Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

5. РЕГУЛЯРНІСТЬ/НЕРЕГУЛЯРНІСТЬ ПІДРЯДНОСТІ В СИСТЕМІ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ

загрузка...
Складне речення належить до синтаксичних одиниць вищого по­рівняно зі словосполученням і простим реченням порядку. Воно є сис­темно закріпленою і системно окресленою величиною, підтвердженням чого виступають: 1) закономірності вияву синтаксичних форм і синтак­сичних значень, їх корелятивність/некорелятивність; 2) наявність влас­них засобів зв’язку предикативних частин; 3) цілісність значення, що не дорівнює простій арифметичній сумі значень його складників і визначає комунікативну значущість цілісного утворення; 4) відтворюваність;

 

РОЗДІЛ XVII. Складнопідрядне речення.


723


3) регулярність вияву предикативного і номінативного мінімумів;

4)формальна елементарність/неелементарність; 7) семантична елемен- тарність/неелементарність; 8) типи семантико-синтаксичних відно­шень, що базуються на тих чи інших засобах формального поєднання предикативних частин; 9) наявність структурної схеми та ін. Складному реченню властиві особливі закономірності внутрішньої структурної організації, парадигматики та синтагматики. Водночас складному ре­ченню як самостійній синтаксичній одиниці притаманне власне функ- ціонально-семантичне поле з цілком окресленим ядром/напівперифе- рією/периферією. Усе це уможливлює твердження про закономірності вияву синтагматики і парадигматики складного речення у власне-сис- темному вияві та на рівні тексту як ієрархічно вищому утворенні, якому властиві власні закономірності поєднання окремих складників у єдине смислове і структурне ціле. Такі закономірності, поза всяким сумнівом, охоплюють особливості сполучуваності предикативних частин у склад­не речення, але ні в якому разі не вичерпуються ними, оскільки для тексту притаманні власні тенденції і закономірності структурно пара­лельної, структурно ланцюгової, структурно інгредієнтної, структурно інтегративної тощо сполучуваності і розмаїта парадигма смислових відношень (пор. пояснювальні, включувальні, приєднувальні, виок- ремлювальні внутрішньотекстові відношення та ін.).

Типи синтаксичного зв’язку, на яких ґрунтується вирізнення основ­них типів складного речення, є чітко окресленими, їх висвітлення у науковій літературі набуло всіх класичних ознак. Різновиди складного речення встановлюють на підставі: 1) вжитку сполучних засобів для поєднання предикативних частин; 2) співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків у предикативних частинах; 3) лексичного наповнен­ня частин; 4) гнучкості/негнучкості структури, її зворотності/ незво­ротності. Усе це виступає основою для розрізнення сурядного і підряд­ного типів синтаксичного зв’язку як визначальних у структурі і системі складного речення. Поряд із цим мова йде про недиференційований тип синтаксичного зв’язку, що постає як протиставлення диференційовано­му вияву рівноправності/нерівноправності предикативних частин у структурі складного речення. Недиференційований зв’язок витлума­чується як такий, при якому предикативні частини, їх відношення не є чітко окресленими. Останнє зумовлює їх розгляд, з одного боку, як рівноправних, а, з другого боку, як нерівноправних — одна виступає головною, а інша — залежною: (1) У книгарні було надзвичайно багато цікавої фахової літератури, студенти не звернули уваги на жодну з книг —»(1,а) У книгарні було надзвичайно багато цікавої фахової літе­ратури, але (проте) студенти не звернули уваги на жодну з книг (але (проте) — сурядний зв’язок, протиставні відношення) —> (1,6) Хоч у книгарні було надзвичайно багато цікавої фахової літератури, сту­денти не звернули уваги на жодну з книг (хоч — підрядний зв’язок, допустова семантика між головною і підрядною частинами) — > (1 ,в) Хоч у книгарні було надзвичайно багато цікавої фахової літератури, але (проте) студенти не звернули уваги на жодну з книг ((хоч — але (про­

 

724


Синтаксис


те) — сурядно-підрядний тип синтакичного зв’язку, протиставно-до- пустові відношення). Така амальгамність відношень (та й синтаксич­них зв’язків) зумовлює їх кваліфікацію як окремого різновиду синтак­сичного зв’язку і відповідно — семантико-синтаксичних відношень, що не дорівнюють простій арифметичній сумі кожного з них, а є утворен­ням, з якого не можна вичленувати жоден із компонентів без втрати цілісності всього утворення як структурно і семантично зорганізованої синтаксичної одиниці (подібної думки до-тримується Є. М. Ширяев [Ши- ряев1986]таін.).

Основний принцип розмежування регулярності / нерегулярності підрядності у системі складного речення полягає у чіткому окресленні закономірності вияву підрядного синтаксичного зв’язку та його про­тиставленні сурядному зв’язку за формальними і семантичними пара­метрами, з одного боку, і водночас у з’ясуванні закономірностей вияву самого підрядного синтаксичного зв’язку з простеженням тенденцій реалізації обов’язковості/необов’язковості залежного компонента та передбачуваності/непередбачуваності синтаксичної форми останнього в його межах, з другого боку. Такий підхід умотивовує необхідність розрізнення на рівні підрядного синтаксичного зв’язку прислівного і детермінантного різновидів, що активно опрацьовується у досліджен­нях І. Р. Вихованця [Вихованець 1992; Вихованець 1993], В. А. Бєло- шапкової [Белошапкова 1981] та ін. Видається суттєвим твердити, що регулярність є найрепрезентативнішою з-поміж конструкцій із підряд­ним прислівним синтаксичним зв’язком, що зумовлюється широким вжитком лексем активної валентності, іменників як опорних слів. Детермінантний синтаксичний зв’язок у складному реченні спрямова­ний на структурне узалежнення підрядної частини, яка тільки приля­гає до останньої, забезпечуючи модифікацію її змісту та окреслюючи цільову, причинову, умовну, допустову, наслідкову тощо семантику: (2) Ти знов прийшла (для ч о г о?), щоб кинить на потали весь світ, чуттів і дим моїх, щоб вічно я страждав по ідеали і досягнуть його не міг (О. Олесь); польськ. (3) Ротіто іе іезі гаргасошапи. (тішо со?) ротізіаі о тоісп ітіепіпаск; рос. (4) Как уже говорилось,работа носит по преимуществу диахронический характер (почему?), что продиктовано авторской истановкой на последовательный анализ развития категории обгекта и переходности, начиная с их возмож- ншх индоевропейских истоков вплоть до сегодняшнего дня (В. Крись- ко). Сам детермінантний зв’язок також нерівнорядний, оскільки охоп­лює власне-детермінантний і детермінантно-кореляційний різновиди, відмінність між якими полягає в тому, що власне-детермінантний зв’я­зок спрямований на прямий вияв залежності підрядної частини через взаємодію дієслів-присудків в обох частинах і вжиток відповідних се­мантичних сполучників: (5) Я тут почуваю себе багатим (не зва­жаючи на що?), хоч нічого не маю (М. Коцюбинський); польськ. (6) Каісіу иішог роеіускі іезі рггейе шзгузікіт иіиюгет ]егукошут (сгети?), Ьо зкіайа зіе ге зіош і гйап (3. Клеменсевич) та ін. При детермінантно-кореляційному зв’язку залежність підрядної частини

 

РОЗДІЛ XVII. Складнопідрядне речення.


725


від головної характеризується наявністю в другій предикативній час­тині анафоричного елемента, який співвідносить зміст усієї головної зі змістом підрядної: (7) Студенти-третьокурсники прийшли до читаль­ного залу університету зі своїми новими публікаціями у місцевій пресі, чого вже давно не било навіть з-поміж випускників. У силу такої спе­цифіки при детермінантному зв’язку наявність підрядної частини є не­обов’язковою, її синтаксична форма повністю непередбачувана. Усе це засвідчує, що вона нерегулярна у своєму вияві.

загрузка...

Прислівний зв’язок також неодновимірний у своєму діапазоні. У ме­жах складнопідрядного речення він поділяється на два різновиди: влас- не-прислівний і прислівно-кореляційний (займенниково-кореля- ційний). Особливістю першого є те, що наявність підрядної частини в такому разі детермінована відповідною семантикою опорного слова, що міститься у головній частині, пор.: (8) Село одним кінцем западало до ликів (яки х?), які тягайся на десятки кілометрів (П. Панч); (9) Починається вітер і жене сиві хмари, а вкупі з ними чорні ключі пташині (я к і?), шо відлітають у вирій (Леся Українка); Зоре моя вечірняя, зійди над горою… (10) Розкажи (щ о?), як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселка води позичає (Т. Шевченко); (11) Примкнув­ши вії, стоїть у задумі осінній ранок, прислухається (до ч о г о?), як. на городах шерехтять постарілі соняхи і маківки, як у садах гупа­ють яблука, як на річиі й ликах тривожиться перелітна птиия (М. Стельмах); (12) Відрази помітили (ш о?), шо літо вже минуло, шо вже настала осінь з нескінченними мряками. розбитими дорогами, холодними вітрами (О. Гончар); У реченнях (8,9) наявні опорні слова- іменники (до луків (8), ключі (9)), які передбачають своєю частино­мовною приналежністю наявність атрибутивних компонентів, кількість яких не може бути гранично окресленою, оскільки гіпотетично пред­мет може бути характеризованим у різних вимірах: польськ. (13) РгаизйоройоЬпіе гатаск ойЬуІ зі% роіпіе] роб. шріуюет роЬисІІшгуск сгіопкохи рагііі (іакісЬ?,). кідгги nie тозіі зрокоіпіе раїггес па иігтайаіа- су зі% іеггог ггайи і айтіпізігасп ТаЬгусгпеі (А. Рудницький); (14) За­ходьте в світ (який ?), де склиться джерело, де в’ються ластівки. снують брунатні бджоли, де в честь оратая пшениия гне стебло, де дерево життя не зав’яда ніколи (М. Рильський); рос. (15) В лесу (ка — ком ?), где запах малини просто звенит, где птиии голос слишен отовсюду, где каждий ричеек тебе поет, где земляника под кистом светлеет, все кажется дивним и чудесним (А. Малінін). Наявність підрядної частини у такому разі ніяк не детермінована, оскільки її реалізація не впливає на смислову достатність (і зрозумілість) голов­ної. Підрядна частина розширює семантичну ємність опорного слова, конкретизуючи його і додаючи відповідні смислові відтінки. У такому разі вона є необов’язковою, але граматична форма постає передбачува­ною, оскільки частиномовна семантика опорного слова прогнозує мож­ливість постання і/або з’яви атрибутивного компонента. Такого типу конструкції складнопідрядного речення характеризуються наявністю спільної семантичної площини між головною і підрядною частинами,

 

726


Синтаксис


яка утворюється внаслідок перетину повторюваних смислів, репрезен­тованих певними компонентами, пор. (13) сгЬпкдшрагііі = кідггу (тобто кідггу це і є сгіопкдш рагііі), (14) в світ = де. тобто де = в якому, тут іменник світ характеризується субстанційним значенням, що уточнюєть­ся, конкретизується тощо. Поза всяким сумнівом, таку підрядність слід кваліфікувати як нерегулярну, її вияв може бути актуалізованим або неактуалізованим і тільки відтворюваність певної структурної схеми передбачає постання підрядної частини (пор.: глУДгцо/де) глУ,). Дру­гий вияв власне-прислівного зв’язку пов’язаний із частиномовною се­мантикою активно валентних лексем, які передбачають обов’язковість реалізації підрядної частини, оскільки без останньої вони не можуть повністю виявити свій зміст: (16) Люблю (щ о?), коли зоря покрівлі золотить і світанковий спів пташки кригомрозносять. коли од моря зір звільняється блакить і падають з квіток на землю сльози-роси (В. Сосюра); (17) Так би й лежала я завжди над сею живою водою, диви­лась би (наш о?), як без жалю сипле перли вона й самоивіти на прибе­режне каміння, як тіні барвисті від хмарок золотистих проходять по площині срібно-блакитній і раптом зникають, як білая піна ро­жевіє злегка, немов соромливе обличчя красуні, як гори темніють, повиті у білі серпанки, вони так спокійно стоять, бо їх стереже колонада сумних кипарисів, поважних, високих… (Леся Українка); польськ. (18) Уіійгіаіет (со?), ге ройггисіїез іеі зшоіе рідго (приклад 3. Клеменсевича(Ю)). У подібних реченнях (див. також (10), (11), (12)) активно валентні лексеми (розкажи (10), прислухається (11), поміти­ли (12), люблю (16), дивилась би (17), шіа’гіаіет (18)) зумовлюють реа­лізацію підрядної частини, що можна покваліфікувати як обов’язкову і відносно регулярну підрядність. Регулярність підрядності мотивована обов’язковою наявністю в позиції лексеми слова активної валентності типу дієслів мовлення, мислення. У цьому плані слід зазначити, що у конструкціях (16), (17), (18) реалізується імплікований займенниково- співвідносний компонент, який формально окреслюється потім у пи­таннях ((16) (люблю —> те (щ о?); (17) (дивилась би — > на те (н а щ о?); (18) (шіа’гіаіет —» іо (с о?)), і вся семантична структура замкнена саме на ньому. Очевидно, цей тип зв’язку слід кваліфікувати як імплікований займенниково-співвідносний. У сучасних слов’янських мовах це найре­гулярніший тип імплікації співвідносного елемента в складних речен­нях, така імплікація є закріпленою за рядом функціональних стилів і набула узусно-модельних виявів.

Ґрунтом абсолютної регулярності виступає наявність двобічного ре­гулярного зв’язку, що виявляється в наявності вказівного займенни­ка в головній частині і відносного займенника у підрядній (сполучно­го засобу і репрезентанта субординативного зв’язку як такого між пре­дикативними частинами), які перебувають у симетричних відношен­нях (пор. думки І. П. Распопова, І. Р. Вихованця [Вихованець 1992; Вихованець 1993; Распопов 1973]): той — хто, той — що, той — який, такий — який, тоді — коли, туди — куди, там — де, так — як, для того — щоб та ін.; польськ. іут — сгут, /акі — іакі і т. д.

 

РОЗДІЛ XVII. Складнопідрядне речення.


727


(розгляд займенника здійснюється на широких засадах, з урахуванням усіх дейктичних навантажень. У силу цього в межах займенникових компонентів аналізуються також носії адвербіальної семантики, яким притаманнадейктична функція повною мірою). При цьому співвідносні компоненти головної частини можуть характеризуватися нульовим ви­раженням ((16), (17), (18)), що здебільшого зумовлюється законами мов­ної економії. Це досить часто зустрічається у складнопідрядних речен­нях із підрядними з’ясувальними, де опускається співвідносне слово (антецедент, за термінологією JI. Теньєра [Теньер 1988], оскільки він випереджає зміст основного речення, тобто випереджувальний за своєю семантикою) те: (19) Врятувало те. шо підросла на городі зелень, й споживали (О. Сизоненко); (20) шо за літо заробить Мотря. те за зиму й проживуть… (Панас Мирний); (21) В дитинстві ще я чув про те. шо слід добре шанивати людей, аби вони тебе поважали (М. Рильсь­кий); (22) / пригадалося знову те. як ми з боями залишали найрідніші місия (В. Сосюра); (23) Думалося тільки, шо ией потяг нас не врятує (А. Яна); (24) Ми збирали з сином на землі каштани, ми дивилися, як хмаринка тане, як хмаринка тане, як синіє синь, як колише вітер струни павутинь (М. Рильський); (25) Чоловік дав завдаток,розказав, куди завезти ялинки, і пішов (М. Коцюбинський); пор. також імпліка­цію співвідносного слова типу той (та, ті): (26) Ніколи в бурі не загине, хто Пуометея має дих (В. Сосюра); (27) О не дивуйся, шо ніч така блакитна… (О. Олесь); польськ. (28) Рошзіапіе куЬгусІоиіаІе} аіузсурііпу о пагшіе рзускоІо§іа зроіесгпа иізкаги)е па Іо. іі оегапісгепіе «зїегизроіесгепзіша» і «зґегу рзискоіогісгпеі» пароІУКаройоЬпеігиаіпо’зсі (2. Вокзгаїізкі, А. Ріоігошзкі, М. 2і6їко\Узкі. 8ос]ОІо§іа }егука. — лУагзгатоа, 1977. — 8. 8); (29) 2аииіаіту, іі Іеп азрекі іеогіі Скотзкіеео котріікиіе ш ізіоіпу зроздЬрггесішзіаіуіепіе: паіига — киїїига. рггешііаіа- се зіе ш ізіоіписк рипкіаск зігикіиг Іеогеіусгпуск паик китапізіусгпуск [Там само, с. 10]; рос. (ЗО) Матрена вдруг вспомнила, что сегодня боль- шой праздник (В. Распутін). Співвідносно-вказівний елемент у склад­нопідрядних реченнях (те (19), те (20), про те (21), те (22), па Іо (28)) обов’язково прогнозує регулярну наявність підрядної частини, що своєю семантикою уточнює зміст останнього і за своїм значенням, граматич­ним статусом є передбачуваною. Вона варіюється тільки в межах відпо­відної граматичної форми і синтаксичної позиції. Редукція співвіднос­ного компонента в складнопідрядних реченнях (див. (17), (18), (19), (23), (24), (25), (26), (27)) ніякою мірою не впливає на семантику підрядної частини, на її регулярність та обов’язковість.

Імплікований компонент легко матеріалізується, що аргументовано прокоментував ще С. О. Карцевський: «Одне з двох об’єднаних речень характеризується знаком І, індексом іншого виступає к… Оскільки відсутня необхідність того, щоб кожне зі зв’язаних речень містило по­зитивний (експліцитний) знак своєї функції, і переважно опускаєть­ся, якщо тільки воно спеціально не наголошується (останнє є надзви­чайно суттєвим, оскільки ситуативно-прагматичні та комунікативні чинники можуть зумовлювати регулярну виявлюваність компонен­

 

728


Синтаксис


та і. —А. 3. )» [Карцевский 1961, с. 126]. Легка поновлюваність співвідносно-вказівного компонента підтверджується на практиці, пор.: (23, а) Думалося тільки Іпро те), шо ией потяг нас не врятує: (24, а)Ми, збирали з сином на землі каштани,ми дивилися Ґна те).як хмаринка тане, як хмаринка тане, як синіє синь: (25, а) Чоловік дав завдаток,розказав Іпро те), куди привезти ялинки, і пішов; (26,а) Ніколи в бурі не загине (той), хто Прометея має дух: (27, а) О не ди­вуйся (з того), шо ніч така блакитна іт. ін.

Імплікація тих чи інших смисло-структурувальних компонентів ре­чення є досить поширеною в сучасних граматичних системах слов’­янських мов, підтвердженням чого постає наявність цього явища се­ред сполучникових і безсполучникових речень, пор.: (25,6) Чоловік дав завдаток, розказав Іпро те. киди = як приїхати), куди завезти ялинку, і пішов; (31) [Ганна:] Бігла я до лісу, оглянулася — нікого немає, а що ж я одна тут буду робити, куди піти маю (О. Слісаренко) = (31,а) Бігла я до лісу, оглянулася Сі побачила) — нікого немає, а що ж я одна тут буду робити, куди піти маю; (32) Лягли рано, ще о сьомій — враниі приїжджають гості, і поїдемо до Миронівки (А. Ма­лишко) = (32, а) Лягли рано, ще о сьомій Ґбо завтра рано встава­ти ) — враниі приїжджають гості, і поїдемо до Миронівки; (33) Маю на увазі, що письменник, накреслюючи собі якийсь план, за яким хоче писати, раптом виявляє, що його герої пішли зовсім не. туди — він не може їх спрямовивати. вони його самі ведуть (І. Кошелівець) = (33, а) Маю на увазі те, що письменник, накреслюючи собі якийсь план, за яким хоче писати, раптом виявляє, що його герої пішли зовсім не туди Ґі повністю усвідомлює) — він не може їх спрямовивати. вони його самі ведуть та ін.

Окреслення регулярності/нерегулярності підрядності в системі склад­ного речення зовсім неможливе без заторкування проблеми симетрич­ності/несиметричності прислівно-співвідносного зв’язку, пор.: роз­різнення з-поміж першого семантичних типів: 1) субстанційного (той — хто, той — що та ін.); 2) ад’єктивного (той — який, та­кий — який тощо); 3) адвербіального з двома підтипами: а) адвербі- ально-локативного (там — де, туди — куди, туди — звідки та ін.) і

б) адвербіально-темпорального (доти — доки, доти — допоки і т. ін.), оскільки в кожній із площин наявні особливі тенденції і закономірності вияву регулярності підрядності. Правда, слід відразу наголосити спе­цифіку так званого «несиметричного зв’язку» складнопідрядних ре­чень, у структурі яких наявне слово те «як найбільш нівельоване в семантичному плані співвідносне слово» [Вихованець 1993, с. 212], тому що слово те в таких структурах можна кваліфіковувати як спустоше- но-кореляційне, але таким воно постає тільки (і тільки!) у структур- но-організувальному плані. У комунікативному ж аспекті його зна­чущість часто є актуалізованою, унаслідок чого воно набуває особли­вого комунікатороцентричного значення і навантаження, пор.: (34) Так само критик мусить через той чи той твір побачити те. шо зали­шилося поза полем зори інших (І. Кошелівець) та ін.

 

РПЗЛІП XVII. Склалнопілпялне печення.


729


Симетричний співвідносно-вказівний компонент завжди засвідчує регулярний вияв підрядності в системі складного речення, і на рівні граматичної форми підрядна частина завжди є передбачуваною з чітко окресленою семантикою: (35) Мені, мабуть, не докучить нагадувати, що. хто не знає свого минулого, той (х т о?) не вартий свого майбут­нього (М. Рильський); (36) Люблю той (яки й?) час, коли над лісом десь займається несміливо світанок (І. Нехода); (37) Над світом стояла така (я к а?) благословенна тиша, шо било чути, як кущики жита ронили краплі роси (М. Стельмах); (38) Бродить осінь в лісі синьому, де гриби під соснами, там (д є?), де золото осіннє вкрилось рясно росами (Н. Забіла) (пропуск у першому випадку співвідносного елемента там посилює смислову і структурну цілісність усього складнопідрядного ре­чення). До симетричного підрядного зв’язку з імплікованим виявом співвідносного компонента слід віднести конструкції (17), (18), (19), де також підрядність є регулярною.

Симетричність прислівно-співвідносного зв’язку є абсолютним показ­ником регулярності підрядності в системі складного речення, попри експлікованість / імплікованість самого співвідносного елемента, пор.: (39) Ніхто не замислювався тоді, як точно визначити головне в ду­шевній поведіниі Микити й Мизини (‘звісно, окрім любові)… (П. За- гребельний) = (39,а) Ніхто не замислювався тоді над тим, як точно визначити головне в душевній поведіниі Микити й Мизини: рос. (40) Известно также, что фразеологизмы при тождестве понятийного со­держания способни сишественно изменить свою категориальнию при­надлежность… [Жуков 1987, с. 48] = (40, а) Известно также то. что фуазеологизми при тождестве понятийного содержания способни си­шественно изменить свою категориальнию принадлежность… Такий співвідносно-вказівний елемент у силу своєї дейктичності тільки наго­лошує наступне розгортання окремого смислу, який у такому разі по­стає необхідним, оскільки відсутня смислова завершеність головної (чи іншої предикативної частини, у якій наявне відповідне слово) частини.

Актуалізація співвідносного компонента здійснюється за умови його реченнєвого доцентричного статусу, що особливо яскраво простежуєть­ся при заповненні останнім синтаксичної позиції підмета або присуд­ка, валентно зумовленого сильнокерованого обов’язкового компонен­та реченнєвої структури: (41) / найцікавіше те (синтаксична позиція підмета), що ті (сцени. — А. 3.) (підмет), які я вигадав, виявляються слабшими від тих, шо народжуються и свідомості (В. Шевчук); (42) Натхнення — це те_ (присудок), шо виводить людини за межі розважального мислення, ставитьи на краєчок розуми… (А. Макаров) тощо. У таких випадках наявність співвідносного слова є і структурно необхідною, оскільки без нього речення втрачає власну структурну цілісність. Комунікативна значущість співвідносного компонента (ан­тецедента) найзриміше постає в тому разі, коли він є одним із основ­них носіїв функціонально-стилістичного значення авторизації. Унас­лідок цього його текстотвірна, текстоструктурувальна функція поси­люється, оскільки на ньому починає замикатися цілий ряд внутріш-

 

730


Синтаксис


ньотекстових смислів (це, поза всяким сумнівом, проблема тексту, його рівневої організації). У такому разі його імплікація виступає одним із виявів категорійного значення елімінації, функціональне значення якої полягає у пропуску семантично і структурно значущого компонента з метою його наголошення (див. також: [Загнітко 1996а; 1996в]таін.).

У сучасному синтаксисі слов’янських мов можна встановити зако­номірність регулярності / нерегулярності підрядності в системі склад­ного речення. Регулярною постає підрядність за умови наявності підряд­ного прислівного зв’язку з його різновидом співвідносної кореляційності (займенникової кореляційності). Такий тип структури складного речен­ня репрезентує ядро вияву регулярності підрядності. До нього приляга­ють структури, у яких прислівний зв’язок ґрунтується на частино­мовній семантиці опорного слова головної частини, якому притаманна активна валентність. Остання зумовлює наявність у нього правобічної сильнокерованої синтаксичної позиції, що може бути заповнена тільки компонентами відповідної семантики. Обов’язкова наявність такого компонента засвідчує, що цей тип підрядності слід кваліфікувати як регулярний, але з констатацією його опосередкованого вияву відповід­ного типу структурної схеми речення. Це уможливлює його віднесення до напівпериферійної площини. Про окремий різновид регулярності сиг­налізує детермінантно-кореляційний зв’язок. Цей тип регулярності є периферійним, оскільки корелянт, наявний у підрядній частині, не може бути покваліфікованим таким, що виявляється як посткомпонент і повністю опосередкований реалізацією головної частини і, найголов­ніше, самою структурою комунікативної ситуації. Останні параметри стосуються функціонально-семантичного навантаження синтаксичної структури. Імплікованість співвідносного компонента вже стала норма­тивною в сучасному граматичному ладі багатьох слов’янських мов (за спостереженнями, в українському, польському, білоруському, словаць­кому, російському синтаксисі є функціонально нормативною імпліка­ція співвідносного компонента в складнопідрядних реченнях у різних функціональних стилях (ознака глибини норми: використання струк­тур типу (18), (19), (26), (ЗО), (31), зокрема в офіційно-адміністративному, юридично-правовому та інших жанрах офіційно-ділового стилю. По­дібне широке вживання зустрічається в науково-популярному, науко- во-виробничому та інших жанрах наукового стилю). Усе це ще раз за­свідчує, що імплікованість корелятивного компонента не впливає на функціонально-семантичну значущість структури, оскільки його смисл при цьому є глибинно трансформованим, що посилює комунікативне на­вантаження (і синтаксично позиційне) регулярно виявлюваної підряд­ної частини. Структури ж типу (27) постають оригінальними тому, що в них підрядна частина заповнює (функціонально) синтаксичну пози­цію підмета головної (він імплікований), що уможливлює розгляд та­ких структур у логіко-граматичній класифікації як складних речень із підрядними підметовими компенсувальними (8), інколи як окремого різновиду складного речення — речення із взаємопідрядними частина­ми [Вихованець 1992; Вихованець 1993]. Тому цей різновид складних

 

Розділ XVIII. Безсполучникове складне речення

 

731

 

речень із регулярною підрядністю є стилістично закріпленим і виступає широко репрезентованим у різних жанрах художньо-белетристичного стилю.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.