Стаття присвячена проблемі варіювання німецьких приголосних фонем у слабкій та сильній позиціях.
Описано умови, за яких диференційні ознаки приголосних виражаються повністю і відбуваються модифікаційні
процеси під впливом мовних чинників.
Ключові слова: диференційна ознака, напружений приголосний, комбінаторно-позиційний алофон,
аспірація, вокалізація, елізія.
Варіювання комбінаторно-позиційних алофонів німецьких приголосних фонем у сильній та слабкій
позиціях становить наукову проблему, яку ще не повністю вирішили вітчизняні та зарубіжні науковці.
Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю визначити мовні умови варіативності алофонів приголосних
фонем у сильній та слабкій позиціях у спонтанному мовленні (СМ).
Метою дослідження є встановлення чинників, за яких приголосні фонеми можуть повністю
реалізовувати диференційні ознаки у спонтанному мовленні.
Різноманітні модифікації фонем з’являються в результаті того, що фонема в процесі породження
мовлення потрапляє в неоднакові фонетичні умови, у відповідності з якими виникають позиційні й
комбінаторні алофони фонем [Бондарко 1981; Гордина 1997].
Кожен артикуляційний корелят певної фонеми у мовленні визначається та існує як сегментно організоване
ціле. Для встановлення різноманітних позиційно-комбінаторних змін у мовленні є необхідним пізнання фонетичної
природи кожного корелята Петлюченко 1999: 30 .
© Рудківський О. П., 2010 Розділ ХІ. ФОНЕТИКА І ФОНОЛОГІЯ
317
Види комбінаторно-позиційних змін залежать від:
– наголосу (позиційні варіанти);
– звукового оточення (комбінаторні алофони);
– позиції приголосного звука в структурі складу, фонетичному слові (позиційні варіанти)
[Стеріополо 2004].
Відмінність між позиційними та комбінаторними змінами звуків полягає в тому, що “звуки, не зумовлені
оточенням, становлять реалізації різних фонем, а зумовлені звуки являють собою комбінаторні варіанти однієї
й тієї самої фонеми” [Kohler 1995: 89]. К. Колер зазначає, що залежні від контексту звуки називаються
алофонами окремої фонеми і знаходяться у відношеннях додаткової дистрибуції один до одного.
До основних видів комбінаторно-позиційних змін приголосних Л. В. Бондарко відносить зміни
приголосного під впливом якості наступого голосного, внаслідок чого розрізнюються неогублені та огублені
типи алофонів, а також зміни приголосного залежно від місця в мовленнєвому потоці, тоді алофони
розділяються як приголосний перед голосним та приголосний перед паузою [Бондарко 2000]. Потрібно додати,
що позиція німецького приголосного після сонорного перед голосним також сприяє збереженню
диференційних ознак (ДО).
Складнощі під час опису фонетичних корелятів розрізнювальних ознак приголосних пов’язані з тим, що
між артикуляційними та акустичними характеристиками приголосного немає такої простої залежності, яка
встановлюється під час аналізу голосних звуків. Наприклад, сонанти артикуляційно належать до класу
приголосних, однак мають ознаки голосних. Сприйняття їх як приголосних залежить не від їх властивостей, а
від умов пред’явлення.
Іншим протиріччям між артикуляційним та акустичним описом є група глухих твердих проривних
приголосних /p/, /t/, /k/, які суттєво відрізняються за активно діючим органом, але акустично реалізуються у
вигляді спектрально “неорганізованого” імпульсного шуму доволі малої тривалості. Характеристики цього
шуму не можуть бути надійною ознакою розрізнювання цих приголосних.
І. Сильна позиція приголосних. Позиція німецьких приголосних у структурі складу зумовлена їхніми
дистрибутивними можливостями. Потрібно відмітити, що приголосні фонеми у німецькій мові можуть
зустрічатися у таких позиціях:
а) тільки на початку складу – /h/, /х/ (в словах іншомовного походження);
б) перед голосним (сонантом) або після приголосного – /b/, /d/, /g/, /v/, /z/, /j/;
в) лише у кінці складу – //;
г) у пост- та інтервокальній позиції – /s/, /х/;
д) у різних фонетичних позиціях – /p/, /t/, /k/, /pf/, /ts/, /t/, (в обмеженій кількості слів), /s/ (в іншомовних
словах), /f/, //, // 28.
Потрібно відмітити, що придихові алофони , , глухих зімкнених фонем /p/, /t/, /k/ реалізуються
в НС перед голосним та в абсолютному кінці слова: – “Papa”, ta – “ub”, – “Tat”, –
“kommen”, – “Rock”. Прикладом комбінаторних алофонів перед голосним у німецькій мові можуть
слугувати приголосні у сполученні з нелабіалізованими та лабіалізованими голосними: [kґa:t] – “Kater” та
[kґo:l] – “Kohle”. Глухі зімкнені приголосні на початку слова чи кореня перед голосними реалізуються у
позиційних придихових алофонах, наприклад, /ґtaob/ – “Taube”, /pu:d/ – “Puder”, /fґktsn/ – “verkьrzen”
[Зиндер 2003: 104].
Артикуляція огубленості у сполученнях приголосного перед /:/ або /:/ починається під час вимови
приголосного і спричиняє появу в його спектрі низькочастотних складових і послаблення високочастотних,
наприклад, : – “fьhlen”, : – “spielen” 6. Типовим для двогубної /p/ подібно до зубної /t/ є
зникнення придиху [Фризен 1975; Hall 2000]. Лише у трьох із досліджених словоформ фонема /p/ реалізується з
придихом: [ ] – “zum Beispiel”, [] – “spдt”, [] – “Ansichtspunkt”. Цікаво, що
придихові алофони у цих прикладах, усупереч орфоепічній нормі, вимовляються в позиції на початку слова без
постаспірації – [()] – “Ansichtspunkt”. У цьому випадку перед голосною // має вимовлятися
нормативний аспірований [], оскільки він перебуває у сильній позиції. Однак, тут має місце послаблення
зазначеного приголосного, що виражається у зникненні придиху. Найчастіше неаспірований [p]
відслідковується на початку складу, де він виступає єдиним домінуючим варіантом проривної [Hollmach 1999].
На рис. 1 зліва зображено, що у середині ритмічно НС “Spra-” другий приголосний вимовляється як
послаблений глухий алофон [b] фонеми /p/: [ ] – “die Sprache”, що свідчить про комбінаторний вплив
свистячого [s] на реалізацію зімкненого [p] у спонтанному мовленні (СМ). Права частина рис. 1 представляє
реалізацію того ж самого варіанту за ідентичних комбінаторних умов, але у підготовленому мовленні (ПМ).
Послабленість проривного [b] виражається на сонаграмі шумовими переходами між звуками [] та [] із їхнім
помітним зосередженням на частотах, які утворюють формантно-шумову характеристику наступного велярного ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 21
318
фрикативного . Натомість консонантна насиченість зімкненого у підготовленому мовленні вказує на майже
чистий спектр частот у фазі витримки проривного [p].
Рис. 1. Сонаграми ФС “Sprache” у СМ та ПМ
Тривалість приголосного p в обох випадках майже не відрізняється, що підтверджує факт
нерелевантності тривалості у протиставленні напружених і ненапружених приголосних Дукельский 1962; Urs
1996; Касаткин 1995.
У результаті скорочення тривалості фази зімкнення утворюється частково одзвінчені алофони ,
напружених зімкнених /p/, /t/. Як правило, тривалість прориву /p/ і /t/ не перевищує 20 мс., а тривалість прориву
/k/-складів може досягати 35-40 мс., тобто наближатися до тривалості ненаголошеного голосного. Відносна
тривалість інших груп приголосних коливається від 70 до 95 % [Гавриш 1989].
На рис. 2 праворуч має місце сильний придиховий варіант [] у слові [] – “Stipendien”, фаза
аспірації якого накладається на артикуляцію наступного голосного []. Це зумовлено двома чинниками – по-
перше, приголосний перебуває у сильній позиції і, по-друге, згадане слово вилучено з підготовленого мовлення
того ж самого диктора. Ліворуч розміщено сонаграму фонетичного слова (ФС) із спонтанного мовлення того ж
диктора, звідки видно, що тут йдеться про ненапружений зімкнений [b].
Рис. 2. Сонаграми ФС “Gruppen” та “Stipendium” у СМ та ПМ.
Зазначена позиція спостерігається у дослідженому матеріалі шість разів як оглушений алофон [b] і два – як
нерозімкнений [b]. 15 % алофонів фонеми /p/, що реалізуються всередині складу, є послабленими – [b] та [b].
Спектр дзвінких щілинних перед голосними відзначається тим, що консонатна насиченість виражена
яскравіше, однак при більшій інтенсивності спостерігається переривчастість енергетичних частот у часі;
початкова й кінцева фази дзвінкого приголосного мають чітке посилення енергетичних частот, а середня,
власне шумова фаза, характеризується її послабленням і навіть повним зникненням. Переривчатістю посилення
енергетичних частот характеризується також приголосна /r/ [Machelett 1994; Ulbrich 1998].
Якщо місця артикуляції голосного і приголосного віддалені один від одного, то акустично це
спостерігається у зменшенні енергетичних частот на межі приголосного і голосного та стаціонарної частоти F2 Розділ ХІ. ФОНЕТИКА І ФОНОЛОГІЯ
319
голосного. Перехід F2 від початкового значення до стаціонарного характеризується зменшенням енергетичних
частот, кінцевою (стаціонарною) частотою та величиною перепаду [Machelett 1996].
Отже, для всіх німецьких приголосних не існує однозначно сильної позиції. Глухі напружені приголосні
звучать найбільш чітко у НС перед голосною заднього або середнього ряду та між сонорним та голосним
звуками. Ненаголошена позиція спричиняє послаблення енергетичних частот приголосних.
ІІ. Слабка позиція приголосних. Аналіз фонетичних характеристик приголосних у слабкій позиції,
тобто у позиції поряд з іншим приголосним показує, що перед губними спостерігається вплив огубленого
голосного на реалізацію приголосного, перед язиковими – відповідно неогубленого [Бондарко 1981].
Потрібно зазначити, що у сполученні зімкнених із наступним гоморганним носовим звуком алофони
вимовляються із фаукальним розімкненням як , , k, наприклад, – “ab Morgen”,
– “entnehmen”. Це також стосується варіантів дзвінких зімкнених фонем – b, d, .
Наступний гоморганний дзвінкий може спричинити появу імплозивних варіантів , , , наприклад,
– “abbilden”, – “forttragen”, – “rьckgдngig”.
Будь-який ініціальний дзвінкий приголосний не впливає на характеристики дзвінких приголосних [b, d, g,
v, z, , j, ], наприклад, [an d ґu:ni] – “an der Uni”. Проте, якщо перед ними стоїть один із глухих приголосних
звуків [p, t, k, f, s, , t], то дзвінкі реалізуються під впливом прогресивної асиміляції як глухі ненапружені,
наприклад, [ґkrsbu:x] – “Kursbuch”. Крім цього, дзвінкі звуки [b, d, g, v, z, , j, ] на початку речення та після
паузи можуть перетворюватися на ненапружені глухі [b, d, g, v, z, , j, ] [101, с. 202]. Щілинні та проривні
приголосні можуть модифікуватися перед наступним артикуляційно подібним приголосним у результаті
регресивної асиміляції за місцем творення, наприклад, [ґaopra:x] – “Aussprache”, [mkkmn] – “mitkommen”.
Внаслідок прогресивної асиміляції за участю голосових зв’язок глухий приголосні впливає на наступний дзвінкий,
наприклад [ґdtba:] – “deutbar”. Також звуки [j, [v, [r] та [l] після глухих фрикативних частково оглушуються
до [j, [v, [] і [l] [Бондарко 1981: 204].
Приголосні p, t, k у кінці складу вимовляються із сильним придихом, який характеризується
більшою тривалістю і наявністю форматної організації шуму придиху. Сприйняття кінцевих проривних
приголосних не становить труднощів, тому що у порівнянні з початковими глухими проривними вони являють
собою складніший комплекс, в якому прорив супроводжується придиховою фазою. Вона має не лише більшу
тривалість, але й певну формантну структуру, наявність якої дозволяє інтерпретувати її як глухий приголосний
Бондарко 1981.
Германісти розглядають у слабкій позиції такі явища послаблення приголосних як: 1) втрата аспірації 2)
відсутність фази прориву; 3) послаблення, яке може супроводжуватися спірантизацією аж до елізії приголосних.
Наведені процеси відображають так звану тенденцію до набуття дзвінкості [Froitzheim 1984: 84]. Насамперед,
зменшується видиховий тиск, глухі проривні /t/ і /p/ у таких умовах менш напружені, тобто характеризуються
більш слабким зімкненням та несуцільною перемичкою між ротовою та носовою порожнинами і, врешті,
змикальний рух артикуляційних м’язів може взагалі не відбуватися [Koenig 2007]. Разом із цим субглотальний
тиск зменшений, голосові зв’язки змикаються і починають дрижати перед початковою фазою артикуляції
наступного звука.
Процес послаблення сильних приголосних /p/, /t/, /k/ легко ілюструється такими його ступенями як
втрата придиху, ленізація або відсутність фази прориву, фрикатизація, тобто цілковите уподібнення артикуляції
звука до його оточення й елізія. Алофони фонеми /t/ характеризуються найбільшим виявом тенденції до
дзвінкості у спонтанному мовленні (СМ) і зазнають порівняно з варіантами напружених зімкнених /p/ та /k/
найбільших модифікацій [Rues 1993; Werenitsch 1999]. Характерною ознакою дентальної /t/ є відсутність
розімкнення, або його повне зникнення, наприклад: [] – “Marktplatz”, [ t] – “geht nicht”.
Фрикативна /r/ сприяє появі ленізованих варіантів фонеми /p/: – “Professoren”, – “Sprache”,
– “ein Problem”, – “Sprechwissenschaft”.
Перед алофонами носових /m/, /n/, // прорив відбувається не у ротовій порожнині, а в носовій, що також
типово для варіантів проривних /t/ і /k/: [] – “Gruppen”. Таким чином, приголосний потрапляє у
фаукальну позицію, що утворюється внаслідок контакту кореня язика та зіву. На рис. 3 праворуч можна
порівняти фазу розімкнення у носовій порожнині реалізованого у підготовленому мовленні звука [],
зображену в вигляді “щітки”, із відсутньою фазою послабленого зімкненого [] у СМ на рис. 3 ліворуч, що
свідчить про зменшення консонантної насиченості варіанту фонеми /p/ у спонтанному мовленні.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 21
320
Рис. 3. Сонаграми ФС “Gruppen” у СМ та ПМ
У кінці морфеми чи слова після сонорних [m], [n], [l] очікуване за орфоепічною нормою оглушення
дзвінкого в кінці складу не зустрічається: (t) – “selbst seine”. Це пояснюється тим, що згідно з
теорією набуття дзвінкості напружені [p], [t], [k] в оточенні дзвінких та сонорних послаблюються, набуваючи
часткової дзвінкості – [b], [d], [g].
Таким чином, можна узагальнити, що слабка позиція приголосних заважає вираженню всіх їх
диференційних ознак. Це може супроводжуватися втратою аспірації глухими зімкненими, частковим
одзвінченням напружених зімкнених та фрикативних, оглушенням дзвінких ненапружених, вокалізацією
щілинного /r/ та бічного /l/ або цілковитим випадінням алофонів приголосних фонем у ненаголошеному складі.
Позиція перед наголошеним голосним виявляється найбільш сприятливою для реалізації диференційних
ознак глухих приголосних. Інтервокальна позиція є стабільною для вияву розрізняльних ознак у варіантах
дзвінких приголосних фонем, але голосні переднього ряду зумовлюють підвищення енергетичних частот
попереднього приголосного. У ненаголошених складах дзвінкі приголосні можуть частково втрачати шумну
складову й послаблюватися.
Позиція перед приголосним заважає вираженню всіх диференційних ознак приголосних. Це може
супроводжуватися втратою аспірації глухими зімкненими, частковим озвінченням напружених зімкнених та
фрикативних, оглушенням дзвінких ненапружених, вокалізацією щілинного /r/ та бічного /l/ або цілковитим
випадінням алофонів приголосних фонем у ненаголошеній позиції.
Обов’язковість чи факультативність характеристик звука визначаються завдяки фонологічно
розрізняльним ознакам, інші фонологічно нерелевантні артикуляційні ознаки звука можуть вільно варіювати.
Інтерес викликає перевірка того, наскільки приголосні проявляють свої диференційні ознаки у сильній позиції в
спонтанному мовленні.
Потрібно зазначити, що дане дослідження не повністю вичерпує питання комбінаторно-позиційного
варіювання алофонів німецьких приголосних фонем у спонтанному мовленні. Ґрунтовне вивчення мовних та
позамовних чинників фонетично-фонологічних змін приголосних дасть змогу спрогнозувати розвиток системи
німецьких приголосних фонем, встановити утворення у ній нових синтагматичних та парадигматичних
відношень.
Література
Бондарко 1981: Бондарко, Л. В. Фонетическое описание языка и фонологическое описание речи [Текст] /
Л.В. Бондарко. – Л., 1981. – 199 с. – Библиогр.: с. 192-198. – 300 экз.
Бондарко 2000: Бондарко, Л. В. Фонология речевой деятельности [Текст] / Л.В. Бондарко. – С-Пб. :
Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2000. – 158 с.– Библиогр.: с. 158-161. – ISBN 5-288-01973-8.
Гавриш 1989: Гавриш, Е. А. Ингерентная и просодическая длительность согласных немецкого языка
(экспериментально-фонетическое исследование) [Текст]: автореф. дисс. на соискание учен. степени канд.
филол. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки” / Е.А. Гавриш. – К., 1989. – 16 с. Розділ ХІ. ФОНЕТИКА І ФОНОЛОГІЯ
321
Гордина 1997: Гордина, М. В. Фонетика французского языка [Текст] / М.В. Гордина. – СПб. : Изд-во
С.-Петербург. ун-та, 1997. – 304 с. – Библиогр.: с. 282-296. – ISBN 5-288-01246-6.
Дукельский 1962: Дукельский, Н. И. Принципы сегментации речевого потока [Текст] / Н.И. Дукельский.
– М., Л. : Изд-во Акад. наук СССР, 1962. – 138 с. – Библиогр.: с. 131-135. – 2800 экз.
Зиндер 2003: Зиндер, Л. Р. Теоретический курс фонетики современного немецкого языка [Текст] /
Л.Р. Зиндер. – М.: ACADEMIA, 2003. – 158 с.– Библиогр.: с. 282-296. – ISBN 5-7695-1237-7.
Касаткин 1995: Касаткин, Л. Л. Некоторые фонетические изменения в консонантных сочетаниях в
русском, древнерусском и праславянском языках, связанные с противопоставлением согласных по
напряженности/ненапряженности [Текст] / Л.Л. Касаткин // Вопр. языкознания. – 1995. – № 2. – С. 43–56. –
Библиогр.: с. 56.
Петлюченко 1999: Петлюченко, Н.В. Реалізація консонантних сполук на стику лексичних одиниць
(інструментально- фонетичне дослідження на матеріалі мовлення дикторів радіо та телебачення Німеччини)
[Текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови – німецька”
/ Н.В. Петлюченко. – Одеський держ. ун-т ім. І. І. Мечникова. – О, 1999. – 17с.
Стеріополо 2004: Стеріополо, О. І. Теоретичні засади фонетики німецької мови [Текст] / О.І. Стеріополо.
– Вінниця : Нова Книга, 2004. – 320 с. – Бібліогр.: с. 290-298. – ISBN 966-7890-69-4.
Фризен 1975: Фризен, Я. Г. Губные согласные в немецком и киргизском языках [Текст] / Я. Г. Фризен //
Труды Кирг. ун-та. Серия : Романо-германская филология и методика преподавния иностр. яз., 1975. – Вып. 7. –
С. 18–31. – Библиогр.: с. 31.
Froitzheim 1984: Froitzheim C. Artikulationsnormen der Umgangssprache in Kцln [Теxt] / C. Froitzheim. –
Tьbingen : Gьnter Narr Verlag, 1984. – 233 S.– Literaturverzeichnis: S. 187-192. – ISBN 3-87808-332-7.
Hall 2000: Hall, T. A. Phonologie : eine Einfьhrung / T. Alan Hall. – Berlin [u.a.] : de Gruyter, 2000. – 360 S.–
Literaturverzeichnis: S. 339-350. – ISBN 3-11-015641-5.
Hollmach 1999: Hollmach, U. Aufbau der phonetischen Datenbasis fьr die Neufassung des Wцrterbuches der
deutschen Aussprache am Fall der Fortisexplosive p, t, k [Теxt] / U. Hollmach // Sprechwissenschaft : zu Geschichte
und Gegenwart ; Festschrift zum 90jдhrigen Bestehen von Sprechwissenschaft/ Sprecherziehung an der Universitдt
Halle / Eva-maria Krech ; Eberhard Stock (Hrsg.). – Frankfurt am Main [u.a.]: Lang, 1999. – S. 195 – 208.–
Literaturverzeichnis: S. 208. – ISBN 3-631-34697-2.
Kohler 1995: Kohler, K. J. Einfьhrung in die Phonetik des Deutschen [Теxt] / K.J. Kohler. – Berlin : Erich
Schmidt, 1995. – 249 S.– Literaturverzeichnis: S. 240-242. – ISBN 3-503-03097-2.
Koenig 2007: Koenig, L. The Sensitivity of Intraoral Pressure in Consonants and Consonant Clusters to
Following Vowel Context in German [Electronic resource] / Laura L. Koenig & Susanne Fuchs // Proceedings XVIth
ICPHS : the Sixteenth International Congress of Phonetic Sciences ; 6-10 August, 2007, Saarbrьcken. – P. 641 – 644. –
– Mode of access: http://www.icphs2007.de/conference/Papers/1705/1705.pdf. – Title from the screen.
Machelett 1994: Machelett, K. Das Lesen von Sonagrammen in der Phonetik [Text] / K. Machelett. – Hausarbeit
zur Erlangung des Magistergrades an der Ludwig-Maximilians-Universitдt Mьnchen, 1994. – 112 S. –
Literaturverzeichnis: S. 119-123.
Machelett 1996: Machelett K. Das Lesen von Sonagrammen [Electronic resource] / K. Machelett. – 1996. –
Mode of access: http://www.phonetik.uni-muenchen.de/Lehre/Skripten/SGL/SGLHome.html. – Title from the screen.
Rues B. Lautung im Gesprдch : Ergebnisse einer empirischen Untersuchung / Beatte Rues. – Frankfurt am Main:
Hector, 1993. – 176 S. – Literaturverzeichnis: S. 142-150. – ISBN 3-9801832-7-0.
Ulbrich 1998: Ulbrich, H. Zur R-Aussprache / Horst Ulbrich, Christiane Ulbrich // Zu Sprach-, Sprech- und
Stimmstцrungen [Text]: Festschrift zum 65. Geburtstag von Jutta Suttner am 10. Februar 1998 / [Institut fьr
Sprechwissenschaft und Phonetik, Martin-Luther-Universitдt Halle-Wittenberg]. Hrsg. von Gerda Falgowski. – 1998 –
S. 134–139.– Literaturverzeichnis: S. 139-140. – ISBN 3-7684-6841-0.
Urs 1996: Urs, W. Die segmentale Dauer als phonetischer Parameter von “fortis” und “lenis” bei Plosiven im
Zьrichdeutschen [Text] / W. Urs. – Stuttgart: Steiner. (ZDL Beihefte 92), 1996. – 250 s. – Literaturverzeichnis: S. 238-
247.
Werenitsch 1999: Werenitsch, N. I. Zur Frage der Variation der Lautsegmente unter dem Einfluss der
Sprechgeschwindigkeit [Text] / Nikolaj Iwanowitsch Werenitsch // Krech E.-M., Stock E. Sprechwissenschaft – Zu
Geschichte und Gegenwart. Festschrift zum 90jдhrigen Bestehen von Sprechwissenschaft/Sprecherziehung an der
Universitдt Halle. – Lang: Frankfurt/Main, 1999. – S. 373–380.– Literaturverzeichnis: S. 380. – ISBN 3-631-34697-2.
Статья посвящена проблеме вариирования немецких согласных фонем в слабой и сильной позициях.
Описаны условия, в которых дифференциальные признаки согласных выражаются полностью и происходят
модификационные процессы под влиянием яыковых факторов.
Ключевые слова: дифференцаальный признак, напряженный согласный, комбинаторно-позиционный
аллофон, аспирация, вокализация, элизия.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 21
322
The article is devoted to the problem of the variety of German consonants in the strong and weak positions. The
circumstances, under which the distinctive features are expressed fully, and when modification processes appeare
under the influence of the language factors, are described.
Key words: distinctive feature, Fortis, combinatorial and positional allophone, aspiration, vocalization, elision.
Налійшла до редакції 22 січня 2010 року.