Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Наталія Замощина — СЕМАНТИКА ПОХIДНИХ IМЕННИКIВ IЗ ЛОКАТИВНИМ ЗНАЧЕННЯМ У ТУРЕЦЬКIЙ МОВI

Статтю присвячено дослідженню семантики похідних іменників iз локативним значенням у турецькій
мові. У роботі запропоновано семантичну класифікацію локативних іменників, що містить семантичних
типи, які поділяються на моделі та тематични групи. У процесі вивчення семантики виявлено спільні та
диференційні риси в організації системи похідних іменників iз локативним значенням у турецькій мові.
Ключові слова: похідні іменники з локативним значенням, семантична структура, сематична
сполучуваність.

1. Вступні зауваження
1.1. У даній статті досліджується семантика локативних субстантивних дериватів (далі ЛД) у турецькій
мові, тобто іменників на кшталт тур. batmak ‗тонути‘ → batak ‗болото, трясина‘, зam ‗сосна‘ → зamlık ‗сосняк‘,
зıkmak ‗виходити‘ → зıkış ‗вихід‘, dьz ‗рівний‘ → dьzlьk ‗рівнина‘, yeşil ‗зелений‘→ yeşillik ‗місце, вкрите
зеленню‘, tilki ‗лисиця‘ → tilkilik ‗місце, де водяться лисиці‘.
Встановлення семантичних груп проводиться шляхом визначення характеру мотиваційних відношень у
―формулі тлумачення‖ (ФТ) [Kaliuščenko 1988: 19-21]. Таким чином, перифраза ЛД здійснюється за допомогою
―семантично рівнозначної конструкції‖ [Апресян 1974: 42]. Семантика локативного деривата elзilik
‗посольство‘ розкривається в формулі тлумачення ―L – місце, де працює Х, де Х – особа, позначена
мотивуючим іменником elзi ‗посол‘.
1.2. Семантика похідних іменників із локативним значенням у турецькій мові недостатньо глибоко
вивчена порівняно зі станом розробки цього питання на матеріалі індоєвропейських мов, що й зумовлює
актуальність данного дослідження. У ньому представлена відсутня дотепер семантична класифікація
локативних дериватів у турецькій мові. Відповідно до класифікації М. О. Баскакова, турецька мова належить до
огузької групи, огузо-сельжукської підгрупи алтайської сім‘ї мов [Баскаков 1952: 134]. A. Ержиласун зараховує
її до південно-західної гілки тюркської сім‘ї [Ercilasun 2005: 69]. Турецька мова має англютинативний тип
граматичної будови: основну роль у словотворенні відіграє суфіксація, граматичні відношення між
словотвірними елементами будуються за допомогою пов‘язаних між собою морфем [Sergьl 2001: 10].
Є. Д. Поліванов називає аглютинативні мови аналітичними. Вони, на його думку, мають більш чіткий поділ
© Замощина Н.О., 2010 Розділ IV. ФУНКЦІОНАЛЬНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

119
слова на основу й суфікс, оскільки основа без суфікса являє собою цілком нормальний тип слова в цих мовах
[Поливанов 1933: 52]. О. О. Реформатський уважає, що, існуючи як окреме слово, основа в цьому типі мов не
виявляє в складі похідних лексем властивостей слова, яке їх породжує‖, що аглютинуючий тип мови відрізняє
однозначність, стандартність і чітке (без комплексних поєднань) розмежування морфем [Реформатский 1987].
У граматиках турецької мови Т. Бангуоглу [Banguoğlu 2007], А. М. Кононова [Кононов 1956], З. Коркмаз
[Korkmaz 2005], М. Ергіна [Ergin(b) 2005] словотвір розглядається переважно на основі семасіологічного
принципу, словотвірні форманти поділяються за ознакою лексико-граматичної приналежності твірних і
похідних іменних або дієслівних основ і описуються, класифікуючися за чотирма групами: 1) суфікси, які
утворюють імена від імен; 2) суфікси, які утворюють дієслова від імен; 3) суфікси, які утворюють дієслова від
дієслів; 4) суфікси, які утворюють імена від дієслів. Семантика похідних іменників описується, виходячи зі
значень певних афіксів. Можна відзначити також відсутність детальних відомостей щодо семантики
локативних дериватів, принципів їхньої класифікації та кількісної характеристики. Відмінною особливістю
словотвору турецької мови постає відсутність категорії роду, а також нечітка межа між частинами мови –
зазвичай тільки позиція слова в реченні допомагає визначити, до якої частини мови належить певне утворення.
[Balcı 2008: 31]. Згідно з Е. В. Севортяном, рівень граматичного розвитку визначається станом диференціації
мовлення. Принципово різним станам частин мови відповідає різний словотвір [Севортян 1974: 30]. У
турецькій науковій літературі затвердився термін Tьrkiye Tьrkзesi ―тюркська мова Турції‖, у той час як у
російській тюркологічній літературі назва всієї сім‘ї репрезентована як тюркська сім‘я мов, а видове
найменування мови Турції – турецька мова [Кононов 1956: 7]. Аналіз матеріалу даного дослідження
здійснювався із використанням сучасної турецької літературної мови, що ґрунтується на так званій
―стамбульській турецькій‖ (Istanbul Tьrkзesi) [Ergin 2005(a): 210]. Діалектні вислови й застаріла лексика до
уваги не бралися.
1.3. Мета нашого дослідження – опис семантичної класифікації ЛД, виділення основних семантичних
типів і смислових груп ЛД у турецькій мові, а також встановлення семантичної функції слів, які їх мотивують.
У даній статті семантика ЛД описується на основі ономасіологічного принципу. Обсяг досліджуваних одиниць
у турецькій мові становить 763 ЛД.
2. Семантична класифікація ЛД
Головною семантичною ознакою ЛД є предметність. Їх характеризує фіксованість у просторі,
нерухомість щодо інших об‘єктів. Семантична класифікація ЛД базується на семантичній функції ЛД у
формулі тлумачення цього деривата. У результаті аналіза були виділені такі типи: 1) суб‘єктні ЛД (їх
мотивуюча основа (далі МО) позначає ―суб‘єкт‖), 2) об‘єктні ЛД (МО – ―об‘єкт‖), 3) відносні (МО позначає
―просторове відношення до іншого місця‖), 4) атрибутивні (МО – ―ознака‖); 5) ЛД залишкового типу (не
ввійшли до жодного з попередніх типів і характеризуються унікальним семантичним зв‘язком із МО).
3.Суб‘єктні ЛД
Даний тип містить 475 ЛД. Тут було виділено дві групи ЛД: власне суб‘єктні (МО виражена іменником) і
суб‘єктно-предикативні (МО виражена дієсловом).
3.1. Власне суб‘єктні ЛД
Їхня мотивуюча основа позначає у формулі тлумачення суб‘єкт дії, який може бути: 1) особою,
2) твариною, 3) рослиною, 4) предметом. У семантиці суб‘єктних локативних дериватів відтворюється опозиція
за ознакою приналежності суб‘єкта ситуації до істот/ неістот. У цьому типі було встановлено 8 груп ЛД:
3.1.1. ―Місце L, у якому працює Х‖, де Х – суб‘єкт ситуації, позначений мотивуючим іменником, що
позначає особу певної професії, L – місце роботи суб‘єкта. До складу групи увійшов 21 (2,8%) ЛД: тур. memur
‗службовець‘ → memurluk ‗відділ, заклад, де працюють службовці‘, ajan ‗агент‘→ ajanlık ‗агентство‘, terzi
‗кравець‘→ terzihane ‗кравецька майстерня‘, tabak ‗шкіряник‘ → tabakhane ‗шкіряний завод‘.
3.1.2. ―Місце L, у якому діє/ керує Х‖, де Х – суб‘єкт ситуації, виражений мотивуючим іменником, що
позначає особу певного статусу, яка має певну власність, L – місце діяльності суб‘єкта. Відзначено 40 (5,2%)
ЛД: тур. bakan ‗міністр‘ → bakanlık ‗міністерство‘, savcı ‗прокурор‘ → savcılık ‗прокуратура‘, hakan ‗хан‘ →
hakanlık ‗ханство‘, vali ‗губернатор‘ → valilik ‗резиденція губернатора‘, şah ‗шах‘ → şahlık ‗резиденція шаха‘,
kral ‗король‘ → krallık ‗королівство‘, duka ‗герцог‘ → dukalık ‗герцогство‘.
3.1.3. ―Місце L, у якому Х випробовує/ навчає У‖, де Х суб‘єкт дії, виражений мотивуючим іменником, У
– об‘єкт дії, L – місце випробовування. Ця група містить 3 (0,4%) ЛД: тур. gemi ‗судно‘ → gemilik ‗судноверф‘,
hadde ‗станок‘ → haddehane ‗прокатний завод‘, kayık ‗човен‘ → kayıkhane ‗човнова станція‘.
3.1.4. ―Місце L, у якому міститься Х‖, де Х – суб‘єкт ситуації, виражений мотивуючим іменником, L –
місце ситуації. Відзначено 12 (1,6%) ЛД: тур. кonuk ‗гость‘ → konukluk ‗готель‘, bulaşık ‗заражена людина‘ →
bulaşıkhane ‗шпиталь для заражених‘, rum ‗грек‘ → rumluk ‗район, заселенний греками‘, hasta ‗хвора людина‘
→ hastane ‗лікарня‘.
3.1.5. ―Місце L, у якому живе Х‖, де Х – суб‘єкт ситуації, виражений мотивуючим іменником-назвою
тварини, яка водиться в даній місцевості, L – місце/ середовище проживання. У ролі суб‘єкта виступають
тварини й птахи. Ця група містить 10 (1,3%) ЛД: тур. gьvercin ‗голуб‘ → gьvercinlik ‗голуб‘ятня‘, kuzu ‗ягня‘ →
kuzuluk ‗загін для ягнят‘, kuş ‗птах‘ → kuşlak ‗місце, де багато птахів‘, inek ‗корова‘ → ineklik ‗коровник‘,
kanarya ‗канарка‘ → kanaryalık ‗приміщення для канарок‘, tavuk ‗курка‘ → tavukluk ‗курник‘. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 21

120
3.1.6. ―Місце L, у якому росте/ наявний Х‖, де Х – суб‘єкт ситуації, виражений мотивуючим іменником-
назвою рослини, яка росте/ наявна в даній місцевості, L – місце/ середовище існування. Тут було відзначено 45
(5,9%) ЛД: тур. ceviz ‗горіх‘ → cevizlik ‗горішник‘, зam ‗сосна‘ → зamlık ‗сосняк‘, saz ‗тростина‘ → sazlık
‗місце, поросле тростиною‘ yonca ‗конюшина‘ → yoncalık ‗конюшинне поле‘, zeytin ‗олива‘ → zeytinlik
‗оливковий гай‘.
3.1.7. ―Місце L, у якому зберігається Х‖, де Х – суб‘єкт ситуації, виражений мотивуючим іменником, L –
місце зберігання Х. 56 (7,3%) ЛД цієї групи являють собою так звані іменики-вмістища: тур. barut ‗порох‘ →
barutluk ‗пороховий склад‘, kьl ‗попіл‘ → kьllьk ‗попільниця‘, kahve ‗кава‘ → kahvelik ‗коробочка для кави‘,
odun ‗поліно‘ → odunluk ‗стіс дров‘, kцmьr ‗вугілля‘ → kцmьrlьk ‗місце, де збегірається вугілля‘.
3.1.8. Місце L, у якому розміщений Х‖, де Х – суб‘єкт ситуації, виражений мотивуючим іменником, L –
місце наявності Х. Значенням 225 (29,5%) ЛД цієї групи є предмет, названий мотивуючою основою, але з
певними модифікаціями: тур. зamaşır ‗білизна‘→ зamaşırlık ‗пральня‘, зцp ‗сміття‘ → зцplьk ‗звалище сміття‘,
mezar ‗могила‘ → mezarlık ‗кладовище‘, sahil ‗берег‘ → sahilhane ‗дача на березі‘, saz ‗болото‘ → sazak
‗болотистая местность‘, namaz ‗намаз (молитва)‘ → namazgвh ‗місце для намазу (молитви)‘, kumar ‗азартні
ігри‘ → kumarhane ‗казино, картярський будинок‘.
3.2. Суб‘єктно-предикативні ЛД
Мотивуюча основа суб‘єктно-предикативних ЛД позначає у формулі тлумачення дію, виражену
дієсловом, яку суб‘єкт виконує в певному місці: ―Місце L, у якому Х перебуває в стані‖, де Х – суб‘єкт
ситуації, виражений мотивуючим дієсловом, L – місце ситуації. Мотивуюча основа ЛД цього типу позначає в
формулі тлумачення дієслово стану і положення в просторі. Було виділено 63 (8,3%) ЛД, утворених від
неперехідних дієслів на кшталт тур. barınmak ‗укриватися‘ → barınma ‗укриття‘, batmak ‗тонути‘ → batak
‗багнисте місце, болото‘, durmak ‗стояти‘ → durak ‗зупинка, стоянка‘, gцrьnmek ‗показуватися, бути видним‘ →
gцrьlьk ‗тераса над будинком‘, gцzlemek ‗спостерігати‘ → gцzlek ‗місце для спостереження‘, konmak ‗мешкати
десь недовго‘, → konut ‗помешкання‘, kьmьlmek ‗ховатися‘ → kьmьltь ‗місце сторожа, засідка‘, yaymak
‗пастися‘ → yayla ‗літнє пасовище‘.
Таблиця 1
Суб’єктні ЛД
№ Групи ЛД та їх тлумачення
Загальна
кількість
Власне суб‘єктні
ЛД, де Х — особа
1 Місце L, у якому працює Х 21 (2,8%)
2 Місце L, у якому діє/ керує Х 40 (5,2%)
3 Місце L, у якому Х випробовує/ навчає У 3 (0,4%)
4 Місце L, у якому міститься Х 12 (1,6%)
ЛД, Х – неособа
5 Місце L, у якому водиться Х, де Х – тварина 10 (1,3%)
6 Місце L, у якому водиться Х, де Х – рослина 45 (5,9%)
7 Місце L, у якому зберігається Х, де Х – суб‘єкт-неістота 56 (7,3%)
8 Місце L, у якому розміщений Х, де Х – суб‘єкт-неістота 225 (29,5%)
9 Місце L, у якому немає Х, де Х – суб‘єкт-неістота —
Суб‘єктно-предикативні ЛД
1
0
Місце L, у якому Х перебуває в стані 63 (8,3%)
Усього: 475 (62,3%)
4. Об‘єктні ЛД
ЛД цього типу загальною кількістю 200 одиниць (26,2%) мотивовані іменниками-неістотами, які
виконують у тлумаченні семантичну функцію ―об‘єкт‖, і позначають місце, де з даним предметом виконують
певні опрерації: створюють, видобувають, зберігають. Залежно від типу об‘єкта – ―ефікованого (який виникає
внаслідок дії суб‘єкта) або афікованого (по відношенню до якого суб‘єкт виконує певну дію)‖ [Калиущенко
1994: 77], а також від мотивуючої основи серед локативних дериватів виділено два підтипи, кожен із яких
містить кілька груп:
4.1. Власне об‘єктні ЛД
ЛД мотивовані іменниками-неістотами, які виконують у тлумаченні семантичну функцію ―об‘єкт‖ і
позначають місце, де з даним предметом виконують певні операції – створюють, видобувають:
4.1.1. ―Місце L, у якому Х створює У‖, де Х – суб‘єкт ситуації, У – об‘єкт (продукт) ситуації, позначений
мотивуючим іменником, L – місце дії Х. До цієї групи належать 28 ЛД (3,7%), наприклад: тур. silвh ‗зброя‘ →
silвhlık ‗збройова майстерня‘, kiremit ‗черепиця‘ → kiremithane ‗місце де виготовляють черепицю‘, ekmek ‗хліб‘ Розділ IV. ФУНКЦІОНАЛЬНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

121
→ ekmekhane ‗хлібопекарня‘, sьt ‗молоко‘ → sьtlьk ‗молочна ферма‘, sabun ‗мило‘ → sabunhane ‗миловарня‘,
pasta ‗торт, тістечко‘ → pastane ‗кондитерська‘.
4.1.2. ―Місце L, у якому Х видобуває У‖, де Х – суб‘єкт ситуації, У – об‘єкт (продукт) ситуації,
позначений мотивуючим іменником, L – місце дії Х. Ця група містить 12 (1,6%) ЛД, наприклад: тур. зakıl ‗рінь‘
→ зakıllık ‗місце, де є рінь‘, kum ‗пісок‘ → kumsal ‗піщане місце‘, turba ‗торф‘ → turbalık ‗торфовище‘, tuz
‗сіль‘ → tuzla ‗солеварня, родовище солі‘.
4.2. Об‘єктно-предикативні ЛД. (МО виражена дієсловом)
Ефіковані ЛД
Підтип ефікованих ЛД поділено на 4 групи:
4.2.1. ―Місце L, що було створене чи виникло в/ на певному предметі або об‘єкті У внаслідок дії Х, і
отримало самостійне значення‘, де Х – суб‘єкт дії, вираженої мотивуючим словом, У – об‘єкт ситуації, L –
місце ситуації. Тут було відзначено 78 (10,2%) ЛД зі значенням результату дії (кінцевої точки), наприклад: тур.
akmak ‗стікати‘ → akaз ‗стік‘, зıkmak ‗виходити‘ → зıkış ‗вихід‘, зцkmek ‗опускатися, наноситися ‘ → зцkelge
‗нанос, намулювання‘, geзmek ‗проходити‘ → geзеnek ‗прохід‘, yapmak ‗робити, споруджувати‘ → yapı
‗побудова, споруда‘.
4.2.2. ―Місце L, що виникає внаслідок дії Х, позначеної мотивуючим дієсловом, і призводить до
деформації об‘єкта У‖, де Х – суб‘єкт дії, У – об‘єкт ситуації. Ця група містить 30 (3,9%) іменників, утворених
від так званих ―деструктивних‖ дієслів, основне значення яких ―деформувати (каузувати) певним способом‖
[Апресян 1995: 197], наприклад: bцlmek ‗ділити‘ → bцlьm ‗відділ‘, зentmek ‗вищербати‘ → зentme ‗щербина,
виїмка‘, kertmek ‗робити насічку‘ → kertik ‗насічка‘, kopmak ‗рвати, розривати‘ → kopma ‗місце розриву‘, yıkmak
‗розвалити‘ → yıkı ‗руїни‘.
4.3. Афіковані ЛД
―Місце L, на/ у / через яке Х здійснює над У дію, позначену мотивуючим дієсловом‖, де Х – суб‘єкт
ситуації, У – об‘єкт дії, L – місце ситуації. Мотивуючою основою 52 (6,8%) ЛД цієї групи виступає дієслово,
що позначає дію в процесі: тур. aramak ‗шукати‘ → aramaз ‗місце археологічних розкопок‘, цldьrmek ‗убивати‘
→ цldьrge ‗місце страти‘, okumak ‗учитися‘ → okul ‗школа‘, salmak ‗випускати, залишати вільним‘ → salmalık
‗пасовище‘, tapınmak ‗поклонятися (богам)‘ → tapınak ‗храм, святилище‘.
Таблиця 2
Об’єктні ЛД
№ Групи ЛД і їх тлумачення
Загальна
кількість
1. Власне об‘єктні ЛД
2. Місце L, у якому Х створює У 28 (3,7%)
3. Ммісце L, у якому Х видобуває У 12 (1,6%)
4. Ефіковані ЛД
5.
Місце L, яке було створене або виникло в/на певному
предметі або об‘єкті й отримало самостійне значення 78 (10,2%)
6.
Місце L, що виникає в результаті дії, виконуваної Х і
призводить до деформації об‘єкта У 30 (3,9%)
7. Афіковані ЛД
8. Місце L, на/ у / через яке Х виконує над У певну дію 52 (6,8%)
Усього: 200 (26,2%)
5. Відносні ЛД
―Місце L відносно певного об‘єкта або іншого місця У‖, де У – об‘єкт ситуації, позначний мотивуючим
словом, L – місце ситуації. 8 (1%) ЛД цієї групи утворено від основ іменників за допомогою префіксів, які
виражають просторове відношення. Варто зазначити, що попри традиційну думку про те, що турецька мова ––
мова суфіксації і не може мати префіксів, оскільки це б суперечило її характеру, Т. Балджи вважає, що в
турецькій мові все ж наявні такі префіксальні елементи – префіксоїди. Він проводить паралель із німецькими
префіксами, які в діахронічному плані утворилися із самостійних слів. На думку дослідника, перехід від
вільних морфем до префіксів може бути доказом того, що категорія остаточно сформувалася [Balcı 1933: 14].
Аналогічної думки дотримуються С. Абдюльхайоглу [Abdьlhayoğlu 1990] та В. Кьоніг [Kцnig 1994]. Так, як
префіксальні похідні деривати до типу відносних ЛД належать похідні типу тур. geзit ‗прохід‘→ ьstgeзit
‗наземний перехід‘ (ьst- відповідає в російській мові префіксам на-, над-), yapı ‗споруда‘ → altyapı ‗основа для
чого-небудь‘ (alt- відповідає в російській мові префіксу под-), oda ‗кімната‘ → цnoda ‗передпокій, передня
кімната‘ (цn- відповідає в російській мові префіксам пред-, перед-), ьzey ‗сторона, поверхня‘ → цnuzey ‗передня
сторона‘, yapı ‗споруда, побудова‘ → ьstyapı ‗надстройка‘, а також ЛД, утворені від власних назв Kafkasya
‗Кавказ‘ → Transkafkasya ‗Закавказзя‘, Carpathian ‗Карпати‘ → Transcarpathia ‗Закарпаття‘, і суфіксальний
дериват Ural ‗Урал‘ → Urallar ‗Приуралля‘. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 21

122
Таблиця 3
Відносні ЛД
№ Групи ЛД і їх тлумачення Загальна кількість
1
.
Місце L відносно певного об‘єкта або іншого місця 5 (0,7%)
Усього: 5 (0,7%)
6. Атрибутивні ЛД
Даний тип містить 35 одиниць (4,6%). Тут представлено ЛД, які позначають місце, що характеризується
ознакою, названою похідної основою. У їхній семантиці відзначається додаткова сема – абстрактність.
Мотивуючі основи ЛД цього типу виражені прикметниками і прислівниками. Відмінна ознака ЛД цього типу –
відсутність множини: ―Місце L, позначене за ознакою А‖, А – ознака, L – місце наявності ознаки. Тут було
виявлено ЛД типу тур. boş ‗порожній‘ → boşluk ‗порожнеча‘, dьz ‗рівний‘ → dьzlьk ‗рівнина‘, lвzım ‗потрібний‘
→ lвzımlık ‗убиральня, буквально ―потрібне, необхідне місце‖, gizli ‗прихований, таємний‘ → gizlilik ‗підпілля‘,
yaban ‗дикий‘ → yabanlık ‗дика, незаселена місцевість‘, uzak ‗дальній‘ → uzaklık ‗даль, далеке місце, відстань‘.
Таблиця 4
Атрибутивні ЛД
№ Групи ЛД і їх тлумачення Загальна кількість
1
.
Місце L, позначене за ознакою А 35 (4,6%)
2
.
Місце L, що позначає відсутність ознаки А —
Усього: 35 (4,6%)
7. Залишкова група ЛД
До залишкової групи належать 45 одиниць (5,9%). Це ЛД, які не ввійшли до складу жодного
семантичного типу, вони що характеризуються унікальним смисловим зв‘язком із мотивуючою основою:
зağlıyan ‗який видає шум‘ → зağlıyan ‗водоспад‘ [Магазанник 1945: 106], зın ‗видавати звук‘ → зınlak ‗місце, де
відбивається луна‘ [Gьlensoy(a) 2007: 234], harem ‗священне, заборонене місце в Мецці‘ → haremlik ‗жіноча
половина будинку‘ [Nişanyan], kвr ‗прибуток‘ → kвrhane ‗будинок розпусти‘ [Bьyьk Tьrkзe Sцzlьk], yaz ‗літо‘
→ yazlık ‗дача, літній будиночок‘ [Магазанник 1945: 670], şapka ‗шапка‘ → şapkalık ‗вестибюль, передпокій‘
[Большой турецко-русский словарь: 804], orta ‗середина‘ → ortalık ‗околиця, округа‘ [Большой турецко-
русский словарь: 693], ekь ‗суглоб‘ → ekьge ‗місце розділу водних шляхів‘ [Gьlensoy(a) 2007: 323].
8. Висновки
1. У результаті дослідження було виділено 5 семантичних типів ЛД: 1) суб‘єктні (МО – ―суб‘єкт‖);
2) об‘єктні (МО – ―об‘єкт‖), 3) відносні (МО позначає ―просторове відношення до іншого місця‖),
4) атрибутивні (МО – ―ознака‖), 5) ЛД залишкового типу, які не увійшли до складу попередніх типів і
характеризуються унікальним семантичним зв‘язком із МО).
2. У кожному семантичному типу були виділені певні семантичні групи ЛД. Так, семантику суб‘єктного
типу виявляють 9 семантичних груп, об‘єктного – 5, атрибутивного, відносного і залишкового типів – 1 група.
3. Найбільш продуктивними постають суб‘єктні ЛД, мотивуюча основа яких виражена іменниками.
Серед виділених 8 груп найбільш чисельними є ЛД із формулою тлумачення ―місце L, у якому розміщений Х‖,
де Х – суб‘єкт ситуації, виражений мотивуючим іменником, L – місце наявності Х (див. табл.1). Це пов‘язано з
тим, що основною ознакою локативних дериватів постає предметність, оскільки значенням ЛД цієї є предмет,
названий мотивуючою основою, але з певними модифікаціями. Причому твірна основа в більшості випадків
являю собою непохідний локативний іменник. Велика кількість суб‘єктних ЛД у турецькій мові також
пояснюється участю в їхньому творенні суфіксів іноземного походження –hane, -gвh, -zar, які у словотвірному
процесі приєднуються тільки до основ іменників.
4. Друге місце за продуктивністю посідають об‘єктні ЛД, утворені від дієслівних основ (див. табл. 2).
Місце суб‘єкта у ФТ здебільшого займають позначення суб‘єктів-неістот. У ролі ефікованого об‘єкта
виступають тільки предмети (неістоти). Незначна кількість атрибутивних ЛД (див. табл. 4) пояснюється
відсутністю попиту на абстрактні найменування для вираження значення локативності, а також прагненням до
більш конкретного і детального позначення місця, зважаючи на предмет, що має відношення до певного місця
чи дії, яка виконується в ньому.
5. Значення ЛД, які належать до залишкового типу, ґрунтується на семантичних асоціаціях із
мотивуючою основою, яка часто буває вираженою абстрактним іменником, проте при додаванні афікса
утворює конкретний локативний дериват і відображає побутові реалії народу, мова якого розглядається. Окрім
того, семантичні асоціації часто зумовляюються якісними ознаковими характеристиками мотивуючої основи,
вираженої дієсприкметником, що має значення ―який щось робить‖ – ―який утворює шум; який розбиває,
крапає‖ тощо (див. 7). Розділ IV. ФУНКЦІОНАЛЬНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

123

Література
Апресян 1995: Апресян, Ю. Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка [Текст] /
Ю. Д. Апресян. Избранные труды. – Т. I-II. – М.: Издательство «Восточная литература» РАН, «Языки русской
культуры», 1995. – 422 с. – Библиогр.: с. 346-36. – ISBN 5-88766-043-0, ISBN 5-02-017906-Х.
Баскаков 1952: Баскаков, Н. А. К вопросу о классификации тюркских языков [Текст] / Н. А. Баскаков //
Известия Академии наук СССР, Отд-е лит-ры и языка. – 1952. – Т. XI. – Вып. 2. – С. 121-134. – Библиогр.:
с. 134.
Большой турецко-русский словарь 2006: Большой турецко-русский словарь [Текст] / Э. М. Мустафаева,
Л.Н. Старостова (ред.). – 3-е изд. – М.: Живой язык, 2006. – 960 с. – ISBN 5-8033-0369-0.
Калиущенко 1994: Калиущенко, В. Д. Типология отыменных глаголов [Текст] / В. Д. Калиущенко. –
Донецк: Издательство «Донеччина», 1994 – 420 с. – (Монография). – Библиогр.: с. 273-305.
Кононов 1956. Кононов, А. Н. Грамматика современного турецкого литературного языка [Текст] /
А. Н. Кононов.– М.-Л.: Издательство Академии Наук СССР, 1956. – 569 с. – Библиогр.: с. 565-568.
Магазанник 1945: Магазанник, Д.А. Турецко-русский словарь [Текст] / В. А. Гордлевский (ред.) – М.:
Государственное Издательство иностранных и национальных словарей, ОГИЗ, 1945. – 705 с. – Библиогр.: с.704.
Поливанов 1933: Поливанов, Е. Д. Русская грамматика в сопоставлении с узбекским языком [Текст] /
Е. Д. Поливанов. – Ташкент: Издательство «Узгиз», 1933. – 182 с.
Реформатский 1987: Реформатский, А. А. Агглютинация и фузия как две тенденции грамматического
строения слова [Електронний ресурс] / А. А. Реформатский // Лингвистика и поэтика. – М., 1987 – Режим
доступу: http://berkano.mylivepage.ru/wiki/1197/352
Севортян 1974: Севортян, Э. В. Этимологический словарь тюркских языков (общетюркские и
межтюркские основы на гласные) [Текст] / Л. Г. Офросимова-Серова, Л. И. Лебедева (ред.). – М.: Издательство
Наука, 1974. – 767 с.
Abdьlhayoğlu 1990: Abdьlhayoğlu, S. Tьrkisch-Deutsches Valenzlexikon. Bedeutungsvarianten von 512
ausgewдhlten tьrkischen Verben, sowie von deren abgeleiteten Verbal-und Nominalformen [Text] / S. Abdьlhayoğlu. –
Hohengehren: Schneider, 1990.
Balcı 1993: Balcı, T. Abriss der Tьrkisch-Deutschen Kontrastiven Grammatik [Kitap] / T. Balcı. – Dicle
Ьniversitesi Yay. Diyarbakır. – 1993 – Nr. 5. – 172 s. – Bibliogr.: s. 169-172.
Banguoğlu 2007: Banguoğlu, T. Tьrkзenin Grameri [Kitap] / T. Banguoğlu // Tьrk Dil Kurumu Yaınları –
Ankara, 2007. – 628 s. – ISBN 9751602688.
Bьyьk Tьrkзe Sцzlьk: Bьyьk Tьrkзe Sцzlьk, Tьrk Dil Kurumu [Еlektronik kaynak]. – Еrişim modu:
http://www.tdkterim.gov.tr/bts/?kategori=verilst&kelime=bar%FD&ayn=tam
Ercilasun 2005: Ercilasun, A. B. Tьrk dilin bugьnkь durumu ve yaılma alanları [Kitap] / A. B. Ercilasun // Tьrk
dili ve kompozisyon. – Ekin Kitabevi, Ankara. – 2005. – S. 67-76. – ISBN 975-8768-59-X.
Ergin 2005(a): Ergin, M. Universiteler icin Tьrk dili [Kitap] / Bayrak Basım, Yayım, Tanıtım. – Istanbul, 2005.
– 544 s. – ISBN 975-7728-05-5.
Ergin 2005(b): Ergin, M. Tьrk Dil Bilgisi [Kitap] / Bayrak Basım, Yayım, Tanıtım. – İstanbul, 2005. – 407 s. –
ISBN 975-7728-06-03.
Gьlensoy (a) 2007: Gьlensoy, T. Tьrkiye Tьrkзesindeki Tьrkзe sцzcьklerin kцken bilgisi sцzlьğь: (tarihi –
yaşayan Tьrk lehзeleri (şiveleri/dilleri), Anadolu ağızları ve Altay dilleri ile karşılaştırmalı): etimolojik sцzlьk
denemesi, 1-b. [Kitap]: Tьrk Dil Kurumu, – Ankara, 2007. – 608 s. – Bibliogr.: s. 13-34. – ISBN 978-975-16-1971-6.
Gьlensoy (b) 2007: Gьlensoy, T. Tьrkiye Tьrkзesindeki Tьrkзe sцzcьklerin kцken bilgisi sцzlьğь: (tarihi –
yaşayan Tьrk lehзeleri (şiveleri/ dilleri), Anadolu ağızları ve Altay dilleri ile karşılaştırmalı): etimolojik sцzlьk
denemesi, 2-b [Kitap]: Tьrk Dil Kurumu. – Ankara, 2007. – 595 s. – Bibliogr.: s. 13-34. – ISBN 978-975-16-1973-0.
Kaliuščenko 1988: Kaliuščenko, V. Deutsche denominale Verben [Text]: Monografie / V. Kaliuščenko. – Gunter
Narr Verlag. Tьbingen, 1988 – 180 S. – Bibliogr.: s. 177-188. – ISBN 3-484-30419-7.
Kцnig 1994: Kцnig, W. Zwischen Sprachpurismus und Sprachpluralismus. Skizze einer kultursoziologischen
Geschichte des modernen Tьrkischen [Text] / W. Kцnig. Diyalog – Ankara, 1994. – 2/ 94. – S. 31-77. – Bibliogr.: s. 77.
Korkmaz 2005: Korkmaz, Z. Tьrkзenin şekil yapısı [Kitap] / Z. Korkmaz // Tьrk dili ve kompozisyon. – Ekin
Kitabevi, Ankara, 2005 – S. 105-197. – Bibliogr.: s. 166. – ISBN 975-8768-59-X.
Nişanyan 2003: Nişanyan S. Sцzlerin sцzyağacı Зagdaş Tьrkзenin kцkenbilim sцzlьğь. – Istanbul, 2003.
[Еlektronik kaynak]. – Еrişim modu: http://www.nisanyansozluk.com/search.asp?w=bar%FDnak%09&x=0&y=0
Sergьl 2001: Sergьl, V. Der Partikelgebrauch im heutigen Deutsch und im heutigen Tьrkisch. Eine kontrastive
Untersuchung: MATEO – Monographien, Band 19. / Universitдtsverlag [Еlektronik kaynak].– Mannheim, 2001. –
239 S. – Bibliogr.: s. 212-232. – ISBN 3-932178-24-6. – Еrişim modu: www.uni-mannheimde/mateo/index.html

Статья посвящена изучению и сопоставительному анализу производных существительных с
локативным значением в турецком языке. В работе представлена семантическая классификация
семантических типов локативных дериватов, которые подразделяются на модели и тематические группы. В
процессе изучения семантики выявлены общие и дифференциальные черты в организации системы
производных существительных с локативным значением в турецком языке.
Ключевые слова: производные существительные с локативным значением, семантическая структура,
семантическая сочетаемость.

The article focuses on the contrastive analysis of derived locative nouns, i.e. nouns, whose meaning denotes
locality in Turkish. The semantic classification of the units under analyses comprises subjective, objective, relative,
attributive and some mixed types which have been stratified into different semantic models and thematic groups. During
the analysis sets of common and special qualitative characteristics, typical of each group are determined. The systemic
analysis of the units in question has made it possible to establish a certain interdependence of their semantics and their
productivity and frequency of occurrence in the language of comparison.
The keys words: derived locative nouns, semantic structure, semantic combinability.

Надійшла до редакції 11 січня 2010 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.