Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Анатолій Загнітко – ЧАСТКИ В СИСТЕМІ СЛУЖБОВИХ ЧАСТИН МОВИ: ТИПОЛОГІЙНИЙ І ЛЕКСИКОГРАФІЧНИЙ ВИЯВИ

Проаналізовано категорійний статус частки, розкрито специфіку її вияву в системі службових частин
мови, встановлено основні параметри морфологічної, морфосинтагматичної, семантичної, дериваційної
парадигм у системі службових частин мови, виявлено класифікаційні і кваліфікаційні основи диференціації
часток з розмежуванням власне-часток і часток-висловлень (часток-фраз), схарактеризовано основні
принципи лексикографічного опрацювання частки й укладання Словника часток.
Ключові слова: частка, власне-частки, частки-фрази, морфологічна парадигма, морфосинтагматична
парадигма, дериваційна парадигма, семантична парадигма.

1. Основні положення. Слов‘янські граматики в частиномовній класифікації ґрунтуються на
внутрішньосистемній опозиції двох частиномовних підкласів – повнозначного ↔ неповнозначного (українська,
російська, білоруська) або змінного (змінюваного) ↔ незмінного (незмінюваного) (сербська, словенська,
словацька, хорватська), або повнозначного ↔ службового (українська, польська, македонська, чеська), або
самостійного ↔ несамостійного (польська, українська, болгарська). Таке постулювання є, по суті, класичним, а
виявлювані опозиції з їхніми варіантами найменування втілюють актуалізацію того чи того критерію
частиномовного диференціювання, пор.: протиставлення самостійності ↔ несамостійності має за основу
внутрішньореченнєвий статус слова, аналогійно і самостійності ↔ службовості, а повнозначності ↔
неповнозначності – лексичну потужність тощо. Критерії частиномовного розмежування, до яких здебільшого
зараховують класифікаційно-синтаксичний (є самостійним членом речення: іменники, прикметники та ін., або
таким не може бути: прийменник, частка, сполучник і под.) і кваліфікаційний (вираження відповідних
смислових відношень: атрибутивних, об‘єктних, суб‘єктних, адвербіальних тощо), смисловий (вияв певної
семантики: предметної – іменники і т. ін.), словотвірний (наявність власних моделей творення похідних та їхнє
оформлення) витримали перевірку часом. Хрестоматійно відомою стала повторювана теза: частини мови – це
відстояні (формалізовані) члени речення. З‘ясування функційних параметрів часток, ємності їхньої парадигми
та статусу в системі частин мови загалом та з-поміж службових слів зокрема мотивують актуальність
пропонованого дослідження.
Мета визначувана необхідністю становлення відносно вичерпного переліку диференційних ознак частки
в системі службових елементів та визначення типологійних виявів її лексикографічного тлумачення. Заявлена
мета зумовила необхідність розв‘язання низки завдань, з-поміж яких значущими постають: 1) визначення
статусу частки в системі службових слів та встановлення ємності її парадигмального простору; 2) вияв
особливостей граматичних властивостей частки; 3) з‘ясування класифікаційного і кваліфікаційного простору
частки; 4) простеження основних закономірностей лексикографічного опрацювання частки.
Новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснюється комплексний розгляд частки в системі
службових частин мови з послідовним визначенням завдань лексикографічного демінування частки і
© Загнітко А.П., 2011 Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

105
закономірностей абеткового укладання Словника часток з відповідним структуруванням словникових статей.
Теоретичне значення запропонованого підходу визначуване тим, що напрацьована модель є основою
висвітлення частки в категорійній і контрактивній граматиках, а практичне спрямування мотивоване
можливістю застосування заявлених принципів лексикографічного тлумачення частки в сучасній словниковій
практиці.
2. Динаміка поглядів на кваліфікацію службових елементів. Зміни науково-лінгвістичних парадигм
суттєво не впливають на усталену частиномовну систему, хоча в її межах з посиленням тих чи інших критеріїв
наявні спроби звуження / розширення кількості вирізнюваних частин мови (пор. погляди В. Виноградова,
І. Вихованця, О. Єсперсена та ін.). Таке розуміння корелює з відповідною науково-лінгвістичною парадигмою
(елементно-таксонімічною і порівняльно-історичною – об‘єднані у постсоссюрівський концептуально-
епістемічний тип; системно-структурній – соссюрівський підхід; функційно-когнітивній, синергетичній –
постсоссюрівський) і співвідноситься з тими чи тими теоретичними пошуками, де суттєвим постає не тільки
визначення кількості поняттєвих категорій, їхньої ієрархії (пор. праці Аристотеля, модистів, О. Єсперсена та
ін.), а також встановлення їхнього мовного вираження. Останнє стало підґрунтям віднесення низки
частиномовних класів до розряду службових аналітичних морфем (див. дослідження Є. Куриловича,
І. Вихованця та ін.). Система ж поняттєвих категорій уможливила визначення сукупностей мовних елементів
різних ієрархічних рівнів, яким властиве вираження тієї чи тієї поняттєвої категорії, і характеристика на цій
основі відповідного функційно-семантичного поля (аспектуальності, темпоральності, суб‘єктності, об‘єктності і
под.) або певної функційно-семантичної категорії (суб‘єктивної / епістемічної, деонтичної модальності,
сукупності тощо), водночас уможливила з‘ясування функційних вимірів певних мовних форм з розмежуванням
їхніх первинних і вторинних (Є. Курилович та ін.) функцій, інваріантних / варіантних (Ю. Степанов та ін.)
форм.
3. Службові елементи в номінативно-екзистенційній парадигмі. Функційно-когнітивна (номінативно-
екзистенційна) науково-лінгвістична парадигма з її відповідними складниками (теорією номінації, теорією
референції, теорією мовленнєвих актів) постулює номінативні потенції мовних одиниць різних ієрархічних
рівнів (зокрема і речення, тексту), наявність подвійного означування (за Е. Бенвеністом) – денотативно-
референтного, де референція індивідуалізує номінацію У межах цієї парадигми сформувалися теорії дискурсу,
мовленнєвих жанрів тощо, що умотивувало можливість розгляду частиномовної класифікації через її
визначальні компоненти (пор. розмежування чотирьох основних частин мови О. Єсперсеном, І. Вихованцем та
ін.) на підставі традиційних класифікаційно-частиномовних критеріїв і з урахуванням значущості
частиномовних класів у системі номінації й екзистенції (іменник + дієслово – частиномовне ядро, прикметник +
прислівник – периферія, інші частини мови знаходять вияв як синтагматично підпорядковані і заповнюють
відповідні внутрішньореченнєві синтаксичні позиції разом з ними). Така частиномовна класифікація корелює з
вирізнюваними ієрархічно вершинними поняттєвими категоріями, а допоміжні частини мови ―розмиваються‖
як допоміжні і суто формальні елементи, що не виявляє їхньої сутності.
4. Основи функційного і типологійного вияву часток. Функційна і типологійна граматики службових
частин мови ґрунтується на: 1) вияві кваліфікаційних і диференційних ознак службових частин мови з
послідовним окресленням їхнього статусу в загальній частиномовній ієрархії; 2) простеженні формальних і
функційних характеристик службових елементів у структурі мови і мовлення; 3) адекватному розумінні
основних понять функційності і типологійності. Поза всяким сумнівом, службові частини мови вирізняються на
загальному тлі системи частиномовних класів своєю нерівнорядністю, орієнтацією на граматизацію тих чи тих
відношень та усталене продукування моделей (пор. сполучники типу укр. бо, тому що; чесь. pro, protože,
poněvadž; серб. за, зато што; поль. bo, bowiem, gdyż – причина; якщо / jestliže, kdy ž / ако / jeśli, jeżeli – умова
тощо). Сучасні лінгвістичні підходи до розгляду функційності і типологійності не постають рівнорядними й
адекватно визначуваними. М. Гроховський досить переконливо простежив недостатню аргументованість тези
про те, що, наприклад, підрядний сполучник постає складником підрядної частини, а сурядний стосується
всього складного речення загалом. Якщо підрядний сполучник і є компонентом однієї з частин складного
речення, то, очевидно, – головної частини, тому що його значення зумовлене семантико-синтаксичною
валентністю присудка головної частини, пор.: думаю, що / щоб / як і под. (див.: [Topoliǹska 1984: 240]). Учений
не звертає увагу на різницю між складносурядними і складнопідрядними реченнями, оскільки важливою постає
наразі кваліфікація сполучувальних елементів. О. Кіклевич у цьому разі говорить про наявність конгрегаційних
систем, які у своїх обсягах поєднують категорійну семантику різних множинностей [Киклевич 2008: 222-224].
Цілком правомірним постає подібне твердження щодо значного обширу сполучників, крім тих, що у своєму
первинному вияві є спеціалізованими (пор. українські сполучники типу хай / нехай, хоча у своїх вторинних
функціях вони також орієнтовані на головну частину). Творча група під керівництвом М. Гроховського
опрацювала концепцію, засадничі принципи створення словника часток, особливості структури такого
словника з чітким опертям на широкий погляд у тлумаченні часток (див.: [Grochowski M., Kisiel A.,
Żabowska M. Kryteria podziału partukul w Słowniku gniazdowym partykul polskich] – у друці, виголошена як
доповідь на Х Міжнародній науковій конференції ―Wyraz i zdanie w językach słowiaǹskich. Opis. Konfrontacja.
Przekład‖ (Wrocław, 2010), де наведено низку статей з уже підготовленого словника)). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

106
5. Типологійні виміри службових елементів. Типологійну граматику службових частин мови (подібно
до типологійної класифікації) слід витлумачувати на основі тієї чи тієї подібності: позиційно-лінеарної,
структурної, змістової, характерологічної та іншої відповідних елементів. За позиційно-лінеарним виявом усі
службові елементи диференційовані на позиційно закріплені / позиційно вільні. До перших належать:
1) післяслівники одно- / двоелементного вияву – завжди перебувають у постпозиції за прямого порядку слів
(наступити на, відійти від, підійти до / переїхати з … до, відвозити від … до, опустити з … на і под.), в
інших мовах їхнє значення може передаватися словотвірними елементами, пор., наприклад, у німецькій bringen
‗принести‘ → herauf + bringen = heraufbringen ‗von dort unten hierher oben bringen‘ ‗принести знизу наверх, де
перебуває мовець‘); 2) прийменники – лінеарно розміщені в контактній / дистантній іменниковій препозиції (на
подвір‘ї, над прірвою, для задоволення потреб / серб. у дворишту, изнад реке, да задовоље потребе);
3) сполучники – перебувають в інтерпозиції (за влучним висловом М. Гроховського, вони є двомісними
синтагматичними елементами зі сталим упорядкуванням: стомлений, але задоволений; прийшов, щоб побачити;
на відміну від часток як одномісних синтагматичних елементів зі змінним розташуванням [Grochowski 2005:
89-90]). До позиційно вільних належать частки, що можуть стосуватися окремого члена речення (Полонені
повернулися аж надвечір, а могли й не повернутися (А. Яна) – стосується присудка) і речення загалом, надаючи
йому відповідного відтінку (І коли нарешті настануть кращі часи? (В. Земляк)). Частки протиставлені
сполучникам, прийменникам як такі, що можуть поставати особливими висловленнями (пор. з-поміж загальної
кількості українських часток (базу складає «Словник української мови» (в 11-ти т.), де зафіксовано 115
словникових статей, у яких реєстрове слово визначене як частка) було виявлено, що функцію часток-
висловлень можуть виконувати 35 з них або 32,9 %).
Позиційно-лінеарний вияв допоміжних компонентів дозволяє встановити ємність і наповнюваність
їхньої синтагматичної парадигми і водночас схарактеризувати особливості їхньої сполучуваності. Усе це
уможливлює визначення парадигмального інвентаря кожної з частин мови.
6. Типологія функцій і парадигм службових елементів. Частиномовна кваліфікація прийменників
(власне-прийменники і післяслівники), часток (власне-частки і частки-висловлення) і сполучників (власне-
сполучники і сполучникові вирази) ґрунтується на відповідних диференційних ознаках. Визначальними рисами
прийменника як морфосинтаксичної категорії є: 1) синтаксемотвірна функція (утворює синтаксему, постаючи її
формантом (на узліссі, з причини зацікавлення)); 2) позиційно-синтаксична маркувально-синтаксемна функція;
3) впроваджувальна функція (введення синтаксеми у висловлення) (за М.Й. Конюшкевич). Кваліфікаційними
ознаками сполучника постають: 1) двомісність; 2) вираження синтаксичних форм зв‘язку; 3) вияв смислових
відношень між компонентами; 4) надпредикатний статус (прийшов, бо чекали). Частці властиві такі ознаки:
1) дискурсивно-системотвірна функція; 2) ситуативно-дискурсивна виявність. У силу цього прийменнику,
сполучнику, частці властиві власні парадигмальні простори. Так, у сфері прийменника, сполучника, частки
утворюються парадигми: а) морфологічна (від рук / від руки кого; з наказу / за наказом кого – прийменник; за
той час поки / за той час що / за той час коли – сполучник; ну / ну як / ну і / ну коли – частка);
б) морфосинтагматична – особливості сполучуваності (у сфері прийменника – первинних прийменників з
відмінковими формами, вторинних – з первинними й відмінковими словоформами (на руках кого / на руках з
ким / на руках у кого / під руками кого / у руках кого / у руки кого/кому / у руки до кого / під рукою кого / у руку
кому / для рук кого тощо), з-поміж сполучників – виявляти регулярність/нерегулярність поєднування в системі
координативних / субординативних відношень (стомлений, але задоволений; думати, що / як / мов / немов /
коли / хоч і под.), а для часток – регулярна спроможність поєднуватися зі словоформою (хай / нехай скажу, не
скажу, ні слова) або з висловленням загалом (лиш / лише, лишень (Люблю пісні мойого краю, та не спиняюсь на
тім лишень (М. Рильський))); в) семантична ↔ функційно-семантична (встановлення усіх функційно-
семантичних ємностей прийменника, сполучника, частки (див.: [Mluvnice čeńtiny 1986: 197-238]);
г) дериваційна – охоплює у сфері прийменника / сполучника / частки усі можливі похідні (наприклад, усі
можливі прийменникові похідні, утворювані не тільки іменниковими словоформами, але й спільнокореневими
прислівниками тощо (за М.Й. Конюшкевич): навскіс від чого / навскіс повз що / навскіс через що / навскіс чого /
навскіс від чого та ін.). До цих парадигм прилягає текстова, що містить усі системно-узуальні, оказіонально-
авторські та інші наповнення словоформ.
7. Функційна граматика службових частин мови. Ця граматика ґрунтується на кваліфікаційних
вимірах парадигм службових частин мови, розмежуванні різного навантаження прийменників, сполучників,
часток у структуруванні синтаксеми, словосполучення, речення і тексту. Останнє уможливлює
диференціювання різних лексико-функційних груп прийменникових одиниць типу консеквентно-
бенефіціативної (на спогад кому, на пошанування / на честь кого / кому); директивно-локативної (ближче до /
подалі від чого / кого, праворуч від / ліворуч від / позаду від / убік від чого / кого); з-поміж часток принципове
розмежування власне-часток з вирізненням модальних (модально-вольових (ну / ну як / ну й), персуазивних
(ось-ось, таки), авторизаційних (мовляв), заперечних (не, ні)) й амодальних (вказівних (он, ген), видільно-
обмежувальних (лише, винятково), означально-уточнювальних (майже, заледве не), посилювально-
констатувальних (все, адже)) і часток-висловлень, що синтаксично символізують висловлення. Незаперечною
постає об‘єктивна складність кваліфікації часток і часток-висловлень, їхнього послідовного розмежування,
тому що ті самі елементи можуть бути використані і як частки, і як частки-речення: (Максим:) Та й так воно Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

107
нам важко тут одним. – (Микола:) Так (Микола Зарудний). Основою їхньої диференціації постає функційний
вияв. Для сполучників та їхньої функційної типології визначальною є опозиція паратаксису й гіпотаксису. У
рамах цієї опозиції їхня роль в організації синтаксичного зв‘язку постає вершинною. Водночас сполучник
спрямований на вияв внутрішньореченнєвої корелятивності та закріплення закономірностей актуального
членування речення на модельному рівні (не тільки, але й / не лише але й). Подібне навантаження властиве для
часток, що постають маркерами теми / реми (кількість таких часток невелика – в українській мові орієнтовно
38), їхня позиція відбиває комунікативне завдання, пор.: Учитель // тільки контролює виконання роботи
учнями (що робить викладач), Учитель контролює // тільки виконання роботи учнями (що контролює
учитель), Контролює виконання роботи учнями // тільки учитель (хто контролює). У системі часток найбільш
послідовно окреслений і статус синтаксичних аналітичних морфем, що постають регулярними у творенні
певної форми (укр. би / б, хай / нехай, було і под.).
До особливої підсистеми категорійного вияву службовості належать зв‘язки, що виражають логічні
відношення між підметом і присудком. Інваріантним виявом зв‘язки постає слово бути, тому що в сучасних
функційних виявах для нього здебільшого не властиве значення дії, така зв‘язка почасти мислиться поза
категоріями виду і стану (бути в значенні дієслова існування – тільки омонім зв‘язки). У цьому вимірі до нього
прилягають це і наче (неначе), використані в значенні логічних зв‘язок: Щастя – це постійне
самовдосконалення і себе самого, й інших (Анатолій Яна); Батько – наче дитина (Григір Тютюнник), а з-поміж
регулярних допоміжних компонентів наближаються становити, являти собою тощо.
8. Структурні типи службових елементів. Структурно службові елементи диференційовані на прості /
складні / складені, де особливо активно поповнюваним постає останній різновид. Останнім часом частиномовні
класи службових елементів розширюються за рахунок формування їхніх аналогів, еквівалентів, а також тих
слів, що в поодиноких випадках виконують відповідну функцію (див. праці і словники М. Конюшкевич,
А. Загнітка, М. Всеволодової та ін.). Основою розширення кількісного і якісного складу службових слів є
переосмислення того чи того повнозначного слова, його метафоризація: на ниві / на полі / на тлі взаємин, пор.
також: пензля (пера, праці, постановки, режисури) → картина пензля Айвазовського; в аспекті / розрізі /
вимірі тощо. Особливо показовим постає розширення тла членованих прийменників, сполучників, часток, що
відбиває особливості міжрівневих мовних переходів і посилення тенденцій однофункційності таких елементів.
10. Функційно-семантичні і функційно-позиційні типи службових елементів. За першим параметром
в усіх службових компонентів встановлюються ті чи інші типи, за чим вони групуються у відповідні групи
(типу протиставні, розділові сполучники; причинові, умовні прийменники), і водночас кожному службовому
компоненту притаманна власна функційно-семантична парадигма (пор.: сполучник і та його функції; частка
лиш / лише – та її функційні вияви), за останнім параметром легко простежувати власне-прийменники / власне-
сполучники / власне-частки і їхні еквіваленти / аналоги, а також ті мовні одиниці, що постають у функції цих
елементів. Цілісна функційна і типологічна граматика службових частин мови охоплює усе розмаїття власне-
службових елементів та їхніх аналогів, а також їхні функційно-семантичні парадигми.
11. Кваліфікаційні і класифікаційні параметри частки. Сучасне розуміння частки слід
обґрунтовувати з концептуальним розмежуванням широкого та вузького погляду на її природу. У першому
вимірі термін «частка» ототожнюваний з усіма службовими словами (пор. протиставлення В. Виноградовим
семи повнозначних частин мови категорії часток мови (російське ―Частицы речи‖), до яких належать
прийменник, сполучник, частки-зв‘язки та власне-частки [Виноградов 1986: 544-594], а у вузькому – частки
охоплюють особливі слова з відповідним їхнім статусом. Їхній частиномовний статус у більшості наукових
концепцій витлумачуваний як певний «клас невідмінюваних лексичних одиниць, характер яких не постає
цілком однорідним, і які можна було б визначити як проміжний тип між прислівниками, що утворюють
самостійну частину мови та граматичними морфемами типу суфіксів (це повною мірою стосується статусу
традиційно витлумачуваних так званих словотворчих часток), закінчень чи сполучників. До часток зараховують
як лексичні елементарні (морфеми) одиниці, пор.: niech (нехай), czy (чи), by (би), nie (ні), так і утворення, що
складаються з кількох морфем: wlaśnie (власне), wprawdzie (щоправда), oby (щоб / хай / нехай / бодай би)»
[Polański 1999: 423], пор.: Obyś cudze dzieci uczyl! (Щоб ти чужих дітей навчав!).
Семантичні функції часток є нерівнорядними, оскільки вони охоплюють вираження: 1) різнобічної
модальної суті, пор. польськ. by (би) утворює умовний спосіб, niech (нехай) – імперативний, oby, żeby, oby, tylko,
bodaj – оптативний, czy, -li – питальний, пор. з іншими оцінно-суб‘єктивними модальностями типу chiba, pono,
niby, może; 2) емфази, натиску: no, -że, -ż: Chodż no!; Chodżie!; Chodżież wreszcie!; 3) обмеження: jeszcze,
dopiero, już та ін. [Polański 1999: 423]. Часткою вважають як елементи підтвердження: так (tak), так і
заперечення: ні (nie).
У широкому сенсі частки кваліфіковано як класи таких слів, що переважно не мають цілком
самостійного реального або матеріального значення, вони вносять тільки додаткові відтінки у значення інших
слів, груп слів, речень або виступають засобом вираження різноманітних граматичних відношень (за
В. Виноградовим [Виноградов 1986: 544]). Тому В. Виноградов вважає, що лексичне значення часток у
широкому сенсі збігається з їхніми граматичними, логічними або емоційно-експресивними функціями [Там
само: 544]. Такі елементи повністю підпорядковані синтаксичному вжиткові, пор.: наче, спол., част. (СУМ, V,
с. 234): Пташка тихо кралась поміж житами, наче боялась когось злякати (Україна молода. – 2004. – 11 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

108
вересня); Дівчині стало наче моторошно від почутого (Анатолій Дімаров); начеб, начебто, спол., част. (СУМ,
V, с. 234); як, спол., част. (СУМ, ХІ, с. 633-635). Широкий погляд на частки корелює з поглядом на їхній статус
І. Мєщанінова, який називав їх «словами-синтаксемами» [Мещанинов 1940: 42], а В. Виноградов –
«зв‘язковими словами» [Виноградов 1986: 544]. Послідовно виділяючи прийменники і сполучники з-поміж
часток, В. Виноградов констатує: «…залишається ще кілька невеликих груп слів, що об‘єднані спільними
властивостями гібридно-напівграматичного, напівлексичного типу і проміжним станом між прислівниками і
модальними словами, з одного боку, та сполучниками – з іншого. Ось за цими групами «часткових» слів і
зберігається переважно назва «часток» у власному сенсі» [Там само: 545]. За О. Шахматовим, частки – це слова,
що посилюють або вияскравлюють у тому чи тому плані граматичні форми або предикат [Шахматов 1927: 99;
1941: 506], пор.: [Adamec, Hrabě 2003: 151-157; Пешковский 1938: 67].
Немає сумнівів у тому, що переважна більшість часток у своєму значенні містять модальні відтінки і
тяжіють до категорії модальних слів [Виноградов 1986: 545]. Модальність кваліфіковано як визначальну
особливість усіх часток і в [Коломієць 1969: 501-513]. Інша річ, що така модальність може бути
загальнореченнєвого / загальновисловленнєвого характеру або стосуватися окремої внутрішньореченнєвої /
внутрішньовисловленнєвої позиції: Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть (Тарас
Шевченко); Неначе й до нас звертаються (Україна молода. – 2008. –12 жовтня). За семантикою
В. Виноградов розрізняє вісім основних розрядів часток як частини мови (для зручності приклади наведено
українських часток): 1) підсилювально-обмежувальні, або видільні (навіть, і (й), ж (же), хоч (хоча), ще, та
вже і под.); 2) приєднувальні (теж, також, до того ж, та й те, все тощо); 3) означувальні (якраз, що за, саме
та ін.); 4) вказівні (це, то, ось і под.); 5) неозначені (-сь, -небудь, де- та ін.); 6) кількісні (майже, заледве не,
ледве не тощо); 7) заперечні (не, ні та усталені сполуки з ними типу та ні, ще ні); 8) модально-придієслівні (б
(би), ну) [Виноградов 1986: 546-553]. Близько прилягають до цих розрядів часток питальні й окличні слова, що
більшою мірою пов‘язані з категорією модальних слів (що за, хіба, невже та ін.) [Там само: 603-609]. До
особливої категорії часток В.В. Виноградов зараховує зв‘язки, що виражають логічні відношення між підметом
і присудком. Інваріантним виявом зв‘язки, на думку лінгвіста, постає слово бути, тому що це не дієслово і для
нього не властиве значення дії, така зв‘язка мислиться поза категоріями виду і стану (бути в значенні дієслова
існування – тільки омонім зв‘язки). До часток-зв‘язок прилягають це і наче (неначе), використані в значенні
логічних зв‘язок: Щастя – це постійне самовдосконалення і себе самого, й інших (Анатолій Яна); Батько –
наче дитина (Григір Тютюнник). Показовими постають висновкові тези В. Виноградова щодо частиномовного
статусу часток, де констатовано: «У граматичному ладі часток виявляється безліч перехідних типів від слів до
морфем. Поряд з частками-словами, близькими до прислівників, тут наявні аглютинативні частки, що вже
втрачають свою показову самостійність «часткового слова» і які майже перетворилися у приклейки, в
аглютиновані префікси або суфікси… Перетворення часток в аглютинативні морфеми пов‘язано з обмеженням
свободи їхнього переміщення реченням. Прикріплення частки до певного місця і до певної категорії слів постає
попередником її переходу в «приклейку», в аглютинативну морфему» [Виноградов 1986: 554] (пор. також
[Мещанинов 1945: 312, 314 і далі]). Окремо В.В. Виноградов говорить про модально-придієслівні частки типу
би (б), хай (нехай), давай (давайте), пор.: ти б пішов; не мені б слухати; пора б (Пора б нам, браття, в дорогу
рушати (С. Васильченко)); давай (Та й справді давай йому скажу усе (М. Івченко) і модальне значення
заперечних часток, що в діапазоні своїх сполучувальних інтенцій спроможні виражати широке коло значень,
пор.: не домовився і не домовишся з тобто; не надивишся на все це і под.; водночас їхній ужиток значною
мірою впливає на використанн видових і часових дієслівних форм (за М. Гречом, О. Добіашом, Ф. Буслаєвим,
В. Чернишовим та ін.). Інколи принциповим постає протиставлення з-поміж часток модальних й амодальних, де
перші охоплюють значення реальності ↔ ірреальності, достовірності ↔ недостовірності, питальності ↔
ствердження тощо [Касаткин 1991: 262-263] і значущими постають: 1) модально-вольові: би, ну, давай, вже,
нехай, же (Води б!; Ну як не зрадіти своєму сусіду! (С. Васильченко); Давай поїдемо за місто! (Б. Грінченко);
Повертайся вже! (М. Стельмах); Нехай йдуть; Поглянь же!); персуазивні – значення достовірності ↔
недостовірності: ось-ось, наче (Хлопці ось-ось мають підійти (Л. Мартович); Марія наче не знає того всього
(Марко Черемшина)); 3) авторизаційні: мов, мовляв і под.; 4) питальні: чи, невже, хіба (Чи прийшов хтось до
нас? (М. Стельмах); Невже насправді все це було? (О. Гончар); Хіба Лисиця про те зна? (Л. Глібов));
5) заперечні: не, ні (Не йди до мене, не повертайсь! (І. Карпа)); 6) суб‘єктивно-оцінні – емоційно-оцінні: теж,
отож, так отож тощо (Теж мені колега знайшовся! (Ю. Винничук)) / емоційно-кваліфікаційні: так-таки, де
там (Де там нам усе це знати! (І. Карпа)) та ін. Амодальні частки внутрішньо диференційовані на: 1) вказівні:
ось, от (Ось село; Ось нива наша неорана (Панас Мирний)); 2) видільно-обмежувальні: хоч, тільки, лише,
всього, винятково тощо (Хоч крапельку води налий мені з дороги (О. Кононенко); Тільки хвилину маю часу для
зустрічі (Ю. Винничук)); 3) означально-уточнювальні: ледве, заледве, заледве не / ледве не, майже, прямо,
насправді і под. (Ледве вітер віє, колоски хитає (Л. Мартович); Заледве не впав перед батьком на коліна
(О. Кобилянська); Майже всі абітурієнти нічого не сподівались доброго від цієї співбесіди (Г. Тютюнник);
Насправді для мене все відбувалося несподівано (Гр. Тютюнник)); 4) посилювально-наголошувальні: ж, адже,
все, все ж (Як же нам вчинити?; Адже не було навіть спроби щось інше зробити (Г. Тютюнник)).
Усталена препозиція і / або постпозиція у внутрішньослівній структурі відбиває статус того чи того
елемента. Це дозволяє говорити про особливий статус елементів типу де-, будь-, -небудь, -сь, казна-, хтозна-, Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

109
-ся (-сь) як афіксальних одиниць, що генетично споріднені з частками. Збереження утрадиційненого розуміння
їх як часток актуалізує низку питань. В їхньому класифікаційному і кваліфікаційному малюнку відсутня
рівнорядність. У своєму вимірі вони належать до афіксальних ресурсів мови і в його межах повинні
розглядатися.
В українській лінгвістиці частку здебільшого витлумачують як службове слово, що надає різних
додаткових відтінків самостійним словам або цілим реченням, а також використовуються для утворення слів та
їхніх форм [Плющ 1975: 281], чим мотивована поліфункційність часток [Плющ 1984: 299-300]. Словотвірний,
формотворчий та вслане-реченнєвий (внутрішньовисловленнєвий) статуси часток зумовлюють розмежування
з-поміж них за роллю у слові і реченні: 1) формотворчих, 2) словотворчих і 3) фразових (заперечних і
модальних) [Плющ 1984: 299-300]. До класичної ознаки службовості інколи додають ознаку незмінності
[Коломієць 1969: 501], водночас наголошуючи модальну роль часток у складі слова або речення [Там
само: 501]. Інколи словотворчий вимір часток не береться до уваги [Уздиган 1997: 476-479] й елементи типу
казна-, хтозна-, будь- / -небудь, де-, -сь (казна-хто, хтозна-коли, будь-коли, хто-небудь, дехто, хтось)
кваліфіковано як словотворчі афікси, що разом зі зворотним дієслівним постфіксом -ся (битися, збиратися,
рватися) мають статус афіксальних одиниць [Там само: 477]. Словотворчий вимір властивий і часткам –
афіксальним одиницям типу -завгодно, аби-, не-, ні-, -би, -б, -же, -ж (хто-завгодно, абихто, немов, негарний,
ніхто, мовби, щоб і под.) (пор.: [Доломан 1997: 214]. Розглядаючи особливості широкого і вузького розуміння
терміна «частки» («частка»), К. Городенська зауважує, що у попередній лінгвістичній традиції частки мали
переважно статус слова, у сучасній лінгвістиці їх інколи кваліфікують як аналітичні синтаксичні морфеми
(пор.: [Вихованець 1980: 16]), оскільки вони, подібно до синтетичних морфем, не мають лексичного значення.
Водночас вони функціонують не в межах морфологічного слова, а «обслуговують сферу синтаксичного слова
та сферу синтаксичної конструкції – речення, виділяючи та підкреслюючи тему або рему при актуальному
членуванні речення чи створюючи тип речення за комунікативною метою, виконуючи тим самим різні
комунікативні завдання, що свідчить про суто синтаксичне призначення часток, пор. речення, у яких частки
виділяють рему або тему: Викладач // лише контролює роботу студентів (комунікативне завдання – що
робить викладач), Викладач контролює // лише роботу студентів (комунікативне завдання – що контролює
викладач); Контролює роботу студентів // лише викладач (комунікативне завдання – хто контролює роботу
студентів)…» [Городенська 1993: 309-310]. Такий підхід уможливив розгляд часток: 1) за походженням
(відприслівникові, відсполучникові, відзайменникові, віддієслівні), 2) за функцією – частки як організатори
комунікативних типів речень за метою висловлення та 3) часток як засобів виділення реми і теми речення
[Городенська 1993: 309-310]. Тому, на думку К. Городенської, «комунікативна функція є класифікаційною
функцією часток, що об‘єднує їх у єдиний клас аналітичних синтаксичних морфем» [Там само: 312]. Цей підхід
обґрунтовує К. Городенська і в [Городенська 2004а: 357-365], де у дефініції часток наголошено, що вони
утворюють окремий і своєрідний тип службових слів-морфем, що спеціалізуються на вираженні двох
комунікативних функцій – вирізнення теми і реми в актуальному членуванні речення та у формуванні
комунікативних типів речення за метою висловлення [Городенська 2004а: 358]. Констатуючи, що за метою
висловлення речення поділяють на розповідні, питальні, спонукальні і бажальні (у [Городенська 1993: 309-310],
автором з-поміж комунікативних типів речень виділено розповідні, питальні, окличні та спонукальні [Там само:
312], що здійснено за різними принципами – метою висловлення (розповідні, питальні, спонукальні) та
експресією (окличні)), наголошено, що у творенні цих комунікативних типів речення беруть участь відповідні
частки й інтонація [Городенська 2004а: 360].
Не заперечуючи такої аргументації, слід наголосити, що в окремих випадках вимагають уточнення певні
міркування щодо функційного навантаження тих чи тих часток. Так, розглядаючи частку ну, авторка зазначає,
що вона вживана передусім на початку питальних речень як спонукання до відповіді. Таке спонукання
супроводжуване інтонацією «зацікавлення чим-небудь, очікування, нетерпіння, вимоги, напр.: – Ну, як тут у
вас? Перегибів нема? – Ні, у нас усе добре (Г. Тютюнник); Ну, що тобі, що? – кричить Чумаченко. – Куди?
(Г. Тютюнник). Виступаючи наприкінці питальних речень, частка ну надає їм відтінку здивування, недовіри,
зближуючись з питальними частками хіба, невже, напр.: – Попович Льольо ставить ґуральню. – Та ну?
(М. Коцюбинський)» [Там само: 360]. У наведених реченнях-висловленнях типу – Ну, як тут у вас? Перегибів
нема? – Ні, у нас усе добре (Г. Тютюнник); Ну, що тобі, що? – кричить Чумаченко. – Куди? (Г. Тютюнник)
частка ну постає еквівалентом речення, а не ускладнює його структуру, а в останньому реченні-висловленні –
Попович Льольо ставить ґуральню. – Та ну? (М. Коцюбинський) частка ну разом з підсилювальним елементом
та утворюють також еквівалент-речення, оскільки за допомогою еквівалентів речень-часток виражають
реакцію співрозмовника на питання, саме питання, що є наслідком попереднього розмірковування самого
адресанта або адресата і под.: (Гоцик:) У нас двері зсередини замкнені. Я думав, ти з якоюсь… – (Макар:) Та ні.
Мені й гуртожитських експериментів поки що вистачає (Люко Дашвар); (Люба:) Ви й справді надумали не
повертати гроші? – (Василь:) Ну? (Тарас Прохасько).
Традиції певних лінгвістичних шкіл зумовлюють різні концептуальні тлумачення ємності часток як
частиномовного класу, їхнього статусу, категорійного виміру та ін. У граматиках англійської мови до часток у
суто термінологічному вимірі відносять те чи інше слово, що виконує особливу граматичну функцію, але не
належить до конкретної частини мови, наприклад, як to (в англійській мові випереджує неозначену форму ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

110
дієслова). Сюди ж належать незмінні одиниці, що виконують граматичну функцію, але не належать до
основних і визначальних частин мови, наприклад up в He looked up the word – Він шукав слова (в словнику).
Окремим підрозрядом виділяють в англійській традиції дискурсивні частки (Discourse particles), що виконують
різноманітні функції, тому що походять з різноманітних частин мови – вигуків, прийменників тощо.
Загалом у цій традиції у кваліфікації службових слів здебільшого наголошують на тому, що для них не
властива самостійна номінативна функція, у силу чого вони не можуть утворювати речення і, за певними
винятками, окремих членів речення (пор. також: [Гак 2004: 106]), постаючи проміжною ланкою між
граматичними морфемами і словами. До слів їх наближає: 1) структурне відокремлення (Люди ж не сміють
зійти по тих сходах / Геть на верхів‘я, туманом повиті (Леся Українка)); 2) наявність лексичного значення
(пор.: сісти на авто і сісти в авто); 3) нерегулярне наближення до самостійних слів. В одних мовах кількість
класів службових слів здебільшого обмежена сполучниками, прийменниками і частками, в інших – вони
охоплюють детермінативи, службові займенники, сполучники, власне-частки, прийменники, дієслова-зв‘язки.
Усьому загалу службових слів властиві такі функції: а) створення синтаксичної форми слова, актуалізація слова
в реченні, розширення його позиційного статусу в реченні. Ця функція найбільшою мірою наближає службові
слова до граматичних морфем, що особливо властиво для прийменників, дієслів-зв‘язок і, почасти, для часток:
У лісі панував вранішній спокій (Михайло Коцюбинський); Микола був майстром від Бога (Люко Дашвар); Від
того ж часу Семен все частіше лишався з Пріською (Леся Українка); б) вони заступають або компенсують
самостійне слово як член речення. У цьому разі службове слово виступає як член речення: (Василина:) То
подати тобі чай з цукром? – (Остап:) Без (Анатолій Яна); в) вони пов‘язують члени речення або предикативні
частини у складному (прийменники і сполучники); г) вони є засобом вираження значень речення загалом –
питання, заперечення, виділення і под. Цю функцію найпослідовніше реалізують частки, вони ж
спеціалізуються і на виділенні окремих компонентів речення в актуальному членуванні [Гак 2004: 106-107]. Не
зовсім коректним постає твердження про те, що «частка семантично поєднує (зв‘язує) в реченні різнозначні
члени речення, напр.: Я ж тобі казала; Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів (Тарас Шевченко).
У першому реченні частка ж семантично поєднує підмет я з додатком тобі, а в другому частка не семантично
поєднує підмет півні з присудком співали, дієслово-присудок гомонів з обставиною місця ніде» [Горпинич
2004: 289], тому що ні в першому, ні в другому реченні частки ніякі члени речення не поєднують, а тільки
модифікують наявний у реченні смисл. Тим паче, що в першому реченні додаток тобі семантично поєднаний з
присудком і валентно зумовлений ним [Загнітко 2001].
У французькій лінгвістичній традиції, що розмежовує десять-дванадцять частин мови (іменник, дієслово,
прикметник, прислівник, числівник – основні; займенник – додаткова; детермінативи, прийменники,
сполучники – додаткові службові; вигук, слова-фрази – додаткові нерозчленовані), частки як частина мови
можуть виділяти або не виділяти (див., наприклад: [Damourette, Pichon 1968-1971]). В останньому разі частки
здебільшого зараховують до прислівників [Le Bidois 1968: 166]. Така кваліфікація вимагає певної корекції,
оскільки з прислівниками подібні слова об‘єднує незмінюваність, але водночас вони відрізняються від
прислівників функційно, що й дозволяє кваліфікувати їх як особливий частиномовний клас – частки. У своєму
загалі вони нерівнорядні. Досить чітко вирізняється група службових елементів, що не можуть самостійно
вживатися (б / би, не, ж / же; франц. ne, rien que і под.), з іншого, цілком самостійні, що здатні утворювати
окреме речення. Це уможливлює розрізнення службових слів – часток (емоційно-модальних, підсилювально-
видільних, обмежувальних, заперечних тощо) та слів-фраз (часток-речень, за К. Городенською [Городенська
2004: 388-390]): так, аякже, авжеж, еге, еге ж і под.; франц. qui, non, voilấ та ін.
Термін слова-фрази вперше використав Л. Теньєр (mots-phrases або phrasillons), тому що такі утворення,
на його думку, є і різновидом слів, і різновидом фраз. За Л. Теньєром, слід розрізняти три типи слів-фраз: повні
(вигуки, що самостійно утворюють висловлення), неповні – voici, voilấ, що не спроможні самостійно
утворювати висловлення і регулярно вимагають додатка (Voici votre chapeau), та анафоричні (або phrasillons
logiques) – qui, non, si, що заступають реченням [Теньер 1988], пор.: – Треба знак вигадати, – міркував Макар. –
Так. – кивнув головою Гоцик (Люко Дашвар); – Заклацнеш двері. – Гаразд (Ірен Роздобудько). Дж. Дамурет,
Е. Пішон, розглядаючи особливості останніх утворень, наголошують на їхній анафоричності (qui, non, si) як
визначально-значущій властивості і вважають їх анафоричними службовими предикативами (factifs strumentaux
anaphoriques) [Damourette, Pichon 1968-1971]. За А. Мартіне [Martine 1969; 1979; 1985], частки належать до
прислівників, хоча з-поміж останніх автор вирізняє: а) презентативи (voici, voilа, з певними застереженнями
також і il y a, c‘est, il est, soit тощо) – засіб актуалізації іменного предиката; б) пропозитивні монеми (qi, non, si
та ін.) [Martine 1985], вигуки ж лінгвіст вважає «асинтаксичними одиницями» [Там само].
Поза усяким сумнівом, найдоцільніше розмежовувати частки як частину мови, що входять до
актуалізованої реченнєвої структури – висловлення, та частки-фрази, що синтаксично символізують таке
висловлення.
Незаперечною постає об‘єктивна складність кваліфікації часток та часток-фраз, їхнього послідовного
розмежування, тому що ті самі елементи можуть бути використані і як частки, і як частки-речення: (Максим:)
Та й так воно нам важко тут одним. – (Микола:) Так (Микола Зарудний).
Особливий статус часток мотивований тим, що вони не пов‘язують члени речення або предикативні
частини (прийменники, сполучники), а виражають різні логічні та граматичні значення в реченні загалом. В Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

111
окремих мовах часток, що суттєво відрізняються від прислівників, займенників, досить мало, пор. франц. -ci,
-lа, ne, si, quant, voмre, -da – спеціалізовані частки і прислівники (bien, plus, moins, aussi, un peu, lа, tellement,
autant, mкme, pluфt), сполучники (que, comme, mais, quand), займенники (quoi, moi), дієслівні форми (voir),
прикметники (Sыr, je viendrai; il l‘a pas faimt; Bref, il ne l‘a pas faint; Bon, je suis d‘accord), див. також складені
частки типу est-ce que, ne… pas (point, guйre), ne… que, en tant que, c‘est que…, ce que…, c‘est… qui (que), слова-
фрази: et alors?, n‘est-ce pas? [Шигаревская 1970: 142-144].
Розгляд часток як частини мови передбачає можливість їхньої класифікації за різними аспектами: за
походженням, за твірною базою, за структурою, за семантикою та ін. Водночас треба враховувати, що усі
вторинні частки зберігають семантику твірного слова, у силу чого наявні різноспектральні переплетення
прислівникових / займенникових / дієслівних, сполучникових / компаративних / прийменникових / вигукових
значень і значень частки, пор.: Гнуться мало не до землі стрункі білі берези (Іван Франко) – мало не = частка +
прислівник; Зараз мені забирай своє манаття (Михайло Коцюбинський) – мені = частка + займенник; Стільки
праці покладено, стільки надій тут вимріяно – ну й маєш увесь результат після повені (Україна молода. –
2008. – 18 серпня) – ну й = частка + сполучник. «Інколи в тому самому слові близькість і переплетення значень
частки і сполучника, частки і прислівника, частки і дієслова, частки і займенника, частки і вигука настільки
міцні, що протиставлення одне одному таких значень як таких, що належать словам різних класів, постає
невиправданим, і слово повинно бути кваліфікованим як «частка-сполучник», «частка-прислівник», «частка-
займенник» [Шведова 1980: 724, 730-731], див. також: [Коломієць 1969: 503; Сидоренко 2005: 29-34]. Частка на
повну силу відображає особливості міжчастиномовних переходів та виявляє специфіку «накладання» на
первинну семантику вторинної і витворення елемента з амальгамною семантикою.
У структурному плані з-поміж часток слід розрізняти прості і складені. Простими є такі, що складаються
з одного слова (а, аж, ба, було, власне, ген, годі, еге, ж / же, лиш, лишень, майже, наче, не, ні, так, теж,
тільки, хай, хіба, чи, це, як і под.), а складені – це частки, що утворюються з двох і більше слів: двох часток,
частки і сполучника, частки і прийменника та ін. (а то, а це, а чи, а хіба, ледве не, не без того, ще б, ще б пак,
ще б лише, як так тощо) (див. також: [Там само: 723-724]). Усі складені частки диференційовані на членовані і
нечленовані. Компоненти нечленованих складених часток у реченні не можуть розриватися, тобто
розчленовуватися: Поки збиралися, мудрували, речі пакували, раз і дощ пішов (Україна молода. – 2007. – 11
червня); (Люба:) Підемо? – (Гоцик:) Що ж, ходім (Люко Дашвар). Розчленовані складені частки легко
відокремлюють у власній структурі один елемент від іншого в межах речення: Ось вам і результат! (Україна
молода. – 2009. – 22 травня); Ось і грибочки вам до столу (Там само). З-поміж складених часток особливої
уваги заслуговують частки-фраземи типу що за, та й що.
Комунікативний статус часток і їхнє комунікативно-ситуативне навантаження надзвичайно важливі. У
цьому аспекті загальний статус часток можна кваліфікувати як особливі мовленнєві слова, що відображають
взаємодію мовців – адресата й адресанта у мовленнєвих актах, де особливо важливим постає вирізнення теми,
реми і под. [Городенська 1993: 308-318; 2004а: 360-375]. За найбільш загальними характерними рисами увесь
частиномовний клас часток у функційно-семантичному аспекті можна поділити на: 1) вказівні: це, то, ось, от,
оце, он, онде, ото (їхньою особливістю постає зв‘язане використання, співвіднесення з вказівними
займенниками): Місто – це сад споминів моїх жагучих (Анатолій Яна); 2) категорійно-комунікативні, пов‘язані
з відповідними категоріями речення. Внутрішньо вони диференційовані на: а) питальні: чи, чи ж, чи не, та чи,
хіба, хіба ж, та хіба, невже, невже ж, та невже, що за і под. (Чи справді нас сьогодні так багато? (Євген
Плужник); б) спонукальні: хай, нехай, будь, бодай, годі, ну, давай, нумо, на, лишень та ін. (Бодай кати їх
постинали, / Отих царів, катів людських! (Тарас Шевченко)); в) заперечні: не, ні, ані, аж ні тощо (Не
вернеться чорнобривий / Та й не привітає, не розплете довгу косу, / Хустку не зав‘яже… (Тарас Шевченко));
г) стверджувальні: так, отак, авжеж, атож і под. (Люба:) Ти мені завдання приніс подивитися? – (Гоцик:)
Авжеж (Люко Дашвар)); 3) дискурсивні, що виражають зіставлення в широкому аспекті предметів та ознак,
про які говориться, з іншими предметами та ознаками, а також цілих думок, міркувань. З-поміж них постають
значущими: а) підсилювальні з різними логіко-експресивними відтінками: і (й), та, аж, все, таки, так, уже,
ще, же / ж, собі, тобі, воно, його, якраз і под. (Аж підстрибнув від здивування Дмитро (Валер‘ян
Підмогильний)) та оклично-підсилювальні: що за, що то за, як, який та ін. (Ох, яка мене туга взяла! (Леся
Українка)); б) роз‘яснювальні: лиш, лише, лишень, мовляв і под. (Одна лише моя натура не дивувалася з усього
цього (Ірена Карпа)); в) обмежувальні: тільки, і тільки, та й тільки і под. (Тільки нам з тобою розплутувати
цю податкову писанину з різними інструкціями та підінструкціями… (Україна молода. – 2008. – 10 березня);
г) зіставні: мов, немов, наче, неначе тощо (Мов не моє жито тут стоптано все (Степан Руданський));
ґ) відокремлювальні: хоч, хоча, таки, все та ін. (Хоча б цієї столиці не минули, – непокоївся сержант Козаков. –
А то все якісь Пашкані та Яслодані (Олесь Гончар); д) видільні: все, ж, лише, лишень, навіть, таки, тільки,
уже (вже), хоча, хоча б і под. (Добре-добре все продумано, бо треба ж лікувати відразу (Україна молода. –
2007. – 10 лютого); А серце – хоч б‘ється в мужицьких грудях, таки бажає щастя, таки рветься до кращого
життя, живе надією!.. (Михайло Коцюбинський)); е) порівняльні: наче, неначе, мов, немов, як і под. (Гори
навколо мовби висіли в повітрі, такі вони були прозорі й легкі в ці останні дні ясного гірського літа (Олесь
Гончар)); є) вірогідні: немов, немовбито, ледве чи, заледве чи, начеб, нібито та ін. (У чорному диму раптом
стало немовбито видніше (Григорій Тютюнник)) і под. Поза усяким сумнівом, послідовне розмежування ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

112
функційних типів часток та встановлення їхньої належності до того чи того різновиду не постає абсолютним у
силу поліфункційності багатьох часток, що зумовлено їхнім комунікативно-ситуативним навантаженням (див.,
наприклад: [Бацевич 2008: 41-44]). Показовим у цьому плані може виступати розгляд не тільки
сполучувального потенціалу часток типу і (й), та, ну, мов, немов, але й вияв їхньої внутрішньореченнєвої
позиції, внутрішньореченнєвого функційного навантаження, а в ширшому діапазоні з‘ясування можливостей
часток щодо ускладнення окремої внутрішньореченнєвої / внутрішньовисловленнєвої позиції й ускладнення
реченнєвої / висловленнєвої структури загалом. До індексно закріплених внутрішньопозиційних часток
належать частки типу це, мов, немов, то, ось, от, як, що є регулярними у різноманітних реченнєвих структурах:
І мить – це щастя твого життя (Юрій Липа); Мечі нам – як долоні (Юрій Липа); пор. супровідно-вказівний
характер таких часток: Ось їх не видно. Пил. І в пилі – блиск шабель. / Ось сталась смерть (Юрій Липа). До
реченнєво / висловловленнєво маркувальних належать частки типу адже, атож, таж, тож, та, справді, рівно
(Молдувани збирались. Хто має право рубати їх виноградники? Та вони на шматки розірвуть першого, що
підніме сокиру над кущем (Михайло Коцюбинський) та ін. До цієї групи належать питальні та інші різновиди
часток, що стосуються змісту усього висловлення і максимально «прив‘язують» його до ситуативно-
мовленнєвих завдань, відображають умови мовленнєвого акту. У цьому вимірі значущим є розмежування на
одному з рівнів придієслівних і непридієслівних часток. До регулярних придієслівних належать би (б), хай,
нехай, давай, давайте, не (як виразник заперечної модифікації: Я сьогодні отримав листа → Я сьогодні не
отримав листа) та ін., а непридієслівними (непридієслівність у жодному разі не засвідчує неможливість
вжитку такої частки при дієслові, вона сигналізує про відсутність її закріплення за дієсловом) постають частки
типу будь, ні, отож, теж, це, то, ось тощо; пор. франц. pas, point, guйre, non, non plus, ni і под. [Гак 2004: 455-
456], див. також: ([Sprache 1970: 896-898]). Особливо ж суттєвим є розгляд функційного і типологічного
аспекту часток у контрастивному аспектах, що уможливлює вияв нерівнорядних площин і встановлення
різноманітних лакун, що компенсуються іншими мовними засобами. Не менш показовою виступає активність
часток у сучасних дискурсивних практиках (пор., наприклад, сучасні динамічні процеси в лексиконі [Клименко,
Карпіловська 2008: 134-245]).
Не менш важливим є простеження функційного статусу і вияву стверджувальних / заперечних слів-фраз,
первинною функцією яких постає загальне вираження відповіді. Вони реалізують позитивну або негативну
реакцію на висловлення співрозмовника (згоду / незгоду, ствердження / заперечення тощо з різноманітними
відтінками).
12. Лексикографія часток: функційний, структурний і типологійний аспекти. У сучасному
слов‘янському мовознавстві уже напрацьовані різноманітні моделі лексикографічного опрацювання часток як у
загальному просторі тлумачного словника (тлумачні словники сучасних білоруської, болгарської, македонської,
польської, російської, сербської, словацької, словенської, української та інших мов), так і в окремому словнику
часток (підготовлений до друку словник часток польської мови). Словник часток можна компонувати і в
абетковому принципі, і в гніздовому (основою постає семантика часток та їхні сиснонічні вияви (див.,
наприклад, у ([Grochowski M., Kisiel A., Żabowska M. Kryteria podziału partukul w Słowniku gniazdowym partykul
polskich] (у друці)). Прихильність до абеткового принципу мотивована відносною усталеністю такого типу
лексикографічного опрацювання. Лексикографічне опрацювання часток за абетковим принципом передбачає
структуру словника за національним характером абетки, а внутрішньо словникова стаття повинна містити:
1) характерологічні ознаки частки; 2) функційні вияви частки; 3) семантико-парадигматичні ознаки частки;
4) квантитативні характеристики частки; 5) динаміко-еволюційні параметри. З-поміж характерологічних ознак
часток суттєвими постають: а) структурний тип (проста (а, ген, давай і под.), складна (абикуди, абищо, мовби та
ін.), складена (хоч би, навряд чи, не тільки і т. ін.) – з розмежуванням з-поміж складених нечленованих (у
реченні не можуть розриватися і постають цілісними (було б, все ж таки, до чого ж, ще б тощо: Було б тоді
відразу піти нам (Л. Мартович)) і членованих (у реченні такі частки легко розриваються (тільки б, ледь не, лиш
би / лиш б, як не, так і (Тільки до міста доїхати б (Г. Тютюнник); Лиш дощу не було б) і розмежування власне-
частки (от, як, мов, ні, ніби, саме, собі) і частки-виразу (собі майже, лиш сам, тільки майже); б) походження
частки – відзайменникова, відприслівникова, відіменникова, віддієслівна тощо; можливі етимологічні
параметри частки.
У функційних вимірах часток важливим постає диференціювання модального / амодального вияву
частки, а також послідовне врахування дистинктивних ознак частки, пов‘язаних з: 1) апелятивністю (частки
аполятивні), що реалізують адресованість мовлення; 2) оцінністю (частки оцінні); 3) емоційністю (частки
емоційні); 4) структурацією тексту (текстоструктурувальні частки). Для апелятивних часток властивою постає
внутрішня диференціація на: 1) питальні (чи, чи ж, хіба, хіба ж, та хіба, хіба лише і под.); 2) прохання / наказу
/ погрози (якби, нехай би тощо / нехай лиш, нехай лише і под.); 3) бажання / побажання (аби, аби ж, аби лише,
аби вже і т. ін.); 4) переконання / переконливості (направду, всяк, най, воно і под.); 5) заперечення / незгоди
(але, але ж, але тільки, але лише, насамперед, якби, якби ж, якби лише тощо); 6) погрози (аж лише, аж тільки
та ін.). Для оцінних часток притаманний внутрішній поділ на: 1) власне-модальні (без того, близько, зовсім та
ін.); 2) порівняльно-оцінні (наче, неначе, мов, немов тощо); 3) випрямно покликально-оцінні (тоді, тоді ж,
тоді тільки, тоді лиш, тоді лише і т. ін.); 4) гіпотетично-оцінні (цілком, природно та ін.); 5) обчислення оцінки
(ледве, заледве, чимало, замало і под.); 6) наголошувально-оцінні / актуалізаційно-оцінні (пряма – ані, тільки, Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

113
лише всього, лише всього-навсього тощо / ускладнено-опосередкована – ще й, таки-так, так і і под.). Емоційні
ж частки внутрішньо диференційовані на: 1) частки на позначення здивування (типу адже (властива й інша
семантика – апелятивна і под.); 2) частки на позначення подиву (ж, же, аж не тощо); 3) частки на позначення
співчуття, жалю (та й, та лише тощо); 4) частки на позначення задоволення / розчарування (аби, але, врешті та
ін.); 5) частки на позначення байдужості / збайдужіння (а, та, та лише і под.); 6) частки на позначення
небезпеки (що, що за та ін.). Кожна з часток поєднує кілька з функцій, що диференційовані відповідним
контекстом, дискурсивною практикою тощо. Текстоструктурувальні частки основним своїм призначенням
членування тексту, ієрархізування його частин і постають у своєму обширі нерівнорядними. Легко
розрізнювані частки експлікативного членування тексту з притаманною для них функцією: 1) позначення
початку тексту або його частини (а, і, ну, воно, а й тощо); 2) лінеарного членування реального тексту з
внутрішнім диференціюванням (послідовності / перерахування (ані, ані-ані та ін.), покликання (тоді, тоді ж,
тоді лише, навпаки тощо); та імпліцитного членування тексту із семантикою вибору виразу (та й то, та вже,
та врешті тощо) та заперечення висловленого, особливо значуща для вираження емфатичної функції, що
домінує над структурною (структуральною) (але ж, але то, і то, таки не і под.). Окремої уваги заслуговують
аналоги частки, що тільки функційно виконують їхню функцію (пор. з аналогами / еквівалентами
прийменників).
Аналіз і лексикографічне тлумачення частки повинні враховувати можливу міжчастиномовну омонімію
(частка ↔ сполучник (але, та, і (й), та і (й), щоб та ін.); частка ↔ прислівник (де, коли і под.), частка ↔
займенник (ось, собі, сам тощо) і т. ін.).
Семантико-парадигматичні ознаки частки висвітлюються з урахуванням потенційної сили синонімії,
антонімії, омонімії з-поміж них, що в цьому разі значущим постає врахування функційного навантаження. У
силу цього низка часток виступає повторюваною в різних синонімічних, антонімічних, омонімічних
утвореннях.
Квантитативні характеристики частки мають опертям їхні кількісні параметри і частоту використання,
що, поза всяким, здійснюється в межах певного дослідницького корпусу текстів, але за врахування наявності в
ньому адекватно репрезентативних текстів різних функційних стилів – художнього, наукового, офіційно-
ділового та інших, тому що низка часток постає закріпленою тільки за певним стилем (пор.: ну, ну й, ну лише, ну
тільки, що за, лишень тощо – здебільшого художньо-белетристичний і розмовно-побутовий), окремі мають
міжстильове навантаження, особливо не, ні та ін.
Динаміко-еволюційні параметри частки / часток слід розглядати крізь призму певного часового зрізу для
вияву розширення функційного тла, збільшення кількісного складу (за основу можна брати Словарь української
мови (упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко), Словник української мови (В 11-ти т.),
Великий тлумачний словник української мови, а також Етимологічний словник української мови (вийшло п‘ять
томів), Матеріали до Словника писемної та книжної української мови XV – XVIII ст. Євгена Тимченка
(підготовлені до видання В.В. Німчуком та Г.І. Лисою) та ін.), що уможливить аргументацію функційної
динаміки тощо.
Сучасний категорійний простір частки характеризується неодновимірністю в структурному,
функційному, морфосинтагматичному, текстовоструктуральному й інших аспектах. Функційне розмаїття
часток умотивоване їхніми властивостями як щодо окремого слова, словосполучення, так і речення, складного
синтаксичного цілого загалом. Усе це вимагає врахування і функційно-стильового маркування часток, і їхнього
внутрішньотекстового і внутрішньореченнєвого навантаження, а також простеження їхнього кількісного
обсягу, частоти вжитку. Водночас важливим постає в перспективі розгляд часток за семантико-гніздовим
принципом з урахуванням їхнього співвідношення з відповідними дискурсними практиками і текстовими
величинами, а також встановлення модального малюнку кожної частки зокрема і тієї чи тієї кваліфікаційної
групи загалом, вияв навантаження семантико-парадигматичних зв‘язків і відношень у системі часток.

Література
Бацевич 2008: Бацевич, Ф. Семантика і прагматика очікуваних і неочікуваних змін: функції та
комунікативні смисли частки і (й) у сучасному українському мовленні [Текст] / Ф. Бацевич // Українська мова і
література в школі. – 2008. – № 1. – С. 41-44.
Вихованець 1980: Вихованець, І.Р. Прийменникова система української мови [Текст] / І.Р. Вихованець. –
К.: Наукова думка, 1980. – 286 с.
Вихованець 1988: Вихованець, І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті [Текст] /
І.Р. Вихованець. – К.: Наукова думка, 1988. – 256 с.
Виноградов 1986: Виноградов, В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове) [Текст] /
В.В. Виноградов. – М.: Высшая школа, 1986. – 640 с.
Гак 2004: Гак, В.Г. Теоретическая грамматика французского язика [Текст] / В.Г. Гак. – М.: Добросвет,
2004. – 862 с.
Городенська 1993: Городенська, К.Г. Частка [Текст] / К.Г. Городенська // Безпояско, О.К., Городенська,
К.Г., Русанівський, В.М. Граматика української мови. Морфологія. – К.: Либідь, 1993. – С. 308-318. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

114
Городенська 2004: Городенська, К. Слова-речення [Текст] / К. Городенська // Вихованець, І.,
Городенська, К. Теоретична морфологія української мови / За ред. І. Вихованця. – К.: Пульсари, 2004. – С. 374-
390.
Городенська 2004а: Городенська, К. Службові слова-морфеми [Текст] / К. Городенська // Вихованець, І.,
Городенська, К. Теоретична морфологія української мови / За ред. І. Вихованця. – К.: Пульсари, 2004. – С. 328-
375.
Горпинич 2004: Горпинич, В.О. Морфологія української мови [Текст] / В.О. Горпинич. – К.: ВЦ
«Академія», 2004. – 336 с.
Доломан 1997: Доломан, С.Є. Частки [Текст] / С.Є. Доломан // Сучасна українська мова / За ред.
О.Д. Пономарева. – К.: Либідь, 1997. – С. 213-217.
Загнітко 2001: Загнітко, А. Теоретична граматика української мови. Синтаксис [Текст] / А.П. Загнітко. –
Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.
Загнітко 2007: Загнітко, А.П. Словник українських прийменників [Текст] / А.П. Загнітко, І.Г. Данилюк,
Г.В. Ситар, І.А. Щукіна. – Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО‖, 2007. – 416 с.
Загнітко 2008: Загнітко, А. Теорія сучасного синтаксису [Текст] / А. Загнітко. – Вид. 3-тє, випр. і доп. –
Донецьк, 2008. – 294 с.
Загнітко 2009: Загнітко, А. Український синтаксис: Теоретико-прикладний аспект [Текст] / А. Загнітко. –
Донецьк: ДонНУ, 2009. – 150 с.
Загнитко 2009a: Загнитко, А. Функционально-семантическая типологя частиц: внутрипредложенческий
и контрактивный аспекты [Текст] / А. Загнитко // Přнspěvky k aktuбlnнm otбzkбm jazykovědnй rusistiky (3). – Brno:
Masarykova Univerzita v Brnй, 2009. – S. 146-154.
Канюшкевич 2007: Канюшкевич, М.І. Беларускія прыназоўнікі і іх аналагі. Граматыка рэальнага
ўжывання [Текст] / М.І. Канюшкевич. Матэрыялы да слоўніка: У 3-х ч. / М.І. Канюшкевіч. – Частка І (Дыяпазон
А-Н). – Гродна: ГрДУ імя Я. Купалы, 2007. – 492 с.
Карпіловська 2002: Карпіловська, Є.А. Кореневий гніздовий словник української мови: Гнізда з
вершинами – омографічними коренями [Текст] / Є.А. Карпіловська. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія»
імені М.П. Бажана, 2002. – 912 с.
Киклевич 2008: Киклевич, А. Притяжение язика [Текст] / А. Киклевич. Т. 2: Функциональная
лингвистика. – Olsztyn: Wyd-wo Instytutu Dzennikarstwa I Komunikacji Społecznej Uniwersytetu Warmiǹsko-
Mazurskiego, 2008. – 391 s.
Клименко 1984: Клименко, Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській
мові / Н.Ф. Клименко. – К.: Наукова думка, 1984. – 252 с.
Клименко, Карпіловська 2008: Клименко, Н.Ф. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі
[Текст] / Н.Ф. Клименко, Є.А. Карпіловська, Л.П. Кислюк. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2008. – 356 с.
Коломієць 1969: Коломієць, Л.І. Частка [Текст] / Л.І. Коломієць // Сучасна українська літературна мова.
Морфологія / За ред. І.К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1969. – С. 501-513.
Мещанинов 1940: Мещанинов, И.И. Общее языкознание. К проблеме стадиальности в развитии слова и
предложения [Текст] / И.И. Мещанинов. – Л.: Госиздат, 1940. – 241 с.
Мещанинов 1945: Мещанинов, И.И. Члены предложения и части речи [Текст] / И.И. Мещанинов. – М.;
Л.: Изд-во АН СССР, 1945. – 321 с.
Пешковский 1938: Пешковский, А.М. Русский синтаксис в научном освещении [Текст] /
А.М. Пешковский. – М.: Учпедгиз, 1938. – 487 с.
Плющ 1975: Плющ, М.Я. Морфологія [Текст] / М.Я. Плющ // Сучасна українська літературна мова. – К.:
Вища школа, 1975. – С. 172-313.
Плющ 1984: Плющ, М.Я. Морфологія [Текст] / М.Я. Плющ // Сучасна українська літературна мова /
За ред. М. Плющ. – К.: Вища школа, 1984. – С. 192-308.
Сидоренко 2005: Сидоренко, Е.Н. Теоретические и практические материалы по морфологии
современного русского языка: в 5-ти ч. – Ч. 4: Модальные слова. Служебные части речи. Междометие.
Трансформациология [Текст] / Е.Н. Сидоренко. – Симферополь: Крымское учебно-педагогическое
государственное издательство, 2005. – 160 с.
Сидоров 1945: Сидоров, В.Н. Очерк грамматики руського литературного язика [Текст] / В.Н. Сидоров. –
М.: Госиздат, 1945. – 256 с.
Словник 1998: Клименко, Н.Ф., Карпіловська, Є.А. Словник афіксальних морфем української мови
[Текст] / Є.А. Карпіловська, В.С. Карпіловський, Т.І. Недозим. – К.: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні
НАН України, 1998. – 435 с.
Теньер 1988: Теньер, Л. Основы структурного синтаксиса [Текст] / Л. Теньер. – М.: Прогресс, 1988. –
656 с.
Уздиган 1997: Уздиган, І.М. Частки [Текст] / І.М. Уздиган // Сучасна українська літературна мова / За
ред. А.П. Грищенка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вища школа, 1997. – С. 476-479.
Шахматов 1927: Шахматов, А.А. Синтаксис русского языка [Текст] / А.А. Шахматов. – Л.: Госиздат,
1927. – 211 с. Розділ ІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГІЇ

115
Шахматов 1941: Шахматов, А.А. Синтаксис русского языка [Текст] / А.А. Шахматов. – Л.: Учпедгиз,
1941. – 620 с.
Шведова 1980: Шведова, Н.Ю. Частицы [Текст] / Н.Ю. Шведова // Русская граматика. – Т. І. – М.: Наука,
1980. – С. 721-731.
Шигаревская 1970: Шигаревская, Н.А. Очерки по синтаксису современной французской разговорной
речи [Текст] / Н.А. Шигаревская. – Л.: Наука, 1970. – 196 с.
Adamec, Hrabě 2003: Adamec, P. Morfologie ruńtiny I [Text] / P. Adamec, V. Hrabě, J. Jirбček, I. Miloslavskij,
S. Ņaņa. – Brno: Masarykova Univerzita v Brně, 2001. – 166 s.; II. – 2003. – 166 s.
Damourette, Pichon 1968-1971: Damourette, J. Des mots а la penseй. Essai de grammaire de la langue franзaise
[Text] / J. Damourette, E. Pichon. – P., 1968-1971. – 567 р.
Grochowski 2005: Grochowski, M. Wpływ zmiany pozycji linearnej partykuły na structurę semantyczną
wypowiedzenia [Text] / M. Grochowski // Wyraz i zdanie w językach słowiaǹskich (5): Opis, konfrontacja, przeklad /
Red. M. Sarnowskiego, W. Wysoczǹskiego. – Wrocław: Wyd-wo Wrocław un-ta, 2005. – S. 89-94.
Grochowski 2009: Grochowski, M. Koncepcja słownika partykuł polskich [Text] / M. Grochowski // Wyraz i
zdanie w językach słowiaǹskich (7): Opis, konfrontacja, przeklad / Red. M. Sarnowskiego, W. Wysoczǹskiego. –
Wrocław: Wyd-wo Wrocław un-ta, 2009. – S. 65-72.
Grochowski 2010: Grochowski, M. Kryteria podziału partukul w Słowniku gniazdowym partykul polskich
[Text] / M. Grochowski, A. Kisiel, M. Żabowska. // Wyraz i zdanie w językach słowiaǹskich (9): Opis, konfrontacja,
przeklad / Red. J. Sokołowskiego, I. Luczkуw. – Wrocław: Wyd-wo Wrocław un-ta, 2011 (у друці).
Mluvnice 1986: Mluvnice čeńtiny (2), Tvaroslovн / Věd. red. J. Petr. – Praha: Academia, 1986. – 536 s.
Le Bidois 1968: Le Bidois, G. et K. Syntaxe de Franзais moderne [Text] / G. et K.Le Bidois – P., 1968. – 342 р.
Kennedy 1920: Kennedy, Arthur G. The modern English verb-adverb combination [Text] / Arthur G. Kennedy. –
Stanford, CA: Stanford University Press, 1920. – 256 р.
Martine 1969: Martine, A. Le franзais sana fard [Text] / A. Martine. – P., 1969. – 311 р.
Martine 1979: Martine, A. Grammaire fonctionnelle du franзais [Text] / A. Martine. – P., 1979. – 321 р.
Martine 1985: Martine, A. Syntaxe gйnйrale [Text] / A. Martine. – Р., 1985. – 304 р.
Polański 1999: Polański, K. Partykula Encyklopedia językoznawstwa ogуlnego [Text] / K. Polański. – Wyd.
drugie, poprawione i uzupełnione. – Wrocław – Warszawa – Krakуw: Wyd-wo Zakład Narodowy Ossolińskich, 1999. –
S. 423-424.
Sprache 1970: Die deutsche Sprache: Kleine Enzyklopedie: In zwei Bдnden. – Leipzig: VEB Bibliographisches
Institut, 1970. – 1174 S.
Topoliǹska 1984: Topoliǹska, Z. Gramatyka wspуlczesnego języka polskiego. Skladnia [Text] / Z. Topoliǹska.
– Warszawa: Wyd-wo Zaklad Narodowy im. Ossoliǹskich, 1984. – S. 145-192.

Рассмотрен категориальный статус частицы, раскрыта специфика еѐ проявления в системе
служебных частей речи, установлены основные параметры морфологической, морфосинтагматической,
семантической, деривационной парадигм в системе служебных частей речи; установлены классификационные
и квалификационные основы дифференциации частиц с разграничением собственно-частиц и частиц-фраз,
охарактеризованы основные принципы лексикографической разработки частицы и составления Словаря
частиц.
Ключевые слова: частица, собственно-частицы, частицы-фразы, морфологическая парадигма,
морфосинтагматическая парадигма, деривационная парадигма, семантическая парадигма.

A categorial status of particle is analyzed, peculiarities of realization of particle in a system of synsemantic word
classes are discovered. The basic dimensional characters of morphologic, morphosyntagmatic, semantic and
derivational paradigms in the system of structural words are found out. Background knowledge for differentiation of
particles is detected; moreover particles as such and particles-phrases are delimited. The main principles of particle
lexicographical elaboration and compiling of Vocabulary of particles are described.
Keywords: particle, particle as such, particle-phrase, morphologic paradigm, morphosyntagmatic paradigm,
derivational paradigm, semantic paradigm.

Надійшла до редакції 9 вересня 2010 року.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.