Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

V.2. ЗАСОБИ ПЕРЕДАЧІ ЧУЖОГО МОВЛЕННЯ

загрузка...

План
1. Поняття про чужу мову і засоби її передачі.
2. Пряма мова та способи її вираження в тексті.
3. Невласне-пряма мова.
4. Цитата та засоби її передачі.
5. Складні форми синтаксичної організації мовлення
Рекомендована література
1. Галас А. М. Структурні і функціональні особливості періоду в українській
літературній мові: Автореф. дис. … канд. філол. наук. -Ужгород, 1997. -23 с.
2. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія.
— Донецьк: ДонНУ, 2001. — 662 с.
3. Шульжук К. Ф. Складні багатокомпонентні конструкції в системі речення //
Мовознавство. — 1986. — № 6. — С. 24 — 32.
4. Шульжук К. Ф. Семантична структура складного багатокомпонентного речення
// Мовознавство. — 1987. — № 6. — С. 11 — 16.
Завдання І.
Простежте особливість розділових знаків при прямій мові і прокоментуйте
структурну специфіку слів автора. Подайте відповідні’ схеми. Встановіть тип
прямої мови та її жанрову приналежність.
«Нащо ж ти запалив мою душу карими очима?» — промовила Марина жалібно,
обертаючись до Миколи і ламаючи руки (1. Нечуй-Левицький). Ой у полі могила з
вітром говорила: «Повій, вітре, ти на мене, щоб я не чорніла, щоб я не чорніла, щоб я
не марніла, щоб на мені трава росла, да ще й зеленіла» (Іст. пісня). 1 я повторюю своє:
— Спасибі, друзі, що ви є, І що до вас я у дорозі (В. Мелещенко). «Мені мати — не
рідня, мені батько — не рідня, мені — теща родина: мені жінку родила», — виспівували
на весіллі свашки, щоб образу замирити тещу і зятя (Г. Бондаренко). «Від грому
битви, — воям мовив князь, — Німеччина сьогодні затряслась. Бо добрі вої родяться в
краю, Що німцям землю не віддасть свою» (М. Бажан). — Учителю, я каюсь, що не
послухав тебе, — промовив князь тихо, з болем. — Але є каяття, та нема вороття
(В. Малик). — Ходім, — сказав він і спитав: — Чого ж ти мовчиш? Людей зібрали після
й мовили: — На розстріл всіх вас привели. — В людців пощади ми не молимо. Вам
відомстять, — відповіли (В. Мелещенко). «А в тебе земля ще десь є?» — «Ні, нема». —
«А хата є?» — «Є.» (Панас Мирний). «Куди ви нас везете?» — питає звільнена бранка.
«На тихі води, на ясні зорі, у мир хрещений, у край веселий, молодичко», — підморгує
Савка (3. Тулуб). Проня. Рекомендую Вам мого хорошого знакомого. Голохвостий.
Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки?
(Цілує). Явдокія Пилипівна. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, Проня
Прокоповна… Дуже раді, просимо! Проня. От кресло: прошу, мусью!
(М. Старицький).
79
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНИЙ АСПЕКТ
— Сказав би, та руки скручені!.. (А. Кичинський).
Осіння ніч… Коротка, як і влітку…
— Ніщо не вдієш, дівчино, прощай!
— Я буду ждать. Повернешся ти швидко? Я буду вірною!.. Не забувай!..
(Л. Мосендз).
3. Вибираю місце поблизу старих коряг, чіпляю на гачок велику чорну п’явку… і
кажу другові-приятелю:
— На, закидай під отой корч.. Тільки не лови гав, бо окунь тут здоровий і може
вудку викрасти.
Не встиг я наживити другого гачка, коли чую:
-Ой!
— Що там таке? — питаю.
— Ой, почепилося щось важке!..
Підбігаю, хочу взяти з його рук вудочку, але він не дає.
— Почекай, — кричить, — дай я сам!
— Так ти не спіши, — раджу йому, — томи рибу, але не пускай під корч, бо
заплутаєтесь і обірветься.
Не скажу вже — дійшла моя порада до його свідомості чи не дійшла, але він
зробив якийсь одчайдушний ривок, — і здоровенний окунище, описавши в повітрі
кульбіту, гепнувся біля його ніг на пісок.
(Ф. Маківчук).
4. Оксана. Се ти, Степане? Бач, мені приснилось, що місяць ясно-ясно засвітив
у батьковім садочку… Степан. Місяць, люба? Се дивно, бо якраз на тебе сонце!
Оксана. Що ж, може, там ясніше світить місяць, ніж ту та сонце… Степан. Не
журись, Оксано, ось хутко знов побачим, як там світить і сонечко, і місяць на Вкраїні.
Оксана. Се ж як? Хіба умру? Тоді запевне душа полине… Степан. Бог з тобою,
люба! Чи я ж би про таке тобі казав? Надумав я поїхати з тобою в гостину до твоїх.
Оксана (іронічно). Велике диво, що ти надумав! Цар думки заверне. Степан. Цар
пустить. Вже ж тепер на Вкраїні утихомирилося. Оксана (гостро). Як ти кажеш?
Утихомирилось? Зломилася воля, Україна лягла Москві під ноги, се мир по-твоєму —
ота руїна?. А я дивую, ти з яким лицем збираєшся з’являтись на Вкраїні! І Сидів-
сидів у запічку московськім, поки лилася кров, поки змагання… велося за життя там,
на Вкраїні, — тепер, як «втихомирилось», ти їдеш… (Леся Українка).
Завдання VII.
Прочитайте уривки з художніх творів. Визначте, в яких із них є невласне пряма
мова. Поясніть її особливості.
1. …Потім Андрюша підходить до мене й наївно-печально каже:
— Слухай, друже! Одпусти мене! Я:
— Куди? Андрюша:
— На фронт. Я більше не можу тут.
Ага! Він більше не може! І в мені раптом спалахнула злість. Нарешті
прорвалось. Я довго стримував себе. Він хоче на фронт? Він хоче подалі від цього
чорного брудного діла? Він хоче витерти руки й бути невинним, як голуб? Він мені
віддає «своє право» купатися в калюжах крові?
Тоді я кричу:
— Ви забуваєтесь! Чуєте? Коли ви ще раз скажете про це, я вас негайно
розстріляю (М. Хвильовий).
82
Розділ III. Зміст аудиторної та самостійної роботи
2. … Я наче крізь сон тямлю, що в голові моїй лишається невисловлена думка:
«Не плач, не все пропало. Ще у нас будуть…». А, підлість. Як може родитися така
потіха під свист здушеного смертю горла? Оленка вмирає… Ні, се не може бути… се
дико… се безглуздо… Хто її забирає? Кому потрібне її життя?.. Хто може виточити
кров мого серця, коли я ще живий?.. Мою Оленку, мою радість, мою дитину єдину…
Яка-то вона тепер, моя маленька донечка! Ні, треба не думати, її нема. Нема. Де її
поклали? Яка вона тепер? … Я нариваю цілі пучки цвіту яблуні, повні руки, і несу в
хату… Я обкладаю її цвітом яблуні з усіх боків, засипаючи тими квітами, такими
ніжними, такими чистими, як моя дитина (М. Коцюбинський).
3. Дивлюсь і слухаю… Тоді чую якийсь гамір великий, якийсь далекий шум і
рев, наче повінь іде… Бийте в дзвін, бийте в дзвін на тривогу, щоб збудивсь малий і
великий, щоб до праці метнувсь усякий, щоб не було на рятунок пізно, — бийте в
дзвін, бийте в дзвін на тривогу! Гать будуйте кріпку і високу, щоб нас море грізне не
залляло, щоб ми у багні не застрягли та щоб внуки дідів не прокляли, що не вміли
краю боронити; гать будуйте кріпку і високу!.. Чую гам, і шум, і рев скажений
(Б. Лепкий).
4. В його голосі дзвеніла урочиста впевненість. Він говорив про себе. Він
говорив про свою вірність. Хай усі покинуть Його, Ісуса, тільки він, Петро, лишиться
вірним йому до кінця! Тільки він не продасть, не зрадить, не зречеться Його! Він
ладен іти з Ним разом на голод, на вигнання, навіть на смерть! Він, Петро, — камінь!
Він лишиться твердий, як камінь. І Ісус дивився на цього рвучкого чоловіка, немов
бачив його вперше, і мовчав. Мовчав довго!.. Потім обережно урвав мовчання і
неквапливо сказав: — Правдиво кажу тобі, Петре, що сьогодні півень не проспіває
тричі, як ти тричі зречешся мене (В. Петров).
5. Щоправда, коли б сьогодні хтось нагадав про це Петрові, він з обуренням
рішуче заявив би, що він завжди з огидою ставився до приязної посмішки Юди,
завжди ненавидів солодкаву його послужність, і якщо їх і бачили разом, коли вони
вдвох пили вино і їли овечий сир, то це він зробив тільки для того, щоб не спускати
ока з Юди, в якому він від самого початку вчував зрадника. І Петро, говорячи так,
примружив би очі, хитро поглядаючи на співрозмовника з-під чорних навислих брів.
Він щиро вірив би в сказане і здавався б собі дуже, дуже обачним, проникливим і
надзвичайно обережним (В. Петров).
6. Чи не має цей несамовитий хаотичний Петро рації? Може, й справді він не
вірить? Але якщо він не вірить, то чому ж він іде разом з іншими, з Ісусом, разом з
ним же, таким бурхливим і рвучким Петром, іде вперед назустріч своїй хисткій і
непевній долі і, може, навіть назустріч своїй загибелі? (В. Петров).
7. «Несталий…» Хіба для них він може бути сталий? Хіба вони можуть забути
про те?.. І потім це українство, що воно їм. їм, для яких не було ні Солониці, ні
Берестечка, ні Полтави, ні навіть Круг! Для яких уся історія — тільки вічна боротьба
кляс… Ах, які вони все ж таки доктринери!..» (Б. Антоненко-Давидович).
Завдання VIII.
Перепишіть, поясніть розділові знаки при цитатах. Визначте випадки, коли
цитати подано у вигляді прямої мови, а коли — непрямої.
Польський часопис у Варшаві у статті К. Тепліца обережно, та все ж досить
виразно зазначив, що Довженкові «не дали розвинутись повністю», що його змусили
замовчати і що «великий поет України, творець мистецтва так сильно національного,
що аж вселюдського, замовк у половині слова, залишаючи, однак, по собі кілька
83
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНИЙ АСПЕКТ
творів, які назавжди; залишаться в історії фільмового мистецтва як явище неповторне
і велике» (Ю. Лавріненко). Тадей Рильський … постійно жив у селі Романівка, де
одружився з простою селянською дівчиною, оставшись на все життя вірний ідеї
«прекрасної авантюри своєї молодості» (М. Рильський). Лятуринська — це втілена в
творчість історична пам’ять народу і «органічно зв’язана з національно-народною
творчістю» (О. Ольжич). Сам письменник [Улас Самчук] якось твердив, що йому
доля судила «бачити, чути й переживати більше, ніж можна було сподіватися
протягом життя одної людини» (Г. Костюк). Ніколи не забуду резюме проф. В.
Сімовича, який … сказав про неї [повість «Старший боярин»] таке: „Від часів Гоголя
українська природа не найшла величнішого поета, ніж Тодось Осьмачка»
(Ю. Стефаник). Сергій Єфремов не вагався написати про Осьмачку таке: «Суворий,
дійсно біблійної простоти дух, якась нерозгадана глибінь образів і разом блискуча
народна мова та епічний стиль дум з чисто народними способами визирають з поезії
Осьмачки» (Ю. Стефаник). Відомий літературознавець Юрій Бойко зауважив:
«Оксана Лятуринська є поетка Божою ласкою, і тільки жалюгідні еміграційні умови
винні в тому, що вона досі не стала славною і широко знаною … скрізь»
(П. Кононенко). У книжці писанок і поезій «Великодній передзвін» авторка
(Лятуринська) зауважувала: «Писанка наш предківський карб, мов жива, конче
мусить промовляти, як із давен-давна, до кожного з нас про весну, про онову, про
перемогу добра і світла» (П. Кононенко). Чи не два десятиліття тому переповіли мені
фразу відомого поета: він засуджував Ліну Костенко за непримиренність, за
небажання йти на найменші компроміси з видавцями (В. Базилевський). Хтось
говорив, що рецензувати поезію, значить цитувати її (В. Симоненко). А щоб пізнати
поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну (І. Дзюба). Жан-Поль
Сартр пише, що людина стала цілком вільною і мусить сама себе вигадати та
вирисувати собі значення свого життя, бо тільки їй призначено визначити свою
власну сутність та істотність (О. Черненко).
Завдання IX.
Знайдіть речення, в яких чуже мовлення передається більш-менш дослівно,
відтворюється в загальних рисах.
Автор першої української граматики О. Павловський підкреслює, що треба
негайно записати зразки живої української мови, бо скоро вона відімре. Проте мова
українська подолала всі перешкоди, збереглася і розцвіла пишним квітом
(М. Грушевський). Адже не даремно образно кажуть про словник, що це світ,
розташований за алфавітом (Л. Паламарчук). На думку В. Ужченка, фразеологізми —
іскрометні скарби мовної образності — передають найтонші відтінки душевних
порухів, обарвлюють висловлене в національний колорит (3 книги). Г. Бейль казав,
що мова — це остання твердиня волі, а творчість — єдина, непідвладна відчуженню.
Мова — останнє пристановище волі. Це її в слово закував Т. Шевченко (П. Мовчан).
Михайло Коцюбинський володіє, як вважала дослідник Людмила Старицька-
Черняхівська, великим достоїнством, яке властиве справжнім митцям, —
оригінальним стилем. Його стиль — не тільки мистецький і витончений, але він має
свій особливий характер, властивий лише йому, що характеризує його як
українського письменника (Є. Федоренко). А.Шамрай .. стверджував, що в творчості
В. Винниченка ніби синтезується досягнення в царині повістярської літератури
початку XX століття (Г. Костюк). Кажуть, що своїми крилами, опущеними донизу,
веселка забирає воду з річок і ставків (3 газети).
84
Розділ III. Зміст аудиторної та самостійної роботи
Завдання X.
Введіть у речення цитати за допомогою слів автора, поставте відповідні
розділові знаки.
Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму! (Остап Вишня).
То ми зараз і питаємо, хто ж тоді є письменником нашої обдертої і поневоленої
України? І відповімо — знову-таки Винниченко. Він найбільший між усіма нашими
прозаїками і найбільший письменник гайдамацьких нащадків! Він стоїть на порозі
20-х років цього сторіччя — кидає тінь від своєї постаті аж до наших днів
(Т. Осьмачка). Письменнику треба знати фарби, як і художникові; а для цього треба
бути художником. Це б йому багато допомагало розбиратися в загальній кольоровій
стихії і сприяло б утворенню гармонійного цілого з психологією моменту дії. Так би
мовити, щоб фарби приходили на допомогу слову (М. Коцюбинський). Поведінка —
це дзеркало, в якому кожен показує своє обличчя (Г. Гете). Розумні люди говорять
тому, що мають що сказати, дурні — тому, що їм хочеться щось сказати (Платон).
Лінощі — це звичка відпочивати раніше, ніж людина втомилася (Ж. Ренар). Мало хто
жалкує, що сказав мало, але багато хто жалкує, що сказав багато (Ж. де Лабрюйєр).
Людині потрібно два роки, щоб навчитися говорити, і 60 років, щоб навчитися
тримати язик за зубами (Л. Фейхтвангер). Лірична пісня — це душа народу, це
безмежне поле, засіяне зернами історії і заквітчане людськими надіями, це незміряна,
воістину народна любов до своєї дідизни і ненависть до її ворогів, це достойна
людська гідність і людське страждання, це стихійний блиск селянської коси над
одичалою панською головою, і квиління чайки-небоги над тяжким шляхом життя, і
чиста сльоза на віях дівочих, це муки матері на чужій землі і цнотлива вечірня
усмішка на устах нареченої (М. Стельмах). Довженко пише в «Автобіографії» про те,
що сталося з ним після випуску «Землі»: «Радість творчого успіху була жорстоко
подавлена страховинним… фейлетоном Дем’яна Бєдного… Я буквально посивів і
постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма. Спочатку я хотів був
умерти» (Ю. Лавріненко). «З любов’ю до народної творчості я, здається, і вродився»,
— пише М. Рильський у нарисі «Із спогадів» (Ю. Лавріненко). У своєму спомині
В. Сосюра пише: «Приїхав 3-й гайдамацький полк, розстрілює козаків, роззброює, як
це впливає на київського хлопця, що, начитавшися Гоголя й Кащенка, змалку марив
громовими образами козачими. А тут вона жива: Воскресла моя синя омріяна
Україна, махнула клинками, зацвіла земля козацькими шликами!.. І записався я в цей
полк…» (В. Тришко).
Завдання XI.
Поміркуйте, чи можна вважати кожний з наведених уривків текстом.
Обгрунтуйте свою думку.
НОВЕ ЖИТТЯ СТАРОЇ ШКОЛИ
19 вересня 1991 року було відроджено найславетніший навчальний заклад, який
колись існував на території України — Києво-Могилянську академію. Ще у XVII ст.
він був потужним центром розвитку освіти, науки, культури, оберегом історичної
пам’яті та духовності нашого народу. У стінах Академії вперше була вихована і
сформована національна, політична, духовна та культурна еліта України.
А починалася Могилянка з Братської школи, заснованої 1615 року за заповітом
знатної шляхтянки Галшки Гулевичівни. Школа розвивала освітні ідеї, започатковані
85
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНИЙ АСПЕКТ
в Острозькій академії 1576 -1636. Невдовзі вона здобула статус колегіуму 1632, а ще
через чверть століття стала академією.
1817 року рішенням Священого Синоду її було перетворено на Духовну
академію, і в такому статусі вона проіснувала до 1919 року.
Академія, найдавніший вищий навчальний заклад не лише України, а й усієї
Східної Європи, виховала в своїх стінах найвидатніших людей того часу. Стіни цього
навчального закладу пам’ятають усіх гетьманів України, філософів Г. Сковороду,
Ф. Прокоповича, філологів та поетів М. Смотрицького, К. Саковича, композиторів
М. Березовського та А. Веделя, істориків П. Симоновського, М. Бантиш-Каменського
таін.
Сьогодні академія є сучасним університетом, який увібрав у себе найкращі
досягнення як минулого, так і сучасного. Основою навчального процесу є
північноамериканська та європейська система вільного творчого вибору, адаптована
до вітчизняного грунту, з урахуванням потреб і специфіки нашої країни (І. Бєлишко).
Завдання XII.
Прочитайте текст, визначте лексичні засоби зв’язку речень у ньому. Визначте
міжреченпсві влутрішньотекстові синтаксичні зв ‘язки.
ЛІТОПИСЕЦЬ ТРИВОГ І НАДІЙ
Широко відомо, що літописання становило собою одну з найяскравіших ланок
літературного набутку нашого народу. Жодна інша європейська країна (за винятком
Візантії’) не мала такої блискучої історіографічної спадщини, репрезентованої цілою
плеядою визначних імен. І серед них Нестору належить чільне місце.
У нашій уяві образ літописця здебільшого вимальовується у вигляді мудрого старця
— сивоволосого, з опасистою бородою, — що в тиші келії, відгородженої від життя
монастирським муром, добро і зло сприймаючи байдуже, складає беззастережний і
вільний від емоцій «ізвіт нащадкам». Та Нестор аж ніяк не пасує до такого еталона. Він не
був спокійним та байдужим спостерігачем того, що відбувалося довкола нього. Бути
ченцем до середньовіччя зовсім не означало відгородитися від світу. Київські монахи
брали активну участь у тогочасному житті. Вони засновували бібліотеки, навчальні
заклади, шпиталі та інші сіруктури, націлені на забезпечення тих чи інших суспільних
потреб, насамперед, у сфері духовного життя.
Отож, «Повість временних літ» — зовсім не холодний ізвіт наступним поколінням, а
твір письменника з гострим темпераментом та емоційним обдаруванням. Це літописне
зведення, написане майже десять століть тому, для нас — глибока, незапам’ятна
старовина, але для громадян Київської Русі то була книга про сучасність і сучасників
(М. Брайчевський).
Завдання XIII.
Перепишіть текст, визначте, якими морфологічними засобами досягається
взаемопов’язаність речень.
ПЕРУНОВЕ ПРОКЛЯТТЯ
… Тіло Перунового жерця стрімголов полетіло з кручі, широко розкидаючи руки,
немов у останнє власною кров’ю… кроплячи своїх вершників.
Рев ошалілого від насолод і знищення натовпу злився з тріскотінням вогню.
Полум’я обхопило Перунів храм. Вогнений язик висунувся з-під стріхи. Лизнув
86
Розділ III. Зміст аудиторної та самостійної роботи
різьблений, дубовий гзимс, немов пробуючи свою здобич. І уже нестримно, квапливо
ковтав, швидко та часто облизуючись, як голодний пес смачну поживу.
Раптом з оглушуючим гуркотінням завалився дах Перунового храму, обсипаючи
люд дощем іскор. Натовп витверезився. І несподівано стало жаль старої святині.
Кожний звик до неї з дитячих літ. І порожнеча на Перуновому холмі відбилась у
серці болісною раною (Н. Королева).
Завдання XIV.
Знайдіть у тексті міжфразові засоби зв’язку, що створюють паралелізм
структури речень. Простежте особливість структурної будови міжфразової
єдності.
Мовна культура — культура нації. Історія української мови — це історія нашого
народу, який споконвіку жив на тій території, де існував величний культурний центр
Київ, де народилася славна слов’янська література IX — X століть. Болгарський
письменник, чернець Хоробрий залишив згадку про те, що до прийняття
християнства на Русі писали чергами і різами. І коли Кирило створював азбуку для
святого письма, він запозичав для деяких звуків, яких не було у грецькій мові, букви
з руської (української) азбуки.
У радянському мовознавстві панувала одна теорія походження
східнослов’янських мов — української, російської, білоруської, їм було приписано
починатися із спільної колиски — давньоруської мови. Отож, вести свою історію
українська мова могла тільки з XIV ст. Тим часом писемні пам’ятки засвідчують
ознаки української мови від другої половини XI ст. Коли ж йдеться про живу
розмовну мову, то її український характер відбито в народній творчості. Зокрема
веснянки, колядки, щедрівки донесли до наших часів ті самі реалії, поняття, світ
давніх дохристиянських вірувань, який сприймають і сучасні українці.
Прикмети побутової культури, відбиті в мові, доносять до нас риси духовного і
матеріального світу українців ще з VI століття, коли вже була українська мова. А те,
що в княжому Києві існувала ще й інша мова, запозичена у болгарів,
церковнослов’янська, або старослов’янська, зовсім не заперечує існування народної
мови, її територіальних говорів. Згадаймо, що в середні віки Європа знала одну
писемно-літературну мову — латинську. Та проте це не означало, що не було
італійської, французької, німецької мов.
Живучи на просторах від Закарпаття до Дону і від Прип’яті до Чорного моря,
українці чуються одним народом, і спільного в їхній мові більше, ніж відмінного в
територіальних говорах. Особливо допомагає відчувати українцям свою єдність
літературна мова. Це мова шліфована, плекана, мова, якою створюються художні
твори, пишуться наукові праці, яка побутує у засобах масової інформації, офіційно-
ді новому спілкуванні. Тільки державний статус національної забезпечує повнокровне
жипя літературної мови, її високу культуру, бо тільки держава дбає про
впровадження літературної мови в освіту, науку, в театр, у виробничу сферу
((‘. Срмоленко).
Запитання для самоперевірки
1. Як може передаватися чуже мовлення?
2. ІЦо називають прямою мовою?
3. Якими способами може виділятися в тексті пряма мова?
4. Від чого залежать розділові знаки в реченнях з прямою мовою?
87
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНИЙ АСПЕКТ
5. Як відбувається заміна прямої мови непрямою?3 якою метою
використовується невласне-пряма мова?.

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.