Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

2. ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ВИЯВИ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ

загрузка...
Із середини XVIII ст. до кінця 20-х років XIX ст. вчення про склад­не речення формувалося як самостійний розділ синтаксичної науки. Уже в ряді граматичних студій початку XIX ст. зустрічаються терміни « головне речення », « підрядне речення ». Останнім вважається залежне (семантично і формально) речення у структурі складного. Термін « склад­не речення» приходить на зміну терміну «складне мовлення» аж на самому початку XIX ст. Л. Г. Якоб підкреслює: «Речення бувають або прості, або складні, залежно від того, чи одне чи багато суджень вира­жаються в них» [Якоб 1812, с. 196]. Залежність переважно тлумачить­ся в логічному вимірі. Найвизначнішим представником формування логіко-граматичного напряму у вивченні складного речення в русистиці був М. І. Греч, хоча його роль оцінюється неоднаково: «У той час, як М. І. Греч плутався в межах граматичного й логічного аналізу речення, його складових частин або членів, а також сполучень речень, О. X. Вос­токов представив сумлінно виконану широку картину сполучення слів на основі керування, тобто поглибив і розвинув вчення про форми і типи словосполучень… 0. X. Востоков оцінив усю важливість проблеми простого і складного речення» [Виноградов 1958, с. 118]. О. X. Востоков зазначав: «Замість одного означального або додаткового слова, може бути приєднано до підмета або присудка ціле речення підрядне» [Восто­ков 1831, с. 231]. AM. І. Греч наголошує, що складним реченням є «су­купність двох або більше простих речень», зараховуючи до складу по­

 

РОЗДІЛ XVII. Складнопідрядне речення.


673


дібних утворень такі предикативні одиниці, у яких наявні дієприкмет­ники (дієприкметникові звороти) або дієприслівники (дієприслівникові звороти) (див.: [Греч 1834]). По суті, учений зробив першу в русистиці розгорнуту класифікацію складнопідрядних речень у двох аспектах — логічному й граматичному. З граматичного боку, підрядні речення за­мінювали або іменники, або прикметники, тому й вони поділяються на підрядні іменникові, підрядні прикметникові, підрядні обставинні: «Граматична важливість речення повинна відповідати логічній, тобто головна, незалежна думка повинна тлумачитись як головне речення, підпорядкувальне; другорядна — речення підрядне, підпорядковане» [Там само, с. 231]. Основоположні принципи логіко-граматич- ної класифікації в україністиці заклали М. Лучкай, Я. Головацький, М. Осадца, Й. Лозинський, С. Смаль-Стоцький, І. Нечуй-Левицький та ін. Подібну класифікацію розвивав і поглиблював Є. К. Тимченко, розмежовуючи з-поміж «побічних» речень речівникові, прикметникові, прислівникові [Тимченко 1918, с. 70].

Розвиваючи думки М. І. Греча, П. Перевлеський диференціював підрядні речення: 1) на підрядні іменникові, 2) підрядні прикметни­кові, 3) підрядні обставинні [Перевлеский 1847]. Тим самим було по­єднано два принципи класифікації: власне-морфологічний і власне- синтаксичний. Гостро критикуючи представників логічного напряму в синтаксисі, Ф. І. Буслаєв у своїх працях сам сповідував його принци­пи, стверджуючи, що «підмет — це предмет, проякийми судимо, при­судок — це те, що ми думаємо або судимо про предмет, речення — судження, виражене словами ». У цьому ж розрізі висловлюються мірку­вання про підрядне речення, яке кваліфікується лінгвістом як член речення, виражений цілою конструкцією [Буслаєв 1959, с. 33-34]. Ідею про підрядне речення як про член головного речення розвивав К. Бек- кер, хоча повним дублюванням його поглядів підхід Ф. І. Буслаєва аж ніяк не можна вважати в силу того, що Ф. І. Буслаєвим було значно уточнено цілий ряд концептуальних положень К. Беккера та запропо­новано цілісне визначення статусу підрядної частини у структурі склад­нопідрядного речення. Цікавою є думка П. Бєляєвського, який зазна­чав, що «поділ підрядних речень, оснований на безпідставному поділі другорядних слів… не може вважатись обґрунтованим» [Беляевский 1868, с. 605], тому всі підрядні речення варто називати пояснювальни­ми. Останні слід поділяти на два розряди: одні є поясненням до певної частини головної предикативної одиниці, тобто є поясненням одного поняття, а інші вже пояснюють цілу думку, цілу одиницю, позначаю­чи або причину і наслідок, або умову, або вказують на суперечливу ознаку тощо [Беляевский 1869, с. 6]. Це було поєднання формального і смислового підходів в аналізі.

Наприкінці XIX ст. до аналізу складнопідрядного речення звернули­ся представники психологічної школи. Для них складнопідрядне ре­чення — це результат удосконаленішого процесу світосприйняття, про­дукт тривалої граматичної еволюції. У зв’язку з цим О. О. Потебня особ­ливу увагу звернув на процес поступової заміни паратаксичних зворотів


22 «Теоретична граматика»

 

674


Синтаксис


гіпотаксичними в давньому ладі мови. У поглядах на еволюцію типів складного речення існувала суттєва розбіжність. Так, у працях Ф. Є. Кор- ша обґрунтовувалась думка про пізніше виникнення безсполучникових відносних конструкцій [Коршь 1877].

Власне-граматичний підхід до аналізу складнопідрядних речень був запропонований П. Ф. Фортунатовим, що розмежував складнопідрядні речення із сполучними словами і складнопідрядні речення із спо­лучниками. При визначенні підрядного речення лінгвіст відштовху­вався від того, що «підрядним реченням називається таке речення, у якому позначено те, що таке речення утворюється не само для себе, але для іншого речення, з яким воно сполучається; при цьому підряд­не речення може бути за значенням подвійного плану: або воно роз’яс­нює собою те, що позначається цілим іншим (головним реченням), і не утворює тому частини іншого речення, або ж воно пояснює собою те, що позначається частиною іншого, головного, речення, і в цьому ви­падку утворює, таким чином, само частину іншого, головного, речен­ня» [Фортунатов 1956, с. 188-189].

При аналізі складного речення О. О. Шахматов надавав перевагу терміну «співпідрядність» поряд із «підрядністю», тому що він ясніше вказує на зв’язок і взаємозалежність сполучуваних речень. « Ці взаємні відношення речень можуть бути виражені почасти послідовністю між ними або інтонацією, почасти модальними змінами у формі присудків або головних членів, але в більшості випадків вони виражаються спо­лучниками» [Шахматов 1941, с. 272]. Сутність співпідпорядкування О. О. Шахматов зводив до формально вираженого різними видами зчеп­лення і до різних ступенів цього зчеплення простих речень. Такий підхід якоюсь мірою розвиває В. Гусов, який підкреслює, що у струк­турі складного речення «підрядне речення не менш важливе, ніж го­ловне, тому що складнопідрядне речення становить таке ж неподільне ціле, як і просте речення, з тією лише різницею, що один або декілька членів першого (складного) виражається неокремими словами, а ціли­ми реченнями (підрядними)», тому й не можна вважати доцільним поділ речень на головні і підрядні [Гуссов 1909, с. 107]. Саме у цьому і спостерігається переклик думок О. О. Шахматова і В. Гусова, адже О. О. Шахматов, виходячи з розуміння складнопідрядного речення як певної синтаксичної єдності і проводячи на цій підставі паралель між структурою простого і структурою складного речень, відзначає, що ці структури можуть бути односкладними і двоскладними. До останніх належать ті конструкції, у яких об’єднані речення не можуть існува­ти одне без одного. Сюди слід зараховувати: 1) так звані умовні (якщо),

2)  наслідкові, 3) відносні, коли одне з них є підметом щодо іншого: Хто не зі мною, проти мене [Шахматов 1941, с. 121-122], підрядні речення. Подібний погляд у сучасній лінгвістиці розвиває І. Р. Вихо­ванець, який підкреслює, що такого плану конструкції «виражають суб’єктні відношення, які виникають у результаті заміщення суб’єктної синтаксеми реченнєвим компонентом: Хто має серце — рятувать по­винен Від кулі поцілунок (Д. Павличко)» і «за своїми особливостями

 

РОЗЛІЛ XVII. Складнопідрядне речення.


675


наближаються до простого речення» [Вихованець 1992, с. 51]. Про співвідношення підрядного й сурядного зв’язку гостро поставили пи­тання В. О. Богородицький і О. М. Пешковський. При цьому В. О. Во- городицький заперечив уподібнення підрядних речень другорядним членам речення, наголошуючи, що при диференціації підрядних час­тин слід врахувати: 1) до чого відноситься підрядна частина; 2) які формальні слова вживаються для зв’язку головної і підрядної частин;

загрузка...

3) які смислові відтінки в кожному випадку належать самим підряд­ним реченням.

В. О. Богородицький на цій підставі розрізняє такі типи підрядних речень: 1) означально-описові: ТПп в піснях співається, те в житті збувається (Нар. тв.); Не гріх тому повечеряти, хто не обідав (Марко Вовчок); Он і майдан, де ми на вилииі збираємося (Панас Мирний); 2) уподібнювально-порівняльні: А навкруги нього гарно, як буває на­провесні в полі (М. Коцюбинський); Краще синиця в жмені, ніж жура­вель в небі (Нар. тв.); 3) часові: Поки Пріська лежала та спочивала. Христя поралась коло страви (Панас Мирний); 4) з’ясувальні: Лаврін все думав, шо Мелашка от-от прийде додому (І. Нечуй-Левицький);

5)                умовні:         Коли вам страшно. — геть ідіть з дороги! (Леся Українка);

6) допустові: Перед ним лежав шлях, курний уже, хоч була рання вес- на’ {ТА. Коцюбинський); 7) причинові: Мабуть, тому, шо село коло річки близько, таке все свіже, зелене та ярке, так усе швидко та пишно росте та процвітає, цвіте та співає (Марко Вовчок); 8) наслідкові: Дощі весною були нетривалі, так шо сподіватися на достатню кількість вологи и ґринті не доводилося (3 газ.); 9) мети: Багато треба було робити, щоб спинити рих (М. Коцюбинський). Запропонована класифікація не здобула популярності і не знайшла суттєвого розвитку в граматиках (див.: [Богородицкий 1904, с. 229]).

Відома також спроба Є. Ф. Будде вкласти все розмаїття підрядних зв’язків у структурі складного речення у дворозрядну систему. Він за­пропонував розмежовувати лише два види підрядних частин: підрядні означальні та підрядні додаткові. До перших відносяться такі склад­нопідрядні речення, у яких підрядна частина стосується підмета го­ловної частини. До складнопідрядних із підрядними додатковими на­лежать такі, у яких підрядна частина стосується присудка головної частини. «Підрядні речення, що відносяться до підмета головного ре­чення, відповідають означальним словам простого речення і сполуча­ються з ним переважно способом узгодження, а підрядні речення, які відносяться до присудка головного речення, відповідають додатковим словам і сполучаються з цим присудком переважно способом керуван­ня» [Будде 1913, с. 38].

Неодноразово здійснювалася спроба підмінити класифікацію підряд­них частин кваліфікацією підрядних сполучників. Так, Д. М. Овсяни- ко-Куликовський у своїх працях подає класифікацію лише тих підряд­них сполучників, які приєднують підрядні частини у складному ре­ченні. Поряд із сполучниками розглядаються також інші засоби зв’яз­ку частин у складнопідрядному реченні. Безперечно, такий підхід є


22′

 

676


Синтаксис


суто формалістичним, оскільки тип підрядної частини поставлено в за­лежність від того слова, за допомогою якого підрядна частина сполу­чається з головною: «Тому що сполучний прислівник, як і всякий при­слівник, є обставина, то речення, які починаються сполучним прислівни­ком, необхідно мають характер речень обставинних» [Овсянико-Кули- ковский 1912, с. 128]. Аналізуючи відносне підпорядкування за допомо­гою сполучних займенників, Д. М. Овсянико-Куликовський на основі їх відношення до різних членів (частин) головного речення, розрізняє:

1)  підрядні підмета: Чудова пісня, якої ніхто не грав. тихо спадала на зелену отаву царинок (М. Коцюбинський); 2) підрядні присудка: В той сонячний день я сам бив сонием. навколо якого кришились планети (М. Коцюбинський); 3) підрядні додатка: Він примітив кипку чоловіків. котра чорніла і ворушилась коло шинку на білому сніги (І. Нечуй-Ле- вицький); 4) підрядні іменника-прикладки: Як же йому не заздрити тобі, людині, перед якою відкрита така блискуча кар’єра! (Ю. Дольд- Михайлик). Д. М. Овсянико-Куликовський по-різному оцінює визна­чальну роль відносно-сполучних слів: прислівники у функції сполуч­них слів виступають необхідною ознакою, на його думку, обставинних підрядних речень (бо самі прислівники — обставини), займенники ж у ролі сполучних слів не є показниками семантики підрядних, а тільки вказують на підрядно пояснювальний член, за синтаксичною функцією останнього і кваліфікують підрядні («підрядні підметові», «підрядні присудкові» таін.).

Запропонована класифікація позбавлена єдиного принципу систе­матизації явищ підрядності. По суті, це перший крок до заперечення класифікації підрядних речень. Такий підхід знайшов поглиблення у О. М. Пєшковського, який прийшов до висновку, що при підрядному підпорядкуванні речень сполучники постають єдиними показниками підрядних функцій. У силу цього і пропонується поглиблена класифі­кація сполучників, які поділяються на дев’ять розрядів: 1) причи­нові, 2) цільові, 3) наслідкові, 4) з’ясувальні, 5) пояснювальні, 6) умовні,

7) допустові, 8) порівняльні, 9) часові. Відзначаючи вагомість такого підходу, слід підкреслити його недостатність при аналізі підрядних частин, оскільки останні, приєднуючись однаковими сполучниками, характеризуються відмінним значенням, пор.: Люди, зрадівши, шо минила лиха година, слалися спати (Панас Мирний); Мені здається, шо хитнулося ліжко, хитнулись стіни (М. Коцюбинський); Попід тією рослиною часто попадалися, плигали жаби — ознака, шо близь- ко вода (Панас Мирний); Ну, гаразд же, шо ти прийшла (Панас Мир­ний). У наведених реченнях вживається той самий сполучник що, який приєднує різні підрядні частини (причинову, додаткову тощо). Значен­ня сполучника часто зумовлюється всією специфікою складного речен­ня певного типу.

Гостро критикував традиційну класифікацію підрядних речень й інший представник формального напряму в граматиці — Д. М. Куд- рявський: «Шкільна граматика класифікує підрядні речення за їх зна­ченням, ґрунтуючись на тому, що кожен член речення може бути вира­

 

РОЗЛІЛ XVII. Склалнопілоялне речення.


677


жений цілим підрядним реченням… виявляється, що те саме речення може бути чим завгодно, залежно від того, поряд з чим воно стоїть. Це значить визначити ялину як дерево, коло якого лежать ялинові шиш­ки; зрозуміло, що в такому випадку ялиною можна назвати березу, під якою валяються ялинові шишки. Ясно, що така класифікація нічого не говорить про самі підрядні речення і не бере до уваги жодної їх ознаки. Отже, й тут ми приходимо до необхідності стати на формаль­ний погляд. Якщо ми поставимо питання, чим саме з формального по­гляду відрізняється підрядне речення ВІД ГОЛОВНОГО, то побачимо, що єдиною відмінністю його є сполучник або займенник відносний» [Куд- рявский 1913, с. 124-125]. Такий підхід стає на перешкоді смислового аналізу структури складнопідрядних речень, оскільки підрядність ні­якою мірою не можна обмежити тільки формальними засобами сполу­чуваності частин. Крайній формалізм у тлумаченні складнопідрядного речення виявився в тому, що в працях прихильників формально-грама- тичного напряму взагалі стала заперечуватися не лише можливість будь-якої класифікації підрядних частин, а навіть сама доцільність поділу складних речень на складносурядні і складнопідрядні (див.: [Петерсон 1923, с. 31]). Труднощі класифікації типів складнопідрядних речень, на думку багатьох послідовників концепції П. Ф. Фортунато- ва, виникають від неясності термінів «сурядність» і «підрядність», «головне речення» і «підрядне речення»: «Обидві пари термінів тісно між собою пов’язані, і з’ясування однієї пари пролило б світло і на другу» [Там само, с. 31]. Аналізуючи структуру складного речення, М. М. Петерсон робить висновок, що «твердження про синтаксичну са­мостійність як ознаку головного речення і синтаксичну несамостійність як ознаку підрядного речення безпідставне і не може бути об’єктивним критерієм для розподілу складних речень на складносурядні і складно­підрядні» (див.: [Там само, с. 32], пор.: [Чередниченко 1959, с. 21]). Заперечення відмінностей між сурядним і підрядним типом зв’язку у структурі складного речення не має під собою ніяких теоретичних ос­нов, оскільки сполучники сурядності й сполучники підрядності як формальні показники сурядного або підрядного зв’язку виражають відповідний тип відношень між предикативними одиницями. У силу цього такий підхід не знайшов значного поширення в лінгвістиці. Подібний погляд зводить нанівець відмінності між структурними особ­ливостями складносурядних і складнопідрядних речень.

На ґрунті концептуально-відмінних підходів (формально-граматич- ного і логіко-граматичного) І. Г. Чередниченко зробив спробу власної класифікації складнопідрядних речень. При цьому автор враховує співвідношення головної і підрядної частин у формально-граматично- му і структурно-семантичному плані, що й дає можливість розрізнити три головних типи підрядності: 1) підрядність до окремих членів ре­чення (причленна підрядність); 2) підрядність до цілого складу речен­ня; 3) взаємопідрядність.

Причленна підрядність кваліфікується як така, що виникає при чле­нах головного речення, які можуть виражатися різними частинами мови.

 

678


Синтаксис


На цій підставі розрізняються: 1) присубстантивні (пояснюють імен­ник головної частини): Високо поросло розкішне дерево вгору, укрива­ючи холодком зелену землю, на котрій, чіпляючись колосками за гілки, бияє розкішна рослина (Панас Мирний); 2) приад’ективні (пояснюють прикметник і дієприкметник): Другою рукою, имазаною в землі, бо, тільки шо полола, вона махала перед його очима і показувала на двері (М. Коцюбинський); 3) придієслівні (пояснюють дієслово): Ти не чуєш. як солов’ї весільним співом дзвонять? (Леся Українка); 4) приадвербі- альні (пояснюють прислівник): Тепер, коли били вже тільки окремі батареї та міномети, всі почули рівномірний безперервний гул дале­ко на лівому фланзі (О. Гончар); 5) призайменникові (пояснюють зай­менник головного речення): Там, де за тиждень перед тим стигла пустельна тиша, всюди гомоніли колгоспники (0. Ільченко). Запро­понований перелік причленних підрядних частин зазнає наступної деталізації і з-поміж присубстантивних підрядних виділяються:

1)   підрядні означальні зовнішнього узгодження (сполучні слова у підрядних частинах повністю узгоджуються з відповідним словом го­ловної частини): Після похмурої темної ночі, в котри не переставав хлюскати лапастий дош. розливаючи великірічки-озера по землі, по­чинало світати (Панас Мирний); 2) підрядні означальні внутрішньо­го узгодження (сполучне слово узгоджується з відповідним словом у підрядній частині): Лунали радісні крики, але чути було ридання вдів, чиї чоловіки не повернулися з війни, поклавши свої голови на полі бою (А. Шиян); 3) підрядні особливої означальності (пояснюють назви осіб): На людини, яка вперше з нею зустрічалась, вона справляла враження розумної, культурної дівчини з високими, романтичними поривання­ми душі (М. Руденко); 4) підрядні означальні неузгодженого підрядно­го зв’язку, вираженого сполучним словом незмінної форми суб’єктно- об’єктного значення (пояснюють субстантивний член головної части­ни і з’єднуються з головною за допомогою сполучного слова що у функції члена речення): Часом Галя заспіває пісеньки яку-небидь. шо перейня­ла. роблячи з іншими веселими дівчатами вкупі (Марко Вовчок));

5) підрядні означальні сполучниково-відносної підрядності (спостері­гається при наявності сполучних груп типу що він, що вона, що його, що її і т. д., які утворилися як наслідок поєднання двох або більше речень в одне ціле: Побачила й батьківське подвір’я, і ти вербу кучеря­ву, гіллясту, що малою дівчиною під нею гралась (Марко Вовчок));

6) підрядні означально-локативні (розкривають значення локативно- го слова головної частини): Може, там десь, в глибоких долинах, звідки гори починають рости, і лунають сміх людський та голоси… (М. Ко­цюбинський); 7) підрядні означально-часові (пояснюють слово, що сто­сується лексеми часової семантики головної частини): Згадай той час, як ти ягнята пасла (Леся Українка).

Підрядні причленні приад’ективного типу у свою чергу поділяють­ся: 1) на приад’ективні означальні (при відокремлених прикметниках- означеннях): Весь світ посірів, і почався обложний дощ, рівномірний і тихий, які заходять надовго (О. Гончар); 2) приад’ективні присудко­

 

РОЗДІЛ XVII. Складнопідрядне речення.


679


во-означальні (при прикметниках-компонентах складених іменних при­судків): Усе пережите било дорогим і неповторним, якими згодом ста- нить і иі наприжені дні боротьби (М. Стельмах); 3) приад’ективні обставинні (при прикметниках у ролі означальних і присудкових членів головного речення): Настали погожі теплі липневі дні, добре відомі кожному, коли хочеться пошвидше побігти до річки і пізнати всю її глибини (3 газ.).

З-поміж причленних підрядних придієслівних частин розрізняють­ся: 1) підрядні придієслівно-підметові (вони виступають у ролі «підряд­ного підмета»): Буває, шо й новий птах старої пісні співає (Нар. тв.);

2)  підрядні придієслівно-додаткові (залежать від дієслів із семанти­кою мовлення (говорити, повідомляти, пропагувати), мислення (ду­мати, вважати), сприймання (бачити, чути, знати, переконатися), волевиявлення (бажати, наказувати)): А дружина все розповідала, як сини збиралися в дороги, як сумували, що не змогли дочекатися бать­ка (А. Яна); Лаврін усе думав, шо Мелашка от-от прийде додоми. а вона не приходила (І. Нечуй-Левицький); Марія уже достеменно зна­ла. як тепер її почнуть переконивати підписати оией докимент (С. Горлач); Командир наказав усім, щоб негайно розпочали підготов­ки до мінивання різних підходів до міста (А. Шиян); 3) підрядні придієслівні місця (пояснюють дієслова із значенням дій, процесів, станів предметів у їх зовнішньому вияві у фізичному просторі): Піди. киди кличуть мене друзі (3 газ.); 4) підрядні придієслівні часу (пере­важно визначають часові відношення різних дієслів): Коли мисливеиь підходить до лигу чи болота, багатого на дичини, його охоплює ра­дісне передчуття щасливого полювання (М. Рильський); 5) підрядні придієслівні способу дії (характеризують дієслівну дію щодо способу її перебігу або ступеня її вияву): Посідали на рядні коло вогню, як коми било зручніше (С. Васильченко).

Причленні приадвербіальні (приприслівникові) поділяються: 1) на підрядні місця (уточнюють обставинне значення прислівників місця): Вона стала, безнадійно дивлячись иперед. де безкрайнє поле сходилось з безкраїм небом (Панас Мирний); 2) підрядні часу (уточнюють обста­винне значення прислівників часу): Прийшла в ліс зима, прийшла вночі. коли Улянка спала (О. Донченко); 3) підрядні протиставно-порівняльні (вживаються при вищій (компаративах) та найвищій (елативах) фор­мах порівняння і є валентно зумовленими): Я приїхав на день раніше. ніж мене сподівалися (М. Коцюбинський); 4) підрядні причинові (по­яснюють прислівник причини): Микола Михайлович наосліп, бо зли­ва не дозволяла розплющувати очей, попростував до ящиків з герба­ріями (Я. Гримайло).

Причленні підрядні призайменникові поділяються: 1) на підрядні підметові: Всі, хто лишень міг, утікали в поле або в ліс (М. Коцюбинсь­кий); 2) підрядні присудкові: Мотря була не з таківських, щоб комись покорятись (Панас Мирний); 3) підрядні додаткові: І не може Михай­ло похапцем сказати усього, про шо дималось і мріялось (М. Стельмах);

4)  підрядні означальні: Страх обгортає такий його, якого він не при-

 

680


Синтаксис


гадиє в дитинстві навіть (М. Коцюбинський); 5) підрядні місця: Де ходили люті тирки-яничари. Там пасуть мирні овечок отари… (Леся Українка); 6) підрядні часу: Шоки вона йшла порич з Лавріном. доти на неї неначе південне сонце світило (І. Нечуй-Левицький); 7) підрядні спо­собу, міри, ступеня дії або якості: Ішов підстрибом, так, як він завж­ди ходив (О. Гончар); 8) підрядні способово-порівняльні: Чорні купки похилених, схвильованих людей розтікались з базару по тісних вулич­ках, і на площі зробилось так пусто і тихо, наче весь вереск життя обернувсь раптом и сірий камінь (М. Коцюбинський).

Підрядні частини, що є співвідносними до цілого складу головної частини, також розрізняються своїми функціями. З-поміж них виді­ляються: 1) підрядні частини мети: / квіткою й калиною Цвісти над ним буду, ТТГоб не пекло чиже соние. Не топтали люди (Т. Шевченко);

2)   підрядні частини причини: Тут, видно, недавно були люди, бо ле­жала купка сухого листи та кілька грубих вербових полін (М. Коцю­бинський); 3) підрядні частини допустові: Як не мучились вони иіли ніч, шо вже не димали. а все-таки не видумали нічого для себе утіш­ного (Панас Мирний); 4) підрядні частини доповнювально-відносного підпорядкування: Коли він сердився, краска заливала йому лице, від чого виси біліли, наче молочні (М. Коцюбинський); 5) підрядні части­ни порівняльні: Як вихор, як биря страшенна мчиться. трощить і ломить усе по своєму сліди, так те весілля промчалося над Чіпчиним двором і наробило нетрохи шкоди в господарстві (Панас Мирний).

Щодо взаемопідрядних речень, що тлумачаться як синтаксично підпо­рядковані одне одному, то з-поміж них розрізняються: 1) взаємопід- рядні часові частини: Тільки що вони обігнули гору, як перед ними блиснула темная хвиля ставка, а коло неї здоровенними купами чор­ніла вчорашня пожежа (Панас Мирний); 2) взаемопідрядні передумов- но-наслідкові частини: Варто лише прокричати, як на березі Дніпра хто-небудь відразу відгукнеться (В. Підмогильний); 3) взаемопідрядні частини якісного зіставлення: Чим гірше було навкруги, чим більше надії хліборобів в’яли, тим більш Андрія опановували мрії про фабри­ку (М. Коцюбинський). Тлумачення взаемопідрядних речень безпосе­редньо пов’язується з функціонуванням особливого типу сполучників, що за своєю специфікою є членованими і в кожному випадку характе­ризуються відповідною семантикою. Так, сполучники тільки… як, тільки що… як, тільки-но… як, ледве… як виступають показниками часових відношень, сполучники чим… тим, що… то — якісного зістав­лення, поєднання сполучних слів типу варто лише, варто тільки, досить лише, досить тільки із сполучником як є показником пере- думовно-наслідкового взаємопідпорядкування (див.: [Чередниченко 1959, с. 136]). Подібна класифікація поряд з аналізом підрядних час­тин у 1950-70-ті роки у підручниках з українського синтаксису, ака­демічних граматиках (див.: [Курс 1951/2; Сучасна 1972, с. 310-387]) є спробою вмістити у регламентовані межі логіко-граматичної концепції все розмаїття складнопідрядних речень. Кожен із підходів є певним етапом в освоєнні цієї досить складної проблеми. В академічних ви­

 

РОЗЛІЛ XVII. Складнопідрядне речення.

 

.681

 

даннях найбільшою мірою позначається спроба теоретичного обґрунту­вання логіко-граматичної концепції складнопідрядних речень у фор­мальному вимірі з урахуванням смислових відношень між частинами складно-підрядного речення, в інших підходах спостерігається праг­нення поєднати власне-морфологічні (виділяються присубстантивні, приад’єктивні, придієслівні, приадвербіальні частини) та власне-син- таксичні (розрізняються підрядні підметові, присудкові, додаткові, означальні, обставинні частини) аспекти з особливостями смислових відношень між головною та підрядною частинами (пор. спроби обґрун­тування підрядних порівняльних та ін.). Такий підхід є прагненням поступового осмислення взаємодії різних мовних рівнів та намаган­ням з’ясувати специфіку взаємодії семантики підрядної і головної ча­стин, особливості їх структурної залежності та ін.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.