Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Євген Пилипенко — ВІДОБРАЖЕННЯ СИСТЕМИ КОНСОНАНТИЗМУ СЕРЕДНЬОНАДДНІПРЯНСЬКОГО ДІАЛЕКТУ У РАННІХ ПОВІСТЯХ ІВАНА НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

загрузка...

На основі описового й порівняльного методів, аналізу лінгвальної інформації та лінгвогеографічних
даних у статті простежено особливості відображення системи консонантизму носіїв
середньонаддніпрянських говірок у мові рукописів ранніх повістей Івана Нечуя-Левицького «Чорні хмари» та
«Причепа».
Ключові слова: фонема, звук, приголосний звук, система консонантизму, діалект, ідіолект.

Вивчення мовних особистостей письменників, які стояли у витоків формування сучасної української
літературної мови, є однією з центральних проблем на сучасному етапі розвитку українського мовознавства. Це
зумовлює актуальність дослідження мовотворчості видатного письменника, громадського діяча І. Нечуя-
Левицького, важливою передумовою чого є встановлення співвідношення мови прозових творів митця слова з
його питомим мовним повсякденням – середньонаддніпрянськими і вужче – рідними стеблівськими й сусідніми
говірками.
Потреба докладного дослідження особливостей формування й функціонування ідіолекту письменника
зумовлена також відсутністю достатньої наукової бази, присвяченої саме цій проблематиці. Творчість І. Нечуя-
Левицького багатосторонньо вивчається науковцями й аналізується критиками, починаючи з другої половини
ХІХ століття. Однак наявні дослідження переважно присвячені літературознавчим аспектам його художнього
доробку, з’ясуванню його ролі у мовній дискусії кінця ХІХ — початку ХХ століть та у суспільно-політичному
житті країни (О. Білецький. С. Браславський, В. Власенко, Р. Іванченко, Н. Крутікова, Р. Міщук, І. Приходько,
М. Чорнописький та інші). У науковому доробку, присвяченому ідіолекту І. Нечуя-Левицького, варто
відзначити розвідки М. Богдан, Л. Мацько, Г. Їжакевич, яка, зокрема, у праці «Мова творів І. Нечуя-
Левицького», що увійшла до курсу історії української літературної мови, робить спробу узагальнити
особливості індивідуального функціонування мови митця слова [Їжакевич 1958]. Про відображення рис
середньонаддніпрянського говору у мові творів І. Нечуя-Левицького йдеться у статті І. Матвіяса, надрукованій
на сторінках журналу «Українська мова» [Матвіяс 2007].
Завдання дослідження — на основі аналізу мови рукописів ранніх творів І. Нечуя-Левицького («Чорні
хмари», «Причепа»), опрацювання записів мовлення корінних жителів батьківщини митця — селища Стеблів,
зроблених у 2007-му році, лексикографічних матеріалів, поданих у «Атласі української мови», і досліджень з
історії української мови та діалектології визначити особливості впливу на формування мовотворчості
письменника системи консонантизму середньонаддніпрянського діалекту.
Відсутність епентичного [л] у позиції після губного перед *ьj. Відзначаємо відсутність у творах митця
слова епентичного [л] у позиції перед *ьj. У І. Нечуя-Левицького читаємо: «За здоровъя наших непроханих
благотворителів!» (Причепа 1868: арк. 8); «За здоровъя моіх… школярів» (Причепа 1868: арк. 12). Поява
епентичного [л] фіксується діалектологами у лексемах «жаблячий», «черепляний», «здоровля», «деревляний» та
деяких інших. Ареали їх поширення зустрічаються переважно на західному порубіжжі
середньонаддніпрянського діалекту. Чималий обшир охоплює частину населених пунктів у долинах річок
Синюха, Гірський Тікич, пониззі Гнилого Тікича [Мартинова 2003: к. 29].
Не подибуємо у творах І. Нечуя-Левицького й випадків нейтралізації протиставлення фонем |в| : |м|. У
рукописах митця слова чітко простежуємо характерну для більшості говорів Середньої Наддніпрянщини
сполуку [вн] у лексемах «рівний», «рівно»: «Світле, повне іі лице… стало в рівні з блідим, жовтим лицем іі
сусіда» (Причепа 1868: арк. 13); «О. Мойсей убрався в нову рясу з… матерії, котра стояла дубом… спадаючи
рівними… хвалдами…» (Причепа 1868: арк. 24); «Рівне стукання маятника… тепло в хаті, тишина
навкруги…» (Причепа 1868: арк. 48). Г. Мартинова виокремлює поодинокі випадки нейтралізації похідного з
давнього *v нескладотворчого [ў] перед назальним [н]. Зустрічається це явище в окремих мікроарелах
середньонаддніпрянського говору, переважно у західній його частині, на порубіжжі із східноподільськими
говірками, а також у центральній зоні [Мартинова 2003: 205].
[мй] перед рефлексами давнього *к. Формування ідіолекту І. Нечуя-Левицького відбувалося і в
оточенні ще одного характерного для середньонаддніпрянських говірок явища паралельного вживання сполук
[мй] та [мн′] перед рефлексами давнього *к. Для творчості І. Нечуя-Левицького притаманне функціонування
першої форми: «З широкого, мъякого… лоба лилися краплі поту» (Причепа 1868: арк. 15); «…и не так про его,
як про его сімъю» (Причепа 1868: арк. 47). Хоча можна стверджувати, що письменник був знайомий і з формою
[мн′], однак, вважаючи її діалектною, уникав на письмі. На це, зокрема, вказують записи мовлення жителів
© Пилипенко Є. М., 2010 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 21
312
Стеблева і навколишніх населених пунктів, які чітко фіксують локалізоване вживання паралельних форм [мй]
та [мн′] у стеблівській говірці з переважанням форми [мй] у сусідніх населених пунктах (Киданівка
(Богуславський район), Моринці, Виграїв. Кірове, Гарбузин, Заріччя, Селище (Корсунь-Шевченківський)
[Мартинова 2003: к. 29].
Звукосполука [мн′] зустрічається у майже всіх говорах української мови. Згідно з даними АУМ, поява
епентичного [н′] після губного [м] перед похідними з давнього *к характерна переважно для південно-західного
наріччя та суміжних з ним перехідних говірок. У північних діалектах більш поширена сполука [мй]. Натомість
у південно-східних можливе їх паралельне вживання (АУМ 1: к. 91; АУМ 2: к. 76). На поширення сполук [мн′]
та [мй] в середньонаддніпрянських говірках вказує чимало дослідників: В. Брахнов [Брахнов 1954: 75],
В. Ващенко [Ващенко 1957: 57-59], А. Могила [Могила 1958: 169]. Г. Мартинова удокладнює дослідження
попередників. Науковець у межах середньонаддніпрянського ареалу засвідчує два типи говірок. Перший
(тип А) представлений звукосполукою [мй]; [мн′] або взагалі відсутня, або зустрічається рідко. Говіркам
другого типу (типу Б) притаманне паралельне вживання форм [мй] та [мн′]. На думку дослідниці, звукосполука
[мн′] у цих говірках є первинною. Поява ж паралельної сполуки [мй] стала наслідком впливу літературної мови
[Мартинова 2003: 199-200]. Тип Б характерний для більшості ареалів середньонаддніпрянського мовного
масиву та суміжних говірок. Тип А територіально охоплює південну Київщину, південно-західні й
придніпровські райони Черкаської області, окремі говірки Полтавщини [Мартинова 2003: к. 29].
[хв], [п] на місці приголосного [ф]. Фіксується, хоча й непослідовно, у ранніх рукописах І. Нечуя-
Левицького вживання літери ф, що підтверджує функціонування в ідіолекті письменника звука [ф] паралельно з
характерними для середньонаддніпрянського діалектного типу звукосполуками [хв], [хв’]. Використовує літеру
ф митець слова як у запозиченнях, так і у лексемах, що укоренилися в давньоруську добу: «Як и наші матері,
що и досі не вміють говорити по французький» (Чорні хмари 1871: арк. 65); «Дашкович довго дивився на
стелю, на стіну, заставляну шафами с книжками…» (Чорні хмари 1871: арк. 65); «А ваше здоровъя! Спитав о.
Федор» (Причепа 1868: арк. 16); «…в двір влетів старий здоровий фаетон…» (Причепа 1868: арк. 24).
Буквосполуку хв на позначення звукосполуки [хв] зустрічаємо у письменника у лексемах «хвабрика», «охвицер»,
«хварба», деяких інших: «И повозка була повнісінька гостей — …навить охвицерів и німців кільки з сахарної
хвабрики» (Причепа 1868: арк. 25), «…віконниці помалѐванъі зеленою хварбою…» (Причепа 1868: арк. 51).
Фіксуємо й вживання на місці [ф] приголосного [п]: «Ясь сів проти староі грапині… Стара грапиня опанувала
над ним и одвернула его ввагу…» (Причепа 1868: арк. 43).
Як зауважує Ю. Шевельов, звук [ф] є запозиченим українською мовою. Потрапив він як давній звук *f
разом із іншомовними словами на початковій стадії формування української мовної окремішності у межах
праслов’янського континууму [Шевельов 2002: 803-804]. За дослідженнями діалектологів, звук [ф]
успадкувався носіями українських діалектів по-різному. Так, у межах говірок Середньої Наддніпрянщини він
витіснився звуком [х] та звукосполуками [хв], [хв’]. Виступають вони на початку й у середині слів, у тому числі
й перед лабіалізованими [Мартинова 2003: 206]. Підтверджують це й картографічні дані АУМ (АУМ 1: к. 97-
101), де основний ареал середньонаддніпрянського мовного типу представлений функціонуванням
звукосполуки [хв] як варіанта [ф]. Як вказує С. Бевзенко, відчутно ширше фонема |ф| представлена у більшості
південно-західних діалектів, де вона виступає не лише в словах іншомовного походження, а й нерідко заступає
собою звукосполуку [хв], а іноді й фонему |х| [Бевзенко 1980: 64-65].
Водночас варто зауважити на вживанні звука [ф] у с. Стеблів та сусідніх ареалах
середньонаддніпрянської діалектної спільноти. Це вказує на можливе фіксування в процесі формування
ідіолекту І. Нечуя-Левицького звукового варіанта [ф] саме на діалектній основі, а не на впливах церковно-
освітньої практики. Так, паралельно з лексемами «хвіст», «хворост», «хвалити», «хватати» у сусідній зі
Стеблевим Шендерівці подибуємо варіанти «фіст», «форост», «фалити», «фатати» (АУМ 1: к. 97). Подібні
варіанти функціонують також на західному порубіжжі середньонаддніпрянського говору з розширенням ареалу
на захід від річки Синюха. В межах Середньої Наддніпрянщини, окрім Корсунщини, варіанти «фіст»,
«форост» зустрічаємо також у населених пунктах Смілянського (Правобережжя) й Золотоніського районів
(Лівобережжя). Дані АУМ вказують на вживання на Корсунщині лексеми «фунт» на противагу характерного
для більшості інших говірок Середньої Наддніпрянщини варіантів «хвунт» і «хунт» (АУМ 1: к. 98).
[ж] у дієслівних формах 1 ос. теп. ч. У ранніх рукописах І. Нечуя-Левицького фіксуємо на місці *dj
приголосний [ж]: «Піду поражусь з своею старою…» (Причепа 1868: арк. 18); «Тоді я посажу тебе в убраній
світлиці, одягну тебе в шовк и оксамит…» (Причепа 1868: арк. 33); «Хожу по тих покоям, як по двору»
(Причепа 1868: арк. 41).
Репрезентантами *dj у говірках Середньої Наддніпрянщини можуть виступати [ж], [дж], [д′]. Зокрема,
варіанти заміщення давнього *d звуками [дж], [ж] спостерігаємо переважно у північній частині
середньонаддніпрянського мовного масиву та у лівобережних говірках. На Правобережжі ареал сягає з півночі
населених пунктів долини річок Гнилий Тікич та Рось (з окремими вкрапленнями у середній Черкащині) і
охоплює територію сучасної Корсунщини. Водночас у Стеблеві і сусідніх Селищі й Миропіллі паралельно
фіксується вживання форм із заміщенням *d перед *j м’яким приголосним [д′] («ходю», «садю», «будю» тощо).
Ця форма (з наголосом на останньому складі) характерна переважно для носіїв середньонаддніпрянських
говірок центральної й південної Черкащини (територія межиріччя Дніпра та Гнилого Тікича). Дієслівні форми Розділ ХІ. ФОНЕТИКА І ФОНОЛОГІЯ

загрузка...

313
1 ос. теп. ч. з наголосом на першому складі та приголосним [д′] на місці *d, *d’ подибуємо у західних ареалах
Середньої Наддніпрянщини, на порубіжжі із подільськими говірками [Мартинова 2003: к. 27].
Приголосний [т′] у лексемі «тісно». Подибуємо у творах письменника літеру т на позначення звука [т′]
у лексемі «тісно». Зокрема, у рукописі «Причепи» читаємо: «В невеликих хатах було тісно й душно…» (Причепа
1868: арк. 26). Зауважимо, що діалектна система української мови характеризується випадками нейтралізації
фонемної опозиції |т′| : |к’| через заміщення похідного з давнього *t передньоязикового [т′] задньоязиковим
звуком [к′] перед голосним [і]. Так, укладачі АУМ фіксують випадки нейтралізації опозиції |т′| : |к’| у
покутсько-буковинських, наддністрянських, гуцульських, бойківських, лемківських, закарпатських,
південноволинських та подільських говірках (АУМ 2: к. 88, 89). Карти АУМ засвідчують також заміну [т′] на
[к’] у лівобережних середньонаддніпрянських говірках та у компактних ареалах правобережних (АУМ 1:
к. 104). У слобожанських і східностепових говірках переважають словоформи з [к’] на місці [т′] у лексемах
«тісто» й «тісно». Поширення нейтралізації опозиції |т′| : |к’| фіксується у частині північних
середньонаддніпрянських, слобожанських і степових говірок. На випадки переходу [т′] у [к’] у говірках
Середньої Наддніпрянщини вказують і науковці: В. Брахнов [Брахнов 1954: 76], І. Варченко [Варченко 1963:
170-171], Г. Мартинова [Мартинова 2003: 207], яка, удокладнюючи дослідження попередників, детально
картографує дані про поширення цього явища. Для говірок Корсунщини властиві випадки як збереження
опозиції |т′| : |к’| (приміром, у Стеблеві та сусідніх Кіровому й Заріччі), так і її руйнування (Моринці, Виграїв).
В окремих населених пунктах зустрічається паралельне вживання лексикалізованих форм [т′]істо : [к’]істо,
[т′]існий : [к’]існий (Селище, Драбівка, Миропілля).
[ч] на місці давнього *t у позиції перед *j. Простежуємо у рукописах І. Нечуя-Левицького й уживання
літери ч на позначення звуків [ч], [ч’], що розвинулись на місці давнього *t у позиції перед *j («…а то ще як
схочу, то й не оддам!» (Пр1, арк. 20)). Г. Мартинова виокремлює два типи реалізації давнього *t перед *j у
серердньонаддніпрянських говірках [Мартинова 2003: 207]. Перший тип представлений варіантами [ч], [ч’] і
зустрічається у північній частині середньонаддніпрянського діалекту. Другий тип характеризується
функціонуванням у дієслівних формах 1 ос. одн. теп. ч. варіанту з [т′] («летю», «котю», «платю»). Поширений
він у говірках центрального й південного ареалів середньонаддніпрянського діалекту, зокрема, й у стеблівській
говірці [Мартинова 2003: к. 27].
Випадки оглушення дзвінкого [з] у позиції перед глухим приголосним. Характерною ознакою
середньонаддніпрянського говору виступає реалізація давнього *s у позиції перед глухими приголосними
звуками [с] і [з] [Мар1, 208]. Простежуємо це, хоча й не послідовно, і у мовотворчості І. Нечуя-Левицького: «О.
Федор, наче архистратиг з небес, вилинув прожогом з темної хати…» (Причепа 1868: арк. 10); «Потривай,
роскажу я твоій Мариі Ивановні» (Причепа 1868: арк. 12); «Вже матушка наготували снідання, порозсилала
людей на роботу…» (Причепа 1868: арк. 13); «Як не скажеш, то я й твоій нескажу» (Причепа 1868: арк. 12);
«…его думки впивались роскішю, що була розлита навкруги…» (Причепа 1868: арк. 43); «…тішить хлопець
свою думку… чудними… картинками зпочатку…» (Причепа 1868: арк. 53).
Випадки руйнування опозиції |л| : |л′|. Однією з диференційних ознак середньонаддніпрянського
діалекту є руйнування опозиції |л| : |л′|. Зокрема, репрезентантом давнього *l можуть виступати твердий
сонорний [л], його м’який варіант та препалатальний [л.] з різною мірою пом’якшення альвеолярної |л.|. У
ранніх рукописах І. Нечуя-Левицького читаємо: «О. Мойсей сидів неповорушно, похиливши голову…» (Причепа
1868: арк. 13); «Тоді піду и я на поле до роботи…» (Причепа 1868: арк. 17); «Поглядав він ласковими очима на
молоду…» (Причепа 1868: арк. 19); «И не люблю я навить людей гордих…» (Причепа 1868: арк. 46); «Лемішка
звався в місті багачем» (Причепа 1868: арк. 52). Водночас подибуємо у рукописах випадки порушення опозиції
|л| : |л′| за рахунок втрати диференційної ознаки «твердість»: «…заправляна на горільці», змолов нісенітницу
о. Мойсей…» (Причепа 1868: арк. 12). «Гуска Йвановна снилась, та ще й на горільці…» (Причепа 1868: арк. 13);
«Бабуся принесла в руках килім… Мати не вдержала сліз, як молодъі стали на килім…» (Причепа 1868:,
арк. 20); «…в великих покоях будуть горіть по стінах свічки та лямпи…» (Причепа 1868: арк. 34);
«…промовила весела матушка блізька родичка ѐго…» (Причепа 1868: арк. 28).
Простежити вплив на формування ідіолекту І. Нечуя-Левицького наслідків руйнування опозиції |л| : |л’|
за рахунок заміщення диференційної ознаки «твердість» альвеолярним [л.] правописна система, яку
використовував письменник, не дозволяє. Однак, припускаємо, письменник був знайомий з функціонуванням
альвеолярного [л.]. У цьому переконують як записи мовлення жителів Стеблева, так і дослідження мовознавців,
які визначають трансформацію опозиції |л| : |л’| в |л.| : |л’| як одну з характерних особливостей говірок Середньої
Наддніпрянщини: С. Бевзенко [Бевзенко 1980: 78], П. Бузук [Бузук 1929: 171], О. Дорошкевич [Дорошкевич
1915: 111], А. Залеський [Залеський 1977: 89-90], Г. Мартинова [Мартинова 2003: 164-180]. Дослідники у межах
середньонаддніпрянської діалектної спільноти виділяють три типи реалізації опозиції |л| : |л’|. Найбільшу
територію займають говірки типу А, де яскраво виражається функціонування опозиції |лК| : |л’|. Тип Б
репрезентують говірки з частковим руйнуванням опозиції |л| : |л’| за рахунок диференційної ознаки «твердість».
Географічно говірки типу Б займають західну зону середньонаддніпрянського говору з окремими вкрапленнями
у мовленні носіїв говірок центральної та південної зони. Третій тип (тип В) представлений говірками, у яких
опозиція |л| : |л’| зберігається. Найпоширеніший цей тип у населених пунктах на захід від річки Гнилий Тікич
[Мартинова 2003: к. 25]. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 21
314
Вплив на мовотворчість І. Нечуя-Левицького функціонування альвеолярного [л.] засвідчують і випадки
порушення опозиції |л| : |л’| за рахунок занепаду диференційної ознаки «м’якість», що зустрічаються у рукописі
«Причепи». Зокрема, спостерігаємо ствердіння [л] у позиції перед шиплячим [ш]. Готуючи текст повісті до
друку, П. Куліш вказує І. Нечую-Левицькому на написання слова «білший», правлячи його на «більший». У
рукописному варіанті повісті читаємо: «…а Ясь ще з білшою неохотою одвітував ему…» (Причепа 1868:
арк. 48); «Одначе протисся, не крамарством, а білше промислами» (Причепа 1868: арк. 52); «Може з его якісь
білші людей вийдуть, ніж ми, стара, з тобою» (Причепа 1868: арк. 52). А. Могила, досліджуючи
західночеркаські говірки, виявляє напівпалатальний сонорний [л.] на місці як твердого, так і м’якого [л] у
позиції перед приголосними та у кінці слова [Могила 1958: 174-175]. Г. Мартинова у говірках Середньої
Наддніпрянщини фіксує випадки руйнування опозиції |л| : |л’| з втратою м’якого складника у позиції перед [н],
[ц] та [ш]. Дослідниця зауважує, що це явище характеризує більшість середньонаддніпрянських говірок, хоча й
виявляється непослідовно. Зауважує вона й на випадках реалізації м’якої фонеми |л’| не лише твердим [л], а й
альвеолярним [л.], підтверджуючи це прикладами, зафіксованими у різних ареалах діалекту, зокрема, на
Корсунщині [Мартинова 2003: 179].
Випадки порушення опозиції |р| : |р′|. Важливою структурною ознакою середньонаддніпрянського
говору є опозиція |р| : |р′|. Як свідчать матеріали досліджень середньонаддніпрянських та суміжних з ними
говірок, опозиція |р| : |р′| реалізується в них по-різному (П. Бузук [Бузук 1929: 176], І. Варченко [Варченко 1963:
206-207], В. Ващенко [Ващенко 1957: 69-70], О. Дорошкевич [Дорошкевич 1915: 110], П. Лисенко [Лисенко
1962: 50], Г. Мартинова [Мартинова 2003: 182]).
Г. Мартинова виокремлює у середньонаддніпрянському діалекті чотири групи говірок щодо реалізації в
них опозиції [р] : [р′] [Мартинова 2003: 182].
Для говірок типу А характерне послідовне використання твердого та м’якого звуків [р], [р′]. Звук [р]
вживається мовцями в позиції перед голосними [и], [е], [у], [о], [а] та перед приголосними різних класів, а звук
[р′] функціонує перед голосними [і], [у], [о], [а], рідше [е] та переважно передньоязиковими приголосними.
Говірки типу А займають компактний ареал у центрі Середньої Наддніпрянщині, окреслюючись на
Правобережжі ізолінією Канів — південніше Миронівки — Михайлівка — Бранне Поле Богуславського району —
Лисянка — по річці Гнилий Тікич до Майданівки Звенигородського району — Княжа Звенигородського району —
Мокра Калигірка Катеринопільського району — Копанки Маловисківського району. На Лівобережжі Середньої
Наддніпрянщини контури ареалу сягають східних й південних районів Полтавщини [Мартинова 2003: к. 26].
Тип А охоплює і батьківщину І. Нечуя-Левицького — Стеблів та сусідні населені пункти, що й
відобразилося в ідіолекті митця слова. У рукописах письменника читаємо: «Коли це з другоі хати одчинились
двері» (Причепа 1868: арк. 20); «Той вечір здавався йім ще простішим й біднішим…» (Чорні хмари 1871:
арк. 65); «Катерина побачила в дзеркалі кругле ще й трохи ростягнуте вшир лице…» (Чорні хмари 1871:
арк. 67); «Изза гори виглядала церква…» (Причепа 1868: арк. 31); «…бачив широкі ставки між горами, оброслі
очеретами и вербами» (Чорні хмари 1871: арк. 65); «Які на иіх грубі квітки, які рябі сукні» (Чорні хмари 1871:
арк. 65).
Водночас у межах ареалу виокремлюються випадки диспалаталізації [р′], ствердіння [р′] у позиції перед
рефлексами *к, пом’якшеної вимови кінцевого [р] та нейтралізації опозиції [р] : [р′] через [р′1] : [р′], що
простежуємо й у творчості І. Нечуя-Левицького: «…одказувала Марья Василѐвна, перекручуючись в метелиці»
(Причепа 1868: арк. 28); «Зъявилось ій навить велике дзеркало в золотих рямах…» (Причепа 1868: арк. 29);
«…може заблудив де в лісі, а там всякого звіря…» (Причепа 1868: арк. 31).
Спорадичне пом’якшення шиплячого [ч]. Формування ідіолекту І. Нечуя-Левицького відбувалося в
оточенні діалектного явища пом’якшення шиплячих приголосних у позиції перед голосними. Вплив цього
явища засвідчують спорадичні випадки пом’якшення [ч] у позиції перед [а] у дієслівних формах. Зокрема, у
рукописі «Причепи» зустрічаємо: «Моі кури ще зроду не гуляли на весіллі! Нехай же побачять!» (Причепа 1868:
арк. 27).
У мовленні жителів старшого покоління носіїв середньонаддніпрянських говірок фіксується наявність
опозиції твердість : м’якість шиплячих приголосних. Найяскравіше пом’якшена вимова характерна
приголосним [ч] та [ж] у позиції перед флективним звуком [а] у дієслівних формах («волочять», «виряжяли»,
«держять») та [ч] у іменниках («дівчя», «дівчята», «дочька», «плечями»). Звук [ш] переважно зберігає тверду
вимову.
Уже в перших дослідженнях середньонаддніпрянського діалекту було звернено увагу на збереження
м’якості шиплячих у багатьох говірках. Так, К. Михальчук виділяв м’якість шиплячих серед найбільш
специфічних їх властивостей [Михальчук 1872: 482]. П. Лисенко зауважує спорадичне функціонування м’яких
[ж], [ч], [ш] перед голосними [а], [е], [и], [о] у говірках Шполянщини й Корсунщини [Лисенко 1962: 52]. Різну
вимову шиплячих (тверду, напівм’яку й м’яку) фіксував А. Могила у західночеркаських говірках, вказуючи на
напівм’яку вимову приголосних [ж], [ч], [ш] у мовленні жителів сіл Звенигородського, Корсунь-
Шевченківського, Городищенського районів [Могила 1958: 176]. Г. Мартинова, класифікуючи говірки
Середньої Наддніпрянщини, відносить стеблівську говірку, як і весь мовний ареал Корсунщини, до типу А – зі
збереженням опозиції |ч| : |ч’|, |ж| : |ж’|, |ш| : |ш’|. Дослідниця зауважує, що пом’якшення шиплячих відбувається
переважно у позиції перед звуком [а] в іменниках та дієсловах. Найчастіше пом’якшується приголосний [ч],
варіантами якого також можуть бути вияви з різним ступенем палатальності. Розширення дистрибуції фонем Розділ ХІ. ФОНЕТИКА І ФОНОЛОГІЯ

315
|ж|, |ш| відбувається рідше [Мартинова 2003: 152-154]. На Правобережжі говірки типу А займають чималий
обшир від Дніпра на захід до річки Гнилий Тікич і вздовж Тясмина на півдні, розширюючи ареал на суміжжя з
північними говірками [Мартинова 2003: к. 23].
Подибуємо у рукописі «Причепи» і вживання задньоязикового [ґ]. Репрезентантом цього звука
виступає початковий приголосний у словах «ґедзь», «ґанок», «ґорсет». Письменник у рукописному варіанті
повісті виокремлює специфічну вимову похідного давнього *g у цій лексемі крапкою над літерою г: «Буду ще
г.едзів ловити або-що» (Причепа 1868: арк. 8); «…іі повний стан… не змучений давлячими г.орсетами»
(Причепа 1868: арк. 25); «Птичий та поросячий крик у г.анку так втисся йому в очі в вуха…» (Причепа 1868:
арк. 48); «Ясь під обороною коромисел вийшов з г.анку и сив на санки» (Причепа 1868: арк. 51). Натомість у
інших лексемах, де узаконилось вживання звука [ґ] (приміром, «ґрунт»), подібного діакритичного знака у
рукописах письменника не зустрічаємо, що свідчить про обмежене використання звука [ґ] у його мовленні.
Як зазначає Ю. Шевельов, спірантизація давнього *g припадає на XI-XV століття і зумовлена
морфологічним принципом. Натомість заміна г в h в більшості діалектів української мови сталася у XVІ
столітті [Шевельов 2002: 444-454]. На заступлення [ґ] звуком [г] в українських говірках вказує С. Бевзенко. За
його спостереженнями, сфера вживання задньоязикового [ґ] обмежується переважно словами-запозиченнями та
звуконаслідуваннями. Проте і у них, зокрема у південно-східних діалектах, фіксується виразна тенденція до
усунення з мовлення [ґ]. Подібне явище характерне і для Полісся. Натомість південно-західні говірки
відзначаються більшою частотою вживання цього звука, переважно у словах, запозичених з польської,
німецької, інших мов [Бевзенко 1980: 81-82]. На мінімальне вживання задньоязикового [ґ] у
середньонаддніпрянських говірках вказує і Г. Мартинова [Мартинова 2003: 212].
Отже, опрацьований матеріал дає змогу виокремити риси, що засвідчують вплив на формування системи
консонантизму ідіолекту І. Нечуя-Левицького рідних йому середньонаддніпрянських говірок і, зокрема,
стеблівської. Серед них: відсутність епентичного [л] у позиції після губного перед *ьj; збереження
протиставлення фонем |в| : |м|; звукосполука [мй] перед рефлексами давнього *к; [хв], [п] на місці приголосного
[ф]; [ж] у дієслівних формах 1 ос. теп. ч.; [ч] на місці давнього *t у позиції перед *j; випадки оглушення
дзвінкого [з] у позиції перед глухим приголосним; випадки руйнування опозицій |л| : |л′| та |р| : |р′|, спорадичне
пом’якшення шиплячого [ч]; обмежене вживання задньоязикового [ґ]. Наявні приклади віддзеркалення на
сторінках повістей «Чорні хмари» і «Причепа» середньонаддніпрянського впливу на формування мовної
особистості митця слова вказують на засвоєння письменником на генетичному рівні властивих носіям
стеблівської та сусідніх говірок мовленнєвих рис з відкиданням вузькодіалектних характеристик. Результати
дослідження створюють простір для подальшого вивчення особливостей мовної особистості І. Нечуя-
Левицького.

Література
Бевзенко 1980: Бевзенко, С. П. Українська діалектологія [Текст] / С.П. Бевзенко . – К.: Вища школа, 1980.
– 246 с. – Бібліогр.: с. 242-244. – (Навч. посібник для студентів філолог. факультетів університетів і
педагогічних інститутів)
Брахнов 1954: Брахнов, В. М. Фонетичні риси говірок Переяслав-Хмельницького району на Київщині
[Текст] / В.М. Брахнов // Полтавсько-київський діалект – основа української національної мови: збірник статей /
Л.А. Булаховський (гол. ред.). – К.: Вид-во АН УРСР, 1954. – С. 68-78.
Бузук 1929: Бузук, П. Діалектологічний нарис Полтавщини [Текст] / П. Бузук // Український
діалектологічний збірник. Кн. 2 / О.Н. Синявський, А.Ю. Кримський (ред.). – К.: УАН, 1929. – С. 159-197.
Варченко 1963: Марченко, І. О. Лубенські говірки і діалектологічна суміжність (фонетичні риси
протягом трьох століть) [Текст] / І.О. Марченко. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963. – 250 с. – Бібліогр.: с. 248-250,
карта. – (Монографія).
Ващенко 1957: Ващенко, В. С. Полтавські говори [Текст] / В.С. Ващенко. – Харків: Вид-во ХДУ, 1957. –
538 с. – (Монографія).
Дорошкевич 1915: Дорошевич, О. Сторінка для характеристики говірки с. Хоцьок Переяславського
повіту на Полтавщині [Текст] / О. Дорошкевич // Філологічний збірник пам’яті К. Михальчука. – К.: Вид-во укр.
наук. тов-ра, 1915. – С. 101-122.
Залеський 1977: Залеський, А. М. Діалектна основа фонологічної системи сучасної української
літературної мови [Текст] / А.М. Залеський // Українська літературна мова у її взаємодії з територіальними
діалектами: збірник / М.А. Жовтобрюх (відп. ред.). – К.: Наукова думка, 1977. – С. 50-96.
Їжакевич 1958: Їжакевич, Г. П. Мова творів І. Нечуя-Левицького [Текст] / Г.П. Їжакевич. // Курс історії
української літературної мови. Т. 1 (дожовтневий період) / І.К. Білодід (ред.). – К.: Вид-во Академії наук УРСР,
1958. – С. 435-454.
Лисенко 1962: Лисенко, П. С. Фонетичні особливості деяких говірок правобережної середньої
Черкащини [Текст] / П.С. Лисенко // Діалектологічний бюлетень. – Вип. 9. – К.: Вид-во АН УРСР, 1962. – С. 45-
54.
Мартинова 2003: Мартинова, Г. І. Середньонаддніпрянський діалект. Фонологія і фонетика [Текст] /
Г.І. Мартинова. – Черкаси, 2003. – 367 с. – Бібліогр.: с. 336-361, карти. – (Монографія). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 21
316
Матвіяс 2007: Матвія, І. Відображення середньонаддніпрянського говору в мові творів Івана Нечуя-
Левицького [Текст] / І. Матвіяс // Українська мова. – 2007. – №4. – С. 33-44.
Михальчук 1872: Михальчук, К. П. Наречия, поднаречия и говоры Южной Росии в святи с наречиями
Галичины [Текст] / К.П. Михальчук // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский
край. – Т. 7. – СПб., 1872. – С. 453-512.
Могила 1958: Могила, А. П. Деякі фонетичні особливості (консонантизм) говірок Західної Черкащини
[Текст] / А.П. Могила // Наукові записки Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. – Т. 17. –
Вип. 2. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1958. – С. 165-182.
Шевельов 2002: Тевельов, Ю. Історична фонологія української мови [Текст] / С. Вакуленко,
А. Даниленко (переклад з англ.), Л. Ушкалов (відп. ред.) / Ю. Тевельов. – Харків: Акта, 2002. – 1054 с. –
Бібліогр.: с. 1001-1006, карти.

Джерела
Причепа 1868: Відділ рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН
України. Фонд 11/22: Нечуй-Левицький І. С. Причепа. Повість. – 1868. – Автограф. – 99 аркушів.
Чорні хмари 1871: Відділ рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН
України. Фонд 11/4: Нечуй-Левицький І. С. Чорні хмари. 2 частина (чорнова редакція). – 24.V.1871. – Автограф.
– 41 аркуш.
АУМ 1: Атлас української мови. – В 3-х т. – Т. 1. Полісся. Середня Наддніпрянщина і суміжні землі. – К.:
Наукова думка, 1984.
АУМ 2: Атлас української мови. – В 3-х т. – Т. 2. Волинь. Наддністрянщина і суміжні землі. – К.:
Наукова думка, 1988.

На основании описательного и сравнительного методов, анализа лингвистической информации и
лингвогеографических данных в статье представлены особенности отображения системы консонантизма
носителей средненадднепровских говоров в языке рукописях ранних повестей Ивана Нечуй-Левицкого «Чорные
тучи» и «Причепа».
Ключевые слова: фонема, звук, гласный звук, система консонантизма, диалект, идиолект.

On the basis of descriptive and comparative methods, the analysis of lingual information and linguo-geographic
data the peculiarities of the reflection of consonantal system of middle-dnieper patois speakers in the language of the
early manuscripts of Ivan Nechui-Levytski ―Chorni Kchmary‖ (―The Black Clouds‖) and ―Prytchepa‖ are
investigated.
Keywords: phoneme, sound, consonant, the consonantal system, dialect, idiolect.
Надійшла до редакції 15 січня 2010 року.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.