Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Віта Чикут — РІЗНОВИДИ СИНТАКСИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ У ПОЕЗІЇ П.СКУНЦЯ

Стаття присвячена проблемам вивчення мовностильових особливостей поетичних творів. Основну
увагу приділено стилістичному аналізу синтаксичних одиниць, фігур синтаксичного рівня, визначено їхню
функціональну доцільність у текстовому просторі поетичного твору. Дослідження проведено на основі
поетичної спадщини П. Скунця.
Ключові слова: авторський стиль, П. Скунць, поетичний синтаксис, синтаксичні одиниці.

Стиль автора — це та сукупність особливостей творчості, яка відрізняє його твори від творів інших
письменників. Сукупність зображально-виражальних засобів митця є ефективною, коли закономірно
поєднується в художню мотивовану систему. Носіями стилю є елементи форми художнього твору — від
композиції до мовних виразових форм.
В індивідуальному стилі письменника знаходить своє вираження авторська позиція щодо вибору певних
виражальних засобів, тобто виявляються риси його мовотворчої індивідуальності. Над проблемою вивчення
індивідуального стилю письменника працювали В. Виноградов, А. Федоров, Б. Томашевський, Р. Будагов,
Л. Тимофеєв, А. Ревякін, А. Докусов, Г. Поспелов, Ю. Бондарев, Т. Бугайко, Є. Пасічник, С. Єрмоленко,
Л. Ставицька, Н. Сологуб, Н. Волошина та ін. Цікавий погляд на підхід щодо визначення індивідуального
стилю письменника висловлює А. Науменко: «<…> кожний автор <…> будує свої твори не з нової мовної
сировини, а з тієї, що вже існувала до нього і була вже в роботі; тому новим у кожного творця можуть бути
лише зміст та, як наслідок, нова архітектоніка думок, а слова будуть вже використаними до поета і нести в собі
контекст його попередників» [Науменко 2005: 143].
Найгнучкіше авторський стиль талановитого митця слова проявляється у використанні стилістичних
засобів синтаксису. Зауважимо, що під стилістичними засобами розуміємо сукупність мовних одиниць із
додатковим асоціативним значенням; відповідно у статті до таких засобів зараховуємо стилістичні фігури,
художні тропи та інші мовні одиниці, які набувають у тексті стилістичного значення. Саме вони відіграють
визначальну роль у логічній та експресивній організації тексту, в його естетичному спрямуванні.
Мета нашої статті – охарактеризувати мовностильову специфіку творчої спадщини П.Скунця, зокрема:
— проаналізувати особливості стилістичного синтаксису в поезіях автора;
— дібрати ілюстративний матеріал, який би розкривав мовну манеру письма письменника.
Змістова важливість та естетична досконалість поетичних рядків вимагають експресивного й
оригінального викладу думки, емоцій, почуттів. Тому тут діють прийоми художнього, подекуди з елементами
розмовного, стилю. Автор іноді звертається до читачів, персонажів твору, вживає риторичні запитання,
антитези, періоди тощо. Тут характерним є прагнення до коротких експресивних фраз, які поєднуються з
багатим використанням тропів, стилістичних фігур. Майстерно будує поет і великі за обсягом мовні
конструкції.
Зокрема, характерною прикметою синтаксису поетичних творів П. Скунця є широке використання
неповних речень. Їхнє завдання – сигналізувати уяві читача про певні образи, почуття, емоції, але не описувати
їх. Такі речення спонукають до співпереживання, активізують уяву та думку. П. Скунць використовує їх для
змалювання швидкої зміни подій, для передачі великої емоційної напруги, а також при потребі пристосування
членування речення до стратифікації змісту.
Високої експресії досягає поет і завдяки сегментації фраз, тобто виділення окремих частин речення у
самостійні одиниці, які міцно семантично і граматично пов‘язані між собою, а разом становлять єдине смислове
ціле. Наприклад:
Буває — в ліс заводить творчий пошук.
Що ж, ліс — то ліс. Шукатиму. Гриби [Скунць 2000: 272];
І вийшли люди з німих осель.
І вийшли люди. Не за наказом.
Їм знову треба відчутись разом [Скунць 2000: 321];
А хтось іще пронюхує, чим дихаю.
Та смородом. Не маю більше чим.
Живу ще ніби. Та живу на цвинтарі [Скунць 2000: 338];
Поглянь — вогонь далеко десь!
Нові дороги! Он туди!
Ходімо, братку… Лиш туди…
Нам світло — плата за труди [Скунць 2000: 347].
Тут правда. Лебедина й вовча.
Її під сумнів будуть брати [Скунць 2000: 358];
Мікроби — ті до чого вже малі,
але без них не вижити Землі.
© Чикут В.Й., 2011 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

226
Без хижака не вижити. Без жертви.
Без риб і червів. Гадів і кролів [Скунць 2000: 299];
Часто автор використовує стилістичну фігуру замовчування, що сприяє вираженню експресії автора, а
також налаштовує читача на роздум і посилення емоційної напруги:
Все краще ми готуємо йому:
і золото, й експреси, й голлівуди,
і … Землю цю, в кривавому диму,
цю чорну Землю [Скунць 2000: 99];
Спинися… Гадаєш, тут смерті столиця?
Та ні — провінційний її Конотоп [Скунць 2000: 343].
Серед стилістичних засобів автор використовує називний відмінок уявлення (називний теми), сутність
якого «полягає у винесенні об‘єкта думки на початок текстової одиниці в самостійне номінативне речення»
[Пономарів 1993: 177], що посилює експресію та емоційне забарвлення тексту:
Зима…До мене ближче…Так.
В битті єдинім крик сердець <…> [Скунць 2000: 347]
Часто поет вживає і такі синтаксичні одиниці, як слова-речення. Інколи вони завершують довший
мовний період. Звичайно, цей засіб ефективний лише в особливо емоційно виразних текстах, тому немале
значення має попередній контекст.
Ні!
Я з собою до кінця не враджу,
Собі, любимому,
Чужий я чоловік [Скунць 2000: 67];
Та не ремствуй, тривого!
Нащо?
Не чіпай цього світу грішного [Скунць 2000: 123];
— Ну?
Попався,
голубчику,
любчику,
субчику? [Скунць 2000: 204]
Зустрічаємо у творчості поета і номінативні речення, які також слугують способом вираження особливої
експресії. Прикладом може бути і назва вірша „Тиша. Гори. Я‖. Зробивши усі три слова окремими реченнями,
автор підкреслив значимість виражених ними понять. Це можна простежити на такому прикладі:
Вже по суботах їздити не треба
мені в Міжгір’я. Спокій. Сірота [Скунць 2000: 318];
Я майстер Слова. Так писали. Майстер.
І тільки Слова в мене вже нема [Скунць 2000: 418];
Ми — не модні. Ми з тобою — древні.
Як вода. Повітря. І вогонь [Скунць 2000: 494].
Великою мірою синтаксичні конструкції відображають тип художнього мислення автора. Не існує
прямої відповідності між складністю думки і складністю синтаксичної конструкції, у яку вона втілена.
Надзвичайно багато значить тут інтонування фрази, яке залежить і від її довжини, і кількості супровідних
вставних і вставлених компонентів, і від повноти речення і т. ін.
Наприклад:
Я сказав би все, свідком бог мені,
але враз чуття прокричали „ні!‖,
твої губи, ніс, очі вдалині —
буду знов, як вовк, у самотині,
зранений увесь, зовсім без рідні,
вовченят не мав, а вовчиця в сні
явиться йому — лють та біль навпіл,
поки смерть його візьме на приціл [Скунць 2000: 382].
Довга восьмирядкова поетична строфа, яка є однією фразою з низки сурядних і підрядних речень,
побудована так: римуються шість рядків і лише два останні — виділяються іншою римою. Таким чином, поет
досягає ефекту передачі напливу схвильованих думок-почуттів, які завершуються несподіваним підсумком.
Зима відходить болісно і трудно,
та доспіхи скидає льодові,
і вже сніжинки — мов безсилі трутні,
яких прогнали бджоли трудові [Скунць 2000: 362].
У цьому прикладі складносурядне речення-фраза інтонаційно й семантично поділяється на дві частини і
передає два асоціативні образи-почуття, навіяні відходом зими. Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

227
Для передачі повноти і відтінків почуттів чи чіткішого змалювання образу поет часто використовує
низку однорідних речень.
А скоро все потоне в зелен-сяйві,
де зайвих — ні комашки, ні зела,
де все потрібне, якщо ми не зайві,
якщо прийшли без вигоди і зла [Скунць 2000: 363];
<…> але знайшла для мене матір,
яких тепер у нас нема,
яка єством не гордувала,
не ждала, поки зло мине,
одною груддю годувала
гадюку горя і мене [Скунць 2000: 390].
У поетичному синтаксисі особливе місце належить різноманітним повторам, які відіграють важливу роль
у композиції тексту. П. Скунць використовував різні види повтору як стилістичного засобу, який сприяє
увиразненню мови, посилює її експресію та виражально-зображальні можливості. На стилістичне значення
повторів звернув увагу ще О. Потебня, який писав: «Збільшення вживання у мовленні одного і того самого
слова дає нове значення, об‘єктивне або суб‘єктивне» [цит. за СУЛМ 1973: 360].
Розглянемо, які саме види повторів найбільш характерні для творчості П. Скунця. Так, посилює
стилістичну виразність, експресивність віршових рядків повторення звертань. Наприклад:
Світе, світе, якщо я твій,
засвіти і сюди, засвіти!
вітре, вітре, хоч ти повій,
розмети
духоту самоти!
Боже, Боже, тебе нема,
Але будь! [Скунць 2000: 207];
Друзі, друзі, скаржитись не гоже,
та чому, чому любов мою
ви зустріли хмуро і вороже <…> [Скунць 2000: 85];
Літа, літа! Скількох ви освистали
ровесників, що прагнули зростань!..
Ой очі, очі, чом ви не жіночі,
що серце палять доблесним мужам ? [Скунць 2000: 313];
Доле, доле, час тебе почати!
Та пройти потрібно наперед
крізь удари штампів і печаток,
листопад посвідчень і анкет [Скунць 2000: 115];
О, лісе, лісе, проліски очима
дай відвернути сірості наскок <…> [Скунць 2000: 363].
Дуже часто речення поет намагається будувати незвичним способом, удаючись до стилістичних фігур
переміщення, зокрема, інверсії:
<…> що в попелі гіркім є і солодкий присмак,
що є на світі і такі звитяги,
котрі з газет не часто промовляють [Скунць 2000: 356];
Та на черешні все ж мене побачив
мій строгий батько – геть аж на вершку [Скунць 2000: 305];
У наведених вище фразах змінено звичний для мовлення порядок членів речення. Синтаксично
інверсований їхній порядок слугує передусім меті виділення окремих, найважливіших у контексті цього
висловлення думок. Завдяки цьому, вони мимоволі привертають увагу читача. Інколи цей засіб набирає досить
складних форм, зокрема, у випадку інверсування одразу кількох речень, що виявлено в наведених вище
прикладах.
Важливим синтаксичним засобом досягнення експресії в художньому мовленні є різноманітні фігури
згортання, до яких часто вдається П. Скунць. Ідеться про вмовчування, апосіопезису, коли фрази залишаються
незакінченими:
Не забули? –
воронячі зграї,
не забули? –
по наших верхах…
Призабулось? –
то я пам’ятаю,
хоч у мами сидів на руках [Скунць 2000: 225].
Скорочує фразу і така мовна фігура як еліпсис – опущення члена речення, який можна вгадати з
контексту. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

228
Ти здоганяло — не вмів тікати,
само тікало — не відставав… [Скунць 2000: 208].
Тут випущений в обох фразах займенник „я‖.
У багатьох віршах поет удається до діалогізації великих мовних конструкцій. Цим прийомом він досягає
такого самого ефекту, як і сегментованими фразами, наголошуючи на конкретних предметах, образах, емоціях.
Ось зразок такої діалогізованої вставки у вірш:
— Ти де ходив?
— Шукати див.
— Куди?
— На Верховину.
— А що знайшов?
— Свою любов,
свою любов єдину.
— То куди ж ти зібрався?
— Чуєш, кличуть далекі моря?
— А як море наскучить?
— То покличе далека зоря.
— А як стане самотньо
на далекій не нашій зорі?
Рідна ватра покличе [Скунць 2000: 359].
У його поезіях експресивно-семантичну функцію виконують питальні речення, які звернені до читача
або передають сумніви автора, і є одним із прийомів діалогізації:
Робиш по режиму?
Грамотно їси?
А коли спитають люди —
ХТО ЄСИ?
Ти зумієш правді глянути у вічі?..
А як смерть у правді,
вчений чоловіче? [Скунць 2000: 171];
Тікати?
Але від кого?
Від себе?
Тоді куди?..
Нема ні раба , ні бога,
що сам би себе судив [Скунць 2000: 163—164];
Куди податись пілігриму,
коли скорив червоний звір
шляхи, котрі ведуть до Риму? [Скунць 2000: 510].
Великої емоційної сили досягає автор уживанням риторичних запитань, які здебільшого підкреслюють
найглибші тривоги, стають згустком емоційних переживань:
Та як вернемось ми із війни,
долюбити повинні, такі сторінки написати,
що батьками-солдатами будуть гордитись сини.
Ну, а хто не повернеться?
Ну, а хто не долюбить ніколи?
Ну, а хто в сорок першім перший упав як солдат? [Скунць 2000: 406];
Спочили ви. Та чи душа спочила,
коли народ дуріє від злоби? [Скунць 2000: 477].
Подібні конструкції з діалогами зустрічаємо і в інших творах, особливо конденсованими і місткими вони
виступають у поезіях останнього періоду творчості.
Як засвідчує аналіз особливостей синтаксису творчості П. Скунця, речення і словосполучення у
поетичній мові — це не тільки синтаксичні одиниці, а, перш за все, одиниці образно-структурні. Особливо
відчувається це у побудові речень, строф, архітектоніці цілих творів. Поет є неперевершеним майстром
синтаксичних конструкцій різного типу, зокрема: називного відмінка уявлення, замовчування, інверсованого
порядку слів, номінативних речень та слів-речень, які наголошують на найважливішому одкровенні автора,
зверненому до читача.
Синтаксичні особливості творів П.Скунця не єдина стильова ознака його почерку, в подальших
дослідженнях простежимо синкретизм синтаксичних та фонетичних, лексичних і морфологічних стилістичних
фігур, що забезпечить уявлення про цілісну мовну картину світу письменника. Розділ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

229
Література
Іванишин 2003: Іванишин, П. Поезія Петра Скунця (Художнє вираження національно-духовної
ідентифікації ліричного героя) [Текст] / П. Іванишин. – Дрогобич–Львів, 2003. – 291 с. – ISBN 966-538-129-6.
Ігнатович 2000: Ігнатович, О. Один не означає — сам [Текст] / О. Ігнатович // Скунць П. М. Один. —
Ужгород : Два кольори, 2000. — С. 5— 24. — ISBN 966-7781-01-1.
Крупа 2005: Крупа, М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту [Текст] / М. Крупа. — Тернопіль :
Підручники і посібники, 2005. — 416 с. — ISBN 966-07-0297-3.
Науменко 2005: Науменко, А. Філологічний аналіз тексту (Основи лінгвопоетики) [Текст] / А. Науменко.
— Вінниця : Нова книга, 2005. — 416 с. — ISBN 966-7890-95-3.
Пономарів 1993: Пономарів, О. Стилістика сучасної української мови: Підручник [Текст] / О. Пономарів.
— Київ : Либідь, 1993. — 248 с. — Бібліогр.: с. 244. — ISBN 5-325-00448-4.
Русанівський 2001: Русанівський, В. Історія української літературної мови [Текст] / В. Русанівський. —
К. : АртЕК, 2001. — 391 c. — Бібліогр.: 382. — ISBN 966-505-041-9.
Скунць 2000: Скунць, П. Один [Текст] / П. Скунць. — Ужгород : Два кольори, 2000. — 536 с. — ISBN
966-7781-01-1.
Мацько 2005: Мацько, Л.І. Стилістика української мови: Підручник [Текст] / Л.І. Мацько [за ред.
Мацько Л.І., Сидоренко О.І., Мацько О.М]. — К. : Вища шк., 2005. — 462 с. — Бібліогр.: с. 454—460. — ISBN
966-642-274-3
СУЛМ 1973: Сучасна українська літературна мова: Стилістика [Текст]. – Кн. 5. [за заг. ред. І.К. Білодіда].
— К. : Наук. думка, 1973. — 588 с. — Бібліогр.: с. 583—584.

В статье рассматривается проблема индивидуально-авторського стиля поэта. Выделено
лингвостилистичекие особенности синтаксических конструкций поэтических произведений, проанализировано
функциональную значимость синтаксических фигур в тексте писателя. Исследование проведено на материале
поэзий П. Скунца.
Ключевые слова: авторский стиль, П. Скунц, поэтичний синтаксис, синтаксические единицы.

The article is devoted to the problems of studying the linguo-stylistic peculiarities of the poetry. The main
attention was paid to the stylistic analysis of syntactic units and figures of syntactic level, there was defined their
functional expediency in the textual space of the poetic work. Research has been done on the basis of the poetry by
P.Skynts’.
Keywords: author’s style, P.Skynts, poetic syntax, syntactic units.

Надійшла до редакції 14 вересня 2010 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.