Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Анатолій Нелюба — ПРИХОВАНА ЕКОНОМІЯ В СЛОВОТВІРНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (НАЙЗАГАЛЬНІШІ ЗАУВАГИ)

Заощадливість словотвірних процесів в українській мові виявляється в формальній (експліцитній) і
прихованій-системній (імпліцитній) економії. Імпліцитна економія тримається на чітко виражених
© Нелюба А.М., 2011 Розділ І. СЛОВОТВІР: НАПРЯМИ, АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

63
противагах(симетрія й асиметрія, аналогічність і парадигматичність, сталість і змінність засобів) і
виявляється у дії утримувачів і обмежувачів, у парадигматичному вирівнюванні, черезкроковому
словотворенні, римейкових явищах.
Ключові слова: імпліцитна економія,черезкрокове словотворення, словотвірні обмежувачі й стримувачі,
римейк, словотворча флексія, мовна асиметрія.

У словотвірній номінації чимало явищ, які ніби виходять за межі нормативного. Іноді ці явища важко чи
й зовсім неможливо пояснити, оскільки їхня сутність, механізми появи і функціонування приховані від ока
дослідника. Ось чому вони не стають об‘єктом ретельних наукових зацікавлень чи опинилися на маргінесі
лінгвістичних досліджень й отримали ярлик ―аномалія‖. Здебільшого ―аномалії‖ є виявом деяких лінгвальних
конфліктів між традиційним і зароджуваним, реальним і бажаним, статичним і динамічним тощо. Як відомо,
будь-які конфлікти рано чи пізно завершуються, залишаючи по собі певні наслідки. У зв‘язку з цим можемо
згадати, наприклад, процеси так званої ―затемненої‖, ‖незрозумілої‖ мотивації (унаслідок яких формується
фразеологічність семантики похідних), так звані оксиморонові явища, результати-одиниці яких ніби
закреслюють усе звичне, заперечують його. До таких належать і явища та процеси імпліцитної економії у
словотвірній номінації, що мають найрізноманітніші вияви та втілення в мові.
Зауважимо, що в сучасних студіях економія належить до явищ із ―невизначеним‖ лінгвістичним
статусом. Свого часу про стан вивчення явищ економії в мові Р. Будагов зазначив таке: ―Пишуть навіть цілі
статті і книги про принцип лінгвістичної економії, хоч ніхто до пуття не знає, що це таке і як треба розуміти
слово економія (чи термін економія ?) щодо такого надскладного феномена, яким є мова‖ [Будагов 1972: 17].
Відтоді минуло більше ніж тридцять років, проте ситуація не змінилася. Однак у жодній із праць ми так і не
знайшли повного системного аналізу ―економних‖ явищ бодай на якомусь із рівнів мови (за винятком праці
А.Мартіне [Мартине 1960]), сутності й перебігу таких явищ тощо. Ув одній із праць ми вказували на деякі
основні причини такого стану [Нелюба 2007].
Як правило, дослідження самих економних явищ і засобів здебільшого обмежують одиницями з
формальною пропорцією ‗довге – коротке‗, ‗ціле – утнуте‘, а саму економію ототожнюють із економією мовних
(чи мовноенергетичних) зусиль. Утім економія є мовною універсалією й відображена як на рівні конкретних
способів і засобів словотворення – експліцитна економія (втілена у дериватах, твірна основа/база яких має
тотожну семантику і складнішу структуру), так і на рівні словотвірної системи взагалі – імпліцитна економія.
Досліджуючи явища імпліцитної економії, змогли переконатися у справедливості думки І. Милославського про
те, ―що в мові, як і в житті, є також і непояснювані пропуски, і незрозумілі заборони, і дивна перевага одних
засобів над іншими, і навіть важкозрозумілі на такому тлі майже дублетні утворення‖ [Милославский 1980:
189].
Імпліцитна економія у словотвірній номінації виявляється в досить різноманітних і неоднорідних
явищах, тримається на чітко виражених противагах:
симетрія й асиметрія у словотвірних процесах,
аналогійність і парадигматичність словотвірних процесів,
парадигматичне вирівнювання і стримувачі та обмежувачі словотвірних процесів,
сталість і змінність словотворчих засобів.
Імпліцитна економія втілена у гніздових і парадигматичних лакунах, у черезкроковому словотворенні, у
парадигматичному вирівнюванні, у можливості повторного використання моделей, у залученні до
словотворення несловотворчих засобів тощо.
Парадигматичність як явище, як фундамент творення й існування системності найяскравіше виявляється
у словотворенні. У словотвірних процесах поряд із парадигматичними явищами (передбаченими,
запрограмованими системою як постійна ознака і вияв словотворення) вирізняємо і явища аналогійні (процес
появи і поява незапрограмованих системою, непередбачених дериватів за взоруванням на чужі зразки, в основі
чого можуть лежати деякі семантичні асоціації, звукова близькість із зразками, свідома/несвідома
словотворчість тощо).
Словотвірна парадигма має як спільні, так і відмінні ознаки з іншими типами парадигм. Виявляючи
спільні ознаки словотвірної парадигми, потрібно враховувати наявність у мові двох їхніх великих різновидів:
1) словотвірна парадигма ідеальна, що відзначається фіксованою кількістю елементів, викінченістю на
синхронному зрізі мови і є еталоном для подальших словотвірних процесів; 2) словотвірна парадигма реальна,
що є сукупністю похідних від конкретного твірного на одному ступені творення і здебільшого не збігається з
ідеальною словотвірною парадигмою. Відмінності між згаданими парадигмами спричиняють словотвірні
лакуни і водночас є запорукою постійного заповнення таких лакун.
Імпліцитна економія в словотворенні пов‘язана з асиметрією у двох різновидах: 1) наявність
парадигмових і гніздових лакун і 2) невідповідність змістової структури деривата формальній структурі.
Перший різновид зумовлений процесами і явищами парадигматичного вирівнювання, другий – судженням як
дословотвірним етапом у появі деривата, складники якого [судження] необов‘язково всі відображено
формальною будовою похідного (так звана ідіоматичність деривата). Незважаючи на постійні процеси
парадигматичного вирівнювання – заповнення реальних словотвірних парадигм (парадигмових і гніздових ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

64
лакун), на подолання невідповідності змістової і формальної структури деривата, асиметрія залишається
постійною ознакою словотворення і словотвірної системи.
Парадигматичне вирівнювання й аналогійні процеси зумовлюють зміну мотиваційних відношень.
В орбіту цих процесів утягуються різні лексико-словотвірні категорії; наслідками є принатурення чужомовного,
заповнення лакун, полімотивованість, взаємомотивованість, зменшення відмінностей між парадигмою
ідеальною й парадигмою реальною. Крім того, парадигматичне вирівнювання зумовлює і формування явищ,
протилежних до заповнення парадигм – спустошення парадигми, зниження ступеня продуктивності
словотворчого форманта, архівації чи зміни його функції, семантики і валентних можливостей.
Невідповідність реальної парадигми ідеальній виявляється у вирізненні двох різновидів лакун: лакун
середини ланцюжка (як пропущеної його ланки між двома іншими, порівняймо: паспорт → паспортизувати →
паспортизація і малорос → ? → малоросизація) і лакун кінця ланцюжка (порівняймо: деспотичний →
деспотично і тиранічний → ?, тиранізувати → тиранізований і деспотувати → ?).
Перший різновид зумовлений явищем черезкрокового словотворення, що здавна притаманний
українській мові і в лінгвістичних дослідженнях має суперечливий статус: від повного його заперечення
[Моисеев 1972: 88] до визнання його як об‘єктивним, породженим системою, явищем [Тихонов 1972: 173].
В основу заперечення черезкрокового словотворення і відповідних лакун кладуть суб‘єктивні чинники: дериват
є, однак із якихось причин його не можуть зафіксувати лексикографи, неможливість узагалі зафіксувати у
словниках потенційні слова. Сьогоднішній стан дослідження парадигматики у словотворенні і лексикографічна
практика спростовує обоє суджень: це явище є природним, так само породжує й зумовлює інші словотвірні
явища і процеси.
Наслідки черезкрокового словотворення передусім пов‘язані зі структурою словотвірної бази
(мотивувальної основи) ―пропущеного‖ деривата: якщо словотвірною базою виступає словосполучення, то
з‘являються 1) префіксальні деривати: шпана → ―літературна шпана‖ → літшпана, дозвілля →
‖епідеміологічне дозвілля‖ → епідемдозвілля (унаслідок такого черезкрокового словотворення в українській
мові постала значна кількість відслівних абро префіксів – літ-, тех-, парт- і под., що безпосередньо
приєднуються до опорного номена, прирощуючи семантичний елемент ознаковості, чим уподібнюються до
прикметникових суфіксів) й 2) інтерфіксально-суфіксальні деривати: рима і муза → ―римою омузити‖ →
римоомузений,не згасни цвіт → ‖незгасноцвітний‖ → незгасноцвітно); якщо за словотвірну базу слугує
однослівний номен, з‘являються нові суфіксальні й префіксально-суфіксальні деривати (пролазити →
―пролазник‖ → пролазництво, ваучер → ‖ваучеризувати‖ → ваучеризація, Москва → ―московити‖ →
‖примосковити‖ → примосковлений, Дантес → ―дантесити‖ → ‖віддантесити‖ → віддантеситися).
Процеси черезкрокового словотворення змушують уточнити традиційне, прийняте в українській дериватології
визначення конфікса й відповідно доповнити різновиди конфіксів. Крім традиційного префіксально-
суфіксального чи суфіксально-префіксального конфікса, на підставі таких ознак, як одночасність приєднання,
переривчастість і рамковість форманта виділяємо і значну кількість інтерфіксально-суфіксальних конфіксів.
Новопосталі конфікси відзначаються своєю специфікою порівняно з традиційними: мають інші причини й
умови появи, разовість появи (а не поступовість деяких перетворень), контекстність появи (за зразком
традиційного – наявного поряд у тексті), інерційність творення (взорування на загальну модель).
Черезкрокове словотворення, мотивувальною базою якого була однослівна основа, відзначається
більшою кількістю дериватних різновидів, появою нових суфіксів і конфіксів із мінливим статусом (у разі
заповнення лакуни ці словотворчі засоби розпадаються навпіл), формуванням нових словотвірних типів і
специфічних словотвірних значень. Крім того, цей різновид черезкрокового словотворення має ознаки, подібні
до історичних процесів, і водночас спричиняє зміни в перебігу, у статусі історичних процесів (зокрема пере
розкладу) та їхніх ознак. Оскільки він є втіленням явищ живих, інноваційних, об‘єктивними є і труднощі в
з‘ясуванні мотиваційних відношень та ролі ―хронологічного‖ чинника в такому з‘ясуванні.
Дериват і словотвірний ланцюжок мають ідентичну будову: кожен становить мовну єдність,
відзначається модельованістю, чіткістю лінійної структури, місце елементів яких визначено, закріплено і є
незмінним. Пропущений елемент у таких ланцюжках зреалізовано наполовину – за відсутності матеріальної
форми (звукового вираження) повністю зреалізовано семантику. Унаслідок цього відбувається розщеплення
мотивації: посталий дериват формально мотивується вихідним номеном у ланцюжку, а семантично – номеном
пропущеної ланки. Ці ознаки уподібнюють черезкрокове словотворення до нульової суфіксації, відмінність
полягає лише в статусі пропущеного елемента: у нульовій суфіксації – суфікс, у черезкроковому словотворенні
– ланка-мотиватор.
Лакуни черезкрокового словотворення виявляють постійну тенденцію до заповнення, чому сприяє низка
чинників: утілення семантики пропущеної ланки в наступній, наявність реальних моделей словотвірних
ланцюжків, парадигматичність словотвірних побудов, наявність парадигмових моделей.
Загалом роль черезкрокового словотворення в дериваційній системі української мови має такі помітні
властивості:
це яскравий вияв економних процесів у словотворенні;
причинник постійних змін у морфемній структурі слова; Розділ І. СЛОВОТВІР: НАПРЯМИ, АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

65
до черезкрокових процесів залучено найрізноманітніші лексико-тематичні групи, різні за походженням
основи, а словотвірною базою можуть слугувати слова, словосполучення, абревіатури.
Традиційно в дериватології визначають види обмежень, спираючись на причини їхнього існування;
відповідно виділяють причини мовні і позамовні. Серед позамовних причин – традиційність комунікативних
актів, шаблонність і стереотипність самих актів і мислення, відносність людського пізнання і його обмеженість,
неактуальність референта, індивідуально-смакові особливості мовця (особи, мовного колективу, певної епохи)
та їхня детермінованість часом і соціальними змінами [див. для прикладу Мартине 1965: 451; Кубрякова 1986:
131].
Звичайно, не нехтуючи позамовними обмежувальними чинниками, у словотвірних дослідженнях
віддаємо перевагу власне мовним, з‘ясування суті яких уможливлює відповіді на цілу низку актуальних у
словотвірній номінації питань. Словотвірні можливості мови безмежні, однак вони аж ніяк не ототожнені зі
словотвірною дійсністю, що свідчить про наявність обмежувачів. Словотвірні обмежувачі порівняно з іншими
мають свою специфіку: складніші, прихованіші, виявляються як у системі загалом, так і на рівні конкретного
ланцюжка, – що зумовлює труднощі їхньої типологізації.
Проблему дериваційних обмежувачів узалежнено від фонетичних, морфологічних, лексико-семантичних,
синтаксичних закономірностей, пов‘язано зі специфічністю словотворчих засобів, валентністю і дистрибуцією.
Виділяючи види обмежувачів (семантичних, формальних, стилістичних, лексичних та інших), дослідники
ототожнюють це явище із закономірним поєднанням афіксів чи можливостями основи бути/не бути твірною
[Земская 1973, Милославский 1980, Улуханов 1998, Улуханов 1967]. Саме такі закономірності є основою для
визначення правил словотворення. На нашу думку, закономірність не може бути обмежувачем, навпаки, вона
сама може бути обмеженою – не спрацьовувати через якісь чинники в конкретному випадку словотворення.
Нерозрізнення принципової неможливості утворення дериватів як вияву словотвірних закономірностей і
неутворення конкретного деривата призвело до ототожнення явищ закономірних і незакономірних. У зв‘язку з
цим у словотвірних процесах виділяємо обмежувачі, які окреслюють ―непорушний словотвірний кордон‖ на
певному синхронному зрізі, як закономірність і стримувачі – як нереалізацію передбаченого системою,
очікуваного деривата. Стримувачі послаблюють дію обмежувачів (закономірностей), їхнє поширення на
однотипні явища і перебувають із ними в таких відношеннях, як тактика і стратегія.
Наявність стримувачів аж ніяк не є свідченням словотвірної ―недостатності‖ в системі мови. В їхній
основі лежать причини словотвірні і позасловотвірні. Серед словотвірних найпомітніші:
1) парадигматичність словотвірної системи (заповнення однотипної парадигми чи гнізда в кожному
конкретному разі здійснюється по-різному; реалізація конкретного гнізда майже ніколи не збігається із його
загальною схемою, не повторює її –відмінності виявляються в модифікації словотвірних кроків, кількості
зматеріалізованих ступенів, наявності/відсутності лакун, напрямках мотивації тощо); саме за такими ознаками в
однотипних гніздах виокремлюються обов‘язкові і факультативні компоненти;
2) семантична сполучуваність морфем;
3) частиномовна належність твірних (ця ознака може водночас виступати виразником обмежувачів –
закономірностей, і стримувачів, а також може зумовлюватися частотою використання й поширеністю одиниць
тієї чи тієї частини мови, ступенем її номінативної самостійності, місцем у словотвірному ланцюжку –
започатковувати його чи завершувати; треба в цьому враховувати й кореляцію загальномовних обмежувачів і
конкретних словотвірних стримувачів);
4) функціонально-стилістичні стримувачі (тут визначальними виступають частота використання
твірного, функціональна асиметрія, мета творення – номінативна, експресивна, асоціативно-породжувальна);
5) неактуальність референта (спричинена неактуальністю твірної основи загалом, неактуальністю ознак
конкретного номена, зниженням чи й повним занепадом колишньої актуальності).
Словотвірні стримувачі й парадигматичне вирівнювання є чинниками рівноваги у словотвірній системі,
отже, й самі стримувачі, як і обмежувачі, є невипадковими.
Словотвірні лакуни можуть заповнюватися номенами інших типів, компенсуватися ними (для цього в
мові є різнотипні компенсатори), саме в цьому втілюється принцип компліментарності в номінації і
взаємодія різних типів номінації через економію очікуваних інших. Одним із виявів такої взаємодії є
словотвірні закінчення.
Загалом флексії не належать до явищ монолітних, уніфікованих, ось чому в лінгвістичній науці є різні
потрактування їхнього статусу (форми одного слова, форми різних слів). Цей стан зумовлює використання
різних термінів з погляду на словотвірні процеси: безафіксне словотворення, нульова афіксація, конверсія,
лексикалізація і т. ін.
Словотвірними особливостями виділяються серед них флексії -и/-і у словах на зразок бандитські
петербурги, Ієрусалими, Освенціми, інтери). Вихідними причинами появи таких іменників є універсальність
парності числа в українській мові, явище парадигматичного вирівнювання, заощаджувальність наявних засобів,
поліфункціональність мовних засобів. За критерієм семантики мотивувальної основи серед цих дериватів
виділяємо такі різновиди: деривати, мотивовані власними назвами осіб, художніх творів, власними назвами
закладів, установ, географічними назвами, загальними назвами абстрактних понять. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

66
У номенах цього типу з погляду словотворення флексії в усіх відмінках виступають як варіанти флексії
-и/-і, а сам процес появи слів належить до кореляційного типу. Мотиваційні стосунки відзначаються
безпосередністю, а словотвірне значення виражається всією моделлю похідного; в українській мові такі номени
становлять єдиний словотвірний тип. Унаслідок приєднання формо-словотворчих закінчень відбуваються
різноманітні семантичні зміни: поява сем порівняльності, збірності; ось чому в таких номенах словозмінну
функцію множини визначаємо як функцію супровідну, що є тлом для словотвірної функції. Саме тому процеси
приєднання -и/-і до твірної основи не можна кваліфікувати як такі, що належать до словозмінних.
За своїми ознаками це простий словотвірний процес без будь-яких морфонологічних ускладнень, який
відбувається в незамкненій системі. Єдиною умовою чи обмеженням для перебігу словотвірних процесів і
отримання очікуваного результату є соціальна вартість явища (особи, предмета), названого мотивувальною
основою. Утворені номени виконують різні функції: оцінну, акцентуаційну, функцію доступності й
переосмислення; уможливлюючи заміну порівняльних синтаксичних словосполучень синонімічними
однослівними найменуваннями, виконують і економно-заміщувальну функцію.
Римейкові явища є природними в номінації, зокрема притаманні вони і словотворенню, результати якого
в загальних рисах подібні до лексико-семантичних перетворень (саме така ознака часто змушує дослідників
зараховувати ці процеси і відповідні номени до семантичної номінації). Утім їхня подібність виявляється саме в
кінцевому результаті, який так само є наслідком різних номінативних процесів і взаємодії різних типів
номінації. Помилковість визначення належності спільнозвучних номенів зразка ширка ‗широка коаліція‘,
меншовик ‗представник сексуальних меншин‘, двочлен ‗член двох партій‘, реаліст ‗представник футбольного
клубу Реал‘ до певного типу номінації зумовлена передусім такими чинниками: звуковою і графічною
подібністю, що зразу впадає в око, підміною словотвірного аналізу і словотвірної будови морфемною будовою,
неврахування специфіки семантичних перетворень і конкретної номінативної мети (випадковість /
невипадковість збігу звучання й будови нового з наявним) тощо.
У семантичній і словотвірній номінації є спільні ознаки (використання готового зразка, однаковість
звукової форми, економність у системі) й вирізнювальні (семантичні номени є наслідком вторинної номінації,
словотвірні номени до певної міри спираються на ознаки об‘єкта іншого імені, маючи певний ступінь
узалежнення від нього). Для словотвірної номінації однією з провідних є роль контексту, а базою можуть
слугувати як пасивні з погляду використання одиниці (зархаїзовані), так і активно використовувані в сучасній
українській мові. Словотвірні процеси уможливлюють різні номінативні (зокрема і мовотвірно-номінативні)
наслідки: формуються нові лексико-семантичні зв‘язки між номенами (полісемантичні, омонімійні), порушення
в межах моделей, парадигматичне заповнення, оприявлення непізнаних словотвірних зв‘язків, активізація
малопродуктивних словотворчих засобів. Такі вирізнювальні ознаки семантичної і словотвірної номінації
повинні знайти своє втілення і в лексикографічній практиці.
Звичайно, переконані, що згадані процеси і явища не становлять викінченого ряду і не вичерпують
проблеми – потребують вияву й наукового дослідження інші чинники імпліцитної економії у словотворенні.

Література
Будагов 1972: Будагов, Р. А. Определяет ли принцип экономии развитие и функционирование языка
[Текст] / Р.А. Будагов // Вопросы языкознания. – 1972. – № 1. – С. 17-36.
Земская 1973: Земская, Е. А. Современный русский язык. Словообразование [Текст] / Е. А. Земская. –
М.: Просвещение, 1973. – 304 с.
Кубрякова 1986: Кубрякова, Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности [Текст] /
Е. С. Кубрякова. – М.: Наука, 1986. – 158 с.
Мартине 1960: Мартине, А. Принцип экономии в фонетических изменениях [Текст] / А. Мартине. – М.:
Изд-во иностранной литературы, 1960. – 261 с.
Мартине 1965: Мартине, А. Структурные вариации в языке [Текст] / А. Мартине // Новое в
лингвистике. – М., 1965. – Вып. 4. – С. 450-465.
Милославский 1980: Милославский, И. Г. Вопросы словообразовательного синтеза [Текст] /
И. Г. Милославский. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 296 с.
Моисеев 1972: Моисеев, А. И. Обсуждение книги А.Н. Тихонова ‖Проблемы составления гнездового
словообразовательного словаря современного русского языка‖ [Текст] / А.И. Моисеев // Актуальные проблемы
русского словообразования. – Ч. 2. – Самарканд, 1972. – С. 86-91.
Нелюба 2007: Нелюба, А. Економія як явище в українській мові. Закон? Закономірність? Принцип?
Тенденція? [Текст] / А. Нелюба // Матеріали У1 Міжнародного конгресу україністів. Мовознавство: Збірник
наукових статей. – К. – Донецьк, 2007. – Кн. 5. – С. 32-40.
Тихонов 1972: Тихонов, А. Н. Заключительное слово в обсуждении книги А.Н. Тихонова ‖Проблемы
составления гнездового словообразовательного словаря современного русского языка‖: Материалы респ. науч.
конференции [Текст] / А.Н. Тихонов // Актуальные проблемы русского словообразования. – Ч. 2. – Самарканд,
1972. – С. 159-189.
Улуханов 1998: Улуханов, И. С. О закономерностях сочетаемости морфем в славянских языках [Текст]
/ И. С. Улуханов // Славянское языкознание. ХІІ Международный съезд славистов: Доклады российской
делегации. – М.: Наука, 1998. – С. 536-555.
Улуханов 1967: Улуханов, И. С. О закономерностях сочетаемости словообразовательных морфем (в
сравнении с образованием форм слов) [Текст] / И. С. Улуханов // Русский язык. Грамматичемкие исследования.
– М., 1967. – С. 166-204.

Словообразовательным процессам украинского языка присуща формальная (эксплицитная) и скрытая-
системная (имплицитная) экономия. Имплицитная экономия зиждится на четко выраженных противовесах
(симметрия и асимметрия, аналогичность и парадигматичность, постоянство и изменчивость средств) и
выявляется в действии сдерживателей и ограничителей, в парадигматическом выравнивании,
черезступенчатом словообразований, римейковых явлениях и др.
Ключевые слова: имплицитная экономия, черезступенчатое словообразование, словообразовательные
сдерживатели и ограничители, римейк, словообразовательная флексия, языковая асимметрия.

The economy of word-formation processes in the Ukrainian language is revealed in formal (explicite) and
hidden (implicite) ways. The implicite economy has well-defined counterbalance (symmetry and asymmetry, analogy
and paradigm, fixed and changeable means) and is traced in the work of word-formation stops and restrainers,
paradigmatic leveling, overstep word-formation, remake phenomena etc.
Keywords: implicite economy, overstep word-formation, word-formation stops and restrainers, remake, word-
formation flexion, linguistic asymmetry.
Надійшла до редакції 14 вересня 2010 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.