Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

4.2. Складносурядні речення закритої структури

загрузка...
Складносурядні речення закритої структури характеризуються за­критістю смислового ряду поєднуваних предикативних частин, діагно­стичним показником складносурядних речень закритої структури по­стає їх двокомпонентність. Для них властивим є вживання сполуч­ників: 1) широких і узагальнювальних значень: і, а, але; 2) вузьких диференційованих значень: не тільки… але й, а саме і т. ін. Формаль­ним виявом цих відмінностей виступає здатність/нездатність сполуч­ників поєднуватися з іншими виразниками смислових відношень між частинами складного речення. Особливістю цих речень є кількісна об­меженість їх структури (тільки два складники) та вираження компо­нентами складносурядного речення семантико-синтаксичних відно­шень, які передбачають замкнутість свого смислового тла: протиставні, зіставні, градаційні тощо.

Перший різновид сполучників характеризується усталеними зако­номірностями сполучення з різноманітними займенниковими при­слівниками, модальними словами, частками, що разом із ними утво­рюють цілісні одиниці поєднання предикативних частин. Водночас їх поєднання із сполучниками сигналізує про особливий той чи інший різновид складносурядного речення закритої структури. Найзагальні- ше значення властиве для сполучника і, що характеризується значен­нями: 1) поширювальності: Хлопець бачив перед собою мішаний ліс, і в лісі цьому виднілися де-не-де ялинові верхи (0. Слісаренко); 2) при- чиново-наслідковості: Багато з села поїхало, і Мартинівка стала сум­ною (3 газ.); 3) умовно-наслідковості: Кажіть коротко і ясно, доби­вайтесь лаконічності вислову, і вас кожен школяр зрозуміє (В. Су- хомлинський); 4) протиставності: Ніхто не повинен знати про наші тайни, і весь світ знає про них (М. Хвильовий).

Використовувані у складносурядних реченнях закритої структури сурядні сполучники поділяються за своєю семантикою на зіставні (а), протиставні (а, але, та (у значенні але), проте, зате, однак). З-поміж останніх розрізняються пояснювальні (тобто, а саме), гра­даційні (не тільки… але, не лише… а й, не лише… але й), приєднувальні (та й). Речення зі сполучниками тобто, а саме І. Р. Вихованець відно­сить до синкретичних типів складного речення на тій підставі (по­дібний погляд висловлює С. П. Бевзенко), що вони характеризуються усталеним порядком частин і друга частина в таких структурах на­ближається до статусу підрядної, оскільки її значеннєва функція зу­мовлюється першою частиною [Вихованець 1993, с. 345]. Значеннєва зумовленість другої частини властива не тільки цьому типу конст­рукцій (пор.: Ми почули про ваше велике горе, і тому ми сьогодні прийшли до вас (В. Вовк); Сьогодні у нас велика гостина, а все-таки ми вам раді (В. Підмогильний) та ін.), але це ніякою мірою не підтвер­джує їх особливий статус з-поміж складних речень. У цьому разі неза­перечним є одне: прямування окремих сполучників сурядності до чіткого закріплення поєднуваних ними частин і відображення у своїй семан­

загрузка...

 

670


Синтаксис


тиці підпорядкованості однієї частини іншій. Така специфіка постає узуально закріпленою, але в системі мови подібні сполучники постають як репрезентанти автономності поєднуваних частин.

2.1.1. Різновиди складносурядних речень закритої структури. У су­часній лінгвістиці переважно диференціюють три рівних розмежуван­ня або класифікації складносурядних речень закритої структури (за В. А. Бєлошапковою). На першому рівні розрізняються речення, що до­пускають другий сполучниковий компонент, і речення, що не допуска­ють другого сполучникового елемента. На другому рівні диференціації складносурядні речення, що допускають другий сполучниковий елемент, за наявністю або відсутністю такого елемента поділяються на речення без другого сполучникового елемента: Хлопець знак подасть і всі кида­ються до нього, не задумуючись (П. Панч), і на речення з другим сполуч­никовим елементом: Настають нові часи, і тому так радісно на душі, так весело (3 журн.). На третьому рівні речення без другого сполучни­кового елемента поділяються на основі того, яким сполучником вони організовуються: максимально узагальнювальним сполучником і чи більш спеціалізованими сполучниками а, але та синонімічними до них.

Речення з другим сполучниковим елементом поділяються на підроз- ряди на основі семантики цього елемента, який зумовлює смислові відношення поєднуваних предикативних частин. Тому є підстави роз­різняти: 1) речення наслідку (висновку) із сполучниковими елемента­ми тому, а тому, потім і т. д.): Все було там нове й цікаве, томи й закарбувалося в пам’яті назавжди (В. Малик); 2) протиставно-допус- тові речення (із сполучниковими елементами все-таки, між тим, між іншим та ін): Писалось добре й на колесах, і в позахмарній висоті, Та все ж таки дніпрові плеса — Мої скрижалі золоті (В. Бровченко);

1)  протиставно-компенсувальні (із сполучниковим елементом зате): Сосни добре ростуть на всяких узвишинах, але зате надто примх­ливі до вологи (3 підр.); 4) обмежувальні речення (із сполучниковими елементами тільки, лише тощо): Наступив у лісі ранок, і тільки чути, як останні солов’ї доспівують свою пісню (О. Туринський); 5) ототож- нювально-єднальні речення (із сполучниковими елементами теж, та­кож та ін.): Росла тополенька у дворі, і хлопчик теж з нею ріс (Нар. тв.); 6) єднально-доповнювальні речення (із сполучниковими елемен­тами ще, на додаток тощо): Хлопець заледве не помер від страху, та ще й шурхіт у траві додав лячності (О. Слісаренко).

Речення, що не допускають другого сполучникового елемента, за семантикою поділяються на пояснювальні (із сполучником тобто, а саме): Марійка була справжньою господинею, тобто з дитинства ви­робила звичку все швидко робити (О. Кобилянська); приєднувальні (із сполучником та й): Уже багато днів минуло на цьому безлюдді, та, й нелегко вони минають. (Т. Осьмачка); градаційні (із сполучниками .не тільки… але й, не лише… та й і т. д.). Градаційні речення за спе­цифікою сполучників можна поділити на власне-градаційні та поси- лювально-градаційні. Власне-градаційні речення оформлюються спо­лучниками членованого типу (не те щоб… але, не тільки… але та ін.):

 

РПЗЛІП XVII. Складнопідрядно печення.

 

.671

 

Не тільки не хотілося Вікторові згадувати той вечір, але й думка про нього була моторошною (В. Підмогильний). Посилюють семантику гра- даційиого речення елементи типу й, які додаються до базового сполуч­ника: Тут все давно завмерло, та й голосу давно людського не стало чути (X. Купріенко). У межах окремих розрядів складносурядних ре­чень можливе виділення власне-смислових різновидів, основою вичле- нування яких є значення, пов’язане з типовими особливостями лексич­ного складу складного речення. Так, з-поміж речень із сполучником а (вони становлять один семантичний ряд складносурядних речень закри­тої структури) розрізняються три семантичних типи. їх кваліфікація пов’язана із закономірностями організації лексичного наповнення су­рядних частин: 1) зіставні речення: Перше село зникло за горизонтом, а друге з’явилося на обрії; 2) зіставно-поширювальні речення: Перше село зникло за горизонтом, а на його місці виднівся ліс; 3) речення невідпо­відності: Кішка кинулась до горобця, прагнучи його піймати, а йому хоч би що.

У лінгвістиці помітна спроба об’єднати два підходи: аналіз склад­носурядних речень на підставі необмеженості / обмеженості сурядного ряду та їх розгляд у плані реалізації ними типів семантичних відно­шень. На цій підставі в межах складносурядних речень відкритої струк­тури розрізняють речення з єднальними та розділовими відношення­ми, з-поміж перших розмежовуються речення з відношеннями одно­часності і відношеннями послідовності, а з-поміж речень із розділови­ми відношеннями розрізняються речення зі значенням взаємовиклю- чення і речення зі значенням чергування. Складносурядні речення за­критої структури реалізують зіставні, протиставні, приєднувальні, об­межувальні та градаційні відношення [Вихованець 1993, с. 306-310].

Поряд із цим І. Р. Вихованцем розглядаються власне-семантичні типи часових, зіставних, протиставних, розділових, приєднувальних, града- ційних, причиново-наслідкових, умовно-наслідкових та обмежувальних складносурядних речень [Там само, с. 310-312]. Такий підхід найпов­ніше відображає особливості складносурядних речень і водночас вияс- кравлює корелятивність / некорелятивність формально-синтаксичних ознак і семантико-синтаксичних відношень у структурі складносуряд­них речень, але поза увагою залишається проблема похідності аналітич­них сурядних сполучників, які постають регулярними носіями града- ційної, приєднувальної, обмежувальної та іншої семантики.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.