Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Оксана Меркулова — ІМЕННИКИ З КОНФІКСОМ ПО-…-J(A) В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

У статті подано опис розвитку дериваційних можливостей та схарактеризовано рівень
продуктивності іменникового конфікса по-…-j(a), простежено динаміку функціонування лексико-словотвірних
типів, утворених за допомогою аналізованого форманта, на різних етапах історії української мови.
Ключові слова: конфікс, формант, праслов‘янська мова, давня руськоукраїнська мова,
середньоукраїнська мова, нова українська мова.

Актуальність теми. Конфіксальні іменникові деривати з двокомпонентною морфемою по-…-j(a) в
українському мовознавстві аналізувалися в межах студій над розвитком та функціонуванням лексико-
словотвірних груп конфіксальної підсистеми українського субстантива від праслов‘янського періоду
[Меркулова 2006: 162-168] до середньо- та новоукраїнської мови [Меркулова 2000: 112-113; Меркулова 2007:
270-274; Воропай: 1998: 8-18; Воропай 2001]. Однак окремих робіт, у яких би був поданий опис історії
становлення цього досить продуктивного іменникового афікса, а також досліджений розвиток його
© Меркулова О.В., 2011 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

58
дериваційних можливостей, дотепер не було. Такий стан справ і зумовив актуальність пропонованої статті та її
мету — описати формування іменникових лексико-словотвірних типів із конфіксом по-…-j(a) від
праслов‘янської доби до сьогодення.
Праслов‘янський *po, *po- пов‘язаний чергуванням голосних із *pa- ; споріднене з лит. pa- ―по-‖, pу-
―по-‖, лтс. pa ―під, через, пере-, на‖, прус. pa- ―по-‖, po-, лат. po- ―т.с., пере-‖, авест. pa- ―від, геть‖, алб. pa ―без,
знову‖, хет. pē ―туди‖, а також із більш віддаленими грецькими άπό ―від‖, έπί ―на‖, д.інд. бpa ―геть, назад‖ бpi
―теж, також; до цього‖; частково пов‘язане з і.є. *pos ―після, потім, слідом‖, до якого зводиться й
праслов‘янське *pozdъ ―пізній‖ (Ф ІІІ 292-293; ЕСУМ IV 465).
У праслов‟янській мові структури з конфіксом *po-…-ьje служили для творення похідних зі значенням
―місце, територія, розташована поблизу, біля того, що назване мотиватором‖: *poberžьje [Бернштейн 1974:
297] ―узбережжя‖; *pomorьje [Німчук 1992: 108] ―місце, територія біля моря‖; *poboltьje [Шульгач 1998: 215]
від *bolto ―болото‖.
Давньокиївські писемні пам‘ятки документують значну кількість дериватів із формантом по-…-и~//.
Аналізований афікс брав участь в основному у творенні локативів, абстрактних та збірних назв.
1. З середини ХІ століття фіксується номен із семантикою особи, яка знаходиться поряд із тим, хто
названий мотивувальним словом: подружие (1056-1057 СДЯ VI 542) ―жінка, дружина; чоловік; подруга‖
(другъ).
2. Основну групу n. collectiva становлять назви податків, які збираються з того, що позначає вивідне
слово. Наприклад: полюдье (1130 СлРЯ XVI 288) ―податок, данина, яку збирали руські князі з підвладного
населення, ―людей‖, щоденний об‘їзд руськими князями з дружинами володінь з метою годування та збору
данини з підвладного населення‖ (люди); погородие (ХІІІ СДЯ VІ 540) ―данина з городів на користь єпископа й
складалася з фіксованих сум‖ (городъ); почестье (1150/XVI СлРЯ XV 196) ―податок на честь князя‖ (честь).
До збірних субстантивів належить також іменник пособие (XIII/XV XVII 201) ―володіння; те, що належить
кому-небудь‖ (по собh).
3. Найбільшу групу серед обстежених дериватів із цим формантом складають nomina loci.
Походження майже всіх типів конфіксальних утворень на -и~ із просторовим значенням (виняток
становлять словотвірні типи на пере-…-и~, раз-…-и~) пов‘язане з ускладненням суфіксом -и~ (-ь~)
прийменниково-відмінових сполук, що дають різну просторову орієнтацію (между/межи, за, подъ, на, при та
ін.) [Чекменева 1974: 12-13]. Це певною мірою зближує їхню історію з історією дериватів на без-…-и~, однак у
подальшому розвиток співвіднесеності з прийменниково-відмінковими конструкціями до мотивації
безпосередньо іменниками відбувається в них по-іншому. Зв‘язок структур на без-…-и~ з прийменниково-
відмінковими формами послаблюється, натомість зростає співвіднесеність із вихідними іменниками. У
похідних (як nomina loci, так і nomina abstracta), що мають у своїй структурі по-…-и~, зв‘язок з прийменниково-
відмінковими сполуками та безпосередньо з іменниками в давній руськоукраїнській мові зберігається [Там
само 1974: 12-13].
Основне словотвірне значення конфіксальних локативів з по-…-и~ — ―місце, територія, розташована
поблизу чогось або прилягає до чогось, названого мотивувальним словом‖. Твірною базою для дериватів
розгляданої семантичної групи служать здебільшого іменники або прийменниково-відмінкові сполуки.
Серед n.loci велику кількість становлять географічні найменування, утворені або від апелятивів, або від
онімів, проте не виключена можливість їхньої деривації лексико-семантичним способом1, наприклад: поморие
(1057 СлРЯ XVII 28) ―місцевість біля моря‖; вратишас» на Посулье (к.ХІІ/бл.1425 ЛІ 6) ―переяславські землі
вздовж річки Сули‖ (ЕСЛГНПУ 109); и на подольи не сhд#ху людье. но на горh градъ же бh Киевъ (1118/1377
ПВЛ 55) ―підгір‘я, низина на березі річки; підгірна частина міста‖, пор. долh ―внизу, вниз‖, долъ ―низ‖; и
w(т)тоуда иде … до Воробиинъ Подеснье Домогощь (к.ХІІ/бл.1425 ЛК 341) (Десна); и тоу прислашас# к
немоу. Чорнии Клобоуци. и все Поросье (393) ―басейн річки Росі в південній частині давньої Полянської землі
між Дніпром, Россю, Красною та верхів‘ями Ірпеня й Тетерева‖ (див. ЕСЛГНПУ 109); и да емоу рекъ и с
Посемьемъ (к.ХІІ/бл.1425 ЛК 332) ―земля понад р. Сейм лівої притоки Десни й Лівої притоки Дніпра‖
(ЕСЛГНПУ 109); Поволъжи~ (1216/ХІХ Ср ІІ 1002) ―землі на березі Волги‖; поселье (1216/бл.1425 СлРЯ XVII
160) ―село, селище‖ (село, селити, поселитися); повhтрие ―навітряна сторона‖ (1219/бл.1425 XV 156) (вhтръ);
подворье (1229/1270-1277 СДЯ VІ 530) ―будинок з двором та господарськими прибудовами; садиба‖ (дворъ);
ты возми Галичь. а #зъ Понизье (к.ХІІІ/бл.1425 ЛГВ 752) ―територія в низовині‖ (низъ ―низовина‖); Побожи~
(1257 Ср ІІІ 216′) ―місцевість біля р. Південний Буг‖ (ЕСЛГНПУ 102).
4. До абстрактних номенів належать здебільшого полімотивовані деривати (з іменниковою, дієслівною
або іменниково-займенниковою мотивацією).
4.1. Назви процесів, дій: пособие (1097 СлРЯ XVII 201) ―допомога, сприяння‖ (по собh, пособити
―допомогти‖); посилье (1149 167) ―підкріплення, допомога‖ (сила, по силh); поборь~ (ХІІ СДЯ VI 450) ― те

1
При топонімній деривації семантика словотвірних афіксів змінюється: якщо в загальних словах засоби словотвору
завжди мають конкретні словотвірні значення, то в топонімії вони втрачають такі значення, перетворюючись на виразники
топонімічності назв [див. Габорак 1999: 6]. Розділ І. СЛОВОТВІР: НАПРЯМИ, АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

59
саме‖, пов‘язане, очевидно, із засвідченим у XIV столітті іменником борь ―боротьба, діяльність, спрямована на
подолання чогось‖ (див. докладніше СДЯ I 298). Можливе також виведення розгляданого слова від
префіксованого дієслова побороти, однак, за нашими даними, за таким мотиватором, що вперше фіксується
джерелами ХІІІ століття, були закріплені інші значення — ―поборотися, захистити когось; здолати, перемогти‖;
пожитие (XII VI 567) ―життя, спосіб життя‖ (жити; пожити ―прожити‖); подhлие (1296 561) ―заняття,
обов‘язок, справа, робота, виконувані після головної справи, обов‘язків‖ (дhло, дhлати). До цієї групи
належить також іменник, у структурі якого наявний конфікс по-…-(е)ни~, наприклад: помhжение (XIII/XIV-
XV СлРЯ XVII 8) ―порух (брів), нахмурювання‖, пор. мьжити ―прикривати очі‖ (ХІ/XVI ІХ 145).
4.2. Стан середовища, людини, подібний до того, що називає твірне слово, позначають утворення
порядие (XI СлРЯ XVII 146) ―порядок, послідовність‖, пор. рядъ ―порядок‖, по ряду ―один за одним, по
порядку‖ (1056 Ср ІІІ 239) та повhтрие (ХІ СлРЯ XV 155) ―попутний вітер‖.
У середньо- та новоукраїнській мові конфікс по-…-j(а) нарощує продуктивність у межах відомих за
давньокиївської доби лексико-словотвірних груп конфіксальних локативів, абстрактних та збірних
найменувань.
1. Назви осіб представлені поодинокими утвореннями. З XVII століття фіксується давній дериват
подруже (XVII МатТимч ІІ 140) ―жінка, дружина; чоловік; подруга‖, подружжя (СУМ VI 758) ―чоловік та
дружина; шлюбна пара‖.
З XV століття натрапляємо на дериват, що позначає сукупність осіб, тварин чи рослин: нєпри»тєлємъ
людского поколhнь» зъѐднано было (1433 Роз 120) від колhно ―рід, покоління в родоводі‖, покоління (СУМ
VІІ 35) ―сукупність родичів однакового ступеня спорідненості щодо спільного предка; потомство тварин або
рослин; плем‘я, рід або родина; люди близького віку, що живуть в один період часу‖.
2. З ХVІ століття вперше фіксується збірне найменування на позначення сукупності тварин, наприклад:
стада свєрпь дати пя(т)на(д)цать поголо(в)я (1571 ВолГр 134) ―загальна кількість голів худоби
в господарстві, області, країні; загальна кількість яких-небудь тварин на певній території‖, поголів’я (СУМ VІ
718) ―те саме‖.
3. Окремі назви предметів, за нашими даними, з‘являються в сучасній українській мові: поличчя (Гр ІІІ
284; СУМ VІІ 71) ―портрет; фотографія‖; погруддя (СУМ VІ 725) ―скульптурне зображення верхньої частини
людського тіла (по груди або по пояс)‖.
4. В обстежених джерелах середньоукраїнської мови не знаходимо нових слів на позначення одиниць
оподаткування, функціонує лише успадкований з мови попереднього періоду іменник із семантикою
сукупності полюдье: село Корчичи, и зе всими доходы, и зъ данью и зъ полюдьемъ (1401 ССУМ ІІ 189).
Полюддям називалися також спеціальні корми, що давалися ―їздокам‖ (див. АЛМ ІІ ХІХ’-ХХ’), пор.: тыи
данники даютъ намъ дани толко полтретя ведра меду и осмь ведеръ полюдье (1499 12). У сучасній
українській мові цей субстантив зберіг первинне значення й перейшов до розряду історизмів: полюддя (СУМ
VІІ 106) ―у стародавній Русі — збирання князем з дружиною або його представниками данини з підлеглого
населення‖. Семантику збірності має також іменник позаддє (2000 СЗГ ІІ 63) ―побиті зерна під час молотьби
ціпом‖, ―залишки, позадь‖ (2005 СГГ 146).
5. Найбільшу групу серед обстежених дериватів із цим формантом складають n.loci.
Середньоукраїнська мова зберегла словотвірний тип назв місць, територій, які розташовані поблизу
чогось або які прилягають до чогось, названого мотивувальним словом. У розгляданих пам‘ятках
функціонують такі найменування, котрі вживалися в пам‘ятках давньої руськоукраїнської мови, наприклад: або
якоє подвор’я (XIV УЛ XIV-XVI 31); У вежи воротной при земли, на помосте… затишно, але небезъпечно
(1552 АрхЮЗР І/7 92) (мост), пор. давній помости~ (1136 Ср ІІ 1168) ―узбережжя річки Мсти‖ та ін.
Засвідчено й утворення, не спостережені в досліджених пам‘ятках попереднього періоду, а саме: брали
~смы ис подымь» по колодh вовса (1386-1418 Роз 35) ―дім з пічною трубою, селянське тягло‖, пор. польське
podymie. Пізніше слово ―подимя‖ стало вживатися в ширшому значенні ―дими, частини служб та дворищ, а
також окремі хутори, здебільшого в північно-східних областях Литовської держави‖ (див. АЛМ ІІ ХІХ’): И мы
ему … шестьдесят подымей дали зъ ихъ землями пашными (1500 АЛМ ІІ 62); Такожъ слюбuемъ о Коломыю и
о Сн#тинь и о Покuтье (1395 П 126), пор. праслов. kǫtъ, спор. з гр. καμπή ―вигин, поворот‖ (ЕСУМ ІІІ 162),
пор. покуття (СУМ VII 57) ―в українській селянській хаті – куток, розміщений по діагоналі від печі, та місце
біля нього‖; погорьє (1451 ССУМ ІІ 162) ―височина, узгір‘я‖ (гора); о Порече, въ Слонимскомъ повhтh (1495
АЛМ І 61) ―село біля ріки‖ (рhка); Має(т)но(ст), которую при собє мєли, вє(з)ли (с) Полє(с)я (АКЖ 1611 70)
(лєсъ); и отъ тово помhстье ево запустhло (1649 АЮЗР ІІІ 38′) ―садиба‖ (мhсто); в Виницh на По(д)нhстрu
(1740 Лhт.кр 227) (Днhстр, по Днhстру > Поднhстри~ > Поднhстря > Поднhстра). У писемних джерелах
середньоукраїнської мови натрапляємо також на локатив з формантом по-…-еньjе: поставилъ себh для
крhпчайшой оборони зъ пограниченемъ якимъ (1720 О войнh 83).
Пізно фіксуються праслов‘янські назви територій, а саме помор’я (1930 ТТ 136) та побережжя (1894
УмСп ІІ 126; СУМ VI 610). У сучасній українській мові основна кількість успадкованих давніх іменників із
конфіксом по-…-j(а) зберегла своє значення: Подністря (Гр III 242) ―Подністрянщина‖; погір’я (УРС 1926
578) ―схил гори‖; поділля (1926 ПУРС 173) ―низинна місцевість‖, пудольє (2000 СЗГ ІІ 102) ―місце, де була ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

60
хата‖; Подесення (1926 ПУРС 173); Полісся (177); подвір’я (СУМ VI 737) ―обнесена огорожею або оточена
будівлями ділянка землі коло хати, дому і т.ін.‖, пудвир’є (2000 СЗГ ІІ 99) ―місце, де була хата‖; поріччя (СУМ
VII 263) ―місцевість уздовж течії річки‖.
Порівняно невелику кількість становлять нові утворення: подення (Гр III 239) ―місце на току для
складання хліба в скирди (дно), ―вимощене місце для складання сіна в екіпаж‖ (2005 СБГ 437), пор. подин’и
(2005 СГГ 145) ―рівнинна місцевість у горах‖; пониззя (1918 Дубр 247) ―низинна місцевість‖; пограниччя
(СУМ VI 722) ―місцевість біля кордону‖; Подніпров’я (1998 Янко 6) від Дніпро, дніпровий; позаддє (2000 СЗГ ІІ
63) ―побиті зерна під час молотьби ціпом‖; ―залишки, позадь‖ (2005 СГГ 146); поконечє (2005 СБГ 441) ―край
поля, ниви, городу, який не засівається‖.
З-поміж виявлених локативних субстантивів натрапляємо на назву частини тіла людини — полич’и
(2005 СГГ 148) ―обличчя‖.
5. Абстрактних номенів, зафіксованих у пам‘ятках української мови ХІV-ХХІ століть, небагато.
5.1. Стан середовища, людини, подібний до того, що називає твірне слово, позначають нечисленні
десубстантиви, а саме: нє будучи хо(р) и причины нє маючи за повєтриє(м) (1584 АКЖМУ 94) ―хвороба,
пошесть‖, пор. повітря (СУМ VI 677) ―невидима газоподібна речовина, яка оточує земну кулю і якою дихають
люди і тварини; вільний простір навколо землі; вітер, вихор‖. З XVIII століття фіксується іменник похмілля:
Они-то [плотські думки], в нас вкоренившись, называются сами з похмhля … висиплялися (п.пол.XVIII О
войнh 119) (хмhль); похмілля (СУМ VІІ 451) ―погане самопочуття, нездужання після пияцтва‖.
Новими є засвідчені в лексикографічних джерелах ХХ століття іменники помір’я (УРС 1926 594)
―епідемія‖ (мор); поліття (1918 ІвШум 187) ―стан погоди літом‖, ―сприятливі умови, сприятлива погода;
урожайне літо‖ (СУМ VІІ 83).
5.2. Назви процесів, дій перейшли з мови попереднього періоду, а саме: пожытьє (старопольське
pożycie) (1499 ССУМ ІІ 173) ―взаємини, стосунки‖; подhлье — подhліе, наддhланіе (др.пол.XVII Житецький
65). Новотворів небагато, наприклад: подружжя (СУМ VI 758) ―подружнє життя‖; поспів’я (VІІ 356) ―спів‖,
похмілля (2000 СЗГ ІІ 79) ―повторна випивка для пияцтва; гостювання після весілля‖.
З кінця XVIII століття фіксується абстракт повhрье (1769-1771 Ск І 161) ―перекази, легенди, в основі
яких лежать своєрідні народні уявлення про зв‘язки між явищами навколишнього світу і долею людини‖ (вhра,
вhрити, повhрити). У сучасній українській мові цей іменник функціонує в тому ж значенні: повір’я (СУМ VІ
74).
5.3. Найменуваннями часових проміжків, що тривають під час або після того, що позначене
мотивувальним словом, виступають десубстантиви повечір’я (СУМ VІ 645) ―вечір‖; пообіддя (VІІ 170) ―пора
дня після обіду‖ (по обіді, обід); порання (248) ―рання, ранкова пора‖; за п’ять років Помайдання розівчилися
це робити [Яворівський 2010] ―час після Помаранчевої революції‖.
Таким чином, конфікс по-…-j(a), приєднуючись здебільшого до іменникових основ (зрідка деривати
мотивовані іншими частинами мови — пособие, пожитие, подhлие, похмілля, поспів‘я), на сьогодні закріпив за
собою ключову функцію — участь у творенні локативних найменувань (*poberžьje, поморие, Подеснье,
побережжя, подвір‘я, пограниччя, полич‘и ―обличчя‖), котрі мають субстантивну природу. Абстракти
протягом усіх періодів розвитку української мови представлені меншою групою іменників і є головно назвами
опредметненої дії та стану (поборь~, помhжение ―порух (брів), нахмурювання‖, повhтрие, поліття ―стан
погоди влітку‖). У джерелах ХХ століття документуються нечисленні темпоральні номени (повечір‘я, пообіддя,
порання). Участь конфікса по-…-j(а) в деривуванні невеликої кількості збірних іменників є залишком однієї з
первинних функцій праслов‘янського суфікса -ьj(е) — продукування n.collectiva [див. докладніше Мартынов
1973: 24]. Представлені збірні субстантиви є в основному давніми назвами податків (полюдье ―податок, данина,
яку збирали руські князі з підвладного населення, ―людей‖‖, погородие ―данина з городів на користь єпископа й
складалася з фіксованих сум‖, почестье ―податок на честь князя‖), хоч інколи трапляються назви сукупностей
істот чи речовини (покоління, поголів‘я, позаддє ―побиті зерна під час молотьби ціпом‖). Перший і, за нашими
даними, єдиний номен особи з формантом по-…-j(а) фіксується в пам‘ятках давньоруськоукраїнської мови
й функціонує в сучасній мові (подружие, подружжя ―жінка, дружина; чоловік; подруга; шлюбна пара‖).
Спорадично засвідчені найменування предметів, котрі документуються в сучасних джерелах (поличчя
―погруддя‖, погруддя).

Література
Бернштейн 1974: Бернштейн, С. Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков: Чередования.
Именные основы [Текст] / С. Б. Бернштейн. —М.: Наука, 1974. —378c. — 4100 пр. — .Бібліогр.: с. 323-334
Воропай 1998: Воропай, С. В. Конфіксальні nomina loci в сучасній українській мові [Текст] /
С. В. Воропай // Філологічні науки. — Суми: СДПІ, 1998. —С. 8 – 18. — Бібліогр.: с.17-18.
Воропай 2001: Воропай, С. В. Система конфіксального творення іменників в українській мові ХІХ – ХХ
століть [Текст] / С. В. Воропай : дис. …канд.філол.наук : 10.02.01 / Запорізький державний університет. —
Запоріжжя, 2001. — 248с. — Бібіліогр.: с.166-209. Розділ І. СЛОВОТВІР: НАПРЯМИ, АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

61
Габорак 1999: Габорак, М. М. Семантико-словотвірні типи ойконімів Прикарпаття (ХІІ-ХХ ст.) [Текст] /
М. М. Габорак : автореф. дис… канд. філол. Наук : 10.02.01. —Івано-Франківськ, 1999.—17с.
Мартынов 1973: Мартынов, В.В. Праславянская и балто-славянская деривация имен [Текст] /
В. В. Мартынов. —Минск: Навука і техніка, 1973. —58с. — Бібліогр. с.53-57. — 1000 прим.
Меркулова 2000: Меркулова, О. В. Конфіксальні іменники з препозитивним компонентом по- в
середньоукраїнській мові XVI-XVII ст. [Текст] / О. В. Меркулова // Вісник Запорізького державного
університету. Серія: Філологічні науки. —2000. —№1. — С.112-113. — Бібіліогр. с. 113.
Меркулова 2006: Меркулова, О. В. Конфіксальні іменники з постпозитивним елементом -ьj(е) у
праслов‘янській мові [Текст] / О. В. Меркулова // Вісник Запорізького національного університету. Серія:
Філологія. —2006. —№2. —С. 162-168. — Бібліогр. с. 166-168
Меркулова 2007: Меркулова, О. В. Конфіксальні nomina loci в українській мові XI-XVIII століть [Текст] /
О. В. Меркулова // Вісник Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Філологія. —Вип. XV-
XVIII. —Івано-Франківськ, 2007. — С.270-274. — Бібіліогр. с. 273-274.
Німчук 1992: Німчук, В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови [Текст] / В. В. Німчук. —
К.: Наукова думка, 1992. —415с. — Бібліогр. с. 402-412. — 1500 прим.
Чекменева 1974: Чекменѐва, С. Х. Развитие именной конфиксации в русском языке (на материале имен
существительных с конечным элементом -ие (-ье)) [Текст] / С. Х. Чекменѐва : автореф. дисс… канд. филол.
наук : 10.02.01 / Казанский государственный университет. —Казань, 1974. —19с.
Шульгач 1998: Шульгач В. П. Праслов‘янський гідронімний фонд (фрагмент реконструкції) [Текст] /
В. П. Шульгач. —К., 1998. —368с. — 300 прим. — ISBN 966-02-0431-0. —Бібіліогр. с. 325-358.

Джерела
АКЖ 1611 Актова книга Житомирського гродського уряду 1611 року [Текст] / Підгот. до вид.:
А.М. Матвієнко, В.М. Мойсієнко. Відповід. ред. член-кор. НАН України, доктор філол. наук
В.В. Німчук. —Житомир, 2002. —390с. — 450 прим.—ISBN 966-655-023-7.
АКЖМУ Актова книга житомирського міського уряду к. XVI ст. (1582-1588рр) [Текст] / Підгот. до вид.
М.К. Бойчук. —К.: Наукова думка, 1965. —190с. — 500 прим. —ISBN 966-655-120-9.
АЛМ Акты литовской метрики. Собраны заслуженнымъ профессоромъ Императорскаго
Варшавскаго университета Ф.И. Леонтовичемъ. —Варшава: Типография Варшавскаго
учебнаго округа, 1896. Вып.1,2.
АрхЮЗР Архивъ югозападнай Россіи, издаваемый временною комиссиею для разбора древнихъ актовъ,
высочайше учрежденною при Кіевскомъ Военномъ, Подольскомъ и Волынскомъ генералъ-
губернаторh. —Т.1-12. —К, 1859-1914.
АЮЗР Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Рооссіи, собранные и изданные
Археографическою комиссіею.—СПб: Въ типографіи П.А. Кулиша, 1861. —Т.1-8.
ВолГр Волинські грамоти XVI ст. [Текст] / Упор. В.Б. Задорожний, А.М. Матвієнко. —К.: Наукова
думка, 1995. —245с. —500 прим. —ISBN 5-12-002494-3.
Гр Словарь української мови. Зібрала редакція журналу ―Киевская старина‖. Упорядкував з дод.
власного матеріалу Б.Грінченко. Т.1-4. —К., 1907-1909.
Дубр Дубровський В. Словник московсько-український. – К.: Рідна мова, 1918. – 542 с.
ЕСЛГНПУ Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі [Текст] / І.М. Желєзняк,
А.П. Корепанова, Л.Т. Масенко, О.С. Стрижак. —К.: Наукова думка, 1984. —254с. —1200
прим.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови: У 7 томах. —К.: Наукова думка, 1982-2003. —Т.1-4.
—ISBN 966-00-0816-3.
Житецький Житецькій П. Словарь книжной малорусской річи. Рукописи XVII віка. —Кієвъ: Типографія
Г.Т. Корчакъ-Новицькаго, 1988. —104с.
ІвШум Російсько-український словник / С. Іваницький і Ф.Шумлянський. — К.: Обереги, 2006. — 528 с —
(Сер. «Abecedarium»). — ISBN 966-513-096-Х. — 10000 прим.
Лhт.кр Лhтописъ краткій о(т) початкu вєликороссійски(х) и про(т)чіихъ кнзєй и монарховї, хто в
которомъ годu імhлъ пртлъ вєликоросійского кнжніа, и кто в Малой Росіи былъ гетмано(м) v
которомъ годu, и что в тhхъ годахъ дhялося // Гісторія… Г.Граб‘янки. Лhтописъ краткій… /
Упор. В.М. Мойсієнко. —Житомир, 2001. —С. 175-253. — ISBN 966-7057-97-6.
ЛГВ Галицько-Волинський літопис // Полное собрание русских летописей. Ипатьевская летопись [Текст].
—М.: Изд-во восточной литературы, 1962. —Т. ІІ. —С. 715-938.
ЛІ Полное собрание русских летописей. —М.: Изд-во восточной литературы, 1962. — Т.2:
Ипатьевская летопись [Текст].—373с.
ЛК Київський літопис // Полное собрание русских летописей. —М.: Изд-во восточной
литературы, 1962. —Т.2: Ипатьевская летопись [Текст]. —С.284-708. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

62
МатТимч Тимченко Є. Матеріали до Словника писемної та книжної української мови XV-XVIII с. Кн.1,
2. / Підгот. до вид. В.В. Німчук та Г.І. Лиса. —Київ–Нью-Йорк, 2002-2003. — 1000 прим. —
ISBN 966-7552-25-6.
О войнh Повhсть о козацкой зъ поляками войнh, чрезъ Зhновія Богдана Хмелницкаго // Лhтопись
событій въ Югозападной Россіи въ XVII-мъ вhкh. Составилъ Самоилъ Величко, бывшій
канцеляристъ канцеляріи Войска запорожскаго, 1720. Издано Временною комиссіею для
разбора древнихъ актовъ.—Кіевъ, 1864.—Т.4.—С.1-84.
П Грамоти ХIV ст. [Текст] / Упор., вст. стаття, коментарі і словники-покажчики М.М. Пещак. —
К.: Наукова думка, 1974. —255с. — 1200 прим.
ПВЛ Повість временних літ за Лаврентіївським списком // Полное собрание русских летописей. —
М.: Изд-во восточной литературы, 1962. —Т.1: Лаврентьевская и Суздальская летописи по
академическому списку [Текст].
ПУРС Савченко Л. Практичний українсько-російський словник. – К.: Книгоспілка, 1926. – 272 с.
Роз Проф. Вол. Розов. Українські грамоти. —К., 1928. —Том І: XIV в. і перша половина ХV в. —
260, 83с.
СДЯ Словарь древнерусского языка (ХI-XIV вв.) в 10 томах. Гл. ред. член-корреспондент АН СССР
Р.И. Аванесов. —М.: Русский язык, 1988-2001. —Т.1-6. — ISBN 5-200-00049-1.
СБГ Словник буковинських говірок / За заг. ред. Н.В. Гуйванюк. – Чернівці: Рута, 2005. — 688с. —1000
прим. — ISBN 978-966-2125-15.
СГГ Піпаш Ю.О., Галас Б.К. Матеріали до словника гуцульських говірок (Косівська Поляна і
Росішка Рахівського району Закарпатської області). —Ужгород, 2005. —266с. —300 прим. —
ISBN 966-7400-09-3.
СЗГ Аркушин Г.Л. Словник західнополіських говірок. У 2-х томах. — Луцьк: Редакційно-
видавничий відділ ―Вежа‖ Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000. —
300 прим. — ISBN 966-600-007-5.
Ск Сковорода Г. Повне зібрання творів у двох томах. —К., 1973. —5000 прим.
СлРЯ Словарь русского языка XI-XVII ст. Вып.1-24. —М, 1974-2001. — ISBN 5-02-033870-2.
Ср Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка. —СПб, 1843-1912. —
Т.1-3.
ССУМ Словник староукраїнської мови ХІV-ХVст. —К.: Наукова думка, 1977-1978. —Т. 1-2.
СУМ Словник української мови. Т.1-11. — К., 1970-1980. — 26150 прим.
УЛ XIV-XVI Українська література XIV-XVI століть. —К.: Наукова думка, 1988. —597с. —10000 прим.
УмСп Уманець М., Спілка А. Словарь російсько-український: У 4 т. – Львів: Друкарня тов.
ім. Шевченка, 1893 – 1898.
УРС 1926 Ніковський А. Українсько-російський словник. —К.: Вид-во ―Горно‖, 1926. —864 с.
Яворівський Володимир Яворівський Про білу фату, білі колготи та білі рукавички //
http://www.pravda.com.ua/columns/2010/03/12/4857329/
Янко Янко М.П. Топонімічний словник України: Словник-довіник. —К.: Знання 1998.—432с. —450
прим. — ISBN 5-7707-9443-7.

В статье рассмотрено развитие деривационных возможностей и уровень продуктивности именного
конфикса по-…-j(a), прослежено динамику функционирования лексико-словообразовательных типов,
образованных с помощью анализированного форманта, на разных этапах истории украинского языка.
Ключевые слова: конфикс, формант, праславянский язык, древний русскоукраинский язык,
среднеукраинский зык, новый украинский язык.

The scientific article investigates the development of derivative potential and level of noun‘s confix по-…-j(a)
efficiency. The author observes the dynamics of lexical and wordbuilding groups‘ functioning (which are formed with
analysed formant) at the different stages of Ukrainian language history.
Keywords: confix, formant, Pre-Slavonic language, ancient Russian and Ukrainian language, middle Ukrainian
language, modern Ukrainian language.
Надійшла до редакції 22 вересня 2010 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.