Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Олександра Алманова — ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПИТАНННЯ» НА ЛОГІКО-СЕМАНТИЧНОМУ, ГРАМАТИЧНОМУ ТА КОМУНІКАТИВНОМУ РІВНЯХ

Розглянуто поняття «питання» на логіко-семантичному, граматичному та комунікативному рівнях у
співвідношенні із поняттями «судження» та «висловлювання». Визначено структурно-функціональні
особливості питання.
Ключові слова: судження, висловлювання, питання, питальне речення, інтерогатив.

Проблема взаємодії когнітивних та лінгвальних чинників у процесах мовлення є однією з
найактуальніших проблем у сучасній лінгвістиці. Водночас вона є досить складною з огляду на неможливість
прямого спостереження за цими процесами. Лише аналіз мовленнєвих результатів дозволяє висловити
припущення стосовно «механізмів» процесу вербалізації. Проблемою співвідношення логіки та граматики,
зокрема, співвідношення логічних та граматичних категорій займалися учені В. З. Панфілов, Д. П. Горський,
А. С. Ахманов, А. Т. Кривоносов, І. І. Мєщанінов, А. С. Чікобава, Г. П. Ардентов та інші. Поява та формування
комунікативного напряму у вітчизняному мовознавстві, методологію якого розробляли мовознавці
Г. В. Колшанський, І. М. Кобозєва, Н. Д. Арутюнова та інші, в українському мовознавстві – Ф. С. Бацевич,
викликали чимало дискусій. Так, критика комунікативного підходу та обстоювання примату логіко-
граматичного у мовознавчій сфері знайшло відображення у працях дослідника А. Т. Кривоносова [Кривоносов
1986].
На наш погляд, складну та багатоаспектну проблему співвідношення логічних, граматичних та
комунікативних категорій доцільно аналізувати на прикладі конкретного поняття. У нашому випадку таким
об’єктом є питання, а предметом – його логіко-семантичні, граматичні та комунікативні характеристики. Маємо
на меті визначити сутність поняття «питання» на логіко-семантичному, граматичному та комунікативному
рівнях, для чого необхідно вирішити такі завдання:
— проаналізувати розуміння «судження», «висловлювання» та «питання» у формальній (класичній) та
сучасній логічній науці;
— визначити статус питальних речень з погляду граматики;
— розкрити поняття «питання» як інтерогативу в комунікативній лінгвістиці.
У структурі логічного пізнання питання, як відомо, займає одне з провідних місць, адже виникненню
будь-якого знання про предмет передує виникнення питання про предмет. Характеризуючи логіко-семантичне
розуміння питання, доцільно звернутися до визначення поняття «судження». За класичною логікою судження –
це «думка, висловлена у розповідному реченні, яка є істинною або хибною» [Ивин 1997: 179]. Судження, на
думку дослідника П. С. Попова, не містить ніяких психологічних відтінків, на відміну від твердження; питання
ж не є судженням, бо характерною ознакою останнього є твердження або заперечення будь-чого. Оскільки
питання не стверджує і не заперечує, то воно не може бути ні істинним, ні хибним – основоположних понять
будь-якого судження [Попов 1956: 21]. Однак, у логічному словнику стверджується наявність в основі питання
судження або кількох суджень [Горский 1991: 24]. Наприклад, питання, Яку погоду в Києві обіцяють
синоптики на завтра?, ґрунтується на судженні про те, що є місто Київ, є синоптики – люди, що досліджують
атмосферні явища, та є потенційна можливість прогнозування атмосферних опадів.
Сучасна логічна наука дедалі частіше замість «судження» послуговується терміном «висловлювання»,
що визначається як «граматично правильне розповідне речення, узяте разом із вираженим ним змістом» [Там
само: 25-26]. У логіці виділяють кілька типів висловлювань, основне з яких – дескриптивне. Основною його
функцією є опис дійсності. Якщо він відповідає реаліям дійсності, висловлювання – істинне, якщо ж не
відповідає, відповідно – хибне. Дескриптивне висловлювання може мати різну граматичну форму, в тому числі
і форму питання. Висловлювання Істинно, що ця будівля із дерева та Ця будівля із дерева? збігаються у своїй
основі і різняться у співвідношенні до дійсності.
Проблемою визначення суті питання, його значення та ролі в процесах мислення займається еротетивна
(інтерогативна) логіка – розділ сучасної символічної логічної науки, згідно з якою питання – «це речення, що
виражає брак інформації про будь-який об’єкт, має особливу форму та вимагає відповіді, пояснення» [Ивин
1997: 126]. Кожне питання виникає на основі певного вихідного знання, неповного або невизначеного, що має
бути істинним. Це умова змістовного, чи коректного, питання. Хибність судження, яке лежить в основі
питання, вказує на те, що такого вихідного знання (неповного або невизначеного) не існує взагалі, тому
питання втрачає смисл і стає беззмістовним або некоректним. Наприклад, у питанні «Чи великий у півня
хвіст?» засновками є твердження існування такої істоти, як півень, а також наявність у нього хвоста. Ці
твердження істинні, а питання – коректне. Питання А півники хвостами вгору ростуть? (Д. Чередниченко) має
у засновку твердження про існування півнів та існування такої їх властивості, як рости вгору хвостами.
Останнє є хибним, а отже, і питання – беззмістовним.
© Алманова О.В., 2010 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 21

76
Якщо той, хто питає, не знає про хибність засновків свого питання, він припускається простої логічної
помилки, ставлячи некоректне питання. Коли ж, усвідомлюючи хибність засновків питання, людина ставить
питання з метою заплутати своїх опонентів чи слухачів, таке питання кваліфікується як софізм, або
провокаційне. Наприклад, у питанні Як збудувати вічний двигун? хибним засновком є твердження про
існування вічного двигуна [Горский1991: 20].
Загалом у формальній логіці виокремлюють два типи питань: перший тип – уточнювальні (прямі, так- /
ні-питання) (Чи справді Київ – столиця України?) та другий тип – питання доповнювальні (непрямі, що-
питання) (Хто сьогодні черговий у групі?). Питання першого типу можуть бути простими та складними. Прості,
у свою чергу, поділяються на умовні та безумовні. Чи справді вода закипить, якщо її нагріти до ста градусів за
Цельсієм? – просте умовне питання, Чи справді людина побувала в космосі? – просте безумовне питання. Серед
складних питань вичленовують кон’юнктивні (з’єднувальні) (За фахом ви – філолог і журналіст?) та
диз’юнктивні (роз’єднувальні) (За фахом ви – філолог чи журналіст?).
Другий тип – питання доповнювальні (непрямі, що-питання). Вони мають у своєму складі питальні слова
– оператори: Де?, Коли?, Хто?, Що?, Чому?, Який? і т. п. Структурно такі питання теж поділяють на прості
(Що означає термін «комунікація»?) та складні (Який відомий український письменник є автором творів
«Перехресні стежки» та «Микола Джеря?»), які, у свою чергу, можна поділити на прості уточнювальні
питання [Там само: 21].
Основною задачею питання, за логіками, є отримання відповіді на нього. Умовою успішності цього
процесу є його змістовність, точність і лаконічність. Складні питання доцільно поділяти на прості. Наприклад,
у складному питанні Чи є слова «студент» і «червоний» іменниками? треба виокремити два простих: Чи є слово
«студент» іменником? і Чи є слово «червоний» іменником?. Адже відповідь є неоднаковою для цих питань (у
першому варіанті – Так, у другому – Ні).
На думку дослідника А. А. Вейзе, доцільно говорити про єдність «питання – відповідь» як спосіб
логічного розвитку думки в мовленнєвих формах «пояснення» та «розмірковування» поряд із такими
мислиннєвими операціями, як «визначення», «експлікація», «порівняння», «розчленування» [Вейзе 1984: 54].
Таким чином, структурні особливості питання характеризують його як особливу форму розвитку думки, яка у
світлі нового розуміння судження як висловлювання, співвідноситься з останнім як особливий вид
дескриптивного висловлювання.
У традиційній граматиці поняття «питання» трактувалося через поняття «питальне речення», тобто
«речення, у якому міститься питання, виражене за допомогою питальних слів (займенників, прислівників),
питальних часток та питальної інтонації» [Ганич, Олійник 1991: 187]. Граматичний компонент аналізу багато в
чому перетинається із формально-логічним. Питальні речення мають на меті одержати нову інформацію щодо
предмета думки; з’ясувати вірогідність чи невірогідність окремого моменту думки; установити реальність чи
нереальність основного змісту речення чи уточнити окремі компоненти змісту.
Основна увага зосереджується на структурі речення і визначенні складників, зокрема тих, що виражають
власне питання. У зв’язку з цим розрізняють речення прямої з’ясовувальної питальності: Хто ви? Як ви
зветесь? Як живете, по якій ступаєте путі?
(М. Рильський); речення прямої уточнювальної питальності: Хіба ви і в грозу літаєте? (О. Гончар). Ці два види
становлять власне питальні речення.
У структурі логічного знання вони охоплюють перший і другий тип питань. Тоді як граматики
виділяють ще один тип – речення непрямої питальності у формі запитання, що виражають ствердження: Хто з
вас може перелічити обов’язки своєї матері? (Ю. Яновський) чи заперечення: Чиї руки не простягнуться до
тебе? (О. Гончар). Це – риторичні питання. Принагідно зауважимо, що логіки риторичні питання відносять до
суджень, виходячи з того, що риторичне питання не містить браку інформації та не вимагає відповіді.
Наприклад, у питанні Хто з нас не знає віршів Тараса Шевченка? той, хто питає, не має наміру з’ясувати, хто із
присутніх насправді їх не знає, а використовує граматичну форму питання для вираження твердження Ми усі
знаємо вірші Тараса Шевченка. Чим продиктований вибір мовцем певної граматичної форми для вербалізації
думки? – на це питання намагається відповісти комунікативна лінгвістика, яка розглядає питання як форму
висловлювання.
У сучасній лінгвістиці висловлювання трактується як одиниця мовлення. Мовознавець О. О. Селіванова
визначає його як «конкретну реалізацію в ситуації мовлення речення як інваріанта згідно з дихотомією мови та
мовлення, емічного та етичного рівнів у дескриптивній і структурній лінгвістиці» [Селіванова 2006: 349].
Речення репрезентується в мовленні певною кількістю варіантів – висловлюваннями, що отримують додаткові
смисли, пов’язані з намірами мовця й іншими параметрами комунікативної ситуації, зокрема інтонаційними
ознаками, актуальним членуванням тощо. Функціональний підхід до висловлювання, впроваджений ще
лінгвістом В. Матезіусом, розглядає його у відповідній ситуації мовлення і вичленовує додатковий
прагматичний та модальний компонент [Там само: 350]. Структурно та семантично висловлювання може
збігатися із реченням у випадку відповідності позиційній схемі речення. Однак ситуативна зорієнтованість
висловлювання зумовлює вибірковість та варіативність його компонентного складу (звідси – компресія або
надмірність у висловлюваннях). У сучасній лінгвопрагматиці та комунікативній лінгвістиці висловлювання Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

77
вживається як відповідник мовленнєвого акту: містить насамперед показники ілокутивної спрямованості
комунікативних дій мовця.
У “Словнику лінгвістичних термінів” О. С. Ахманової питання визначається як “висловлювання, що має
на меті змусити слухача повідомити дещо невідоме мовцеві або представлене мовцем як таке, що вимагає
пояснення” [Ахманова 1966: 34]. Мовознавець вирізняє:
– альтернативне питання (або ще розділове питання, подвійне питання, двочленне питання,
диз’юнктивне питання) – питання, що пропонує слухачеві підтвердити одну з допустових
можливостей; таке, що підказує одну із двох можливих відповідей. Наприклад: Він у Москвіі чи у
Ленінграді?, Це чорне чи сіре?;
– окличне питання, тобто «оклик, якому надається форма питання». Наприклад: Погодитись з
Вами?! Та ніколи!;
– питання – зустрічне питання, що задається замість відповіді. Наприклад: Він поїхав? – А
що?;
– вторинне питання (питання додаткове, питання опосередковане, питання розгорнуте;
питання спрямоване, питання часткове) – питання, що відноситься спеціально до одного із членів
речення: Куди ти йдеш?;
– подвійне питання – 1) питання з двома питальними займенниками у різних відмінках: Хто
кого бачить?; 2) те ж саме, що й альтернативне питання;
– деліберативне питання (питання обговорювальне, питання спекулятивне, питання
консультативне – це питання, що адресується риторично до самого себе: Що мені робити?; Чи не
піти б?;
– непряме питання (питання зумовлене, питання підрядне) – питання, передане в непрямому
мовленні: Я себе запитую, чи він прийде?;
– займенникове питання – питання, що має у своєму складі питальний займенник: Хто
прийшов?;
– безпосереднє питання (питання пряме) – це є власне питання, тобто зміст питального
речення виражений зверненням до слухача за інформацією (на відміну від непрямого питання, яке
тільки повідомляє про таку ситуацію): Скільки буде: два помножити на два? на відміну Я вас
запитую про те, скільки буде два помножити на два?;
– загальне питання (питання абсолютне, питання категоричне, питання одночленне, питання
первинне, питання просте) – питання, що пропонує підтвердити або заперечити основний зміст
висловлювання; (за первинним питанням в основному задається вторинне питання): Він приїхав?
(первинне) Так? (вторинне);
– розділове питання (питання диз’юнктивне) – 1) те саме, що й питання альтернативне;
2) питання, яке емфатично супроводжує висловлювання у формі, прямопротилежній останньому, і
яке складається, таким чином, із двох частин – розгорнутої та скороченої, друга з яких підкреслює,
пояснює його в цілому: Ви знаєте його, чи не правда?;
– питання риторичне (еротема) – це фігура мовлення, що надає ствердженню або
запереченню питальної форми для того, щоб посилити увагу слухача, підвищити емоційний тон і
т.п.: Кому не відомо, що він перший висловив цю думку?!;
– спеціальне питання – питання, основний (питальний) зміст якого зосереджений у
питальному займенникові, що вказує на те, яка саме вимагається інформація: ХТО пішов туди
вчора?; КУДИ він пішов учора?;
– стверджувальне питання – питання у формі стверджувального речення, але із питальною
інтонацією: Ви підете туди?;
– чисте питання (питання повне) – висловлювання, що має питальну форму, але яке тим
більше наближається до простого повідомлення, чим ясніше мовець уявляє собі відповідь: Адже ти
був вчора у театрі?; Так ти що, грошей захотів? [Там само: 35].
Наведена вище класифікація представляє варіативність питальних конструкцій різноаспектно
(структурний та комунікативний компоненти окремо не виділяються), засвідчуючи, крім структурної, ще й
інтенційну різноманітність питальних конструкцій.
Як структура комунікативно різноманітна, варіативна, гнучка і динамічна, питання розглядається в
комунікативній лінгвістиці у світлі теорії мовленнєвих актів. За цією теорією елементарним складником
спілкування, одиницею матеріалізації інтенцій мовця у спілкуванні вважається мовленнєвий акт (Дж. Остін,
Дж. Сьорль). Акт мовлення – мінімальна одиниця мовленнєвої діяльності, що являє собою цілеспрямовану
мовленнєву дію, здійснювану згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному
суспільстві [Дж. Остин 1986: 11, увійшов у методологію гуманітарних наук завдяки його важливій ролі при
аналізі дискурсу, у герменевтичному та психоаналітичному методах. Оскільки мовленнєвий акт – це дія, то,
аналізуючи його, дослідники використовують категорії, необхідні для характеристики та оцінки будь-якої дії, а
саме: суб’єкт, ціль, спосіб, інструмент, засіб, результат, умови, успішність і т. ін. Суб’єкт мовленнєвого акту – ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 21

78
мовець – продукує висловлювання, розраховане на сприйняття його адресатом – слухачем. Висловлювання є
одночасно продуктом мовленнєвого акту, а також інструментом у досягненні певної комунікативної мети [Там
само: 14].
Засновник теорії мовленнєвих актів Джон Остін у своїх дослідженнях не виділяє питання окремим типом
мовленнєвого акту. Дж. Сьорль у своїй класифікації вводить інтерогатив у склад директивів, метою яких є
намір мовця змусити слухача здійснити дещо, необхідне для мовця (у цьму сенсі мовець, запитуючи, змушує,
вимагає, наполягає на відповіді слухача). Дослідник Д. Вундерліх серед типів ілокутивних актів поряд із
директивом вирізняє еротетив як ініціальний мовленнєвий акт, який поряд із директивом породжує нові умови
інтеракції й цим визначає послідовність дій. Мовознавець Г. Г. Почепцов, спираючись на ідеї Дж. Остіна та
Дж. Сьорля, свою класифікацію будує у межах лінгвістичної теорії речення. У ній він згадує про питання
(питальне речення), називаючи його «квеситив». За класифікацією Дж. Н. Ліча, питання виступає як «рогатив»
– ілокутивний акт взаємодії між слухачем та мовцем. Дослідник установлює відповідність між ілокутивними
актами та психологічними, що виражають психологічний стан, співвіднесений із відповідною ілокуцією.
Рогатив, у такому сенсі, виражає сумнів. У класифікаціях Н. Д. Арутюнової, В. В. Богданова, В. З. Дем’янкова
різновид питання фігурує під назвою «інтерогатив» як спонукальний, неінституційний (неритуальний),
адресатно-ініціювальний, інформаційно-спонукальний різновид мовленнєвого акту [Сусов 2006: 157–168].
А М. Бахтін у своїх працях вважає питання мовленнєвим жанром, таким як бесіда, оповідання, щоденник
тощо. Принагідно зауважимо, що теорія мовленнєвих жанрів, розвиваючись паралельно з теорією мовленнєвих
актів у вітчизняному мовознавстві, певним чином, перегукується з останньою. Засновником сучасної теорії
мовленнєвих жанрів як загальносеміотичного і загальнофілологічного явища був М. Бахтін, який ще в 50-х
роках у праці “Проблема мовленнєвих жанрів” визначив поняття жанру як “відносно стійкого тематичного,
композиційного й стилістичного типу висловлювання” [Бахтин 1997: 270–277]. На його думку, мовленнєві
жанри організовують наше мовлення практично так, як її організовують граматичні форми (синтаксичні).
Водночас він зазначає, що мовленнєві жанри, такі як прощання, заперечення, питання, відповідь можуть бути
складниками комплексного мовленнєвого жанру, наприклад, бесіди.
З погляду внутрішньої організації питанню властива «багатоплановість конкретних мовленнєвих виявів».
Наприклад, у формі питання може виражатися спонукання до дії: Чому б с тобою нам не поєднати дружбу?
(Л. Глібов) [Русанівський 2007: 347], питання підкреслюють думку: Він гарна людина, чи не так?, висловлюють
припущення: Мабуть, завтра дощитиме?. Питальна форма апробована у вираженні різних психофізичних та
емоційних станів: гніву Ти це припиниш чи ні?!, роздратування Коли ви вже наговоритеся?!, суму Як довго ще
мені на тебе чекати?, болю Та скільки це можна терпіти?, радості Невже ти справді повернувся?!, щастя,
кохання Невже це ти мене кохаєш?! і т. п.
Розуміння відношень між реченням та висловлюванням у граматиці та сучасній лінгвістиці певним
чином корелює із визначенням судження та висловлювання у класичній логіці та сучасній логічній науці. Отже,
судження, переосмислене у висловлюванні, може приймати форму питання. Структурний та семантичний
компонент питання у логічному розумінні покликаний, насамперед, висловити запит інформації. Від цього
відштовхується і граматичне розуміння питального речення. Висловлювання-питання у комунікативній
лінгвістиці ситуативно може виражати будь-які інтенції мовця. Як бачимо, на логіко-семантичному та
граматичному рівні питання постає в комплексі з відповіддю на нього як спосіб розвитку думки, необхідний
інструмент у процесах пізнання дійсності. Граматичні рамки питального речення є завузькими для обсягу всієї
мисленнєво-чуттєвої інформації, що можуть містити в собі питання. Як комунікативний акт інтерогатив
виступає не стільки запитом інформації чи реченням із питальною модальністю, а як одна з форм пізнання і
відображення дійсності відповідно до інтенцій мовця.
Поєднавши здобутки граматичної науки з логічною, комунікативна лінгвістика відкриває нові
перспективи в дослідженні мовленнєвих явищ, зокрема, інтерогативу. Подальший аналіз має бути спрямований
на дослідження мовної індикації, комунікативної перспективи та розробку класифікацій зазначеного
мовленнєвого акту.

Література
Ахманова 1966: Ахманова, О. С. Словарь лингвистических терминов [Текст] / О. С. Ахманова. – М.:
Советская энциклопедия, 1966. – 608 с.
Бахтин 1997: Бахтин, М. М. Собрание сочинений: в 6 т. [Текст] / [под ред. С.Г. Бочарова,
Л.А. Гоготишвили]. – М.: Русские словари, 1997. – (Институт мировой литературы им. М. Горького Российской
академии наук). – Т. 5: Работы 1940-х – начала 1960-х годов. – 1997. – 732 с. – ISBN 5-89216-011-4 (т. 5).
Бацевич 1997: Бацевич, Ф. С. Когнітивне і лінгвальне у процесах вербалізації (на матеріалі аномальних
висловлень) [Текст] / Ф.С. Бацевич // Мовознавство. – 1997. – № 6. – С. 16–22. – Бібліогр.: с. 22.
Вейзе 1984: Вейзе, А. А. Семантические и логические категории, объединяющие тексты разных
функциональных стилей [Текст] / А.А. Вейзе, Б.М. Лужевский. Принципы функционирования языка в его
речевых разновидностях // Межвузовский сборник научных трудов. – Пермь, 1984. – С. 46–57. – Библиогр.:
с. 57. Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

79
Ганич, Олійник 1985: Ганич, Д. І., Олійник, І. С. Словник лінгвістичних термінів [Текст] / Д.І. Ганич,
І.С. Олійник [під ред. Д. І Ганич]. – К.: Вища школа, 1985. – 360 с.
Горский 1991: Горский, Д. П. Краткий словарь по логике [Текст] / Д. П. Горский, А.А. Ивин,
А.Л. Никифоров [под ред. Д. П. Горского]. – М.: Просвещение, 1991. – 208 с. – ISBN 5-09-001060-9.
Ивин 1997: Ивин, А. А. Словарь по логике [Текст] / А. А. Ивин, А.Л. Никифоров [под ред. А. А. Ивина].
– М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 1997. – 384 с. – ISBN 5-691-00099-3.
Кривоносов 1986: Кривоносов, А. Т. «Лингвистика текста» и исследование взаимоотношения языка и
мышления [Текст] / А. Т. Кривоносов // Вопросы языкознания. – 1986. – № 6. – С. 23–37. – Библиогр.: с. 37.
Попов 1956: Попов, П. С. Суждение [Текст] / П. С. Попов. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1956. – 141 с.
Селіванова 2006: Селіванова, О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія [Текст] /
Селіванова О.О. – Полтава: Довкілля – К, 2006. – 716 с. – ISBN 966-8791-00-2.
Сусов 2006: Сусов, И. П. Лингвистическая прагматика: учеб. пособие [для студ., магистрант., аспирант.]
[Електоронний ресурс] / И.П. Сусов. – Тверь: Восток – Запад, 2006. – 272 с. – Режим доступу:
http://homepages.tversu.ru/~ips/Pragma.html. – Назва з екрана.
Остин 1986: Остин, Дж. Теория речевых актов [Текст] / Новое в зарубежной лингвистике [под ред.
Б.Ю. Городецкого]. – М.: Прогресс, 1986. – С. 167-196.
Українська мова: енциклопедія 2007: Українська мова: енциклопедія [Текст] / В.М. Русанівський,
О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк (ред. колегія). – 3-тє вид., зі змінами і доп. – К.: Вид-во «Українська
енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2007. – 856 с. – ISBN 978-966-74943-4.

Рассмотрено понятие «вопрос» на логико-семантическом, грамматическом и коммуникативном
уровнях в соотношении с понятиями «суждение» и «высказывание». Определены структурно-функциональные
особенности вопроса.
Ключевые слова: суждение, высказывание, вопрос, вопросительное предложение. интеррогатив.

The article deals with the notion of «the question» on logic-semantical, grammatical and communicative levels
in correspondence with the notions «judgment» and «utterance». The structural and functional peculiarities at the
question have been analysed.
Keywords: judgment, utterance, question, interrogative.
Надійшла до редакції 19 січня 2010 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.