні. До першого різновиду належать речення, у яких стверджується наявність певного факту об’єктивної дійсності: Давно в минулім дні твоєї слави, І плаче дзвонів стоголоса мідь (М. Зеров). У заперечних реченнях заперечується пев­ний факт або реалія об’єктивної дійсності: Не усміхається мені світ, і зорі щастя уже не несуть (А. Яна).

На комунікативному рівні складносурядні речення можуть зазна­вати різних напрямів актуалізації, унаслідок чого відбувається зміна розташування теми і реми, часто структурно цілісне складносурядне речення членується на кілька комунікативно значущих одиниць. Та­кий процес, який уможливлює членування єдиного інформаційно смис­лового тла на кілька комунікативно значущих компонентів, називаєть­ся парцеляцією: Недавні дисиденти, мешканці мордовських таборів і психіатричних лікарень, охлявши на тюремній баланді, виголодніло смакували канапками з червоною ікрою на урядових прийомах та ко­мерційних презентаціях, вишуканою «рухівською» ,як казали в селах, мовою агітували за незалежність України. Але не вони крутили коле­со життя (В. Дрозд); Я згадував її. Я жив тим кожним ментом. Беріг в душі як найдорожчий скарб. А він ходив в каптані з позументом, в казну по лікоть руку запускав (Л. Костенко); Лежу розп’ятий, та вже раз п’ятий! А кожен катюга мій — масткослов (Л. Костенко); Жолудівка, нанизана на прутик річечки, що текла зі степу, покірно стелилася до ніг йому. А по той бік видолка лісистий гребінь, за яким Небесне озеро, і знову шпилі пагорбів, наддніпрянських (В. Дрозд); Завербувалися, поїхали на Херсонщину. А я одна, із малим на руках зосталася (В. Дрозд); Процес парцеляції відбувається на комунікатив­ному рівні і підпорядкований реалізації тих чи інших актуальне-си- туативних завдань, що зумовлюються певними мовленнєвими інтен- ціями.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.