Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

Розділ XVIII. БЕЗСПОЛУЧНИКОВЕ СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ 1. ГРАМАТИЧНА ФОРМА І ГРАМАТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ БЕЗСПОЛУЧНИКОВОГО СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ

загрузка...
Проблема безсполучникового складного речення не нова. До цього часу не всі різновиди його структури описані й проаналізовані, не ви­значено статус інтонації як сполучного засобу. Крім того, ще не роз­в’язано чимало теоретичних питань, пов’язаних із з’ясуванням їх гра­матичної природи, синтаксичної форми та особливостей синтаксично­го значення. Та й сам статус безсполучникових речень поки що зали­шається проблематичним, оскільки одні лінгвісти відносять їх до відпо­відних типів сполучникових складних речень (до складносурядних чи складнопідрядних — це залежить від типу смислових стосунків між частинами складного речення, див.: [Кислиця 1990, с. 41-85; Чорній 1969, с. 68-118; Вихованець 1992]. У таких дослідженнях відповідні різновиди безсполучникових речень іменуються «безсполучникові склад­носурядні речення», «безсполучникові складнопідрядні речення» (Д. Кислиця, С. Чорній)). Інші лінгвісти (М. С. Поспєлов, С. І. Доро­шенко та ін.) обґрунтовують думку про особливий статус безсполучни­кових складних речень, яким притаманна власна форма, відповідне синтаксичне значення і власні особливі різновиди синтаксичного зв’яз­ку. Ще інші лінгвісти відстоюють тезу про їх власне-текстовий вимір, хоча таке твердження висловлюється не безапеляційно, констатуючи, що «безсполучникове поєднання (сполучення) речень — це особливі синтаксичні утворення, більшою або меншою мірою співвідносні зі складними реченнями, але суттєво відрізняються від них відсутністю сполучникового або займенникового зв’язку між частинами. Об’єднання речень у безсполучникове сполучення здійснюється через інтонацію і, в ряді випадків, за допомогою спеціального граматичного оформлення слів. Речення, які входять у безсполучникове сполучення, характери­зуються смисловим взаємозв’язком або єдністю текстотвірної функції, тобто спільною участю в утворенні певної відносно закінченої частини тексту й однаковим відношенням до цього утворюваного ними цілого» [Русская 1980, с. 634].

загрузка...

Відома також спроба кваліфікувати безсполучникові складні речен­ня як комунікати (І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська), тобто такі поєднання предикативних частин, які не набули адекватного мовно-системного виміру. У такому разі варто визначити, на якому все- таки рівні простежується регулярність утворення безсполучникових конструкцій: суто мовленнєвому чи узусному. Очевидно, що складні без­сполучникові речення становлять перехідну площину між узусними та

 

732

 

Синтаксис

 

віртуально-системними утвореннями, що й засвідчує можливість їх ана­лізу на рівні мовної системи. Підтвердженням цього є регулярність ви­яву смислових відношень між предикативними частинами, наявність влас­них синтаксичної форми і синтаксичного значення. Саме тому в сучасній лінгвістиці переважна більшість дослідників визнає безсполучникові складні речення як окреме утворення в системі складного речення.

Мало в кого зараз викликає сумнів той факт, що смислові відношен­ня між частинами безсполучникового речення так або інакше ґрунту­ються на їх конкретному лексичному наповненні. Тому важливість се­мантичного аспекту в описі безсполучникових складних речень безсум­нівна і визнається багатьма дослідниками. Семантика безсполучнико­вого складного речення — це такий компонент, без якого концепція безсполучникового складного речення зовсім не може набути прав чин­ності.

Дослідження семантики будь-якої граматичної одиниці стає успіш­ним тільки тоді, коли чітко протиставлятиметься семантика грама­тична (формальна) і неграматична (тобто формально-граматичний зміст речення і семантика речення). Тому питання про граматичний статус безсполучникових складних речень має першочергове значення і тоді, коли для дослідження залучається власне-семантичний компонент. Тре­ба встановити, чи є безсполучникове складне речення синтаксичною одиницею з власного парадигмою і структурною схемою, чи воно має свою синтаксичну семантику. Враховуючи те, що синтаксична одини­ця — це один із різновидів граматичних одиниць, а будь-яка з них характеризується власними граматичними формами, одним із голов­них питань концепції безсполучникових складних речень постає пи­тання про їх синтаксичну форму. Будь-яка граматична форма не існує в мові ізольовано, а має своє місце в системі інших форм і визначаєть­ся на основі своїх системних зв’язків. Звернення до проблеми грама­тичної форми безсполучникових складних речень — це водночас звер­нення до питання про місце безсполучникового складного речення в системі інших одиниць, зокрема синтаксичних.

Граматична форма — це сталість певних засобів вираження граматич­них значень. Вона виділяється на основі парадигматичних і синтагма­тичних зв’язків тих одиниць, які нею оформлюються. Такий підхід до тлумачення граматичної форми послідовно розвивали П. Ф. Фортунатов, Д. М. Овсянико-Куликовський, М. М. Петерсонтаін. Поняття граматич­ної форми глибоко опрацьоване в морфології (див.: [Вихованець 1980; Вихованець 1987; Вихованець 1971; Вихованець 1988; Русанівський 1971; Кучеренко 1961а; Кучеренко 1964; Загнітко 1991; Загнітко 1993; Загнітко 1993ґ; Загнітко 1994]), де йде мова про граматичну форму слова.

Завдання на сьогодні полягає в тому, щоб настільки ж ясно і по­слідовно опрацювати і потім застосувати поняття синтаксичної кате­горії, синтаксичної форми і синтаксичного значення. Синтаксичною формою безсполучникового складного речення виступає регулярність вияву смислових відношень між предикативними частинами, що ба­зується на відповідному типі синтаксичного зв’язку.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.