| Проблема безсполучникового складного речення не нова. До цього часу не всі різновиди його структури описані й проаналізовані, не визначено статус інтонації як сполучного засобу. Крім того, ще не розв’язано чимало теоретичних питань, пов’язаних із з’ясуванням їх граматичної природи, синтаксичної форми та особливостей синтаксичного значення. Та й сам статус безсполучникових речень поки що залишається проблематичним, оскільки одні лінгвісти відносять їх до відповідних типів сполучникових складних речень (до складносурядних чи складнопідрядних — це залежить від типу смислових стосунків між частинами складного речення, див.: [Кислиця 1990, с. 41-85; Чорній 1969, с. 68-118; Вихованець 1992]. У таких дослідженнях відповідні різновиди безсполучникових речень іменуються «безсполучникові складносурядні речення», «безсполучникові складнопідрядні речення» (Д. Кислиця, С. Чорній)). Інші лінгвісти (М. С. Поспєлов, С. І. Дорошенко та ін.) обґрунтовують думку про особливий статус безсполучникових складних речень, яким притаманна власна форма, відповідне синтаксичне значення і власні особливі різновиди синтаксичного зв’язку. Ще інші лінгвісти відстоюють тезу про їх власне-текстовий вимір, хоча таке твердження висловлюється не безапеляційно, констатуючи, що «безсполучникове поєднання (сполучення) речень — це особливі синтаксичні утворення, більшою або меншою мірою співвідносні зі складними реченнями, але суттєво відрізняються від них відсутністю сполучникового або займенникового зв’язку між частинами. Об’єднання речень у безсполучникове сполучення здійснюється через інтонацію і, в ряді випадків, за допомогою спеціального граматичного оформлення слів. Речення, які входять у безсполучникове сполучення, характеризуються смисловим взаємозв’язком або єдністю текстотвірної функції, тобто спільною участю в утворенні певної відносно закінченої частини тексту й однаковим відношенням до цього утворюваного ними цілого» [Русская 1980, с. 634].
Відома також спроба кваліфікувати безсполучникові складні речення як комунікати (І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська), тобто такі поєднання предикативних частин, які не набули адекватного мовно-системного виміру. У такому разі варто визначити, на якому все- таки рівні простежується регулярність утворення безсполучникових конструкцій: суто мовленнєвому чи узусному. Очевидно, що складні безсполучникові речення становлять перехідну площину між узусними та |
| 732 |
| Синтаксис |
| віртуально-системними утвореннями, що й засвідчує можливість їх аналізу на рівні мовної системи. Підтвердженням цього є регулярність вияву смислових відношень між предикативними частинами, наявність власних синтаксичної форми і синтаксичного значення. Саме тому в сучасній лінгвістиці переважна більшість дослідників визнає безсполучникові складні речення як окреме утворення в системі складного речення.
Мало в кого зараз викликає сумнів той факт, що смислові відношення між частинами безсполучникового речення так або інакше ґрунтуються на їх конкретному лексичному наповненні. Тому важливість семантичного аспекту в описі безсполучникових складних речень безсумнівна і визнається багатьма дослідниками. Семантика безсполучникового складного речення — це такий компонент, без якого концепція безсполучникового складного речення зовсім не може набути прав чинності. Дослідження семантики будь-якої граматичної одиниці стає успішним тільки тоді, коли чітко протиставлятиметься семантика граматична (формальна) і неграматична (тобто формально-граматичний зміст речення і семантика речення). Тому питання про граматичний статус безсполучникових складних речень має першочергове значення і тоді, коли для дослідження залучається власне-семантичний компонент. Треба встановити, чи є безсполучникове складне речення синтаксичною одиницею з власного парадигмою і структурною схемою, чи воно має свою синтаксичну семантику. Враховуючи те, що синтаксична одиниця — це один із різновидів граматичних одиниць, а будь-яка з них характеризується власними граматичними формами, одним із головних питань концепції безсполучникових складних речень постає питання про їх синтаксичну форму. Будь-яка граматична форма не існує в мові ізольовано, а має своє місце в системі інших форм і визначається на основі своїх системних зв’язків. Звернення до проблеми граматичної форми безсполучникових складних речень — це водночас звернення до питання про місце безсполучникового складного речення в системі інших одиниць, зокрема синтаксичних. Граматична форма — це сталість певних засобів вираження граматичних значень. Вона виділяється на основі парадигматичних і синтагматичних зв’язків тих одиниць, які нею оформлюються. Такий підхід до тлумачення граматичної форми послідовно розвивали П. Ф. Фортунатов, Д. М. Овсянико-Куликовський, М. М. Петерсонтаін. Поняття граматичної форми глибоко опрацьоване в морфології (див.: [Вихованець 1980; Вихованець 1987; Вихованець 1971; Вихованець 1988; Русанівський 1971; Кучеренко 1961а; Кучеренко 1964; Загнітко 1991; Загнітко 1993; Загнітко 1993ґ; Загнітко 1994]), де йде мова про граматичну форму слова. Завдання на сьогодні полягає в тому, щоб настільки ж ясно і послідовно опрацювати і потім застосувати поняття синтаксичної категорії, синтаксичної форми і синтаксичного значення. Синтаксичною формою безсполучникового складного речення виступає регулярність вияву смислових відношень між предикативними частинами, що базується на відповідному типі синтаксичного зв’язку. |