Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Загнітко А.П. Основи дискурсології: науково-навчальне видання. – Донецьк: ДонНУ, 2008. – 194 с.

Теоретичні та практичні питання дискурсології посідають сьогодні одне з чільних місць у зарубіжному й
українському мовознавстві (див. праці Ф. Бацевича, В. Дем’янкова, Дж. Джі, М. Йоргенсена, В. Карасика,
О. Кубрякової, О. Селіванової, П. Серіо, Ю. Степанова, Л. Філліпса, М. Фуко та ін.). Найбільш популярними й
достатньо обґрунтованими на сьогодні постають такі дискурсивні практики: 1) аналіз побутового діалогу
(Дж. Сакс, Е. Шеглофф і Г. Джефферсон); 2) дискурсивний аналіз з позицій структуралізму (М. Фуко);
3) дослідження інформаційного потоку (У. Чейф); 4) дослідження соціальної сфери як дискурсивної конструкції
© Краснобаєва-Чорна Ж.В., 2010 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20

276
(Е. Лакло та Ш. Муфф); 5) дискурсивна психологія (М. Уетерелл і Дж. Поттер); 6) дискурс як складник
антропоцентричного мовознавства (К. Сєдов); 7) використання корпусів текстів (Б. Грос, М. Стаббс,
Д. Румелхарт); 8) комунікативний вектор дослідження дискурсу (Ф. Бацевич, А. Загнітко, М. Макаров,
Л. Попович та ін.). Усі вони здебільшого спрямовані на вирішення таких концептуальних питань, як:
визначення статусу дискурсу у мовознавстві, встановлення диференційних ознак дискурсу й основних
дискурсивних категорій, опис дискурсивних методів і сфера застосування отриманих результатів тощо.
Значним внеском в опрацювання базових проблем дискурсу в україністиці стало науково-навчальне видання
Анатолія Загнітка «Основи дискурсології».
Структурно рецензоване видання складається з десяти розділів, у яких проаналізовано сучасний стан
вивчення дискурсу, висвітлено базові питання дискурсології як самостійної науки та наголошено на
важливих аспектах дискурсного аналізу. Кожен розділ розкриває новий аспект функціонування дискурсу у
мові та мовленні. Як наслідок, маємо глибинний і всебічний аналіз сучасної дискурсології.
У першому розділі «Теорії дискурсу в історичній та сучасній перспективі» висвітлено основні підходи
до дискурсу й аналізу дискурсу у науковій літературі; проаналізовано такі джерела дискурсного аналізу, як:
структуралізм, семіотика, прагматика, соціолінгвістика, лінгвістика тексту, психологія та штучний інтелект
тощо; визначено способи існування дискурсу та основні дискурсні стратегії й тактики; запропоновано
типологію дискурсів; розкрито співвідношення дискурсу й субдискурсу; опрацьовано процедуру дискурсного
аналізу.
Другий розділ «Дискурсологія як наука. Предмет і завдання. Дискурс у лінгвістичних описах»
присвячено категоріям семантико-синтаксичного опису дискурсу, прагматичному та когнітивному підходам
до дискурсу, співвідношенню планів вираження і змісту, синтаксичній організації дискурсу і моделюванню
смислу. Одним із базових питань розділу є інтерпретація автором дискурсу як вищої одиниці мови.
У третьому розділі «Дискурс і контекст мовленнєвої діяльності» А. Загнітко визначає специфіку
полісуб’єктного та моносуб’єктного дискурсів, визначає структурні компоненти діалогу та базовий чинник
дискурсивної діяльності. На особливу увагу у цьому розділі заслуговують характеристики ситуативно-
вільного та ситуативно-зв’язаного дискурсів. Цікавим також видається погляд автора на дискурс як процес
орієнтувального відображення світу.
Логічним продовженням попереднього розділу є розділ «Ігрове начало в діяльності мовної
свідомості», в якому проаналізовано мовну свідомість як образ світу, схарактеризовано ігровий чинник у
мові, супряжні явища в динамічному середовищі, сомовідображення мовця-суб’єкта в дискурсі. Базовими
термінами розділу постають: образ, ділова діяльність, ігрова діяльність, діловий регістр, ігровий регістр,
рефлексія тощо.
П’ятий розділ «Дискурс: від форми до смислу» презентує читачам реляційну й операційну
інтерпретації дискурсу та між’ярусну спільність операторів дискурсу. У цьому розділі детально описано
операції порядкової співмірності, операції розгортання й згортання, операції полярної розміреності тощо.
У розділі «Фазисно-просторова структура дискурсу» автор визначає фазовий склад синтагми
(профаза, епіфаза), супряжну семантику висловлення та принципи побудови смислу на рівні кореневої
фоносинтагми. Значне місце у дискурсі, на думку А. Загнітка, посідає дієслово, якому відводиться роль
диктального опертя дискурсивного процесу.
Досить цікавим й актуальним видається нам наступний розділ «Моделювальна діяльність дискурсивної
рефлексії», в якому окреслено порядки дискурсивних моделей, моделі реальності й квазіреальності, моделі
ірреальності, модель-алегорія, категорійні моделі, різновиди диктальної моделі, паремійні мікродискурси як
мовні матриці.
У восьмому розділі «Синергетика мови і дискурсу» ґрунтовно проаналізовано фазовий простір мови
(реоморфні (плинні) утворення, аморфні утворення, гранульовані утворення, амфіморфні (гнучкі) утворення,
кристалічні утворення, стереотипні утворення, клішовані вислови, амальгами), динаміку відношень мови і
дискурсу, виміри мови як метастабільного компонента психіки, типи дискурсивного моделювання та
оперативну аксіоматику дискурсу.
У дев’ятому розділі «Самоорганізація дискурсивних структур» визначено процедури рекурсії та
дискурсії, самоподібні явища в дискурсі, дискурсивні символи-архетипи, а також запропоновано
дискурсивне розподібнення мовних одиниць і дискурсивне самовизначення слова. Ключовими термінами
розділу постають: символ, символ-архетип, ідіосимвол, метатекст і т. ін.
Позиція автора представлена у всьому виданні, а особливо в останньому розділі «Структурні і
функційні особливості гіпертексту: позиції комунікантів» дозволяє зарахувати А. Загнітка до представників
комунікативного вектору дослідження дискурсу. Так, А. Загнітко нерозривно пов’язує дискурс з контекстом
мовленнєвої діяльності, виділяючи параметри ситуативно-вільного дискурсу та ситуативно-зв’язаного дискурсу
(сс. 54-55). Згідно з концепцією А. Загнітка, провідну роль у дискурсі відіграє позиція комунікантів. Значну
увагу вчений приділяє, по перше: реляційному й операційному представленню дискурсу, операціям порядкової
співмірності, розгортання та згортання, полярної розміреності, паратрактивним конструкціям і операторам
дискурсу; по-друге: моделювальній діяльності дискурсивної рефлексії (моделі реальності, квазіреальності,
ірреальності, модель-алегорія, диктальна модель, категорійні моделі тощо); по-третє: самоорганізації Розділ Х. РЕЦЕНЗІЇ ТА АНОТАЦІЇ

277
дискурсивних структур (процедури рекурсії та дискурсії, дискурсивні символи-архетипи та ін.); по-четверте:
ігровому началу у діяльності мовної свідомості (ігровий чинник у мові, самовідображення мовця-суб’єкта у
дискурсі). Базовими термінами дискурсології А. Загнітка постають: мовленнєва діяльність, мовна свідомість,
адресат й адресант, рефлексія, гіпертекст.
Цінним додатком до основної частини видання є список літератури, що містить як класичні, так і
найновішої праці з теми, а також термінологічний словник, що складається з понад ста термінів сучасної
дискурсології (інтерполяція, калібрування, матриця, паратракція, протракція, реома, рефлексія, стема,
трансполент тощо).
Представляючи науково-навчальне видання Анатолія Загнітка широкому колу лінгвістів, ми не
сумніваємось, що воно набуде популярності та визнання серед провідних мовознавців, студентів й аспірантів
різних філологічних спеціальностей.

Жанна Краснобаєва-Чорна

Надійшла до редакції 24 квітня 2009 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.