Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Катерина Брітікова, Вікторія Сальнікова — АКСІОЛОГІЧНА СЕМАНТИКА СЛОВОТВІРНИХ ЗАСОБІВ У ТЕКСТАХ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТИКУМУ (НА МАТЕРІАЛІ ПРІЗВИЩ)

Стаття присвячена особливостям творення імен і прізвищ у сучасному українському політичному
дискурсі. Доведено, що аксіологічна функція словотвірних засобів у сучаcному політичному дискурсі полягає у
наданні тексту негативнооцінних конотацій.
Ключові слова: лексикон, оказіоналізм, оцінне значення слова, політичний дискурс, текст.
© Брітікова К.В., Сальнікова В.О., 2011 Розділ І. СЛОВОТВІР: НАПРЯМИ, АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

13

Політичний дискурс як особливий тип комунікації зумовлений тим, що він інтегрує риси дискурсів, які
функціонують у різних сферах життя суспільства, завдяки чому ―утворюється цілісне комунікативне явище, яке
визначається низкою характерних рис і ґрунтується на антропоцентричних та комунікативно прагматичних
засадах. Цей тип дискурсу є важливою ланкою, яка поєднує політичну сферу з рештою сфер суспільного життя
задля формування взаємодії та порозуміння між владою та суспільством‖ [Попова 2004: 1].
Українські вчені на сьогодні цікавляться такими аспектами названого дискурсу: 1) когнітивний аспект
політичних текстів. Як правило, це дослідження функціонування й виявів певного концепту в мові політики:
роботи І. І. Браги (концепт „Україна‖), С. О. Дроздової (концепт „влада‖), Я. В. Приходи (концепт „Європа‖) та
ін.; 2) прагматичний аспект: мовленнєва поведінка, тактика, стратегії учасників комунікативного акту,
пов‘язаного із суспільно-політичним життям країни. Такими учасниками можуть бути народ-влада, політик-
народ, політик-політик тощо. Так, у межах політичного дискурсу І. Ф. Бублик вивчає вербальну агресію,
О. В. Дмитрук цікавиться маніпулятивними стратегіями, М. Р. Желтухіна розглядає психотехнології у мові ЗМІ,
П. Г. Крючкова описує авторитарний різновид політичного дискурсу, В. В. Цибка – стратегію ігнорування
опонента; 3) лексикологічний аспект проявляється: а) у дослідженні формування нової та змін у семантичній
структурі вже наявної суспільно-політичної лексики українського політикуму. Зміни в семантиці ідеологем
аналізують А. В.Капуш, Г.Б. Мінчак; про утворення нової лексики на позначення політичних реалій твердить
І. В. Холявко; б) в аналізі обраних конкретних мовних одиниць, які функціонують у межах політичних текстів і
виявляють там певні особливості. Наприклад, питанню функціонування метафори в сучасному українському
політичному дискурсі приділяють увагу Х. П. Дацишин, І. О. Філатенко, О. М. Чадюк; особливостям перифрази
присвятила роботу Г. П. Євсєєва, фразеологізмів – С. І. Равлюк тощо; г) розгляд окремих жанрів дискурсу
політики, їхніх екстралінгвальних та мовних особливостей: М. О. Діденко описує жанр „політичний виступ‖,
Г. Л. Рябоконь з‘ясовує специфіку жанру „парламентські дебати‖ тощо.
Однак спеціальні праці, присвячені граматичній (зокрема словотвірній) реалізації категорії оцінки в
сучасному українському політичному дискурсі, на сьогодні відсутні. Між тим тексти, що обслуговують
суспільно-політичне життя України, насичені словотвірними реалізаторами аксіологічних значень, й одними з
найбільш яскравих репрезентантів оцінної семантики в зазначеному плані виступають прізвища політиків:
Кидалов (Ківалов), Семивушко (Семиноженко), Комуненко (Симоненко), Тягнирядно (Тягнибок), Литвинюга
(Литвин), Блювословька (Богословська), Чечьоткін (Чечетов), Чивруненко (Червоненко) та інші. Отже,
актуальність теми визначена загальною спрямованістю сучасних мовознавчих праць на дослідження
формальних засобів реалізації (експлікації) категорії оцінки в сучасній українській мові, її політичному дискурсі
як одному з різновидів мовної діяльності суспільства, а також відсутністю ґрунтовних праць, які висвітлюють
роль саме словотвірних виразників оцінної семантики в зазначених текстах. Як зазначає О.А.Романов,
„прагматична специфіка використання власного імені або антропоніма викриває рівень стосунків між
учасниками політичної комунікації та рівень взаємодії… Крім того, експліцитно чи імпліцитно така специфіка
використання власного імені демонструє супінь емоційного стану суб‘єкта, оцінку його переживань…‖
[Романов 2000: 79].
Метою нашої роботи є встановлення способів творення імен і прізвищ у текстах сучасного українського
політикуму, а також з‘ясування їхньої ролі в аксіологічному плані досліджуваних текстів, адже „специфіка
названого виду комунікації вимагає окремого розгляду та дослідження завдяки одноцільовій направленості
таких мовленнєвих актів‖ [Романов 2000: 87].
Аналіз матеріалу свідчить, що видозмінювання прізвища певного політика насамперед пов‟язане з
негативним, пейоративним, ставленням до його носія. Про перевагу пейоративних значень у будь-якому виді
дискурсу, де наявні позитивнооцінні та негативнооцінні значення, говорять деякі вчені: ―Найбільш великий
простір у макрополі ОЦІНКА займає ЛСП ПОГАНИЙ. Воно найбільш актуальне й активне…‖ [Столярова 1988:
188], ―…негативні конотативні поля в кількісному відношенні більш могутні, ніж позитивні поля, тому точки + і
– несиметричні‖ [Бєссонова 2002: 33]., ―…в мові сучасної публіцистики дедалі більшого поширення набувають
експресивні слова, що надають висловленню виразності, образності, емоційної забарвленості. Стилістично
знижена лексика, яка використовується в газетних текстах,… являє собою в основному експресивну лексику
негативної оцінки, включаючи вульгарну, лайливу лексику‖ [Коваленко 2003: 11]. Значне превалювання
пейоративної лексики над меліоративною також є особливістю українського політичного дискурсу:
―…асиметрія в бік номінацій негативнооцінного змісту – релевантна ознака аксіологічних ланцюжків,
побудованих на основі понять суспільно-політичної сфери життя‖ [Сальнікова 2010: 217] Що ж до
досліджуваних прізвищ політиків, то, як було зауважено, вони містять суто пейоративні значення, меліоративні
ж серед досліджуваного матеріалу – відсутні.
Причиною того, що ми не зафіксували жодного випадку „перекривлювання‖ прізвища керівника або
прихильника того чи іншого політичного угруповання з позитивним значенням є те, що оцінне нашарування
ідеологічно маркованого слова перебуває під впливом політичної орієнтації автора повідомлення та його
комунікативних інтенцій: прибічник певної партії чи політика не буде видозмінювати значущих понять чи імен,
пов‘язаних із ними, натомість представників „ворожих‖ політичних сил він характеризуватиме вкрай негативно,
уживаючи мовні засоби вираження негативної оцінки, у тому числі й словотвірні: Дякую Ліліпутіну. Завдяки ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

14
його висловлюванням та діям московських імперіалістів український народ нарешті зрозуміє, що
найстрашніший ворог України — Московія, зрозуміє, що не було в нашій історії найстрашнішої окупації, ніж
московська, почне гуртуватися навколо української національної ідеї
(www.pravda.com.ua/news_comments/2007/12/19/68677/p_4.htm); Собачник здійснює політику пєтґа пєґвага,
«каб малорос нє бил зєло умьон». У результаті з 70% писемних українців у 17-му ст., отримали 13% на початку
20-ого століття (www.pravda.com.ua/news_comments/2007/12/19/68677/p_4.htm).
Саме тому приклади нашого дослідження в основному взяті з інтернет-ресурсів (статті, форуми,
обговорення тощо), оскільки друковані тексти засобів масової інформації передбачають вплив цензури,
натомість ―неконтрольовані‖ дописи в мережі Інтернет дозволяють виявити мовну активність адресантів,
тенденції мовотворчості, властиві сучасній українській мові.
Лінгвісти, які цікавляться проблемами словотвору, також зазначають, що більшість сучасних мас-медіа
перебувають на передньому краї політичної, ідеологічної, міжетнічної, міжконфесійної боротьби, тому їхні
автори продукують переважно негативнооцінні оказіоналізми з надзвичайно високим рівнем експресивності
[Стишов 2002: 72]. Такої самої думки дотримується О. М. Дорофєєва, розглядаючи види авторських
прагматичних ціленастанов оказіоналізмів, зауважуючи, що особливістю оказіональної аксіологічної номінації є
антропоцентричність і перевага негативних оцінок над позитивними (у співвідношенні 4:1) [Дорофєєва 2003: 7].
Словотвірні особливості оказіоналізмів теж дуже різноманітні, адже оказіональна деривація послуговується не
тільки наявними в сучасній українській мові зразками (моделі, типи), але й створює й використовує свої,
призначені винятково для продукування індивідуально-авторських слів, про що писала Н. О. Янко-Триницька:
„Оказіоналізми мають у своєму розпорядженні цілу низку зразків і способів творення слів, властивих тільки їм,
це і змушує вважати оказіональне словотворення особливою системою словотворення‖ [2001: 481]. Серед
наявних у мові зразків можна назвати суфіксальні деривати, причому утворення нового слова відбувається, як
правило, з порушенням законів емпіричної продуктивності, наприклад, Анна Герман – Германша: суфікс на
позначення особи жіночої статі за професією чоловіка (-ш-) приєднується до прізвища жінки, надаючи
негативного (зневажливого) забарвлення; деривати із суфіксом -их- (Германиха, Вітренчиха) у політичному
контексті набувають негативного забарвлення, вони є оказіональними, оскільки утворюються не від прізвищ
чоловіків, а від прізвищ жінок, пор. нормативне: Терпило – Терпилиха. Яскравим прикладом суфіксальних
оказіональних утворень є оказіоналізм Литвинюга (від Володимир Литвин), де суфікс -юг- надає прізвищу
гранично негативного звучання, бо це аугментативне утворення, пор. вітрюга, козарлюга, псюга. Як зазначено у
„Словотворі сучасної української літературної мови‖, у дериватах із наведеним суфіксом, насамперед, у назвах
осіб, семантика збільшеності відсутня, але яскраво виражені осуд, зневага (злодюга, катюга) [1979: 108].
Зауважимо, однак, що йдеться про узуальні утворення – загальні назви. Номінації, утворені від власних назв
(прізвищ та імен), є оказіональними. В. А. Чабаненко такі оказіональні утворення пропонує відносити до
семантико-дериваційних, що виникають у результаті ненормативної з логіко-семантичного погляду афіксації
узвичаєних у вжитку слів [Чабаненко 1980: 14].
Зрідка використовується абревіація для творення номінацій політиків. Відзначимо, що, крім незвичності
таких імен, має місце ще й тенденція до економії мовних засобів, про що див. [Брітікова 2008: 19] та [Брітікова
2007: 177]. Серед утворень такого типу маємо БАБ (Борис Абрамович Березовський), ВВП (Володимир
Володимирович Путін), ЮВТ (Юлія Володимиріна Тимошенко). Перші два деривати явно провокують каламбур
і мовну гру за своєю співзвучністю (баба) або тотожністю з нормативною абревіатурою, пор. ВВП – валовий
внутрішній продукт.
Крім того, при називанні осіб-політиків часто спостерігаємо використання стилістично зниженої
згрубілої або зневажливої форми імені. Дискурс не дає помилитися при «пізнаванні‖ такої персони: Сергій
Тигіпко – Сєрий, Віктор Янукович – Вітьок, Юлія Тимошенко – Юлька (варіант Жулька можна звести до
прізвиська собачки, а можна до скороченої форми англійського імені Джулія), Рінат Ахметов – Рінатик,
Володимир Литвин – Вольдемар, Наталя Вітренко – Натаха та ін.
До власне оказіональних способів творення нових слів можемо віднести такі:
1. Контамінація1, тобто утворення нового слова шляхом повного чи часткового накладання слів або
частин слів: Янузаров – Яну[кович+ А]заров, ЯнукОвоч – Янук[кович]Овоч (виділене графічно прочитання
(овоч) натякає на несамостійність прийняття рішень, безвольність тощо), Бандюкович – Бандю[га+Яну]кович2
(контамінація дозволяє висловити ставлення мовця до влади, яка, на його думку, нагарбала багатства й обмежує
свободу інших), Ялинкович – Ялин[ка+Яну]кович (утворена номінація відсилає реципієнта мовлення до події з
вінком із ялинових гілок, який упав на В.Ф.Януковича під час вшанування пам‘яті загиблих вояків), Вітянук –
Віт[я+Янук], Дурипко – Дури[ло+Тигі]пко, Кидалов – Кида[ти3+Ківа]лов (згадка про дії під час виборів

1
Тут дотримуємося широкого («родового») значення поняття за [Нелюба 2002]. Пор. також формулювання
Ю.Карпенка [http://www.philosophy.ua/lib/15karpenko-doxa-5-2004.pdf], який на матеріалі прізвищ говорить про фонетичну
видозміну прізвищ за зразком метатези.
2
У цьому випадку А. Нелюба говорить про третій етап розвитку назви, яка стає замінником іменника і прикладки
(бандюга Янукович) [Нелюба 2002: 197].
3
Жаргонізм «кидати», «кинути», тобто обманути когось. Розділ І. СЛОВОТВІР: НАПРЯМИ, АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

15
Президента України, коли Сергія Ківалова, тоді голову Центрвиборчкому, було звинувачено у перекручуванні
даних виборів), Брехалов – Бреха[ти+Ківа]лов, Хазаров – Ха[зари+А]заров (натяк на насильницько-силову (як
у хазар4) економічну політику Прем‘єр-міністра Миколи Азарова), КуЧмо – Ку[чма+Чмо5], Комуненко –
Кому[ніст+Симо]ненко, Тягнибакс – Тягни[бок+бакс], Тягни[бок+Шкіль] (у цьому випадку оказіоналізм,
називаючи конкретну людину, набуває додаткового значення „представник праворадикальних політичних сил»),
Газюля – [Газ+Юля], тигрЮля – [тигр+Юля], Вужченко – [Вуж+Ющ]енко (натяк на здатність лавірувати між
супротивниками, викручуватися з неприємних ситуацій, звиватися, змінюючи думку), Бреховшек –
Брех[ати+Піх]овшек, Брехман – Брех[ати+Гер]ман, Заварич – За[варювати (кашу)+З]варич, Узварич –
У[звар+Зварич], Курвалевська – [Курва+Коро]левська, Пудрич – Пуд[рити (мізки)+Шуф]рич, Мудрич –
Муд[рувати+Шуф]рич (хоч новотвір можна пояснити й іншою основою: Мудрич – Муд[ак+Шуф]рич),
Ліліпутін – Лілі[пут+Путін] (яскраво відчувається натяк на малий зріст російського прем‘єр-міністра),
Медвєпутін – Медвє[дєв+Путін]. Для підкреслення, увиразнення вставки, її кращого сприйняття
використовуються різні шрифти, підкреслення, виділення. Часто таким чином порушуються правила графічного
оформлення слів, так звана графодеривація (наприклад, з‘являється велика буква чи група букв посередині
слова). Таким чином, під поняттям контамінації розуміємо кілька типів поєднання слів: а) при поєднанні слово
утворюють перша частина першого слова і кінцева частина другого; б) друге слово накладається без змін на
кінцеву частину першого або перше – на початкову частину другого; в) зливаються без змін два слова,
утворюючи одиницю, значення якої ширше за значення слів-компонентів, тобто відносимо до таких утворень і
каламбури, і власне контамінацію, і міжслівне накладання, які поєднуються із графічними засобами оформлення
дериватів.
2. Прочитання слова навпаки: Янукович – Чивокуня. Частотна номінація в Інтернет-форумах. Така
звукова комбінація, по-перше, викликає асоціативне уявлення про якогось несправжнього мультиплікаційного
героя, а по-друге, сполука -ун(я) співзвучна із суфіксом -ун(я), утворення з яким мають виразне значення
пестливості, проте мотивуються переважно назвами людей за родинними відношеннями. Нове утворення,
оскільки не має зв‘язку з родинними назвами, набуває зневажливого звучання.
3. Усічення часто використовують при творенні оказіональних імен, оскільки воно дає змогу зберегти
звуковий образ первісного імені, дозволяє висловити, як правило, зневажливе ставлення до названої особи й
економить зусилля мовця. До таких дериватів відносимо: Ян, Янук (Янукович), Ющ (Ющенко), Містер Пу
(Путін), Леді Ю (Юлія Тимошенко), Турчин (Турчинов) та ін.
4. Асоціативне творення. Один із найцікавіших способів утворення каламбурних власних імен осіб
(особових імен, по батькові та прізвищ), оскільки відкриває простір для фантазії мовців, дає можливість
позмагатися в гостроті розуму й продукує оригінальні слова, що вимагають від реципієнта певного рівня
обізнаності з об‘єктом номінування та кмітливості. До таких новотворів відносимо: Юда Морозов, Ганна
Геббельсівна. Перше утворення є назвою Олександра Мороза, політична зрада якого (перейшов на бік
регіоналів) під час формування коаліції у липні 2006 року відсилає нас до образів Павлика Морозова (доніс владі
на батька під час розкуркулення), а також до узагальненого образу християнського зрадника – Юди, поєднаних з
метою підсилення враження в одній номінації. Утворення назви Ганна Геббельсівна пов‘язане, напевно, із таким
асоціативним ланцюжком: Герман  германський  німецький  фашистський  фашист  Геббельс 
вона: Геббельсівна. Асоціація, відповідно, викликає негативне ставлення до особи. До подібних утворень
можемо віднести й варіанти назв на прізвище політика Семиноженка: Семипупенко, Семилапенко, Семивушко,
кожний із яких додає певні асоціації – загребущий (сім лап), усе чує (сім вух), незнищенний (сім пупів
(життів)).
Проаналізовані способи творення нових номінацій осіб у сучасному українському політичному дискурсі
зазвичай орієнтовані на гру зі словом, порушення правил словотворення чи логіки творення прийнятих імен і
прізвищ [Карпіловська 2004, 2005 ]. Як зауважує В. Г. Костомаров, „у моді … стиль „гранж‖ – бажання
пофрондувати, зоригінальничати, яким-небудь чином „переставити меблі‖, щоб змінити набридле
облаштування, просто навіть похуліганити [Костомаров 1999: 41].
Таким чином, утворення від власних імен рідко звучать нейтрально. Вони завжди оцінно «насичені»
ставленням до позначуваного імені. Причому, оцінки можуть бути різними й залежать від того, хто створює
слова – прихильники чи супротивники іменованого. Але в більшості своїй оцінки все-таки негативні, часто з
іронічним підтекстом, навіть з насмішкою. Ця словотворчість допомагає зруйнувати відомі стереотипи в житті,
поведінці, у поглядах на політичні події часу, допомагає виразити емоційну оцінку того, що відбувається.
Оказіоналізми, як правило, злободенні, гострі, часом злі й відверті [Валгина 2001: 153]. Похідні від імен та
прізвищ політиків у сучасному українському політичному дискурсі творяться шляхом контамінації, прочитання
слова навпаки, усчічення та асоціативного творення. Подальшу перспективу дослідження бачимо в аналізі назв
неосіб у політичному дискурсі, утворених від антропонімів, на зразок: Кучмостан, кучмо людомор, янучари,
хазаровщина тощо.

4
Одне з тлумачень назви «хазари» має відношення до тюркського дієслова зі значенням «гнобити», «утискати».
5
Російська абревіатура «человек, мешающий обществу». ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

16
Література
Бєссонова 2002: Бєссонова, О. Л. Оцінний тезаурус англійської мови: когнітивно-гендерні аспекти [Текст]
/ О. Л. Бєссонова. – Донецьк : ДонНУ, 2002. – 362 с.
Брітікова 2008: Брітікова, К. Абревіація як спосіб творення нових назв осіб [Текст] / К. Брітікова //
Донецький вісник НТШ. Т.22. Мовознавство. – Донецьк: Український культурологічний центр, Східний
видавничий дім, 2008. – С. 14-21.
Брітікова 2007: Брітікова, К. В. Узуальне та оказіональне в інноваціях сучасної української мови:
тенденції оновлення лексико-словотвірної категорії назв особи [Текст]: дис. канд. філол. наук: спец.: 10.02.01
«Українська мова» / К. В. Брітікова . – Донецьк, 2007. – 305 с.
Валгина 2001: Валгина, Н. С. Активные процессы в современном русском языке [Текст] / Н. С. Валгина :
[учебное пособие для студентов вузов]. – М. : Логос, 2001. – 304 с.
Дорофєєва 2003: Дорофєєва, О. М. Оказіональне слово в сучасній російськомовній газетно-журнальній
комунікації (комунікативно-прагматичний та соціокогнітивний аспекти) [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук
ступеня канд. філол. наук : 10.02.02 «Російська мова» / О. М. Дорофєєва . – К., 2003. – 20 с.
Карпенко 2004: Карпенко, Ю. Іменування людини як об‘єкт і засіб гумору [Електронний ресурс] /
Ю. Карпенко. – Режим доступу: http://www.philosophy.ua/lib/15karpenko-doxa-5-2004.pdf
Карпіловська 2004: Карпіловська, Є. А. Ігрова стихія в сучасній українській мовотворчості [Текст] /
Є. А. Карпіловська // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / Донецький нац. ун-т; наук. ред. А. П. Загнітко. –
Донецьк : ДонНУ, 2004. – Вип. 12. – С. 244-247.
Карпіловська 2005: Карпіловська, Є. А. Неузуальне словотворення: правила «гри без правил» [Текст] /
Є. А. Карпіловська // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія. – 2005. –
Том 8. – № 1. – С. 106-117.
Коваленко 2003: Коваленко, Б. О. Стилістично знижена лексика в мові сучасної української
публіцистики [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. філол. наук : 10.02.01 / / Б. О. Коваленко. –
Ін-т мовознавства ім. О. О.Потебні. – К., 2003. – 19 с.
Костомаров 1999: Костомаров, В. Г. Языковой вкус эпохи. Из наблюдений над речевой практикой масс-
медиа [Текст] / В. Г. Костомаров. – СПб : Златоуст, 1999. – 319.
Нелюба 2002: Нелюба, А. Словотвірна контамінація як вияв принципу економії [Текст] / А. Нелюба //
Збірник Харківського історико-філологічного товариства (Нова серія). – Т. 9. – Х., 2002. – С. 183-199.
Попова 2004: Попова, Н. М. Сучасний іспаномовний суспільно-політичний дискурс: лінгвопрагматичний
аспект [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. філол. наук : 10.02.05 / Н. М. Попова. – Київ. нац.
ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2004. – 20 с.
Романов 2000: Романов, А. А., Романова Е. Г., Воеводкин Н. Ю. Имя собственное в политике: Язык власти
и власть языка [Текст] / А. А. Романов, Е. Г. Романова, Н. Ю. Воеводкин. – М. : Лилия ЛТД, 2000. – 112 с.
Сальнікова (Куценко) 2010: Сальнікова (Куценко), В. Закономірності градуювання аксіологічних значень
сучасного українського політичного дискурсу [Текст] / В. Сальнікова (Куценко) // Лінгвістичні студії : зб. наук.
праць / Донецький нац. ун-т; наук. ред. А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2010. – Вип. 21. – С. 213-218.
Словотвір сучасної української літературної мови [Текст] / [за ред. І. І. Ковалика]. – К. : Наукова думка,
1979. – 406 с.
Стишов 2002: Стишов, О. Оказіоналізми у мові сучасних мас-медіа [Текст] / О. Стишов // Культура слова.
– 2002. – № 59. – С. 72-76.
Столярова 1988: Столярова, Э. А. Лексико-семантическое поле оценки в разговорной речи [Текст] /
Э. А. Столярова // Словарные категории. – М. : Наука, 1988. – С. 186-191.
Чабаненко 1980: Чабаненко, В. А. Норми словотворення і мовна експресія [Текст] / В. А. Чабаненко //
Мовознавство. – 1980. – № 2. – С. 13-20.
Янко-Триницкая 2001: Янко-Триницкая, Н. А. Окказиональное словообразование [Текст] /
Н. А. Янко-Триницкая // Янко-Триницкая Н.А. Словоообразование в современном русском языке. – М. : Индрик,
2001. – С. 462–482.

Статья посвящена особенностям образования имен и фамилий в современном украинском политическом
дискурсе. Доказано, что аксиологическая функция словообразовательных средств в современном политическом
дискурсе состоит в придании тексту негативнооценочных коннотаций.
Ключевые слова: лексикон, окказионализм, оценочное значение слова, политический дискурс, текст.

The article is devoted to the formation peculiarities of names and surnames in the modern Ukrainian political
discourse. It is proved that the axiological function of word-formation means in the modern political discourse consists
in giving connotations with negative meaning to the text.
Keywords: vocabulary, occasional word, valued meaning, political discourse, text.
Надійшла до редакції 24 вересня 2010 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.