Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Яна Старченко — СУЧАСНА ЖАРҐОНОЛОГІЯ Й СЛОВОТВІРНІ ІННОВАЦІЇ В ЖАРҐОНАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ)

У статті стисло викладено особливості сучасного стану жарґонів в українській спільноті і
жарґонології в українській лінгвістиці, визначено основні аспекти і напрямки жарґонових досліджень,
обґрунтовано необхідність і значущість системного підходу в науковому осмисленні словотвірнономінативних
явищ і процесів, окреслено наслідки й перспективи таких досліджень.
Ключові слова: дериват, жарґон, жарґонологія, картина світу, номен, словотвірна номінація,
словотвірні інновації, тип номінації.

Сучасна українська мова як мова розвиненої нації виявляє неабиякі динамічні можливості (як якісні, так і
кількісні) і водночас засвідчує міцні тяглі традиції. В останні тридцять років найяскравіше такі характеристики
виявляє один із складників мови – жарґон, який за короткий відтинок часу змінив свої основні ознаки,
властивості і функції в суспільному бутті і свідомості українців.
Метою цієї статті є огляд сучасного стану досліджень у галузі української жарґонології й визначення
перспектив дослідження інноваційних процесів у жарґоновому словотворі. Для досягнення мети передбачається
виконання низки завдань: встановлення основних ознак сучасних жарґонових систем, з‘ясування суттєвих
причин неналежної уваги науковців до проблем жарґону як мовного й соціо-культурного явища, окреслення
місця, значущості й перспектив словотвірноіноваційних досліджень в українській жарґонології.
На відміну від старих арґосистем, сьогоднішня жарґонова стихія вирізняється низкою ознак-
характеристик.
1. Змінилися рамки побутування жарґону – він вийшов за межі окремих соціальних, професійних і
вікових груп; залишаючи свого ―природного носія‖, стає в пригоді значній частині мовців.
2. Сьогоднішні різновиди українських жарґонів змінили свою основну функцію (призначення): первісна
функція арґо кодування/утаємничення вже виявляється як деякі рудименти, нагадуючи про себе поодинокими
елементами. Новітні мовні засоби жарґону передусім призначені для виконання номінативно-ідентифікаційної
функції.
3. Жарґонові елементи (засоби) мають велику рухливість, відкритість, унаслідок чого у стислий час
можуть бути заангажованими іншими складниками національної мови, частіше змінюють свою прописку,
безпосередньо поповнюючи й інші складники національної мови, у тому числі й літературний.
4. Жарґоносфера активно виявляє свої можливості бути полігоном для випробування нових одиниць, які,
інколи, навіть без посередництва розмовної мови переходять до стилів літературної мови, стаючи доречними
замінниками стильових засобів. У зв`язку з цим, перефразовуючи слова В. Єлістратова про арго як «чернетку
майбутньої культури» [Елистратов 1994: 592], можемо сказати, що сучасний жарґон – то чернетка і майбутньої
мови.
5. Жарґонове номінування фактично проникло в усі основні сфери життя спільноти, тому й охоплює
важливі мовно-тематичні пласти, задіявши й різнорівневі засоби творення (семантичні метаморфози, фонетичні
деформації, словотворчі ресурси, синтаксичні можливості).
Як справедливо зазначає Л. Ставицька, жарґонний лексикон «в усьому своєму соціосемантичному
розмаїтті – це не просто «холодини» словникових значень, а своєрідна картина світу, потужна семіосфера
певного часового зрізу культури, що відкриває у слові смислову перспективу як концентрат соціокультурного,
духовного, психологічного клімату епохи. У лінгво-культурному просторі жарґонної лексики екзистує окрема
людина, покоління, етнос» [Ставицька 2003: 12]. Зауважимо, що такі ознаки стосуються не тільки жарґонової
лексики, а й інших мовних і немовних засобів жарґону.
Успадкувавши старі арґотичні джерела поповнення номенів, сучасні жарґони змінили акценти їхньої
значущості, важливості й залучають абсолютно нові джерела. Можна стверджувати, що джерельна база
жарґонів є досить розгалуженою й різноманітною. Зокрема, серед основних помітними є внутрішньомовні
одиниці (загальновживані, діалектні, архаїчні, одиниці з обмеженою частотністю використання) і запозичення
(запозичення зі стилів літературної мови, з інших жарґонів і зі старих арґо й чужомовні запозичення); найкраще
про такі запозичення можна судити з твірних основ жарґонових номенів.
Відповідно до залучених джерел виокремилися й основні прийоми «жарґонування»: імітація чужого,
мовна гра (не тільки слівна), розархівовування, детермінологізація тощо.
Соціальні діалекти давно стали предметом ґрунтовного вивчення й наукових пошуків в українській
лінгвістиці (згадаймо для прикладу низку праць О. Горбача [Горбач 93], В. Щепотьева [Щепотьев 1927],
Й. Дзендзелівського [Дзендзелівський 1996]). Можемо говорити й про певне розширення вже наявних
напрямків досліджень та формування нових й у вітчизняній соціолінгвістиці. Об‘єктом її стають соціальна
природа мови, її суспільні функції, механізми впливу соціальних чинників на мову, соціальні типи мов тощо.
Саме в результаті наукових пошуків названих та інших дослідників ―стверджується думка про неможливість
© Старченко Я.С., 2011 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

94
вичерпного вираження багатства розмовної природної мови у схемах деякої ідеальної мови, адже мова – засіб
конструювання, а не відображення світу. Ось чому вивчення ―живої― мови стає пріоритетним у наукових
працях мовознавців, завойовує все нові й нові позиції. Об‘єктом таких праць стають, зокрема, колись
табуйовані найрізноманітніші мовні явища, що в лінгвістиці отримали різні назви – соціальний діалект, арґо,
жарґон, сленґ, кент‖ [Карпець 2006: 4].
До середини – кінця 80-х років минулого століття в українській спільноті превалювала спотворена думка
про «низькість», «дефектність» жарґону, його тотожність із вульгарним, безкультурним, лайливим, отже,
приреченим на осуд. Лише окремі елементи жарґону опублічувалися в художній літературі, приходили до носія
мови через кінопродукцію як засіб словесномистецький, стилістичний і не презентували конкретного жарґону
як живу, повноцінну мовну стихію зі своїми особливостями творення й функціонуванням. Не будемо
зупинятися на причинах такого стану – про такі причини детально йдеться в монографії Л. Ставицької
[Ставицька 2005]. При цьому зауважимо, що основною серед них було й недостатнє наукове осмислення
жарґону, повна відсутність його «позитивної пропаганди» в суспільстві.
Думаємо, що саме таким станом зумовлена й поява згаданої монографії Л. Ставицької, у якій авторка
обстоює право жарґону на життя й об`єктивність його існування, необхідність зміни поглядів на жарґон в
українській спільноті загалом і в мовознавстві зокрема, оприявлює культурологічне підґрунтя жарґону (його
естетичні, соціальні функції, зв`язок із картиною світу нації й особистості, з національним сміховим
вербальним простором).
Саме починаючи від вказаного часу відбувається зняття із жарґону табу, «реанімація жарґонного
вокабуляру», широке творення нових одиниць.
Спочатку в науковому осмисленні, пізніше і в масовій свідомості мовців поступово формується уявлення
про жарґон як явище не тільки мовне, а й соціокультурне, зі своїми комунікативно-прагматичними й
естетичними ознаками та функціями.
Як засвідчують наукові публікації останніх років, ситуація в українській лінгвістиці змінюється: до
наявних поодиноких розрізнених досліджень попередніх років долучено низку серйозних праць: від окремих
невеличких статей до монографій і дисертацій. Ці праці виказують зростання кількості досліджень, і
формування в українській лінгвістиці осібної галузі – жарґонології з чітко виокремленими, хоча й дещо
розрізненими аспектами. Серед них можемо назвати:
– теоретично-термінологічне окреслення дотичних явищ: жарґон, арґо, сленґ [Ставицька 2005];
– особливості жарґонових засобів і в інших мовах [Клименко 2000];
– внутрішньомовні і міжмовні зв‘язки жарґону [Дзюбишина-Мельник 2002, Мокиенко 2001];
– окремі жарґони, способи і засоби їхнього творення [Карпець 2006, Ілик 2003];
– соціомовні аспекти [Данилевська 2009] тощо.
Звичайно, стверджувати про масив жарґонових досліджень як про деяку систему ще рано, оскільки
«українському суспільству попри жвавий інтерес до субстандарту гостро бракує елементарних теоретичних
знань у царині жарґонології взагалі та природи й історичної долі українського жарґону зокрема» [Ставицька
2005: 345].
У сучасних українських жарґонах найпотужніші породжувальні можливості мають семантичний і
словотвірний типи номінації. Проте аналіз наявних жарґонових досліджень виявляє деяку парадоксальну
картину: ґрунтовних праць, присвячених процесам і явищам словотвору, його системності, немає. Переважно
такі дослідження зводяться до:
– констатування наявності словотвірних способів;
– словотвірні явища не відокремлено від інших типів і способів номінації;
– в основному номінативний і словотвірний аналіз підмінено етимологічними екскурсами.
Тільки побіжний огляд фактичного матеріалу (жарґонових дериватів і похідних від них) уможливлює
припущення, що у жарґоновому словотворі, як і в літературному, номінативні процеси відбуваються не
хаотично, не довільно, а посталі явища витворюють систему. Зокрема, у жарґонах наявні словотвірні ланцюги,
словотвірні гнізда, словотвірні парадигми тощо. Звичайно, жарґоновий словотвір має цілий спектр своїх
особливостей, не властивих іншим складникам національної мови. Крім того, загальний огляд наявних номенів
засвідчує їхнє тематичне багатство й інтенсивне застосування інших типів номінації (семантичного і
синтаксичного); ступінь реалізації й активності цих типів і способів неоднаковий.
Поза увагою дослідників залишається низка важливих питань жарґонового словотвору: перебіг і
наслідки словотвірних процесів, причини і механізми словотворення, його особливості, рушії і мотиви тощо.
Зауважимо, що такі проблеми існують і в досліджені словотвірно-номінативних явищ української мови взагалі
(див. про це [Нелюба 2008:1]).
Етимологічний аналіз і констатування лише способів і засобів творення не зможуть задовольнити потреб
сучасної дериватології. Щоб дати відповідь на такі питання і зрозуміти сутність самих процесів і явищ,
необхідно звернутися до вивчення словотвірнономінативних інновацій, а саме до нових дериватів-жарґонізмів і
дериватів, утворених від наявних (старих, традиційних) і нових жарґонових основ слів, словосполучень тощо.
Перевага і словотвірна вартість таких дериватів криється у прозорості їхньої мотивації, їхня семантика і Розділ І. СЛОВОТВІР: НАПРЯМИ, АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

95
структура не обтяжені історичними змінами (перерозкладом, опрощенням, декореляцією), поява частини з них
зумовлена контекстом часу і тематичним контекстом.
Тут не варто забувати про те, що дослідження сучасних інноваційних процесів і явищ в українському
мовознавстві відзначається зрослою активністю, різноаспектністю, тематичним багатством (безперечно, такий
стан зумовлений низкою власне мовних і позамовних чинників, один із яких – формування інноватики як галузі
мовознавства). Напрацьований матеріал й інструментарій, хоча й отриманий на матеріалі дослідження стилів
української літературної мови, може цілком прислужитися для вивчення інноваційних явищ і процесів у
словотвірній номінації сучасних українських жарґонів.
Вважаємо, що такий матеріал потребує нових принципів (постулатів) його дослідження:
– вивчення словотвірних процесів необхідно здійснювати в контексті загальнонаціональної мови і її
законів;
– жарґонові деривати необхідно досліджувати в зіставленні і порівнянні з дериватами інших складників
національної мови (діалектними, літературними/стильовими, просторічними);
– жарґоновий словотвір є складником загальномовних номінативних процесів, отже потребує розгляду у
зіставленні з іншими типами і способами номінації (семантичною, синтаксичною, абревіаційною);
– обов‘язковим є і культурологічний аспект появи і засвоєння жарґонових номенів.
Безпосередня мета досліджень словотвірних інновацій у жарґонах полягає у визначенні специфічних рис
і тенденцій жарґонового словотворення, його породжувальних можливостей у межах національної мови.
Безперечно, дослідження словотвірноінноваційних процесів у сучасних українських жарґонах мають
безсумнівну значущість, оскільки дозволяють підійти до розуміння сутності як мовних, так і позамовних явищ.
Зокрема, передбачаємо його значущість:
– у виявленні динаміки і тяглості мовних явищ (зокрема в семантиці і формальному вираженні
жарґонової лексики);
– у прогнозуванні наслідків і перспектив у словотвірній системі української мови;
– в окресленні перспектив самих жарґонів у межах національної мови;
– у встановленні взаємодії як різнорівневих одиниць української мови, кодифікованих і не
кодифікованих її елементів, так і різних типів номінації; у міжжарґоновій жарґоновій взаємодії;
– у визначенні типових й унікальних, колективних і індивідуальних ознак, властивостей жарґонових
процесів;
– у з‘ясуванні картин світу окремих українських соціумів на тлі загальнонаціональному;
– у повнішому й об‘єктивнішому розумінні психологічних, естетичних, ментальних особливостей
української нації;
– у фіксуванні й осмисленні конкретного етапу буття нації і передбачення її перспектив;
– без урахування мовних особливостей жарґонів унеможливлюється й вивчення мовних явищ на рівні
―системи‖ і „норми‖ , унеможливлюється і створення повноцінної об‘єктивної картини;
Науковці зазначають, що дослідження означених явищ – то досить складний і суперечливий процес,
однозначного й загальноприйнятого пояснення природи цих явищ ще не існує, не вироблено і якихось єдиних
загальновизнаних прийомів і методів їх дослідження. Звичайно, своєю унікальною природою жарґонове
словотворення суттєво відрізняється від традиційних (нормативних) явищ, процесів і одиниць у словотворі;
навіть самі засоби різняться між собою причинами появи, особливостями виділювання, відтворюваності і
функціонування. Для вивчення словотвору соціальних діалектів не завжди придатним є інструментарій,
використовуваний у вивченні загальномовних словотвірних явищ.
Дослідження словотвірних інновацій у жарґоні, об‘єктивність і достовірність висновків потребують
залучення широкого фактичного матеріалу. Можемо стверджувати, що сучасна українська лексикографія має
достатню базу для виконання системних досліджень – це праці різноманітні за призначенням і метою
оприлюднення:
1) словники жарґонів [Ставицька 2003, Пиркало 1999, Бандурка 2000];
2) словники словотвірних та інших інновацій [Мазурик 2002, Нелюба 2004, 2007, 2009, 2010, Віняр
2002];
3) сло вники як частини (складники чи наочний матеріал) інших праць – статей, монографій, посібників
[Стишов 2005, Карпець 2006, Колоїз 2003];
4) інтернетвидання (наприклад, словник жарґону студентів Києво-Могилянської академії);
5) тексти художньої мови, засобів масової інформації, побутового мовлення і т. ін.
У цій статті викладено загальне бачення підвалин, суті і перспектив дослідження словотвірних інновацій
у жарґонах української мови, проте безпосередні системні дослідження можуть поставити й інші питання,
вивести на нові перспективи. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

96

Література
Віняр 2002: Віняр, Г.М., Шпачук, Л.Р. Словник новотворів української мови кінця ХХ століття [Текст] /
Г.М. Віняр, Л. Р. Шпачук. – Вип. 2. – Кривий Ріг. – 2002. – 180 с.
Горбач 1993: Горбач, О. Зібрані статті. Книга 1. Арґо на Україні [Текст] / О. Горбач. – Мюнхен, 1993. –
359 с.
Данилевська 2009: Данилевська, О. Шкільні реалії у свідомості українських підлітків (за результатами
соціолінгвістичного дослідження) [Текст] / О. Данилевська // Українська мова. – 2009. – № 1. – С. 74–86.
Дзендзелівський 1996: Дзендзелівський, Й. Українське і слов‘янське мовознавство: зб. праць [Текст] /
Й. Дзендзелівський. – Львів: Наукове т-во ім. Т. Г. Шевченка. – 1996.
Дзюбишина-Мельник 2002: Дзюбишина-Мельник, Н.Я. Сучасний жарґон і сучасне розмовне мовлення
[Текст] / Н. Я. Дзюбишина-Мельник // Наукові записки НаУКМА. – 2002. – Т. 2.– С. 14–18.
Ілик 2003: Ілик, Т. Абревіатури та похідні від них у комп‘ютерному слензі [Текст] / Т. Ілик //
Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Вип. 11. – Ч. 2. – Донецьк, 2003. – С. 388-394.
Карпець 2006: Карпець, Л.А. Український спортивний жарґон: структурно-семантичний аспект [Текст]:
Дис… канд. філол. наук: 10.02.01 – українська мова / Л. Карпець. – Х., 2006. – 185 с.
Клименко 2000: Клименко, О. Л. Поповнення словникового складу сучасної англійської мови з
нелітературних підсистем [Текст]: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01 – українська мова /
О. Л. Клименко. – Х., 2000. – 20 с.
Колоїз 2003: Колоїз, Ж. В. Тлумачно-словотвірний словник оказіоналізмів [Текст] / Ж. В. Колоїз. –
Кривий Ріг: ТОВ ―ЯВВА‖, 2003. – 168 с.
Лексико-словотвірні інновації (2007). Словник [Текст] / К. Коротич, С. Лук‘яненко, А. Нелюба,
С. Нелюба, Р. Трифонов. – Х.: ХІФТ, 2009. – 172 с.
Мазурик 2002: Мазурик, Данута. Нове в українській лексиці. Словник-довідник [Текст] / Данута
Мазурик. – Львів: Світ, 2002. – 130 с.
Нелюба 2004: Нелюба, А. Лексико-словотвірні інновації (1983–2003). Словник [Текст] / А. Нелюба. – Х.,
2004. – 136 с.
Нелюба 2007: Нелюба, А., Нелюба, С. Лексико-словотвірні інновації (2004–2006). Словник [Текст] /
А. Нелюба, С. Нелюба. – Х.: Майдан, 2007. – 144 с.
Нелюба 2009: Нелюба, А. М. Експліцитна й імпліцитна економія в словотвірній номінації української
мови [Текст]: Автореф. дис… доктора філол. наук: 10.02.01 – українська мова / А. М. Нелюба. – К., 2008. – 33 с.
Нелюба 2010: Нелюба, А. Лексико-словотвірні інновації (2008–2009). Словник [Текст] / А. Нелюба. – Х.:
ХІФТ, 2010. – 116 с.
Пиркало 1999: Пиркало, С. Перший словник українського молодіжного сленгу [Текст] / За
ред. Ю. Мосенкіса / С. Пиркало. – К., 1999. – 500 с.
Словник жарґону студентів НаУКМА [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://bo.net.ua/forum/index.php?showtopic=24354&pid=674986&mode=threaded&show=&st=&.
Бандурка 2000: Словник сленгу наркоманів [Текст] / Укл. Бандурка О. М., Волошин П. В., Акімов В. В.
та ін. – Х, 2000. – 274 с.
Ставицька 2003: Ставицька, Л. Короткий словник жарґонної лексики української мови [Текст] /
Л. Ставицька. – К.: Критика, 2003. – 336 с.
Ставицька 2005: Ставицька, Л. Арґо, жарґон, сленґ: Соціальна диференція української мови [Текст] /
Л. Ставицька. – К.: Критика, 2005. – 464 с.
Стишов 2005: Словопокажчик використаних слів // Стишов О. А. Українська лексика кінця ХХ століття
(на матеріалі мови засобів масової інформації) [Текст] / О. А. Стишов. – 2-ге вид., переробл. – К.: Пугач, 2005. –
С. 338–373.
Елистратов 1994: Елистратов, В.С. Словарь московского арго: Материалы 1984–1994 гг. [Текст] /
В. С. Елистратов. – М., 1994.
Мокиенко 2001: Мокиенко, В.М. Украинские источники русского жаргона [Текст] / В. М. Мокиенко //
Українське і слов‘янське мовознавство: Міжнародна конференція на честь 80-річчя проф. Й. Дзендзелівського.
– Ужгород, 2001. – С. 365–378.
Щепотьев 1927: Щепотьев, В. Мова наших школярів [Текст] / В. Щепотьев // Етнографічний вісник. –
1927. – №3. – С. 76–81.

В статье кратко изложены особенности современного положения жаргона в украинском сообществе и
в украинской лингвистике, определены основные аспекты и пути исследований жаргона, обоснована
необходимость и значимость системного подхода в научном понимании словообразовательно-номинативных
явлений и процессов, подчеркнуты последствия и перспективы таких исследований.
Ключевые слова: дериват, жаргон, картина мира, номен, словообразовательная номинация,
словообразовательные инновации, тип номинации.
Розділ І. СЛОВОТВІР: НАПРЯМИ, АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

97
The main features of a modern jargon position in the Ukrainian community and in the Ukrainian linguistics are
shortly described in this article. The main aspects and ways of jargon analysis, the necessity and significance of system
approach in scientific understanding of word-formation nominative phenomena and processes, the consequences and
possibilities of such research are pointed out in this article.
Keywords: derivative word, jargon, worldview, nomen, wordbuilding nomination, wordbuilding innovations,
nomination type.
Надійшла до редакції 14 вересня 2010 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.