Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Наталія Тома — МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ КАЗАННЯ ПЕТРА МОГИЛИ «Крестъ Христа Спасителя и кождого человhка» »»

загрузка...

У статті на прикладі писемної пам’ятки першої половини ХVІІ ст., що належить Петрові Могилі,
розглядається мова казання як одного з видів ораторсько-проповідницької прози. Проповідь проаналізовано з
погляду лексики, стилістики, синтаксису, словотвору. Лексичні особливості проповіді розглядаються на
прикладі абстрактної лексики.
Ключові слова: абстрактна лексика, абстрактне значення, казання, тематична група.

Петро Могила, культурний і релігійний діяч, мислитель, проповідник, письменник, відомий в історії
України першої половини XVII ст. – складного періоду становлення української державності та церкви, періоду
українського бароко, характерними рисами якого було зародження церковно-ораторської та наукової
діяльності.
П. Могила є автором релігійно-дидактичних і богослужебних праць: «Євангеліє учителноє»,
«Евхологіон, альбо Молитвослов, или Требник», «Катихисис сирhчь исповhданіе православныя вhры
католіческія и апостолскія церкве восточныя»», полемічного твору «Λιτθος». Також йому належать казання,
наприклад, «Крестъ Христа Спасителя и кождого человhка»»» і «Розповіді про чудеса», пов’язані з мощами
святих Києво-Печерської Лаври. Твори Петра Могили були важливим джерелом для укладання історичних
словників Є. Тимченка та «Словника української мови XVI-першої половини XVII століття».
Дослідники розглядали постать митрополита в різних аспектах – як освітнього діяча, засновника вищої
школи, організатора церковного життя, видавця книг, захисника української культури, письменника-публіциста
і проповідника. Проте деякі сторони його діяльності, наукової спадщини ще не досліджені. Сказане стосується
лінгвістичного аспекту оригінальних і перекладних творів.
Про особливості мови творів київського митрополита знаходимо відомості у біографів (С.Т. Голубєв),
дослідників давньої літератури (Л.В. Ушкалов), мовознавців (І.І. Огієнко, О.Т. Горбач), філософів
(В.М. Нічик), статтях Г.М. Наєнко («Іншомовні елементи в мовотворчості П. Могили» та «Філософська
проблематика «Требника» Петра Могили: термінологічний аспект».)
Тривають дискусії вчених щодо питання, якою мовою Петро Могила писав свої твори. На думку
французького славіста А. Мартеля, у XVII ст. церковнослов’янська мова занепадає, а її місце займає польська.
Проте дослідник не міг заперечити, що П. Могила намагався вживати мову, зрозумілу широким масам
населення [Жуковський 1997: 21]. В іншому місці своєї праці цей самий автор зауважує, що Могила вживав
мову, основа якої була церковнослов’янська, але більшість її елементів запозичені з тогочасних української і
польської мов. Цією мовою були написані проповіді і панегірики, а також віршовані п’єси, надруковані в другій
половині XVII ст. [Жуковський 1997: 21].
М. Костомаров вважав, що Петро Могила та його вихованці із Київської колегії працювали над
розвитком руської мови і словесності, хоча в той час значно зміцнювали свої позиції латинська мова, грецька та
польська. Мова творів вихованців Київської колегії того часу була досить віддалена від живої народної через
© Тома Н.М., 2010 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 21

загрузка...

308
проникнення до неї елементів слов’янських, зокрема польських. Дослідник творчості П. Могили А. Жуковський
стверджує, що після Петра Могили книжна українська мова почала потроху очищуватися від полонізмів
[Жуковський 1997: 26].
Більшість дослідників доходять згоди в тому, що митрополит використовував переважно українську
мову під час листування з братствами, писав цією мовою твори. Із 19 творів, що, як вважають дослідники,
належать його перу, лише «Літос» написаний польською, решта – церковнослов`янською та українською
мовами. У передмові до «Служебника» (1629) сам Петро Могила зазначає, що в богослужебних книгах треба
дотримуватись «орфографії й діалекту слов’янського». Українською мовою митрополит складає проповіді: у
казанні «Крестъ Христа Спасителя и кождого человhка»» (1632) всі тексти Святого Письма він подав
українською мовою [ Жуковський 1997: 20].
Усе ж мова творів Петра Могили досліджена недостатньо. Зокрема, не вивченою залишається
абстрактна лексика (релігійна, філософська, наукова та ін.), яку використовував автор у своїй творчості і яка є
важливою частиною лексичного складу староукраїнської мови XVII ст. Її системний аналіз має стати важливим
елементом висвітлення актуальних проблем українського мовознавства.
Мета цієї розвідки – виявити особливості розвитку абстрактної лексики на прикладі казання «Крестъ
Христа Спасителя и кождого человhка», встановити деякі загальні тенденції розвитку української мови
першої половини XVII століття.
Наявність абстрактної лексики характеризує високий рівень розвитку мислення. У ній реалізується
система світоглядних цінностей, уявлень людини про світ, про себе, про ставлення до іншої людини, до добра і
зла, тобто абстрактна лексика виражає інтелектуальну, духовну та емоційну діяльність людини. Проблеми
співвідношення абстрактного і конкретного в мові та мисленні, здатність людини до абстрагування були
об’єктами осмислення філософів та лінгвістів з античних часів і до сьогодні (Арістотель, І. Кант, Г. Гегель,
Дж. Локк, К. Гельвецій, Д. Дідро, Ф.І. Буслаєв, С.А. Обнорський, І.І. Срезневський, П.Ф. Фортунатов,
О.О. Шахматов).
Значну увагу вивченню абстрактної лексики приділяли такі відомі українські мовознавці як:
О.О. Потебня, І.І. Ковалик, В.В. Німчук, Л.М .Полюга та інші дослідники [Полюга 1991: 8]. Cтановлення і
формування української абстрактної лексики, на думку Л.М. Полюги, в цілому відбулось в XIV – першій
половині XVII століття [Полюга 1991: 48]. Хоча абстрактна лексика української мови і була предметом
дослідження багатьох мовознавців, проте доба кінця XVI – першої половини XVII століття висвітлена ще
недостатньою мірою. Лише деякі явища розвитку абстрактної лексики цього періоду заторкнуто в
академічному виданні «Історія української мови: Лексика і фразеологія» (1983) та монографії А.А. Бурячка
(1983). Зокрема, в академічному виданні при описі лексики різних періодів схарактеризовано найважливіші
семантичні групи абстрактної лексики – назви психічних відчуттів, рис характеру та їхнього зовнішнього вияву,
назви процесів мислення, мовлення; лексику, що характеризує духовний світ людини, терміни, пов’язані з
ремеслами, торгівлею, суспільно-політичну та економічну лексику. Проте недостатнє висвітлення одиниць
цього лексичного пласту полягає насамперед у складності самої природи абстрактних слів, адже семантична
структура їх широка і різноманітна, до того ж, вони мають лише їм властиві словотворчі засоби. Не викликає
заперечення те, що категорія абстрактних слів є важливою з погляду становлення і розвитку лексичної системи
староукраїнської мови першої половини XVII ст.
Вивчення слів з абстрактним значенням потрібне для висвітлення основних закономірностей системного
розвитку терміноодиниць та термінологічної системи в цілому, яка пов’язується з процесами узагальнення або
абстрагування. Аналіз абстрактних слів, що зафіксовані у творах Петра Могили, дасть змогу уточнити історію
формування сучасних значень абстрактних слів, розкрити основні принципи розвитку цієї категорії лексики.
Як відомо, казання (казання – термін І.Огієнка) – вид ораторсько-проповідницької прози. За своїм
змістовим наповненням казання є повчально-просвітницькими. Характерною рисою їх є часті покликання на
Біблію та інші церковні книги. Оскільки казання є особливим видом прози, розрахованим на розуміння
простих людей, то в ньому вживали ті книжні слова, що були загальнозрозумілими. Жанр казання зародився ще
в епоху виникнення християнства. У ІІІ-ІV ст. ст. змінилася сама форма проповіді, вона стала одним із видів
ораторського мистецтва.
Основні структурні компоненти проповіді – роз’яснення (розкриває сенс того, що відбулося і
відбувається, значення цієї події для кожного слухача) і моральні настанови (являють собою заклик до
боротьби з гріхом, до наслідування Христа, удосконалення в доброчесності). Характерною особливістю
проповіді є її подібність до бесіди (спочатку такою була форма храмової проповіді) та лекції (катехізаторська
проповідь), але вона відмінна від цих жанрів передусім причетністю до особливого спілкування – релігійного.
У казанні є адресати й адресанти. Адресантом є священик-проповідник, а адресатом – усі слухачі. Священик,
який проповідує, говорить від імені Бога, Бог є одним із учасників релігійного дискурсу.
У проповіді «Крестъ Христа Спасителя и кождого человhка»» можна виділити значний шар
абстрактної лексики, що охоплює різноманітні тематичні групи. Розділ Х. ІСТОРІЯ МОВИ

309
Найбільш численною є група релігійних понять: благословенство, благочестіе, благодать, благо,
блаженство, Богъ, Божія сила, бhс, вhра, воля Божія, грhхъ пръвородный, духъ, душеполезно,
душеспасително, мученичество, побожност, поклоненіе, послушенство, спасеніе, сповідь, церква.
Група на позначення етичної та естетичної сфери буття людини є теж чималою: безчестіе, вдячность,
вина, добродьйство, доброта, доброволне, доброхотне, досконалость, ласка, ласкавость, любовь, мука,
милость, милосердіе, немилосердный, нещастье, пожадливость, пыха, совъсть, справедливость, стыд, хвала,
честь, щастье.
Наступна група – слова на позначення емоційного стану людини: боязнь, весолый, жаданіе, жаль,
злость, нуднусть, отчаяніе, печалованіе, покой, покора, похоть, прикрость, радость, скорбъ, смутокь,
страсть, страхь, туга, тяжаръ, утьха, шаленство, шкода.
Меншою мірою представлена сфера психічної діяльності людини: безуміе, воля, гнhвъ, забытность,
марность, небезпеченство, нєсвьдомость, память, сумнънє, трудность
Cтан розумової діяльності позначають слова: гадка, глупство, глупость, истина, мисль, мудрость,
намисль, помысель, премудрость, размышленіе, розумєнє, разумь, умысл.
Риси характеру людини, її навички позначають такі слова-абстракти – вдячность, върност,
зычливость, льнивство, пилность, поволност, пожадливость, сребролюбіе, стараніе, статечность, тръпеніе,
терпливость.
На позначення фізичного існування та фізичних станів і якостей людини маємо такі слова: животь,
моць, сила, тягота, тяжкость.
Широко представлені у творі поняття, які стосуються суспільного життя та стосунків між людьми:
богатство, владза, виховання, достаток, збытки, згода, можность, неволя, недостаток, обьцоване,
перешкода, повага, подвиг, пожиток, покора, помочь, поратованя, потреба, почесть, праця, роскош, свобода,
труд, ушанованіе.
Серед філософських термінів, використаних у цьому казанні, маємо: матерія, суть. Наприклад, Якъ
еденъ з пророковъ дивуючися пытаетъ: «Гдh суть», мовячи) «княжата тогосвhтныи и которыи владнуть
бестіями земными, игры отправуют птаками повhтрьными; которыи скарбять злото и сребро и въ нихъ
уфаютъ, а нhмашъ конца набывана ихъ; которыи робятъ серебро и стараютъся?» [Могила 1914: 417].
Лексика казання ««Крестъ Христа Спасителя и кождого человhка»»» представлена книжним різновидом
літературної мови з великою кількістю церковнослов’янізмів. Абстрактна лексика – найбільш книжний вид
слів, який найменше піддавався впливу живої народної мови. Тому церковнослов’янізми посідають значне
місце серед абстрактних понять української лексики. Наприклад, благо, благодарный, блуд, блужденіе, Богь,
грhхъ, вhра, глупость, доброта, жаданіе, жертва, истина, ласкавость, лhнивство, милосердіе, мир, мисль,
моленіе, молитва, мудрость, скорбь, совьсть, страсть, страхъ. У казанні наявна також власне питома
українська лексика: повага, праця, смуток, сум, щирость.
Поряд із запозиченнями із церковнослов’янської мови в складі лексики проповіді поширені грецизми
(адъ, ангел, антихристъ, апокалипсис, бъсъ, литургия) та полонізми (барзій, владза, ведлуг, зезволити, лечъ,
малженство, обецный, тенкій, уставичне, утрапеня, уфность).
Абстрактні лексеми вступають в антонімічні відношення: воля – неволя, ворожнеча – згода, доброта –
злость, мудрость – глупость, мука – наслажденіе, память – забытность, покора – гордость, радость –
печаль, тръпеніе – нетрьпьніе, щастье – нещастье, щедрота – пожадливост. Серед синонімів маємо: бьда –
горе, печаль, скорбъ, смуток, туга; гадка – мисль, намисль, помысель; милость – доброта, ласкавость,
любовь, милосердіе; праця – труд, страхь – боязнь, ярость – гньв, лють, страсть, шаленство.
Як бачимо, у своєму творі поряд із уживанням книжної мови автор застосовував слова живої розмовної
мови. Серед них трапляються слова як з абстрактним, так і з конкретним значенням. Наприклад: голова,
лькарство, личба, маєтность, меч, серебро, товариство, щент; прикметники: жадний, пильний, свіжий,
слушний, убогий. Саме ця мова була зрозумілою для широких верств населення, і саме вона визначала шляхи
формування і розвитку української мови, яка згодом стала єдиною літературною.
На рівні словотвору у казанні зафіксовано перевагу префіксального способу творення лексем (неволя,
нещастье, розмышленіе, незбожний, безпечне) та основоскладання, а також основоскладання із паралельною
суфіксацією. Найбільш показовим прикладом основоскладання є слово церковнослов’янського походження
благо, що означає «добро, щастя» та похідні від нього, утворені складанням основ: благовьріе, благодареніе,
благодать, благоденствие, благодьяніе, благоразуміе, благораствореніе, благородіе, благосердіе, благословеніе,
благоутробіе, благоуханіе, благочестіе, а також складні прикметники, скомпоновані з двох основ, що
супроводжуються суфіксацією: благовьрный, благопохвальний, благопріятный, благоразумный, благословенный,
благочестивый та прислівник благочестно.
Стилістичні особливості казання співвідносяться з характерними рисами публіцистичного стилю. Це
пов’язано з тим, що сфера вживання жанру проповіді – суспільна, як і у публіцистичному стилі. Крім того,
проповідь світоглядно орієнтована – вона призначена в основному для формування релігійної свідомості. У
казанні зреалізовано інформативну функцію та функцію впливу на слухача. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 21

310
Риси публіцистичного стилю яскраво виражені на основних мовних рівнях: словотвірному (перевага
префіксального способу творення, основоскладання), морфологічному (вживання архаїчних словоформ різних
частин мови), лексичному (велика кількість церковнослов’янізмів, грецизмів) та синтаксичному (більшість
субстантивних словосполучень, перевага складного речення). Здебільшого вживаються розповідні конструкції.
Основний тип складного речення – складнопідрядне речення нерозчленованої структури.
Абстрактна лексика, що зафіксована у творах П. Могили, дає змогу зробити висновок щодо мовної
концепції автора. В основі своїй мова – церковнослов’янська з елементами питомих українських слів, серед
яких трапляються розмовні одиниці поряд із книжними. Також у ній багато запозичень із польської та грецької
мов, що є відображенням загальної тенденції розвитку української мови XVII ст. Значний шар абстрактної
лексики, використаний у казанні П. Могилою, свідчить про високий рівень розвитку української мови першої
половини XVII ст.
Аналіз мови оригінальних та перекладних творів таких непересічних постатей, як П. Могила сприятиме
узагальненню знань про лексичний склад української мови того часу, становлення і функціонування слів з
абстрактним значенням.

Література
Жуковський 1997: Жуковський, А.І. Петро Могила й питання єдності церков [Текст] / А.І. Жуковський. –
К.: Мистецтво , 1997. – 304 с. – Бібліогр: c.205-219. – 5000 пр. – ISBN 966-577-020-9.
Русанівський, Винник, Горобець, Карпова: 1983: Русанівський, В.М., Винник, В.О., Горобець, В.Й.,
Карпова, В.Л. Історія української мови: Лексика і фразеологія [Текст] / В.М. Русанівський, В.О. Винник,
В.Й. Горобець, В.Л. Карпова. – К.: Наукова думка,1983. –743 с. – Бібліогр: c.718-739. – 2000 пр.
Могила 1914: Могила, П. «Крестъ Христа Спасителя и кождого человhка», проповедь, произнесенная
4 марта 1632 г. [Текст] // Архив Юго-Западной России, ч.1, т.VIII, вып.1. – Киев, 1914. – C.386-421.
Німчук 1992: Німчук, В.В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови [Текст] / В.В. Німчук. –
К.: Наукова думка,1992. – 414 с. – Бібліогр: c.377-384. – 480 пр. – ISBN 5-12-000639-6.
Нічик 1997: Нічик, В.М. Петро Могила в духовній історії України [Текст] / В.М. Нічик. – К.: Український
Центр духовної культури, 1997. – 328 с.– Бібліогр: c.268 -277. –1500пр. – ISBN 5-7770-0700-7.
Огієнко (Митрополит Іларіон) 1995: Огієно, І.І. Історія української літературної мови [Текст] / І. Огієнко.
– К.: Либідь, 1995. – 296 с. – ISBN 5-325-00753-X.
Полюга 1991: Полюга, Л.М. Українська абстрактна лексика XIV – першої половини XVII ст [Текст] /
Л.М. Полюга. – К.: Наукова думка, 1991. – 240 с. – Бібліогр: c.198-213. – 520 пр. – ISBN 5-12-002300-2.
Словник староукраїнської мови XIV-XV століття 1978: Словник староукраїнської мови XIV-XV століття
/ Л.Л. Гумецька (авт.-укл.). – К.: Наукова думка,1978 – Т. 2 – 591 с. – 9500 прим.
Словник української мови XVI- першої половини XVII століття 1994: Словник української мови XVI-
першої половини XVII століття / Д.Г. Гринчишин (уклад.). – НАН України. Інститут українознавства
ім. І. Крип’якевича. – Львів, 1994. – Випуск 2.– 151с. – ISBN 5-7702-0521-0.
Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV-XVIII століття 2002:. Матеріали до
словника писемної та книжної української мови XV-XVIII століття / В.В Німчук, Г.І. Лиса (відп. ред.). –
НАН України, Українська Вільна Академія Наук у США. – Київ-Нью-Йорк, 2002. – Книга 1 –512 с. – 1000 пр. –
ISBN 966-7252-25-6.

В статье на примере письменного источника первой половины ХVІІ в., который принадлежит Петру
Могиле, рассматривается язык проповеди как одного из видов ораторско-проповеднической прозы. Проповедь
проанализирована с точки зрения лексики, стилистики, синтаксиса, словообразования. Лексические
особенности проповеди рассмотрены более детально на примере абстрактной лексики.
Ключевые слова: абстрактная лексика, абстрактное значение, проповедь, тематическая группа.

In the article at the example of written monument of the first half of the 17th century, which is the work of Petro
Mohyla, language of sermon is analyzed as one of the kind of oratorical and preacher prose. The sermon is analysed
from lexical, stylistic, syntax and word-building views. Lexical pecularities of this sermon (at the example of abstract
vocabulary) are observed in detail.
Keywords: abstract vocabulary, abstract meaning, sermon, thematic group.

Надійшла до редакції 22 січня 2010 року.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.