Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Валентина Дроботенко — КАТЕГОРІЯ ОСОБИ І КАТЕГОРІЯ ПЕРСОНАЛЬНОСТІ: СПЕЦИФІКА ФУНКЦІЙНО-СТРУКТУРНОЇ ІЄРАРХІЇ

У статті проаналізовано наявні визначення категорії особи як граматичної категорії дієслова, вивчено
специфіку категорії особи як суб’єктно-об’єктної категорії, розглянуто різні підходи до категорії
персональності, що уможливило з‘ясування специфіки функційно-структурної ієрархії категорій особи та
персональності.
Ключові слова: категорія особи, категорія персональності, суб‘єкт, функційно-структурна ієрархія.

Питання про специфіку функційно-структурної ієрархії категорій особи та персональності є актуальною
проблемою сучасної лінгвістики. Мета нашого дослідження – розглянути категорію особи і категорію
персональності щодо специфіки їхньої функційно-структурної співвіднесеності. Заявлена мета передбачає
розв‘язання таких завдань: проаналізувати наявні визначення категорії особи як граматичної категорії дієслова;
розглянути різні підходи до визначення мовного феномена особи; з‘ясувати специфіку категорії особи як
суб’єктно-об’єктної категорії, особливу увагу приділити ролі суб‘єкта; розглянути різні підходи до категорії
персональності; встановити специфіку ієрархічних відношень між категорією особи і категорією
персональності. Наукова новизна дослідження полягає у спробі з‘ясувати специфіку наявної функційно-
структурної ієрархії між категорією особи і категорією персональності. Значення дослідження полягає в тому,
що в ньому продовжено теоретичне вивчення проблем, пов‘язаних із функціонуванням таких лінгвістичних
категорій як категорія особи та категорія персональності.
Згідно з науковою традицією (Ф. Андрєєв, В. Виноградов, І. Вихованець А. Загнітко, О. Пєшковський,
О. Потебня, В. Русанівський, М. Скаб, О. Шахматов та ін.), категорія особи розглядається, в першу чергу, як
граматична категорія дієслова.
Визначення категорії особи як граматичної категорії дієслова наявне в академічних граматиках і
лінгвістичних словниках. Наприклад: «Морфологічна категорія особи – це система протиставлених один
одному рядів форм, що виражають віднесеність або невіднесеність дії до учасників мовного акту» [Русская
граматика 1980: 314]; «Особа – граматична категорія дієслова, що позначає відношення дії (процесу) і його
суб’єкта до мовця» [Ахманова 1969: 283]; «Особа – граматична словозмінна категорія дієслова, що позначає
відношення суб‘єкта дії (процесу, якості) до мовця» [ЛЭС 1990: 642].
Однак чисельні дослідження семантики та функцій займенників у мові й мовленні (З. Муригіна,
О. Падучева, О. Селіверстова, М. Шелякін та ін.) дають ученим підстави говорити про домінувальну роль
займенників у вираженні значення особи.
Різні підходи до визначення мовного феномена особи, способів представлення носія предикативної
ознаки, так або інакше торкаються проблеми участі суб’єкта, мовця у формуванні змісту висловлення.
У сучасному мовознавстві за категорією особи закріпився статус суб’єктно-об’єктної категорії. Водночас
перше місце в ієрархії суб’єктно-об’єктних відношень посідає особа суб’єкта, тоді як «у сфері особи – об’єкта
спостерігаються яскраво виражені ознаки периферійності в порівнянні з позицією особи суб’єкта, що виступає в
ролі підмета» [Бондарко 1991: 17].
Більшість відповідних дефініцій у змістовному плані базуються на вираженні ставлення до ситуації
мовлення (включаючи мовця), інакше кажучи, на протиставленні значень 1-ї особи як репрезентанта мовця, 2-ї
особи як репрезентанта слухача, співрозмовника, адресата, 3-ї особи як будь-якого суб’єкта висловлення, який
не бере участі в комунікації, а також того, про кого говорять (О. Бондарко, В. Виноградов, І. Вихованець,
А. Загнітко, М. Шелякін, Р. Якобсон та ін.); у формальному плані – на протиставленні один одному рядів
дієслівних форм, словозмінних парадигм.
Традиційний термін «граматична особа» пов’язаний з вираженням відносин, які встановлюються між
мовцем, суб’єктом мовлення («автором» або відправником мовного акту) і суб’єктом самої дії, вираженої
дієсловом.
Аналіз функціонування мовних одиниць на позначення першої, другої і третьої особи допоможе зробити
висновки про роль відповідних категорій у процесі мислення: «Наявність трьох осіб у дієслові зумовлюється
© Дроботенко В.Ю., 2011 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

102
комунікативною спрямованістю мовлення, що обов‘язково передбачає наявність мовця, адресата і третіх осіб,
які не беруть в процесі комунікації участі» [Загнітко 1996: 346].
Так, у предикатів, що вказують на фізичний і ментальний стан Я-суб‘єкта, спостерігається особлива
семантика: Я кохаю є констатацією відповідного стану, Ти кохаєш – висновок, який робить мовець на основі
зовнішніх ознак, поведінки співрозмовника.
Натомість Я-суб‘єкт не поєднується з предикатами, що вказують на дії, стан неістот та сприйняття
віддаленого об‘єкта тощо. Згадані особливості значною мірою відбивають загальну специфіку світобачення
людини. Проте кожній мові властиві свої засоби вираження й модифікації відношення до особи.
Семантичні особливості речень із Я-суб‘єктом можуть свідчити про ставлення мовця до себе та інших,
окреслювати структуру особистості, фіксувати риси, властиві національному світобаченню, та індивідуальні
особистісні характеристики мовця.
Ти, що різко вирізняється з навколишнього світу через залучення до діалогу, має спільні риси з Я. У
реченні Ти-суб‘єкт відрізняється від Я-суб‘єкта і Він-суб‘єкта засобами вираження і особливостями сполучення
з предикатами різної семантики. Сферу другої особи в українській мові обслуговує кличний відмінок. У формі
другої особи переважно не вживаються предикати, що характеризують предметний світ. Таке їх використання
виступає як засіб уособлення, допомагає висловити позитивне чи негативне ставлення мовця до адресата. Щодо
Я така конотація не завжди сприйматиметься природно, пор.: Ти розквітнеш – Я розквітну.
Односкладні речення з дієслівним предикатом у формі другої особи однини можуть мати узагальнену
семантику. У такому разі позначувані предикатом дія чи стан сприймаються як типові для людей взагалі або
типові для певної групи людей.
Сфера другої особи особливо залежить від умов спілкування: соціального статусу співрозмовників,
ступеня їх близькості, характеру дискурсу. Деякі особливості модифікації семантики другої особи є
поширеними в багатьох мовах, інші є специфічною рисою української мови. Наприклад, форма пошанної
множини характерна для багатьох мов.
Суттєва відмінність займенника третьої особи від Я і Ти, можливість указувати не тільки на особу, а й
предмет дали підстави деяким мовознавцям вважати, що третя особа насправді не має особового значення
(К. Аксаков, Е. Бенвеніст). Однак, як справедливо зауважує О. Бондарко, для розгляду відношень
персональності «суттєвим є не тільки включення, але й виключення певних осіб» [Бондарко 1991: 34]. Третя
особа, що протиставлена першій та другій, усе ж не може бути вилучена з розгляду персональної семантики,
оскільки наявні тісні зв‘язки між усіма трьома особами.
Питання про граматичний і семантичний статус 3-ї особи має у вітчизняному та зарубіжному
мовознавстві досить довгу історію (праці К. Аксакова, Е. Бенвеніста, Ф. Буслаєва, І. Вихованця,
О. Пєшковського, В. Русанівського) і дотепер є дискусійним.
У вітчизняному мовознавстві широке поширення одержав погляд, згідно з яким 3-я особа включається в
рамки категорії особи як немаркований член опозиції «1-а – 2а особа / 3-а особа» за ознакою «участь/неучасть»
в акті комунікації й за ознакою особисті/предметно-особисті форми» (О. Бондарко, В. Гак, Р. Якобсон та ін.).
Означеність, виокремленість Він-суб‘єкта із навколишньої дійсності може бути виражена більшою чи
меншою мірою. Найвищий ступінь індивідуалізованості у цій сфері характерний для власних назв осіб. Речення
із суб‘єктом третьої особи можуть мати неозначену і узагальнену семантику різного характеру. Суб‘єкт у
такому разі може називатися (людина, кожний, хтось, щось) або встановлюватися завдяки семантиці й
граматичній формі предиката. Найбільша невизначеність суб‘єкта властива так званим безособовим реченням,
де предикат вказує на фізичний стан навколишнього середовища. Так, на думку Ю. Степанова, в семантиці
процес освоєння світу простежується саме за лінією категорії особовості – безособовості, від визначеності Я до
максимальної невизначеності імперсонального значення [Степанов 1994: 7-8].
Морфологічний критерій визначення категорійної семантики особи впорядковує три особи в системі
протиставлених один одному рядів форм за ознакою вираження віднесеності або невіднесеності дії до
учасників мовного акту формам 3-ї особи, як до таких, що не виражають такої віднесеності.
На думку прихильників функційного підходу, семантика особи базується на відношенні перетинання /
неперетинання учасників позначуваної ситуації з учасниками акту мовлення.
Це протиставлення є двочленною опозицією, яка легко розпадається на бінарні: 1) опозиція «1-а й 2-а»
особа, що характеризує відносини між учасниками мовного акту – мовцем і адресатом: «1-а особа свідчить про
тотожність учасника повідомлюваного факту з активним учасником факту повідомлення, а 2-а особа про його
тотожність із реальним або потенційним пасивним учасником факту повідомлення, тобто з адресатом»
[Якобсон 1972: 102]; 2) опозиція, яка ґрунтується на ознаці «участь/неучасть» в акті спілкування: семантика 1-ї
й 2-ї особи протиставляється семантиці 3-ї особи.
Таким чином, за твердженням А.Загнітка: «категорія особи організована на протиставленні відношення
дії до носія, який бере/не бере участь в комунікативному акті, і протиставленні вказівки на мовця/співбесідника,
повторюючи тим самим систему особових займенників» [Загнітко 1996: 346].
Таким чином, слід брати до уваги поліфункційний характер граматичної категорії особи, яка виконує, з
одного боку, структурні функції узгодження присудка й підмета, а з іншого боку, власне семантичну дейктичну
функцію співвіднесення учасників позначуваної ситуації з учасниками мовного акту. Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

103
Ця особливість категорії особи, уже давно відзначена вченими (В. Виноградовим, А. Загнітком,
О. Пєшковським, М. Скабом, Р. Якобсоном), і в принципі, що досить чітко простежується у вищенаведених
визначеннях такої категорії, дає підстави вважати її категорією, за своєю суттю пов’язаною «з відношенням
позначуваної ситуації та її учасників до ситуації мовлення» [Бондарко 1991: 30].
Саме в цьому аспекті розглядається категорія особи в сучасних дослідженнях, які ґрунтуються на
функційному підході до аналізу мовних фактів (О. Бондарко, І. Вихованець, В. Гак, А. Загнітко, Г. Золотова,
О. Падучева та ін.). Такий підхід до вивчення категорії особи дозволяє кваліфікувати її не тільки як граматичну,
але і як функційно-семантичну й комунікативну категорію, що виконує важливу роль у формуванні
предикативності й комунікативного потенціалу пропозиції, логічно приводить до необхідності розгляду її в
безпосередній співвіднесеності із семантичною категорією персональності.
Щодо категорії персональності, то потрібно, насамперед, зауважити, що у науковій літературі існують
різні її тлумачення. Група дослідників (В. Карасик, Н. Слюсарєва та ін.) під персональністю розуміють систему
ознак семантичного суб’єкта, що граматично функціонує як категорія особи. При цьому категорія
персональності визначає мовця, учасника мовлення й того, хто в мовленні не бере участь.
Сутність семантичної категорії персональності полягає у протиставленні першої, другої й третьої особи,
які перебувають у тісному зв‘язку, неможливі одна без одної. Ця категорія відбиває структурованість світу і
разом з тим засвідчує його єдність завдяки постійному зв‘язку між членами опозиції. Мовець і співрозмовник
конкретизуються у просторі й часі відносно одне одного й третьої особи (предмета).
Семантика речення відображає перебування людини у системі відношень Я – Ти, Я – Воно (навколишній
світ), які не є ізольованими світами, а становлять єдину систему. Характерні риси для цих опозицій
виражаються у мові, в тому числі через семантичну категорію персональності, що виступає основою
відповідного функційно-семантичного поля. Семантика персональності виражається в мові на рівні лексики й
граматики, носіями відповідного значення виступають різні формально-змістові компоненти речення.
Граматичний характер центральних засобів вираження семантики персональності свідчить про її
фундаментальний характер, особливу важливість для світобачення народу. На думку В. Гумбольдта, саме в
поєднанні найпростіших понять, які пронизують всю мову, виявляються справжні глибини мовної інтуїції; саме
особа і просторові відношення відіграють найважливішу роль і є співвіднесеними одне з одним [Гумбольдт
1984: 104].
На думку інших учених (Д. Мюллера, Т. Смирнової, Л. Шишкової), персональність – це комунікативний
аспект речення, що характеризує учасників ситуації, означуваної реченням, стосовно учасників мовної ситуації.
Отже, за будь-якого підходу проблема опису різнорівневих цінностей, що використовуються у мовленні
для вираження категорійної семантики персональності, корелює в сучасних дослідженнях з питанням про
категорію особи, план вираження якої також має польовий характер. З огляду на вищезазначене, її адекватний
опис можливий лише за умови врахування як морфологічних, синтаксичних, так і лексико-семантичних,
функційних, прагматичних аспектів окремих мовних одиниць і всього висловлення. Цей факт, на нашу думку,
дає підстави для широкого визначення категорії особи як функційно-семантичної категорії.
Функційно-семантична ієрархія при цьому зберігається: категорія особи входить до складу функційно-
семантичного поля персональності, адже запропонований підхід до розуміння категорії особи аж ніяк не
суперечить її вузькому розумінню як дієслівної категорії, яка в цьому випадку становить ядро функційно-
семантичної категорії персональності.
У подальших дослідженнях перспективним може виявитися аналіз специфіки категорії персональності як
насамперед польової структури, що уможливить більш чітке визначення ролі категорії особи в межах
функційно-семантичного поля персональності.

Література
Ахманова 1969: Ахманова, О.С. Словарь лингвистических терминов [Текст] / О.С. Ахманова – М.:
Советская энциклопедия, 1969. – 607 с.
Бондарко 1991: Бондарко, А.В. Семантика лица [Текст] / А.В. Бондарко // Теория функциональной
грамматики: Персональность. Залоговость. – СПб.: Наука, 1991. – С. 5-40. – Библиогр.: с.279-292. – ISBN 5-02-
028058-5.
Гумбольдт 1984: Гумбольдт, В. Избранные труды по языкознанию [Текст] / В. Гумбольдт – М.: Прогресс,
1984. – С. 37 – 298.
Загнітко 1996: Загнітко, А.П. Теоретична граматика української мови: Морфологія [Текст] /
А.П. Загнітко. – Донецьк: ДонДУ, 1996. – 437 с. – Бібліогр.: с.383-420.
ЛЭС: Лингвистический энциклопедический словарь [Текст] / гл. ред. В.Н. Ярцева. – М.:
Сов. энциклопедия, 1990. – 685 с. – ISBN 5-85270-031-2.
Русская грамматика 1980: Русская грамматика. Т 1 [Текст] / гл. ред. Н.Ю. Шведова. — М.: Наука, 1980 –
783с.
Степанов 1994: Степанов, Ю. Пространства и миры – «новый», «воображаемый», «ментальный» и
прочие [Текст] / Ю. Степанов // Философия языка: в границах и вне границ. – Х.: Око, 1994. – [Т.2]. – С. 3-18.
Якобсон 1972: Якобсон, Р.О. Шифтеры, глагольные категории и русский глагол. [Текст] / Р.О. Якобсон //
Принципы типологического анализа языков различного строя / Под ред. Б.А. Успенского. – М.: Наука, 1972. –
С. 95-113.

В статье проанализированы существующие определения категории лица как грамматической
категории глагола, изучена специфика категории лица как субъектно-объектной категории, рассмотрено
разные подходы к категории персональности, что сделало возможным уяснение специфики функционально-
структурной иерархии категории лица и персональности.
Ключевые слова: категория лица, категория персональности, субъект, функционально-структурная
иерархия

In the article present determinations of category of person are analysed as a grammatical category of verb, the
specific of category of person is studied as a subject-object category, different opinions about the category of
personality are considered that gave possibility to find out a specific functionally structural hierarchies of categories of
person and personality.
Keywords: category of person, category of personality, subject, functionally structural hierarchy.

Надійшла до редакції 10 вересня 2010 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.